Вікові особливості дітей третього року життя

«Роль улюбленої іграшки в адаптації до дошкільної установи»

Процес адаптації кожної дитини проходить індивідуально і залежить не тільки від особливостей дитини, але і майстерності педагога. Роль вихователя в процесі адаптації дитини раннього віку до ДНЗ полягає в забезпеченні сприятливого емоційного фону в групі і одним із засобів його діяльності може бути улюблена іграшка малюка, адже в дошкільному віці поширене спілкування з іграшкою, яка виступає як опора для внутрішнього діалогу, як друг і партнер по спілкуванню.

Відомо, що в житті багатьох дітей є улюблені іграшки, з якими малюки не розлучаються: з ними вони розмовляють, діляться радощами і роздумами, з ними разом сплять, їдять, беруть їх на вулицю і в дитячий садок. Це так звані «іграшки-подружки», здатні стати друзями і допомагати малюкові у важких ситуаціях. Близькість такого друга полегшує малюкові переживання небезпеки або самотності, дає відчуття своєї потрібності і самостійності.

Практично у будь-якої дитини є пара улюблених іграшок, які він регулярно бере з собою купатися, обідати або спати. Це можуть бути ляльки, звірятка або машинки, яких малюк наділяє душею і характером, і вони стають його кращими друзями. В той же час ці іграшки набувають ролі манекенів, на яких відпрацьовуються різні побутові дії: висадження на горщик, одягання-роздягання, годування з ложечки. Улюблена іграшка завжди супроводжує дитину, слідує за нею і робить її сильнішою і впевненішою в своїх вчинках.

З урахуванням вищесказаного слід відмітити, що улюблена іграшка сприяє адаптації дитини раннього віку до дошкільної освітньої установи і необхідна дитині для комфортного самовідчуття в проблемних ситуаціях.

Аналіз літератури і спостереження за дітьми показують, що адаптація до дитячого садка - це складний процес, що супроводжується для дитини стресом і іншими негативними наслідками, тому саме в цей період улюблена іграшка може виступити як чинник, що полегшує процес адаптації.

З метою полегшення процесу адаптації дітей раннього віку до дошкільної установи можна брати з собою іграшку. Дитина самостійно вибирає улюблену іграшку, яку вона повинна принести в групу. При цьому батьки повинні говорити дітям приблизно наступне: «Малюк (звернення до дитини, яке найчастіше використовується удома), ти підріс і тепер став майже зовсім дорослим, тепер ти підеш в дитячий садок. А разом з тобою і виросла твоя улюблена собачка (ведмедик, зайчик і так далі), тому вона теж з тобою ходитиме в дитячий сад. Добре?». Також батьки спільно з практичним психологом можуть скласти «казки про улюблену іграшку», які батьки розповідали дітям безпосередньо по дорозі в дитячий садок. Протягом 30 днів з моменту надходження дитини в групу дитячого саду 1 раз на день (у другій половині дня) задавалися питання: «Як твоїй іграшці, подобається в дитячому садку? Як вона себе відчуває? Їй сумно або весело? Чим вона сьогодні займалася?» Всі бесіди з дітьми проводилися індивідуально. Крім цього, проводилися спостереження за тим, коли діти звертаються до іграшки, як часто і в які моменти. Всі спостереження практичним психологом заносились в протоколи.

На основі спостережень за взаємодією дітей раннього віку з улюбленою іграшкою були виділені наступні функції:

1. Іграшка виконує функції психологічного захисту для дитини. В період образи на інших дітей або дорослих, коли дитині особливо необхідно, щоб його хтось обійняв, пошкодував: 22 % всієї групи дітей звертається до улюбленої іграшки і 100% дітей, що важко адаптуються, до дошкільної освітньої установи.

2. Улюблена іграшка виконує функції партнера по спілкуванню. У перші дні перебування в дитячому садку гра, спілкування з однолітками або дорослими відсутнє із-за процесу адаптації і м'яка іграшка, принесена з дому, є єдиною давно знайомим «іншому». Близькість такого друга полегшує малюкові переживання небезпеки або самоти, дає відчуття своєї потрібності і самостійності.

3. Іграшка виконує функції посередника між дорослим і дитиною, допомагає встановити емоційно позитивний контакт з дитиною. Дітям, у яких процес адаптації до ДНЗ носить тривалий і хворобливий характер особливо важко виступати ініціатором спілкування, тому як предмет спілкування вони вибирають улюблену іграшки.

4. Улюблені іграшки дітей допомагають їм знайти відчуття свого «Я» і усвідомити особисті переживання. Діти з важкою адаптацією до ДНЗ приписують їй свій емоційний стан: «Їй сумно», «Вона плаче», «Ведмедик чекає тата». Саме з своїми зайцями, ведмедиками і лисичками діти програють і переживають все, що з ними відбувається: сон, годування, гра, очікування батьків і так далі.

Діти раннього віку часто наділяють улюблену іграшку своїми рисами і «віддають» їй свої переживання.

Таким чином, введення улюбленої іграшки в процес адаптації до дошкільної освітньої установи допомагає дитині подолати різні негативні переживання, властиві дітям в даний період (страх, самоту, розлуку з батьками, зміни обстановки і режиму дня). Щоденна присутність улюбленої і давно знайомої іграшки пом'якшує проходження процесу адаптації дитини раннього віку до ДНЗ і дає малюку відчуття захищеності і безпеки.

«Хвороба малюка»

Дитина вперше почала відвідувати дитячий садок, і щойно настали перші осінні холоди, а багато дітей відразу ж почали хворіти. Та нікуди від дитячих недуг не подітися. Мамам залишається лише терпляче та з гідністю переживати всі недуги малюка, залишатися бадьорими, морально підтримувати і малюка, і решту рідних. Але багатьом це не завжди вдається? Адже тривога за здоров'я, і навіть, життя малюка інколи не відпускає тоді, коли дитина не хворіє. Мамі слід знати, що підвищена материнська тривожність може серйозно зашкодити маленькому хворому.

За довготривалими спостереженнями на 7-10 день початку відвідування дитиною дитсадка малюк хворіє на застудні захворювання, стривожені батьки звертаються до вихователів та практичного психолога з запитаннями: як урізноманітнити діяльність дитини в період хвороби і забезпечити спокій малюка протягом дня не розпестивши його, як організувати виховну діяльність не перериваючи процес адаптації?

Якщо нові іграшки дитина отримує тільки " по святам ", хвороба - не причина змінювати правила. І навпаки, ви маєте можливість дарувати малюку іграшки коли він здоровий. Тоді немає застережень в тому, що ви купите дитині іграшку, і під час хвороби - вона буде рада вашому подарунку.

Грати з малюком необхідно завжди, а не тільки під час хвороби. Якщо ви будете грати з малюком, дарувати подарунки тоді коли він хворіє, то це принесе менше користі. Займіть дитину, пограйтесь з нею чи почитайте книгу. Малюк з великим задоволенням прийме ліки, якщо спочатку "полікує ляльку ".

Але, якщо дитина вимагає все більше і більше уваги, не вступайте з нею в суперечки. Домовтеся з малюком який час ви проводите з ним, а який присвячуєте справам.

Рекомендації батькам, які допоможуть не розпестити дитину під час хвороби

 Буде краще, коли дитина під час хвороби отримає іграшку неяскраву, безшумну, і не дуже велику.

 Під час хвороби приберіть подалі наступні іграшки: автомати, машинки з моторами, плачучих ляльок, яскравих і великих іграшок із плюші, конструктори, лабіринти, головоломки, тобто ті іграшки, які потребують від малюка розумових зусиль. В даний період дитині необхідний спокій.

 Будьте послідовні в своїх діях - та вчинках.

 Намагайтеся не робити для дитини привілегійованих умов в сім'ї, не робіть частих уступів тільки із за плачу чи поганого самопочуття. А якщо потрібно нарікнути дитині, то робіть це спокійним і ласкавим тоном.

 Не хваліть дитину, зверх міри, не запитуйте боязким голосом про її самопочуття.

 Зберігайте з хворою дитиною звичні для нього взаємовідносини (спокійний, дружелюбний вираз обличчя). Достатньо один-два рази в день цікавитись у дитини про її здоров'я, а не кожні 10 хвилин запитувати: " Як ти себе почуваєш? ".

 В харчуванні дотримуватися правила "хоче - їсть, не хоче - не заставляйте".

 В період хвороби будьте спокійні та упевнені, випромінюйте гарний настрій, і видужання малюка відбудеться швидко.

«Коли дитина не хоче спати»

 Настає час коли батьки спільно з педагогами закладу приходять до спільної думки про готовність та бажання малюка залишитися спати в дитячому садку. Щоб забезпечити емоційний комфорт і спокій малюка, батьки можуть принести його речі: ковдру, подушку, піжаму, улюблену іграшку. Але для деяких дітей вкладання спати - одна з найболючіших проблем, і іноді необходиться без сліз та істерик малюка. 

Одним із методів залучення дитини до сну є гра в казку, в яку дитина повірить і яка є надійним помічником в цій справі. Вихователю пропонується для прикладу казка " Білосніжка та сім гномів ", де роль Білосніжки грає сама вихователь, а гномиків всі діти (до новоприбулої дитини індивідуальний підхід), отже:

• гноми лягають спати і піднімаються в один і той час - за усім слідкує Білосніжка (вихователь);

• гномики, за день вони так стомулюються від праці, що засинають відразу, коли кладуть голову на подушку;

• жоден гномик не повинен плакати, капризувати, розмовляти і гратися, тому що буде заважати іншим заснути;

• спати можна тільки в своєму ліжечку. Білосніжка не дозволяє укладатися на дивані, на килимку чи взагалі не лягати в ліжко;

• якщо хтось із гномиків проснеться, то зовсім не обов'язково плакати і негайно звати Білосніжку (вихователя), яка дуже стомилася за день (персоналу групи не слід бігти по першому зову дитини, так як прокинувшись, вона з великим трудом зможе заснути знову);

Для батьків дитини та для персоналу групи важливо враховувати добові години сну, які необхідні дитині: від 12 місяців до 23 місяців - 12-15 годин, від 2 років до 6 років - 10-12 годин.

«Криза 3-х років»

Звикання до дитячого садка співпадає з кризою 3-х років. Криза 3-х років - межа між раннім і дошкільним дитинством, це один із найскладніших моментів в житті дитини. Це - зруйнування , перегляд старої системи соціальних відношень, криза виділення свого "Я". До 3 років батьки найчастіше спостерігають серйозні зміни в своїй дитині: вона становиться егоїстичною, впертою, капризною. В цей період проходить важливий психічний процес вираження свого "Я", це спроба дитини самостійно подовжити психологічну "пуповину", навчитися багато робити самому і намагатися вирішувати свої проблеми.

Перший симптом, яким характеризується надходженням кризи - виникнення негативізму. Коли говорять про дитячий негативізм, то його потрібно відрізняти від звичайної неслухняності. При негативізмі вся поведінка дитини йде врозріз з тим, що пропонують дорослі.

При різкій формі негативізму справа доходить до того, що можна отримати протилежну відповідь на різну пропозицію, зроблену авторитетним тоном.

У ряді авторів гарно описані подібні експерименти. Наприклад, дорослий підходячи до дитини, говорить авторитетним тоном: " Це плаття чорного кольору " і отримує відповідь "Ні, воно білого кольору". А коли говорять: " Воно біле ", дитина відповідає " Ні, чорне ". Намагання протиставляти, намагання зробити навпаки по порівнянню з тим, що йому говорять, це і є негативізмом.

Симптомами кризи трьох років являється впертість та капризування.

- Період впертості та капризування починається з 18 місяців і, як правило, закінчується ця фаза до 3,5 - 4 років.

- Пік впертості приходиться на 2,5 - 3 році життя.

- Хлопчики більш впертіші ніж дівчата, але дівчатка більш капризніше, ані ж хлопчики.

- В кризовий період приступи впертості і капризування трапляються у дітей по 5 разів на день, а у деяких дітей до 19 раз!

- Якщо діти в 4 роки все ще продовжують часто впиратися та капризувати, то скоріше всього мова йде про "фіксовані" приступи впертості, істеричності, як зручним способом маніпулювати дитиною своїми батьками.

Впертість слід відрізняти від настійливості. Наприклад, якщо дитина хоче мати річ, але не може відразу отримати її. Вона добивається, щоб це було виконано і необхідна річ була віддана дитині. Це не впертість. Впертість - це така реакція дитини, коли вона настоює на чомусь не тому, що їй цього дуже сильно хочеться, а тому що дитина цього потребувала. Вона настоює на своєму.

Криза 3-х років необхідна. Вона - рушійна сила розвитку, своєрідний етап змін і провідної діяльності дитини. Батьки не повинні боятися її, це зовсім не негативний показник. Навпаки, яскравий прояв самоствердження в новій віковій якості вказує на те, що в психіці дитини відбулися всі вікові новоутворення для подальшого розвитку її особистості і адаптивних здібностей.

А зовнішня "безкризовість", яка створює ілюзію добробуту, може бути хибною, свідчити про те, що в розвитку дитини не відбулося відповідних вікових змін. Таким чином, не потрібно боятися кризових проявів, найнебезпечнішими є проблеми нерозуміння.

Основне завдання батьків - виваженими діями пом'якшити прояв кризи. Допомогти дитині вийти з неї, не тримаючи в душі негативних якостей: адже впертість - це найвища ступінь виявлення волі, вередливість - демонстрування власної значущості для інших, відчуття свого "Я", егоїзм (в здоровому розумінні) - почуття власної гідності, агресивність - крайня форма почуття самозахисту, замкненість - неадекватна форма прояву здорової обережності, тобто необхідних для вживання в суспільстві якостей. Малюк мусить вийти із кризи з позитивними якостями. Головне завдання батьків і педагогів - не допустити закріплення її крайніх проявів.

Рекомендації батькам:

- Не придавайте великого значення впертості і капризуванням. Прийміть до відома приступ, але не дуже хвилюйтесь за дитину.

- Під час приступу впертості, капризування будьте поряд з дитиною, дайте їй відчути, що ви її розумієте.

- Не намагайтеся в цей час що-небудь навіювати своїй дитині. Лаяти і бити дитину в цей період не можна ні в якому випадку - це ще негативніше вплине на вашого малюка.

- Намагайтеся бути в поведінці з дитиною наполегливі. Якщо ви сказали "ні", залишайтеся і далі при цій думці.

- Не здавайтеся навіть тоді, коли приступ у дитини протікає в загальногромадських місцях. Частіше всього допомагає тільки одне - взяти малюка і відвести.

- Істеричність і капризування потребує глядачів. В цьому випадку необхідно використати різні відволікаючі маневри, тим самим вивести дитину з громадських місць. Постарайтеся схитрити . (Наприклад, що там за вікном робить котик? Ой, яка в мене гарна іграшка, книжка, намистинка).

«Вередування в період адаптації»

Вередлива дитина - джерело постійних конфліктів, неврозів і стресових ситуацій для дорослих. Вередування не на користь і самому малюкові: він стає нервовим, постійно збудженим, через що з ним уникають контактувати однолітки. До того ж таке явище, як вередливість не просто неприємне, а й небезпечне, бо може перерости в серйозне захворювання. Батькам і педагогам важливо знати, якими ж зовнішніми виявами характеризується вередливість, у чому причина її виникнення, як запобігти перетворенню її на рису характеру і як працювати з дитиною, щоб нівелювати це явище.

В українському педагогічному словнику вередливість тлумачиться як особлива поведінка дитини, що виявляється в недоцільних і нерозумних діях, необґрунтованому оперуванні вказівкам, порадам і вимогам дорослих, у прагненні наполягти на своєму.

Фізіологічні причини є об'єктивними. До них можна віднести:

 Адаптаційний період, різка зміна звичного стереотипу життя

 Негативні впливи на нервову систему дитини захворювань, перенесених матір'ю під час вагітності, зокрема інфекційних, а також приймання нею в цей період категорії ліків

 Ускладнені пологи, зокрема застосування щипців

 Захворювання, перенесені дитиною, лікування антибіотиками, застосування наркозу

 Незадовільне самопочуття (короткочасне і тривале)

 Перевтома, виснаження нервової системи та всього організму

 Спадкова нервозність

 Нетривалий фізіологічний дискомфорт

Випадки вередливості дітей частішають навесні, коли організмові малюка бракує вітамінів, в період адаптації до нового режиму, нових умов життя найчастіше, коли дитина починає відвідувати дитсадок, коли повертається в дитсадок після тривалих вихідних, це можна спостерігати в дітей і наприкінці тижня, навчальної чверті або навчального року. В даному разі причина вередливості - перевтома. Вередливість може зумовлюватися перенесеним стресом, який є наслідком виснаження нервової системи. Тут важливо знайти способи зменшити нервове напруження і розумове навантаження: збільшити час перебування дитини на свіжому повітрі, збагатити її раціон вітамінами, надати у разі потреби своєчасну психологічну допомогу.

Нервозність, успадкована від батьків - небезпека подвійна, оскільки в таких сім'ях дорослі, зазвичай, не здатні створити умови для правильного виховання дитини, що тільки поглиблює її хворобливі нахили. Нервові діти надзвичайно вразливі: їх легко образити, роздратувати, їх характеризують підвищена тривожність і страхи, вони втрачають самоконтроль через найменші дрібниці.

У здорової дитини капризування може бути пов'язане з неусвідомленою потребою усунути фізіологічний дискомфорт. Так, малі діти, часто не усвідомлюючи, що вони просто голодні, виявляють надмірну дратливість. Тож досить нагодувати дитину - і вона заспокоїться. Аналогічною буде реакція, якщо малюка не поклали вчасно спати або розбудили, коли він ще не виспався. Отже, складаючи режим дня дитини, слід подбати про достатню тривалість нічного сну, а для дошкільнят і ослаблених дітей бажано передбачити ще й денний сон.

З народної мудрості відомо: після надмірного сміху бувають великі сльози. Це стосується і дитячої поведінки. Інтенсивні рухливі ігри, тривалі вияви позитивних емоцій, перегляд " гостросюжетних " мультфільмів, завелика кількість яскравих малюнків на виставці тощо, забирають у малюка багато енергії. А це призводить до нервового виснаження й зумовлює різкий перехід від радості до сліз, вередування. Найкращий спосіб уникнути такої ситуації - покласти дитину спати.

Здорові, енергійні діти часто вередують через брак рухової діяльності і без необхідності тривалий час займатися одноманітною нецікавою справою. Причинами роздратування можуть також бути теплий або затісний одяг, значні перепади атмосферного тиску, наближення негоди, задушливе повітря в кімнаті тощо. Досвідчений педагог завжди може зрозуміти, чому дитина вередує, й усунути або принаймні пом'якшити дію об'єктивних чинників.

Примхливість, спричинена фізіологічним дискомфортом, - нормальне явище, яке можна спостерігати в усіх дітей без винятку і яке не становить загрози, якщо дорослі вчасно на нього реагують. Проте, якщо дозволити йому укорінитися, перетворитися на звичний стереотип поведінки, боротися з цим буде надзвичайно складно.

Причини вередливості, зумовленої неправильним вихованням:

 Копіювання поведінки іншої людини

 Неправильна спрямованість родинного виховання

 Тривале перебування дитини сам на сам з непосильними для неї проблемами

 Невміння розподілити час та організувати своє дозвілля

 Відсутність інших шляхів для самоствердження та самореалізації

 Прагнення привернути до себе увагу

 Спроба розважитися

Найлегше усунути вередливість, що виникла як наслідок копіювання поведінки іншої особи. Це відбувається, коли в дитини не сформовано критичне ставлення до власних і чужих дій, а натомість дуже розвинена схильність запозичувати, привласнювати елементи поведінки інших людей, які їх чимось приваблюють. У цьому разі досить провести з малюком роз'яснювальну роботу.

Прорахунки у родинному вихованні різноманітні. Деякі турботливі батьки намагаються виконати будь-яку дитячу забаганку. Дитина сприймає це як належне, і тому, коли її волю раптом виконують не відразу або несподівано у чомусь відмовляють, вона виявляє бурхливий протест (крик, сльози тощо). Якщо внаслідок таких дій малий отримує бажане, стереотип поведінки закріплюється, і здоровий та веселий малюк поступово стає нервовим та дратівливим. Такій дитині дуже важко адаптуватися до колективу й вимог освітнього закладу, особливо шкільного. Кожний малюк повинен знати не лише права, а й обов'язки, а отже, має звикати до періодичних вмотивованих відмов на деякі свої прохання. Дитині треба показати, що плачем, криком та істерикою вона нічого не досягне.

На формування хибного стилю виховання в сім'ї можуть вплинути хронічні захворювання дитини. Співчуваючи малюкові, дорослі часто прагнуть оберігати його від усього складного чи небезпечного. Намагаючись компенсувати фізичні страждання, відсутність товариства однолітків, хвору чи хворобливу дитину оточують надмірною турботою, виконуючи кожне її бажання. Поступово дитина починає сприймати свій стан як привілей, а іноді навіть вдається до симуляції, щоб його не втратити. Важливо, щоб батьки і педагоги вміли поєднувати розумну турботу з вимогливістю і створювали умови для творчої, конструктивної діяльності дитини.

Під оболонкою вередування іноді може ховатися розгубленість дитини перед непосильною роботою чи надмірними вимогами. Прагнення різних учителів гімназій і ліцеїв навчати дітей, спираючись на "зону найближчого розвитку " (за Л.С. Виготським), як і бажання батьків виховати дітей вундеркіндами, повинно бути в розумних межах. Небезпечно позбавляти малят радощів дитинства, бо все це позначатиметься на їхньому здоров'ї.

Невміння дитини розподілити свій час призводить до того, що вона постійно щось не встигає зробити, а отже, нервує і вередує, набридає дорослим своїми примхами, отже малюк, не здатний організувати своє дозвілля. Структурування навчального часу та організація дозвілля - серйозна проблема у виховній практиці.

Нерідко трапляється, що дитина не може знайти продуктивного способу самоствердження в сім'ї чи дитячому колективі. Тоді вона намагається ствердитися, вередуючи серед близьких та однолітків. Іноді ж досить порадити малюкові прийнятний для нього спосіб ствердження власного "я", спрямувати його на конструктивну діяльність, і проблема зникає автоматично.

Отже, і в сім'ї, і в освітніх закладах на першому місці має стояти завдання - допомогти дитині знайти себе.

Вередування дитини може бути способом привернути до себе увагу дорослих членів сім'ї, якщо особисті турботи поглинають увесь їхній час. Батькам варто частіше замислюватися над розподілом свого часу. До цієї ж категорії примх належить капризування через ревнощі дитини до брата чи сестри, яким дорослі, на її думку, приділяють більше уваги. У цьому разі батьки повинні подумати про усунення конкуренції за право на увагу. Причини тут можуть бути різні, тому єдиного рецепта розв'язання подібної проблеми не існує. Дитина може бачити у вередуванні спосіб розважитися, якщо їй набридає одноманітність життя. При цьому малюка не обходить, які наслідки - позитивні чи негативні - спричиняють його дії.

Якщо урізноманітнити щоденну діяльність дитини, звичка вередувати зникне автоматично.

«Становлення контактів новачка з дорослими та однолітками»

Вступаючи в дошкільний заклад, перед малюком стоїть складне завдання - не лише увійти у спілкування з незнайомими дорослими, а й установити контакти з іншими однолітками. Перешкодою для встановлення позитивних контактів з однолітками в адаптаційний період є нестабільність емоційного настрою новачка. Інтерес до ровесників, прагнення увійти в контакт з ними і водночас відсутність вміння встановити змістовну взаємодію нерідко створює несприятливу емоційну атмосферу, викликає додаткові труднощі адаптаційного періоду.

З самого раннього віку потрібно ставити малюка в такі умови, щоб він жив, грався, ділився своїми радощами й горем з іншими дітьми.

Здатність до наслідування, емоційність маленької дитини, на думку вчених, створюють сприятливі умови для початкових етапів роботи з формування моральних якостей особистості. Надалі цей досвід позитивних взаємин стане основою складнішої соціальної поведінки в колективі.

З моменту надходження малюка в дитячий заклад і упродовж усього раннього дитинства потреба у спілкуванні з однолітками посідає незначне місце серед інших потреб (у предметних діях, у спілкуванні з дорослими). Дитина в цей віковий період ще не сприймає ровесника як партнера зі спілкування. А отже, провідна роль у спілкуванні дітей раннього віку належить дорослому.

Основними завданнями організації спілкування між дітьми раннього віку є формування в них потреби контактів з ровесниками як суб'єктами спілкування та тих засобів, за допомогою яких ці контакти здійснюються. Спілкування дітей у процесі спільної діяльності може стати змістовним, позитивно - емоційним лише завдяки систематичному керуванню з боку дорослого, створення їм необхідних умов.

Слід зазначити, що дитина в період адаптації повинна побачити у педагогах які поряд з нею добрих, завжди готових прийти на допомогу людей (як мама) і цікавих партнерів в іграх. Емоційне спілкування дитини з дорослим виникає на основі спільних дій, що супроводжуються посмішкою, інтонацією, проявом турботи до кожного малюка.

Разом з тим вихователь повинен привертати увагу дітей одне до одного, домагатись, щоб вони запам'ятали, як кого звуть, по можливості зверталися на ім'я одне до одного й до вихователя. Для цього слід використовувати ритуали вітання й прощання з кожною дитиною: «Ось, діти, і Таня прийшла. Доброго ранку, Тетянко! Давайте всі разом із нею привітаємось». Постійні повтори імен всіх дітей допомагають малюкам швидко запам'ятати, як кого звуть, а в грі (під керівництвом вихователя) сприяють виникненню перших контактів, особистісних й ігрових.

Велику увагу слід приділяти керівництву дитячою грою, показувати прості дії з іграшками, доступні сюжети, програвати їх. Поступово малюки починають повторювати ці дії вихователя, доповнювати, вносити зміни - виникають перші самостійні ігри. А дитина, яка може зайняти себе грою, має гарний настрій, не плаче, легше входить у контакт з іншими дітьми, спочатку повторюючи за ними ті чи інші ігрові дії, потім - спілкуючись уже поза грою.

Отже, цілеспрямована організація позитивно - емоційних контактів, формування уявлень щодо однолітка як про партнера в спілкуванні, поступове опанування засобами спілкування, викликає у дитини бажання взаємодіяти один з одним.

Таким чином, у групі встановлюється позитивний психологічний мікроклімат, який сприяє збереженню емоційної рівноваги як новачків, так і дітей, які пройшли адаптаційний період.