25 серпня о 18:00Вебінар: Як зробити вивчення математики цікавим і веселим

Вирощування плодових культуp

Про матеріал
Використання рацiональної агротехнiки та прогресивних технологiчних процесiв на вcix етапах вирощування i переробки сiльськогосподарської продукції - один iз напрямiв виходу з кризи в агропромисловому комплексi. Тому технiчне переоснащення аграрного сектора економiки повинне забезпечувати виконання сучасних вимог до технологiй сiльськогосподарського виробництва.
Перегляд файлу

ДНЗ «ЛИСЯНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ АГРАРНИЙ ЛІЦЕЙ »

 

 

 

 

 

 

Методична розробка на тему:

«Вирощування плодових культуp»

 

 

 

 

                                                                        Розробив:

                                                                               викладач IІ категорії

                                            О.І. Марусіч

                                         

Лисянка  2018

Анотація

       Мета даної  розробки – надати теоретичний матеріал для проведення  занять з предмету  «Агротехнологія».

       Використання рацiональної агротехнiки та прогресивних технологiчних процесiв на вcix етапах вирощування i переробки сiльськогосподарської продукції - один iз напрямiв виходу з кризи в агропромисловому комплексi. Тому технiчне переоснащення аграрного сектора економiки повинне забезпечувати виконання сучасних вимог до технологiй сiльськогосподарського виробництва.

        Розрахований на викладачів, та учнів аграрних ПТНЗ.  Може бути використаний при вивченні предметів  «Сільськогосподарські машини», «Агротехнологія», а також для курсової підготовки з професії «Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва категорії «В1».


Зміст

 

            Вступ

  1. Ботанiчний склад та моpфологiчнi особливостi плодових культуp

2.     Плодові розсадники та вирощування в них садивного матеpiалу

3.     Закладення саду та догляд за ним

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

    Сучасне садівництво — це певною мірою повернення до традиційного садівництва першої половини ХХ ст., але на вищому (інтенсивному) рівні. Йдеться також про відтворення втрачених агроландшафтів. Потрібно хоч би частково повернути садам,  полям, лукам, водоймам екологічну чистоту.

  Таке завдання є реальним і необхідним. Зважаючи на важливість галузі рослинництва в житті й добробуті людей, уряд України постійно спрямовує свої зусилля та увагу на успішне проведення в АПК земельної реформи, завершення науково обґрунтованого реформування колективних сільськогосподарських підприємств, техніко-технологічне переоснащення садівничої галузі, підвищення родючості ґрунту за рахунок поліпшеного забезпечення господарств мінеральними та органічними добривами, ефективне використання зрошуваних і осушених земель, підвищення результативності селекційних установ та діяльності насінницьких господарств.   Вжиття урядом цих та інших заходів сприятиме зростанню валового виробництва  продукції та підвищенню життєвого рівня народу України.

 

 

 

 

 

 

 

 

1.     Ботанiчний склад та моpфологiчнi особливостi плодових культуp

  Усі плодові та ягідні рослини за морфологічними ознаками та біологічними особливостями (розміром, довговічністю, характером росту пагонів, плодових утворень та ін.) поділяються на групи.

  До дерев належать яблуня, груша, черешня, слива, горіх волоський, вишня (деревна форма), абрикос, пекан, а також деякі цитрусові й субтропічні рослини. Дерева — це рослини з добре розвиненим центральним стовбуром, від якого відходять основні (маточні) гілки першого порядку, від них — другого, потім третього й вищих порядків (рис. 1.1.).

Рис. 1.1. Схема будови дерева: 0 — стовбур (штамб + центральний провідник); 1 — скелетні гілки 1-го порядку, або основні скелетні суччя; 2 — скелетні гілки 2-го порядку; 3 — розгалуження 3-го порядку; Ц — обростаючі гілки; III — штамб; А — місце щеплення; 4 — скелетні горизонтальні корені; 5 — скелетні вертикальні корені; М — мичкувата коренева система

    Основні, або маточні, гілки, що відходять безпосередньо від центрального провідника (стовбура), є гілками першого порядку.

    Від них відходять гілки другого порядку, на яких розміщуються гілки третього порядку і т. д. На гілках першого, другого й наступних порядків розміщені обростаючі гілочки, на яких розвивається основна маса листя, плодових і вегетативних гілочок, а також утворюються бруньки. Гілочки, що мають плодові бруньки, називають плодовими. Плодові гілочки бувають кількох типів: у зерняткових — це кільчатка, списики, плодові прутики й складні кільчатки або плодухи (рис. 1.2); у кісточкових — змішані, плодові й букетні гілочки та шпорці (рис. 1.3).

Рис. 1.2. Плодові утворення (гілочки) яблуні:

а — плодовий прутик: б — списик; в — проста кільчатка; г — складна кільчатка

Рис. 1.3. Плодові утворення (гілочки) кісточкових:

а — змішана гілочка; б — плодова гілочка; в — букетні гілочки; г — шпорець

    Дерева в більшості при вільному рості утворюють досить велику крону, яка досягає 10–18 м заввишки і 6–8 м у діаметрі. Коренева система в деревних рослин досить сильно розвинена, залежно від ґрунтових умов вона проникає на глибину 5–6 м і більше. Вона закріплює рослину у ґрунті, вбирає воду та необхідні елементи живлення, а також вуглекислоту, утворює первинні білки, аміди, амінокислоти та інші сполуки, одночасно є запасником резервних поживних речовин. Вона активно впливає на грунт, виділяючи в нього кислоти, постачає листя речовинами, що беруть участь у фотосинтезі, здійснює взаємозв’язок з листям.

    Кущові, або чагарникові, рослини відрізняються від дерев тим, що мають не одне, а кілька стебел майже однакової довжини й товщини (рис. 1.4). Стебла утворюються близько від поверхні ґрунту. Від них відходять бічні розгалуження — гілки. Висота кущів буває різною, але здебільшого вона становить 1,5–2 м. До цієї групи рослин відносяться айва, кущові вишні, аґрус, смородина, червоні й білі порічки, дерен та ін. Кущові рослини мають добре розвинену кореневу систему, яка проникає на глибину 1,5–2 м і більше.

 

 

Рис. 1.4. Зовнішній вигляд кущової рослини (смородина)

  До цієї групи належать і напівкущові рослини, які мають невеликі розміри, дворічні стебла висотою до 1,2–2,3 м. До них відносяться червона й біла малина, ожина (рис. 1.5). Коренева система — багаторічна, складається з кореневища, або підземного стебла, на якому розміщуються додаткові корені, які розгалужуються. Розміщується коренева система у верхньому шарі ґрунту, проникає на глибину до 25–35 см, інколи й глибше.

 

Рис. 1.5. Зовнішній вигляд напівкущової рослини (малина)

  До кущових відносяться також багаторічні трав’янисті ягідні рослини — суниці та журавлина. Це невеликі рослини, висотою 25–30 см з щорічним відновленням листків та квітконосів (рис. 1.1.206). Ці рослини мають багаторічні, не досить задерев’янілі стеблові частини, які розвинуті дуже слабо. Коренева система проникає в ґрунт на глибину 25–40 см.

Рис. 1.6. Зовнішній вигляд трав’янистої ягідної рослини (суниці)

  За ботанічними ознаками всі плодові та ягідні рослини за видовим складом поділяються на групи: зерняткові — яблуня, груша, айва, горобина, аронія, мушмула, ірга, глід та ін.; кісточкові — слива, алича, вишня, черешня, абрикос, персик і кизил; горіхоплідні — волоський горіх, мигдаль, фісташка, ліщина, пекан, каштан їстівний; ягідні — смородина, порічки, аґрус, малина, ожина, суниці та актинідія; цитрусові та субтропічні культури, а в тропічних районах — тропічні плодові культури (рис. 1.7).

Рис. 1.7. Ботанічний склад плодових культур

  Найпоширенішими морфологічними ознаками є форма крони (рис. 1.8, рис. 1.9), форма листка (рис. 1.0), форма плодів (рис.1.11–1.13).

Рис. 1.8. Різновиди форм крони яблуні:

а — вузькопірамідальна; б — широкопірамідальна; в — зворотньопірамідальна, або мітлоподібна; г — овальна, або еліптична; д — округла, або кульоподібна; е — плоскоокругла; є — куполоподібна; ж — неправильна, або розкидиста

Рис. 1.9. Різновиди форм крони абрикосу:

а — розкидиста; б — округла; в — пірамідальна; г — плакуча; д — плоска

 

Рис. 1.10. Основні форми листка яблуні:

а — округла; б — овальна; в — еліптична; г — яйцеподібна; д — зворотньояйцеподібна

Рис. 1.11. Форми плодів яблуні: а — сильно сплощена неконічна (плоско-округла); б — середньосплощена неконічна (округла); в — довгаста неконічна (циліндрична); г — сильно сплощена (ріпчаста); д — середньосплощена конічна; е — подовжено-конічна; є — довгаста дзвоникова; ж — грушоподібна; и — без ребристості; к — ребриста у верхній частині; л — ребриста по всій поверхні

Рис. 1.12. Форми плодів абрикосу: а — округла, стисла з боків; б — округло-овальна, трохи стисла з боків; в — округло-овальна, сильно стисла з боків; г — округлояйцеподібна, трохи стисла з боків; д —плоскоокруглояйцеподібна; е — плоскояйцеподібна; є — правильнояйцеподібна; ж — асиметрична, плоскоокруглояйцеподібна; и — асиметрично-округла, стисла з боків; к — овальна, дуже стисла з боків; л — овальна з шийкою; м — асиметрична округло-овальна

Рис. 1.13. Форми плодів груші:

а — грушоподібна; б — округла; в — яйцеподібна; г — овальна; д — конічна

  Усі ці ознаки є індівідуальними для кожного сорту, тому використовуються для характеристик сортів плодових та ягідних культур. Крім того, велике значення має забарвлення плодів, яке теж є важливою сортовою ознакою (рис. 1.14–1.17).

Рис. 1.14. Сорт яблуні Ренет Симиренка

 

 

Рис. 1.15. Сорт яблуні Джонатан

 

 

Рис. 1.16. Сорт груші Улюблена Клаппа

Рис. 1.17. Сорт груші Жозефіна мехельска

2.     Плодові розсадники та вирощування в них садивного матеpiалу

  Розмноження плодових культур проводять у плодових розсадниках. Правильно організований плодовий розсадник має охоплювати всю систему агротехнічних та організаційних заходів щодо вирощування високоякісного садивного матеріалу на безвірусній основі при дотриманні послідовності вирощування саджанців (рис. 1.18). Уся територія розсадника раціонально розпланована, а розміри відділень та інших ділянок мають відповідати плановому завданню щодо вирощування саджанців плодових та ягідних рослин.

Рис. 1.18. Послідовність вирощування плодових саджанців:

1 — підщепа; 2 — окулянт; 3 — однорічка; 4 — дворічка

  Плодовий розсадник складається з трьох основних відділень (рис. 1.19):

  Відділення маточних насаджень: маточно-сортовий сад для вирощування й заготівлі живців районованих сортів плодових і ягідних рослин; маточний насіннєвий сад, який забезпечує насінням для вирощування насіннєвих підщеп.

  Відділення для розмноження підщеп: ділянки на полях сівозмін для вирощування насіннєвих підщеп; маточники клонових підщеп, у яких вирощують відсадки.

  Відділення для вирощування (формування) щеплених саджанців.

Рис. 1.19. Складові частини плодового розсадника

  Територія плодового розсадника має бути прямокутною або квадратною. Така форма земельної території полегшує розбивку площі відділень і ділянок на квадрати й робочі клітини, що пізніше полегшує виконання механізованих та інших робіт, облік агротехнічних заходів і стану насаджень.

  При організації розсадника важливе значення має планування і розміщення дорожньої мережі та закладання садозахисних насаджень. По периметру території визначають місце для зовнішніх захисних насаджень ажурної конструкції з 4–5 рядами високорослих порід і чагарників, потім — місця для обладнання зрошувальної системи з постійними каналами (водоймами), водопроводами та іншими спорудами.

  Плодові та ягідні рослини з часу їх виникнення розмножуються насінням і вегетативно. При насіннєвому способі рослини, які вирощені з насіння, починають розвиток наново і, як правило, вступають у пору плодоношення трохи пізніше. Крім того, у зв’язку з гетерозиготністю неможливо одержати однорідне потомство й зберегти цінні ознаки культури.

  Вегетативне розмноження ґрунтується на здатності до регенерації, тобто відновлення втрачених тканин і органів. При вегетативному розмноженні використовують кілька способів, з яких більш поширені розмноження відсадками, щеплення (з використанням підщепи й прищепи) та очкування. Для вирощування насіннєвих підщеп застосовують 4–5-пільну сівозміну, а для відділення формування впроваджують 7- або 8-пільну сівозміну.

  Правильний обробіток ґрунту створює найкращі умови як для надходження повітря, вологи й тепла до коренів рослин, так і для життєдіяльності корисних мікроорганізмів ґрунту. При цьому поліпшується поживний режим і знищуються бур’яни. Органічні та фосфорно-калійні добрива можна вносити при підготовці ґрунту перед висаджуванням саджанців. Спочатку проводять плантажну оранку без внесення добрив, а коли ґрунт осяде, розсівають фосфорно-калійні та розкидають органічні добрива, проводять звичайну оранку з боронуванням.

  Велике значення у розсадниках має організація поливу. Кількість поливів у різних відділеннях плодового розсадника залежить від стану рослин, ґрунтів і метеорологічних умов року. Вологозарядкові поливи здійснюються восени, інколи — рано навесні. Вегетаційні поливи проводять у всіх відділеннях розсадника так, щоб поливна вода проникла в ґрунт на глибину 0,5–0,7 м, а в маточниках клонових підщеп і маточно-насінному та сортовому садах — на 0,8–1,2 м.

  Плодові саджанці вирощують у відділеннях саджанців протягом двох-трьох років. На першому полі (перший рік) проводять посадку підщеп і їх очкування, на другому з окулянтів вирощують однорічки, а наступного року на третьому полі з однорічок вирощують дворічки. У зв’язку з тим, що саджанці на одному і тому самому місці ростуть 2–3 роки, назва поля змінюватиметься щороку. Вирощування посадкового матеріалу плодових і ягідних культур повинно здійснюватися лише на основі маточних насаджень, вільних від вірусних, мікоплазмових та інших захворювань (рис. 1.20). Щоб знизити шкоду від захворювань, потрібно вирощувати здоровий посадковий матеріал і запроваджувати заходи, які запобігають повторному зараженню нових насаджень.

Рис. 1.20. Маточник клонових підщеп:

а — вигляд у перший рік після садіння; б — рослини восени першого року; в — наступного року навесні після обрізування; г — вигляд підгорнутих рослин восени

  Реалізації саджанців повинна передувати велика підготовча робота, бо плодовий розсадник має забезпечувати сортову достовірність плодових саджанців. Щоб запобігти домішкам інших сортів, обов’язково в серпні — вересні проводять апробацію сортового складу кожного кварталу, звіряючи фактичну відповідність сортів їх записам у книзі розсадника. Одночасно проводять інвентаризацію насаджень розсадника.

3.     Закладення саду та догляд за ним

  Закладення саду проводиться за науково обґрунтованими проектами, які виконують спеціальні наукові установи.

  Тип саду визначається його конструктивними особливостями — силою росту дерев, порід і їх сортів, будовою, розміром, діаметром крони або шириною плодової стіни, ряду, скоростиглістю, схемою садіння, врожайністю, тривалістю продуктивного періоду та рівнем інтенсивності.

  За породним складом сади бувають: зерняткові — яблуня, груша, айва; кісточкові — слива, вишня, черешня, алича, абрикос, персик; горіхоплідні — горіх волоський, мигдаль, фундук, ліщина; ягідні — суниці, малина, аґрус, смородина й порічки.

  Ступінь інтенсивності саду визначається густотою і схемою посадки, формою і розмірами та освітленістю крони, швидкостиглістю, врожайністю і стрімкістю наростання врожаю, тривалістю часу доцільної експлуатації, рівнем продуктивності праці й економічною ефективністю. На основі наведених показників розрізнюють: інтенсивні, високоінтенсивні та суперінтенсивні сади.

  Закладаючи плодовий сад, слід вибирати місце так, щоб найкраще використати природні умови, зокрема ґрунти й підгрунти. Правильний вибір ґрунтів має особливо велике значення при відведенні площ під окремі породи і сорти. На різних типах ґрунтів плодові та ягідні культури, окремі їх сорти неоднаково ростуть і плодоносять.

  Правильно організована територія плодових і ягідних насаджень забезпечує раціональне й економічне використання земельної площі, робочої сили, засобів механізації виробничих процесів, водозабезпечення, зрошувальної і дорожньої мереж, садозахисних насаджень, протиерозійних заходів, визначення відділень, бригадних станів, цехів та інших об’єктів. Усі ці ланки господарства повинні займати не більше 12–15 % усієї площі.

  Розбивку території на квартали проводять залежно від розмірів саду, особливостей рельєфу, ґрунтових умов і зволоженості ділянки та панівних вітрів. Щоб зменшити шкоду садам від вітрів, на площах, які не мають природного захисту, створюють садозахисні насадження. Краще закладати їх завчасно — за 3–5 років до посадки саду.

  Одночасно зі створенням садозахисних смуг прокладається дорожня мережа і системи зрошування. Своєчасно і належним чином проведена підготовка ґрунту до садіння забезпечує сприятливі умови для нормального росту і плодоношення дерев протягом тривалого часу та для застосування механізації виробничих процесів.

  В інтенсивному плодівництві при закладанні садів одним із важливих питань є правильне використання площі саду протягом усього продуктивного періоду й одержання оптимально високого щорічного врожаю.

  Площу живлення визначають залежно від біологічних особливостей порід, сортопідщепних комбінацій, їхньої сили росту, форми крони і рельєфу місцевості та інших факторів.

  Добираючи сорти, слід ураховувати рівень зимостійкості, стійкість проти хвороб і шкідників, скороплідність, стриману сильнорослість, регулярну врожайність. Сорти, які висаджують в одному кварталі, повинні мати сумісність при запиленні, одночасні цвітіння і визрівання плодів, тривалість продуктивного періоду.

  Час садіння істотно вливає на приживлення, ріст і розвиток плодових дерев, особливо в перші роки життя. Перед посадкою всі саджанці ретельно оглядають. Саджанці з пошкодженим штамбом або гілками вибраковують. Якщо окремі корені мають грубі зрізи або заломи, то їх рівно обрізують, а пошкоджені корені у місці галуження видаляють. Після цього саджанці вивозять у місце садіння і тимчасово прикопують, щоб не підсихали корені.

  Саджанці можна садити вручну й механізовано. Копання на різних ґрунтах і при різних способах підготовки ґрунту проводять по-різному — вручну або ямокопачами. Діаметр ями має становити 60–80 см та більше, глибина — до 60–70 см. Така яма забезпечує вільне розміщення коренів саджанця. Після закінчення садіння саджанець вісімкою підв’язують до кілка, що запобігає розхитуванню деревця вітром і усуває обриви регенерованих коренів — це забезпечує краще приживлення і ріст (рис. 1.21).

Рис. 1.21. Садіння плодового дерева з обрізанням гілок (показано рисками)

  Основними завданнями при догляді за молодими садами є утримання ґрунту, удобрення та зрошування. Утримання ґрунту в молодих садах спрямоване на створення оптимальних умов для приживлення саджанців, забезпечення доброго росту дерев та раннього вступу їх у період плодоношення. Приживлення саджанців відбувається в перший вегетаційний період після садіння. За нормальних умов догляду за садом з другого року починається інтенсивний ріст кореневої системи та наземної частини молодих дерев.

  Для нормального росту й плодоношення плодові дерева більше за все потребують азоту, фосфору і калію. Крім того вони повинні одержувати в значній кількості залізо, кальцій, сірку, магній, у меншій кількості — бор, цинк, марганець, молібден, кобальт та інші мікроелементи. Для живлення дерев дуже важливо, щоб добрива при внесенні потрапляли на глибину розміщення основної маси коренів.

  Дуже важливою для початку росту дерев, а потім і для подальшого їх існування має зрошування. Потреба у воді з настанням вегетації швидко наростає і досягає максимуму в червні-липні, потім поступово знижується до закінчення вегетації.

  Важливе значення для тривалого плодоношення та здоров'я плодових дерев має своєчасна і правильна обрізка. За допомогою цієї операції формуються різні типи крон, видаляють зайві гілки, освітлюють дерева (рис. 1.22–1.24). Без обрізки неможливе нормальне існування саду.

Рис. 1.22. Формування крони яблуні за розріджено-ярусною системою

Рис. 1.23. Формувальна обрізка молодого дерева

Рис. 1.24. Схема обрізки яблуні у період повного плодоношення


Висновки

  Садівництво може прогресувати лише при постійному, цілеспрямованому розвитку його наукових основ з урахуванням останніх досягнень фізіології та біохімії рослин, мікробіології, генетики й селекції, землеробства та ґрунтознавства, агрономічної хімії, ентомології і фітопатології, агромеліорації, агроекології, агрометеорології, біотехнології, біоенергетики, організації, економіки, оптимізації технологій вирощування сільськогосподарських культур з використанням методів математичного моделювання і комп’ютеризації технологічних процесів.


 

Список використаної літератури

 

  1. Основи сільського господарства: Навч. посібник / Польський Б.М., Стеблянко М.І., Чмир Р.Д., Яворський В.С. — К.: Вища школа, 1991. — 296 с.
  2. Плешков Б.П. Биохимия сельскохозяйственных растений. — М.: Агропромиздат, 1987. — 494 с.
  3. Помология: В 5 тт. / Под общ. ред. М.В. Андриенко. — К.: Урожай, 1992–1997.
  4. Т. 1: Яблоня, 1992. — 352 с.
  5. Т. 2: Груша и айва, 1995. — 224 с.
  6. Т. 3: Абрикос, персик, алыча, 1997. — 280 с.
  7. Почвоведение / Под ред. В.А. Конды, Б.Г. Розонова: Ч. 2: Типы почв, их география и использование. — М.: Высш. шк., 1988. — 368 с.
  8. Рейвн П., Эверт Р., Айклори С. Современная ботаника: В 2-х тт. — М.: Мир, 1990. — 348 с.
  9. Самокиш М.І., Ермантраут Е.Р. Організація і технологія механізованих робіт. — К.: Урожай, 1991.

 

1

 

docx
Додано
25 березня
Переглядів
248
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку