Вікінгі. Скандинавія

Скандинавія

На півночі Європи знаходиться регіон, який називається Скандинавією. Це територія сучасних Норвегії, Швеції та Данії. Природа цього краю не надто гостинна: літо коротке і прохолодне, зима тривала, земля кам’яниста і малородюча, більшість території вкрита густими лісами. Люди в основному заселяли морське узбережжя та родючі долини. Населення Скандинавії об’єднували спільні культура, релігія та суспільний устрій. Основу населення становили вільні люди, які володіли землею, худобою, кораблями, а нерідко й рабами.

Здавна Скандинавський півострів заселяли північні германські племена, яких у Західній Європі називали норманами, тобто «людьми Півночі». Неврожаї, голод та інші лиха змушували багатьох людей залишати батьківщину. Вони вирушали в далекі морські походи для захоплення здобичі або родючих земель. У Скандинавії воїнів, які здійснювали походи в інші країни, іменували вікінгами, у Франції — норманами. В Англії «північних людей» називали данцями, у Візантії — варантами, у Русі-Україні — варягами.

У 787 р. нормани з'явилися біля берегів Північно-Східної Англії. Відтоді понад три століття «північні люди» нападали на Британію та інші країни Європи. Ці події ввійшли в історію як «Північні війни», або «доба вікінгів». Нормани добре знали морську справу, майстерно володіли залізною зброєю, тому були дуже небезпечними ворогами. Сім’ї вільних людей об’єднувались у роди, а роди — у племена. На чолі союзу з кількох племен стояв конунг (король). Також були ярли — вожді у військових походах. Питання внутрішнього життя вирішувались спільно на загальних зборах роду або племені.

Кораблі вікінгів — дракари — були безпалубні, довгі та вміщали до сотні осіб кожний. Самі нормани з гордістю називали свої кораблі «кіньми моря». Дракар (фото із Музею вікінгів у Осло)Тривалі плавання і воєнні перемоги вікінгів стали можливими завдяки їхнім кораблям. Корпус такого корабля зшивався з пружних планок, здатних витримати натиск морських хвиль. Крім того, це робило його достатньо легким, аби за необхідності перетягнути його волоком, та забезпечувало малу осадку, що дозволяло близько підпливати до берега і швидко висаджуватись, а також плавати по річках. Низькі борти робили такий корабель непомітним серед морських хвиль.

Епоха вікінгів тривала протягом IX-XI ст. Постійних нападів зазнавали приморські землі Англії, Франції, Німеччини. Проте найбільш постраждали Британські острови. Так, у 842 р. нормани пограбували та спалили Лондон. Одночасно з грабіжницькими походами вікінги займалися торгівлею. Вони торгували з найрізноманітнішими народами та країнами: франками, германцями, русичами, візантійцями, арабами, татарами. У X ст. у Європі нарешті з’явилася сила, здатна протистояти вікінгам. Нею став король Вессексу (Англія) Альфред Великий (871-899). Спочатку він розділив своє військо на дві частини: доки одна обробляла землю, інша — воювала. Так він зміг вистояти проти нападів вікінгів з Данії та укласти з ними угоду, за якою південно-західна частина Англії перебувала під його контролем, а північно-східна залишалася за данцями (вона отримала назву Данелаг або Денло — «область данського права»). Статуя короля Уэссекса Альфреда Великого в Уинчестере.

Географічні відкриття вікінгів. Норвежці відкрили та заселили острів Ісландія, давши йому назву «Країна льоду». У X ст. ісландець Ейрік на прізвисько Рудий знайшов «Зелену землю» - Гренландію. Його син Лейв Щасливий близько 1000 р. досяг узбережжя Північної Америки і назвав її Вінланд - «Країна винограду». Лейф Еріксон відкриває Америку. Ганс Даль (1849—1937)

Між Скандинавією та Руссю-Україною існували досить розвинені політичні, торговельні й культурні зв'язки. Великі київські князі часто надавали притулок вигнанцям зі Скандинавії. Наприкінці X — в XI ст. в Новгороді жили норвезький король у вигнанні Олаф І Трюггвасон, спадкоємець норвезького престолу Магнус Добрий. При дворі князя Ярослава Мудрого деякий час перебував норвезький король Гаральд Суворий. Він був одружений із донькою великого київського князя Єлизаветою. Монета "Єлизавета Ярославна номіналом 2 грн"

Жінка в скандинавському суспільствіУ скандинавському суспільстві панівну роль відігравали чоловіки. Вони воювали, торгували, займалися полюванням та сільським господарством. Натомість головними заняттями жінки були приготування їжі, догляд за житлом і виховання дітей. Однак жінки мали досить високий для свого часу рівень свободи. Скандинавські жінки в суспільстві «епохи вікінгів» мали більші права й владу, ніж в інших громадах Середньовіччя. Сучасні дослідження довели, що чимало скандинавських жінок частіше, ніж вважалося раніше, подорожували разом із чоловіками. Вони могли мати власність, вимагати розлучення та повернення свого приданого. Під час походів чоловіка жінка мала повну владу в домашніх справах. Якщо чоловік помирав, дружина брала на себе всі його обов’язки. Жінки виходили заміж у 12—15 років. У цьому питанні вони мали вирішальне право голосу.

Державна влада в Скандинавських країнах склалась пізніше, ніж в інших країнах Європи. У Данії утворення держави почалось у VІІІ ст. і завершилось у другій половині Х ст. за Харальда Синьозубого. У Норвегії державна влада зміцнилась на початку ХІ ст. Королі були за християнство. Але християнізація Скандинавії була завершена лише у ХІІ ст. Церква теж виступала за феодальні порядки. Найраніше склалися феодальні відносини у Данії. У ХІІ ст. переважна більшість селян вже була у поземельній залежності від церкви, феодалів і короля. Всі раніше не зайняті землі були оголошені власністю короля. Були і раби аж до ХІV ст.

Міста в Скандинавії стали центрами ремесла і торгівлі значно пізніше, ніж у Західній Європі. Солеваріння, металургія, ткацтво та ін. виробництва були селянськими промислами. Міські ремісники були малочисельні. Внутрішня торгівля була розвинута слабо, гроші – рідкістю. Засобом обігу були худоба, полотна, сукна та ін. товари. У ХІІ – ХІІІ ст. торгівля пожвавилась, особливо зовнішня – вивіз шкір, риби, хутра. У ХІІІ – ХІV ст. в торгівлі Скандинавії помітну роль відіграють ганзейські купці з Любека і Ростока. Вони захопили в свої руки вивіз риби, продуктів тваринництва і промислів. Німці ж тримали в своїх руках видобуток залізних і мідних руд. Королі Данії, Норвегії, Швеції давали німецьким купцям і лихварям привілеї, тому що брали у них позики. Муніціпальні ради більш як наполовину складалися з німців.

Королева Маргарита (Маргрете) І Данська(1387—1412 рр.)Дочка данського короля Вальдемара IV Аттердага, дружина норвезького короля Гакона Магнуссона. Розумний і рішучий політик та державний діяч, мала величезний авторитет у країнах Скандинавії. Як дружина норвезького короля Гакона VI Маргарита в 1375 р. домоглася обрання на данський престол свого сина Олафа, який після смерті Гакона в 1380 р. успадкував і норвезький престол. Таким чином, Данія та Норвегія об’єдналися особистою унією. Особиста унія — об'єднання двох або більше самостійних монархічних держав у союз з одним головою. Кальмарська унія — особиста унія королівств Данія, Норвегія та Швеція під головуванням данських монархів у 1397—1523 рр.