Виступ на батьківських зборах "Гендерно-тривожні періоди в житті школярів"

Гендерно-тривожні періоди  розвитку особистості

 

План

1. Гендерно-тривожні періоди  розвитку особистості.
2. Сутність гендерної освіти та гендерного виховання.
3. Виховні орієнтири гендерного виховання.
4. Наслідки порушення гендерно-рольової ідентичності та гендерно-рольової поведінки.

 

1.   Гендерно-тривожні періоди  розвитку особистості.

Процес розвитку гендерних  ролей, як соціально зумовлених варіантів статевих ролей та статево-рольової поведінки, відбувається в контексті досить важливого для життя особистості процесу, який називається соціалізація. За більшістю означень, соціалізація особистості - це засвоєння людиною суспільного досвіду, суспільних норм і цінностей. Одною з основних складових соціалізації людини є засвоєння нею соціальних ролей. По-перше, в соціальних ролях закріплені норми і правила соціальної поведінки у вигляді нормативних вимог до виконання соціальних ролей. По-друге, рольова поведінка - це найважливіший вид соціальної поведінки, а соціальні ролі - це засіб включення особистості в групу, в соціум, форма соціальної адаптації і особистісного самовираження одночасно. Особливості рольової соціалізації полягають не лише в засвоєнні суспільних очікувань до соціальних ролей, а й рольовий розвиток особистості, тобто формування психологічних ролей, як соціальних, так і особистісних, міжособистісних, характерних, життєвих тощо.

     Серед великої кількості ролей, що їх засвоює людина, для нормальної соціалізації особистості велике значення мають статеві та гендерні ролі. Ці ролі тісно пов'язані з усвідомленням себе представником певної статі і з нормативами поведінки, характерної для представників цієї статі. Статеві та гендерні ролі тісно пов'язані зі статевою та гендерною ідентичністю особистості.

    Ідентичність - це одна з найістотніших характеристик людини, без якої вона не може існувати як свідома автономна особистість. Ідентичність - це збереження і підтримка особистістю власної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя, а також стійкий образ "Я", усвідомлення у собі певних особистісних якостей, індивідуально-типологічних особливостей, рис характеру, способів поведінки, які визнаються своїми, достовірними. Психосоціальна ідентичність є запорукою психічного здоров'я особистості. Формування ідентичності починається з моменту відділення дитини від матері і продовжується все життя до самої смерті.

   Рольова ідентичність - це, відповідно, усвідомлення себе суб'єктом психологічних ролей. Американський соціолог Чед Гордон виділяє такі 5 видів рольової ідентичності:

 

1.  Статева ідентичність, в основі якої лежить гендерна ідентифікація людини  як  чоловіка  або   жінки,   одна  з   найістотніших   із   усіх   рольових ідентичностей;

 

2.  Етнічна ідентичність, тобто ідентифікація людини як члена расової, релігійної, національної спільноти або мовної групи, субкультури чи іншої соціальної   структури.   Від   наявності   специфічної   етнічної   ідентифікації залежать цінності і стилі міжособистісної взаємодії людей.

 

3.   Ідентичності членства, що базуються на зв'язку між людиною й організаційним життям суспільства завдяки всім формам групового членства. Вони   спираються  як   на   формальний   зміст   («учень», «студент»,   «член   правління», ), так і на неофіційні форми асоціацій дозвілля (членство в специфічних гуртках, компаніях і групах);

 

4.  Політична ідентичність базується на таких самохарактеристиках, як ліберал, консерватор або радикал, які впливають на більш пізню ідентифікацію себе як республіканця або соціаліста. Набагато раніш, ніж стають істотними дорослі   політичні   відносини,   з  Я-концепцій  типу  лідера,   програного   або миротворця розвиваються типові відношення людини до конкуренції, влади і прийняттю рішення;

 

5. Професійна ідентичність, тобто система рольових ідентичностей щодо роботи, як в домашньому господарстві (дружина, батько, і т.д.) так і за його межами (адвокат, водопровідник, і т.д.). Вони і пов'язані з ними Я-концепції  Ч. Гордон не даремно вважає статеву чи гендерну ідентичність однією з найістотніших з усіх рольових ідентичностей. На підтвердження цього можна навести приклад транссексуалізму, згідно якому статева ідентичність (тобто, психічна якість) вважається більш істотною характеристикою людини, ніж її біологічна стать.

   Гендер - одна з базових характеристик особистості, що обумовлюють психологічний і соціальний розвиток людини.  Багатокомпонентна структура гендера визначається чотирма групами характеристик:

• біологічна стать
• гендерні стереотипи
• гендерні норми
• гендерна      ідентичність.

       Гендерна ідентичність - аспект самосвідомості, що описує переживання людиною себе як представника певної особистості. Гендерна ідентичність особистості входить у структуру соціальної ідентичності. Усвідомлення власної статевої приналежності та становлення гендерної ідентичності людини - один з напрямків його соціалізації.

    Соціальна ідентичність - це ті компоненти "Я" людини, які переживаються нею на рівні усвідомлення приналежності до будь-якої групи (статевої, вікової, етнічної, професійної й т.д.).

     Процес гендерної соціалізації визначається та керується за допомогою різних соціальних і культурних засобів. Для цього в кожному суспільстві існують певні гендерні ролі.

     У широкому змісті поняття ролі означає засіб поводження людей у системі міжособистих відносин, що залежать від їхньої позиції в суспільстві та відповідають прийнятому в даному суспільстві набору норм, уявлень та очікувань. Під гендерною роллю розуміють систему соціальних стандартів, уявлень, стереотипів, яким людина повинна відповідати, щоб її визнавали як хлопчика (чоловіка) або дівчинку (жінку).

     Гендерна ідентичність - це особливий вид соціальної ідентичності, що співіснує в самосвідомості людини в єдності з поданнями про професійний, сімейний, етнічний, освітній й т.п. статуси. Вона починає формуватися з народження дитини, коли на підставі будови його зовнішніх статевих органів визначається його паспортна (цивільна, акушерська) стать. З цього починається процес гендерної соціалізації, у ході якого дитину цілеспрямовано виховують таким чином, щоб вона відповідала прийнятим у даному суспільстві уявленням про «чоловіче» та «жіноче». Саме на підставі існуючих у суспільстві еталонів формуються уявлення дитини про власну гендерну ідентичність та ролі, її поведінку, а також самооцінку.

Гендерно-рольова поведінка людини має свою історію. Гендерні ролі не виникають зразу з народженням дитини, вони розвиваються в залежності від багатьох умов і факторів протягом людського життя. Цей розвиток має свої закономірності, протиріччя. Від нього залежить характер життєвого сценарію людини, стиль життя і стратегії поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях.

 Сучасні малюки зовсім не схожі на колишніх, вони здобувають свій власний досвід статевої ідентифікації цьому мінливому сьогоденні, де часом дорослому важко розібратися, хто перед тобою: чоловік чи жінка?

Питання статі стають небайдужими для дитини з того моменту, як вона починає усвідомлювати свою статеву належність, розуміти, що вона не лише дитина, а хлопчик або дівчинка. Статева ідентифікація – один з найважливіших елементів становлення особистості дитини, який впливає на все її подальше життя.

Психологи стверджують, що процес гендерної ідентифікації починається буквально з моменту народження дитини. Формування психологічної статі дитини залежить не лише від біологічного чинника, а й від соціального середовища, у якому вона розвивається. Сім’я завжди була і буде першим соціальним середовищем, яке визначає ціннісні орієнтації дитини. Першу модель взаємин між статями дитина бачить на прикладі своїх батьків. Якщо один з них допускає стосовно іншого брутальність, жорстокість і зневагу, то дитина може сприйняти це як норму, яка впливатиме на все життя. Крім сім’ї впливають заклади освіти, групи однолітків, відповідні засоби масової інформації, „значимі інші”.

      Діти починають усвідомлювати себе не лише людьми і неповторними особистостями, а й хлопчиками чи дівчатками. Ознайомлюються зі своїм тілом, вчаться ним керувати. Прагнуть усвідомити свої можливості, емоції і почуття. Вчаться ідентифікувати людей за статевою належністю. Починають порівнювати себе з іншими людьми. Виявляють увагу до різних частин свого тіла. Запитують про різницю між статями, цікавляться звідки беруться діти. У мовленні використовують займенники “він”, “вона”. Статеву належність зазвичай пов’язують з неістотними ознаками: різний одяг, зачіска тощо. Часто вважають,що стать можна змінити-побути хлопчиком, потім дівчинкою, або навпаки. Грають в ігри, яких навчають дорослі.

     Уже в три роки діти з упевненістю відносять себе до чоловічої або жіночої статі ( гендерна ідентифікація). У цей період діти починають помічати, що чоловіки і жінки по-різному виглядають, займатися різною діяльністю і цікавляться різними речами. Як тільки дитина починає помічати відмінності між чоловіками і жінками, у нього з’являється підвищена увага до рольових моделей його статі, обумовлене бажанням бути найкращим хлопчиком чи дівчинкою. Наслідуванням можна пояснити любов жінок до походів по магазинах і підготовці до свят і небажання чоловіків цим займатися. Поки дитина росте, вона бачить, що саме жінка займається такими справами, і якщо дитина — дівчинка, то це буде цікавити її набагато більше, ніж, якби на її місці був хлопчик. Не можна забувати, що гендерно-рольова соціалізація — це процес, що триває протягом усього життя людини, він відображає мінливі обставини і новий досвід.

    Але не треба думати, що труднощі гендерної соціалізації мають лише жінки. Хлопчик в процесі гендерного розвитку стикається з численними проблемами, в першу чергу пов'язаними з визнанням в оточенні однолітків, з лідерством, суперництвом тощо. Якщо для дівчинки проблема лідерства полягає в тому, що вона, з точки зору суспільних стереотипів, не повинна до нього прагнути, то для хлопчика - навпаки, суспільна думка змушує вважати його невід'ємною цінністю свого буття. Чоловік, не реалізований в сфері лідерства, часто тією ж громадською думкою вважається менш компетентним, ніж чоловік з високим статусом, інколи навіть - невдахою. Ця думка нерідко тисне на свідомість, змушує відмовлятися від покликання на користь сходження щаблями влади. Для хлопчика прагнення відповідати взірцям маскулінності (крім влади - це необхідність бути сильним, хоробрим, компетентним, емоційно стриманим тощо) є не стільки внутрішньою потребою, скільки суспільною нормою, і невідповідність їй спричиняє більш критичне ставлення до нього, ніж для дівчинки невідповідність стандартам фемінності.

     Щоб простежити за ростом статевої інформації, батьки повинні мати перед очима своєрідний еталон інтересів дитячої зацікавленості з питань народження людини. Учені класифікують це у такий спосіб:

• Від 2-3 років дітей цікавить власне тіло, зокрема й статеві органи. При цьому з'ясовуються розбіжності між хлопчиками і дівчатками, жінками і чоловіками;
• Від 3-4 років – цікавлять питання, звідкіля беруться діти? Хто їх приносить? Чому в жінок бувають такі великі животи?
• Від 5-6 років – як потрапляють діти в живіт матері та яким чином вони відтіля виходять? Як вони там ростуть і як розвиваються?
• Від 6-8 років – яка роль батька в появі дітей? Чому діти бувають схожими на своїх батьків? Чи можуть народитися діти в дітей?

Препубертатний етап (від 7 років до 13) характеризується:

• формуванням, в основному в іграх, стереотипів і набуттям навичок статево-ролевої поведінки (війна, ляльки), інтенсивною гендерною соціалізацією дитини;
• формуванням характеру. На цьому етапі здійснюється вибір статевої ролі, яка найбільше відповідає психофізіологічним особливостям дитини чи її ідеалам;
• мужності, жіночності мікросередовища.

На цьому етапі здійснюється вибір статевої ролі, найбільш відповідний психофізіологічним особливостям дитини й ідеалам маскулінності (або фемінінності) мікросоціального середовища. Він характеризується інтенсивною соціалізацією дитини, формуванням у неї колективної свідомості .

     У цей період відбувається навчання спілкуванню з однолітками,

удосконалюються і диференціюються емоційні реакції, формується характер.

        Але цьому віку властиві недостатній розвиток волі, імпульсивність поведінки, цікавість, довірливість, наслідування. Набуття особистісної незалежності не означає втрати контакту з батьками. Навпаки, батьки і їх взаємні стосунки стають об'єктом пильної уваги і наслідування. Правильна статево-рольова поведінка батьків визначає формування адекватної статевої ролі у дитини. При емоційно стриманому, вимогливо-владному ставленні матері і ласкавому, вседозволяючому ставленні батька дівчатка часто виявляють маскулінну, а хлопчики - фемінну поведінку. При спілкуванні з однолітками, в першу чергу в статеворольових, "сімейних" іграх, які потребують виконання визначених ролей,  апробується і закріплюється вибрана статева роль, яка відображає різні аспекти людських взаємин. Такого роду "сімейні" ігри, в залежності від інформованості дітей, можуть відображати великий діапазон  статеворольової поведінки дорослих.

    Зі вступом до школи з'являються нові зразки для наслідування, збільшується роль спілкування з однолітками. На цьому етапі типовими є розподіл колективу і протиставлення один одному за статевими ознаками. Завдяки цьому антагонізму збільшуються вимоги до прояву мужності або жіночості, практично повністю виключаються компроміси у виборі статевої ролі.

      У широкому спілкуванні з однолітками і, насамперед, під час

статеворольових („сімейних") ігор, які вимагають виконання дітьми певної ролі (батька, матері, нареченого, нареченої тощо), апробується і

закріплюється обрана статева роль, яка відображає різноманітні аспекти людських стосунків. Поступово зростає роль однолітків у формуванні адекватної статевої  поведінки.

Наступний найважливіший етап формування гендерної іденти-

чності - це підлітковий вік. Підліткова ідентичність стає центральним компонентом самосвідомості. Гендерна ідентичність дорослої людини являє собою важко структуроване утворення, що включає, крім усвідомлення власної статевої приналежності, сексуальну орієнтацію, «сексуальні сценарії» і гендерні переваги. Становлення гендерної ідентичності індивіда не обумовлено прямо й безпосередньо наявністю гендерної ролі та включених до неї соціальних стереотипів, уявлень, очікувань. Вони повинні стати засобами усвідомлення власної статевої приналежності та гендерної ідентичності, тобто із зовнішнього, «заданого» соціумом, і культурою плану перейти до рівня внутрішнього, індивідуально-осмисленого прийняття гендерної ролі й відповідних їй установок.

    У підлітковому віці – в період пубертату, пов’язаного із розвитком зрілої генітальності – має місце гендерна інтенсифікація, тобто посилення  статевих відмінностей . С. Носов вказує, що до 13 років відбувається завершення становлення статевої ролі, побудованої на ґрунті статевої ідентичності, здобутої до 6-річного віку .

А.Чекаліна пов’язує значення підліткового віку для становлення гендерної ідентичності особистості із початком формування психосексуальних орієнтацій, що триває до 26 років . Оскільки підлітковий вік та особистісна криза, характерна для нього, є сенситивним періодом для розвитку багатьох психічних процесів

та явищ, можна говорити про комплексність гендерного розвитку у цей час: завершення становлення специфічних, індивідуально чоловічних чи жіночних, способів сприймання, мислення, експресії мовлення, репертуарів поведінки тощо. На тлі проблем прийняття нової тілесності, домагань визнання дорослості, реалізації потреби в інтимно-особистісному спілкуванні, гендер підлітка зазнає змін,

а гендерна ідентичність, відповідно, змінює свої підвалини. Підліток відкидає як неприйнятне не лише те, що не відповідає статі, але і те, що можна маркувати як “дитяче”. Тож І. Романов слушно вказує на “кризовий шлях переходу від дитячої, інфантильної статевої ідентичності до дорослих, зрілих її форм” , який припадає

на підлітковий вік.

     Старший шкільний вік – це особливий період самовизначення та самоствердження, час великих ілюзій, претензій та життєвих планів. Саме в цей період виникає найсприятливіша ситуація для цілеспрямованого формування особистості юнаків і дівчат, самовдосконалення якостей, пов’язаних з культурою взаємовідносин у шлюбно-сімейних стосунках, засвоєння тих норм і правил, які діють у суспільстві й регулюють взаємовідносини між статями. У підлітковому та старшому шкільному віці відбувається перебудова всієї системи відносин людини з дійсністю, формується світогляд особистості та її уявлення про власне призначення і сенс життя, а логіка психосоціального розвитку вимагає активного осмислення соціально вироблених способів поведінки.
   Саме в підлітковому та старшому шкільному віці відбувається формування рольових позицій чоловіка і жінки. Старший підлітковий та ранній юнацький вік характеризується: почуттям дорослості, «чуттям статі», суперечністю між необхідністю наслідувати ґендерні стереотипи і бажанням ствердити власні норми і цінності, виникненням потреби спілкуватись з однолітками протилежної статі, необхідністю самовизначення, вибору життєвого і професійного шляху, формуванням світогляду. Експериментально перевірено і доведено актуальність та ефективність спецкурсу з пом’якшення ґендерних стереотипів; виявлено й окреслено незначні відмінності при здійсненні ґендерного виховання в старшому підлітковому та ранньому юнацькому віці.

      Те, в яку жінку перетворюється дівчинка чи в якого чоловіка виросте хлопчик, значною мірою визначається характером виховної роботи. На жаль, педагоги, і батьки все ще відмовляються від участі у формуванні еталонів мужності і жіночності. Так, проведене

Т. Юферєвою експериментальне дослідження показало, що практично єдиною сферою життєдіяльності, у якій формуються уявлення школярів про образи чоловіків і жінок, є взаємини з протилежною статтю.
      Становлення ідентичності відбувається протягом усього життя людини, але в юнацькому віці його результатом є виникнення певної цілісності та самототожності, подальша трансформація якої відбувається фрагментарно, без будь-яких кардинальних змін.     

      Становлення гендерної ідентичності від підліткового віку до зрілого  пов’язане  з розв’язанням серії актуальних завдань: прийняття себе як чоловіка або жінки (до 19 років), прийняття нових гендерних ролей, обумовлених статусом сімейної

людини і батьківством (20-32 роки), прийняття зміни якості гендерних ролей внаслідок сепарації дітей (33-60 років) . Для періоду дорослості здобута гендерна ідентичність має фундаментальне значення.

 

2.  Сутність гендерної освіти та гендерного виховання.

Важливими компонентами ґендерної соціалізації особистості є ґендерна освіта та ґендерне виховання. Ґендерна освіта включає в себе: систематичне навчання, просвіту (тобто пропаганду й розповсюдження ґендерних знань і ґендерної культури), стимулювання ґендерної самоосвіти.

Ґендерна освіта вирішує наступні завдання в загальному процесі соціалізації:

– ознайомлення молоді з інституційними цінностями, нормами і правилами міжстатевого спілкування

– формування адекватного розуміння дорослості: її змісту, істинних ознак, проявів і якостей;

– формування тілесної ідентичності, з якою тісно пов’язаний психосоматичний потенціал;

– розкриття особливостей жіночої і чоловічої психології, а також відмінностей поведінки представників різної статі

– формування у підлітків і молоді правильного уявлення про взаємини статей, засновані на системі загальнолюдських і національно- моральних цінностей.

Отримані ґендерні знання мають знайти місце  в адекватній поведінці. А це вже сфера виховання.

      Ґендерне виховання – процес, спрямований на формування якостей, рис, властивостей, що визначають необхідне суспільству ставлення людини до представників іншої статі. Тому у сферу ґендерного виховання входять не лише такі специфічні відносини між представниками чоловічої і жіночої статі, як подружні, але й будь-які інші: в суспільному житті, праці, відпочинку тощо.

      Мета ґендерного виховання полягає не лише у формуванні правильного розуміння сутності моральних норм та установок у сфері взаємин статей, але й потреби керуватися ними в усіх сферах діяльності. У процесі ґендерного виховання необхідно вирішити  конкретні педагогічні завдання до яких відноситься формування:

– соціальної відповідальності у взаєминах між статями, переконання, що і в сфері інтимних відносин людина не є незалежною від суспільства;

– прагнення мати міцну, дружну сім’ю, що відповідає сучасним вимогам суспільства: рівноправність батька й матері в сім’ї, народження кількох дітей; свідоме і відповідальне ставлення до їх виховання як до свого обов’язку перед суспільством загалом, своїми батьками і дітьми;

– здатності розуміння інших людей і почуття поваги до них не лише як до людей взагалі, але й як до представників чоловічої чи жіночої статі, здатності враховувати й поважати їх специфічні статеві особливості в процесі спільної діяльності;

– здатності й прагнення оцінювати свої вчинки стосовно інших людей з урахуванням статевої належності, виробляти поняття хорошого й поганого вчинку в сфері цих відносин;

– усвідомлення себе представником своєї статі, що підтримує самооцінку і почуття самоповаги, впевненість і потенціал самореалізації;

– необхідних навичок спілкування й взаєморозуміння, а також здатності приймати усвідомлені рішення в сфері міжстатевих стосунків;

– уміння дружити і любити, досвіду нестатевої любові  

     Ґендерний підхід є необхідною передумовою реалізації ґендерного виховання і виступає складовою особистісно зорієнтованого навчально-виховного процесу.

   Сутність ґендерного виховання полягає у запереченні принципу «рівність у тотожності» та прийнятті ідеї «рівність у відмінностях». Має бути визначено взаємозв’язок та взаємозалежність між категоріями «ґендерне» і «статеворольове» виховання як пов’язаними, проте не тотожніми аспектами статевого виховання. Конкретизовано методи реалізації ґендерного виховання (тестування, міні-лекція, відкрите і приховане педагогічне спостереження, дискусія, проблемний виклад матеріалу, метод незалежних характеристик, незакінчених речень, рольові ігри, мозковий штурм, кейс-метод, побудова уявних і реальних педагогічних ситуацій, метод вільних асоціацій); уточнено зміст понять «ґендерне виховання», «ґендерна вихованість»; визначено його основні фактори (сім’я, школа, засоби культури).

 

Розходження основих характеристик

гендерного та статеворольового підходів у вихованні

 

Гендерний	Статеворольвий
Організація на нейтралізацію та пом'якшення розходжень між протилежними статями, виховання в дусі вільного вибору гендерної ідентичності, відсутність орієнтації на «особливе призначення» чоловіка і жінки; заохочення видів діяльності, зумовлених інтересами особистості, а не статевою сегрегацією праці; тенденція до розмивання в суспільстві культурно-сформованих гендерних схем	Орієнтація на підкреслене розходження між протилежними статями, виховання в дусі «твердого розподілу» статевих ролей і визначення гендерної ідентичності залежно від біологічної статі, «особливе призначення» чоловіків і жінок у суспільстві; статевий розподіл праці; вибір партнерів поведінки відповідно до статевої належності індивідів; наявність культурно-сформованих патріархальних гендерних схем.

 

    Гендерна вихованість включає когнітивний, емоційно-ціннісний і поведінковий компоненти. Когнітивний компонент спрямований на формування уявлень про: себе як представника певної статі; зміст ґендерних ролей; усвідомлення ролей і функцій ґендерних стереотипів; те, що зміст сучасних ґендерних ролей ширший, ніж той, що випливає з біологічних відмінностей; чоловіки і жінки мають незначні психологічні відмінності, причому внутрішньостатеві відмінності переважають міжстатеві.

    Емоційно-ціннісний компонент включає усвідомлення «переваг та недоліків» статі, ціннісних орієнтацій, потреб та

мотивів, які пов’язані з моральним розвитком особистості, зокрема: формування позитивного ставлення до власної статі та повагу до іншої; усвідомлення рівних можливостей для осіб різної статі; акцент на загальнолюдські цінності; орієнтацію на партнерські взаємини та егалітарний шлюб.

      Поведінковий компонент включає засвоєння моделей ґендерних ролей і реалізацію їх у житті, що знаходить вираження у: спільній діяльності на засадах ґендерної рівності, взаємоповаги, взаємозамінності; включенні в нетипові для статі види діяльності; відсутності в поведінці проявів неповаги до іншої статі, зокрема у спілкуванні.

    Аналіз факторів ґендерного виховання засвідчує, що воно є недостатнім для повноцінної реалізації особистості в суспільстві. При вихованні хлопчиків і дівчаток у сім’ї існує асиметрія, яка полягає в тому, що хлопчика насамперед виховують як активного громадянина, а потім – батька, чоловіка; дівчинку – як матір, дружину, а потім – члена суспільства. Підтверджено, що в сучасній школі мають місце елементи «прихованого навчального плану»: вчителі неоднаково оцінюють, карають учнів різної статі, виявляють нерівноцінне ставлення до них, опосередковано пропагують ґендерні стереотипи; підручники зорієнтовані на маскулінний культурний ідеал. Проголошена зміна стратегії виховання на особистісно зорієнтовану реалізується в практиці школи недостатньо, оскільки більшість учителів, переважно жінок, взаємодіє з учнями на засадах навчально-дисциплінарного підходу, або не готова до педагогічної взаємодії на засадах особистісно зорієнтованого виховання. Ґендерна культура суспільства, як соціалізуючий фактор, через ЗМІ формує у школярів дихотомічні уявлення про статус, роль і призначення кожної статі, чим закріплює поширені у масовій свідомості погляди на ґендерні ролі.

    Теоретично обґрунтовано й експериментально перевірено педагогічні умови ґендерного виховання: реалізація ґендерного підходу в організації особистісно зорієнтованого виховання; формування ґендерної чутливості вчителів, учнів, батьків; використання в освітній практиці результатів ґендерного аналізу змісту навчально-методичної літератури з метою пом’якшення впливу ґендерних стереотипів на суб’єктів навчально-виховного процесу; реалізації змісту ґендерного виховання в процесі вивчення факультативного спецкурсу «Ґендерні стереотипи».

    Специфіка виховної роботи з ґендерного виховання полягає в комплексному поєднанні методів формування свідомості та поведінки з інтерактивними методами навчання і виховання, зокрема необхідністю моделювати реальну, емоційно насичену життєву ситуацію. Достатньо ефективним є використання засобів етнопедагогіки.

     Педагогічні рекомендації з ґендерного виховання для вчителів та батьків учнів 8-11 класів передбачають уміння аналізувати та пояснювати матеріали ЗМІ, навчально-методичну літературу на предмет наявності ґендерних стереотипів з метою їх пом’якшення; однаково залучати хлопців і дівчат до нетипових  для статі видів діяльності для формування партнерства, взаємодії, взаємозамінності; однаково оцінювати, карати учнів та виявляти рівноцінне ставлення до них; уникати елементів сексизму в діяльності, спілкуванні; обговорювати з учнями старшого підліткового та раннього юнацького віку проблеми кожної статі (етичні, психологічні, соціальні), що стосуються рівності та взаємозамінності ролей у сім’ї та суспільстві.

    На сьогодні постає  ряд актуальних завдань для майбутнього дослідження проблеми ґендерного виховання. По-перше, вимагають подальшого вивчення всі вікові етапи і розробка специфіки ґендерного виховання для кожного з них; по-друге, розкриття факторів ґендерного виховання вимагає поглибленого вивчення, врахування впливу позашкільних установ, молодіжних організацій, субкультури тощо;

по-третє, недослідженими залишаються відмінності між міською та сільською вибірками.

      Таким чином, ґендерний підхід у педагогіці й освіті – це індивідуальний підхід до прояву дитиною своєї ідентичності. Цей підхід дає людині більшу свободу вибору і самореалізації, допомагає бути достатньо гнучким і вміти використовувати різні можливості поведінки. 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.  Виховні   орієнтири   ґендерного  виховання  школярів:

• КОЖЕН ПЕРІОД НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ  ДИТИНИ ПОВИНЕН  СТАТИ СХОДИНКОЮ У РОЗВИТКУ ПСИХОФІЗИЧНИХ ЗДІБНОСТЕЙ ТА НАВИЧОК, НЕОБХІДНИХ ДЛЯ УСПІШНОГО ВИКОНАННЯ  ГЕНДЕРНИХ  РОЛЕЙ  ОСОБИСТОСТІ  В  РОДИННОМУ  ТА  СУСПІЛЬНОМУ ЖИТТІ;

 

• ВІДНОВЛЕННЯ  ТА  ЗБАГАЧЕННЯ  ВЗІРЦІВ  ЧОЛОВІЧОЇ  ТА  ЖІНОЧОЇ  ПОВЕДІНКИ,  СФЕРИ  ЇХНЬОЇ  РЕАЛІЗАЦІЇ,  ФОРМУВАННІ  СВІДОМОСТІ  ДИТИНИ;

 

• ОРІЄНТУВАННЯ  НА  ВИХОВАННЯ  НЕ  ДИТИНИ  ВЗАГАЛІ,  А  ХЛОПЧИКА  ЧИ  ДІВЧИНКИ  З  ПРИТАМАННИМИ  ЇМ  ПСИХОЛОГІЧНИМИ  ВІДМІННОСТЯМИ  У  СВІТОСПРИЙМАННІ,  ЗАСВОЄННІ  НАВИЧОК  І  ВМІНЬ,  У  РОЗВИТКУ  ІНТЕРЕСІВ,  ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ;

 

• УРІЗНОМАНІТНЕННЯ  ДЖЕРЕЛ  І  МЕХАНІЗМІВ  ЗАСВОЄННЯ  ГЕНДЕРНИХ  МОДЕЛЕЙ  ЧОЛОВІЧОЇ  І  ЖІНОЧОЇ  ПОВЕДІНКИ  В  РАМКАХ  НАВЧАЛЬНО – ВИХОВНОГО  ПРОЦЕСУ;

 

• ПІДНЕСЕННЯ  ПЕДАГОГІЧНОЇ  КУЛЬТУРИ  БАТЬКІВСЬКОЇ  СІМ‘Ї  ЯК  ПЕРВИННОЇ  СТАТЕВОЇ  СОЦІАЛІЗАЦІЇ  ДИТИНИ,  ЯКА  ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ  ЧЕРЕЗ  МЕХАНІЗМ  ЕМОЦІЙНОЇ  ІДЕНТИФІКАЦІЇ  З  ДОРОСЛИМИ   ПРЕДСТАВНИКАМИ  СВОЄЇ  СТАТІ;

 

• НАДАННЯ  ДОПОМОГИ  В  УСВІДОМЛЕННІ  Й  ПРИЙНЯТТІ  СОЦІАЛЬНО – АДЕКВАТНИХ  МОДЕЛЕЙ  ПОВЕДІНКИ, ЗДІЙСНЕННЯ  ПСИХОКОРЕКЦІЙНОЇ  ПОЗИЦІЇ  ДИТИНИ  І  БАТЬКІВСЬКОЇ  СІМ‘Ї  В  ПИТАННЯХ  ПСИХОСЕКСУАЛЬНОГО  РОЗВИТКУ  ТА  ГЕНДЕРНОГО  ВИХОВАННЯ.

 

 

 

 

 

 

 

4.  Наслідки порушення гендерно-рольової ідентичності та гендерно-рольової поведінки.

 

    Крім гендерно-рольових девіацій (відхилень) існує багато психологічних проблем, пов'язаних з труднощами та порушеннями гендерного розвитку людини. Серед різних видів гендерно-рольових дисгармоній слід насамперед назвати такі: гендерно-рольовий конфлікт, гендерно-рольовий інфантилізм та гендерно-рольову недостатність. Гендерно-рольовий конфлікт, як вже було сказано, так чи інакше присутній в усіх формах гендерно-рольових дисгармоній.

• Гендерно-рольовий інфантилізм - це невідповідність гендерної ролі віковій стадії гендерного розвитку, заміна або компенсація одних ролей іншими, що відповідають більш ранньому періоду життя. Це проявляється в переважанні дитячих форм гендерно-рольової поведінки, наприклад: в сфері сімейних ролей роль «чоловіка» (чи «жінки») заміщається роллю «дитини».
• Гендерно-рольова недостатність буває в двох основних формах: гендерно-рольовий дефіцит та атрофія гендерної ролі.
• Гендерно-рольовий дефіцит - це затримка рольового розвитку, блокування важливих потреб у рольовому розвитку, внаслідок чого гендерна роль не формується, або розвивається в скороченому вигляді. Рольовий дефіцит може розвиватись тоді, коли гендерні ролі прямо чи непрямо заборонялися в дитинстві, не заохочувалися, або зустрічали негативну оцінку значимого соціального оточення.
• Атрофія гендерної ролі - це втрата роллю її функціональних особливостей, скорочення сфер застосування в результаті обмеження рольової поведінки, тривалого перебування гендерної ролі в латентному вигляді тощо. Атрофія ролі виникає тоді, коли внаслідок соціальних причин виконання гендерних ролей стає неможливим. Наприклад, після тривалого ув'язнення людина частково чи повністю може втратити таку гендерну роль, як «шлюбний партнер».

    Таким чином,  ми бачимо, що гендерний розвиток та гендерна соціалізація особистості - це складні і різноманітні процеси, які підкоряються багатьом закономірностям і на їх шляху виникають багато протиріч, проблем, дисгармоній. Знання цих закономірностей повинне допомогти уникненню цих проблем і протиріч розвитку. Це шлях не лише до гармонійності розвитку гендерної сфери людини, а й до гармонійності особистості в цілому, до гармонійності її стосунків з особами протилежної статі і з соціальним світом взагалі.