Вірш "Мова" (хвалебна ода для української мови)

МОВА

 

У неділю цілий день на базарі

Дві бабусі в вишиванках мову продавали:

- Беріть, дітки, не соромтесь,

Бо ми вже старенькі,

А вам мову прославляти, 

Щоб була живенька. 

Бо вам  - мову величати,

Щоб була багата,

Бо якщо не маєш мови -

Не матимеш й хати.

Той брав п'ять слів, той десяток,

Той дві сотні... Раптом з яток

Шостий "Г" усю забрав

Та й ще так лементував,

Що увесь базарний люд

Збігся звідусіль, зівсюд,

Щоб дізнатись про товар

Той, що 6-Г скупляв:

- Мені величну й щедру!

- Мені прозору й чисту!

- Мені багату й вічно молоду!

- Мені, як пісня колискова!

- Мені, як пташка світанкова!

- Мені домашню, звичну і просту!

- Мені - солов'їну!

- Мені - барвінкову!

- Мені - колосисту і з шумом діброви!

- Мені - дзвінкоголосу!

- Мені - весняну, в грози!

- Мені - найкращу, горду і струнку!

- Мені кольорову й барвисту!

- Мені - веселкову й врочисту!

- Мені - мелодійну та ніжну!

- Мені, мов зима, білосніжну!

Всю скупили, до слівця.

Ох і добра ж мова ця!

Можна мовчки, можна вголос,

Можна нею ще й співать,

Щось просити, дивуватись, 

У коханні зізнаватись,

Компліменти ще робити,

А як треба - пожурити.

Так приємно розмовляти,

Коли вмієш добирати

Влучне слово, вчасне слово.

Радісно так і святково - 

Маєм мову, будем вчити

Й гарно нею говорити,

Бо без мови ні народу, 

Ні країни, ні держави.

Бо без мови для народу

Ні пошани, ані слави.