Виступ на засідання методичного об'єднання класних керівників на тему "Патріотичне виховання молоді"

Виступ на засідання методичного об'єднання

вчителів словесності

«Патріотичне виховання сучасної молоді»

Найважливішим  засобом формування громадянського суспільства, зміцнення єдності і цілісності України, де в наш час проживає досить багато національностей, є патріотичне виховання молоді. Однак пострадянський період в історії привів до серйозних змін в ціннісних орієнтаціях підростаючого покоління. У свідомість  молодих людей стали проникати безідейність, егоцентризм, цинізм, агресивність, моральний релятивізм. Скептичне ставлення до національної культури зумовило захоплення західним способом життя. Руйнування налагодженоїсистеми виховання стало однією з причин популярності поглядів націоналістичного, шовіністичного і навіть фашистського толку, викревленого тлумачення понять "Вітчизна", "громадянство", "патріотизм", "інтернаціоналізм", "націоналізм", "космополізм" і т.д.  У настільки небезпечної ситуації необхідно поступово формування нового, українського патріотизму, в якому мають гармонійно поєднуватися традиції героїчного минулого і сьогоднішні реалії життя з урахуванням перспектив розвитку соціуму. Однак для більшості українців воно зберегло своє первинне, цілком позитивне значення. Це почуття гордості своєю батьківщиною, його історією, звершеннями. Це прагнення зробити свою країну кращою, багатшою, міцніше, щасливішим. Коли ці почуття вільні від  національної пихи та імперських амбіцій, в них немає нічого поганого, кісткового. Це  джерело мужності, стійкості, сили народу. Втративши патріотизм, пов'язані з ним національну гордість, ми втратимо себе як народ, здатний на великі звершення.

 Повернення держави до проблем виховання пов'язане з позначенням його пріоритетних напрямів. Особливе місце серед них належить  патріотичному вихованню, яке є головним засобом зміцнення єдності і цілісності України. Сьогодні воно передбачає дбайливе ставлення до героїчного історичного минулого країни, розуміння сучасних суперечливих реалій, повагу до народів, що населяють Україну, їх національної гідності, культури.

  Видатний український історик, відомий громадський діяч Дмитро Іванович Багалій   (1917 р.)  писав: "Хай проживають на Україні усі нації; хай усяка живе по свойому... бо національний грунт потрібен для кожної. А українська культура нехай шириться поміж українцями і хай про її поширення турбуються і піклуються діти України – усі, хто любить свій народ і бажає йому добра, бо чужі за се не візьмуться. Нехай усім народам живеться вільно на Україні, але нехай нові поселенці на Україні пам'ятають, що не може бути зневажений на своїй землі (як це було раніше) той український народ, котрий заселив її, захистив од ворогів і довгі часи поливав своїм трудовим потом".

 Істинний патріотизм за своєю сутністю гуманістичний, включає в себе повагу до інших народів і країн, до їх національних звичаїв і традицій і нерозривно пов'язаний з культурою міжнаціональних відносин. У цьому сенсі патріотизм і культура   міжнаціональних відносин найтіснішим чином пов'язані між собою, виступають в органічній єдності.

Не можна забувати, що в багатонаціональній державі національне (притаманне окремим народом) та цивільно-патріотичне поєднується як загальне і особливе. Патріотизм у ціх умовах не роз'єднує і не відокремлює нації, а зближує їх. Розвинута патріотична свідомість передбачає розуміння всіх народів, що живуть на території країни, як єдиної родини, кожен член якої унікальний по-своєму.

Розвиток України як багатонаціональної, багатоконфесійної держави передбачає розв'язання завдань виховання:

• любові до Батьківщини і шанобливого ставлення до всіх народів України, до їх історії, традицій, мов, культур, національної честі та гідності;
• любові до рідної мови, культури свого народу;
• шанобливого ставлення до українського народу і розуміння його ролі в становленні та розвитку української державності;
• правової свідомості та правової культури;
• глибокої поваги до загальнолюдських цінностей;
• веротерпимість, уважного ставлення до національної та конфесійної принадлежності людини, до етнокультурним та релігійним запитам людей;
• непримиренності до всіх форм прояви націоналізму, шовінізму, расизму; ненависті до геноциду, апартеїду, проповіді фашизму та іншої расової, національної чи релігійної винятковості.

Загальновідомо, що найважливішим механізмом, що забезпечує культурну ідентифікацію, є мова. На її незаперечну роль у патріотичному вихованні вказував К.Д.Ушинський: "Мова народу – кращий, ніколи не в'яне і вічно знову розпускається цвіт його духовного життя... У мові одухотворяється весь народ і вся батьківщина... У світлих, прозорих глибинах народної мови відбивається...уся історія духовного життя народу...Мова є живим, найбагатшим і міцним зв'язком, що з'єднує віджилі, які живуть і майбутні покоління народу в одне велике, історичне і живе ціле". Одже, мову педагог розглядає як живий організм, в якому відображаються долі, думи й прагнення народу. Формування духовно багатої особистості з розвиненим почуттям патріотизму неможливо пока контекстом національної духовної традиції. Засвоєння мови означає прилучення до неї, занурення в скарбницю національної культури. Отже, проблеми виховання патріотизму в умовах поліетнічного простору обумовлена процесами державотворення України. Це активізувало увагу вчених-філософів, педагогів і журналістикознавців до неї. У дисертаційних дослідженнях сучасних українських філософів обгрунтовуються такі аспекти цієї проблеми: поняття "національна свідомість", її структура та роль у становленні нації як суб'єкта історії; поняття "національно-політична свідомість", проблеми та шляхи її формування у сучасному українському суспільстві; проблема спадкоємності в національній самосвідомості за умов посттоталітаризму, розвиток чинників і засобів конструктивізації спадкоємних процесів в Україні, сутність поліетнічного соціуму як суспільного феномену та детермінанти у самосвідомості особистості.