Виступ «Педагогічний такт - професійно-педагогічна особливість вчителя»

«Педагогічний такт - професійно-педагогічна особливість вчителя»

    Бережіть високе, благородне звання вчителя. Пам’ятайте, що особистість учнів виховується особистістю його наставників. Хай ваше служіння Батьківщині,   ваше ставлення до праці, ваша громадська мужність і ваша поведінка серед людей будуть гідними для наслідування вашими вихованцями.

                                                         (І.О.Синиця)

    Незважаючи на розвиток, розбудову і прогресивні зміни, що відбуваються в світі, проблеми пов’язані з вдосконаленням педагогічної майстерності та важливістю педагогічного такту в професійній педагогічній діяльності вчителя не втратили своєї актуальності, а можливо набули ще більшої складності. Педагоги сучасності перед якими постали ці питання намагаються знайти шляхи і методи вдосконалення своєї майстерності.

  Проблема педагогічного такту вчителя – та шляхи його формування досліджені в наукових працях І.Я. Зязюна, І.О. Синиці, І.В. Страхова та інших. У зміст даного поняття вкладається особливе професійне вміння дотримуватись принципу міри у спілкуванні з учнями, вміння вибирати вірний підхід до учнів у системі виховних відносин з ними. Вченими педагогічний такт розглядається, як частина педагогічної майстерності вчителя, як компонент його духовного складу, внутрішньої культури.

Важливе значення для сьогоднішніх педагогів мають праці цих видатних митців. Саме з них вчителі черпають необхідні для себе знання, думки, досвід.

   Як ми розуміємо багато положень І.О. Синиці, І.А. Зязюна були актуальні і прогресивні не тільки в минулому. І на сьогоднішній день багато педагогічних проблем, все також гострі, тому думки і поради педагогів минулого можуть з успіхом застосовуватись сучасними педагогами, вихователями, що дасть можливість уникнути багатьох проблем в навчально-виховному процесі.

  Передових учителів, тобто тих хто досягає високих результатів називають майстрами. Про них говорять як про людей, що опанували мистецтво викладання і виховання, високою культурою праці. Іноді про них говорять як про досвідчених вчителів.

   Можна твердити, що за своїм змістом і сутністю педагогічна майстерність і педагогічний досвід подібні. Однак, говорячи про вчителя, що він досвідчений мають передусім на увазі те, що він тривалий час працює, вміє працювати, а говорячи що вчитель є майстром, підкреслюють те, що він досяг особливо високих результатів. Виходить що не кожен досвідчений вчитель – майстер, але кожен майстер педагогічної праці – це досвідчений вчитель, хоча досвід його може бути невеликим.

   Коли вчитель-початківець, здобувши теоретичну підготовку, веде практичну роботу, він набуває досвіду. У цьому разі досвід означає набуття практичних вмінь, впровадження теорії у практику, процес формування досвіду вчителя. Отже набуття досвіду є етапом, щаблем у досягненні майстерності, якщо цей досвід осмислюється і стає особистим надбанням учителя. Досвідчений вчитель, який досягає високих результатів – це майстер.

   Учитель – майстер зазвичай тактовний педагог. З педагогічним тактом не народжуються, ним оволодівають у педагогічному навчальному закладі та під час професійної діяльності

   Термін «такт» - широковживане поняття. Він має кілька значень. Це і метрична музична одиниця, й почуття міри, що підказує найделікатнішу міру поведінки, виявляючи повагу до іншого і почуття власної гідності. Основний принцип тактовної людини – у найскладніших ситуаціях зберегти повагу до іншого, ідучи на компроміс задля іншої мети. .[11; с304]

   Термін «педагогічний такт» стосується діяльності тих, хто має справу з вихованням людини. Педагогічний такт явище складніше за звичайний такт. Його наявність передбачає, що вчитель маючи звичайний такт, досягає педагогічного ефекту, спонукуючи учня до власного прийняття рішення, до саморозвитку. Педагогічний такт досліджували К.Д.Ушинський, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський, І.О.Синиця, В та І Чорнокозови, Д.Самуйленко та інші вчені.

   У літературі відомо кілька визначень поняття «педагогічний такт». За І.О.Синицею «педагогічний такт»  у широкому розумінні – це соціальне професійне вміння вчителя за допомогою якого він у кожному окремому випадку застосовує щодо учнів найефективніший за певних обставин засіб виховного впливу .[5; с31] К.Д.Ушинський вважав, що педагогічний такт – це  лише особливе застосування такту психологічного, а психологічний – це «не що інше, як більш чи менш темне напівсвідоме зібрання спогадів, пережитих нами самими». [8; с 43]

   К.Д.Ушинський вважав педагогічний такт однією з ознак педагогічної майстерності, підкреслюючи, що саме від його наявності залежить і якість навчально-виховної роботи, і стан взаємин учителя з учнями, і авторитет педагога в очах вихованців та їх батьків.

  За педагогічним словником педагогічний такт це вміння педагога дотримуватись принципу міри у спілкуванні з учнями, вміння знайти правильний підхід до них у процесі навчання і поза ним.[4; с25]

   Авторами психологічного словника за редакцією В.І.Войтка педагогічний такт ( з лат. taktus – дотик, дія) тлумачиться значно ширше. Не відкидаючи поняття міри, автори словника розглядають міру, як механізм, що спрямовує свідомість людини, її переживання та розуміння ситуації й прояв найтонших властивостей своєї душі й поведінки. Вони визначають педагогічний такт, як почуття  міри, що підказує людині найделікатнішу лінію поведінки у ставленні до когось, чогось; уміння особи вести себе належним чином виявляючи повагу до інших і зберігаючи почуття власної гідності.[1; с.26]

Праці вчених-педагогів зокрема А.С.Макаренка, І.О.Синиці,                     

    В.О.Сухомлинського дають підстави констатувати:

 а) педагогічний такт – це почуття міри  у застосуванні педагогічно впливу на учнів, коли оптимально враховуються соціальні (не втратити добрих стосунків) наслідки;

 б) педагогічний такт – одна з форм педагогічної моралі;

 в) педагогічний такт – форма активної морально-педагогічної творчості вчителя, в якій злиті воєдино моральна свідомість і дія;

 г) педагогічний такт – невід’ємна  ознака педагогічної майстерності.

  Сучасні дослідники педагогічної майстерності І.О.Синиця, І.А.Зязюн, Ю.П.Азаров відводять педагогічному тактові важливу роль у професійній діяльності вчителя, а також виділяють принципи педагогічного такту – його головні, вихідні теоретичні положення. Їх виводять із природи педагогічних явиш у галузі педагогічного впливу і з галузі педагогічної діяльності. Керуючись педагогічними принципами педагог дістає змогу успішно оволодіти педагогічним тактом, адже вони відображають психолого-педагогічні закономірності.

   Одним із важливих принципів педагогічного такту є гуманістична спрямованість впливу вчителя, піклування про фізичне  й моральне здоров’я дитини. Гуманізм як моральна якість особистості органічно пов'язаний з іншими якостями і є підґрунтям усіх найкращих рис людини – патріотизму, колективізму, толерантності, тощо. В гуманістичній спрямованості дій учителя виявляються його повага до особистості учня, колег, батьків і прагнення зберегти їхню гідність, сприяти подальшому розвитку. Гуманістично спрямований учитель намагається встановити духовний контакт з кожним учнем, відчути дитину, розпізнати її настрої й прагнення що особливо важливо у стосунках зі слабкими, хворими й дратівливими дітьми, а також із тими хто щиро помиляється в оцінюванні своїх дійсних вчинків і слів.[2; с.307-308]

    Органічно пов'язаний із гуманізмом наступний принцип педагогічного такту – підхід до учнів з оптимістичною гіпотезою. Струнку теорію педагогічного оптимізму розробив А.С.Макаренко. Сам педагог завжди дотримувався цього принципу, вірячи в можливості перевиховання педагогічно занедбаних підлітків, у здатність до морального удосконалення людини, демонструючи цю віру навіть із ризиком помилитися. Підхід з оптимістичною гіпотезою виявляється також у впевненій позиції вчителя та його бадьорому настрої, у прагненні створити мажорну атмосферу в колективі й головне в готовності допомогти кожному вихованцеві відчути свою силу прагнення до духовного саморозвитку.

    Наступний принцип – опертя на позитивне у вихованця. Він передбачає дотримання головної лінії дії вчителя: у перевихованні учня слід починати із пошуку позитивного в його особистості із звернення до його гідності, щоб разом із ним, спираючись на його сильні риси, долати недоліки у поведінці. Враховувати позитивне, спиратися на позитивне, підносити позитивне – важлива функція вчителя і необхідна умова його тактовного дотику до чуйної душі учня.

    Принцип єдності, вимоги й поваги до учня А.С.Макаренко оформлював граматично чітко: «Якомога більше вимоги до людини, але разом з тим і якомога більше поваги до неї.»  .[2; с308]

   У педагогічній діяльності вимога є важливим способом  впливу на учнів. Педагогічний такт учителя дає учневі змогу  побачити в цій вимозі  вияв поваги до його особистості. «Коли ми від людини багато вимагаємо, то в цьому самому і полягає наша повага, саме тому, що ми вимагаємо, то ця вимога виконується, і ми поважаємо людину.[6; с.29]

   Позиція педагога – бути водночас і вимогливим, і добрим до учнів, виявляючи довіру і турботу. Вимогливість як форма вияву поваги до особистості  школяра, віри у його сили, має бути позитивно підкріплена ставленням учителя, послідовністю його дій. Такт потребує від учителя, щоб він залишаючись непримиренним потребує до порушень норм моралі з боку учнів, обов’язково зберігав повагу й гарні стосунки з дітьми, допомагаючи виходити із складних ситуацій. Щоб визначити міру вимоги до учня й міру заохочення  педагогові слід знати особливості кожної дитини, її  внутрішню позицію. «Втрачається міра – втрачається педагогічний такт», - підкреслив І.О.Синиця .[5; с.58]

   Звідси і наступний принцип – принцип міри. Заслуга обґрунтування цього принципу в мистецтві виховання взагалі й стосовно педагогічного такту зокрема належить також А.С.Макаренку, який зауважував: «За що б ми не вхопилися у справі виховання, ми всюди прийдемо до цього питання – до питання міри, а якщо сказати точніше – до середини… Слово «середина» можна замінити іншим словом, але як принцип це треба мати на увазі при вихованні дітей» [6; 28]. Ця золота середина, певна гармонія в розподілі суворості й ласки має бути завжди, бо «надмірність у тому чи іншому ставленні до учнів часто закінчується протилежним, тобто дає зворотну реакцію.» Надмірна вимогливість призводить до непослуху, надмірна серйозність – до легковажності, надмірна поблажливість до грубості.[6;с.29]

    Принцип міри виражає діалектичний підхід до використання засобів впливу. Вміння ніде не переборщити А.С.Макаренко вважав ознакою здібного педагога.

   Виявляючи повагу й вимогливість до дитини, вчитель мусить дбати про збереження власної гідності, зміцнення свого педагогічного авторитету, не припускатися вчинків, висловів, які ганьблять його, як наставника. Руйнування авторитету зводить нанівець силу впливу вихователя. Інтерпретація вчителем провини учня не повинна розривати психологічного зв’язку з ним, а поглиблюючи гуманні стосунки, створювати і його свідомості зразок для наслідування у ставленні до себе та інших. Застосування цього принципу дає вчителю можливість за певних обставин розумно відступати, зберігаючи гідність.

  Слід наголосити й на такому важливому принципі педагогічного такту, що характеризується тактику його дій, як раціоналізація негативних емоцій, що нерідко спотворюють сприйняття педагогічної ситуації. Як радять психологи, позитивні емоції, що виникають під час спілкування, слід безпосередньо і відкрито виражати, а негативні пропускати через свідомість: «усьому приємному я радію, а неприємне намагаюсь усвідомити, щоб позбутися його». Тому педагогові потрібно вчитися змінювати емоційні реакції на розсудливі.

    Принцип – піклування про фізичне й моральне здоров’я дитини. Вияв поваги до особистості це не лише моральне явище, це також вплив на фізичний і психічний стан. Педагогічний такт дає змогу торкнутися цих сфер особистості дуже обережно.

   Названі принципи пов’язані між собою, вони доповнюють один одного. Дотримання їх передбачає наявність у вчителя певних морально-психологічних якостей, які є передумовою педагогічного такту: любові до дітей, чуйності, витримки, принциповості, врівноваженості, послідовності, поміркованості, відвертості, щирості, кмітливості, доброзичливості…

Дотримуючись педагогічного такту учитель мусить добиватися, щоб вчинки й дій учнів мали не тільки моральний, а й навчально-виховний вплив, обирати таку форму поведінки завдяки якій можна було б досягти позитивних наслідків в обох сферах діяльності – моральній і виховній. Єдність обох цих аспектів робить вимоги педагогічного такту цілком реальні.

   Нетактовність учителя  є результатом  багатьох причин, що пов’язані з його  невмінням розуміти  іншу людину, поставити себе на її місце, уявити її думки та почуття.

   На думку В.М. Чорнокозової, найпоширенішими  формами  педагогічної нетактовності є:

• заподіяння душевних ран людям шляхом  підриву їхнього авторитету. Створення  атмосфери  непорозуміння, відчуження та неприязні  в межах формальної правильності, позірної ввічливості та моральності;

• застосування будь-яких засобів  впливу на учня  як результат безсилля вчителя, його невміння використовувати доцільніші моральні методи;

• формальний підхід до учня, нерозуміння мотивів його дій, необґрунтована оцінка вчинків;
• однобічність оцінки вчинку, небажання осмислити дії другої сторони та вислухати її думку [9; с. 80]

   Для вчителя важливим є вміння зробити зауваження своєму товаришу, порадити батькам змінити своє ставлення до дитини так, щоб не порушити добрих стосунків. На жаль, деякі вчителі не бачать в цьому особливої потреби і припускаються грубощів на тій підставі, що вони більш кваліфіковані, ніж батьки, більш досвідчені в питаннях виховання. При цьому нерідко забувають, що не всяка допомога чи порада можуть бути прийняті. Не кожне зауваження можна взяти до уваги, особливо, якщо воно не є виявом доброзичливості. Часто нетактовні зауваження не тільки пропадають даремно, а й призводять до наслідків, протилежних тим, на які вони були розраховані.

    Ображаючи дитину, вчитель викликає в неї бажання повчитися, відстояти свою, хай навіть неправильну, точку зору.

  Нерідко проблеми пов’язані із недостатністю досвіду виникають у молодих учителів, у яких присутні всі компоненти майстерності, але не вистачає підходів  до учнів, контакту із ними .

  Оскільки більшість проблем молодих вчителів пов’язана із встановленням контакту з учнями, формуванням та розвитком педагогічного такту. І.О.Синиця наводить деякі загальні рекомендації, які допоможуть вчителям удосконалювати свою педагогічну діяльність:

  1. Бережіть високе, благородне звання вчителя. Пам’ятайте, що особистість учнів виховується особистістю його наставників. Хай ваше служіння Батьківщині,   ваше ставлення до праці, ваша громадська мужність і ваша поведінка серед людей будуть гідними для наслідування вашими вихованцями.

  2. Поважайте особистість у своїх учнях, оберігайте та розвивайте їхню гідність. Із розвитком гідності в учнів розвиваються і всі інші, кращі людські риси. Бережіть і власну гідність. Педагог, який не береже власної гідності не зуміє її виховати в своїх учнів.

  3. Не підкреслюйте своєї зверхності над учнями. Вони  не забувають, що ви їхні учителі та наставники, що ви старші та маєте більше прав, ніж вони, але не люблять, коли їм часто нагадують про це. Чим частіше вчителі підкреслюють свою зверхність, тим менше учні приймають її.

  4. Змінюйте свою тактику у взаєминах із учнями, згідно з їхнім віком, їх духовним зростом. Збагачуйте її новими методичними підходами. Будьте вибагливими у методах виховання не менше, ніж у методах навчання.  Уникайте зайвої прямолінійності та нотації. Надавайте перевагу недемонстративним підказуванням.

  5. Найкраще  те переконання, що сприймається учнями, як своє власне. Використовуйте увесь діапазон педагогічної стимуляції, але будьте на похвали та скупіші на покарання.

  6. Навчіться володіти своїм голосом, інтонувати своє мовлення, уникайте крику. Крик принижує вас як педагога, зменшує ваші можливості впливу на учнів. Крик свідчить не про вашу силу, а про ваше безсилля.

 7. Уникайте рішення, у доцільності яких ви не впевнені, не приймайте рішень у стані роздратування, в давайтеся  до методу відстрочки, який дасть змогу розумно розпорядитися своїм правом, а учням підкоритися йому.

   8. Поважайте індивідуальність кожного учня, бажання утвердитися в класі, мати кращий статус. Успіх окриляє людину, неуспіх, до того ж постійний, пригнічує. Шукайте привід похвалити  учня. Якщо учень сам не дає такого приводу, створіть його. Нерідко одна похвала дає більше користі учневі, ніж десять різних зауважень.

  9. Несіть батькам учнів радість, не зловживайте скаргами на своїх учнів. Ваші взаємини із учнями – це, насамперед, ваша справа.

  10. Покажіть при нагоді учням усе краще, що є у вас (свої здібності, уміння, ерудицію, звички). Нічого не приховуючи, але і нічого не підкреслюючи. Навіть талант більше приваблює учнів, коли він скромний.

  11. Бережуть довіру своїх учнів. Довіра до вас – то вершина ваших взаємин із учнями [7].

  Досить   часто нетактовність виникає від професійної деформації вчителів, яка виявляється в особливостях настанов та стереотипах поведінки, тим самим погіршуючи результати та ускладнюючи спілкування. Закріплюється надмірна трафаретність  у підходах, спрощеність у поглядах на робочі проблеми, що призводить до зниження рівнів кваліфікованості спеціаліста, його деградації.

  На жаль, таке часто трапляється із досвідченими вчителями, які не сприймають нових способів навчання, намагаються  «ліпити»  кожного учня на свій лад, в останні роки, крім професійної деформації почали виділяти явище, яке отримало назву  «професійне вигорання». Таке вигорання обумовлює зміну психіки, поведінки та самопочуття у представників багатьох професій, але, перш за все, у тих, хто працює із людьми.  При цьому спеціалісти втрачають необхідну стриманість, стають агресивними та дратівливими.    Аналіз психіки вчителів показав, що часом такі якості, як:  тактовність, самокритичність -  помітно зменшуються [4, с.58].

  Отже, порушення  педагогічного  такту  вчителя  призводить до різних негативних наслідків:

• порушення контакту в системі «вчителі - учні»;
• зневага учнів до грубого, нетактовного вчителя;
• втрата вчителем власного авторитету;
• втрата учнем віри у свої сили, здібності, грубість учнів як відповідь на грубість вчителя;
• неслухняність учнів;
• небажання вчитися в нетактовного вчителя;
• втрата віри у справедливість; 

Список використаних джерел

1. Войтенко И.С. Педагогический такт и его значение. -  М.,1956. -  С.26
2. Педагогічна майстерність /за редакцією І.А.Зязюна. - К.: «Вища школа», 1997.  –  С.30-31, 37,  49.
3. Педагогическое мастерство преподавателя высшей школы. Метод указания для молодых преподавателей.// Сост. А.Ы.Астахов – Киев, 1982. -  С. 41 - 43
4. Психологічний словник / За редакцією Войтка В.І. – К., «Вища школа», 1982.  – С.25
5. Синиця І.О. Про педагогічний такт учителя
6. Синиця І.О. Педагогічний такт і майстерність вчителя
7. Синиця І.О. З чого починається педагогічна майстерність. - К.: «Радянська школа», 1969
8. Ушинський К.Д. Человек как предмет воспитания. -  К., 1950
9. Чорнокозова В.М., Чорнокозов І.І. Етика вчителя. -  К.: Радянська школа, 1969. - С.80