Виступ "Професійна майстерність акомпаніатора як запорука розвитку музичності вихованця"

Про матеріал
У виступі на методичному об'єднанні акомпаніаторів Сумського Палацу дітей та юнацтва Сапфірова А.Л. описуєскладові професійної майстерності акомпаніатора: виконавську майстерність (інтерпретацію, імпровізацію, читання з листа), співпрацю з педагогом.
Перегляд файлу

Сапфірова А.Л., акомпаніатор КЗ Сумський Палац

дітей та юнацтва

 

ПРОФЕСІЙНА МАЙСТЕРНІСТЬ АКОМПАНІАТОРА ЯК ЗАПОРУКА РОЗВИТКУ МУЗИЧНОСТІ ВИХОВАНЦЯ

 

Зміни, які відбуваються в нашій державі, виявляють насущну потребу в активних людях, у творчих особистостях, які здатні до нового мислення, серед характерних рис якого є організація процесу виховання дитини, що направлена на формування творчої особистості, неординарної індивідуальності. Це зумовлює підвищення вимог до професіоналізму фахівців у галузі освіти. Яскравим прикладом є розширення ролі піаніста-акомпаніатора в загальному процесі музичного навчання та виховання дітей в освітніх, в т.ч. позашкільних закладах, постійний пошук більш продуктивних рішень у галузі концертмейстерського виконавства.

Серед складових професійної майстерності концертмейстера у хореографічному мистецтві найважливішими вважаємо співпрацю з педагогом, пошук і виконання музичного супроводу, який повинен націлювати педагога-хореографа на усвідомлене сприйняття музичного твору, вільної фортепіанної імпровізації, уміння слухати музичну фразу, розрізняти жанрову стилістику; орієнтуватися в характері музики, ритмічному малюнку, динаміці, зіставляти аналогічні відтінки з пластикою рухів. Майстерність концертмейстера потребує артистизму, швидкої реакції, стриманості, володіння різноплановими музичними знаннями. Професійні виконавські якості поєднуються з музично-теоретичними знаннями, умінням зрозуміти зміст музики і втілити її у конкретному звучанні, переосмислити та пристосувати до хореографічних комбінацій. Для цього необхідно володіти обширними знаннями в області музичної літератури, характерних особливостей музичної мови того чи іншого композитора, виразних засобів і виховних можливостей музики.

Найбільш важливі складові професійної майстерності акомпаніатора унаочнено на рис. 1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1. Складові професійної майстерності акомпаніатора

Розглянемо їх більш детально.

Питанням виконавської майстерності акомпаніатора приділяється останнім часом надзвичайно велика увага в музичній педагогіці, естетиці виконавського мистецтва.

Виконавська майстерність – це характеристика високого рівня виконавської діяльності музиканта, що передбачає здатність до глибокого осягнення змісту музики, виявлення власного ставлення до її художніх образів, технічно досконалого та артистичного втілення музичного твору в реальному звучанні. Виконавська майстерність як результат справжньої творчості передбачає уміння створити цікаву, неповторну, виключно індивідуальну інтерпретацію музичного твору. Концертмейстер прагне осмислити власний досвід, поділитися своїми фаховими надбаннями, креативно співпрацювати з педагогом-хореографом.

Інтерпретація. В музикознавстві термін «інтерпретація» визначається як художнє тлумачення музичного твору в процесі його виконання.

С. Фейнберг визначає поняття як активний творчий процес, у якому воля композитора повинна стати власною волею інтерпретатора.

На думку В. Бєлікова інтерпретація – це художнє тлумачення виконавцем авторської інформації, яке зумовлює діалектичну єдність об'єктивного і суб'єктивного, виражене у вигляді особистісного ставлення до твору, що виконується.

Л. Мазель зазначає, що сила інтерпретації вимірюється, перш за все, плідністю поєднання художнього і технічного, її цінністю і змістовністю. Творче осягнення музики виключає механічне застосування стандартних прийомів і правил. Безумовно, виконавська інтерпретація спирається на відповідні знання та аналітичні навички, але передбачає розвинену інтуїцію, художнє чуття.

Важливим феноменом інтерпретації, з позиції Н. Горюхіної, є інтонаційність, а засобом її осягнення виступає поетична стилістика. На думку вченої, основу музичного тексту складає сутність інтонації в її індивідуальному художньому перевтіленні. Зокрема, наявність таких компонентів як зв'язок, взаємодія елементів зумовлює цінність музики як такої.

Нам імпонує визначення С. Мальцева, яке під інтерпретацію розуміє виконавську або авторську концепцію стосовно таких виражальних засобів як темп, динаміка, артикуляція, фразування, акцентування.

З музично-педагогічних позицій поняття «інтерпретація», насамперед, передбачає індивідуальне бачення предмета інтерпретації, особистісне до нього ставлення. Тобто, здійснення інтерпретації – розуміння змістовної сутності музичного твору та втілення розуміння у виконанні.

Інтерпретація музики – це індивідуально-образне тлумачення виконавцем об'єктивної композиторської інформації, що характеризується рисами ідеально-уявного бачення предмета трактування. Ціннісною ознакою виконавської інтерпретації є художність.

Важливою умовою професіоналізму є також наявність у концертмейстера виконавської культури, яка віддзеркалює його естетичні смаки, широту кругозору, свідоме відношення до музичного мистецтва. Добра виконавська форма дозволяє інтерпретувати той чи інший музичний фрагмент різними способами, але зберігаючи при цьому вказівки автора та підпорядковуючи його танцювальним рухам, і віднайти найбільш прийнятний виконавський варіант, сприяє формуванню творчої ініціативи та активності музиканта.

Імпровізація. Імпровізація, як засіб розвитку творчих навичок концертмейстера, була предметом спеціальної уваги багатьох дослідників (С. Бірюкова, А. Маклигіна, С. Мальцева, І. Розанова, В. Смиренського, В. Чепеленко). У їх працях поняття «імпровізація» розглядається з різних точок зору. Зокрема, особливості феномену імпровізації розглядаються в працях Д. Лівшиця та А. Шевеля. Проблемою практики концертмейстерства опікувались А. Люблінський, М. Крючков, Дж. Мур. В останні десятиліття О. Кубанцева, Т. Молчанова, Л. Повзун теоретично узагальнили проблеми підготовки професійного концертмейстера, а безпосередньо питанням акомпанементу в хореографічному класі велику увагу приділяли Г. Безуглая та Л. Ярмолович.

С. Бірюков дає таке визначення терміну: «Імпровізація – це самостійно побудований музичний потік, який уособлює в собі свободу мислення у звуковій палітрі і черпає натхнення з глибини творчого «я».

Специфіка роботи концертмейстера передбачає необхідність володіння такими вміннями, як підбір на слух мелодії та супроводу до неї, вільна імпровізація, здатність створення вступу, закінчення, варіювання фортепіанної фактури акомпанементу при повтореннях музичного матеріалу і таке інше. Конкретне фактурне оформлення підібраного і імпровізованого супроводу повинне відображати два головні моменти – зберегти жанр і характер мелодії. Підбір акомпанементу на слух є не репродуктивним, а творчим процесом, особливо якщо концертмейстер не знайомий з оригінальним нотним текстом супроводу. В цьому випадку він створює власний варіант фактури, втілює імпровізаційні задуми, що вимагає від нього самостійних музично-творчих дій.

Свобода та підготовленість, натхнення та розум – неодмінні умови справжнього мистецтва імпровізації. Загальновідомо, що лише та імпровізація викликає емоційний сплеск, заслуговує на увагу, яка добре підготовлена, тобто відповідає логіці музичного розвитку, ґрунтується на високому виконавському та культурному рівні музиканта.

Отже, вміння імпровізувати абсолютно необхідне для успішного проведення занять з хореографії. Якість імпровізації, її художня цінність залежать від смаку виконавця, його творчої уяви, теоретичних і практичних знань, запасу гармонічних, мелодичних та ритмічних зворотів. Дійсно, імпровізаційний метод дозволяє більш точно досягти повної відповідності між рухом і музикою, а також підтримати виконавців необхідним ритмічним пульсом, темповими нюансами.

Наступна складова виконавської майстерності акомпаніатора – читання нот з аркуша.

Творча діяльність акомпаніатора/концертмейстера особливо яскраво проявляється у виконавській майстерності. Органічною складовою її загального музично-виконавського потенціалу є читання нот з аркуша. Для того, щоб зрозуміти художню суть твору, потрібно вміти швидко охопити його комплексно. Навчитися проглянути музичний текст, уміння відразу зрозуміти будову та структуру музичної композиції, і, відповідно, її темп, характер, спрямованість образного розвитку, темброво-динамічне рішення — ось мета даної навички. Чим краще музикант читає з листа, тим швидше і легше формується у нього ідеальний образ твору і план його інтерпретації. Тому важливо, щоб концертмейстер постійно удосконалював свою виконавську майстерність: більше імпровізував, читав з аркуша, практикував прийоми підбору на слух.

У музичному вихованні надзвичайно важливу роль відіграє творча співпраця концертмейстера та педагога-хореографа. Співпраця педагога-хореографа і концертмейстера в хореографічному класі передбачає координацію спільних дій і зусиль. Вони неодмінно повинні знаходитися в творчому контакті, добре знати хореографічний і музичний матеріал кожного заняття. Саме концертмейстер має сформувати у дітей музично-ритмічні навички, виховувати музично-естетичний смак, сприяти розвитку активності музичного сприйняття та включення їх у процес співтворчості. Їх сумісна робота по підбору музичного матеріалу для проведення занять полягає у виборі музичних творів, що відповідають освітнім завданням для освоєння програмного матеріалу, задуму педагога подачі танцювальних комбінацій різного характеру, ритмічного малюнку, темпу тощо. Ідеальний варіант, коли педагог створює вправу або комбінацію не абстрактно, а орієнтуючись на конкретний музичний матеріал. Частіше буває коли хореограф, придумуючи завдання, орієнтується на щось одне, а концертмейстер грає зовсім інше. Важливо не що грати, а наскільки музичний супровід відповідає задуму педагога. У процесі фахової діяльності концертмейстеру, який на перший погляд виконує спокійну і «невидиму» роботу, пізнаючи всі тонкощі професії, до того ж необхідно мати терпіння вислухати зауваження і побажання педагога-хореографа протягом уроку. Креативне спілкування хореографа і концертмейстера – процес, у якому кожний учасник зайнятий насамперед індивідуальною творчістю, тобто продуктивною діяльністю, в результаті якої народжується щось якісно нове, неповторне, оригінальне.

Методами роботи концертмейстера і педагога-хореографа є такі:

  • створення хореографічної композиції педагогом на основі запропонованого концертмейстером музичного матеріалуетод нотного підбору);
  • підбір музики до створеної хореографічної комбінації (імпровізаційний метод, що потребує творчого підходу до музичного оформлення танцювальних комбінацій, завчасно складених педагогом).

Підсумовуючи зазначене вище, можна зробити висновок, що одним з основоположних завдань хореографа та концертмейстера є розвиток музичності, виховання розуміння нерозривного зв’язку танцю з музикою, формування уміння підпорядковувати рухи характеру музичного матеріалу.

Важливим у реалізації даних завдань є професійна виконавська майстерність концертмейстера, яка особливо яскраво проявляється на відкритих заняттях або показових виступах, де піаніст залишається наодинці з виконавцями і не лише допомагає танцівникам впоратися із складними завданнями, але і несе відповідальність за успіх всього музично-хореографічного дійства. Натхненно, темпераментно і самобутньо в цих випадках розкривається його мистецтво фортепіанного акомпанементу. Виконання музичного репертуару стає переконливим за змістом і художнім втіленням лише в тому випадку, якщо концертмейстер володіє професійними технічними навичками, без яких його наміри залишаться нереалізованими. Для цього потрібно повсякчас тримати себе в належній виконавській формі.

docx
Додано
15 лютого 2019
Переглядів
1945
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку