Вистава "Українські вечорниці"

Українські вечорниці

(вистава для учнів 8-11 класів)

 

Ведуча: Від 13 грудня до Різдва найактивніше вдавалися до закликань долі і до ритуального «кусання калити» - обрядового коржа.

Тому уявіть собі подорож. Ні, не тур. Відвідувати будемо інший часовий вимір, ну хоч би ХІХ століття. Для цього досить перевтілитися в наших прабабусь та прадіду сів і піддвитися, як саме їм вдавалося без телевізорів, музичних центрів і комп’ютерів цікаво та весело проводити дозвілля? (Ведуча одягає хустку, виходить).

Сільська хата. В хаті Галя.

Галя: Як довго я чекала цього вечора. Дівчата обіцяли зайти за мною, коли мама не пустять. А я сьогодні вже такою хорошою була: і курей нагодувала, і їсти наварила, ще й у хаті прибралась.

(Заходить мати).

Мати: Галю! А куди це ти вирядилася, чи не сватів зустрічаєш?

Галя: З вами дочекаєшся сватів, коли ви навіть на вулицю не пускаєте. Матінко-голубонько, ну пустіть мене до дівчат. Вони ж сьогодні будуть гадати, калиту кусати. Я ж цілий рік чекала цього дня. Ви ж обіцяли, мамо!

Мати: Ну, я то що? Я пустила б, та батько наш…

Галя (перебиваючи): Ну хіба ж він не найбільше мене любить?! То ви пускаєте, мамо?

(Заходить батько).

Батько: Стара! Злий-но мені на руки. Ото худоба мало хліва не рознесла, ледве встиг впоратися з нею. А чого це наша Галя наче писанка вирядилася?

Галя (підлесливо): Таточку, а ви знаєте, який сьогодні день?

Батько: А чому ж не знаю – хороший! Правда, змерз трохи!

Галя: От ви змерзли, а я ще й на вулиці не була. Я і в хаті прибрала, і їсти наварила, і чоботи ваші…

Батько: І куди це ти хилиш? Мене старого не проведеш! Кажи вже, що там задумала.

Галя: Таточку, пустіть Андрія справляти!

Батько: Тож ти ще мала!

Галя: Як до роботи – то не мала, а як погуляти – то мала!

Голоси дівчат: Галю! Галю! Ми за тобою!

(Галя йде до дверей).

Батько: Як на вулицю, то швидка, як віник!

(Галя зупиняється).

Галя: Мамо! Тату! Пустіть на вулицю!

Мати: Старий! А може, нехай?

Батько: Нехай, нехай! То й нехай! А ти, стара, вечеряти давай!

(Галя цілує батьків та вибігає на вулицю, батьки виходять).

Ведуча (господиня): Сьогодні у нас свято,

У залі зібралося люду багато,

Нехай же лине від людини до людини,

Чарівна мова України.

Виходить на сцену із хлібом-сіллю на вишитому рушнику, звертається до зали:

Любі друзі, милі гості,

Ласкаво прошу до світлиці,

На веселі українські вечорниці.

Кладе рушник з хлібом-сіллю посеред столу.

Ой, лишенько, що ж це я так забарилася, поки все повимітала, поприбирала в хаті, самій вже ніколи у дзеркало глянути. А зараз вже і люди будуть сходитися. О, про вовка промовка, вже хтось іде.

Сусідка: Добрий вечір вам у хату!

Ведуча: Та й вам бути здоровою, кумонько! Заходьте.

Сусідка: Сьогодні на небі ані зіроньки, та й місяць десь сховався за хмарами. Поки йшла до вас, кумонько, у тій темряві ледве не вбилася.

Ведуча: А чи вам дня не було провідати? Як стемніє, тільки парубки та дівчата бігають на вечорниці.

Сусідка: То вже дивлюся, Олено, ти вже вбралася, знов весь куток у себе збираєш. Зараз же піст, не можна гуляти, вечорниці збирати.

Ведуча: З давніх давен сходилися хлопці і дівчата до просторого дому гуляти -  «калиту кусати».

Сусідка: Так то ж хлопці та молоді дівчата, а ти стара баба, ви подивіться, вирядилась, як молодичка!

У цей час на вулиці зібрались дівчата.

1 дівчина: Дівчата, у кого сьогодні збираємось на вечорниці?

2 дівчина: У тітки Олени домовлялися.

Дівчата: Добрий вечір, вашій хаті. Уклін господині!

Чи веселі вечорниці у нас на Вкраїні?

Добрий вечір, вам дівчата, і вам, молодиці.

Чули, що в оцій хаті будуть вечорниці.

Ведуча: І вам добрий вечір! Заходьте, заходьте, дівчата!

Веселий гість – дому радість!

Я вже й в печі розтопила,

Хату теплим духом зігріла!

Дівчата розсаджуються по лавах.

Сусідка: А чия це ти є?

1 дівчина: Мамчина і таткова.

Сусідка: Чи не Семена Курдуплика менша?

Ведуча: Ні, Ганни Перебийкорито! Ну, вже всі зібралися, чи ще хто прийде?

2 дівчина: Може й прийдуть, як не заблукають.

Ведуча: А може й ще гості будуть?

Дівчина 1: А може, і хлопці будуть? Й Іван? (штурхає сусідку).

Дівчина 3: Може й Роман?

Дівчина 4: А може, й Петро?

Дівчина 5: Може й Панас?

Ведуча: То вже сідайте всі рядком, та заспіваємо.

Дівчата виконують пісню «Вечорниці-зоряниці»:

Вечорниці-зоряниці,

Місяць стежку стеле всюди,

Добрий, добрий вечір,

Добрі люди, щедрі люди

 

Над полями, над лугами,

Тиха пісня линуть буде,

Добрий вечір, добрий вечір,

Добрі люди, щедрі люди

 

З ковалями, сіячами,

Теплий ранок землю збудить,

Добрий вечір, добрий вечір,

Добрі люди, щедрі люди

Ведуча: Бачу, поворожити всім хочеться, аж жижки трусяться. (Говорить в зал): Скажу вам по секрету, що в ті часи трішечки, але ворожили.

Дівчата: Так, якби то знати, хто той суджений! Хоч би краєчком ока глянути!

Ведуча: А чом би й ні? І не тільки краєчком. Сьогодні ж Андрія.

Дівчата (хором): Андрію, Андрію, на тебе ся надію.

Хочем долю свою знати,

Просимо тебе допомагати.

Ведуча: Ну що, дівчата, ось наша миска, наберемо водиці, дістанемо з комірчини свічки.

Дівчата наливають з глечика в миску воду, запалюють свічки.

1 дівчина: Хто перший свого нареченого буде роздивлятися?

2 дівчина: Я.

1 дівчина: Якого хочеш побачити білявого чи чорнявого?

2 дівчина (дивиться у миску): Бачу, бачу! Який красень!

3 дівчина: Бачу, бачу, он вже обіймається!

Всі дівчата сміються.

Дівчина 5: А мені такий сон приснився! Ніби йду я полем, а назустріч далеко-далеко парубок.

Ведуча: Та такий гарний! Чорнявий, високий! Ти задивилася на нього, спіткнулась і впала. І що?

Дівчина: А… мати розбудила корову поїти. До чого це, тітко Олено?

Ведуча: Ну, цей сон відгадати дуже просто!

Дівчина:Скажіть!

Ведуча:Заміж, ось чого ти хочеш, Катре!

Дівчина: Усе Ви жартуєте!

Ведуча: Зараз я вам розповім про ще одне ворожіння, побачимо, може й скоро заміж підеш!

Дівчина:Розповідайте!

Ведуча: Треба балабушок напекти – кожна дівчина одну. Потім їх на лавці розкласти, впустити собаку – чию балабушку першу з’їсть, та дівчина першою заміж вийде.

Дівчина 2: Так балабушок нема…

Дівчина 3: А вареники підійдуть?

Дівчина 5: Не знаю, може й підійдуть!

Дівчина 3: Тітко Олено, а вареники вже готові?

Ведуча: Перші вже готові! Беріть, дівчата, по варенику, і кожна свого позначте.

Кладуть по 1 варенику в тарілку, поряд кладуть різнокольорові ниточки.

Дівчина 1: Тітко Олено! Впускайте Сірка!

Дівчина 2: Тю! Так Сірко вже тижнів зо два, як утік!

Дівчина 1: Справді?

Ведуча: Так!

Дівчина 1: Що ж робити?

Дівчина 2: Давайте використаємо Романа замість пса!

Дівчина 1: А можна?

Дівчина 3: Він же не знає, де чий вареник! Скажемо одного з’їсти, хай собі поїсть, може відчепиться!

Ведуча: Це цікаво!

Дівчина 5: Тітко Олено! А ви теж вареника покладіть. Ви ж молода ще!

Ведуча: Та куди мені? Я вже стара!

Дівчата: Кладіть-кладіть!

        Ведуча виходить на вулицю, кличе Романа. Обоє заходять до хати.

Дівчина 1: Романе, у нас до тебе справа серйозна є! Допоможеш?

Роман: Води принести? То я зараз! (Хапає відро).

Дівчина 4: Скажіть ви йому, тітко Олено!

Ведуча: Ось що, Романе, бачиш вареники?

Роман: Ну?

Ведуча: Ото з’їж один чи два. А то й всі!

Роман: А я не голодний!

Ведуча: Дівчата ворожать. Просять. Уваж…

Роман: Ну, добре вже. А смачні? Не сирі? Не глевкі? А з чим?

(Бере одного).

Роман: Холодні вже…А що там, камінці?

Ведуча: Та не бійся, ніхто над тобою збиткувати ся не збирається. Кажу ж, дівчата ворожать.

Роман: Ну добре вже… Ось цей найтепліший. Його й з’їм!

Бере вареник ведучої, дівчата сміються, господиня ніяковіє. Роман здивований.

Дівчина 1: Що, Романочку?

Дівчина: Ну з’їж ще хоч один. Не отруїшся!

Роман бере ще один вареник, надкушує і кладе назад.

Роман: Холодний, у горлянку не лізе!

Дівчина 1: Стій! Ось тобі сметани, доїж, голубе, дуже прошу!

Роман неохоче доїдає.

Роман: То я води принесу.

Бере відро і виходить.

Дівчина 3: Ну що?

Дівчина 1: А те, що в цьому році заміж вийде тітка Олена!

Ведуча: А ну вас!

Дівчина 5: А мій вареник? Нащо ти примусила його доїсти?

Дівчина 1: Бо чий вареник надкушений – біда тій дівчині!

Дівчина 2: А давайте ще поворожимо!

3 дівчина: Ой, накаталася наша Мотря вже! Розкажи, куди їздила?

4 дівчина: Далеко, звідси не побачиш! У тих краях подарували мені «шапку-ворожанку».

Дістає шапку, в ній лежать цвях, підкова, олівець, ґудзик, ложка.

3 дівчина: Ну то зараз дізнаємося, ким буде майбутній чоловік!

1 дівчина (тягне цвях): Чоловік чоботар.

2 дівчина (тягне підкову)

«Конокрад!» - кричить хлопець. Всі сміються.

3 дівчина (тягне олівець): То вже, напевно, писарем буде!

4 дівчина (тягне ложку): Шинкар!

5 дівчина (тягне ґудзик).

Дівчина 4: Щаслива будеш – за кордон поїдеш!

5 дівчина: Чого це я за кордон поїду?

Дівчина 4: Та чоловік кравець чи швець тобі дістанеться.

Ведуча: От які наші дівчата молодці, скільки ворожінь знають!

Хлопці: Добрий вечір!

Дівчина 1: Агов, хто такий?

Хлопець 1: Пес рябий, баран круторогий, ведмідь клишоногий, цап бородатий, заєць вухатий, пустіть до хати!

Дівчина 2: Не пустимо в хату, бо вас дуже багато!

Хлопці грюкають.

Хлопець 2: Пустіть, добром просимо

   А то стіни вам порозносимо.

Дівчина 3: Ми як візьмемо рогатини,

   То поламаємо вам спини!

Хлопець 3: Дівчатонька - голуб’ятонька,

   Так ми прийшли не битися,

   Ми прийшли миритися,

   І гостинці принесли,

   І музик привели!

Заходять у хату.

Ведуча: Добрий вечір, хлопці! Хоч не знаємо, звідки ви: чи з полудня, чи з півночі в нашу хату зайшли, просимо, просимо всіх сідати, подивитися, як дівчата уміють танцювати.

Танець дівчат.

Дівчата: Щиро ми зустріли вас,

   Чим порадуєте ви нас?

Хлопці виконують танець.

Хлопець: Ой, дайте води напитися, бо так їсти хочу, що аж переночувати ніде!

Ведуча: Щось ти не те говориш, краще нам скажи, що ти робити вмієш?

Хлопець: Можу ложки майструвати,

Ще й затанцювати.

А як буде ваша ласка –

Побрехеньки розказати.

Ведуча: Заходь та розказуй.

Хлопець: Іду я з ярмарку,

По колоді через воду.

Тільки став на колоду –

Та шубовсть у воду.

Вимок, висох, став на колоду.

Та знов – шубовсть у воду.

Ведуча: Ну, тебе не переслухаєш!

2 хлопець: А ось я розкажу. Чули про селянина на кордоні? Ні? Тоді послухайте.

Іде дядько до Польщі і веде за собою корову, митник зупинив його і говорить:

• Дядьку, корову за кордон не можна вести.
• А що можна?
• Ковбасу, булки, бутерброди та інші такі речі.

Дядько повернувся до найближчого буфету, купив булку, розрізав її на дві частини. Одну половину причепив корові до рога, а другу – на хвоста і знову приводить корову на митницю.

• То ж я вам пояснював, що з коровою за кордон не пустимо, - каже митник.
• Яка корова? Хіба ви не бачите, що то бутерброд!

3 хлопець: І я хочу розказати. Дорогою їхав пан і взяв підвезти селянина. Дорога була далека. Щоб розважитися, пан почав вихвалятися своєю вченістю.

 - Бачите, чоловіче, щоб стати таким, як я став, треба вчитися двадцять років.

Селянин аж у долоні сплеснув:

• Та невже ж ви, пане, такі дурні були, що вас так довго вчили?

Дві дівчини: Приїхала селянка на торг до міста, бачить – в одному місці велика юрба, сперечаються, кричать.

Дівчина 1: Прошу пана, що там сталося?

Дівчина 2: Корова яйце знесла, - жартує пан.

Дівчина 1: Ага! Яйце? – зрозуміла вона насмішку і додала. – Але, будьте певні, пане, з нього таке теля буде, як ви!

Хлопець з дівчиною: Продає пан собаку. Панночка підходить до нього і захоплено каже

Дівчина: Який гарний песик! А чи він вірний?

Хлопець: Не турбуйтеся, пані, собачка вірний. Втретє продає, а до мене повертається!

Хлопець 3: Погляньте, яку я квітку знайшов. Не просту, а загадкову! Не вірите? Погляньте!

Дівчата і хлопці його оточують.

Дівчина 1: Гляньте на пелюстках, бачите, загадки!

Хлопець 3: А хто хоче одгадати, мусить пелюстку зірвати. Ну що, хто перший?

Хлопець відриває пелюстку, читає загадку.

Хлопець 1: Чотири чотирники, п’ятий кавунник, несуть кривулицю через тин на вулицю. Я колись її знав!

Хлопець 3: Та й давно то було! Мабуть, ще за царя Гороха, як людей було троха!

Хлопець 1: А я таки її знав! Справді, знав!

Хлопець 3: А справді ж, справді, у решеті дірки! Ех ти, неграмотний! Ану відгадайте другу.

Дівчина 2: Та ти не біжи, спершу цю поясни!

Хлопець 3: Ти ж така здогадлива. Ще й досі не відгадала? Чотири чотирники – оці чотири пальці, п’ятий кавунник – оцей палець, кривулиця – ложка, тин – зуби, вулиця – рот.

Дівчина 2: Ти диви, а й справді!

Дівчина 3: Ану, я загадаю!

Хлопець 4: Ох ти, моя зозулечко! Ану, ну! Загадай.

Дівчина 3: Що буде, як козі сім літ мине?

Хлопець 4: Восьмий піде. Ну вже й загадку вигадала!

Хлопець 5: Давайте я ще одну, останню загадаю. Що означає: «Андрій, сім верст, по коліна»?

Дівчина 1: І де він повидирав цих загадок?

Усі: Не знаємо, не знаємо.

Хлопець 2: Ну поясни вже нам, неграмотним.

Хлопець 5: Це бачте, так було: йшло троє чоловіків над річкою, а їм назустріч – пастух. Вони всі троє і запитали його разом. Один питає: «Як тебе звуть?». Другий: «Чи далеко до села?». Третій: «Чи глибока ця річка?». Пастух усіх трьом відповів заразом: «Андрій, сім верст, по коліна».

Хлопець 4: А давайте в ігри пограємо, в «Чоботи».

Дівчата: Ні, краще зайчиком, хлопці, пострибайте!

Рогача та коцюбу кладуть навхрест. Хлопець стрибає, а всі співають:

Ой, на горі жито,

Сидить зайчик,

Він ніжками чеберяє,

Би я такі ніжки мала,

Я би ними чеберяла,

Як той зайчик - пострибайчик!

 

Ой, на горі гречка,

Сидить зайчик,

Він ніжками чеберяє,

Би я такі ніжки мала,

Я би ними чеберяла,

Як той зайчик - пострибайчик!

 

Ой, на горі просо,

Сидить зайчик,

Він ніжками чеберяє,

Би я такі ніжки мала,

Я би ними чеберяла,

Як той зайчик - пострибайчик!

Хлопець 2: Прошу видати мені коцюбу. Доки в печі калита печеться, визначимо пана Калитинського.

Хлопець 1: Я маю бажання бути паном…

Хлопець 2: Витримаєш іспит – пан, а ні – пропав. Знаєш, як дівчата тісто для пампушок замішують?

Хлопець 1: Як?

Хлопець 2: А ось так. Розчиняють тісто водою, що принесена з криниці в роті. І не дай Боже, цю воду пролити. Отак зараз і ти набереш в рот води, вийдеш на коцюбі перед наші ясні очі. І якщо втримаєшся, щоб не засміятись, - бути тобі паном Калитинським. Зрозумів?

Хлопець 1: Еге ж, зрозумів.

Дівчина приносить кухоль води. В глибині сцени парубок набирає в рот воду, і осідлавши коцюбу, виїжджає на центр сцени.

Хлопець 2: Увага! Розступіться, люди!

Хлопець не втримується і виливає воду. Так само і другий, і третій.

Другому кажуть: Ігі-гі-гі… дорогу!

Третьому: Погляньте, кінь з водопою вертається!

Обрали пана Калитинського.

Дівчата беруть калиту і співають:

А ми калиту місили,

З усіх криниць воду носили,

Як балабушки місили –

З ополонки воду носили.

Перев’язують калиту червоною стрічкою, хлопці вішають її до сволока.

Дівчата: У небо наша калита, у небо,

Ми калиту чіпляємо,

Свою долю закликаємо.

Пан Калитинський: Ну що ж. Слухайте мою умову: хто вкусить коржа, під’їхавши до нього, і не засміється, тому все минеться, а як засміється – то від мене не відмиється. Хто перший, ти? А може, ти?

Хлопець 5: Ну, я перший поїду, де моє не пропадало. Сім бід, один отвіт.

Скаче на схрещених кочерзі та лопаті.

Хлопець 5: Діду, діду, я до тебе в гості їду.

Пан Калитинський: По яким ділам?

Хлопець 5: Зараз оголошу я вам: хочу калиту кусать.

Пан Калитиньский: А я буду по пиці писать.

Хлопець 5: Як засміюсь, писай.

Пан Калитинський: Ану-ану, кусай.

Хлопець 5: Мене ніхто зроду віку не розсмішить.

Пан Калитинський: Хто наступний?

Хлопець 3: Давайте, діду, я поїду. Діду, діду, до тебе калиту кусать їду.

Пан Калитинський: Гляди ж, не нароби сліду.

Хлопець 3: Та не смішіть мене.

Пан Калитинський: Ну-ну, кусай, або личко підставляй.

Хлопець 3: Ой, їй Богу не можу!

Пан Калитинський: Кусай, кажу тобі.

Хлопець 3: Ой, нажив собі біди (кусає і сміється).

Пан Калитинський: Ось тобі туди й сюди! (Маже його сажею, хлопець втікає).

Хлопець 4: А дайте і я проскакаю на цім скакунові.

Пан Калитинський: Пожалуйте, господин-сковородин.

Хлопець 4: Діду, я до тебе їду кусать калиту.

Пан Калитинський: Не дуже пасуй, коня не попсуй.

Хлопець 4: Діду, я кусати калиту хочу.

Пан Калитинський: Стривай, лише віхоть вмочу.

Хлопець 4: А солодка калита?

Пан Калитинський: Хай скуштує, хто пита!

Хлопець 4: Ой, укушу!

Пан Калитинський: Ой, напишу! (Кусає).

Хлопець 4: Ну куснув. (Сміється)

Пан Калитинський: А я писнув. (Маже його сажею).

Хлопець 1: А тепер я. Діду, діду, я їду.

Пан Калитинський: Куди?

Хлопець 1: До твоєї бороди. (Зриває бороду)

Пан Калитинський: Оце вже, мабуть, і по калиті.

Пан Калитинський знімає калиту і роздає усім.

Дівчина 1: Ой, лишенько, вже й місяць зійшов. Що мені мати скажуть?

Дівчата : Ой засиділися ми. Вже справді додому час.

Всі починають збиратися додому. Дякують господині.

Ведуча: Доля… Чи завжди вона щаслива? Кохання… Чи завжди воно вірне та щире? Так хочеться, щоб ви усі мали добру доленьку, щоб стали хорошими людьми, прожили достойне життя у щасті, любові та достатку.

Скільки б не співали,

А закінчувати час!

Кращі побажання

Ви прийміть від нас!

 

Всі учасники виходять на сцену:

Золотая зіронька

Мерехтить над хатою,

Хай ваша родинонька

Та буде багатою.

 

Щоб завжди на покуті

Сонечком хлібина

І жила у злагоді

Вся ваша родина.

 

В вікна хай не стукає

Лихо зле з бідою.

 

А душа не вицвіте –

Буде молодою.

 

Хай же ваші дітоньки

Хворощів не знають,

Батькові й матері

В домі помагають.

 

І щорік щедрівочку

Доля хай співає.

 

Вашу щедру нивоньку

Град не вибиває!

 

Щоб було довіку вам

В хаті їсти й пити.

 

Щоб не розучилися

Ви людей любити!

 

Грає музика, всі співають:

Вечорниці-зоряниці,

Місяць стежку стеле всюди,

На все добре, на все добре,

Добрі люди, щедрі люди. (2 рази)