Мета: уточнити й закріпити уявлення учнів про те, що кожна річ - це результат колективної праці; виховувати бережливе ставлення до своїх і чужих речей, шкільного майна, привчати відповідати за те, що вчинив із шкільним майном, вміти відповідати за скоєне правопорушення, за кожний свій поступок. Ознайомити учнів із законами та мірами покарання для неповнолітніх за скоєний той чи інший злочин.

Хідбесіди

У нашій державі щорічно будувались і будуються нові заводи, фабрики, дитячі садки, школи, житла, стадіони. Це робиться для того, щоб краще жилося нашим українським людям. Всі багатства, які є в нашому розпорядженні, добуті і створені робочими руками. Сьогодні ми поговоримо про те, як треба ставитися до речей, якими ви користуєтеся.

Уважно огляньте кімнату і скажіть, що ви бачите в класі. (Діти називають шафу, дошку, стіл і т.д.). Всі ці речі називаються шкільним майном.

А тепер поміркуймо, як же слід ставитися до шкільного майна. (Не ламати, не псувати, не бруднити і т.д.). А якщо і буває таке, що учень знищив шкільне майно, як ви думаєте, його слід покарати, чи просто не звертати на це уваги? (Відповіді учнів). Звичайно; діти, знищити шкільне майно – це злочин, за нього потрібно покарати учня. Якщо учень і не поламав, а тільки щось написав, видряпав це теж погано - це перший крок до злочину. А чи знаєте ви, що таке злочин? (Відповіді учнів).

Злочин – це погані, шкідливі поступки хлопчиків, дівчаток і дорослих людей, які шкодять окремим людям і державі. За кожен злочин право порушник несе покарання.

Тому сьогодні ми і поговоримо про збереження шкільного майна. Цими шкільними партами і взагалі шкільними речами користується не одне покоління учнів. Нині вивчитесь у 1 кл., а наступного року в цю кімнату прийдуть інші школярі, які теж захочуть сидіти за гарними, чистими партами. Чи  знаєте ви, звідки з´явилися стіл учителя, парта, дошка та інші речі? Відомий письменник С.Я.Маршак так розповідає про це у вірші «Звідки стіл прийшов?»:

...Ось зошит, книга.

Бачу - знов

За стіл сідаєш ти.

А звідки стіл оцей прийшов,

Ти б міг розповісти?

До нього пильно придивись,

Він сам сосною був колись.

Він ріс - по стовбуру текла

Прозорчата смола.

Та ось розпечена пила

У стовбур глибоко ввійшла.

Зітхнув він - і упав...

У лісопильні край струмка

Він став дошками з кругляка,

А в столяра-працівника

Четвероногим став...

Спробуйте назвати тих людей, які вклали свою працю у виготовлення дерев´яних шкільних меблів. (Діти називають столяра, лісоруба, маляра). Правильно, це ті люди, але слід згадати не тільки тих спеціалістів, які безпосередньо виготовляють меблі, а й тих, які бережуть багатства природи, примножують їх: саджають і доглядають дерева, збирають насіння, знищують шкідників, охороняють ліс.

- А що треба робити, щоб якнайдовше зберегти парти, дошки, шафи?

(Не ламати, не розхитувати, не дряпати, не бруднити, не забивати в них цвяхів).

Підсумовуючи розповідь учителя

- Діти, які особисті речі у вас є? Відгадайте загадку Грицька Бойка:

    Дуже я потрібна всім

І дорослим, і малим.

Всіх я розуму учу,

А сама завжди мовчу. (Книжка)

Які книжки є у вас? Як потрібно ставитися до них? І підручники теж слід берегти, тому що над ними працювали люди різних професій, а в кінці року учні передають свої підручники майбутнім першокласникам, тому вони повинні бути чистими, охайними. Вчитель демонструє охайні підручники, якими користувались учні, і пропонує запам´ятати правила поводження з книжкою:

1. Бережи книжку - свою, бібліотечну, чи позичену в товариша.

2. Мий руки перед читанням.

3. Не пиши на сторінках книжки, не загинай куточків.

4. Не слинь пальців, коли перегортаєш сторінки.

5. Загорни книжку у папір, чи надінь обгортку.

6. Зберігай книжку у шафі або на полиці.

7. Розірвану книжку підклей.

8. Не став у книжку олівець або ручку - для цього є закладки паперові.

Цих правил слід дотримуватися, бо, не дотримуючись їх, ви можете теж стати правопорушниками. А як ви ставитеся до олівців, ручок, зошитів?

Гра «Про що розповідає портфель?» Учні витягують із портфеля свої шкільні речі і від першої особи розповідають: «Я зошит з письма. Оля мене береже, я вже списаний, але чистий, не зім´ятий, куточки не загнуті. Оля любите чистоту. Мені у неї зручно, а в портфелі затишно. Я маю свою хатинку - це папка для зошитів».

(Учні розповідають і за книжку, за лінійку і т.д.). Ми сьогодні багато говорили про шкільні речі. Ось послухайте вірш М.Пригари «Хто то?»

На носі чорнило,

На шапці чорнило,

Не мов їх чорнильним дощем покропило.

На кожній долоні підписано: «Юра»

Скажіть, вам не стрівся такий замазура?

Біжить, підкидає він сумку з книжками.

А сумкою бився оце з хлопчаками.

Та тільки устиг замахнутись щосили

- Під ноги хлоп´ятам книжки полетіли,

Всіма сторінками сплеснули від ляку:

- Ой, хто угамує цього розбишаку?

У класі сидить він розвісивши вуха:

Того недочує, а те недослуха.

Учитель показує Волгу накарті,

А він вимальовує «Волгу» на парті.

Учитель диктує задачу про поїзд,

А наш замазура записує: «Пояс»

Та ще ображається потім:

«Дивіться! Чого за контрольну мені одиниця?»

- А в зошиті в нього мов курка блукала,

Ще й лапами кожну сторінку торкала.

І що там таке - не вчитаєш нічого.

Скажіть, ви не бачили хлопця такого?

Чи, може, когось, хто у вас на прикметі,

Ви зараз у ціму пізнали портреті?

Коли він вам справді знайомий в лице

- Ми просимо нам розказати про це!

- Діти, про якого хлопчика розповідалось у цьому вірші? А чи заслуговує цей хлопчик на покарання? Так, його треба було б покарати, адже він нищив і книжки і сумку, і парту.

Значить, він є поганий учень, не любить він своїх речей, не береже книжок.

Запам´ятайте, діти, що завжди треба робити тільки добро, і пам´ятати гасло: «Бережи книгу - то твій друг!»

- Скажіть, а у нашому класі є такі учні, схожі на хлопчину із вірша? Від сьогодні вони стануть зовсім іншими.

Наприкінці бесіди виводиться моральне правило: «Кожний учень зобов´язаний бережливо ставитися до шкільного майна, особистих і чужих речей». Порушення цього правила – це перший крок до злочину, за що треба вміти відповідати. (Використати оповідання О.Вишні «Любіть книгу».)

Любіть книгу

Не дуже любив книгу Василько. І не дуже чемно з нею поводився.

...От одного вечора ліг він спати та й узяв книжку перед сном почитати. А Василько знав, що, як лежачи книжку читати, псується зір і псується книжка. Лежить Василько, читає і задрімав. А книжка — бух на підлогу. Аркуші в книжці й пожмакалися. Добре заснув Василько, так кріпко, що й од «бух!» не прокинувся.

І сниться Василькові, що він сам книжка.

От бере його, книжку-Василька, Оленка, що теж не дуже поважає книжку, бере, читає і водночас обідає. Борщ із ложки — кап та й на Василька-книжку. Йому пече, йому неприємно, що на нього борщ капає, та нічого не вдіє Василько, бо він книжка.

А потім ухопили Василька-книжку Миша й Вова та давай на ньому різні дурниці писати: «Читав Вова», «Цікава книжка», «Колька-дурак» — отже понаписували. Так ніби хтось у грязюку перо вмочив та й бруднить, грязнить Василька-книжку.

А потім позакладав якийсь марало-художник у книжку пензлі...

Далі ще гірше!

Оленка почала Василька-книжку ножицями різати — малюнки вирізати... Болить Василькові, аж «рятуйте!» хочеться крикнути...

Тільки-но Оленка ножиці прийняла, як хтось гарячого праса поставив на Василька-книжку. Горить Василько-книжка, дим із нього йде! Пече йому...

Уже Василько-книжка не книжка, а саме шмаття, в яке загорнула Оленка свій сніданок!

Так гірко та так боляче зробилося Василькові, що він аж прокинувся!

— Ой, що зі мною зробили?!

А потім, здогадавшіїся, що то був тільки сон, зітхнув легше.

А зітхнувши, подумав та й гасло про книжку склав:

— Бережи книжку — це твій друг!

І ніколи вже не псує Василько книг та й товаришів соромить, коли хтось із них не береже книжку.