виступ логопеда на батьківських зборах. Тема: " ЗАЇКАННЯ З ТОЧКИ ЗОРУ МЕДИЦИНИ

ЗАЇКАННЯ  З ТОЧКИ ЗОРУ МЕДИЦИНИ

Заїкання у дітей — ненавмисні зупинки, запинання в усному мовленні, що виникають внаслідок судомного стану мовної мускулатури. За науковими даними, на нього страждають близько 2% дітей і 1,5% дорослих. У хлопчиків заїкання трапляється в 3–4 рази частіше, ніж у дівчаток. Крім мовних судом, заїкання у дітей супроводжується порушенням вищої нервової діяльності, яке в одних випадках може бути пов’язане з невротичною реакцією, а в інших — з органічним ураженням ЦНС. Тому було б неправильно розглядати заїкання в дитини як суто мовну проблему; його вивчення та корекція у дітей неможливі без інтеграції знань з логопедії, неврології та психології.

Класифікація заїкання у дітей

Залежно від патогенетичних механізмів, що лежать в основі судомних запинань, виділяють дві форми заїкання у дітей: невротичну (логоневроз) і неврозоподібну. Невротичне заїкання у дітей є функціональним розладом; неврозоподібна форма пов’язана з органічним ураженням нервової системи.

За вираженістю мовних судом розрізняють легкий, середній і тяжкий ступінь заїкання у дітей. Легкий ступінь заїкання у дітей характеризується судомними запинаннями тільки в спонтанній мові; симптоми ледь помітні й не перешкоджають мовному спілкуванню. При середньому ступені тяжкості запинання виникають при монологічному та діалогічному мовленні. При тяжкому заїканні в дітей мовні судоми часті й тривалі; запинання трапляються у всіх видах мовлення, включаючи пов’язане і відображене; з’являються супутні рухи й емболофразія. У найтяжчих випадках через заїкання мова і комунікація стають практично неможливими. Ступінь тяжкості заїкання може бути мінливим в однієї і тієї ж дитини в різних ситуаціях.

Залежно від характеру перебігу виділяють такі варіанти заїкання в дітей:

хвилеподібний (заїкання посилюється і слабшає в різних ситуаціях, але не зникає);

постійний (заїкання має дещо стабільний перебіг);

рецидивуючий (заїкання виникає знову після періоду мовленнєвої норми).

Причини заїкання у дітей

Всі фактори, що пов’язані з виникненням заїкання у дітей, традиційно розділяють на сприяючі і причинові. До сприяючих (фонових) причин слід зарахувати спадкову схильність, невропатичну конституцію дитини, внутрішньоутробне ураження ЦНС. Спадкова схильність до заїкання найчастіше визначається природженою слабкістю мовленнєвого апарату. У дітей, які страждають на заїкання, часто виявляють енурез, нічні страхи, підвищену тривожність і вразливість. Перинатальні ушкодження головного мозку в дітей можуть бути пов’язані з токсикозами вагітності, гемолітичною хворобою плода, внутрішньоутробною гіпоксією й асфіксією під час пологів, пологовими травмами і т. д. До розвитку заїкання більш схильні діти фізично ослаблені, з недостатньо розвиненими почуттям ритму, загальними моторними навичками, мімікою й артикуляцією.

Збільшення частоти випадків заїкання, що спостерігається останніми роками, безпосередньо пов’язують із бурхливим запровадженням у повсякденне життя відеоігор, комп’ютерних технологій, величезним потоком аудіовізуальної інформації, що діє на незміцнілу нервову систему дітей. Слід пам’ятати, що процеси дозрівання кори великих півкуль, оформлення функціональної асиметрії діяльності головного мозку в основному завершуються до п’яти років життя, тому вплив будь-якого надмірного за силою або тривалістю подразника може призвести до нервового зриву і заїкання у дітей.

Також надзвичайними подразниками (або причинами) заїкання у дітей можуть бути тяжкі інфекції (менінгіт, енцефаліт, кір, коклюш, тиф та ін.), ЧМТ, гіпотрофія, рахіт, інтоксикації та ін. До безпосередніх причин заїкання у дітей також зараховують одномоментні психічні потрясіння або тривалу травматизацію психіки. У першому випадку це може бути короткочасний страх, переляк, надмірна радість; у другому — затяжні конфлікти, авторитарний стиль виховання і т. п. До виникнення заїкання у дітей може призвести наслідування осіб, що заїкаються, раннє навчання іноземних мов, перевантаження складним мовним матеріалом, переучування ліворукості. У літературі вказують на зв’язок заїкання у дітей з ліворукістю, іншими мовними порушеннями (дислалією, тахілалією, дизартрією, ринолалією). Вторинне заїкання у дітей може виникати на тлі моторної алалії або афазії.

Порівняльна характеристика невротичного і неврозоподібного заїкання у дітей

В основі невротичного заїкання у дітей лежать сильні психотравмуючі переживання, тому порушення мови виникає гостро, практично одномоментно. У цьому випадку батьки, як правило, точно вказують час появи заїкання у дитини та її причину. Невротичне заїкання зазвичай виникає у віці 2–6 років, тобто на момент розвитку порушення діти користуються розгорнутою фразовою мовою.

У дітей з невротичним заїканням відзначається зниження мовної активності, виражена логофобія і фіксація на важких звуках; переважають дихально-голосові судоми. Звуковимову, як правило, порушено, однак лексико-граматичний аспект мовлення розвивається нормально. Діти часто супроводжують своє мовлення роздуванням крил носа і супутніми рухами. Характер перебігу невротичного заїкання у дітей хвилеподібний; погіршення мови провокується психотравмуючими ситуаціями.

При неврозоподібному заїканні, що виникає на тлі органічного ураження ЦНС у перинатальному або ранньому періоді розвитку дитини, розлад розвивається поступово, поволі. Очевидний зв’язок із зовнішніми обставинами не простежується; батьки неспроможні визначити причини заїкання. Неврозоподібне заїкання у дітей з’являється з моменту початку мовлення або у віці 3–4 років, тобто в період становлення фразової мови.

Мовна активність дітей при цьому зазвичай підвищена, до свого дефекту вони не критичні. Мовні запинання викликані переважно артикуляційними судомами; мова монотонна, невиразна, її темп прискорений; звуковимова спотворена, лексико-граматичний аспект мовлення порушений. У дітей з неврозоподібним заїканням порушена загальна моторика: їх рухи незграбні, скуті, стереотипні. Характерна млява міміка, поганий почерк; часто виникають дисграфія, дислексія і дискалькулія. Перебіг неврозоподібного заїкання у дітей відносно постійний; погіршення мовлення можуть викликатися перевтомою, підвищеним мовним навантаженням, соматичною ослабленістю. При неврологічному обстеженні виявляють ознаки множинного ураження ЦНС; за даними ЕЕГ — підвищену судомну готовність.

Симптоми заїкання у дітей

До основних симптомів заїкання у дітей належать мовні судоми, розлади фізіологічного та мовленнєвого дихання, супутні рухи, мовні виверти і логофобія.

При заїканні затинання у дітей виникають при спробі почати говорити або безпосередньо в процесі мовлення. Вони викликані судомами (мимовільним скороченням) мовної мускулатури. За своїм характером мовні судоми можуть бути тонічними і клонічними. Тонічний варіант пов’язаний з різким підвищенням м’язового тонусу в губах, язиці, щоках, що супроводжується неможливістю артикуляції і паузою в мовленні (наприклад, “т — рава”). Клонічні мовні судоми характеризуються багаторазовим скороченням мовних м’язів, що призводить до повторення окремих звуків або складів (наприклад, “т-т-трава”). У дітей із заїканням можуть бути тонічно-клонічні або клоніко-тонічні судоми. За місцем виникнення мовні судоми можуть бути артикуляційними, голосовими (фонаційними), дихальними і змішаними.

Дихання при заїканні неритмічне, поверхневе, грудне або ключичне; відзначається дискоординація дихання і артикуляції: діти починають говорити на вдиху або вже після повного видиху.

Мова дітей із заїканням часто супроводжується мимовільними супутніми рухами: посіпуванням м’язів обличчя, роздуванням крил носа, морганням, розгойдуванням тулуба і т. д. Нерідко такі пацієнти використовують так звані рухові й мовні виверти, що мають на меті приховати затинання (посмішку, позіхання, покашлювання та ін.). До мовних хитрощів належать емболофразії (вживання непотрібних звуків і слів — “ну”, “це”, “там”, “ось”), зміна інтонації, темпу, ритму мови, голосу та ін.

Труднощі в мовному спілкуванні викликають у дітей із заїканням логофобію (боязнь мовлення в цілому) або звукофобію (боязнь вимовляння окремих звуків). У свою чергу, нав’язливі думки про заїкання сприяють ще більшому ускладненню мовленнєвого процесу в дітей.

Заїкання у дітей часто супроводжується різноманітними вегетативними розладами: пітливістю, тахікардією, лабільністю артеріального тиску, почервонінням або блідістю шкірних покривів, які посилюються в момент мовної судомності.

Діагностика заїкання у дітей

Обстеження дітей із заїканням здійснюють логопед, педіатр, дитячий невролог, психолог і психіатр. Для всіх фахівців важливу роль відіграє вивчення анамнезу, спадкової обтяженості, відомостей про ранній психо-мовний і моторний розвиток дітей, з’ясування обставин і часу виникнення заїкання.

У процесі діагностичного обстеження мовлення у таких дітей визначається локалізація, форма, частота мовних судом; оцінюються особливості темпу мови, дихання, голосу; виявляються супутні рухові й мовні порушення, логофобія; з’ясовується ставлення дитини до свого дефекту. В особи, яка заїкається, обов’язково проводиться обстеження звуковимови, фонематичного слуху, лексико-граматичного аспекту мовлення.

Логопедичний висновок повинен відображати форму і ступінь заїкання у дітей; характер судом; супутні порушення мови. Диференціальну діагностику необхідно проводити з тахілалією, дизартрією.

Для виявлення органічних уражень ЦНС невролог призначає ЕЕГ, МРТ головного мозку та ін.

Корекція заїкання у дітей

У логопедії прийнятий комплексний підхід до корекції заїкання в дітей, що передбачає проведення лікувально-оздоровчої та психолого-педагогічної роботи. Основна мета лікувально-педагогічного комплексу полягає в усуненні або ослабленні мовних судом і супутніх розладів; зміцненні ЦНС, впливі на особистість і поведінку пацієнта.

Лікувально-оздоровчий напрям роботи включає проведення загальнозміцнювальних процедур (водолікування, фізіотерапії, масажу, ЛФК), раціональної та сугестивної психотерапії.

Власне логопедична робота при заїканні у дітей організовується поетапно. На підготовчому етапі створюється щадний режим, доброзичлива атмосфера, обмежується мовна активність, демонструються зразки правильного мовлення.

На тренувальному етапі проводиться робота з оволодіння дітьми різними формами мовлення: поєднановідображеного, шепітного, ритмічного, питально-відповідального та ін. На заняттях корисно використовувати різні форми ручної праці (ліплення, конструювання, малювання, ігри). У кінці цього етапу заняття переносяться з кабінету логопеда в групу, клас, громадські місця, де діти закріплюють навички вільної мови. На фінальному етапі проводиться автоматизація навичок правильної мови та поведінки в різних мовних ситуаціях і видах діяльності.

Важлива увага в процесі роботи приділяється розвитку основних компонентів мови (фонетики, лексики, граматики), голосоподачі, просодії. У корекції заїкання у дітей велику роль відіграють логоритмічні заняття, логопедичний масаж, дихальна й артикуляційна гімнастика. Логопедичні заняття з корекції заїкання у дітей проводяться в індивідуальному і груповому форматі.

Прогноз і профілактика заїкання у дітей

При правильній організації лікувально-оздоровчої роботи у більшості дітей заїкання повністю зникає. Можливі рецидиви у шкільному віці і пубертатному періоді. Найбільш стійких результатів досягають при корекції заїкання у дошкільнят. Чим більший стаж заїкання, тим більш невизначений прогноз.

Для профілактики виникнення заїкання у дітей важливим є сприятливий перебіг вагітності, піклування про фізичне і психічне здоров’я дитини, її мовний розвиток, добір навчального та розважального матеріалу відповідно до віку. Для запобігання рецидивам заїкання слід дотримуватися всіх рекомендацій логопеда на етапі корекційної роботи.