До загальних рис концерту – своєрідної хорової симфонії належать:гуманістичність змісту, що відбивав загальнолюдські моральні проблеми, філософські роздуми про сенс життя, високі духовні людські поривання;принципи контрастного зіставлення частин циклу, характерні для великих музичних форм;складні прийоми поліфонічного розвитку від простої канонічної імітації до великих фуг.
У творчості найвидатніших вітчизняних композиторів того часу — М. Березовського, А. Веделя і Д. Бортнянського — хоровий концерт досяг вершини свого розвитку. У їхніх творах втілено прогресивні художні ідеали того часу, в них у досить специфічній формі звучить протест людини проти насильства, зла, несправедливості. Ці композитори зуміли поєднати досягнення вітчизняної й західноєвропейської музичної культури і сказати своє оригінальне слово в мистецтві.
Максим Березовський (1745—1777) — засновник жанру духовного хорового концерту циклічної структури в українській музиці, композитор і співак. Він також створив оперу «Демофонт» і сонату для скрипки й чембало (різновид клавесина) у трьох частинах, що стали першими зразками музично-театрального і камерно-інструментального жанрів у вітчизняній музиці.
Хорова спадщина композитора містить концерти, літургії та інші твори, що відзначаються високою емоційністю, вишуканістю композиторського письма, художньою досконалістю, красою й виразністю. Четверта частина літургії М. Березовського «Вірую» стала одним із найпопулярніших церковних творів. Справжньою перлиною духовної музики є драматично-трагедійний концерт «Не отвержи мене во время старости». Новаторство цього твору полягає в зіставленні чотирьох частин циклу, ансамблевому й хоровому виконанні. У такий спосіб композитор утілив ідею конфліктності різних музично-образних сфер: скорботності, туги, безнадії, схвильованості, обурення, протесту тощо. Глибокий за змістом текст розповідає про життя і смерть, цінності людського буття, ніби перегукуючись зі сповненою трагізму біографією митця. Творчість М. Березовського, у якій органічно поєдналися традиції західноєвропейської (італійської) музики з елементами мелодики українських пісень, мала непересічне значення для подальшого становлення вітчизняного професійного музичного мистецтва.
Багато творів композитора не дійшли до нашого часу; нам відомі близько ЗО хорових концертів, серед яких — «Доколе, Господи...», частини з «Літургії», «Венощна», «Покаянне тріо». Діапазон концертів А. Веделя — від скорботних до урочисто-величальних. Його музика відзначається експресивністю мелодики. Особливо запам'ятовуються виразні тенорові соло — драматичні декламації імпровізаційного характеру, споріднені з українськими думами. Неабиякий вплив на формування стилю митця мала українська побутова пісенно-романсова лірика. Наприклад, мелодика його «Херувимської» наближається до української народної пісні «Повій, вітре, на Вкраїну». Простота й виразність, співучість і щирість зумовили популярність цієї музики. У яскравій самобутній творчості А. Веделя, композитора-лірика, відобразились гуманістичні ідеали епохи.
В історію світової культури Д. Бортнянський увійшов як реформатор церковного співу. Він створив понад 100 хорових творів: святково-урочистих, ліричних, скорботно-елегійних тощо. Серед них — дві літургії, хорові концерти для одного та двох хорів (чотириголосі й восьмиголосі), у тому числі кантата «Співак у таборі російських солдатів», камерно-інструментальні твори. Із них тільки придворною капелою було виконано тридцять п'ять концертів, вісім духовних тріо з хором, двадцять один духовний спів. Придворний мелодист і кваліфікований професіонал Д. Бортнянський поєднував щирість і задушевність із тонким смаком та винахідливістю; його музику з однаковим задоволенням виконували й слухали і в палацах, і в простих оселях. Стилю майстра притаманні інтонаційне багатство, оригінальність прийомів поліфонічного письма, стрункість форми. Французький композитор Г. Берліоз і німецький композитор Л. ван Бетховен були вражені високим професіоналізмом Д. Бортнянського. Про творчість цього композитора-класика можна впевнено сказати, що вона активно вплинула на розвиток української хорової культури. На його спадщині вчилися славетні митці: М. Лисенко, М. Леонтович, К. Стеценко, Л. Ревуцький, В, Лятошинський та ін.