Вистава «Кайдашева сім’я» (до Дня рідної мови)

 Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів с. Олієва, колектив 7 класу        

Вистава «Кайдашева сім’я» (до  Дня рідної мови)

Ведучий. «Відберіть у народу мову і тоді його земля дістанеться вам без бою і супротиву», - сказав Микола Міхновський. Неможливо не погодитись з цим твердженням.

Ведуча. Мова – це нитка, що поєднує нащадків з предками, це частина генетичного коду нації, це фундамент, без якого дім розсиплеться від невеликого вітру.

Ведучий . Обірветься ця нитка і в людей з’являться зовсім інші цінності – як набити шлунок, подивитись тупе шоу на «общепанятном», і байдуже- хто ти і чиїх батьків нащадок, байдуже – мова чи «язик».

Ведуча. Скільки століть наші недруги, а , буцім-то, брати намагалися розірвати цю ниточку.  І указами, і циркулярами, і арештами, заборонами, переписуванням, чи б пак, спотворенням історії, і страшним геноцидом.

Ведучий . А ниточка ця ніяк не рвалася, мов викувана з криці.

Ведуча. Скільки разів вороги наші хижо потирали руки в зловісному очікуванні: « Ось! Вже! Загине на кінець-то їхня мова!»

Ведучий. « Тай це ж не мова зовсім, а так… малоросійськоє нарєчіє! Ще трішки і буде забуте воно на віки віків.

Ведуча. А мова, мов легендарна неопалими купина горіла і не згорала. Мов міфічний птах фенікс поставала з попелу і стоголосим громом лунала, лунає і лунатиме завжди, до закінчення віків, доводячи до безсилої скаженості ворогів, бо не можуть знищити її.

Ведучий. Мова, розп’ята, зневажена як ненажерливими зайдами , так і доморощеними недолюдками, воскресала, бо жила в серцях дітей своїх, гартувала їхні серця до супротиву. До боротьби, розпалювала жагу до волі.

Ведуча. Єднала незримим зв’язком десятки й десятки поколінь від часів князя Кия і до тепер.

Уч. 1.

Гріховний світ вирує неспроста ,

Підступний демон, що керує нами,

Та піднімається нетлінно над віками

Велична постать вічного Христа.

Уч. 2.

О Господи ! Знайди нас всіх, знайди,

Бо ми блукаєм хащами ще й нині,

Прости гріхи й провини безневинні,

І до спасіння всіх нас поведи.

Уч. 1.

О Господи ! Зціли нас всіх, зціли,

Всели в серця неопалиму мрію,

Щоб ми, пізнавши віру і надію,

Жорстокий світ добром перемогли.

Уч. 2.

Моя прекрасна українська мово,

Найкраща пісня в стоголоссі трав.

Кохане слово, наше рідне слово,

Яке колись Шевченко покохав.

Уч. 1.

Ти все знесла насмішки і зневаги,

Бездушну гру  ворожих лжеідей,

Та сповнена любові і відваги

З-за грат летіла птахом до людей.

Уч. 2.

Ти наш вогонь на темнім полі битви,

Невинна кров пролита в боротьбі.

Тебе вкладаєм тихо до молитви

І за спасіння дякуєм тобі.

 

Ведучий. Хранителями українського слова, тими «українськими друїдами» завжди були наші драматурги, поети , письменники.

Ведуча. Іван Котляревський, Василь Стус, Леся Українка, Іван Багряний, Тарас Шевченко, Григорій Сковорода, Шван Нечуй-Левицький, Богдан Лепкий, Василь Симоненко, Іван Карпенко-Карий,…. Сотні інших майстрів слова, котрі протягом століть доводили всьому світові – ми – нація, ми є, ми прагнеми жити не на чужій , на власній землі так, як вважаєм за потрібне… І довели.

Ведучий. 21 лютого – День рідної мови. І в нас вона є… своя! Рідна! Українська

Ведуча. Любімо українську мову і шануймо її…. Як матір.

Ведучий. З нагоди цього свята пропонуємо вам переглянути виставу, підготовану учнями нашого класу, за мотивами повісті справжнього майстра слова Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».

Ведуча. Тож насолождуймося  українським словом

Сцена облаштована під хату-світлицю (імпровізований «бамбетель», стіл з глиняним посудом, лава, на «бамбетлі» вишиті подушки, на стінах вишиті рушники та доріжки). Починає лунати тиха українська пісмелодія. Палажка та Параска виходять на середину зали  

Баба Палажка: Здраствуй Параско!

Баба Параска: Здраствуй Палажко!

Обнімаються та цілуються

Разом: (до залу) Здраствуйте, дорогі гості!

Баба Палажка: (до залу) Ви, напевно, перший раз в нашому селі Семигори?

Баба Параска:  Добре, що і надумалися до нас, бо такого села, як наше ніде більше на Україні не знайдете!

Баба Палажка: Розкинулось воно недалеко від Богуслава, в довгому покрученому яру по під горами двома рядками білих хаток. А недалеко від села шумить своїми водами річка Рось.

Параска: А які у нас люди живуть хороші!

Палажка: А молодь яка життєрадісна, дотепна та весела!

Виходять хлопці та дівчата і вітаються із бабами

Хлопці: Здраствуйте!

Палажка та Параска: Доброго здоров’я!

Дівчата: Здраствуйте!

Палажка та Параска: Доброго здоров’я!

Палажка: Ну, що Параско, нехай молоді гуляють, а нам пора!

Параска та Палажка ідуть до своїх хатинок, хлопці та дівчата стоять півколом

Карпо: (сіпає за руку Мотрю) Будь здорова, чорноброва!

Мотря: Будь здоров, не чорнобровий!

Карпо: А ходи лишень сюди, Мотре, щось маю тобі казать.

Мотря: Як схочеш, то і сам прийдеш. З чорнявим постояла б, а рудому – зась!

Карпо: А хіба ж я рудий, Мотре? То тільки собак дражнять рудими. Не сердься, Мотре, ось лише пішли танцювати, я для тебе музики наняв.

Карпо бере Мотрю за руку. Починає грати весела музика і всі пари танцюють польку. Музика стихає і пари виходять. На сцені з’являється Кайдашиха та стає поратися коло печі, а до своєї повітки-майстерні виходить старий Кайдаш і починає майструвати

Кайдаш: Оце  увесь день при роботі, вже рук не чую ладнаючи людям вози та осі. А де це мої сини? Невже іще сплять? Видно довго вчора гуляли… Треба старшого, мабуть на осінь оженити… Карпе, Лавріне! А ідіть но до роботи, досить вже вилежуватися…

Виходять Карпо й Лаврін. В руках у них заступи. Хлопці починають працювати. Скоро і зупиняються та, опершись на заступи, заводять розмову

Лаврін: Карпе, а кого, ти, будеш  сватать? Адже ж оце перед Семеном, тебе, батько, мабуть, оженить.

Карпо: (знехотя) Посватаю, кого трапиться.

Лаврін: Сватай, Карпе, Палажку. Кращої від Палажки нема на всі Семигори…

Карпо: То сватай, як тобі треба.

Лаврін: Якби на мене, то я б сватав Палажку. В Палажки брови, як шнурочки: моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А, що вже гарна! Як намальована!

Карпо: Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби.

Лаврін: То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.

Карпо: І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.

Лаврін: То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.

Карпо: Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем.

Лаврін: То бери Химку. Ця як брикне, той перекинешся.

Карпо: Коли в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє...(сміються)

Батько побачивши, що сини стоять без діла та балакають, кидає стругати та іде до них

Кайдаш: А чого це, ви, поставали та руки позгортали, та ще й верзете Бог зна що? Чи то можна в таку п'ятницю паскудить язики? Ви знаєте, що хто сьогодні спостить цілий день, той ніколи не потопатиме в воді і не вмре наглою смертю.

Карпо:  В Семигорах нема де і втопиться, бо в ставках старій жабі по коліна.

Кайдаш: Говори, дурню! Нема де втопиться. Як Бог дасть, то і в калюжі втопишся.

Карпо: (сердито) Хіба з корчми йдучи...  

Кайдаш: Ти, Карпе, ніколи не вдержиш язика! Все, допікаєш, мені гіркими словами...

Кайдаш плює на землю із пересердя та повертається у повітку стругать вісь. Хлопці, трохи помовчавши, починають балакати спершу тихо, а далі все голосніше, а потім зовсім голосно

Лаврін: (стиха) Карпе! Скажи-бо, кого ти, будеш сватать?

Карпо: Ат! Одчепись од мене.

Лаврін: Сватай Олену Головківну. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць, в неї щоки, мов яблука, зуби, як біла ріпа, коса, як праник, сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею, аж земля стугонить.

Карпо: Гарна... мордою хоч пацюки бий; сама товста, як бодня, а шия, хоч обіддя гни.

Лаврін: Ну, то сватай Одарку Ходаківну: ця тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя; личко маленьке й тоненьке, мов шовкова нитка; губи маленькі, як рутяний лист. З маленького личка, хоч води напийся, а сама пишна, як у саду вишня, а тиха неначе вода в криниці.

Старий Кайдаш аж набік спльовує

Карпо: Вже й знайшов красуню! Та в неї лице, як тріска, стан наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, то аж кістки торохтять.

Лаврін: Але ж, ти, й вередливий! То сватай Хотину Корчаківну.

Карпо: Чи, ти, здурів? Хотина як вигляне в вікно, то на вікно три дні собаки брешуть, а на виду в неї неначе чорт сім кіп гороху змолотив.

Лаврін:  Ну, то бери Ганну.

Карпо: Авжеж! Оце взяв би той кадіб, що бублика з'їси, поки кругом обійдеш, а як іде...

Карпо  і Лаврін  засміялись, богомольний Кайдаш плюнув і знов вибіг з повітки. Хлопці стояли один проти одного, поспиравшись на заступи

Кайдаш: Господи! Чи в вас, Бога нема в серці, що ви, в таку святу п'ятницю паскудите язики? Якого це бісового батька, ви, стоїте, згорнувши руки, діла не робите, та тільки язиками чорт зна-що верзете! 

Карпо: (гордо) Тату! Ви, покинули майструвать, а ми, вам, нічого не кажемо.

Старого неначе  хто  вщипнув. Іще дужче розізлившись, він пішов у повітку. Сини почали знов розмовлять

Лаврін: (весело) Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо.

Карпо: Мені, аби була робоча, та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку.

Лаврін:  То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря й гарна, й трохи бриклива, і в неї серце з перцем.

Голос за сценою: Лаврінові слова запали Карпові в душу. Мотря вже давно не виходила в його з думки.

Кайдашиха: А йдіть, діточки, полуднувать та й батька кличте! 

Лаврін покинув заступа й пішов до хати. Карпо стояв, спершись на заступ

Кайдашиха: Карпе! Йди, серденько, полуднувать! Кидай роботу, Омелько, кидай майструвать. Вже з півдня звернуло.

Кайдаш: Покинь мені полудень на столі, я зараз прийду.

Сини з матір'ю пішли в хату, а батько все сидів на ослоні та майстрував

Голос за сценою: В п’ятницю Кайдаш не обідав і полуднувати не пішов. Він постився, щоб наглою смертю не померти, та у воді не потонути.

Лунає звук церковного дзвона

Голос за сценою: Почувши дзвони, що лунали із церковної дзвіниці, Кайдаш узяв шапку та пішов до церкви, куди ходив кожну п’ятницю та молився перед образами.

Кайдашиха: (тонким голосом)  Омельку! Омельку!   Не забудь зайти з церкви до пана та візьми гроші за вози, бо завтра треба йти в Богуслав на ярмарок. Адже ж завтра в Богуславі ярмарок. Чи чуєш?

Кайдаш:  Та чую, чую! 

Кайдашиха: Та, будь ласка, не заходь до шинку. Проп'єш гроші, не матимеш з чим іти на ярмарок.

Кайдаш виходить

Голос за сценою: Після церкви ще довгенько сидів Кайдаш із кумом в шинку, аж поки не пропив половини грошей, а тоді вже добряче п’яний потягся до дому. Кайдашиха з синами вже повечеряла і спати всі вляглися, як батько застукав у двері.

Кайдаш: Жінко, одчиняй! 

Кайдашиха: А де ж ти, волоцюго, волочився до цього часу?  Не одчиню! Ночуй надворі, коли пропив гроші. Про мене, лягай там під тином.

Кайдаш: Одчини, бо вікна поб'ю! 

Кайдашиха: Як поб'єш, то й повставляєш. Одначе завтра в Богуславі ярмарок.

Голос за сценою: Лаврін устав і одчинив батькові двері. Батько переступив поріг, заточився, поминув хатні двері та й пішов лапать стіни в темних сінях. Замість дверей він потрапив у відро з водою обома руками. Кайдашиха поставила на долівку повнісіньке відро води. Вода через верх полилася додолу.

Кайдаш виконує всі дії

Кайдаш: Жінко! Де, ти, у вражого сина діла двері? Чи це я вліз у ставок? Покарала мене свята п'ятінка! Прийдеться пропасти.

Голос за сценою: Кайдашеві здавалось, що він іде через вузеньку греблю попід вербами та шубовснув з греблі у ставок.

Кайдашиха:  Хіба ж, ти, не бачиш, що ти, в сінях.

Кайдаш: А може, це я згубив очі на греблі? Нічогісінько не бачу! Їй-богу, нічогісінько! А може, кум повидирав мені баньки з лоба, оце лиха моя годинонька! Як же оце я прийду до дому без очей?

 Кайдашиха схоплюється з постелі, кидається до печі й починає роздувати жар, від жару запалює свічку . Вогонь освітлює всю хату

Кайдаш: О! Кум вернув мені очі. Постривай же, лисий дідьку! Я, тобі, завтра... я, тобі, оддячу!

Голос за сценою:І з тими словами Кайдаш вліз у хату. Лице його було жовте, як віск. Рукава по лікті були мокрі, і з їх текла патьоками вода. 

Кайдашиха: Побила мене лиха година та нещаслива!  З чим же, ти, поїдеш завтра на ярмарок, коли пропив гроші? Треба солі, треба горшків, треба смоли. Чим, ти, будеш мазати вози? Настає возовиця. Та треба дечого накупить ік весіллю. Адже ж, думаєш, женить сина.

Кайдаш: Брешеш! Я не пропив грошей. Осьдечки гроші, та тобі, не дам. Дулю візьмеш, а не гроші.

Карпо: От тепер, тату, вже не будете в воді потопати та од наглої смерті помирать. 

Сини беруть батька під руки та ведуть до хати. Починає стиха лунати весела весільна музика

Голос за сценою: після другої Пречистої Карпо повінчався із Мотрею. Чотири дні пили і гуляли весілля. Після весілля прийшла Мотря жити до Кайдашів. В четвер ранесенько, тільки-що почало на світ благословлятися, Кайдашиха прокинулася і збудила невістку.

Кайдашиха: Мотре! Вставай, моя дитино, затопи в печі, та як будеш розкладать дрова, то поклади на двох полінах переклад, та вибирай, моє серденько, товстенький переклад, щоб дрова швидше розгорілись.

Мотря встає та починає поратися коло печі 

Мотря: (засміявшись стиха в сторону) Наче мене мати розкладати в печі не навчила, чи борщу варити я не вмію…

Мотря накладає в піч дрова

Кайдашиха: (лежачи на печі) Піди ж, моя доню, видій корівку, а я трохи іще полежу. Чогось я нездужаю. Так у мене болять ноги… ох-ох-ох!

Кайдашиха стогне та вовтузиться на печі, вкриваючись рядном. Мотря хапає дійницю та вибігає за куліси, скоро і повертається

Голос за сценою: Цілий день кидалась невістка від однієї роботи до іншої, а свекруха усе качалася на печі, удаючи хвору. Розумна Мотря відразу зрозуміла, що свекруха у неї недобра і хоче перекласти всю роботу на її плечі. З кожним днем свекруха ставала усе лихішою і лихішою  до Мотрі, але і Мотря не здавалася, бо була не з таківських, щоб покорятися.

Мотря замітає у хаті

Кайдашиха: Мотре! Чом-бо, ти, не глядиш страви? Адже ж, як збіжить сало, то борщ доведеться хоч собакам вилляти.

Мотря  кидає віником об долівку і біжить до печі

Мотря:  Якби я могла розірватися надвоє, то я б і сіни мела, і коло печі стояла.

Мотря починає мити горшки та миски. Бере ножа і шкребе ним вінця старого засаленого горщика. Чується неприємний звук, схожий на завивання собаки

Кайдашиха: Не шкреби, дочко, ножем, бо в мене неначе хто в голові скромадить.

яМотр: А як же його шкребти, щоб не було чуть! 

Кидає ніж на лавку

 Кайдашиха: Не дуже дави ножем, моє серденько любе, то горщик не буде скавучать, наче собака, що зав'язла в тину. (говорить тихенько в сторону)  Ого, та моя невісточка з добрим норовом!

Весела музика. Кайдашиха  йде у гості до баби Параски

  Голос за сценою: По обіді  Кайдашиха встала й пішла до куми та стала судити із нею Мотрю.

Кайдашиха: Здрастуйте кумасю!

Кума: Здорові були кумонько!

Кума: Чи робоча ж, твоя, невістка?

Кайдашиха: Хліб їсти добре тямить.  Мені довелось всьому вчити невістку.  Моя невістка незугарна тобі ні спекти, ні зварити, ні прясти, ні шити. Оце як сама не догляну, то напартолить такого борщу, що й собаки не їдять; як помаже комин, то всі віхті знать. А вже лаятись та мене не слухати, мабуть, учили її батько та мати укупі. Я скажу слово, а вона десять. А вже що лінива, то й сказати не можна. Вранці буджу, буджу, кричу, кричу, а вона вивернеться на полу, здорова, як кобила, та тільки сопе...

Мотря підслухує розмову Кайдашихи із кумою

Мотря:  Од кобили чую! Постривай же, свекрухо! Поскачеш, ти, в мене!

Лунає тиха весела жартівлива мелодія. Карпо, Мотря, старий Кайдаш, Кайдашиха і Лаврін заходять до світлиці,  займають свої місця та роблять вигляд, що позасинали

Голос за сценою: На другий день, вдосвіта, Кайдашиха як завжди почала будити невістку до роботи.

Кайдашиха: Мотре! Вставай вже прясти, Мотре, ти чуєш?

Голос за сценою: Мотря прокинулась, але не обзивалась.

 Кайдашиха: Мотре! Вже треті півні співали! Вставай, та розкладай у печі тріски.

Мотря: Ох-ох-ох! (застогнала Мотря достоту таким жалібним голосом, як стогнала Кайдашиха) Так у мене болять крижі, що я із постелі не встану.

Кайдашиха: Чого це, ти, дражнишся зо мною? Ти, думаєш, що мене піддуриш? Годі, тобі, брехні справлять. Вставай, та в печі розтоплюй.

Мотря: Мамо! Годі, вам, спати! Вставайте, та в печі розтоплюйте! А я трошки покачаюсь!

Кайдашиха: Оце довелось на старість терпіти таку напасть од своїх дітей.  Карпе! Штовхни під бік свою жінку, нехай устає до роботи.

 Мотря: Якби я була кобила, то б давно встала. Нехай, вам, кобили прядуть та варять.

Голос за сценою: Зранку і Мотря і Кайдашиха дивилися одна на одну, але їсти не починали готувати. Кайдашиха, недовго думаючи, сіла шити біля вікна іще й пісню затягла, а Мотря взяла до рук мотовило щоб мотати нитки.

Кайдашиха: Це що, ти, робити хочеш?

Мотря: Прядиво мотати!

Кайдашиха: Моє прядиво мотати хочеш?

Мотря: Прядиво таке, ваше, як і моє. Хіба я не брала конопель, не мочила, не била на бительні, не терла на терниці, може більш від вас!

Кайдашиха: Дай, сюди мотовило! Це не, твоє, а моє. Принеси, од свого батька та й, мотай на йому, про мене, хоч свої жили.

Мотря: Ба не дам, бо й мені треба. 

Кайдашиха: Дай сюди, кажу тобі!  Я сама зараз буду мотать.

Мотря: Ба не дам! У вас, нема чого мотать, бо ви, нічого не напряли.

Мотря і Кайдашиха хапають мотовило обома руками та тягнуть його кожна до себе

Геть собі ік нечистій матері! Дай мотовило, кажу тобі.

Кайдашиха:Мотря: Ба не дам! Хіба будемо битись, чи що? 

Кайдашиха: Дай!

Мотря: Ба не дам!

Кайдашиха: Дай, кажу тобі!

Мотря: Ба не дам!

Голос за сценою: В хату позбігалися чоловіки. Їм здалось, що молодиці б’ються. Серед хати стояли свекруха й невістка і сіпали кожна до себе мотовило. Обидві були люті, в обох очі блищали. Починок качався долі. Старий Кайдаш, Карпо й Лаврін повитріщали на молодиць очі, не знаючи, од чого скоїлась між ними така сварка. Свекруха й невістка так розлютувались, що не примітили чоловіків.

 Кайдаш: Чи, ви, подуріли сьогодні, чи показились, чи в хрещика граєтесь? Покиньте мотовило!

Молодиці його не слухають й тягаються по хаті з мотовилом, незважаючи на його слова.

Лаврін: Та це вони, мабуть, в ворона граються.

Кайдаш: Це добра іграшка! Мотре, покинь мотовило, бо як ухоплю кочергу, то поб'ю тобі руки.

Кайдаш хапає кочергу та заміряється на молодиць, а вони ніби його і не бачать  

Кайдаш: Покиньте, мотовило, бо так і впечу обох по спині кочергою! 

Молодиці зупиняються, але мотовило із рук не випускають. Кайдаш вихоплює у них мотовило. Молодиці розходяться в різні сторони

 Кайдаш: Чого, ви, лаєтесь? Чого, ви, сваритесь? Господи! Сьогодні свята п'ятниця, а вони тебе, неначе на злість, тільки до гріха доводять. Нащо, тобі Мотре, те мотовило?

Мотря: Буду  нитки мотати.

Карпо: Ставте, тату, мерщій хату через сіни.

 Кайдаш: Ти б, лучче свою жінку трохи приборкав, щоб не так високо літала.

Карпо: Хіба моя жінка курка, щоб я їй крила обборкав.

Кайдаш: Чого, ви, лаєтесь? Чого, ви, сваритесь? Господи! Сьогодні свята п'ятниця, а вони тебе, неначе на злість, тільки до гріха доводять.

Голос за сценою: Припинилися сварки с Кайдашевій хаті тільки тоді, як батько таки поставив Карпові через сіни хату.

Звучить тиха українська мелодія

Голос за сценою: Невдовзі і Лаврін задумав оженитися. Одного дня він зустрів дуже гарну, наче макова квіточка, дівчину із сусіднього села. Звати її було Мелашкою. Мелашка була із бідної та убогої родини і єдиним її багатством були чорні, як оксамит брови. Скоро і весілля справили.

 Виходять Лаврін і Мелашка, беруться за руки та піднімаються на сцену до світлиці,куди вже  повернулися Кайдаш, Кайдашиха і Карпо. Лаврін і Мелашка кланяються Кайдашу та Кайдашисі.

Голос за сценою: Тиждень прожила Мелашка в свекровій хаті, як у раю. Після вбогої батькової хати вона ніби увійшла в панські покої. Тиждень минув, як одна година.

Мелашка радісно кружляє по світлиці

Кайдашиха: Ну, невеличка поміч буде мені з такої невістки. Для неї, ще б тільки на припічку кашу їсти.

Кайдашиха гордо походжає по хаті та скоса зиркає на Мелашку,починає показувати їй роботу коло печі та в хаті

Голос за сценою: Кайдашиха з першого дня не злюбила Мелашки. Вона бачила, що Мелашка іще дуже молода та незугарна до важкої роботи. Тільки тиждень після весілля Кайдашиха змовчувала та скоса поглядала на Мелашку, показуючи їй роботу. На другий тиждень вона вже лаяла невістку і глузувала з неї.

Кайдашиха: Мелашко, ану іди сюди, та ставай замішувати діжу.

Голос за сценою:  діжа була здорова, а Мелашка була невеличка на зріст і не могла дістать руками до дна.

Кайдашиха: Лавріне! Підстав, своїй жінці під ноги стільчика, бач, не дістане руками й до половини діжі.

Лаврін підставляє стільчика Мелашці

Кайдашиха:  Лавріне! Втри жінці піт з лоба, а то ще в діжу покапає.

Лаврін утирає лоб Мелашці

Кайдашиха: Мелашко, біжи доїти корову!

Мелашка: Так, мамо!

Мелашка хапає дійницю та вибігає, через хвилину приходить

Кайдашиха: Мелашко, став страву варити та повимітай у хаті сміття і починай прати одяг. Що вже, ти, за ледащо таке вдалося! Нічого, тебе, твоя мати не навчила.

Голос за сценою: Діставалося бідній Мелашці і від Мотрі.

Мелашка замітає сіни та трохи заходить на Мотрину сторону

Мотря: Як на мій поріг ступиш, то я тобі ноги поперебиваю оцією кочергою!

Дуже скривджена Мелашка  сідає на порозі світлиці та плаче

Голос за сценою: Сварки та колотнечі точили бідну Мелашку, як вода камінь. Вже вона геть із лиця спала. Із красивої, наче маківка дівчини, стала, схожа на зав’ялу квітку, молода молодиця. Мало радощів бачила в новій родині Мелашка.

Музична заставка. До Кайдашів приходить баба Палажка

Голос за сценою: Одного разу, перед Великоднем у Страсний тиждень, забігла до Кайдашів баба Палажка Солов’їха, яка збиралася іти святити Паску аж у Київ. Вона хотіла підмовити когось із Кайдашів іти із нею.

Баба Палажка: Помагайбі вам! Поздоровляю, вас, з Великим понеділком.

 Кайдашиха: Спасибі, будь і ти, здорова.  Сідай, Палажко, в нашій хаті.

Палажка сіла на лаві й скорчилась в три погибелі. Вона за великий піст так спостилась, що в неї тільки очі блищали

 Кайдаш: Чи підеш, Палажко, і цього року до Києва?

  Баба Палажка:  Як Господь поможе та сподобить, то чом би й не піти. З'їла я двадцять пасок у Києві, то може Бог поможе з'їсти і двадцять першу. Стара Головчиха зохотилась іти зо мною, та може хто із вас піде з нами, бо як з хати піде їсти паску в Київ хоч одна людина, то Бог благословить усю сім'ю і на хліб буде поліття. А як хто їстиме щороку в Києві паску, та ще й умре на великоднім тижні, той піде просто в рай, бо на великоднім тижні царських врат не зачиняють і в церкві, і в раю. Душа через царські врата так і полетить просто в рай.

Кайдаш: А хто постить двадцять п'ятниць на рік, той не піде просто в рай? Чи не чула, ти Палажко, чого про те на печерах або в Лаврі?

Баба Палажка: Ні, хто постить у ті п'ятниці та носить при собі сон Богородиці, той не буде в воді потопати, в огні горіти, од наглої смерті помирати, а в рай просто, не піде. А хто піде в Єрусалим, або щороку в Києві, в Лаврі паску їстиме, або вмре на самий Великдень, той спасеться, того душу, янголи понесуть просто до Бога.

Мелашка слухала, і в неї робота випала з рук

Мелашка: Ой, як би я хотіла підти до Києва!

Баба Палажка: Треба в Києві на Великодному тижні висповідатись, в Чистий четвер одговіться, треба молебень на печерах найнять, на часточку дати, на святі мощі по шагу покласти, то тоді Господь і помилує нас.  Я знаю в Києві всі мощі, всі церкви. Оце як ходжу по печерах та по церквах, то за мною іде слідом сотня або й друга людей, а я всім розказую, в якій церкві які мощі, показую де лежить пір'я з архангела Гавриїла в панянському монастирі, де стоїть молоко Богородиці, де святий Миколай притиснув до стіни своїм образом злодія, як той хотів обікрасти церкву.

Мелашка: Невже притиснув? 

Баба Палажка: Авжеж притиснув, ще й рукою ухопив та й держав, доки ченці з усього Києва не посходились. А од образа пішов світ на всю церкву, неначе од сонця. Ченці думали, ще в церкві пожежа, та й позбігались. Коли глянуть на те чудо, та мерщій на себе ризи, та зараз вдарили в дзвони, та позабирали в руки свічки, та давай перед Миколаєм править та молитись. Тоді образ і пустив злодія. А той злодій зараз постригся в ченці, та й став святим.

 Мелашка: Ой, пустіть мене, мамо, в Київ з бабою! Я й зросла, а в Києві не була. Мене й Господь не помилує на тому світі.

Баба Палажка: А церкви там усе з золотими верхами. В печерах лежить дванадцять братів, що будували лаврську дзвіницю. Кажуть, що як будували, то вона все входила в землю, а однієї ночі вийшла вся з землі. Од того часу всі брати постриглись в ченці. Господи, скільки я переводила людей на самий верх дзвіниці до великих дзвонів!

Мелашка:  Ой, пустіть мене, матінко! Здається вмру, як не піду в Київ. Чи то правда, що там є такий лев, що з рота вода тече?

Баба Палажка: Авжеж є, а на левові сидить святий Самсон та щелепи йому роздирає. Як піймав його на Подолі коло Дніпра, як роздер щелепи, та й сам каменем став, і лев каменем став, а в лева з рота вода потекла. Та якого там дива нема! Якби розказувать за все, то не те, що дня було б мало — тижня мало!

Мелашка: Піду я з бабою до Києва та одговіюсь в Лаврі. Як не пустите мене, то я, здається, вмру.

Баба Палажка: Авжеж, Марусе, пусти невістку, бо як не пустиш, то буде тобі великий гріх од Бога!

  Палажка навчала, тикаючи пальцем на образи

Кайдашиха: Та коли ж на великому тижні багато роботи.

Мелашка: Я, мамо, ладна день і ніч не спати. Пороблю, вам, усю роботу та й піду. 

Кайдаш: Та про мене, йди, та й за нас подаси на часточку.  Пішов би й я, та настає чоловіча робота на полі.

 Кайдашиха: Та вже добре, я вчиню тобі святу пасочку і калач, та вкину у торбу крашанок, та кільце ковбаски, та шматочок сала, щоб ти розговілась свяченим у Лаврі, то тебе Господь простить і помилує.

Музична заставка. Приходить баба Палажка із вузликом у руках, забирає Мелашку та виходить разом із нею

Голос за сценою: Отак і вирвалася Мелашка із домашнього пекла, яке їй створили свекруха із Мотрею, а вирвавшись, не схотіла повертатися. Залишилася у Києві проскурниці допомагати. Баба Палажка, повернувшись у Семигори, побоялася  сказати Кайдашам про те, що загубила Мелашку і тому до них не заходила, а крадькома  попрямувала до своєї хати і нікуди звідтіля не виходила.

Баба Палажка крадькома повертається додому

Голос за сценою: Але по селі пішла чутка, що Мелашка десь загубилася.

Приходить баба Параска до Кайдашів у світлицю

Баба Параска: Христос воскрес! З святками будьте здорові! Чи ви пак знаєте, де ваша Мелашка? Це ж наша Палазя розгубила свою череду десь по Києві. Водила, водила, поки доводилась. Мелашка зосталась у Києві, а з Києва, мабуть, пішла на заробітки за границю або на Бассарабію. Вже правда! Палажці тільки б сліпих блиндарів водити по селах, а не людей до Києва.

 Кайдашиха:  Та це я перечула вже через людей на селі,  завела видно Палажка  нашу Мелашку десь, мабуть, під шум чи під греблю та й очей не показує.

Баба Параска: Ти, Кайдашихо, не пускай з нею більше Мелашки до Києва, як ще Мелашка вернеться додому.

Кайдашиха: Ой Боже мій! Що ж тепер нам робити? Де Мелашку шукати? Завела ота стара, бодай її завело в безодню.

Баба Параска: Та піди в волость та попроси, щоб її погнали в Київ шукать Мелашки. Нехай знає, як поводатарювать. Та піди, та побий їй морду, та натовчи добре потилицю. Шкода, що вона не завела моєї невістки.. Я б оце показала їй Київ.

Лаврін: Це, мамо, Мелашка покинула нас через, вас.

Кайдашиха: От і через мене! Ще що вигадай! Хіба я гнала її в потилицю до Києва, чи що ? 

Лаврін:  Бо, ви, її гризли, гризли доки до свого не догризлись. Як пропаде Мелашка, то я вам, цього не подарую. А оту стару відьму я за коси потягну в Київ, нехай мені шукає Мелашку.

Баба Параска: Авжеж за коси, та ще й батогом ззаду підганяй! Та чого, ви, сидите? Чом, ви, не підете до неї? Ви, думаєте, що вона сама до, вас, прийде? Підіть до неї та розпитайте, та наступіть на неї, та придавіть коліном, то вона й розкаже, вам, де діла Мелашку. Певно, завела десь на спасіння.

 Кайдашиха: А справді, ти Параско, добре радиш.  Ходім та присікаймось до тієї дурисвітки, може вона знає  де Мелашка, та тільки не хоче признаватись.

Баба Параска, Кайдаш, Кайдашиха та Лаврін ідуть до баби Палажки. Палажка сидить під хатою на призьбі й гріється на весняному сонці.  Вгледівши  Кайдашів з бабою Параскою за ворітьми, здогадується, чого вони до неї йдуть, і трохи лякається

Баба Параска: Христос воскрес, Палажко! А я оце, до тебе, гостей навела і сама в гості прийшла.

Кайдаші обступають Палажку

Кайдашиха:  А що, Палажко! Водила, водила нашу Мелашку, доки не завела.  Де наша молодиця?

Баба Параска: А хіба я знаю, де вона? Одбилась од нас коло церкви на Подолі, ще й нам наробила клопоту. Це не Мелашка, а смерть моя. Коли вона зосталась у Києві - то, певно, через тебе Кайдашихо.

Кайдашиха: Що, ти, кажеш? Через мене Мелашка покинула нас? Тобі Палажко, час помирати, а ти, набріхуєш на мене! Схаменися стара бабо! Що, ти, верзеш? Сама ходить по хатах, піддурює людей іти з собою, а на мене складає пеню.

Баба Палажка: Ба, через тебе. Хіба люди не говорять за тебе на селі? Хіба не знаємо, як ти, нападалась, на невістку? Отак якраз, як ота стара собака.

Кайдашиха: Палажко, не бреши на старість. Ти, гріха не боїшся.

Баба Палажка:  Ба не брешу. Бреши, сама!

Кайдашиха: Ба брешеш! Яке, тобі, діло до мене та до моєї невістки? Яке тобі діло до того, що в нашій хаті робиться? Нащо, тобі, заглядати в наші горшки?   За мої горшки, за мою невістку ось, тобі, на!

Кайдашиха тикає дулю бабі Палажці

Баба Палажка: А тобі ось дві!

Баба Палажка тикає Кайдашисі аж дві дулі

Лаврін: Де ви, бабо, діли Мелашку?  Куди, ви, її завели? Навіщо, ви, її покинули в Києві?

Баба Палажка: Оце, Боже милостивий! Хіба ж я її в пазуху сховала, чи з'їла, чи що? Завела та й завела... Хіба Мелашка мала дитина, що я її за руку заводила!

Лаврін: Навіщо, ви, її підмовляли йти в Київ? Чого, ви, притаскались до нас з своїми брехнями, розпустили дурного язика про чуда? Нащо, ви, підманили молодицю?

Баба Палажка: Про які брехні це, ти, провадиш? Я розказувала про чуда, а не про якісь брехні. Бреши сам, бо ти, од мене молодший. Не на те я щороку ходжу в Київ, щоб брехні точити. В тебе, Лавріне, молоко на губах не обсохло, а ти збитки завдаєш преподобним жонам.

Лаврін: Йдіть, бабо, до Києва та пошукайте Мелашки, бо як не підете, то я вас, силою потягну,

 Баба Параска: Авжеж потягни, та ще й за коси, та підганяй її батогом ззаду!

 Баба Палажка: А тобі яке діло? Чого, ти, прийшла паскудити мої ворота! Он послинила ворота, як скажена корова!

Лаврін: Де, ви, діли мою жінку? Куди, ви, її завели?

Баба Параска: Та вона завела її в монастир до ченців!

Кайдаш: Вбирайся, та йди з нами! Нічого, тобі, не поможе. Підеш, ти, з Лавріном знов до Києва та хоч покажеш, де загубила мою невістку.

Лаврін: Як не знайду Мелашки, то я вас бабо, вб'ю або повішу!

Баба Палажка: Повісь, свою маму на сволоці на кілочку, ще й убери в червоні чоботи! Бо вона одна у всьому і винна.

Баба Палашка, баба Параска, Кайдаші покидають сцену

Голос за сценою:Лаврінові довелося з матір’ю та тещею іти до Києва шукать Мелашки. Він довго ходив по Києві, усіх розпитував та врешті-решт знайшов свою жінку і привів її до дому. Після того, як Мелашка повернулася, Кайдашиха вже не сміла її гризти, а все жалувала. В хаті наступила мирнота.

Кайдаш: Чом це, ти Лаврін, і досі не йдеш у поле? Чи, ти не бачиш, що сонце вже от-от поверне на полудень?

Лаврін:  Поїду до млина. Казала мати, що нема борошна.

Кайдаш:  А я ж, тобі, велів іти косити ячмінь?

Лаврін: Постоїть до завтра, не де дінеться, не втече.

Лаврін не слухає батька і виходить. Кайдаш виходить із повітки та говорить із сумом

Кайдаш: Тху! Вже сини мене не слухають і не цінують. Заженуть мене синки швидко на піч. Загарбали хазяйство у свої руки тай керують. Був я колись Кайдаш, а став так собі – Кайдашик…

Голос за сценою: З того часу батько не втручався у хазяйство. Він більше майстрував, заробляв гроші, постив усі п’ятниці та з горя щодня напивався у шинку. Все частіше стали йому ввижатися чорти і не тільки вони, але і покійний батько із тим херсонським чумаком, з яким вони колись чумакували.

Звучить тиха сумна українська мелодія

Голос за сценою: Невдовзі старий Кайдаш помер. Смерть свою він знайшов у воді, якої так сильно остерігався. Завела його нечиста сила у самісінький ставок.

Звучить лірична українська музика. Виходять Карпо та Лаврін

Карпо:  А що, Лавріне, розділим тепер грунт пополовині, а то батько одрізав мені городу, неначе вкрав.

 Лаврін: То й розділимо. Чи підемо в волость, чи обійдемось і без волості?

Карпо: А нащо нам здалася та волость! Одміримо пополовині город та пополовині садок, та й годі. Хіба таки самі собі не дамо ради?

Музична заставка. Брати міряють город хворостиною

Карпо: Оце, Лавріне, твоя частка, а це – моя…

Музична заставка. Весела, дрібненька українська мелодія. Вибігає Мотря і починає спочатку обглядати уявний город, а потім міряти своїм поясом

Голос за сценою: Тільки що вони переміряли город та садок, з хати вибігла Мотря. Вона вийшла на город і окинула його оком з горба вниз, а од низу на горб, потім вийшли на горб і ще раз поміряла грунт очима. Лаврінова частка здалась їй більшою, мабуть, тим, що в чужих руках шматок хліба все здається більшим. Вона скинула з себе пояс та давай міряти город перше впоперек: на Лавріновій половині вийшло більше на один пояс. Переміряла вона вдруге, — ой лишечко! Лаврінова частка була більше аж на два пояси.

Мотря: Бодай вас лиха година міряла, як ви оце переміряли. Це, мабуть, свекрушище помагала їм мірять! Це вона припустила собі на один пояс більше!

Кайдашиха: Одчепись од мене, сатано! Я й дома не була, як вони міряли. Бере моє добро, ще й мене лає.

Мотря: Діліть все по-чесному: дайте нам половину садка і половину пасіки.

Карпо:  Мотря каже правду: ви нам дайте половину пасіки, половину овець та свиней.

Кайдашиха: Овва, який розумний! Забери, ще половину котів та собак!  А батька хто лупив у груди? Лаврін хоч батька не бив. А, ти забув, що я ще живу на світі? І я маю якесь право на батькове добро. Ти ладен, мабуть, мене живою в землю закопати! Ти хочеш з своєю Мотрею мене, сироту скривдить? Ні, Карпе, нехай нас громада розсудить!

Карпо: Як громада, то й громада! Ходім в волость, бо я своєю часткою не поступлюсь.

Лаврін, Кайдашиха та Мелашка виходять

Голос за сценою: Карпо з Лавріном та Кайдашихою пішли в волость. Волость присудила Лаврінові та матері батьківське добро, бо Карпо вже забрав свою частку іще за животіння батька. Од того часу між Кайдашенками й їх жінками не було миру й ладу. 

Лаврін, Кайдашиха та Мелашка приходять і займають свої сценічні місця. Займають свої місця і Мотря із Карпом

Кайдашиха: А що, Мотре, виграла? Здобрій тим, що тобі волость присудила,

Мотря: Дражніть уже, дражніть, як ту собаку.

Голос за сценою: (музична заставка) Обидві сім'ї насторочились одна проти другої, як два півні, ладні кинутись один на другого. Треба було однієї іскорки, щоб схопилась пожежа. І загоралися без кінця від тих іскор сварки: то сварилися невістки та настроювали своїх дітей, то брати не могли знайти між собою миру, а то сварилися усі разом і часом піднімався такий ґвалт на усе село, що люди виходили із дворів та хрестилися..

 Відбувається фінальна кульмінаційна сварка

Мотря: Доки я буду терпіти од тієї іродової Мелашки? Не мети до мого порога, бо мені треба через поріг ходити.

Мелашка: Авжеж, велика пані!

Мотря: Не мети до порога, бо натовчу мордою, щоб так не робила!

Мелашка: Ах ти паскудо! То, ти, смієш мені таке говорити? Хіба, ти, моя свекруха?

Кайдашиха: Ой Боже! Це не Мотря, бандерська чума. Вона мене з світу зжене. Ось тобі на!

Кайдашиха тикає Мотрі дулю

Мотря: Ти - змія люта, а не свекруха! Ось і тобі!

Мотря тиче дулю свекрусі та з усієї сили потрапляє прямо в око

Кайдашиха: Ой лишечко! Вибила проклята зміюка мені око!

На сцену виходять два куми

1 кум: Ой, Господи, якби хто взяв Лаврінову хату та одіпхнув її геть-геть на гору, або й за гору, а Карпову хату одсунув  ген-ген за ставок, аж у діброву, то вони б і помирилися!

2 кум: Та коли б Карпа з Мотрею хтось посунув за діброву, а Лавріна з Мелашкою аж за Рось, а стару Кайдашиху, аж у саме пекло – то , може б тоді!

Починає грати весела українська музика . Німа сцена сварки між кайдашами

Голос за сценою: Але помирила всіх груша, яка спочатку дуже розрослася і вродила великими та соковитими грушами. Обидві сім’ї дуже за ті груші сварилися, але груша несподіванно всохла і дві сім’ї помирилися.

 

Ведучий. Так, Кайдаші були не ангелами, лаялись, не було між ними ладу.

Ведуча. Але жили на власній землі, розмовляли власною мовою, ніхто їм не вказував, що їм робити , як робити і коли робити.

Ведучий. Так і має бути. Сусідам нашим недобрим має бути зазь!- як нам жити, якою мовою розмовляти і якою мовою молитися.

Ведуча. Бо це наша земля і тільки ми на ній господарі.

Ведучий. Василь Голобородько написав невеличкий вірш. Здавалося б , декілька рядків, але в них криється зміст, формований десятками поколінь кураїнців

Ведуча.

                Кожне слово нашої мови проспіване у Пісні,

                Тож пісенними словами з побратимами у товаристві розмовляємо.

                Кожне слово нашої мови записане у Літописі,

                тож хай знають вороги, якими словами на самоті мовчимо.