Виступ на педагогічній раді «Партнерське спілкування в педагогічному колективі»

Виступ на педагогічній раді на тему: «Партнерське спілкування в педагогічному колективі»

(Підготувала соціальний педагог НВК «Мишковицька ЗОШ І-ІІІ ступенів – ДНЗ» Великоберезовицької селищної ради Тернопільської області Йосифів Ольга Павлівна)

 Спілкування в нашому житті відіграє дуже велику роль, а його природа надто складна. Людині важко бути щасливою, успішно працювати, самовдосконалюватися, самостверджуватися не контактуючи з іншими. Спілкування, на думку вчених, є однією з нагальних потреб людини, яка живе в суспільстві.

Освітній процес у школі – явище складне, багатогранне, динамічне. Його специфіка зумовлюється передусім розширеним спілкуванням, найбільшою, на думку Антуана де Сент Екзюпері, розкішшю на світі. Для вчителів ця розкіш – не що інше, як професійна необхідність. З її допомогою здійснюється основне у педагогічній діяльності – вплив особистості на особистість.

Особистість може жити і існувати тільки в спілкуванні з іншими. Поза спілкуванням, в ізоляції від суспільства особистість не може розвиватися, не може існувати. Тільки в спілкуванні з дорослими, зі своїми ровесниками формується особистість.

Спілкування – це складний, багатоплановий процес встановлення контактів між людьми, який породжений потребами у спільній діяльності. Спілкування може виступати одночасно як: процес взаємодії особистостей; процес обміну інформацією; відношення людей один до одного; взаємовплив людей один на одного; процес їх співпереживання і взаєморозуміння.

Сторони спілкування:

1.Комунікативна сторона спілкування - обмін інформацією між індивідами та її уточнення, розвиток.

2.Інтерактивна - організація взаємодії суб’єктів, які спілкуються, тобто обмін не тільки знаннями, думками, ідеями, а й діями.

3.Перцептивна - процес взаємного сприймання й пізнання співрозмовників, та установлення на цій основі взаєморозуміння.

Всі три сторони спілкування тісно переплітаються між собою, органічно доповнюють один одного і складають процес спілкування в цілому.

Сфера педагогічної праці відноситься до такого виду професійної діяльності, в якому провідну роль відіграє спілкування. Спілкування є основним засобом, через який здійснюється реалізація завдань навчання і виховання. У цьому контексті партнерське спілкування заключає в собі могутній резерв підвищення професійної майстерності педагога, удосконалення організації педагогічної діяльності і освітнього процесу.

Партнерське спілкування визначається як специфічна форма контактів і взаємодії людей, які представляють не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозиціями, вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв'язання конкретних проблем як всередині організації, так і за її межами, а також укладення контрактів, договорів, угод чи встановлення інших відносин.

Партнерське спілкування в педагогічному колективі є системою способів та прийомів соціально-психологічної взаємодії між педагогами, змістом якої є обмін інформацією, здійснення виховного впливу, організація взаємовідносин. Партнерське спілкування на відміну від його інших видів має свої особливості, а саме:

• наявність певного офіційного статусу об'єктів;
• спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку зв'язків між представниками взаємо зацікавлених організацій;
• відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим правилам;
• передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;
• конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв'язання конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за рамки певного кола;
• взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;
• значущість кожного партнера як особистості;
• безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх внутрішній світ.

Залежно від змісту у партнерському спілкуванні можуть траплятися такі його взаємозв'язані види; товариське, приятельське, робоче, випадкове, професійне, формально-поверхове.

Історично склалися два види партнерського спілкування безпосереднє і опосередковане.

Безпосереднє спілкування — це мовне спілкування у найбільш розвиненому вигляді. Воно підкріплюється мімікою жестами, інтонацією тощо. По суті, в цьому виді спілкування вся людська сутність стає своєрідним його «знаряддям» Спілкування суттєво впливає на розвиток усіх потреб людини; в ньому завжди наявний комунікативний момент.

Опосередковане спілкування виникло на основі безпосереднього. До нього відносять письмо, масові засоби інформування: газети, радіо, телебачення, книги, відео, комп'ютерна мережа, музичні записи тощо.

Уся система безпосереднього і опосередкованого спілкування впливає на розвиток як особистості, так і взаємин між людьми. Останнє особливо важливе, бо в процесі спілкування людина «присвоює» ті багатства, які створені і притаманні іншим, і водночас привносить у цей процес те, що вона має з власного досвіду.

Зони спілкування

Партнерське спілкування підсвідомо здійснюється на певній відстані між людьми, причому виділяються такі види зон спілкування:

• Інтимна зона (15-46 см) — спілкування з слизькими, батьками, родичами.
• Особиста зона (46-120 см)— відстань спілкування з друзями і однодумцями.
• Зона соціального спілкування (1,2-2,0 м) — встань на переговорах з приятелями і колегами по роботі.
• Формальна зона (2,0-3,6 м) — ділові переговори візити до вищих чиновників.
• Загальнодоступна або публічна зона (більше 3,6 м) спілкування з великою групою людей.

Величина кожної зони залежить не тільки від ситуації, а й від національно-культурного поля особистості, від статусу партнера, з яким ведеться спілкування, від власного настрою У партнерському спілкуванні вироблені такі найбільш прийнятні правила:

•  слід дотримуватись міри у дистанціюванні (не треба надмірно віддалятись і не надто наближатись до партнера) - дистанція між партнерами повинна відповідати ситуації;
•  не варто починати спілкування з відстані більш ніж 4 м. Найбільш прийнятними на  такій дистанції може бути посмішка чи кивок головою на знак привітання;
•  перші фрази краще говорити на відстані соціальної зони (залежно від близькості відносин з партнером);
•  найбільш головними, важливими ідеями, інформацією з партнером обмінюються в особистій зоні;
•  відстань треба долати поступово, а не перескакувати через одну чи дві зони. У такому разі легше досягти згоди, виважено розв'язати проблему;
•  не порушувати визначену зону, особливо інтимну, в ділових стосунках це є неприйнятним.

Нерідко партнерське спілкування порівнюють з грою в шахи, де неможливо «закреслити» непродуманий хід. Якщо хід вже зроблено, ситуація змінюється, і наступні заходи необхідно робити за нових умов.

Фази спілкування

Партнерське спілкування, як певний процес взаємодії людей, має свою стратегічну лінію, тактику проведення, а також певні фази:

Початкова фаза — протягом якої встановлюють вихідні контакти, настроєність на спілкування, йде орієнтація в ситуації. У цій фазі постає завдання; спонукати ділового партнера для спілкування, зацікавити, створити максимальне поле для обговорення проблем. Тут також оцінюється стан партнера, визначаються стратегія і тактика спілкування, вибирається певний тон взаємин, виявляється намір партнера і йде орієнтація в розподілі ролей.

Основна фаза — протягом якої реалізується певна послідовність дій, а саме: встановлюється проміжна та кінцева мета спілкування, виконуються безпосередні мовні, немовні та документальні контакти, йде взаємний аналіз вихідних та проміжних пропозицій, пошук узгодження рішень, відбувається розподіл ролей за принципом «домінування-підпорядкування», визначення перспектив спілкування.

Завершальна фаза — протягом якої формулюються підсумки ділової взаємодії, відбувається вихід із контакту, формуються основи для подальшої взаємодії.

Форми і функції спілкування

Здійснюються ділові взаємини у двох формах: контакту та взаємодії.

Контакт — це одиничний акт, в якому відсутня система узгодження дій партнерів стосовно один одного. Основу ж ділових взаємин партнерів складають не контакти, а їх взаємодія. 

Взаємодія (інтеракція) — аспект спілкування, що проявляється в організації людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності, досягнення певної вигідної обом сторонам мети.

У процесі спілкування знаходять свій вияв своєрідна суперечність: з одного боку, людина пристосовується життя суспільства, засвоює його досвід, добуті людство наукові і культурні досягнення, а з другого — відособлюється, формується її індивідуальна неповторність самобутність, що пояснюється його основними функціями

У партнерському спілкуванні проявляються такі основні його функції:

Інформативно-комунікативна — з нею пов'язані усі процеси, які охоплюють сутність таких складників спілкування, як передача-прийом інформації та відповідна реакція на неї.

Регулятивно-комунікативна — відбувається процес коригування поведінки, коли людина може вплинути на мотиви, мету спілкування, програму дій, прийняття рішень.

Афективно-комунікативна — відбувається взаєморегуляція та взаємокорекція поведінки, здійснюється своєрідний контроль над усією сферою діяльності партнера. Тут можуть реалізуватися можливості навіювання, наслідування, вживаються усі можливі засоби переконання.

Стратегія і тактика партнерського спілкування

Стратегія партнерського спілкування передбачає постановку певної цілі, яка стимулює волю учасника спілкування, заставляє його діяти усвідомлено, інтенсивно, мобілізувати свої здібності, знання, досвід, уміти підпорядковувати свої сили досягненню цієї мети.

Тактика партнерського спілкування передбачає вибір певної моделі поведінки, яка в конкретній ситуації буде найбільш сприятливою у досягненні поставленої мети. Ґрунтується тактика спілкування на певних засадах, найважливішими з яких є:

• наявність декількох варіантів поведінки в однотипній ситуації і вміння оперативно ними скористатись;
• недопущення конфронтації чи конфліктів з діловим партнером;
• вміле використання механізмів людської взаємодії, прихильності, симпатії, антипатії, довіри, поваги і т.п.);
• уважне ставлення до нових, хоч і незвичайних на перший погляд ідей, думок;
• освоєння тих моделей поведінки, які приносять успіх у ділових стосунках;
• вміння подати себе, правильно оцінювати реакцію партнерів, вловлювати найменші зміни в ситуації.

Рівні партнерського спілкування

У тактиці спілкування розрізняються сім можливих його рівнів, знання яких дає змогу краще розібратись в ситуації, глибше її зрозуміти, зробити певні висновки, що стосуються як системи управління, так і становлення партнерських контактів.

1. Примітивний - рівень, коли один із партнерів подавляє іншого (один постійний комунікатор, а інший постійний реципієнт). Якщо партнери грубі, поводяться один з одним як із неживими предметами, контактують тільки тому, що їм один від одного щось потрібно.

2. Маніпулятивний - рівень, полягає в тому що один із співрозмовників через певну соціальну роль намагається викликати співчуття, жалість партнера. Якщо у відношеннях партнерів є нещирість, відчуття якоїсь гри - це спілкування на маніпулятивному рівні.

3. Рольовий (стандартизований, «контакт масок» ) рівень спілкування - партнери діють у межах своїх соціальних ролей: наприклад, передбачена етикетом поведінка в гостях, у транспорті, на роботі. На цьому рівні з партнером спілкуються як із виконавцем відповідної ролі.

4. Конвенціональний або рівень угоди (погодження) - коли в партнері бачать особистість, настрій і думки якої потрібно поважати, прагнуть знайти оптимальне друг для друга вирішення проблеми. Цей рівень спілкування доступний людям доброзичливим, із високими моральними нормами і загальною культурою.

5. Діловий - спілкування відбувається між партнерами, яких зв'язують відношення співробітництва, коли вони бачать друг у другу товаришів по спільній справі.

6. Ігровий рівень або святкове спілкування - часто прикрашає відношення старих друзів, характерно для закоханих. Перевершує попередній тонкощами змісту і багатством відтінків.

7. Духовний - вищий рівень людського спілкування. Партнер сприймається як особистість, носій духовного початку.

Зрозуміло, що кожен з названих рівнів може проявитися в різних ситуаціях, які диктують і відповідні людські відносини.

Стилі партнерського спілкування

Стиль спілкування - індивідуальна стабільна форма комунікативної поведінки людини, яка проявляється за будь-яких умов взаємодії — в ділових стосунках, у стилі керівництва, у способах прийняття рішень та розв’язання конфліктів, в обраних прийомах впливу на людей.

Стилі спілкування мають своєрідне емоційно-вольове забарвлення, яке визначається темпераментом, психофізіологічними та індивідуальними особливостями людини, арсеналом її вербальних та невербальних засобів. В партнерському спілкуванні можна виділити такі стилі авторитарний, демократичний, ліберальний, які мають певні ознаки.

Ознаки авторитарного стилю: ділові, короткі розпорядження; чітка мова, казенний, непрозорий тон; емоції та етичні моменти не беруться до уваги. Позиція лідера — поза групою. Справи у групі плануються заздалегідь, визначаються лише поточні, безпосередні цілі. Голос керівника - вирішальний.

Ознаки демократичного стилю: товариський тон, інструкції видаються у формі пропозицій. Похвала та догана — з поясненнями. Розпорядження та заборони — з дискусіями. Позиція лідера - всередині групи. Всі заходи плануються колективно. За реалізацію пропозицій відповідають всі. Пропозиції обговорюються. Етичній стороні спілкування надається належна увага.

Ознаки ліберального стилю: рівень — конвенціональний, погоджувальний, відсутність елементів схвалення чи догани. Позиція лідера майже не помітна для групи. Процеси в колективі відбуваються самі по собі. Лідер не дає вказівок; наявна безліч потурань. Робота розподіляється, виходячи з окремих інтересів або йде від одного лідера. На етичному аспекті спілкування особлива увага не фіксується.

Соціальні типи в партнерському спілкуванні

1.Виконавець. Фактично діє механічно, що скажуть, те і зробить. Особистої ініціативи не виявляє. 

2.Соціально-активна особистість. Живе активним громадським життям, ініціативна, з широким колом суспільних інтересів.

3.Винахідлива особистість. Людина творчості, з високо розвиненим почуттям нового, першовідкривач.

4.Людина творча і людина створююча близькі за способом діяльності до 3-го типу, хоча відрізняються тим, що не обов’язково самостійно щось відкривають чи пропонують, а до уже відомого і відкритого можуть додати елемент новизни саме завдяки творчому підходу до справи.

Причини виникнення партнерських конфліктів

Володіння технологією спілкування допомагає педагогу організувати правильну поведінку у конкретній ситуації. Неправильний педагогічний вплив або неправильна форма спілкування, вибрана для взаємодії, тобто “технологічна” непідготовленість до спілкування, може призвести до конфлікту між партнерами спілкування.

До найпоширеніших причин виникнення партнерських конфліктів належать:

• нездатність педагога прогнозувати поведінку співрозмовника. Несподіваність їх вчинків часто порушує запланований перебіг ситуації, викликає в учителя роздратування та прагнення будь-якими засобами подолати конфлікт. А обмеженість інформації про причини того, що трапилось, ускладнює вибір оптимальної поведінки, засобів впливу;
• намагання педагога будь-якими засобами зберегти свій соціальний статус за рахунок зниження статусу іншого. Це порушує принципи взаємодії, доводить ситуацію до конфлікту;
• оцінювання не окремого вчинку людини, а його особистості. Це визначає ставлення до особистості інших вчителів та свідків;
• нездатність до самоконтролю (роздратованість, брутальність, знервованість, нетактовність, грубість, мстивість, самовдоволеність, безпорадність та ін.). 
• брак педагогічних здібностей;
• незадовільна організація роботи у педагогічному колективі.

Виділяють і негативні стереотипи педагогічної поведінки, що породжують незадоволення своїми співрозмовниками, стимулюють розвиток конфліктів: емоційні спалахи, дратівливість через дрібниці; безпідставні дії.

Е́тика взає́мин у колекти́ві

У гарному колективі робота створюється завдяки прагненню кожного допомогти іншому, виявити увагу до товариша по роботі, розділити з ним все приємне і радісне, лиха і негоди.

Є таке слово «колеги». Колегами називають товаришів по роботі чи праці навчанню, людей, об'єднаних спільністю ділових інтересів. Колегіальність — це устремління людей вирішувати всі питання спільно на принципах взаємоповаги і взаємодопомоги. Бути колегами — це значить дотримуватись принципу взаємодопомоги, а не взаємного всепрощення і покривання, взаємно збагачувати коло друга знаннями, уміннями, досвідом, щиросердечною щирістю і красою, і в той же час не прощати егоїзму, користолюбства, байдужості, недбалості в роботі, професійного неуцтва і всього іншого, що заважає людині нормально жити і працювати.

Людині легко і просто працювати в колективі, якщо він уміє поважати інших, з довірою і доброзичливістю відноситися до колег. А. П. Чехов у своєму щоденнику писав: «Яку насолоду поважати людини». Поважати інших — це значить вважатися з їхньою думкою і переконаннями, інтересами і нестатками, тобто бути уважним і чуйної до навколишнього людям, ввічливим і делікатний скромним і справедливої. Цінність людської особистості визначається і тим, наскільки людина здатна поважати самого себе. В.Г.Бєлінський затверджував: якщо людина поважає власне достоїнство, він ніколи не піде на угоду з власною совістю. Така людина не поставить особисті інтереси вище інтересів колективу і суспільства, не стане егоїстом і підлабузником, ошуканцем і кар'єристом, не буде прагнути жити за рахунок інших, перекладати свої обов'язки на колег.

Робота в колективі, великому чи малому, сприяє розвитку в працівника суспільної свідомості, вчити його бути принциповим, непримиренним до недоліків у роботі, створює умови для колегіального (а виходить, і найбільш правильного) рішення складних питань. Саме в колективі кожен працівник може вчитися глибоко осмислювати суспільне значення своєї повсякденної діяльності, краще зрозуміти її роль у державному масштабі.

У боротьбі з недоліками в роботі не останнє місце займає товариська, здорова критика. Нетерпиме відношення до критики в середовищі свідчить про слабкість виховної роботи в колективі. Партнерська критика змушує ретельно проаналізувати причини дефектів у своїй роботі, відмітити шлях їхнього усунення, зробити визначені висновки, підсилити самоконтроль.

Критика — не єдина і не основна форма допомоги колег один одному. Починаючий працівник має потребу в співчутливому відношенні старших і більш досвідчених товаришів по роботі, у їхній допомозі.

Практична частина

Вправа «Серветка»

Мета: показати вибірковість сприймання інформації, розвивати вміння працювати в колективі.

Всі учасники групи одержують серветку і за командою тренера, ні з ким не розмовляючи, починають виконувати ті дії, які диктує тренер.

Тренер. Складіть салфетку навпіл і відірвіть лівий куточок; складіть навпіл і відірвіть правий куточок, складіть і відірвіть лівий кут, складіть і відірвіть правий кут і т. д.

Розгорніть серветку й подивіться, чи є однакові? – Чому вийшли різні візерунки на папері?

Висновки: кожен розуміє інформацію по-своєму.

Вправа «Перевтілення»

Мета: наблизити дорослих до позиції дитини, показати, що з віком погляди й світовідчуття людей міняються. Всім учасникам тренінгу пропонується згадати ті моменти життя, коли вони були учнями, й закінчити речення з позиції свого особистого учнівського досвіду минулих років.

«Коли я вчилася в школі то……………………………………….………..»

«Коли вчитель був незадоволений моїми діями, то………………………»

«Коли я не була готова до уроку, то…………………………….…………..»

«Коли мені було нудно на уроках, то……………………….……….……..»

«Найцікавішим у шкільні роки було………………………………………..»

Після того, як речення дописано, учасникам групи пропонується озвучити свої відповіді й обговорити питання: 

- Чи завжди збігалися ваші бажання з нормами й вимогами, які вам предв’являли?

-    Чи завжди ми самі все охоче виконували?

Висновок: з віком ми забуваємо, які ми були самі, що відчували і якими очима дивилися на навколишній світ. Бажання й вимоги дорослих не завжди збігаються з можливостями дітей, й іноді потрібно стати на позицію дитини, щоб краще її зрозуміти.

Список використаних джерел

1. Вечер Л. С. Бороздіна Г.В. Психологія ділового спілкування. М.ИНФРА-М, 1998.

2. Грищенко Т.Б, Грищенко С.П., Іщенко Т.Д.,Т.Ф.Мельничук. Етика ділового спілкування.Навч.посібник. - Київ,2012.

3. Губенко Л. Г., Немцов В. Д. Культура ділового спілкування: Навч. посібник. -- К., 2002.

4. Кузин Ф.А. Культура ділового спілкування. М., 2000

5.  Лавриненко В.М. Психологія та етика ділового спілкування. М.:ЮНИТИ-ДАНА, 2005.

6. Льові В. Мистецтво бути інщим.- К.,2009.

7. Новак В.О. Організаційна поведінка.- Кондор-видавництво, 2013.

8. Обозов Н. , Щекин Г. В. Психология работы с людьми: советы руководителю. -- К., 1990.

9. Собченко О.М.Психологія впливу. Кондор-видавництво. К.-2013.

10. Современный этикет . Сост. И.А. Сокол. -- Харьков, 2004.

11. Тофтул М.Т. Етика.Академмир. К.-2011. Фомин Ю.А. Психология делового общения. -- Минск, 2003.

12. Чмут Т. К, Чайка Г. Л. Етика ділового спілкування: Навч. посібник. -- 3-тє вид. -- К., 2003.

13. Шеломенцев В.М. Етикет і сучасна культура спілкування. -- Вид. 2-е. -- К., 2003.

Проект рішення

1.  Використовувати педагогами у своїй роботі принципи партнерського спілкування.

2.  Впроваджувати в освітній процес технології та техніки партнерського спілкування для покращення якості освіти та  налагодження співпраці між учасниками освітнього процесу.

3.  Розробити рекомендації для педагогічних працівників: “Способи та прийоми соціально-психологічної взаємодії між педагогами”.

Рішення для адміністрації

• координувати роботу з виконання педагогічними працівниками принципів партнерського спілкування;
• сприяти впровадженню  в освітній процес технологій та технік партнерського спілкування для покращення якості освіти та  налагодження співпраці між учасниками освітнього процесу;
• створювати сприятливе середовище для покращення взаємин у колективі;
• підтримувати молодих педагогічних працівників, сприяти  адаптації в освітньому середовищі та встановленні добрих взаємин у колективі;
• допомога у продуктивній взаємодії усіх сторін партнерського спілкування.