Збірник "Використання притчі на уроках етики та словесності"

 

 

 

 

 

 

 

Використання притчі на уроках   етики та словесності

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   До збірника увійшли невеликі за обсягом та повчальні за змістом притчі, які можна використовувати на уроках етики та словесності  для учнів 5-6 класів.

        Про що можуть розповісти притчі дитині? З цих повчальних маленьких історій дитина дізнається про все на світі. Що таке добро і що таке зло, милосердя, дружба, батьківська любов… Навчиться думати і самостійно приймати рішення.  Побудує гарні стосунки з оточуючими.. 

        Адресовано вчителям етики та словесності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

 

Вступ………………………………………………………………………………….4

Функції притч ………………………………………………………………………..6

Притчі про дружбу………………………………………………………………....11

Притчі про сім’ю…………………………………………………………………...19

Притчі про щастя та цінність життя………………………………………………34

Список використаних джерел……………………………………………………..43

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність виховання особистості у сучасному українському суспільстві великою мірою зумовлюється необхідністю державотворчих процесів на засадах гуманізму, демократизації, соціальної справедливості, що мають забезпечити усім громадянам рівні можливості для розвитку й застосування їхніх потенційних здібностей. Моральне виховання тісно пов’язане з іншими складовими системами виховання. Його результативність неможлива повною мірою без реалізації фізичного, розумового, естетичного, трудового компонентів виховного процесу.

Основи морального виховання становить етика. Етика (від греч. ethika – звичка, норов звичай) – філософська наука про мораль, її природу, структуру та особливості її походження у конкретному суспільстві, про розвиток моральних норм і взаємовідносини між людьми

Моральне виховання здійснюється в процесі всієї життєдіяльності особистості, з урахуванням віку і того середовища, що впливає на її моральне становлення. Шляхи організації спеціальної роботи з виховання моральної культури школярів мають свою специфіку під час організації навчального процесу, позакласних і позашкільних виховних заходів, сімейного виховання.

У кожного нас в житті час від часу виникають непрості ситуації, з’являються важкі життєві запитання, які потребують негайної відповіді. Так, життя справді складна штука і інколи ми потребуємо допомоги, поради. Дуже часто відповіді на непрості життєві ситуації ми знаходимо в притчах. 

Притча – це коротенька розповідь, яка вчить нас мудрості. Це історія, наповнена змістом, над якою потрібно подумати, можливо, і декілька днів. І не завжди мораль притчі знаходиться на поверхні, інколи потрібно докласти зусиль, щоб зрозуміти саму суть того, що сказано.

Притча – це зосередження думки, взаємозв'язку вчинків і наслідків, моралі та прикладів людської мудрості. Ці маленькі розповіді допомагають важливій ідеї просочитися через всі двері свідомості і потрапити в глибини душі.

Здавна люди розповідали притчі. Ними вони себе підбадьорювали або намагалися дати один одному добру пораду. Образ дороги-життя у притчах є старим і новим водночас, бо саме тепер настав період відродження в літературі притч, у яких з’явилися нові акценти. Люди розказують їх, щоб надати сенс буттю людини і її життю, щоб ввести себе і слухачів в атмосферу спілкування з тайною Бога, тайною людини і світу загалом. Притчі збуджують уяву, зароджують різні думки, просвічують, переконують про різні духовні цінності,

Для чого потрібно читати притчі? Відповідь проста: вони дозволяють задуматися над своїм життям, своїми цілями і бажаннями. Вони не нав'язують точки зору, висновки, не диктують, як треба жити. В притчах ви лише знайдете міркування про можливі наслідки тієї або іншої поведінки.

У кожній притчі є головний герой, що представляє якусь частину з нашого життя. Ним може бути людина, мудрець, тварина, природне явище, стихія і т.д. Також, у кожній притчі є дія, що приводить до якого-небудь результату. І, звичайно ж, у кожній притчі є суть, мораль, повчання.

Діти із задоволенням слухають притчі на уроках, відповідають на запитання за змістом, виводять моральні правила. Практика доводить, що прочитані притчі спонукають дітей до роздумів, до аналізу вчинків героїв, до відповідних висновків, викликають бажання наслідувати їх або, навпаки, чинити по іншому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ФУНКЦІЇ ПРИТЧ

Одним із засобів реалізації навчальної, виховної та розвиваючої мети уроку є застосування притчі, що значно підвищує його ефективність. Притча як один з найдавніших фольклорних творів дидактичного характеру відтворює світоглядне кредо народу, є формою вираження його самосвідомості та мініатюрним прикладом тієї чи іншої культури. У культурно-історичному плані формування жанру класичної притчі пов’язане з етапом становлення морально- етичних норм суспільства. Тексти притч зберігають інформацію з історії, етнографії, національної психології, національної поведінки, відображаючи мовні чинники крізь призму духовної культури, створюють свої концептуальні картини світу, відображені в картинах. 

 Перш ніж розпочати аналіз притчі як одного з найдавніших  жанрів, цікаво відзначити, що в сучасній дослідницькій літературі не існує однозначного визначення притчі. Розбіжності в тлумаченні притчі (С.С. Аверінцев; Т.В. Данилова; С. Добротворський; Л.С. Піхтовнікова; О.О. Товстенко, Л.Є. Туміна) були зумовлені її широким функціональним призначенням. Адже від початку свого становлення притча розвивалась і як сукупність поетичних прийомів творення образів в інших жанрах, і як окремий жанр дидактичної літератури, у якому узагальнення має повчальний характер і пропагуються моральні та релігійні настанови. Згодом, змінюючи та розширюючи свої ідейно-естетичні функції, притча поступово еволюціонує до філософського жанру. Вона починає сприйматись не лише як доступний спосіб викладу «найвищих» істин, а також як метод символічного тлумачення світу, як інструмент пізнання граничних основ буття. Притча стає формою філософсько-естетичного осягнення дійсності. Піхтовнікова Л.С пропонує таке визначення: «Притча як жанр і тип тексту – це відносно коротка прозова (рідше віршована) розповідь про реальні / нереальні дії (описані так, ніби вони дійсно відбулися в житті людей, інколи – у світі тварин, та, як правило, не виходять за межі реально можливого), в якій за допомогою прийомів непрямої комунікації, двоплановості, прозорої алегоричності, метафоризації, символізації, афоризації, драматизації, автології, а також шляхом оптимального вибору лексики передається думка про сутності, що важко піддаються вербалізації, мають велику семантичну ємкість і впливають на свідомість читача». Як самостійний мовний жанр, притча виникла на Сході, де любили говорити загадками та алегоріями. Популярними були і твори афористичного характеру, які представляли собою виклад «життєвої філософії» у формі коротеньких притч, афоризмів, сентенцій, приказок та повчань. Незважаючи на те, що притча у чистому вигляді, з усіма належними їй ознаками, зустрічається досить часто, слід зазначити, що «поряд з так званою «класичною притчею» існує досить багато різновидів цього жанру, яким притаманні додаткові структурні елементи, але разом з цим вони зберігають основні жанроутворюючі ознаки притчі». Вивченню притчі присвячена значна кількість як наукових статей, так і фундаментальних досліджень, у яких притча розглядається у контексті творчості письменника, літературного напряму чи періоду (В. Зельченко, С. Григорян, В. Кукулітіс, В. Скороденко та інші). Однак, ці роботи – переважно напрямку літературознавчого: вивчення притчі як жанрового утворення (Бочаров А. П., Данилова Т. В., Мусхелишвили Н. Л.,Товстенко О. О.), історії розвитку цього жанру (Прокофьев Н. И., Ночовка О. І.,  Демченко С. А.,  Ромодановская Е. К.),  аналіз  ролі літератури світу: поетика, ментальність і духовність, літературної притчі у творчості різних авторів (Мельникова С. В., Полякова Г. О., Габдуллина В. И., Климова Т. Ю.) та дослідження різноманітних притчових утворень (Веремчук Ю. В., Бондаренко Г. Ф.,Близнюк А. С.). Водночас лінгвістичний аспект притчі отримав лише побіжний аналіз у контексті літературознавчого пошуку (Гатина А. Э., Щербина С. Д.,  Ільїна М. Е.). Певним  винятком  є  дисертаційне дослідження Т. Є. Бублик, яке на матеріалі творів Е. де Мелло розкриває особливості як власне авторської медитативної притчі, так і типологічні характеристики сучасної притчі, медитативної зокрема.

Притча – жанр, який своїм корінням сягає сивої давнини та зазвичай трактується як дидактико-алегоричний жанр літератури, за основними рисами схожий з байкою. Схожість їх генезису полягає у тому, що в їх основі лежить «приклад – найпростіша форма аргументації в звичайній розмовній мові»: з умовного прикладу розвивається парабола, з дієвого – байка. Притча є універсальним явищем творчості, як фольклорної, так і літературної. Багатозначність та можливість розширення самого терміну «притча» було закладено ще з часів його першого  вживання  у перекладених пам’ятках і, певною мірою, зумовило неоднозначність трактування тих зразків літератури, які відносять до жанру притчі. Жанр притчі виявляв тенденції до неоднорідності вже в епоху Середньовіччя, оскільки у цей період відбувався процес зумисного та штучного надання тексту функцій притчі, так би мовити, «процес опритчування» тексту, пов’язаний із «гіпертрофованим станом очікування притчі», коли будь-який твір дидактичної спрямованості, або із ознаками дидактичності сприймається аудиторією як притча . 

       Притча – невелика оповідь, що в алегоричній формі подає моральне повчання і за своєю суттю близька до байки. Але , на відміну від багатозначності байки, у притчі завжди міститься певна дидактична ідея. У притчі може йтися про окремі моральні норми, про особливості психології людини, зумовлені суспільним життям або такі, що мають самодостатній характер, є невід'ємною характеристикою особистості. 

Н. Пезешкіан виділяє такі функції притчі:

Функція дзеркала. Образний світ історій дозволяє наблизити їх зміст до внутрішнього «Я» людини, яка має змогу порівняти свої думки та почуття з тим, що розповідається в даній історії.

Функція моделі. Притчі можуть відображати конфліктні ситуації та пропонують можливі способи їх вирішення чи вказують на наслідки окремих спроб вирішення ситуації. Таким чином вони допомагають вчитись за допомогою моделі. Разом з тим вони дають можливість людині по різному інтерпретувати суть історій та подій, що в ній висвітлюються, зіставляти їх з власною ситуацією.

Функція опосередкування. Нам часто дуже складно відмовитись від своїх якихось життєвих принципів, духовних цінностей, незважаючи на те, що вони заважають нам конструктивно справлятись з конфліктами. Це схоже на те, як той хто не вміє плавати, боїться відпускати рятувальний круг, ми  боїмося розпрощатись зі звичними для нас засобами самодопомоги. Такі історії стають своєрідним захисним буфером, які дозволяють висловити наші думки через своє розуміння даної історії.

Функція зберігання досвіду. Дякуючи своєму багатству на образи, історії легко запам’ятовуються, а їх зв’язок з досвідом допомагає зберігати його.

Функція – носій традицій. В історіях закарбовані культурні та сімейні традиції, традиції визначеного суспільства та індивідуальні традиції як результат життєвого досвіду. В даному сенсі історії направляють думку за межі індивідуального життєвого горизонту далі.

Історія як помічник в поверненні на більш ранні етапи індивідуального розвитку. Використання історій, казок, притч допомагає зняти напругу в групі, атмосфера стає тепліша, у відносинах з’являється невимушеність, привітність, довіра. Історії звернені до інтуїції та фантазії. 

 Психотерапевтичні притчі і метафори є ефективним засобом в роботі з різними емоціями та почуттями учнів (зокрема агресією, депресією, сумом, образою тощо)  і допомагають використовувати поточний досвід, що мається у дитини, для осмислення її нового досвіду. Великий гіпнотерапевт  М.Ериксон вважав, що люди мають достатні здібності для того, щоб вирішити проблеми, що постають перед ними. Завдання метафори полягає в тому, щоб "перенести" знання з однієї сфери в іншу. Терапевтична метафора приховує свою справжню мету в розповіді. Дитина сприймає тільки описувані події і вчинки, не замислюючись про прихований в них зміст. Притчі і метафори мають важливу властивість: в них містяться поради або повідомлення щодо якої-небудь специфічної проблеми. Якщо, приміром, людина зіткнулася з депресією, то терапевтична притча або метафора може відбивати схожий стан, в якому опинився головний герой. Головні ролі можуть виконувати як реальні люди, так і казкові герої. Неважливо, хто або що це буде. Основне завдання в тому, щоб дитина змогла ідентифікувати себе і свою проблему з діючим персонажем.

             Метою терапевтичних метафор і являється ініціація свідомого, або підсвідомого пошуку, який може допомогти людині у використанні особистих ресурсів, щоб зуміти впоратися з проблемою, що турбує її, зокрема з агресією, образою, почуттям провини, депресією тощо. У класичному розумінні притча (випадок, подія) – це коротка алегорична, образна розповідь, що часто вживається в релігійно-філософських навчаннях для викладу повчальних істин. 

Притчу можна порівняти з айсбергом, де лише незначна частина якого знаходиться на поверхні.

Притча зверталася і продовжує звертатися до абстрактного простору. Але цей абстрактний простір черпає деталі з реальної дійсності. Закладена в притчах мудрість вчить нас знаходити рішення проблем, розвиває мислення, інтуїцію і уяву. Одні притчі несуть натхнення, інші спонукають сміятися, треті змушують замислитися.

Правила застосування притч:

• «Знати міру». Під час однієї бесіди чи заняття використовувати 1 притчу.
• Загальна тривалість розповіді не повинна перебільшувати 3 хвилини. Якщо притча довга, її необхідно скоротити.
• Розповідати притчу необхідно не поспішаючи, приглушеним тоном, роблячи паузи, щоб слухачі усвідомили сказане.
• Якщо за обсягом притча велика, то можна розбити її на частини і використовувати протягом уроку чи певних його етапів.
• Треба пам’ятати на що хотіли звернути увагу даною притчею.

 

 

 

 

Притчі про дружбу

 

 

 

Про друзів

Жили поряд два сусіда. Прийшла зима, випав сніг.

Перший сусід вранці вийшов з лопатою розгрібати сніг перед будинком.

Поки розчищав доріжку, подивився, як там справи у сусіда. А у сусіда –  вже втоптана доріжка.

На наступний ранок знову випав сніг.

Перший сусід встав на півгодини раніше, взявся за роботу, дивиться – а у сусіда вже доріжка прокладена.

На третій день знову сніг випав. Ще раніше вийшов чоловік наводити порядок … Дивиться – а у сусіда доріжка вже прокладена. Як це так? Коли він встигає?

У той же день зустрілися вони на вулиці, поговорили про те, про се… Тут перший сусід ненароком і питає:

– Послухай, сусід, а коли ти встигаєш доріжку до будинку торувати?

Другий сусід здивувався спочатку, а потім засміявся:

– Так я його ніколи доріжки не топчу – це до мене друзі ходять!

 

 

 

Двоє друзів

Зворушлива притча від італійського священика Бруно Ферреро про двох воїнів, гідних називатися справжніми друзями. Вони не бояться діяти, відчувати і просто жити. Не страшно їм і піти… бо вони точно знають, що недарма проживають дні.

Старший називався Франк і мав 20 років. Молодшого звали Тед, і йому було 18. Разом вони проводили багато часу. Їх дружба сягала ще молодших класів школи. Разом вони вирішили піти до війська. Перед виїздом з дому склали присягу перед собою і перед родинами, що берегтимуть одне одного.

Їм пощастило, і вони опинилися в одному батальйоні. А далі їх послали воювати. Це була страшна війна, що точилася посеред розпечених пісків пустелі.

Якийсь час Франк і Тед перебували в облозі. Та ось одного вечора надійшов наказ здійснити рейд на ворожу територію.

Вояки під пекельним вогнем супротивника ішли вперед цілу ніч. Зранку дісталися до якогось села. Проте Теда не було. Франк кинувся його шукати, аж знайшов прізвище друга у списку зниклих безвісти. Франк підійшов до командира із проханням дозволити йому рушити на пошуки.

–  Це надзвичайно небезпечно, – сказав командир, –  Я вже й так втратив твого друга, а ти хочеш, аби позбувся й тебе? Там іде страшна стрілянина.

Проте Франк все ж подався шукати Теда. Минуло кілька годин, таки він знайшов його. Тед був смертельно поранений. Франк обережно узяв його на плечі. Але тут зненацька пролунав постріл. З останніх сил Франкові таки вдалося донести друга до табору.

– Чи ж варто було вмирати, аби врятувати вбитого? – спитав командир.

–  Так, – прошепотів Франк, – Перед смертю Тед вимовив: «Я знав, що ти прийдеш».

 

 

Скільки людині потрібно друзів

Як гадаєш, скільки треба мати друзів, аби почуватися щасливим? Одного, двох, чи, може, кілька десятків? Дотепна притча про дружбу від Бориса Крумера відповість на це риторичне питання і допоможе розставити усі крапки над «і».

Учень прийшов до Вчителя і запитав його:

– Вчителю, скільки друзів повинно бути у людини – один чи багато?

– Все дуже просто, – відповів Учитель, –  зірви мені он те червоне яблуко з верхньої гілки.

Учень задер голову і відповів:

–  Але воно дуже високо висить, Учителю! Мені не дістати.

– Поклич друга, нехай він допоможе тобі, – відповів Майстер.

Учень покликав іншого учня і став йому на плечі.

–  Мені все одно не дістати, Учителю, – промовив засмучений учень.

–  У тебе більше немає друзів? – посміхнувся Учитель.

Учень покликав ще приятелів, які крекчучи стали підійматися один одному на плечі та спини, намагаючись побудувати живу піраміду. Але яблуко висіло занадто високо, піраміда розсипалася, і учень так і не зміг зірвати жадане яблуко.

Тоді Вчитель покликав його до себе:

–  Ну, ти зрозумів, скільки людині потрібно друзів?

–  Зрозумів, учитель, – сказав учень, потираючи забитий бік, – багато – щоб усі разом ми змогли вирішити будь-яку проблему.

–  Так, – відповів майстер, засмучено похитуючи головою, – дійсно, потрібно багато друзів. Щоб серед усього цього збіговиська гімнастів знайшовся хоча б один розумний чоловік, який здогадався б принести драбину!

 

 

Друзі

Двоє друзів посварилися. І один друг почав всім знайомим говорити погані слова про свого друга.

Але потім він заспокоївся і зрозумів, що був неправий. Він прийшов до свого друга і попросив вибачення.

Тоді другий друг сказав:

– Добре! Я тебе прощу. Тільки за однієї умови.
– Якої умови?
– Візьми подушку і випусти все пір’я на вітер.

Перший друг так і зробив. Він розірвав подушку. Полетіли пір’я…

А вітер розніс ці пір’я по всьому селу.

Задоволений друг прийшов до іншого і сказав:

– Виконав твоє завдання. Я прощений?
          – Так, якщо ти збереш всі пір’я назад у подушку.

Але, самі розумієте, неможливо зібрати всі пір’я назад. Так і погані слова, які вже розлетілися по всьому селу, та які почули інші люди, не можна забрати назад.

 

Притча про справжню дружбу

У мудреця запитали:
         – Скільки видів дружби існує?
         – Чотири, – відповів він.
         – Є друзі, як їжа: кожен день ти маєш потребу в них. Є друзі, як ліки: шукаєш їх, коли тобі погано. Є друзі, як хвороба: вони самі шукають тебе. Але є такі друзі, як повітря: їх не видно, але вони завжди з тобою.

 

 

Притча про вірних друзів

 

            Старий вікінг разом з друзями відпочивав біля озера. Раптом, задумавшись, він сказав: «В мене за все життя не було жодного вірного друга».
        Друзі обурились.
         Згадай, хто перший допоміг тобі, коли всі від тебе відвернулись?
Це був я, – відповів один.
Коли вороги спалили твій дім, хто відбудував його разом з тобою?
Це був я, – озвався другий.
А хто в бою прикривав тебе собою?
Це ж був я, – відповів третій. Старий вікінг подумав і відповів:
          Я пам’ятаю все, що ви зробили для мене, ви є друзями, коли я нещасний, і я вдячний вам за це.
Скажу правду:

           Я рідко буваю щасливий. Згадайте, коли на полюванні я врятував короля і він при всіх мені подякував, назвавши найкращим воїном, всі раділи, а друзі мовчали. Коли моє військо отримало перемогу над ворогом. Мене вважали рятівником народу, мої друзі знову мовчали. Коли я повів під вінець найкращу дівчину королівства – серце моїх друзів знову промовчало.
Коли трапляється горе – рідко хто відмовляє тобі у допомозі, але коли людина щаслива – навіть ті, кого ти вважаєш друзями, можуть не порадіти твоєму щастю.

Багатство, дружба і любов

Жив на березі моря старець. Був він зовсім один, і нікого у нього не було на всьому білому світі.

І ось одного разу пізно ввечері він почув стукіт у двері. Старий запитав:

–  Хто там?

За дверима йому відповіли:

–  Це твоє багатство.

Але старець відповів:

–  Колись я був казково багатий, але це не принесло мені ніякого щастя.

І не відчинив двері. На наступний день він знову почув стукіт у двері.

–  Хто там? – Запитав він.

–  Це твоя любов! – Почув він відповідь.

Але старець сказав:

–  Я був любимо, і сам любив шалено, але це мені не принесло щастя! – І знову не відкрив двері.

На третій день до нього знову постукали.

–  Хто там? – Запитав старий.

–  Це твоя дружба! – Почув він у відповідь. Старець посміхнувся і відчинив двері:

– Друзям я завжди радий.

Але раптом ... разом з дружбою до нього в житло увійшли і любов, і багатство. І старець сказав:

–  Але ж я запросив тільки дружбу!

На це ввійшли відповіли йому:

– Ти стільки років прожив на землі, і до цих пір не зрозумів одну просту істину? Тільки разом з дружбою приходять і любов, і багатство!

 

Про дружбу

 

По довгій, кам’янистій, виснажливій дорозі йшла людина з собакою. Йшла вона собі йшла, втомилася, собака теж утомився. Раптом перед ними  – оазис! Прекрасні ворота, за огорожею – музика, квіти, дзюркіт струмка, словом, відпочинок.
–  Що це таке? – запитав мандрівник у вартового.
–  Це рай, ти вже вмер, і тепер можеш ввійти і відпочити по-справжньому.
–  А є там вода?
–  Скільки завгодно: чисті фонтани, прохолодні басейни...
–  А поїсти дадуть?
– Усе, що захочеш.
–  Але зі мною – собака.
–  Шкодую, але з собаками не можна. Його доведеться залишити тут. Мандрівник засмутився, бо дуже був спраглий до води, та оскільки був не сам, вирішив йти далі. Через якийсь час дорога привела його на ферму. Біля воріт теж сидів вартовий.
–  Я хочу пити – попросив мандрівник.
– Заходи, у дворі є колодязь.
– А мій собака?
–  Біля колодязя побачиш поїлку. 
–  А поїсти?
–  Можу почастувати тебе вечерею. 
–  А собаці?
–  Знайдеться кісточка.
–  А що це за місце?
– Це рай.
–  Як так? Сторож біля палацу неподалік сказав мені, що рай – там.
– Бреше він. Там пекло.
–  Як же ви, у раю, це терпите?
–  Це нам дуже корисно. До раю доходять тільки ті, хто не кидає своїх друзів.

 

 

 

 

 

 

 

Притчі про сім’ю

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Гарна сім'я

            Жила-була на світі сім'я. Вона була не проста. Більше 100 чоловік налічувалося у цій родині. І вона займала ціле село. Так і жили всією родиною і всім селом. Ви скажете: ну і що, хіба мало великих сімейств на світі. Але справа в тому, що сім'я була особлива  –  мир і злагода панували в тій родині і, стало бути, на селі. Ні сварок, ні лайки, ні, Боже збав, бійок і чвар. Дійшов слух про цю сім'ю до самого владики країни. І він вирішив перевірити, чи правду кажуть люди. Прибув він у село, і душа його відродилася: кругом чистота, краса, достаток і мир. Добре дітям, спокійно старим. Здивувався владика. Вирішив дізнатися, як жителі села добилися такого лада, прийшов до глави сім'ї; розкажи, мовляв, як ти досягаєш такого згоди і миру в твоїй родині. Той узяв аркуш паперу і почав щось писати, писав довго  –  видно, не дуже сильний був у грамоті. Потім передав лист владики. Той узяв папір і став розбирати каракулі старого. Розібрав насилу і здивувався.

Три слова були написані на папері:
Любов;
Прощення;
Терпіння.
        І в кінці листа: сто раз любов, сто разів прощення, сто раз терпіння. Прочитав владика, почухав, як водиться, за вухом і запитав: – І все? – Так, –відповів старий, – це і є основа життя будь-якої хорошої сім'ї. І, подумавши, додав: – І світу теж.

 

 

Батько і син

Літній чоловік із дорослим сином зайшли у вагон поїзда і сіли на свої місця. Хлопець сів біля вікна.

Тільки-но поїзд рушив, хлопець висунув руку у вікно, щоб відчути потік повітря, і раптом захоплено закричав:

– Тату, дивись, усі дерева біжать назад!

Той тільки усміхнувся у відповідь. Поряд із чоловіком сиділа подружня пара. Вони були трохи спантеличені тим, що молодий чоловік поводить себе, як мала дитина.

Зненацька молодик знову захоплено закричав:

– Тату, ти бачиш озеро і тварин! Хмари їдуть разом з поїздом!

Пара спантеличено спостерігала за дивною поведінкою молодика, у якій його батько, як видається, не помічав нічого дивного.

Пішов дощ, і його краплі торкнулися руки молодої людини. Він знову зрадів і заплющив очі. А потім вигукнув:

– Тату, іде дощ, і вода торкається мене! Бачиш, тату?

Бажаючи хоч чимось допомогти, пара, що сиділа поряд, спитала літнього чоловіка:

– Чому ви не поведете сина в якусь клініку на консультацію?

Літній чоловік відповів:

– Ми щойно з клініки. Сьогодні в мого сина вперше в житті з’явився зір.

 

Батьківська любов

Якось батько однієї родини, як і щодень, прийшов з роботи. Із серйозним виглядом лиця він сів за свій робочий стіл і взявся за якісь паперові справи.

Маленький синочок, побачивши, що його татусь сидить сам-один у кімнаті, каже мамі:

– Я піду до татка, йому напевно самому сумно.

– Дай татові спокій! Хіба не бачиш, скільки в нього роботи?

Та син все одно увійшов у батькову кімнату, тихо прочинивши двері. Став тихенько обабіч і якийсь час спостерігав, як тато зосереджено щось занотовував у своїх паперах.

– А що в тій папці? – спитав стиха.

– Тобі цього не зрозуміти.

– Я спробую!

– Ну, раз так… Тут інформація про дуже важливі збори, порядок денний, списки людей… Словом, все, що я роблю протягом дня.

Синочок сумно заглянув таткові у вічі і спитав:

– Тату, а ти записав туди мене?

 

Материнське серце

 

      Одного разу одну багатодітну матір запитали, кого із синів вона найбільше

любить. І вона, посміхаючись відповіла:

– Послухайте материнське серце:

Мій улюблений син, якому я віддаю душу і серце:

• Той, хто захворів до тих пір, поки не видужає.
• Той, хто в дорозі, поки не повернеться додому.
• Той, хто втомився, поки не відпочине.
• Той, хто голодний, поки не насититься.
• Той, у кого спрага, поки не нап’ється.
• Той, хто вчиться, поки не вивчиться.
• Той, хто голий, поки не одягнеться.
• Той, хто безробітний, поки не знайде роботу.
• Той, хто в женихах, поки не одружиться.
• Той, хто батько, поки не виростить.
• Той, хто пообіцяв, поки не виконає.
• Той, хто винен, поки не заплатить.
• Той, хто плаче, поки не перестане.

І вже із сумом у голосі завершила:

– Той, хто мене залишив, доки не повернеться.

 

Як мати зозулею стала

Було у однієї матері четверо дітей. Жінка ловила рибу і годувала їх. Та якось вона застудилася і злягла хвора. Лежить у ліжку, а дітей нема чим годувати. Вже у неї пересохло в горлі, мовила тихо:

–   Діточки, подайте мені води. Бо не дам собі ради, аби підвестися, а пити так хочеться.

–  Немає у хаті води, – одказують діти.

–  Візьміть дзбанок, – каже мати, – ідіть до річки та й наберіть.

Озвався старший хлопець:

–  Я не маю чобіт, нехай іде сестра.

Мати до дочки:

–  Піди, доню, принеси мені водички.

–   Я не маю хустки завитися. Нехай іде менший.

Просить мати меншого сина:

-  Піди, Івасику, принеси мені водички.

-  Я не маю в що одягнутися, – одказує той.

Так ніхто і не приніс хворій матері води.

Пішли діти надвір, граються, а мати в хаті ледве-ледве підводиться з ліжка, обростає пір’ям. А найменший хлопчик саме вбіг у хату, бачить — мати вже стала зозулею, став кричати до братів і сестрички:

–   Наша мати стає зозулькою, хоче відлетіти від нас. Скоренько біжімо по воду для неї.

Схопили діти хто що: дзбанок, горнятко, відро. Всі побігли до річки, набрали води і кричать:

–  Мамцю, мамцю, пий воду!

Та вона вже обросла пір’ям, стала зозулею, відлітає од хати:

– Ку-ку, ку-ку... Пі-зно, діти, пі-зно... Ку-ку, ку-ку...

А малі за нею бігли, бігли, збиваючи ноги до крові. І досі в лісах, на полях стелиться мох з червоними краплинами: то, кажуть, ті краплини крові, що стікали тоді з ніг дитячих.

Так мати назавжди покинула рідних дітей і донині літає зозулею.

Мамина любов

 

Одного дня до мами прийшли її діти, сперечаючись між собою і доводячи свою правоту один одному, з питанням – кого вона любить більше всіх на світі?

Мати мовчки узяла свічку, запалила її і почала говорити:

– От свічка – це я! Її вогонь – моя любов!

Потім вона взяла ще одну свічку і запалила її від своєї.

– Це мій первісток, я дала йому свого вогню, свою любов! Хіба від того, що я дала, вогонь моєї свічки став меншим? Вогонь моєї свічки залишився тим самим.

І так вона запалила стільки ж свічок, скільки в неї було діточок. І вогонь її свічки залишався таким же великим і теплим.

 

****************

 

У мами запитали:

– Кого з дітей ти любиш найбільше?

– Наймолодшого, поки не виросте! Хворого, поки не одужає! Того, хто покинув дім, поки не повернеться!

І КОЖНОГО, доки Я ЖИВ

Перший ангел

  За день до народження дитина спитала в Бога:

– Я не знаю, навіщо йду в цей світ. Що мені там робити?

Бог відповів:

– Я подарую тобі ангела, який завжди буде поряд з тобою. Він усе тобі пояснить.

– А як же я зрозумію його, адже я не знаю його мови?

– Ангел навчить тебе своєї мови. Він оберігатиме тебе від усякого лиха.

– А як звуть мого ангела?

– Байдуже, як його звуть, він має чимало імен. Але спершу ти називатимеш його МАМА.

 

Очі матері

 

Один хлопчина і літній чоловік стояли біля колодязя.

Молодий хвалився перед старшим, що він краще розуміє інших людей. У цей час до них підійшла бабуся і запитала, чи не проходив повз них красивий високий хлопець.

– Він пішов до річки, – тут же відповів старший.

– Але повз нас пройшов лише невисокий літній чоловік із звичайнісінькою зовнішністю, – здивувався молодий.

– Усе вірно, але жінка запитувала про свого сина. А для матері, скільки б не минуло років, син завжди буде красивим і молодим.

 

 

Сім’я

В одному маленькому місті по сусідству живе дві сім’ї. Одне подружжя постійно свариться, звинувачуючи один одного в усіх бідах, а друге живе в мирі та злагоді. Дивується норовлива хазяйка щастю сусідки. Заздрить. Каже чоловікові:

– Піди-но до сусідів і роздивися, чому в них завжди все гладко і тихо.

Пішов той, зайшов тихенько в дім і сховався в затишному куточку. Спостерігає. А хазяйка веселу пісеньку наспівує, по дому прибирається. Вазу дорогу якраз від пилу витирає. Раптом задзвонив телефон, жінка відволіклася, а вазу поставила на краєчок столу, та так, що от-от впаде.

Але тут її чоловікові щось знадобилося в кімнаті. Зачепив він вазу, та впала і розбилася. «Що буде-то?», – думає сусід.

Підійшла дружина, зітхнула з жалем, і каже чоловіку:

– Пробач, любий. Я винна. Так недбало її на стіл поставила.

– Що ти, мила? Це я винен. Квапився і не помітив вазу. Ну та, гаразд. Не було б у нас більшого нещастя.

…Дуже защеміло серце в сусіда. Прийшов він додому засмучений. Дружина до нього:

– Ну що, бачив?

– Так!

– Ну і що?

– Зрозумів усе! У нас усі ПРАВІ, а в них усі ВИННІ.

Нерозумний весь гнів свій виливає, а мудрий стримує його.

 

 

 

 

 

 Хто ким виріс

          У лікарні на околиці одного міста дві жінки народили синів. Одну звали Роза, а іншу – Лілія. Молоді мами були дуже щасливі і мріяли про майбутнє своїх синів.
        – Я хочу, щоб мій син став музикантом або відомим конструктором, – сказала Роза.   

         – А я мрію, щоб мій син став доброю людиною, – сказала Лілія. –                

 І щоб мене любив і шанував.
         Спливло тридцять років, усе ще молоді та вродливі Роза й Лілія знову потрапили до лікарні – кожна з них мала не надто здорове серце. Жінки зраділи зустрічі, як давні подруги.
– Ким став твій син? – запитала Лілія.
– Моя мрія здійснилася – син став відомим піаністом, – відповіла Роза. –      Побачив увесь світ, дає багато концертів, він дуже зайнятий. А твій ким став?
– Мій син – звичайний робітник, виготовляє складні деталі для літаків. Ми разом живемо, в мене двійко онуків.
– Не надто вже тобі в житті поталанило, – сказала Роза. – Твій син – звичайна, нікому не відома людина, яких мільярди.
         Того самого дня до Лілії приїхав син. А до Рози син не приїхав, бо в нього був концерт.
       Наступного дня до Лілії знову прийшов син. Роза лише зітхала, дивлячись, як світиться від щастя подруга. За місяць Розу так ніхто й не провідав.
       Нарешті одного ранку до палати зайшов лікар і сказав, що Лілію виписують, а в Рози з серцем ще не все гаразд, тож доведеться їй залишитися. Лілію прийшов забирати любий син з величезним букетом її улюблених білих лілій. Коли Лілія збиралася йти, Роза зі сльозами на очах запитала:
– Скажи, подруго, як ти виховала такого сина? Ти щаслива, а я...
– Знаєш, Розо, так, я дуже щаслива і від щирого серця співчуваю тобі! Адже головне не те, чи став твій син відомою людиною, а те, якою саме людиною він виріс: турботливою чи байдужою.

 

Незвичне бажання

 

Якось напередодні Новорічних свят вчителька запропонувала своїм третьокласникам написати про те, що б хотіли вони попросити у Святого Миколая.

Прийшовши додому, сіла перевіряти дитячі твори. І один з них дуже обурив її. Вона кілька разів перечитувала виведений старанним дитячим почерком лист з проханням про диво. Ні, не помилки прагнула знайти вчителька. Тепер вони не мали жодного значення. До кімнати увійшов чоловік.

– Що сталося, чим ти так стривожена?

– От, прочитай, будь ласка, – і вона протягнула чоловікові зошита.

«Святий Миколаю, я не проситиму в тебе багато. Усього лише виконай моє прохання. Зроби мене хоч ненадовго телевізором. Я дуже хочу, щоб рідні вечорами збиралися разом і вислуховували мене, не перебиваючи. Щоб тато, повернувшись після роботи, запитував у мене про те, що ж у житті сталося нового. А мама, коли їй сумно, приходила до мене. Щоб мені раділи як новому телевізору, який тепер у нашій квартирі займає майже всю стіну. Я б посунувся, щоб знайшлося місце і для ялиночки. Я так хочу хоч трохи пожити життям будь-якого телевізора!»

– Бідна дитина. І, послухай, є ж такі батьки, – обурювався чоловік вчительки.

Дружина підняла на нього заплакані очі:

– Любий, це написав наш син…

 

 

 

Одна година твого часу

 

Якось одного разу чоловік повернувся пізно додому з роботи, як завжди втомлений і зашарпаний, і побачив, як у дверях на нього чекає п’ятирічний син.

– Татку, можна тебе дещо запитати?

– Авжеж, що трапилося?

– Татку, а скільки ти отримуєш?

– Це не твоя справа! – обурився батько. – І крім того, навіщо це тобі?

– Просто хочу знати. Будь ласка, скажи, скільки ти отримуєш за годину?

– Ну взагалі-то 500. А що?

– Татку… – син підвів до нього дуже серйозні очі. – Татку, ти можеш мені позичити 300?

– Ти питав мене тільки для того, щоб я дав тобі грошей на якусь безглузду іграшку? – спитав обурений батько. – Негайно марш до своєї кімнати і лягай спати! Не можна ж бути таким егоїстом! Я працюю цілий день, страшенно втомлююся, а ти так безглуздо поводишся.

Малюк тихо пішов до себе в кімнату і зачинив за собою двері.

Через деякий час батько заспокоївся і подумав: «Може йому дійсно треба щось важливе купити. Та грець із ними, тими трьома сотнями. Він ж у мене ще ніколи не просив грошей». Коли батько зайшов до дитячої кімнати, син вже лежав у ліжку.

– Ти не спиш, синку? – запитав він.

– Ні, тату, просто лежу, – відповів хлопчик.

– Здається, я погарячкував, коли відмовив тобі. У мене був важкий день, просто урвався терпець. Вибач. От гроші, які ти просив.

Хлопчик сів у ліжку й усміхнувся.

– Ой, татку, дякую!

Потім поліз під подушку і дістав ще кілька пом’ятих банкнот. Батько, побачивши, що в сина вже є гроші, знову обурився. А малюк склав усі гроші разом, і ретельно перерахувавши купюри, знову подивився на батька.

– Навіщо ти просив грошей, якщо вони вже в тебе є? – невдоволено пробурмотів батько.

– Бо мені не вистачало. А тепер якраз досить, – відповів хлопчик. – Татку, тут рівно п’ятсот. Можна, я куплю годину твого часу? Будь ласка, повернися завтра швидше з роботи, щоб повечеряти разом з нами!

 

Будівничий мостів

 

Одного дня два брати Іван і Андрій, які жили на сусідніх фермах посварилися. Це була перша серйозна сварка за 40 років між братами, чиї господарства були дуже взаємозв’язані. Але їх співпраці прийшов кінець. Усе почалося з невеликого непорозуміння, яке переросло в образливу для обох сварку і затяжне мовчання. Якось уранці Івану постукали в двері. На порозі стояв тесля, який шукав роботу. Іван сказав йому:

– Є в мене для тебе робота. Подивися на цей струмок. Він розділяє наші ферми. Ще тиждень тому тут був луг, але мій брат пройшовся бульдозером по річковій греблі і тепер нас розділяє струмок. Він це зробив на зло мені. Так от – ти зведеш високу огорожу між нами і позбавиш мене від необхідності бачити його обличчя і його ферму.

Тесля погодився і взявся до роботи.

Він ретельно все обміряв, пиляв дерев’яні бруски – не втрачав ні хвилини. До заходу сонця, коли Іван повернувся з поля, тесля вже закінчив роботу. Очі Івана округлилися і щелепа відвиснула. Замість огорожі через струмок був зведений місток!

Яким ж був Івановий подив, коли він побачив свого брата, який поспішав до нього через міст.

– Ну, ти даєш! Ти збудував нам місток після всього, що я наробив! – вигукнув Андрій.

Брати зустрілися на середині моста, потиснули один одному руки і обнялися. Вони попросили теслу залишитися попрацювати в них ще, але він їм відповів:

– Я б з радістю, але мені ще треба звести багато мостів.

Брати

Жили в одному селі два рідні брати. В одного з них була дружина і троє дітей, а в другий був неодруженим.

Обидва брати жили дуже бідно і годувалися працею своїх рук. Навесні вони засівали спільне поле, а коли наставав час – збирали урожай.

І от настала осінь. Усе, що виросло, брати порівну поділили між собою і розійшлися по домах.

Але перший брат цілу ніч не міг заснути і думав так:

– Мені-то набагато легше жити на світі, у мене є дружина і діти, а от у мого брата нікого немає.

Тоді вирішив він узяти частину свого урожаю і потихеньку віднести вночі на братове поле.

Другому братові теж не спалось. Він лежав і думав про те, що в його брата є дружина і троє дітей. Його сім’ї усього треба більше… І він теж вирішив потихеньку віднести вночі частину свого урожаю на полі братові.

Рано-вранці, коли брати зустрілися на полі з мішками зерна, вони все зрозуміли і міцно по-братськи обнялися.

 

Старший брат

 

У лікарню у важкому стані привезли трирічну дівчинку Лізу. Стан її з кожною хвилиною погіршувався. Треба було терміново робити переливання крові. У залі очікування знаходилися її батьки і старший брат, якому нещодавно виповнилося п’ять років. Хлопчик свого часу переніс ту саму хворобу, на яку зараз страждала його сестра, і в нього в крові виробилися антитіла. Тому лікарі сподівалися на успіх переливання крові брата.

Лікареві було необхідно умовити дитину, і він запитав у брата Лізи, чи готовий він віддати кров своїй сестричці. Хлопчик на мить засумнівався, але потім, глибоко зітхнувши, сказав:

– Так, віддам, якщо це врятує Лізу.

Хлопчика поклали поряд з сестрою і почали переливання. Братик посміхався, бачачи, як щічки його сестри стають рум’яними. Але раптом він різко зблід, посмішка зникла з його обличчя. Він дуже серйозно подивився на лікаря і запитав тремтячим голосом:

– У котрій годині я почну помирати?

З’ясувалося, що малюк зрозумів лікаря по-своєму: він подумав, що повинен віддати всю свою кров. І, будучи упевненим у цьому, погодився.

Правильне рішення

В одному селі жили двоє братів, багатий і бідний. Багатий брат цілком залежав від своєї лихої дружини і зрештою вона так його намовила, що перестав він спілкуватися з бідним братом. Дійшло до того, що брати не бачилися впродовж семи років. Якось вирушив бідний брат возом до лісу по дрова. Зібрала його дружина в дорогу, дала йому сиру й хліба, а собі залишила цибулину. Як нарубав бідняк дрова, склав їх на віз і сів перекусити. Вийняв із сумки хліб і сир, аж раптом підходить до нього старий дідок і просить: – Дай мені попоїсти, синку. Той простягнув дідусеві половину й запросив сісти поруч. Дідусь усе з’їв, а потім сказав: – За те, що ти мене нагодував, я виконаю одне твоє бажання. Замислився бідняк: хата старенька – можна було б і нову попросити, а всередині порожньо, їсти нічого – можна було б грошей попросити, та згадав про брата, зітхнув і промовив: – Маю я брата, з яким не спілкувався аж сім років, важко мені без нього. Я хотів би, щоб у наших стосунках усе було,  як колись.

– Так, будь по-твоєму, прийде твій брат сьогодні ввечері.

А за те, що саме цього ти забажав, то дам тобі й решту: ніколи більше не знатимеш, що таке злидні, та й хата буде в тебе нова. Я дарую це людині, котра родинні стосунки ставить понад усе.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Притчі про щастя та цінність життя

З чого починається  щастя

Колись один чоловік вирішив постати проти несправедливості, що запанувала у світі, і задумав здобути щастя для всього світу. Він узяв у руки зброю і боровся зі злом скрізь, де тільки його не зустрічав.

Багато довелося йому стріляти і вбивати в ім’я щастя на землі. Минав час. Він засинав і прокидався зі зброєю в руках, бився місяцями, але світ залишався таким самим – несправедливим, злим і жорстоким.

Він втомився від війни і вирішив створити сім’ю.

– Коли вже мені не вдалося ощасливити всіх, – думав він, – здобуду щастя для своїх близьких.

І щодня він боровся за щастя своїх рідних. Багато працював, часом недоїдав, часом недосипав. Так і постарів у цій боротьбі за щастя…

Він лежав на смертному одрі, і усе його життя проходило перед очима. Згадував, як у молодості задумав здобути щастя на землі; як узяв у руки зброю і боровся зі злом скрізь, де проростало воно отруйними паростками; як стріляв і вбивав в ім’я щастя; як будував сім’ю і ростив дітей; як багато працював, як часом недоїдав і недосипав… Потім він кликнув до себе домашніх і сказав:

– Усе своє життя я намагався зробити щасливими інших. І тільки тепер розумію, що починати треба було із себе самого. Якби я спочатку прагнув змінити себе і став щасливим, то і ви були би щасливими. І світ би став кращим, справедливим і добрішим.

Щастя

Щастя бродило світом і всім, хто йому зустрічався на шляху, виконувало бажання. Одного дня Щастя через необережність попало до ями і не змогло вибратися. До ями підходили люди і загадували бажання, а Щастя, природно, виконувало їх. І люди йшли, залишивши Щастя сидіти в ямі далі.

Одного дня до ями підійшов молодий парубок. Він подивився на Щастя, але не став нічого вимагати, а запитав:

– Щастю, ти чого сама хочеш?

– Вибратися звідси, – відповіло Щастя.

Парубок допоміг йому вибратися і пішов своєю дорогою. А Щастя… побігло за ним.

Дощ і сонце

В однієї жінки було два сини. Старший продавав парасольки. Молодший фарбував тканини.

Коли світило сонце, у старшого сина ніхто не купував парасольки, а коли йшов дощ, у молодшого сина не сохнули тканини. Життя в жінки було сумним і безпросвітним.

Одного дня вона зустріла мудру людину, і вона дала їй пораду. З тих пір, коли світило сонце, вона раділа за молодшого сина, який успішно сушив свої тканини, а коли йшов дощ, вона раділа за старшого сина, в якого усі купували парасольки. І життя налагодилося.

Потрібно вміти бачити в житті хороше.

Відлуння людського життя

Тато з сином пішли одного дня в гори. Син, стукнувшись об камінь, мимоволі крикнув:

– А-а-а-а-а-а!

І з подивом почув:

– А-а-а-а-а-а!

Хлопчик запитав:

– Хто ти?

А йому у відповідь:

– Хто ти?

Розсердившись від такої відповіді, хлопчик кричить:

– Боягуз!

А йому у відповідь:

– Боягуз!

Хлопчик запитує в батька:

– Татку, що відбувається?

Батько посміхнувся і каже:

– Слухай мене уважно, – і кричить горі: – Я тебе шаную!

Йому у відповідь:

– Я тебе шаную!

Татко продовжує:

– Будь щасливий!

І чує у відповідь:

– Будь щасливий!

Хлопчик був здивований, але неньо йому пояснив:

– Це явище називають “луна” але, по правді, це явище називається життя. Воно тобі завжди віддає все, що ти кажеш і робиш.

Притча про цінність часу

Одного разу до мудреця прийшов чоловік зі своїм сином-підлітком.
«Про вас кажуть, – звернувся чоловік до мудреця, – що Ви можете допомогти знайти відповіді на всі життєві питання. Допоможіть, будь ласка, моєму синові зрозуміти цінність часу».
       Після нетривалої паузи він, зітхнувши, тихо сказав: «Та й мені цю цінність не завадило б зрозуміти».
       Мудрець на мить задумався, а потім спокійно звернувся до сина чоловіка.
«Час – поняття абстрактне. Його цінність важко зрозуміти. Але це не означає, що це неможливо. Вам допоможуть зрозуміти цінність часу 7 осіб – студент, жінка-мати, редактор газети, закоханий, той, хто часто їздить на поїзді, шофер або водій, а також спортсмен».
        Побачивши здивовані погляди чоловіка і його сина, Мудрець пояснив:
      «Щоб зрозуміти цінність року, поговоріть зі студентом, який не склав сесію.
      Щоб зрозуміти цінність одного місяця, поговоріть з матір'ю, яка народила недоношену дитину.
       Щоб зрозуміти цінність одного тижня, поговоріть з редактором щотижневої газети.
       Щоб зрозуміти цінність однієї години, поговоріть з закоханими, які очікували зустрічі.
      Щоб зрозуміти цінність однієї хвилини, поговоріть з тим, хто запізнився на потяг.
        Щоб зрозуміти цінність однієї секунди, поговоріть з тим, хто тільки що не потрапив в автомобільну аварію.
       Щоб зрозуміти цінність однієї мілісекунди, поговоріть зі спортсменом, який завоював срібну медаль на Олімпійських іграх».
      Уже прощаючись зі своїми гостями, Мудрець зі словами «повісьте це у себе в будинку на самому видному місці» простягнув чоловікові аркуш паперу ...
На аркуші був наступний текст: «Кожна секунда вашого життя на вагу золота. Вчора  вже історія. Завтра – ще невідомо. Сьогодні – це дар. Тому воно і зветься СПРАВЖНІМ».
Нижче жирними літерами було написано:
«Знаходьте час для ...» і під цими словами прямими рядками було написано:
«Знаходьте час для роботи - це умова успіху.
Знаходьте час для роздумів - це джерело сили.
Знаходьте час для гри - це секрет молодості.
Знаходьте час для читання - це основа знань.
Знаходьте час для дружби - це умова щастя.
Знаходьте час для мрії - це шлях до зірок.
Знаходьте час для кохання - це справжня радість життя.
Знаходьте час для веселощів - це музика душі».

Притча про цінність часу

Один бізнесмен назбирав великий капітал – 3 мільйони доларів. Він вирішив, що візьме собі рік відпустки, щоб удосталь відпочити. Але не встиг прийняти це рішення, як його відвідав Янгол Смерті.

Бізнесмен дуже злякався і вирішив відкупитися.

«Продай мені три тижні життя, і я віддам тобі мільйон», – запропонував він.

Але Янгол Смерті відмовив.

«Гаразд, продай тільки один день, і я віддам усе, що маю. Янгол відмовив.

Тоді чоловік запитав, чи може Янгол Смерті дати йому кілька хвилин, щоб написати прощального листа. Янгол погодився.

Бізнесмен написав: «Правильно використовуйте час, який вам відведено для життя. Я не зміг купити навіть години за 3 мільйон доларів. Перевірте, чи все, що вас оточує, справді має цінність».  

 

Добре і зле

Один старий і мудрий чоловік сказав своєму учневі:

– Роздивися кімнату, де ми сидимо, і спробуй запам’ятати речі коричневого кольору.

У кімнаті було повно всього коричневого, і учень швидко впорався з завданням. Але мудрець далі запитав його:

– Заплющ-но очі і перелічи всі речі синього кольору!

Учень розгубився й обурився:

– Я не помітив нічого синього, бо ж запам’ятовував, як ви наказали, тільки речі коричневого кольору!

На що мудрий чоловік відповів йому:

– Розплющ очі й озирнися – у кімнаті повно синіх речей.

І то була щира правда.

Опісля мудрець заговорив знову:

– Цим прикладом я хотів показати тобі правду життя: якщо ти шукаєш у кімнаті тільки речі одного кольору, а в житті – тільки лихе, то будеш бачити тільки його, помічати виключно його, і тільки воно буде запам’ятовуватися тобі і впливати на твоє життя.

* *

Якщо ти шукаєш, лихе, то обов’язково його знайдеш і ніколи не помітиш нічого доброго.

 

 

Притча про цінність життя

 

      Після шторму берег моря був усипаний морськими зірками. Дівчинка дуже любила морські зірки і не хотіла, щоб вони гинули. Вона йшла берегом моря, піднімаючи зірки і відпускаючи їх в хвилі, не зупиняючись і не відпочиваючи.

     До неї підійшла серйозна, доросла людина. Вона із здивуванням звернувся: «Дівчинка, ти що робиш? Ти все одно не врятуєш усіх! Це не має сенсу»! Дівчинка, на хвилину зупинившись, подивилася   і відповіла: «Це має сенс для тих, кого я вже врятувала». А потім з такою ж завзятістю продовжила свою справу. Чоловік повільно, замислившись, побрів додому. І ніхто так ніколи і не дізнався, зрозумів він чи ні, що кожне врятоване життя має величезну цінність для того, хто її має.

Притча про щастя

 

    Бог зліпив людину з глини, і залишився у нього невикористаний шматок.

–  Що ще зліпити тобі? – запитав Бог.

–  Зліпи мені щастя, – попросила людина.

  Нічого не відповів Бог, і тільки поклав людині в долоню шматочок глини, що залишився.

 

 

 

Урок метелика

 

     Одного разу в коконі з’явилася маленька щілина. Перехожий, який випадково проходив повз, довго стояв і спостерігав, як через цю маленьку щілину намагається вибратися метелик …

     Минуло багато часу, метелик ніби залишив свої зусилля, а щілина залишалася такою ж маленькою. Здавалося, метелик зробив усе що міг, і що ні на що інше в нього не було більше сил.

     Тоді перехожий вирішив допомогти метелику, він узяв складаний ножик і розрізав кокон. Метелик негайно вибрався. Але його тільце було слабким і немічним, його крила були прозорими і ледь рухалися.

     Чоловік продовжував спостерігати, думаючи, що ось-ось крила метелика розправляться і зміцніють і він полетить. Але такого не сталося!

    Залишок життя метелик волочив по землі своє слабке тільце, свої нерозправлені крила. Він так і не зміг полетіти.

     А все тому, що чоловік, бажаючи йому допомогти, не розумів того, що зусилля для виходу через вузьку щілину кокона, необхідні метелику, щоб рідина з тіла перейшла в крила і щоб метелик зміг літати. Життя змушувало метелика з труднощами залишати цю оболонку, щоб він міг рости і розвиватися.

    Іноді саме зусилля необхідні нам у житті.

 

 

Як навчити дітей бути щасливими

     Одного разу йшов по дорозі старий мудрий чоловік, розглядав природу і милувався весняними яскравими фарбами. Тут він побачив чоловіка, який ніс на плечах неймовірно великий тягар. Було помітно, як у нього від такої тяжкості підкошуються ноги.

– Чому ти прирікаєш себе на такий тяжкий труд і страждання? – Запитав старець.

– Я страждаю для того, щоб мої онуки і діти були щасливими, – відповів бідолаха. – Мій прадід прирікав себе на тяжку працю заради діда, дід – заради батька, батько – заради мене, а я буду страждати заради щастя моїх дітей.

– А хтось у вашій родині був щасливим? – Поцікавився мудрий співрозмовник.

– Поки ще ні, але діти й онуки точно стануть щасливими! – Мрійливо промовив чоловік.

– На жаль, неписьменний не може навчити читати, а кріт ніколи не виховає орла! – Зітхнув старий мудрий чоловік. – Спершу потрібно навчитися самому бути щасливим, тільки тоді ти зможеш навчити щастю дітей. Це і буде твій найцінніший подарунок.

 

 

 

Список використаної джерел

 

1.   Туріщева Л.В. Використання притчі у виховному процесі // Виховна робота в школі №11(84) листопад 2011;

 

2. Електронні ресурси:

2.1. Курсова робота «Використання притчі на уроках…» URL: http://filpsiholog.blogspot.com/2016/03/blog-post_6.html (дата звернення: 01.02 2022)

2.2.Мудрість притч.  URL: http://svitliteraturu.ucoz.ua/blog/mudrist_pritch/1-0-3 (дата звернення: 08.02. 2022)

2.3. Підбірка  притч  всіх  часів  і  народів. URL: http://www.zemlemer-67.ru/index.php/ua/2010-06-16-16-35-01/2173-podborka-pritchei-vsih-chasiv-i-narodiv.html (дата звернення: 15. 02.2022)

2.4.Притчі. URL:  http://medkol.cv.ua/2013-04-08-12-41-36/2013-04-12-11-11-41/ (дата звернення: 15.02.2022)

25.Притчі про дружбу, які змусять Тебе замислитись. URL:https://pustunchik.ua/ua/online-school/literature/prytchi-pro-druzhbu-ukrainskoiu  (дата звернення: 20.02.2022)