Вірші " Розмова з хусткою"

                       ПРО ХУСТКУ

Вона увібрала завзяття і силу,

Всі барви життя умістились на ній.

Хто тільки родивсь, і хто рушив до схилу,-

 Купались у  владі її чарівній.

Все знає і бачить, розкаже тихенько

Про зраду і вірність, про щастя й біду.

На плечі накину, стріпнеться серденько,

Троянда розквітне в зимовім саду.

Озветься піснями душа українки,

Між листя і квітів сховає журбу.

Прокинеться доля щасливої жінки,

Полине самотність у шумну юрбу.

Летять, мов птахи візерунки крилаті,

Згадаю бабусі усмішку й тепло,

Згадаю дитинство у батьківській хаті,

У пам’яті зрине -усе, що було.

Хустина - наш спадок і згадка велична,

Мандрує віками гінець поколінь.

Для когось нова, для когось вже звична,

У добрих руках оживе без сумлінь.

                        А. Михальчук

 Про хустку

Барви розлилися по тканині,

Квіти відродилися у ній –

У яскравій маминій хустині,

Йдемо ми дорогою до мрій.

У важку хвилину – то розрада,

В радості – то символ , оберіг,

То підтримка й мовчазна порада.

 То уклін минулому до ніг.

                     ------  --------     -------   ------

                       Розмова з хусткою

Поговори зі мною мила,

Про рід наш славний, про любов.

Скажи, у чому твоя сила?

Чом я до тебе лину знов?

Мабуть, бабуся- чарівниця,

Колись ще чари розлила,

Бо веселіють жінок лиця,

Не пам’ятають вони зла.

Строкатим дивом стали рожі,

Листочки сонцю простягли,

І ми на квіти стали схожі,

Як тільки хустку одягли.

 Всім українкам хустка личить,

І врода в кожної своя.

Зникає з серця тихо пустка.

Лунає пісня солов’я.

З тобою — радість оживає,

З тобою — меншає турбот.

Дівчина хустку вишиває -

Думки ідуть в коловорот.

                     А. Михальчук