Виховний захіід, присвячений вшануванню жертв Голодомору 1932-1933 рр.

Голгофа голодної смерті.

На сцені столик, на ньому хлібина на вишиваному рушнику свічка, цифри «33».

Звучить запис пісні «Свіча» у виконанні Оксани Білозір.

То був страшний навмисний злочин

Такого ще земля не знала

Закрили Україні очі

І душу міцно зав’язали

Вступне слово вчителя: Рано чи пізно, але обов’язково кожна людина і весь народ осмисле своє минуле. Не сьогодні це сказано: Час народжувати і час помирати, Час руйнувати і час будувати, Час розкидати каміння і час збирати, Час мовчати і час говорити. Прийшов час говорити після десятиліть мовчання.

    Ведучий 1. Багатовікова історія України – це літопис життя народу – великомученика. Майже кожне століття позначене голодними роками, епідеміями, спустошливими війнами, чужоземними навалами. Ніколи український народ не мав короткочасного перепочинку для відновлення своїх сил та енергії. Та найбільших втрат зазнала Україна в ХХ столітті. Надто багато безіменних могил залишили по собі українці, убиті новоявленими леніно - сталінськими пророками.

Ведучий 2. Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво – чорним кольором. Читаєш  і подумки  здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбовано слова про голод: «Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду»!. А так вмирала майже вся Україна.

Ведучий 1. Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій. Справжнє пекло, створене в Україні на початку 30 –х років, не можна ні з чим порівняти. Людиноненависницький режим вирішив поставити український народ на коліна, змусити будувати комунізм на кістках мільйонів безневинних жертв.

Ведучий 2. Моторошний парадокс: вмирали на всеплодючих чорноземах, на безмежних полях і ланах, всіяних житом і пшеницею, на дбайливо доглянутих городах з рясним врожаєм. Чому вмирали? Бо в людей забрали все. Все до останнього колоска ,до останньої зернини.

Вірш1. (Мілянець Марія) Село лежить в тумані…

          Ведучий 1. Голодомор – одна з найстрахітливіших сторінок у новітній історії українського народу. Роки державної незалежності України стали часом складного усвідомлення причин перебігу та наслідків національної катастрофи українців. 28 листопада 2006 року Верховна Рада України визнала голодомор 1932 - 1933 р. геноцидом українського народу. Щороку у четверту суботу листопада, в Україні проходять масові заходи із вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років.
        Ведучий 2. Сколихнулась Україна від скорботи і жалю!!! Припустилися від чорного болю жалобних стрічок Державні прапори. Запізнілими дзвонами шукаємо мільйони українських душ, щоби вписати їх в історію Пам’яті.

Вірш 2 (Клебан Оксана) Не звільниться пам’ять…

Ведучий 1.У наші дні, коли правда про голодомор стала доступною, ми повинні розуміти, що об’єктивна оцінка тих страшних подій не може бути спрямована тільки в минуле, вона має бути спрямована в майбутнє.

 Ведучий 2.  Перед нами, нащадками тих, хто зміг пережити голодомор, постає завдання надзвичайної моральної та політичної ваги – гідно вшанувати пам’ять тих, кому пережити його не судилося.

Ведучий 1. Взимку 1931- 1932 років привид голоду вже стукав у двері селянських хат… Навіть через стільки літ важко ступати болючими стежками трагедії рідного народу. Але ми повинні знати свою історію. (Учень запалює свічку на столику). Нехай запалена нами свічка горітиме на спомин мільйонів убієнних більшовицькою системою наших рідних. Нехай гіркі слова правди сколихнуть наші серця і душі.

Ведучий 2. За всіх часів і в усіх народів хліб вважався святим.. У нас хліба ще ніколи, поки стоїть світ, не бракувало, бо українські чорноземи – найродючіші, бо українці – найкращі хлібороби, які добре знали ціну кожному колоску і кожній зернині.

Вірш 3 (Батіг Христина) То був страшний навмисний голод…

Ведучий 1. Мало знайдемо в історії не тільки України, а й світу таких трагедій, як голодомор 1932-1933 років. Він став національною катастрофою. Лише за один рік загинула п’ята частина сільського населення. Пам’ятаймо, що зимою 32- 33 років помирало в Україні 17 чоловік щохвилини, 1 тис. щогодини, 25 тисяч щодня. Люди вмирали цілими селами. Тож пам’ятаймо ту неймовірну ціну, яку заплатив наш народ за право жити…

Ведучий 2.  Спочатку це був голод, обумовлений непомірним планом хлібозаготівель. Потім владою було прийнято постанову «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель», згідно якої у так званих боржників забирали не тільки зерно, м’ясо, сало, картоплю, а все інше, що можна було їсти: буряки, горох, цибулю, сухофрукти, гарбузи.

Вірш 4 ( Крамна Олександра)

Ведучий 1. У серпні 1932 року був ухвалений закон, названий в народі законом «про п’ять колосків», який передбачав смертну кару чи десять років ув’язнення за крадіжку «соціалістичної власності». Цей документ дозволяв розстрілювати дітей, що досягли 12 річного віку!.. У листопаді ухвалили закон, згідно з яким колгосп не міг видавати селянам зерно, поки не був виконаний план здачі хліба державі. Все продовольство з України було вивезено.

Ведучий 2. Для мільйонів людей залишався один шлях порятунку від голоду – йти з рідних місць у пошуках харчів, щоб селяни не могли перебратися до міста чи купити їжу в міських магазинах, у грудні 1932 року було запроваджено паспорти лише для жителів міста. Так Україна перетворилася на великий концтабір, а незабаром – на морг під відкритим небом. Люди конали в жахливих муках , а в той час, за кордон за ці два роки було продано 4 мільйони тонни зерна, велику кількість масла, м’яса та інших харчових продуктів!...... Батько і син.

(Сценка батько і син.) (Ничкало Богдан, Бий Тарас).

 (Батько і син наближаються до лісу)

Батько. Оце вже скоро й зима. Як же ви без мене перезимуєте?

Василько. А ви не їдьте, тату.

Батько. Не можна, сину. Ти ж бачиш, що в селі коїться, врожай забрали, та люди кажуть, що буде ще гірше: вимітатимуть усе, аби виконати план.

Василько. А що то за план?

Батько. Бог його святий знає. Тільки чув, що говорять оті активісти: „Куркуль, давай план державі!”

Василько. А ми хіба куркулі?

Батько. Зроду не були, а тепер стали. Де тим куркулям на нашому безземеллі взятися.

Василько. Але ж викинули дядька Степана, маминого брата, з хати і сказали, що він куркуль.

Батько. А той куркуль має 10 дітей і сам аж чорний від каторжної роботи. Ех! (Батько вдарив палицею об землю) Чи є десь правда на світі?

Василько. Ну от і прийшли.

(Підходить до  напівзгорілого дерева, а за ним харчі сховані)

Батько. Ось вона, лісова комора. Дивись, бережи її, Васильку. У ній – наш порятунок. Небагато тут харчів: мішечок пшона і півмішка гречки. Так як буде сутужно, знадобиться й це. Більшого я не міг вигадати, щоб подбати про вас. Хіба ж думалося, що цими мозолястими руками (гірко всміхнувся) доведеться ховати зароблене. Залишаєшся, сину, за старшого. Допомагай мамі й піклуйся про сестричок.

(Василько пригорнувся до батька. По щоках в обох –сльози)

Батько. Прощавай, сину, чи побачимося ще?

Василько (кидається до батька, хапає його за руку). Таточку, не кидайте мене. Таточку, тату, що ж тепер буде?  Що ж тепер буде?

Ведучий 1.  Злочинний наказ забрати у селян хліб до останньої зернини отримали сталінські посіпаки. І після обшуків у кожній українській хаті справді не залишилось і зернини. Холоднокровні убивці, яких не хвилювала доля мільйонів людей забирали останню крихту хліба, останню надію.

Пісня « Тридцять третій…» ( під скрипку)

Вірш 5  (Кондрацька Віка)  Маленька хата край села

Ведучий 1. Такої страшної трагедії, яку пережив у 30- х роках наш народ не знав, мабуть, жоден народ в історії людства. З голоду пухли і вмирали діти, чоловіки і жінки працездатного віку, часто – цілими родинами. Малеча бродила у пошуках чогось їстівного. Жертв вивозили і закопували в землю без церемоній, без трун, а інколи ще напівживих.

Ведучий 2.  Голод охопив усю Україну. Найбільших масштабів він набув на Півдні, Сході і Центрі. Прагнучи врятувати від голодної смерті бодай дітей, селяни вивозили їх у міста і залишали там в державних установах, лікарнях, просто на вулицях.

Ведучий 1. Коли відомості про голод в Україні дійшли на Захід, там було створено комітети допомоги. Це питання порушувалось у Лізі Націй та у Британському парламенті. Але радянський уряд відкинув пропозицію про допомогу і стверджував що цю інформацію поширюють вороги Радянського Союзу.

Ведучий 2. Українці з польських берегів Збруча й Буга пускали плоти з харчами – і польські прикордонники не звертали на них уваги, не стріляли. Стріляли радянські прикордонники  в українців, які намагалися перехопити ці плоти. Це був злочин, свідомо спрямований на фізичне винищення українського селянства.

Вірш 6 (Гуль Юра ) В селі весна повзе…

Ведучий 1. Це був»страшний суд», кінець світу – брат повстав проти брата, син – проти батька й матері, земля залилася кров’ю. Чому?...Чому?...Чому?

Ведучий 2. Жорстока влада не залишила цим людям вибору. Це був геноцид. Ретельно спланований геноцид проти українського народу.

Вірш 8 (Кобзяк Марія)Наказано хліби реквізувати…

Ведучий 1. Смерть - це кінець життя. Вона буває важка і легка. Смерть від голоду найстрашніша. Не дай, Боже, навіть ворогові вмирати голодною смертю.

Ведучий 2. То був не просто голод, що швидко минає, а голодність, люте безхліб’я. Стогнало лихо Україно.

Вірш 9 (Вус Ліля) Що сталось з тобою…

Хліб наш насущний…

Вірші 10 (Перга Настя) Обдирали селян наче липку…

Ведучий 1. Народ перестраждав, стерпів люту наругу своїх катів, але  в його пам’яті живе й нині спомини про тих, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі кровоточать роз’ятрені серця, болить душа, що звідала горе до краю.

Ведучий 2. Не всі очевидці голодомору мають сміливість і силу оповісти й сьогодні правду. А треба розповідати, щоб ми знали! Щоб більше таке не повторилося. Як ніде, стогне від трупів українська земля. Від кісток похованих без трун у спільних могилах. Від зойків закопаних напівживих.

Спогади очевидців. (додається, зачитується учнями)

Вірш 11 (Манько Іра) Скорботна мати…

Вірш 12 (Устяк Вероніка) Де зараз ви кати мого народу…

Вірш 13 (Дарнобіт Богдана ) Прости нас Господи великий…

Ведучий 1.  Тепер після того, як минуло багато років ми можемо відповісти чого хотіли організатори голодомору. Кому це було вигідно? Хто хотів вирубати хліборобну націю під корінь Сталін у ці трагічні місяці голодних років спромігся визнати публічно лише «харчові труднощі в ряді колгоспів».

Ведучий 2.  Знаючи про те, про те що від голоду вимруть цілі села, Сталіним і його прибічниками було організовано переселення цілих родин з російського нечорнозем’я у порожні села в Україні.  Приїжджали в готові хати, на оброблені землі російські переселенці, які заповнювали цілі села і об’єднувалися в колгоспи. Таке явище особливо було характерним для північних і східних областей України: Чернігівської, Сумської, Харківської, Луганської, Донецької, Кіровоградської, Херсонської. Ось звідки взялося «рускоязичноє насєлєніє,  яке тепер диктує нам свої умови.

Вірш 14.  (Манько Аня)  Народ мій є…

Ведучий 1. Досліджуючи втрати голодомору 1932- 1933 років, було встановлено що загинуло близько 12 млн. і вивезено до Сибіру 3 млн. українців.

Ведучий 2.  Нині кажуть, що село постаріло. А це ж прямий наслідок голодомору, матеріальний відгомін ненароджених поколінь. Ми з болем говоримо сьогодні про генофонд українського народу, непоправно підірваний голодомором 1932-1933 років.

Вірш 15 ( Руда Марта) Пекельні цифри і слова…

Ведучий 1. Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 все одно хвилюватиме серця людей. І тих кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об’єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією.

Пісня «Свіча» (під фонограму мінус)

Вірш  16 (Занько Ярослав) Час пройшов…

Вірш 17  (Коструба Ярина) Відкрийтесь небеса…

Ведучий 2 . Нехай кожен із нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню – частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде нашою даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества і справедливості жертвував собою.

Вірш 18 (Вус Ліля) Ти кажеш не було голодомору…

Перегляд презентації

Вірш 19 (Романик Юля)  На підвіконні палахтить…

Ведучий 1. Відчинімо свої душі й серця для пам’яті про ті страшні роки, запалимо свічки і хвилиною мовчання вшануємо пам’ять жертв сталінського голодомору. Хай для всіх людей доброї волі ця  хвилина скорботи стане актом поминання і перестороги. Хай подібне не повториться ніколи!!! (запалюються свічки – офірки в руках учнів, хвилина мовчання)