Виступ «Школа – храм любові»

«Школа – храм любові»

  Якщо вчитель має тільки любов до справи, він буде хорошим вчителем.

Якщо вчитель має тільки любов до учня, як батько, чи мати він буде          краще за того вчителя, який прочитав всі книжки, але немає любові ні до

справи , ні до учнів. Якщо вчитель об'єднує у собі любов до справи і до учнів, він досконалий вчитель.

 Л.Толстой

Незважаючи на розвиток, розбудову та прогресивні зміни, що відбуваються у світі питання Педагогічної Любові вічне для педагогіки. Проте сучасною педагогічною наукою приділяється недостатньо уваги педагогічній любові, вчительській любові, як складової цілісного педагогічного процесу. Педагогічна наука не пояснює необхідності та значення великої любові. Усі навчальні посібники педагогіки, в яких повинно відтворюватися досягнення науки про підготовку майбутнього вчителя - про любов до дітей мовчать. Що таке любов? І чи повинен вчитель любити дітей, повинен знати, як потрібно їх любити? Це питання сучасною педагогікою розкривається недостатньо.

Проблеми педагогічної любові вчителя та шляхи її формування досліджені у наукових працях В.О.Сухомлинського, Я.Корчака, Ш.О. Амонашвілі.

Важливе значення для сьогоднішніх педагогів мають праці цих видатних митців. Саме з них ми черпаємо необхідні для нас знання, досвід. Як ми розуміємо багато положень Я.Корчака, В.Сухомлинського були актуальні і прогресивні не тільки в минулому. І на сьогоднішній день багато педагогічних проблем все також гострі, тому думки і поради педагогів минулого можуть з успіхом застосовуватись сучасними педагогами, вихователями, що дасть можливість уникнути багатьох проблем в навчально - виховному процесі.

Ведучою силою педагогічного процесу є особистість вчителя, вихователя. Його характер, культура, світогляд, прагнення, його духовний і моральний світ, знання спосіб життя, звички, його любов до дітей і своєї професії і в загальному вся його особистість передбачають якість педагогічного процесу, ця якість залежить не тільки від хорошої програми, підручників, методів і нових технологій, засобів, а в першу чергу від особистості вчителя.

У школі в буденну житті кращі вчителі намагаються виховати у собі сильну волю, здатність володіти собою, тому щоці якості є професійною якістю працівників педагогічної професії і необхідною умовою проявлення педагогічного такту, що набувається в процесі педагогічної діяльності вчителя і являється важливим професійним умінням учителя, без якого педагог ніколи не буде хорошим вихователем - практиком; без якого не зміцніє, і не стане непохитною педагогічна любов, любов до дитини.

Одним із важливих принципів педагогічного такту є гуманістична спрямованість впливу вчителя, піклування про фізичне й моральне здоров’я дитини .  Гуманізм як моральна якість особистості органічно пов'язаний  з іншими якостями і є підґрунтям усіх найкращих рис людини – патріотизму,

                                                                                                                            2

колективізму, толерантності. В гуманістичній спрямованості дій учителя виявляються його повага до особистості учня, колег, батьків і прагнення зберегти їхню гідність, сприяти подальшому розвитку. Гуманістично  спрямований учитель намагається встановити духовний контакт з кожним учнем, відчувати дитину, розпізнавати її настрої й прагнення, що особливо важливо у стосунках зі слабкими, хворими й дратівливими дітьми, а також із тими, хто щиро помиляється в  оцінюванні своїх дійсних учасників і слів[2;154]

  Гуманна педагогіка пропонує вчителю дотримуватися і творчо застосовувати в навчальному процесі принципи:

• творчого терпіння;
• виховання життя у дитини за допомогою самого життя;
• духовного творіння;
• облагороджувати середовище навколо дитини.

Метою виховання стає образ благородної людини.

   Початковою енергією всіх сфер навчальної діяльності стане Любов до Дитини.[1;72]

«Людська любов - як писав В.Сухомлинський - це висока людська культура. З того , як людина любить можна зробити безпомилкові висновки про те, яка ця людина. Томе що в любові найбільш яскраво проявляється відповідальність за майбутнє нашого суспільства, за його моральні принципи...» [3;180]

Навчитися любити дітей неможливо. У жодному навчально закладі, ні по яких книжках, ця здатність розвивається в процесі участі людини у суспільному житті, в його відносинах з іншими людьми. Але по своєї природі педагогічна праця - щоденне спілкування з дітьми - поглиблюють любов до людини, віру в нього. Покликання до педагогічної діяльності розвивається в школі цієї діяльності. [4 ;68]

«Педагогічна любов до дитини в педагогічній діяльності - це плоть і кров вихователя, що здатні впливати на духовний світ другої людини . педагог без любові до дитини - це те саме, що співак без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору»[1;3]

Ш. Амонашвілі вважає що «Педагогічна любов - це прекрасне полум'я , що рухає життям. Вона насичує сенс мого життя, вона пронизує мою свідомість, моє життя. Саме вона змушує поспішати до дітей. Радіти ними і сумувати за ними.» [1;5]

«Я не знаю ні порядку, ні методу, ні мистецтва виховання - пише И.Г.Песталоцці,- яке б не було наслідком моєї глибокої любові до дітей. В любові дитина знаходить в двічі більше джерело.»

Увесь гуманний дух наших сил полягає у вірі і любові. Сила серця, віра і любов для особи , що підлягає вихованню і навчанню, стає саме тим, що корінь для росту дерева. [1;51]

Нехай вчитель, допомагаючи , живе для вічності, але живучи допомагає сучасному. Якщо він так вчиняє, якщо з любов'ю живе заради вічності і для сьогодення, тоді хай не хвилюють межі сили його любові. Любов його покоління приєднується до його любові він знайде допомогу, як знаходить її

                                                                                                                   3

хороша людина, яка потерпає від нещастя. [1;51]

В.О.Сухомлинський переконаний «Неможливо пізнавати дитину, не маючи любові до неї.»

«Мова іде про мудру людську любов, одухотвореною глибокими знаннями людського, розумінням всіх слабких і сильних сторін особистості про любов, що застерігає від не розсудливих вчинків та надихає на вчинки чесні, благородні. Любов, яка вчить жити - така любов не легка, вона вимагає напруження всіх сил душі, постійної віддачі їй.»

«Мудра любов до дітей є вершиною нашої педагогічної культури, думки і почуттів, сердечність, теплоти , доброзичливості у відносинах до дитини - це те, що можна назвати загальними словами - доброта, є результатом великої довготривалої роботи педагога над самовихованням почуттів.»

     «Мудра людська любов до дитини до дитинства - почуття насичене глибокими роздумами, багатством думки. Духовна порожнеча не пробуджує і не насичує любов.»[4.69]

«Якщо б я пізнавав багатогранності людського в дитині, - пише В.Сухомлинський - якщо б кожний день не відкривав перед собою нового в кожній дитині, всі діти здавалися б мені схожими один на одного я не бачив би дитини. А тут хто не бачить дитини не може і полюбити її.»[1;70]

«Я не можу собі уявити, щоб дитина коли небуть набридала мені, щоб я перестав її любити.»

«В самих дітях, у їх оптимістичному світогляді - стверджує В.Сухомлинський - джерело моєї любові до них. Мені хочеться бути з дітьми. Особливо сильним стає це бажання тоді, коли за якихось внутрішніх причин я відчуваю впадок сил духовних. Спілкування з дітьми підсилить доброту, поповнить духовні сили, і тому у такі моменти більше ніж коли небуть прагнеш бути з дітьми.»[4;70]

Кому ми - вчителі, вихователі, педагоги потрібні тим хто вже вихований і має знання, чи тим хто цього потребує? Невже всіх дітей потрібно любити, чи тільки тих, які самі люблять нас? Невже потрібно любити того, в серці котрого посилилося зло, і того в очах у кого цинізм і того безсердечного і жорстокого, бездушного і аморального? Любити цей « чортополох» і цих духовних уродів?

На ці питання ми отримаємо вичерпну відповідь від В.Сухомлинського. « Так - так- так ,- викрикне він ще раз, - всіх, всіх, всіх дітей потрібно любити. І розповість про те ,як його любов вилікує їх.»[1;71]

«Мистецтво нашої професії - говорив В.Сухомлинський - полягає в тому, щоб ненавидячи зло, не переносить цієї ненависті, на того, у чиїй душі живе зло.»

«Якщо ви забули про це - попереджає великий педагог - то не ви не будете любити дітей , і діти не будуть любити вас.»[5; 71]

В.О.Сухомлинський вводить поняття, - яке народжене в надрах поняття любов - захисне виховання.

«Любити дитину - каже педагог - означає захищати її від зла, яке оточує багатьох дітей в житті ( маючи на увазі перш за все сім'ю ). Кожного дня, коли

                                                                                                             4

шкільний поріг, переступають першокласники, з тривогою дивишся в очі, які несуть у своєму серці відкриту рану. Я добре знаю цих дітей їх батьків, знаю болі і тривоги дитячої душі, знаю, що окремих дітей потрібно не виховувати, а перевиховувати. Таке виховання В.Сухомлинський називає «захисне виховання.» дітей потрібно захищати від самотності і почуття непотрібності, від брехні, несправедливості, егоїзму, неповаги до людей, від тілесного покарання, насилля, від зала скованості.  [4;72]

«Захисне виховання - це глибоко індивідуальна творчість педагога      . тут потрібно так доторкнутися до хворобливого, скаліченого серця дитини, щоб виховання не повернулося для нього стражданням. Від духовної самотності, найкращим захистом є пробудження почуття любові.»[4;73]

В.О.Сухомлинський виділяє найважливішу заповідь світу навчання:

     «Полюби дитину .

Полюби її сильніше ніж самого себе.

Повір , що дитина чистіша, краща, чесніша, талановита ніж ти.

Всього себе віддавай дітям.

І тільки тоді ти зможеш   називатися вчителем.»[1; 72] «Щоб стати справжнім вихователем дітям потрібно віддати своє серце -закликав Я.Корчак.»

Повага є проявом любові . поважати дитину значить вирощувати в собі педагогічну любов. [1 ;77]

Любити дитину по всякому - каже Я. Корчак - неможливо. Якщо любов не виховує , вона не для дитини. Якщо в любові не має відданості і прихованої готовності до самопожертви , вона теж не для дітей»

Іскрою великої педагогічної любові спалиш стару свідомість, в якій багато недовіри і неповаги до дітей. Так багато насилля, і дати загорітися багаттю, що несе світло возвеличеного, класичного, божественного, педагогічного серця і розуму. [1;82]

На думку К.Д.Ушинського любов це єдиний засіб підчинити собі душу людини. Хто підкоряється іншому через любов, той підкоряється вимозі особистої душі і робить чужу справу своєю ... потрібно підходячи до дитини бути самому надзвичайно чистим у душі.»[1 ;100]

Любов потрібно нести дітям з любов'ю , красиво та витончено, щоб вони сприйняли її і виховувалися - говорив Ш.Амонашвілі. [1;118]

Вчительська, педагогічна любов більш витончена форма любові ніж батьківська. Вона потребує для свого прояву великих душевних сил і мудрості серця. В кому уже є любов до дітей, до того при бажанні. Прийде і мистецтво їх любити, розумінні того, як потрібно їх любити. В кого немає любові до дітей і прагнення полюбити їх, той нехай не чекає ,що в ньому зародиться педагогічна любов.[1;119]

Вчитель який любить дітей: «Як усі»далекі від пізнання величі своєї професії і свого служіння.

Ш.Амонашвілі каже: «Любити дітей , і кожну дитину потрібно чесно, від усього серця:

                                                                                                                            5

• спокійно, терпляче, довіряючи;

• віддано, постійно, без вимог; - захоплюючи;

• мужньо, зрозумінням;

-з повагою, з звеличенням.».

Таку педагогічну любов - Ш.Амонашвілі - називає небесною. Саме такою любов'ю , як пише педагог - потрібно любити дитину. Така любов’ю  не пов'язана з дратівливістю, з грубістю, з недовірою, з приниженням, з насиллям.[1; 120]

Педагогічна  любов не є якимось особливим мистецтвом, що вимагає таланту, але це спеціальність, якої треба навчитися, щоб знайти стежинку до дитячого серця. Тому для кожного педагога  повинні бути гаслом в його педагогічній діяльності слова В.О.Сухомлинського « Я люблю дитину не такою, якою вона є, а такою, якою вона повинна бути».

                                                                                                                                       6

Список використаних джерел

1. Амонашвили Ш.А «Как любить детей» - Артемовськ.., 2010
2. Синиця І.О. «Про педагогічний такт учителя» Радянська школа. – 1963
3. Сухомлинский В.А.  «Книга о любви» М., «Молодая гвардия» 1983.
4. Сухомлинський В.О. «Як любити дітей» Радянська школа. – 1968 с.68 – 74

5     Сухомлинский В.А. «О Воспитании» М.,  1979.

                                                                                                                                 7