Використання платформи thinglink.com у краєнавчій роботі

Матеріали історико-краєзнавчої конференції

«Сумщина: від минулого до сьогодення»

АРХІТЕКТУРА ВКАЗУЄНА ВІЧНІСТЬ

(АРХІТЕКТУРНІ ПЕРЛИНИ ЛЕБЕДИНЩИНИ)

 Дудник Тетяна Іванівна,

викладач історії

ДПТНЗ «Лебединське вище

професійне училище

лісового господарства»

Білякова Ксенія, учениця 15 групи

Архітектурні пам'ятки, залишені нам творцями минулих століть, становлять вагому частину багатої культурної спадщини нашої держави та мають безпосередній вплив на життя переважної більшості населення України. Будучи свідками життя народу й еволюції його національної культури, вони відіграють важливу роль у пізнанні історії, розвитку духовності.

Актуальність обраної теми обумовлена необхідністю познайомитися з архітектурною спадщиною моєї маленької Батьківщини, щоб знати і розуміти, хто ми і де наше коріння,  з яких джерел проростає сучасна культура.

Мета: дослідити значення архітектурних пам’яток, донести їх роль як у житті українського народу, так і в житті моїх земляків;     

- ініціювати різноманітні види самостійної роботи з метою активізації комплексу розумових процесів відповідно до індивідуальних здібностей;

- пробудити інтерес до історії рідного краю;

- виховати почуття патріотизму, національної гідності, толерантності, стверджувати ідеали гуманізму.

В умовах розбудови Української держави, її активної інтеграції до європейського і світового співтовариства значно посилився інтерес до історичного минулого, виявлення та дослідження невідомих сторінок історії. Потужною складовою формування ідентичності української нації поряд з мовою, історією, культурою є архітектурна спадщина, в якій поєднане історичне минуле і сьогодення, героїчні і трагічні сторінки історії.

Завдяки архітектурним пам’яткам, які посилюють емоційне сприйняття минулого, можна безпосередньо «бачити, чути, торкатися» минуле, чіткіше фіксувати конкретні факти і події, уявляти історичних діячів і пересічних громадян, реконструювати знакові події, явища, повсякденне життя у всьому його розмаїтті.

Кожну пам’ятку слід розглядати через призму людського буття, життя, діяльності як пересічних громадян, так і видатних діячів. Важливу роль у процесі державотворення відіграє візуальний компонент, що включає монументи, пам’ятні знаки, меморіальні комплекси, визначні архітектурні споруди, історичні заповідники, музейні експозиції, цвинтарі загалом чи певні поховання, які становлять національну культурну спадщину.

Старовинні споруди чи їхні рештки позначені паутиною віків та зберігаючи сліди грізних баталій і в нинішній час випромінюють глибоку духовність їхніх творців, сповнюють душі сучасників відгомоном героїки пращурів у обороні українських земель, дарують нам радість спілкування з минувшиною.

Результатом дослідницької роботи є розроблена віртуальна екскурсія містом Лебедином, яка включає в себе відвідування восьми об'єктів, які сприяють найбільш повному ознайомленню з архітектурними пам'ятками міста. Об'єкти розташовуються в такій послідовності:

1.          Міська управа
2.          Земська управа
3.          Гостинний двір (торгові ряди)
4.          Будинок колишнього Повітового училища
5.          Операційне відділення земської лікарні
6.          Воскресенська церква
7.          Вознесенська церква
8.          Миколаївська церква

Екскурсії відіграють важливу функціональну роль у задоволенні рекреаційних потреб людини: духовних, естетичних, інформаційних. Вони дозволяють моделювати рекреаційну діяльність людини, пов'язану з пізнанням навколишнього світу: особливостей природи, сучасних та історичних подій, елементів побуту, традицій, вірувань, творчих здобутків людства.

Віртуальна екскурсія розміщена на платформі «ThingLink» у вигляді інтерактивного плакату. Сервіс дозволяє зібрати докупи кілька посилань, таблиць і картинок, надавши їм вигляд цілісного матеріалу.

1.          Міська управа

Будівля розташована на центральній площі міста в оточенні історичної забудови.

Будинок збудовано в 1915 році в стилі раціонального модерну в якості будівлі міської управи. Ратуша є архітектурним символом Лебедина, як рідкісне явище серед міст Східної України. Традиційно такі споруди зводилися у зв’язку з наданням місту Магдебурзького права (права на самоврядування). Автор проекту залишається невстановленим.

Двоповерхова будівля з підвальним приміщенням побудована із керамічної цегли. Оштукатурена, має пласкі перекриття. Будівля витягнута в довжину ділянки, прямокутна в плані об’єму. Внутрішнє планування старої частини будівлі – коридорне двостороннє, на першому поверсі правого крила облаштований зал для розміщення пожежної команди.

Після будівництва споруда майже відразу втратила первісне призначення, і тут розташовувалася пожежна частина. Сьогодні також знаходиться пожежна частина № 18 м. Лебедина.

2.          Земська управа

Доповнюють міську панораму надзвичайно красиві старовинні архітектурні споруди. До них належить і колишня Лебединська земська управа.

Будівництво почалося в 1910 році. Тоді це був один з небагатьох мурованих будинків у Лебедині. Автор проекту залишився невстановленим. Будівля являє собою двоповерховий будинок, що виходить південним фасадом на червону лінію забудови вулиці Героїв Майдану. Фасади прикрашені портиками з колонами, фронтоном в центральній частині, а також численними арочними вікнами. Двоповерхова цегляна будівля має підвальне приміщення. У вестибюлі збереглися широкі парадні сходи.

У різні часи в будівлі (вул. Героїв Майдану, 17) розміщувалися Лебединська земська управа, Лебединський райком, німецька комендатура. Нині в ній – навчальний корпус Лебединського фахового медичного коледжу імені проф. М.І. Ситенка.

3.          Гостинний двір (торгові ряди)

Лебединський Гостинний двір, або як його сьогодні називають – Торгові ряди, розташовано в центрі головної площі міста. Місце для побудови та сама конфігурація торгових рядів, визначені планом забудови Лебедина 1845 року. Замовником будівництва виступили місцеві купці. Автор проекту залишається не відомим.

 «Гостинний двір» представляє собою одноповерхову цегляну будівлю з підвальними приміщеннями. Торгові приміщення згруповані по периметру, маючого в плані форму двох літер «Г», розташованих у дзеркальному відображенні, і відкритою галереєю з зовнішньої сторони на спарених колонах. В архітектурному плані «Гостинний двір» виконано в спрощених формах пізнього класицизму. В середині ХХ столітті первісне планування було частково порушене добудовами із західної сторони, а також додатковими перегородками та надбудовами.

Будівлі «Гостинного двору» (Торгових рядів) мають домінуюче значення на центральній міській площі, композиційно об’єднуючи її забудову.

Завершення будівельних робіт відноситься до 1856 року. З того часу і до сьогоднішнього дня Торгові ряди використовуються за своїм первісним призначенням.

4.          Будинок колишнього Повітового училища

Відкривалися училища в повітових та губернських містах для дітей купців, міщан, ремісників, дрібних службовців. Спершу їх метою була підготовка до вступу в гімназію. До 2 - річного курсу навчання входили: закон божий, граматика, загальна і російська історія та географія, арифметика, початкова геометрія, фізика, природознавство, малювання, правопис.

До таких навчальних закладів відносилося й Лебединське повітове училище – найстарший навчальний заклад міста. Відкрилося училище в 1806 році та тривалий час знаходилося по Нижній Сумській вулиці (нині – Героїв Майдану).

Будівля училища зберіглася до нашого часу. Це окремо стояча споруда в розриві 1 поверхової забудови. Автор архітектурного проекту – невідомий. Збудована будівля в формах класицизму, добудова – з використанням форм неоренесансу.

Засноване у 1806 році, повітове училище спочатку знаходилося в невеликому дерев’яному будиночку, який належав почесному наглядачу училищ Лебединського та Охтирського повітів – О.Г. Іваненку.

В 1824 році останній звернувся в Міністерство освіти з пропозицією – скористатися доходами училища, і на належній училищу ділянці, побудувати спеціальне учбове приміщення, а стару будівлю тимчасово переобладнати під квартири вчителів та чиновників, а в 1858 році при училищі відкрилася ще й публічна бібліотека.

Внутрішнє планування повторює особливості рядових житлових будинків, але з більшим ступенем ізоляції приміщень: по периметру великого прямокутного холу, анфіладно згруповані кладови, учбові класи, вестибюль-передпокій, вчительські кімнати.

В основному об’ємі збереглися ліпні карнизи простої профільовки, дерев’яні двері з різними профільованими фільонками.

Сьогодні у тут розташований Будинок творчості.

5.          Операційне відділення земської лікарні

Фундамент операційного відділення було закладено у 1901 році. Кошти на будівництво виділило повітове земство. Автор проекту – цивільний інженер М.І. Ловцов, він же і керував будівництвом.

Вже за два роки відділення запрацювало. Лікар-хірург Костянтин Олександрович Зільберник сам склав проект розмі­щення палат операційної та інших служб, активно допомагав будівельникам. На той час у лікарні налічувалось 20 ліжок, працювали два лікарі, два фельдшери, одна акушерка та чотирнадцять осіб обслуговуючого персоналу. Остаточно завершені будівельні роботи були лише у 1910 році. Діяла під час Першої світової війни та Другої світової війни.

В цілому, будівля добре зберегла свій первісний вигляд. Вона камерна по масштабу. Фасади вирішені в формах, характерних для раціонального напрямку цегляного стилю з явним впливом модерну та «історичних стилів». Головний західний фасад – симетричний. Цільність протяжної будівлі забезпечена завдяки підпорядкуванню вісей симетрії архітектурних «об’ємів». Композиція складається з трьох вісей, чітко виражені центральна та бокові вісі.

Планування корпусу двостороннє, коридорне. Декор в екстер’єрі лаконічний, однак достатньо вишуканий для того часу: великі вікна мають лучкові перемички без наличників, однак з профільними підвіконними тягами та нішами. Дерев’яний карниз великого виносу спирається на вишукані чавунні кронштейни. Дуже гострим по формі елементом є світлові ліхтарі: невеликий четверик має покрівлю з великими звісами і трикутними фронтонами на кожній грані. В гранях – великі вікна п’ятикутних контурів. Завершує Ліхтар шатрова покрівля із шпилем.

Для даного пам’ятника характерне естетичне використання природних декоративних якостей різних матеріалів: в кладці стін використані три види цегли: червоний, напівзалізний та залізняк. При цьому стіни не                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                штукатурились і не білились. Багаточислені дерев’яні деталі (фронтони, світлові ліхтарі, звіси, покрівлі) зберегли природній колір і фактуру дерева.

На даний час фасади мають двокольорове фарбування: поле світло-жовте, лопатки і деталі білі.

Завдяки добре знайденим пропорціям, співмасштабності людині, строгому вишуканому декору, гармонії та поєднанню матеріалів, операційне відділення земської лікарні є однією із найкращих цивільних споруд в місті Лебедині.

Сьогодні будівля не використовується за первісним призначенням, в якості хірургічного відділення Лебединської центральної районної лікарні.

6.          Воскресенська церква

Найстаріша церква Слобожанщини, єдина на Лівобережжі побудована з дерева без жодного цвяха. Церква складена з соснового брусу. Під центральним зрубом частково збереглися дубові стояни. Зруби зведені в 1867 році на цегляних підмурках. Первісними є центральний восьмигранний зруб та п'ятистінний вівтар.

Проте, це не перша церква Воскресіння в Лебедині. Перша (згорівша) церква була збудована лебединцями (у слободі Кобижча) в 1676 році.  Найдавніший вцілілий запис в її метриці був зроблений в 1742 році священиком Іоаном Івановичем Шкуркою. Як свідчить цей документ за 1783 рік, церква «починки не требует». Отже, згоріла вона між 1783 і 1789 роками.

Нову дерев’яну церкву поставили на місці згорівшої – в рівнинній місцевості на значному підвищенні надзаплавної тераси правого берега річки Вільшанки. Церква посідає острівне становище посеред центрального, трикутного в плані, майдану колишньої приміської слободи Кобижча.

В 1881 році з церквою була  з’єднана дзвіниця. В церковній метриці читаємо: «На место погорелой вновь построена Воскресенская церковь при священнике Григории Шкурском. Оная Воскресенская церковь построена деревянная при ней колокольня особо срубленная деревянная». Збудована церква в 1789 році «тщанием прихожан» і «старанием священника Григория Шкурского».

В 1930 в Лебедині були закриті всі храми, в т. ч. й Воскресенська церква. До війни її використовували як колгоспну комору. Починаючи від 1937 року церква поступово нищилася за наказом місцевої влади, і зберіглася лише завдяки тому, що в 1939 році під час руйнування чоловік, котрий збив хреста з центральної бані, привселюдно упав і вбився. Це було сприйнято як кара Божа і припинило руйнацію. Але дзвіниця, бабинець і огорожа церкви були розібрані весною 1941 року. Матеріал пішов на будівництво свинарні колгоспу ім. Сталіна.

Під час  німецької окупації, наприкінці 1941, парафіяни підлаштували храм, виготовили новий іконостас і розпочали богослужіння.

Протягом багатьох повоєнних років священиком у Воскресенській церкві служив Іоан Приходько. У період сталінської диктатури він 6 разів заарештовувався і відбув 25 років каторги в Сибіру за віру в Бога й релігійне подвижництво. Своїми коштами і зусиллями прихожан отець Іоан відбудував і відновив діяльність 12 церков на Сумщині. Життя цього мученика і правдолюбця тривало 97 літ (1900 – 1997).

Воскресенська церква у місті Лебедині – характерний і на сьогодні унікальний витвір останнього етапу розвитку Слобожанської школи народної дерев’яної архітектури.

7.          Вознесенська церква

Вознесенська церква збудована в Лебедині у 1692 році.

В 1814 році церква вже була «старая, но крепка, крыша на ней обветшалая, также й ограда ветхая, а колокольня новая». Це підтверджується і листом прихожан в Святійший Синод (1840). Метри­ки її розпочинались 1742 роком. Найстарішою кни­гою в храмі було Євангеліє, надруковане Лаврською друкарнею в 1712 році.

В архівах збереглося прохання прихожан від 1840 року про допомогу в будівництві церкви, з якого ми дізнаємось, що для будівництва нового храму лебединці «устроили кирпичный за­вод, выделали на оном до двухсот тысяч кирпичей, приуготовили часть дерева й собрали более трех тысяч рублей суммы..».

На церковній брамі нині існуючої Вознесенської церкви кова­ними цифрами зазначений рік побудови і освячення «1858». Ця дата підтверджується ще за двома джерелами. Перший: в 1855 році прихожани просили казну допомогти фінансами, щоб швидше закінчити будівництво. Було виділено 6 тисяч карбованців сріблом. Другий: в 1857 році Філарет видав свою знамениту працю «Историко-статистическое описание Харьковской епархии».

В 1858 році по дорозі на Суми, на майдані Волі (до 1917 р. його назва – Вознесенська площа або Майдан) розпочалося будівництво цегляної, трьохпрестольної Вознесенської  церкви, яке закінчилося в 1874 році. Завершена церква органічно замкнула перспективу Сумської вулиці. Це був третій  у Лебедині  кам’яний  храм. Над входом до церкви височить дзвіниця. У Вознесенській церкві делікатно поєдналися класицизм, барокко і місцевий колорит без канонічних закономірностей. На початку XX ст. при храмі діяли дві школи: церковно-парафіяльна для дівчаток і земська.

Церква мала калориферне опалення. Під підлогою, у великому льосі (5×10 метрів) була споруджена із «гончарки» піч. В ній було до десятка ходів для диму і стільки ж для чистого повітря. Протягуючись природною тягою через калорифери печі, повітря йшло по гончарних трубах під церквою і виходило в душники в підлозі, стінах та опорних стовпах церкви.

Під час комуністистичного наступу на православ’я церква Вознесіння була перетворена на комору. В 1932-33 роках під час голодомору в ній зберігалось зерно.

З початком окупації Лебедина німцями, у жовтні 1941 року, Вознесенська церква відновила свою діяльність. Проте, під час боїв за Лебедин – 17 серпня 1943 року артилерійський снаряд влучив в один із куполів храму, завдавши йому значного пошкодження. Храм відремонтували. Відтоді і до сьогоднішнього дня він діє.

8.          Миколаївська церква

Метрика першої, дерев’яної, церкви Святителя Миколая (зберігалась із 1742 року) засвідчує час будівництва храму – 1666 рік. Церква належала до числа найзавершеніших пам’яток української монументальної дерев’яної, архітектури. Центральна баня виділялася стрімким злетом вгору. Збудована була церква не з пиляних, а з колотих дубових брусів на дубових підвалинах, під які пізніше був підведений цегляний підмурок. Зруб був обшитий шалівкою в сторч.

Характерним архітектурним прийомом всіх лебединських май­стрів того часу був нахил стін всередину приміщення. У Мико­лаївській церкві він дорівнював 5 сантиметрам на один метр висоти. Вражає уміння майстра використовувати гру світла в примі­щенні збудованого ним храму. Ту гру створювали вікна восьмирика і четверика. Вони неабияк підсилювали безкрайність злету бу­дови, надавали просторовій композиції загадковості і безкінечності. В’язка зрубу в церкві була виконана притаманним для лебединсь­ких монументальних споруд методом — «без остатку».

Троє вхідних дверей до храму мали шестикутну форму. Одвірки в них складалися не з двох брусів, як звичайно, а вите­сані з цілого бруса півметрової ширини.

На одвірках центрального входу можна було прочитати напис: «Во славу святая животворящия… Тройцы Отца и Сына и святого Духа создася храм сей во имя святого Николая Чудотворна При дер­жаво благочистивейшия самодержавейшия императрице Екатерине Алексеевне всея России При наследнике ее благоверном Государе цесаревиче й великом князе… Петровиче й государях великих князях Александре Павловиче и Константане Павловиче Благословении преосвященного Явтея єпископа Белгородского й Обоянского» (крапки автор поставив замість слів, які вже не можливо було прочитати).

Дзвіниця Миколаївської церкви знаходилася в окремому зрубі.

У 1890-х рр. виникла потреба спорудити новий цегляний храм. Його поставили поряд зі старою церквою. В 1914 р. (мається дата на сходах, що ведуть на дзвіницю) будівництво було завершене. Припускається, що архітектором міг бути архітектор В.Х. Немкин.

В новозбудовану церкву було перенесено все цер­ковне убрання із старої церкви. Проте, в період гоніння ікони та цер­ковні книги були частково знищені, а частково приховані прихо­жанами. В 1930-х роках в церкві влаштували склад для зберігання зерна. Повторно богослужіння в Миколаївській церкві відновилося вже аж під час німецької окупації, наприкінці 1941 р. За переказами старожилів, біля старої дерев’яної церкви знаходився цвинтар, де ховали священнослужителів та іменитих парафіян. Час знищення цвинтаря невідомий.

Церква збудована у формах «цегляного» стилю з використанням модернізованих елементів візантійської і романської архітектури. Центральний і бокові (в рукавах) хрести, оформлені монументальними порталами з напівциркульними профільованими фронтонами над групами приставних (на високих постаментах) колон з капітелями романського типу.

В декорі використані різноманітні варіанти фігурної кладки (сухарики, поребрики, тяги, хрести). Інтер’єр вирізняється цілісністю та світловою насиченістю простору. В церкві зберігся олійний живопис (в основному зображення святих у повний зріст) і геометричний рослинний орнамент початку ХХ століття.

Нині існуюча цегляна Миколаївська церква не оштукатурена, вона має компактний в плані об’єм однокупольної церкви з прибудованою дзвіницею, що нагадує форму латинського хреста.

Миколаївська церква відіграє важливу роль в композиційній схемі центральної частини міста Лебедина.

9.          Проєкт «Лебедин на долоні: віртуальний гід міста»

В січні 2021 в Лебедині стартував інноваційний туристичний проєкт «Лебедин на долоні: віртуальний гід міста», що передбачає маркування основних туристичних локацій та пам’яток, за допомогою інформаційних табличок з QR-кодами.

Таблички, розміром 30×40 см, мають елементи єдиного стилю та містять назву об’єкта, його опис, а також інструкцію з користування. Варто лише просканувати за допомогою телефону QR-код, і за лічені секунди віртуальний гід надасть вам необхідну інформацію про об’єкт.

Текст на табличках поданий двома мовами – українською та англійською.

За допомогою використання мобільного додатку відбувається магія і таблички оживають.

Під час дослідницької роботи я познайомилася з безцінними шедеврами архітектури, навчилася розрізняти їх за призначенням, більше дізналася про історію рідного краю та значення церковних споруд. Завдяки цьому інтерактивному плакату здобувачі освіти, викладачі та жителі міста зможуть глибше вивчити історію Лебедина без допомоги екскурсоводів. Таку практику вже використовують у найбільших містах України. Це робить процес знайомства з містом набагато простішим і цікавішим. 

Список літератури

1. Голод Ю.: «Вознесенська церква в Лебедині» // «Життя Лебединщини», 1998, 29.VIII.
2. Голод Ю.: «Миколаївська церква в Лебедині» // «Життя Лебединщини», 1999, 12 травня.
3. Ткаченко Б. Лебедія: «Історичні нариси в 2-х книгах». Книга 1. – Суми: видавництво «Слобожанщина», 2000. – С. 273-274, 282.
4. Филарет (Д.Г.Гумилевский) “Историко-статистическое описание Харьковской епархии в 3-х томах”, т.2, Харьковский частный музей городской усадьбы, 2005.- С. 110
5. https://www.thinglink.com/scene/1640351738311475201
6. https://artmuseum.lebedyn.org/lebedyn-na-doloni/