«Використання проектних технологій для Розвитку ключових компетентностей учнів на уроках математики та інформатики»

 

 

 

 

 

 

Виконала слухач курсів

Підвищення кваліфікації

педагогічних кадрів

Безсмертна Л.В.

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

ВСТУП……………………………………………………………………….. …..  3

 

І. Формування життєвих компетентностей учнів на уроках  математики ТА ІНФОРМАТИКИ…………………………...  5

 

ІІ.  Прикладні задачі………………………………………………………. 13

 

ІІІ.  Проектні технології на уроках математики та інформатики…………………………………………………………… …… 14

 

ІV.   Застосування комп’ютерів на уроках математики.. 22

 

ВИСНОВОК………………………………………………………………………. 25

 

Література…………………………………………………………………….. 26

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

ХХІ століття обумовлює потребу у визначенні стратегій реформування освіти, пошуку інноваційних шляхів становлення нової української школи,яка б створила сприятливі умови для розвитку й саморозвитку особистості як творця і проектувальника свого життя, освоєння учнями життєвої, соціальної компетентності.

Сьогодні ,як ніколи, зростає роль випереджальної освіти, спрямованої в майбутнє. Мова йде про інноваційну культуру 12-річної школи, яка б сприяла створенню такої атмосфери, коли конструктивне ставлення до нової ідеї, нововедення було б однією із значущих цінностей , потребою кожного педагога.

Освіта була і є однією з основних компонентів суспільства, що забезпечує культурне та освітнє зростання рівня нового покоління і тим самим – процвітання  самого суспільства.

Провідна роль в організації  навчально-виховного процесу завжди належала і належить учителеві. Саме він здійснює керівництво процесом навчання, шукає оптимальні способи організації уроку з метою формування навчальних компетенцій  на високому рівні.

Від учителя залежить скільки інформації зможуть сприйняти і засвоїти учні, якими навчальними методами й прийомами при цьому треба скористатися та на якому рівні будуть сформовані в учнів ті чи інші компетенції.

Сучасне інформаційне суспільство — це період високих технологій, що потребує від освіти формування компетентної та активної особистості. Поступове впровадження гуманістичної парадигми освітнього процесу веде до певної зміни ролі й функцій вчителя, зростання його самостійності на етапі прогнозування, конструювання й організації, що приводить відповідно до підвищення відповідальності за результати своєї праці. Саме на досягнення кінцевого результату, розвитку особистості через призму формування життєво необхідних компетентностей, націлена сучасна модель освіти.

Існує необхідність так організовувати вивчення математики та інформатики, щоб воно було корисним і водночас захоплюючим, цікавим. А це можливо шляхом подолання надмірної абстракції, через розкриття ролі математики  та інформатики в пізнанні навколишнього світу, через інтеграцію з іншими шкільними предметами та формування у такий спосіб цілісного, гармонійного світосприйняття дитини.

Розв’язання такого завдання у значній мірі пов’язано з правильною реалізацією принципу зв’язку навчання з життям взагалі і з навчанням математики та інформатики.

Більш того, новий зміст освіти створює передумови для всебічного розвитку особистості, для індивідуалізації навчання і, безумовно, надає навчанню українознавчу спрямованість. За таких умов особлива увага надається практичній і творчій складовим навчальної діяльності, оволодінню узагальненнями, прийомами мисленнєвої діяльності. Педагог повинен навчити школярів генерувати ті знання, які необхідні для забезпечення життєдіяльності, уміння виділяти суть цієї інформації, а не запам’ятовувати її, формувати вміння відповідально і зосереджено працювати, застосовувати прийоми перевірки, самоперевірки і самоконтролю, словом, вчити дітей організовувати самостійно свою навчальну діяльність.

Ідея компетентісно – орієнтованої освіти – це одна з відповідей системи освіти на соціальне замовлення. Робота над ключовими компетентностями випускника не є специфічним завданням української системи освіти. Це шлях, яким системи освіти у світі загалом намагаються прийти до подолання розриву між результатами як загальної, так і професійної освіти (в останній системі освіти західних країн вже є серйозні досягнення) та сучасними вимогами життя.

Навчальний процес, орієнтований на особистість учня з урахуванням його індивідуальних особливостей і здібностей, передбачає, що :

• У центрі навчального знаходиться учень, його пізнавальна та творча діяльність;
• Відповідальність за успіх навчальної діяльності переважно учні беруть на себе;
• Головна мета такого навчання – розвиток інтелектуальних і творчих здібностей учнів, усвідомлення ними моральних цінностей, що згодом дозволить їм стати здатними до самореалізації, самостійного мислення, прийняття важливих рішень, уміння працювати над розв’язанням важливих проблем як самостійно, так і в групі;
• Роль учителя в навчальному процесі дуже відповідальна, але зовсім відмінна від тієї, що орієнтована на традиційне навчання;
• Навчальна діяльність учнів має сприяти розвитку критичного та творчого мислення .

За Хуторським, під особистісно-орієнтованою парадигмою освіти розуміється модель постановки і рішення проблем освіти, коли визнається унікальна сутність кожного школяра й індивідуальність його освітньої траєкторії.

 

І. Формування життєвих компетентностей учнів на уроках  математики ТА ІНФОРМАТИКИ

Здійснювати зв’язок навчання з життям означає:

Ø  поєднувати вивчення основ наук з різними видами праці, в якій учні самі створюють ті чи інші, нехай найменші, цінності для колективу, школи, суспільства;

Ø  актуалізувати в процесі засвоєння знань, навичок і умінь та в процесі суспільно корисної праці учнів їх життєвий досвід, спиратися на нього, науково-популярно висвітлювати його. У житті, в практичній діяльності, в процесі застосування знань людина перевіряє їх правильність, розвиває мислення.

Серед цілей вивчення математики  та інформатики можна виділити такі рівноправні аспекти:

ü  оволодіння учнями комплексом знань, умінь і навичок, необхідних у повсякденному житті та майбутній трудовій діяльності, достатніх для оволодіння іншими галузями знань і забезпечення неперервної освіти;

ü   формування в учнів уявлень про ідеї та методи предмету та його  роль у пізнанні дійсності; наукового світогляду, життєвих компетентностей.

Компетентність – це загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню.

Система компетентностей в освіті має ієрархічну структуру, рівні якої складають:

·         ключові компетентності;

·         загально-галузеві компетентності;

·         предметні компетентності.

Основними групами компетентностей є:

·         соціальна;

·         полікультурна;

·         комунікативна;

·         інформаційна;

·         саморозвитку та самоосвіти;

·         продуктивної творчої діяльності.  

Цих компетентностей можна досягти тільки своєю особистою активною та продуктивною діяльністю, особистим досвідом через пізнання соціального досвіду.

Елементи життєвої компетентності (знання, уміння і навички, життєвий досвід, фізичний потенціал, задатки та здібності, риси характеру, креативність та інтелект, духовність особистості) поєднуються в різних конфігураціях для вирішення людиною конкретних завдань та розв'язання проблем, які ставить перед нею життя.

Життєва компетентність виконує дві основні функції — забезпечує життєздатність та життєстійкість.

Структура життєвої компетентності має такі складові:

v  Когнітивна компетенція — це система здатностей, які визначають спроможність особистості щодо адекватного й глибокого пізнання оточуючого світу (природного та соціального середовища, самої себе). Вона охоплює когнітивні, інтелектуальні здібності, знання та досвід особистості, риси характеру (допитливість, уважність), мотивацію.

v  Емоційно-вольова компетенція — це сукупність здатностей, які визначають спроможність людини керувати власними емоціями та активністю. Змістом компетенції є здатності до осмислення власних емоційних станів, конструктивного прояву емоцій, уникнення та усунення негативних емоцій, самостійного формування та зміни мотивів, визначення оптимального мотиву діяльності.

v  Творча компетенція — це сукупність здатностей, які визначають спроможність людини до творчості, успішність творчої діяльності, наявність її результатів.

v  Життєтворча компетенція — одна з найважливіших компетенцій особистості, вона забезпечує здатність самостійно, свідомо і творчо визначати (проектувати) і здійснювати власне життя.

Найвищим рівнем розвитку життєтворчої компетенції та життєвої компетентності є духовна компетентність.

Духовна компетенція — це сукупність духовних здатностей людини, які:

§  обумовлюють її спроможність до самопізнання, саморозвитку, самореалізації та самоконтролю;

§  виражають її мораль (сукупність прийнятих нею моральних норм) та моральність (здатність до власного морально¬го пошуку), спроможність шукати сенс свого життя, формувати свої життєві принципи та цінності.

В наш час у педагогіці відбувається становлення нової системи навчання. До цього часу завданням педагога було навчити, дати знання. Тобто вкласти в голову учня ті знання, якими до цього часу володіло людство. Та за останні роки інформації, законів, знань людство накопичило дуже багато, вони швидко змінюються, школа не встигає вивчати інформацію, а вона виявляється вже застарілою. Учень в такому разі накопичує знання, а коли виходить за межі школи виявляється, що те, чого його навчили, вже непотрібно, бо є багато прогресивних знань.

Життєві (психосоціальні) навички:

v  Прийняття рішень.

v  Вирішення проблем.

v  Критичне мислення.

v  Креативне мислення.

v  Спілкування.

v  Вміння слухати.

v  Ведення переговорів.

v  Впевненість у собі.

v  Опір тиску однолітків.

v  Самоповага.

v  Співчуття(емпатія)

v  Подолання стресу та керування.

Навички забезпечення життя:

v  Комп’ютерні навички.

v  Знаходження роботи

v  Проходження інтерв’ю.

v  Приготування їжі.

v  Малювання.

v  Керування автомобілем.

v  Навички навчання.

v  Читання.

v  Вміння зробити презентацію.

v  Вміння працювати з цифрами.

За С. Раковим, під поняттям «математична компетентність»  розуміють спроможність особистості бачити та застосовувати математику в реальному житті, розуміти зміст і метод математичного моделювання, будувати математичну модель, досліджувати її методами математики, інтерпретувати отримані результати, оцінювати похибку обчислень.

Математичні компетентності:

1. Процедурна компетентність – уміння розв’язувати типові математичні задачі.

Напрями набуття:

•  використовувати на практиці алгоритм розв’язання типових задач;

•   уміти систематизувати типові задачі, знаходити критерії зведення задач до типових; уміти розпізнавати  типову задачу або зводити її до типової;

•   уміти використовувати різні інформаційні джерела для пошуку процедур розв’язувань типових задач (підручник, довідник, Інтернет-ресурси).

2. Логічна компетентність – володіння дедуктивним методом доведення та спростування тверджень, необхідно:

•  володіти і використовувати на практиці понятійний апарат дедуктивних теорій (поняття, визначення понять; висловлювання, аксіоми, теореми і їх доведення, контр приклади до теорем тощо);

•  відтворювати дедуктивні доведення теореми та доведення правильності процедури розв’язання типових задач;

•  здійснювати дедуктивні обґрунтування правильності розв’язання задач та шукати логічні помилки у неправильних дедуктивних міркуваннях;

•  використовувати математичну та логічну символіку на практиці.

3. Технологічна компетентність – володіння сучасними математичними пакетами. (пакети символьних перетворень, динамічної геометрії – Gran – 2Д(3Д), електронні таблиці (Excel); необхідно:

•    оцінювати похибки при використанні наближених обчислень;

•   будувати комп’ютерні моделі для предметної області задачі з метою їх евристичного, наближеного або точного розв’язання.

4. Дослідницька компетентність – володіння методами дослідження практичних та прикладних задач математичними методами.

Напрямки набуття:

•   формулювати математичні задачі;

•  будувати аналітичні моделі задач;

•  висувати та перевіряти справедливість гіпотез, спираючись на відомі методи (індукція, аналогія, узагальнення), а також на власний досвід досліджень;

•   інтерпретувати результати, отримані формальними методами;

•   систематизувати отримані результати, досліджувати межі справедливості отриманих результатів, установлювати зв’язки з попередніми результатами, шукати аналогії в інших розділах математики.

5. Методологічна компетентність – уміння оцінювати доцільність використання математичних методів для розв’язання практичних та прикладних задач.

- аналізувати ефективність розв’язання задач математичними методами;

- рефлексія власного досвіду  розв’язування задач та подолання перешкод з метою постійного вдосконалення власної методології проведення досліджень.

Компонентами математичної  та інформаційної компетентності, як і будь якої іншої, є:

•   мотиваційний – внутрішня мотивація, інтерес;

•  змістовний – комплекс математичних знань, умінь та навичок;

•   дійовий – навички навчальної праці (самостійність, самооцінка, самоконтроль).

Природа компетентності така, що вона може проявлятися лише в органічній єдності з цінностями людини, тобто в умовах глибокої особистої зацікавленості в даному виді діяльності.

Формування мотиваційного компонента здійснюється через:

•   забезпечення позитивного ставлення учнів до математичної та інформаційної діяльності;

•   виховання пізнавального інтересу;

•  пізнавальну самостійність та активність.

Внутрішня мотивація в багатьох учнів ще нестійка і залежить від ситуації. Тому необхідно пропонувати цікаві логікорозвивальні  завдання, розв’язання ситуативних завдань, цікаві факти із життя знаменитих людей, різноманітні історичні матеріали, ігрові ситуації.

Сприяють формуванню позитивної мотивації й  різні форми заохочення, підтримка успіхів, емоційне спілкування.

Розвитку пізнавальних інтересів та пізнавальної активності учнів математичних класів сприяє:залучення їх до самостійного пошуку й «відкриття» нових знань, розв’язання задач проблемного характеру; якщо навчання потребує напруження думки, мислення, але посильне; коли навчальний матеріал пов’язаний з раніше вивченим; завдання практичного і прикладного характеру, зокрема і старовинні; використання диференційованих дидактичних матеріалів, комп’ютерної техніки, мультимедійних засобів навчання.

Формування змістового компоненту математичної та інформаційної компетентності здійснюється на основі індивідуально – диференційованого підходу.

Використання диференційованих різнорівневих завдань дозволяє формувати такі компетенції, як соціальні (уміння робити вибір, приймати рішення, формувати відповідальність за зроблений вибір), що, в свою чергу, стимулює пізнавальну діяльність, дозволяє формувати адекватну оцінку й самооцінку, стимулює розвиток критичного ставлення до себе.

Передбачається використання різних форм організації навчальної діяльності учнів:

•  індивідуальна;

•  групова;

•  фронтальна;

•  робота в парах.

У формуванні ключових компетентностей допомагають інтерактивні технології, метод проектів, нестандартні уроки з презентацією проведених досліджень з теми.

На уроках математики та інформатики учні повинні розв’язувати задачі, які спонукають думати, зіставляти різні методи; сприяють розвитку мислення (творчого, критичного) і застосуванню різних способів вираження думки; інтуїції – здатності передбачати результат і знаходити шлях до розв’язання; знаходити їм практичне застосування.

Навчання математики та інформатики має бути спрямоване на забезпечення в учнів розвитку процедур узагальнення, порівняння, конкретизації, абстрагування, аналізу та синтезу.

Саме такі задачі й краса їх розв’язання  виховують хороший смак, математичну культуру.

Формуючи дійовий компонент математичної компетентності, необхідно створити для учнів оптимальні умови для поступового переходу від дій під керівництвом учителя до самостійних, даючи їм змогу самим шукати шлях розв’язання пізнавальних та практичних завдань.

Встановлення ділових партнерських стосунків між учителем і учнем (діалогова взаємодія) сприяє вільному вибору, розкутості, творчій винахідливості, дослідницькій діяльності.

Організація різних форм контролю навчально- пізнавальною діяльністю (фронтального, групового, індивідуального), а також само- та взаємоконтролю.

Формуванню життєвих компетентностей (саморозвитку і самоосвіти) сприяє залучення учнів до:

•   виконання творчих завдань, написання наукових робіт, участь в інтелектуальних змаганнях (турнірах, олімпіадах, конкурсах);

•  відвідування факультативних занять;

•  практикування диференційованих домашніх завдань та прийомів випереджувального навчання (розширення галузі знань предмета, просування до вищого рівня засвоєння знань з теми);

•  формування загальнонавчальних умінь.

Алгоритм формування життєвих компетентностей учнів:

•  Участь у визначенні основних завдань уроку через спільну мотиваційно – цільову діяльність.

•  Мотивація на актуалізацію теми, що полягає в поясненні значення матеріалу, його використання в реальному житті.

•  Формування системи знань, отриманих у результаті активного сприймання через розв’язання проблемних ситуацій та узагальнення й аналіз фактичного матеріалу.

•  Формування вмінь використовувати знання й особистий досвід, компетентності в життєвих ситуаціях через розв’язання ситуативних задач – участь у рольових іграх, складання проектів, виконання творчих робіт, дослідницьких завдань.

•  Формування особистої відповідальності за рівень знань і самоосвітньої діяльності через тренінги з формування життєвих навичок – рефлексія (самопізнання, самоконтроль, саморегуляція).

•  Моніторинг і корекція розвитку особистості через виховання і самовиховання, діагностика.

•   Формування «Портфоліо успіху» ( замість незнання оцінюються успіхи у просуванні учня в розвитку, виконанні різних завдань).

Цікавим і перспективним є такий спосіб демонстрації зв'язку математики та інформатики  з іншими науками, як проведення інтегрованих уроків. Такі уроки сприяють встановленню логічних зв'язків між предметами, попереджають формалізм у знаннях.

 Інтегровані уроки мають яскраво виражену прикладну спрямованість і тому викликають незаперечний пізнавальний інтерес учнів

Задача має демонструвати практичне застосування математичних ідей і методів та ілюструвати матеріал, що вивчається на певному уроці, містити відомі або інтуїтивно зрозумілі учням поняття й терміни, а також реальні числові дані, що не ведуть до громіздких обчислень. За таких умов використання прикладної задачі, складеної на матеріалах суміжних предметів, може дати потрібний педагогічний ефект.

Якщо сучасний вчитель математики та інформатики у процесі навчання шкільного курсу акцентує увагу учнів на зв’язок  з життям, то він викликає у дітей інтерес до навчання, добитися формування таких важливих рис характеру як послідовність  у роботі, наполегливість, акуратність, увагу, критичне ставлення до своєї роботи й роботи своїх товаришів, кмітливість, чесність, колективізм, любов до праці, культури письма й усної мови.

Щоб підготувати учнів до життя, суспільно-корисної праці, на думку О.Я.Савченко, школа повинна особливу увагу звертати на ті питання програми, з якими можуть зустрічатися її вихованці в житті. В цьому полягають і практичні цілі навчання математики.

Підвищенню ефективності навчання математики сприяє розв'язування задач практичного змісту. Звернення до прикладів із життя і навколишньої дійсності полегшує вчителю організацію цілеспрямованої навчальної діяльності учнів.

 

ІІ.  Прикладні задачі

Прикладна задача — це задача, що виникла поза математикою, але розв'язується математичними засобами.

Прикладна задача повинна задовольняти такі умови:

1)  питання задачі формулюється так, як воно зазвичай формулюється у житті;

2)  розв'язок задачі має практичну значимість;

3)  дані та шукані величини задачі мають бути реальними, взятими з життя.

Кожна прикладна задача виконує різні функції, що за певних умов виступають явно або приховано.

Деякі задачі ілюструють запозичений у природи принцип оптимізації трудової діяльності (діставати найбільший ефект з найменшими затратами), інші — розвивають здібності учнів до технічної творчості (геометричні задачі на побудову тощо). Розв'язування прикладних задач сприяє ознайомленню учнів з роботою підприємств і галузей народного господарства, що є умовою орієнтації інтересу учнів до певних професій. Використання прикладних задач дозволяє вдало створювати проблемні ситуації на уроці (наприклад, чому вигідніше будувати одноповерхові будинки з квадратною основою, ніж з основою у вигляді іншого прямокутника з таким самим периметром).  Такі задачі стимулюють учнів до здобуття нових знань, збагачують учнів теоретичними знаннями з технічних та інших дисциплін.

Розв'язування прикладних задач сприяє ознайомленню учнів з роботою підприємств і галузей народного господарства, що є умовою орієнтації інтересу учнів до певних професій. Використання прикладних задач дозволяє вдало створювати проблемні ситуації на уроці. Такі задачі стимулюють учнів до здобуття нових знань, збагачують учнів теоретичними знаннями з технічних та інших дисциплін.

Розглянемо , як можна провести мотивацію навчальної діяльності при вивчення теми «Найбільше і найменше значення функції на відрізку». 

Учням пропонується  задача-проблема. Відомо, що вартість експлуатації мікроавтобуса «Газель», що працює на  певному маршруті і рухається зі швидкістю v км/год, складає (144 + 0,04v²) грв/год. З якою швидкістю повинен рухатися мікроавтобус, щоб вартість 1 км шляху була найменшою?

Такі уроки забезпечують посилення мотивації навчання математики, спонукають учнів до здобуття нових знань, оволодіння новими вміннями, збагачують їх знаннями з інших дисциплін.

 

ІІІ.  Проектні технології на уроках математики та інформатики

На уроках математики та інформатики реалізується завдання створювати власні проекти. Коли ви розробляєте свій проект, завдання і діяльність учнів мають бути сплановані так, щоб процес навчання був спрямований на зміни у розумовій діяльності учня. Важливо формувати не просто мислення, а навички високого рівня.

Проект – сукупність певних дій, документів, текстів для створення реального об’єкта, предмета, різного роду теоретичного/практичного продукту.

Освітній проект – це форма організації занять, яка передбачає комплексний характер діяльності усіх його учасників щодо отримання освітньої продукції за певний проміжок часу – від одного уроку до декількох місяців.

В основі методу проектів лежить розвиток в учнів пізнавальних навичок, уміння самостійно конструювати свої знання та орієнтуватися в інформаційному просторі, розвиток критичного мислення, формування навичок мислення високого рівня.

Метод проектів орієнтований на самостійну діяльність учнів: індивідуальну, парну, групову, яку вони здійснюють упродовж певного часу. Метод проектів припускає можливість вирішення деякої проблеми; у ньому передбачається, з одного боку, необхідність використання різноманітних методів, засобів навчання, а з іншого – інтегрування знань, умінь з різних галузей науки і мистецтва. Результати використаних проектів повинні бути «відчутними», тобто, якщо це теоретична проблема, то має пропонуватися конкретне її розв’язання, а якщо практична – конкретний результат, готовий до виконання.

Метод проектів передбачає певну сукупність навчально-пізнавальних прийомів, що дозволяють вирішити ту чи іншу проблему шляхом самостійних дій учнів з обов’язковою презентацією (представленням) отриманих результатів. З іншого боку, ця технологія включає в себе сукупність дослідницьких, пошукових, проблемних методів, творчих за своєю суттю.

При традиційних проведеннях уроків ініціатива, як правило, виходить від учителя, а учням залишається сприймати зміст матеріалу і питання, які пропонуються педагогом. При такій традиційній організації уроку порушується одна із основних умов мислення – особистісна включеність  учнів в те, що вони роблять.

Основні вимоги до організації методу проектів:

1. Наявність значущої в дослідницькому, творчому плані проблеми, яка вимагає дослідницького пошуку для її розв’язування.

2. Практична, теоретична, пізнавальна значущість передбачуваних результатів.

3. Самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність учнів.

4. Визначення кінцевих цілей Спільних/індивідуальних проектів.

5. Визначення базових знань із різних галузей, необхідних для роботи над проектом.

6. Структурування змістовної частини проекту (із зазначенням поетапних результатів).

7. Використання дослідницьких методів: визначення проблеми, завдань дослідження, які випливають із проблем висунення гіпотези їх розв’язування, обговорення методів дослідження, оформлення кінцевих результатів, аналіз здобутих даних, підбиття підсумків, корегування, висновки (використання в ході спільного дослідження методів «Мозкова атака», «Круглий стіл», статистичних методів, творчих звітів, перегляду та ін.).

8. В результаті виконаних проектів повинні бути оформленими у визначений спосіб (відеофільм, комп’ютерна газета, презентація, веб-сторінка тощо).

Використання методу проекту дозволяє:

·               Формувати вміння в учителя і учнів виділяти й обирати найбільш цікаві і значущі теми для проектів.

·               Учням – оволодіти значним арсеналом методів дослідження (аналіз літератури, пошук джерел інформації, збір та обробка даних, висування гіпотез та методів їх доведення тощо).

·               Учителю – надати пріоритет різним видам самостійної діяльності учнів.

·               Учням – набути комунікативної компетентності (вміння організовувати й вести дискусії, вислуховувати інші точки зору, генерувати ідеї).

·               Учням і вчителю – більш досконально оволодіти інформаційно-комунікаційними технологіями.

Плануючи проведення підсумкового уроку з теми, треба керуватися такими принципами:

ü  створювати атмосферу співтворчості в спілкуванні;

ü  пробуджувати власну зацікавленість учня у вивченні теми;

ü  потрібну енергію подавати невеликими порціями в міру виявлення потреби в ній у учнів;

ü  виключати офіційне оцінювання роботи учня, але через соціалізацію, афішування  результатів роботи створює умови (заохочує, провокує) для самооцінки учня та її наступної самокорекції.

Очікуваний результат – розвиток комунікативної і рефлексивної культури школяра, оволодіння учнями інтелектуальними технологіями, їхня готовність до перегляду своїх суджень в світлі переконливих аргументів на користь такого перегляду.

Метод проектів- це приклад педагогічних технологій, засоби ж їх проведення  можуть бути різними, в тому разі і з використанням нових  інформаційних технологій. Це можуть бути  комп’ютерні телекомунікації, інтерактивне телебачення, факс, радіозв’язок  тощо. Тому головне- чітко визначитися з самим методом.

Перш  ніж приступити до будь –якого проекту , якщо вже є ідея проекту, необхідно визначитися з його соціальною, культурною, економічною значущістю. Задумана вами ідея може бути усвідомлена тільки тоді. Коли її розглянути в певній системі знань, соціального явища . економічної проблеми і т.д. Іншими словами, ваша ідея може «потягнути» за собою цілу низку взаємозв’язаних проектів, що складають єдину тему, проблему. Яку доцільно розглядати , аналізувати, послідовно вивчати, крок за кроком , проект за проектом, все глибше занурюючись в проблему, розглядаючи різні її аспекти.

Проекти поділяються на короткочасні і широкомасштабні. До роботи над широкомасштабними освітніми проектами залучається велика кількість школярів та вчителів –предметників. Ці проекти тривають від двох тижнів до півроку. Головним для вчителя є постановка ключового запитання та вибір Тематичних запитань. Основні запитання проекту супроводять навчання. Вони :

• Відображають основну концепцію навчальної теми;
• Ведуть до серцевини, суті ( сутності) навчального предмету;
• Постають знову і знову впродовж вивчення теми;
• Не мають очевидної. «правильної» відповіді;
• Сформульовані так,що провокують зацікавленість школярів.

Ключові запитання широко охоплюючи здійснюють зв’язок між навчальними предметами, між окремими темами уроків. Тематичні, пов’язані з  конкретною темою уроку  , вони  підтримують , конкретизують , поглиблюють Ключові.

Основні питання проекту потрібні для того , щоб сприяти розвитку навичок мислення високого рівня, щоб учнівські проекти були творчими та реальними , могли б зосередити увагу учнів на основних важливих питаннях .

 Наведемо приклад того , як Ключові та Тематичні запитання пов’язані з державними стандартами та програмами навчальних предметів.

Кожен проект має структуровану змістовну частину ( поетапних результатів) яка може змінюватись під час роботи.

Створюючи навчальний план проекту, вчитель повинен проаналізувати роботу своїх учнів, продумати ті вхідні знання  та навички, які необхідні учневі на початку роботи.Разом з учителями- предметниками з’ясувати теми,на які вони будуть  посилатися під час формулювання навчальних цілей Навчального проекту. Чітка схема всього навчального циклу, опис дій, що буде виконуватись учнями, їх послідовність ,опис того, як учні залучатимуться до навичок самостійної творчої роботи шляхом створення власних проектів- ось перелік тих питань, які повинен враховувати вчитель, щоб робота над проектом стала творчим процесом. ( додаток1, додаток 2). Також необхідно продумати ,яке обладнання  та програмне забезпечення необхідно мати. Вчитель складає перелік підручників, хрестоматій, довідників, ресурсів Інтернету, які знадобляться для реалізації проекту. Також можна запланувати запрошення на уроки вчених, інтерв’ю фахівців з обраної теми, організувати екскурсії, зокрема в музеї.

Під час підготовки Навчального плану проекту вчитель продумує завдання підвищеного рівня складності, теоретичні питання, які потребують глибокого вивчення, дослідження певних тем на вибір учня, на які, не можна одержати однозначних відповідей, завдання олімпіадного характеру для обдарованих учнів.

Одним із пунктів Навчального плану є форми оцінювання  навчальних досягнень школярів. У ході роботи над проектом учні неодноразово можуть звертатися до критеріїв оцінювання навчання. Для цього готуються тести, контрольні запитання,  розроблені форми оцінювання презентації, публікації, веб-сайтів.

При цьому , слід зауважти, що дуже добре, коли учні знають, хто, коли і на якому етапі буде оцінювати їх роботу. Оцінювання може проводитись вчителями. Групами учнів , або кожним учнем окремо.

 Кінцевий пункт Навчального плану включає ключові слова, сполучення. Терміни, теми та власне слова,що мають важливе значення для навчального проекту. За цими словами буде значно легше шукати необхідну інформацію в Інтернеті . Комп’ютер повинен допомагати вчителю та учням, а не відволікати їх навчання. Підібрані раніше адреса веб-сайтів значно звузять коло пошуків та зекономлять час роботи в Інтернет-центрі .

Для реалізації будь-якого телекомунікаційного проекту вчитель повинен мати такі знання та вміння:

• Уміння побачити і відібрати найбільш цікаві та практично значущі теми проектів;
• Володіння всім арсеналом дослідницьких, пошукових методів, уміння організувати дослідницьку самостійну роботу учнів;
• Переорієнтація всієї навчально-виховної роботи учнів зі свого предмета на пріоритет різноманітних видів самостійної діяльності дослідницького, пошукового, творчого планів. Дитина може розвивати свої потенційні здібності, природні задатки тільки за умови, що вона буде мати можливість працювати в різних режимах , але з пріоритетним акцентом на індивідуальну та самостійну діяльності;
• Володіти мистецтвом комунікації, яке передбачає уміння організувати й вести дискусії , не нав’язуючи своєї точки зору , не тиснучи на аудиторію своїм авторитетом, здатністю генерувати нові ідеї, спрямувати учнів на пошук шляхів розв’язання поставлених проблем;уміння встановлювати і підтримувати в групі проекту стійкий, позитивний, емоційний настрій;
• Володіння комп’ютерною грамотністю(текстовим редактором, телекомунікаційною технологією, користуванням базою даних, принтером, серверами глобальної мережі ІНТЕРНЕТ);
• Уміння інтегрувати з різних областей для рішення проблематики вибраних проектів.

використання нових інформаційних технологій дозволяє значно підвищити зацікавленість учнів тими знаннями, які вони отримують під час навчання. Робота над проектами створює колектив однодумців, для яких процес пізнання нового дає можливість обговорювати проблеми в реальних умовах . Ця робота осмислена і активна - учні повинні систематично й чітко висловлювати свої думки  у письмовому вигляді, їм необхідно надсилати й отримувати велику кількість інформації, аналізувати її, синтезуючи нові ідеї. Кожен учень має можливість проявити себе в тому виді  діяльності, який йому найбільше притаманний. Одні учні проводять опитування та інтерв’ю, інші малюють, пишуть твори. Ті , хто краще знає комп’ютер , допомагають своїм товаришам в оформленні та створенні кінцевого результату роботи над проетом :презентації, веб-сторінок, інформаційних бюлетенів. Ця робота захоплює ще й тому , що до неї із задоволенням приєднуються батьки, представники громадських організацій, робітники музеїв та бібліотек. Учитель-активний учасник роботи. Він стає консультантом учнів під час роботи самостійної над проектом. Його координаційна робота може проводитись як з відкритою, явною координацією ( ненав’язливо спрямовуючи роботу його учасників, організовуючи в разі необхідності окремі етапи проекту), так і з прихованою, коли він виступає як повноправний учасник проекту. На сучасному етапі метод проектів приваблює, що активно використовує інформаційні технології. Застосування комп’ютерних технологій збагачує план навчального проекту завдяки використання комп’ютера як знаряддя проведення досліджень , створення публікацій, засобу обміну  інформацією. Учні вивчають новий матеріал на уроках. Під час походу до Інтернет-центрів, на уроках інформатики діти вже не грають в комп’ютерні ігри, а шукають необхідну інформацію , відвідуючи навчальні веб-сторінки. Тобто пошук необхідного навчального матеріалу приводить до того, що ці знання починають працювати на пошук і придбання нових знань. Оформлюючи результати своєї праці за допомогою програм Пауер-поінт (PowerPoint) Пабліш (Pablisher), учні краще пізнають комп’ютер та здобувають знання, які знадобляться  їм у повсякденному житті.

Все, що пізнаю, я знаю, для чого це мені потрібно і те ,і як зможу ці знання застосувати,- ось основна теза сучасного розуміння методу проектів, яка й приваблює багато освітних систем прагнучи знайти розумний баланс між академічним заннями і прагматичними вміннями.

До основних труднощів, які заважають розпочати роботу над проектом , учителі-практики, перш за все, відносять відсутність організаційних умов щодо роботи учнів і вчителя для вільного доступу до ПК протягом усього шкільного дня ,  можливість отримати в процесі роботи консультації спеціалістів, відсутність відповідних методик.

Метод проектів є технологією формування ключових компетентностей учнів, яка дозволяє використовуючи найменші затрати ресурсів, створити в навчальному процесі умови діяльності, максимально наближені до реальних. Проект визначається як комплекс дій, який спеціально організований учителем, самостійно виконується дітьми та завершується створенням презентації. Метод проектів передбачає поєднання технології створення освітніх ситуацій, у яких учень  ставить та розв’язує власні задачі, з технологією супроводу самостійної діяльності учня. Метод проектів є ефективним, оскільки стимулює практичну проектну діяльність школярів та дозволяє формувати весь набір компетентностей на уроках математики та інформатики: соціальну, полікультурну, комунікативну, інформаційну, самоосвіти та саморозвитку, продуктивної творчої діяльності. ( додаток 3).

При застосуванні методу проектів вирішальним є не просте повідомлення знань як незаперечних істин, а самостійне здобування знань кожним учнем за допомогою критичного ставлення до існуючої інформації і самостійне розв’язання творчих задач; плюралізм думок, підходів, шанобливе ставлення до думки, варіанта розв’язання іншого; ставлення вчителя до учнів як до рівного себе, колеги.

Місія вчителя полягає в розблокуванні здібностей дитини, у створенні умов для розкриття та реалізації їхнього творчого потенціалу. Вчитель консультує учнів, допомагає їм організовувати навчальну роботу й усвідомити способи навчально-пізнавальної діяльності, що мають засвоюватися.

 

ІV.   Застосування комп’ютерів на уроках математики

Комп’ютер вносить у навчальний процес принципово нові пізнавальні засоби, стає інструментом пізнання, проникнення всередину досліджуваних процесів і управління ними на основі здобутих знань. Проведення найпростіших обчислювальних експериментів та дослідження найпростіших математичних моделей при вивченні тих чи інших питань теорії мають особливу цінність у розвитку творчих здібностей учнів та у здійсненні інтеграції навчально-виховного процесу з наукою і практикою.

При вивченні окремих тем шкільного курсу математики можна використовувати такі типи навчальних програм.

Демонстраційні програми, в яких спочатку подається виклад необхідної теорії, а потім наводяться приклади розв’язування задач.

Контролюючі програми, в яких закладено систему оцінювання знань, умінь і навичок учнів. За їх допомогою можна дати консультацію учню, вказати на  допущені помилки, виправити відповідь, підказати, і в разі потреби зробити аналіз наявних знань та умінь.

Обчислювальні програми дозволяють  проводити найпростіші обчислювальні експерименти, які допомагають осмислити та краще зрозуміти суть теорії та проілюструвати її застосування до розв’язування практичних задач.

Дослідницькі програми призначені для самостійної творчої діяльності учнів.

Комп’ютерне моделювання є найвищим ступенем принципу наочності, його розвитком і узагальненням, пов’язаним зі змінами з метою навчання і типах навчального процесу, сприяє переходу від пояснювально-споглядального типу до нового, активного.

Важливими факторами при застосуванні ПК, є велика швидкодія, значні графічні можливості, різноманітна периферія, що забезпечують проведення великої кількості розрахунків за незначний проміжок часу, можливість використання елементів комп’ютерної графіки, створення доброзичливого, зручного та простого в користуванні інтерфейсу людина – комп’ютер.

Iнформацiя суспiльства неподiльно пов'язана iз iнформацiєю освiти, рiвень розвитку якої, з одного боку, залежить вiд рiвня розвитку суспiльства, а з iншого - його визначає.

Узагальнивши сучаснi уявлення про можливостi комп'ютеризацiї в царинi освiти, можна виявити тaкi чотири напрями використання комп'ютерiв:

1)як об’єкт вивчення;

2)як засiб навчання;

3)як складова система управлiння народною освiтою;

4)як елемент методики наукових дослiджень.

Для успiшного застосування iнформацiйних технологiй необхідно внести деякi достатньо iстотнi змiни в методику викладання. Це необхідно зробити, щоб використати тi переваги технологiй, якi забезпечують засвоєння знань на бiльш високому piвні, надати результатам навчання прикладного, практичного характеру, розкрити творчий потенцiал учнiв та вчителя, розвивати особистiсть учня з урахуванням iндивiдyальних нахилiв та здiбностей.

Особливу увагу потрiбно придiлити розробцi шляхів формування логiчного та критичного мислення, цiлеспрямованому розвитку iнтелектуальних умiнь; навчанню прийомiв пiзнавального пошуку, до якого вiдносять анaлiз, синтез, порiвняння, абстраryвання, узагальнення, систематизацiю, класифiкацiю тощо. Впровадження в педагогiчну практику проведення iнтегрованих ypoкiв, де iнформатика вже стала базовим предметом з рiзних навчальних дисциплiн, посiдає особливе мiсце у формувaннi зазначених вище якостей учнiв. А сьогоднi не потрiбно доводити  значення впливу iнтегрованих знань i вмiнь на формування особистостi людини. Iнтелектуальна та емоцiйна сфери духовного життя людини будь-якого вiкy взаємозв'язанi i взаємозумовленi. Пiзнавальнi процеси завжди супроводжуються тими або iншими враженнями та почуттями, але в певному вiцi ця залежнiсть проявляється cвоєріднo. У шкiльному вiцi ця специфiка визначаєтъся тим, що суть предметiв i явищ навколишнього свiтy, зв'язкiв мiж ними постає перед дитиною вперше. Все нове про природу й суспiльство, про духовне життя людей породжує в дитини глибоке емоцiйне ставлення до дiйсностi. Засвоєння ж розрiзнених за навчальними предметами знань не лише формує однобiчнi знання про світ, а й призводить до вiдмежовування дитини вiд її власного досвiдy.

Сидячи за комп'ютером, дитина сама керує швидкiстю подачi iнформацiї i за можливостями програми, її обсягом i глибиною. А дотики до клавiатури створюють можливiстъ зробити уроки динамiчнiшими. До того, ж залежно вiд матерiалу, який вивчається, комп'ютер дає змогу перетворити урок або його частину на захоплюючу гру, що заочно пiдвищує  iитерес до предмета. Комп'ютер i гра сприяютъ покращенню взаємин мiж дiтьми.

За допомогою комп'ютера як засобу навчання можна реалiзувати програмоване i проблемне навчання. Комп'ютер використовуютъ для навчального моделювання науково-технiчних об'єктiв i процесiв. Програмне забезпечення надає можливiсть учителю-предметнику знайти свiй пiдxiд до поєднання викладання предмста iз застосуванням сучасних iнформацiйних технолоriй. Без сумніву  вчителю необxiдно виходити за межi предмета, який викладає, поєднуючи  його знання iз знаннями в iншиx галузях, встановлюючи мicцe цієї  дисциплiни в загальнiй системi культури та освiти.

Застосування iнформацiйних технологiй у викладаннi математики породжує нові форми навчання, специфiчний навчальний змiст, новi  цiлi, що веде до появи iнтегрованих мiжпредметних зв'язкiв, нових пiдходiв до організації  навчання та процесу формування знань, умінь  та навичок.

Під час проведення уроків застосовується  парна і групова робота (в малих та великих групах). Найчастіше парна і групова робота проводиться на етапі застосування набутих знань. Тому, клас поділяється на групи з різними навчальними можливостями, і кожна з цих груп потребує особливого, індивідуального підходу. Найважче працювати зі слабкими учнями, вони потребують дуже багато уваги на уроці, і ось постає питання, як організувати роботу з цими учнями. Щоб не залишати поза увагою інші групи дітей. Роботу в таких групах проводиться  під контролем, щоб  учні повірили в свої сили;  учнів консультують, націлюють, допомагають.

Робота в малих групах дає змогу набути навичок спілкування та співпраці. Інтерактивна взаємодія не заперечує домінування одного учасника навчального процесу над іншими, однієї думки над іншою. Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення.

 

ВИСНОВОК

Виховати людину освіченою – той ідеал, до якого прагне будь-який творчий вчитель. “ Виховувати людину означає навчати, наставляти, вчити всьому, що необхідно для життя... Вихована людина освічена, збагачена знаннями”, - говорить В. Даль у тлумачному словнику.

Математик має особливе значення у розумовому вихованні і розвитку особистості. М. В. Ломоносов говорив: “Математику вже для того вчити треба, що вона розум в порядок приводить”.  Щоб уміти вловити настрій учнів, їх зацікавленість предметом вчитель повинен бути психологом, здійснювати гуманний підхід до навчання, привчаючи учнів до самостійного подолання труднощів, до пошуку виходу із складних ситуацій.

Для цього він повинен розширювати вибір оптимальних методів, форм і засобів навчання, сміливо втілювати в практику досягнення педагогічної науки, долати формалізм в педагогічній діяльності, постійно перебувати в творчому пошуку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1.      Бевз В. Г. Використання історизму у шкільному курсі математики: Практикум з історії математики: Навчальний посібник. ¾ К.: НПУ імені М. П. Драгоманова,  2009.

2.      Бевз Г. П. Методи навчання математики. ¾ Х.: Основа, 2003.

3.      Бурда М. І., Мальований Ю. І., Дубинчук О. С. Математика. 10-11. ¾ К.:   Освіта, 2006.

4.      Бурда М. І., Тарасенкова Н. А. Геометрія. 8 клас. ¾ К.: Зодіак-Еко, 2008.

5.      Возняк Г. М., Маланюк М. П. Взаємозв’язок теорії з практикою в процесі вивчення математики: Посібник для вчителя. ¾ К.: Радянська школа, 1989.

6.      Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти. ¾ К.: Постанова Кабінету Міністрів України № 1392 від 23.11.2011.

7.      Іванюк Т. Г. Групова форма роботи на уроках математики. ¾ Тернопіль: Підручники й посібники, 2007.

8.      Калугіна О. Р. Шляхи формування предметної компетенції на уроках математики. ¾ «Освітянин», ¾ № 1, ¾ 2008.

9.      Клочко І. Я. Посібник з математики для школярів і абітурієнтів: Частина друга. ¾ Тернопіль: Підручники й посібники, 2007.

10.  Компетентнісний підхід у сучасній освіті. Світовий досвід та українські перспективи / Під ред. О. В. Овчарук.  ¾ К.: К. І. С., 2004. ¾ 112 с.

11.  Кравчук В. Р., Янченко Г. М. Алгебра. 7 клас. ¾ Тернопіль: Підручники й посібники, 2007.

12.  Лежаве Л.K. Формирование компитентности учеников на уроках математики // Математика – 2014. - № 5

13.  Малихін А. Тести у навчальному процесі сучасної школи  //  Рідна школа. ¾ 2001. ¾ №8.

14.  Мерзляк А. Г., Полонський В. Б., Якір М. С. Алгебраїчний тренажер: Посібник для школярів і абітурієнтів. ¾ Х.: Гімназія, 1998.

15.  Раков С. А. Математична освіта: компетентнісний підхід з використанням ІКТ. ¾ Х.: Факт, 2005. ¾ 360 с.

16.  Раков С. А. Формування математичних компетентностей випускника школи як місія математичної освіти  //  Математика в школі. ¾ 2005. ¾ № 5

17.  Солодченко Л.О. Розвиток життєвих компетентностей на уроках математики.- Т.-Х. : Ранок, 2011.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 1

Етапи роботи над проектом	Зміст роботи на цій стадії	Діяльність учнів	Діяльність учителя
Підготовка	Визначення теми і завдань проекту	Обговорюють предмет з учителем і отримують за необхідності додаткову інформацію.Встановлюють мету.	Дає характеристику методу проектів.Знайомить зі змістом  конкретного проекту і мотивує учнів. Допомагає в постановці мети.
Планування	Визначення джерел інформації; Визначення способів збору і аналізу інформації; Формування уявлень про бажані результати(форми звіту); Встановлення процедур та критеріїв оцінки результатів і процесу; Розподіл завдань (обов’язків) між членами команди	Розробляють план дій.Формують завдання.	Пропонує ідеї, висловлює припущення
Дослідження	Збір інформації, вирішення проміжних завдань.Основні інструменти:інтерв’ю, опитування, спостереження, експерименти	Виконують дослідження,вирішуючи проміжні завдання.	Спостерігає, радить, побічно керує діяльністю
Результати	Аналіз інформації ,формулювання висновків.	Аналізують інформацію.	Спостерігає,радить
Оформлення звіту	Можливі форми показу результатів(звіту): усний звіт, усний звіт із демонстрацією матеріалів, письмовий звіт.	Звітують,обговорюють	Слухає,ставить, доцільні  запитання в ролі рядового учасника
Оцінка результатів і процесу		Беруть участь в оцінці шляхом колективного обговорювання і самооцінок.	Оцінює зусилля учнів, креативність, якість використання джерел, невикористані можливості, потенціал продовження , якість звіту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 2

 

 

ЕТАПИ   НАВЧАЛЬНОГО  ПРОЦЕСУ НА УРОЦІ  В  КОНТЕКСТІ  ПРОЕКТНОЇ   ТЕХНОЛОГІЇ

 

 

Етап присвоєння нової інформації	Стадія роботи над проетом	Організаційні форми “уроків”
Мотивація, визначення мети	Постановка мети	Розповідь,бесіда,лекція.
Планування	Обговорення варіантів	Бесіда
Побудова орієнтованої схеми дій	Самоосвіта Продумування ходу діяльності	Самостійна робота. Семінар “мозковий штурм”, практикум.
Діяльність	Дослідження	Самостійна робота, практикум,екскурсія,практична робота,лабораторна робота
Рефлексія	Узагальнення і висновки	Семінар,консультація.
Оцінка	Аналіз успіхів і помилок	Бесіда консультація
Корекція	корекція	……………………………

 

 

Додаток 3

Зміст та методика викладання будь-якого навчального предмета мають певні специфічні риси стосовно формування компетентностей  учнів. Охарактеризуємо предметний арсенал щодо формування компетентностей   на уроках інформатики та математики:

Соціальна компетентність

1.Стимулювання роботи учнів у групах:

• Динамічних;
• Рівневих;

2. Залучення учнів до роботи над навчальними перспективними проектами.

3.Проведення нестандартних уроків.

4. Забезпечення усвідомленого використання учнями можливостей комп’ютеру в конкретних життєвих ситуаціях, у власній життєдіяльності.

5.Залучення учнів до шефської роботи, виконання доручень, самоврядування.

Полікультурна компетентність

1.Надання інформації полікультурного характеру стосовно особливостей релігій, мов, національних традицій з використанням інформаційних технологій.

2. Демонстрація значущості загальнолюдських цінностей ( на конкретних прикладах).

3.Підкреселння гуманістичної цінності особистості.

4.Виховання толерантного ставлення учнів до представників різних расових, культурних, соціальних груп.

Комунікативна компетентність

1.Чітке проговорювання уголос формулювань та визначень.

2.Зміна видів діяльності протягом уроку з метою задіювання всіх органів почуттів учнів, формування уміння слухати, стимулювання висловлення власної думки.

3.Використання мнемонічних правил, рим для вивчення основних  формул, правил, команд мови програмування та інших понять.

4.Наведення конкретних життєвих прикладів, створення ситуацій безпосереднього спілкування.

5. Використання можливостей самоврядування, проведення днів дублера, коли діти виступають  та спілкуються в ролі вчителів (див. Методичну розробку позакласного заходу «Засідання інформаційного центру»)

6. Створення вчителем власного позитивного прикладу в спілкуванні, культурі мовлення (учитель-зразок для наслідування).

Інформаційна компетентність

1.Залучення дітей до написання рефератів з певної теми з поданням рекомендованого списку літератури.

2. Навчання дітей роботі з навчальними комп’ютерними програмами.

3. Рекомендування учням навчально-пізнавальних телевізійних програм як джерел інформації.

4.Планування, організація та керівництво роботою обдарованих дітей.( див. розділ «Робота з обдарованими дітьми).»

5. Залучення учнів до соціологічної діяльності в школі (соціологічне опитування, анкетування, збирання та обробка інформації).

6. Рекомендування та пошук потрібних сайтів для роботи з  інформацією.

7. Відвідування учнями театрів, музеїв, картинних галерей з метою отримання інформації про досягнення культури.

8. Формування та розвиток умінь учнів у безпосередньому спілкуванні в мережі Internet.

Компетентність самоосвіти та саморозвитку

Діяльність учителя  щодо формування цієї групи компетентностей учнів може бути вираженою такими гаслами:

1. Робіть, як я! Я можу розказати, показати та допомогти вам у вашій освіті.
2. Пояснюючи іншим-навчайте себе.
3. Шукайте нові джерела інформації.
4. Визначте свій інтерес та підживлюйте його новою інформацією і власною діяльністю.
5. Візьміть розв’язок - та складіть зворотну задачу.
6. Визначте проблему й візьміться за пошуки її розв’язання.
7. Формуйте свій характер самі.

Компетентність продуктивної творчої діяльності

1.Проведення нестандартних уроків.( див. розділ «Методична робота»).

2. Розв’язання задач, що потребують творчого підходу.

3. Використання внутрішньопредметних та міжпредметних зв’язків.

4. Стимулювання учнів до участі в олімпіадах, конкурсах, турнірах тощо.

5. Використання різнорівневих завдань, забезпечення адекватного рівня завдань.

6.Надання учням можливості вибору творчих завдань.

7. Стимулювання обов’язкової аргументації будь-якої відповіді.

8. Стимулювання власних пошуків у розв’язанні проблем.

9.Надання можливості учневі з будь-яким рівнем навчальних досягнень посильно творити.