Витоки народної вишивки

ВИТОКИ НАРОДНОЇ ВИШИВКИ

НАРОДНА ВИШИВКА

Українська народна вишивка, її історія

     Вишивка – поширений вид декоративно – прикладного мистецтва, в якому узор та зображення виконуються ручним або машинним способом на різних тканинах, шкірі, повсті, та інших матеріалах льняними, бавовняними шовковими, вовняними нитками, а також бісером, перлами, коштовним камінням, паєткамита ін. Дані археологічних розкопок, свідчення літописців і мандрівників минулого дозволяють стверджування, що витоки мистецтва вишивання на території, яку займає сучасна Україна, сягають сивої давнини і розвиток його не переривався ніколи – починаючи з незапам’ятних часів і до наших днів.

     Елементи символіки сучасних орнаментів української народної вишивки перегукуються з орнаментами, якими прикрашали посуд давні мешканці території нашої держави – трипільські племена (доба пізнього неоліту і початку періоду бронзи).

     Вишивкою було прикрашено одяг у скіфів – мешканців причорноморських степів, про що свідчить давньогрецький історик Геродот. Відомо багато археологічних доказів відносно давності і поширеності народних звичаїв вишивати одяг. У с. Мартинівка Черкаської області було знайдено скарб, що датується 6 ст. н. е. Серед інших речей тут виявлено срібні бляшки з фігурками чоловічків, одягнених у широкі сорочки з вишивкою на грудях, ще недавно так одягались українські селяни.

     У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалось. Сестра Володимира Мономаха Анна –Янка організувала в Києві, в Андріївському монастирі, школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом. Археологічні розкопки підтверджували значне поширення вишивання у стародавньому Києві: на фібулах і срібних браслетах 13 ст. зображено постаті в сорочках з широкими вишиваними манишками.

      На рубежі XVI – XVII ст. починається могутня хвиля відродження української культури, розвитку різних видів мистецтва, в тому числі й вишивання. Чи не найяскравішим втіленням багатого і різномастого мистецтва народної вишивки є біла вишивана сорочка – невід’ємна складова частини українського народного вбрання як жіночого так і чоловічого. Вишивана сорочка була характерною ознакою кожної місцевості, і порівняно легко відрізнити полтавську від подільської, гуцульську від поліської тощо.

Вони розрізняються орнаментом, технікою виконання та гамою барв.  

      Вишиванням на Україні займалися виключно жінки. У XVIII – XIXст. майже в усіх поміщицьких господарствах та при монастирях існували майстерні художньої вишивки, вироби яких не лише використовували для власних потреб, а й частково йшли на продаж. З другої половини XIX ст. мистецтво вишивання поступово виходить за межі хатнього ремесла і подекуди набирає форм кустарного промислу.

      Виникають артілі та перші кооперативні об’єднання вишивальниць. Подекуди цілі села живуть цим промислом. Справжній розквіт мистецтва народної вишивки на Україні розпочинається в умовах радянської дійсності. 26 квітня 1919 року в «Известиях ВЦИК» була опублікована постанова Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету «Про заходи сприяння кустарної промисловості», спрямована на поліпшення умов праці народних майстрів, збереження та дальший розвиток центрів народної творчості. Протягом тих років регулярно організовувались виставки народного мистецтва в Києві, Москві та Ленінграді. Віроломний напад фашистської Німеччини перервав мирну творчу працю людей.

     Український народ разом з усіма народами СРСР одностайно став на захист Радянської Вітчизни. Відступаючи з захоплених територій нашої країни, фашисти залишали після себе зруйновані міста, села, промислові об’єкти, вивозили культурні цінності.

     Після Великої Вітчизняної війни під керівництвом Комуністичної партії трудящі нашої країни відбудували народне господарство. Почався новий період розвитку українського декоративно – прикладного мистецтва. Ідейний напрям цього розвитку визначили постанови Центрального Комітету партії 1946 – 1948 та 1958 років з ідеологічних питань.

     Ці постанови мобілізували радянських митців на боротьбу за партійність у мистецтві, освоєння кращих традицій вітчизняної художньої культури та основ народної творчості. Триває процес зближення професійного та народного мистецтва, який почався ще в довоєнні роки. У 40 – 50 – х роках ініціатива в мистецькому вишиванні переходить до художників. Значного поширення набуває вишитий портрет відомих поетів, героїв громадянської і Великої Вітчизняної воєн та ін. Починають вишивати панно, присвячені видатним подіям, меморіальним датам. Сьогодні, як і сотні років тому, не старіє стародавнє мистецтво тканих і вишиваних рушників, які є традиційною прикрасою українського народного житла.

      Орнаментований рушник – неодмінний атрибут багатьох народних обрядів та звичаїв. Він використовується в сучасних обрядах весілля, при зустрічі дорогих гостей хлібом – сіллю та ін. Оздоблення рушників – це невичерпна скарбниця народної фантазії. Орнаментальні мотиви українських народних вишивок сягають своїм корінням у місцеву флору та фауну, в історичну традицію.

У давнину основні орнаментальні мотиви відображали елементи символіки різних стародавніх культів. За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи: геометричні (абстрактні), рослинні, зооморфічні (тваринні). Геометричні орнаменти притаманні всій слов’янській міфології. Вони дуже прості: кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести (прості й подвійні). Важко судити, який зміст вкладався в ці символи раніше. Сьогодні на основі їх в народній вишивці широко використовуються такі мотиви, як «баранячі роги», «кучері», «кудрявці», «гребінчики» тощо.

      В орнаменті подільських вишивок трапляється мотив «кривульки», або «безконечника», який відомий ще з часів трипільської культури, тобто значно раніше, ніж славнозвісний грецький меандр. В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. Навіть гранично умовні узори виникли внаслідок спостереження реально існуючих форм у природі.

     В українській вишивці часто використовуються такі мотиви, як «виноград», «хміль», «дубове листя», барвінок тощо. Деякі з них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу. Так, мотив «барвінку» є символом немеркнучого життя, узор «яблучне коло», поділений на чотири сектори, з вишиванням протилежних частин в одному кольорі – символом кохання.

      У вишивках зооморфних орнаментів зображується: кінь, заєць, риба, жаба; з птахів – півень, сова, голуб, зозуля; з комах – муха, метелик, павук, летючі жуки. Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні вишивальні шви, так звані «техніки», яких відомо на Україні близько ста.

Характерні особливості вишивок різних регіонів України .

     Художня вишивка України при своїй єдиній стильовій основі дуже різноманітна. В кожній області вона має свої відмінності.

 Розглянемо характерні особливості вишивання в різних районах України. Художні вишивки Полтавщини багатогранні за технікою виконання, формами узору, логікою побудови.

      Для полтавських сорочок характерні такі шви: хрестик, плутаний хрестик, подвійний прутик, зубчики, мережка, прутикові мережки, вирізування та інші. Сорочки на Полтавщині вишиваються переважно білими нитками, зрідка червоними та сірими. Манишка білих сорочок у старих взірцях оздоблювалася білими узорами, що виконувався гладдю. Візерунок обводився чорними або кольоровими смугами.

    Техніка вишивання – стебнівка, хрестик, шов «позад голки». Полтавські рушники вишивали червоними нитками і зображали на них світове дерево або «Дерево життя». Воно символізує людський рід, усе живе на землі. У вишиванках зображення дерева замінює фігуру жінки - матері – берегині людського роду.

    Техніка вишивання Харківської області має багато спільного з установленими формами вишивки центральних областей УРСР, але її властиві й цілком своєрідні поліхромні орнаменти, що виконуються півхрестиком чи хрестиком.

     Вишивки Полісся прості й чіткі за композицією. Ромболамана лінія геометричного мотиву повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою по біло – сірому фону лляного полотна графічно чітка.

    Вишивки Тернопільської області відзначаються густим, темним, аж до чорного, колоритом. Виконані вовняними нитками, густі без пробілів, орнаменти суцільно вкривають рукави жіночих сорочок.

     Вишивки Київщини виділяються дрібно розчленованими орнаментальними мотивами. Вони найчастіше червоного кольору з графічним окресленням малюнка чорним.

     Багато і щедро вишивали на Буковині. Яскраво і різноманітно прикрашали рукави святкових сорочок. Вишивали різнокольоровими нитками.

         Вишивки Закарпаття характеризуються різноманітністю візерунків, багатством кольорових сполук, здебільшого червоного з жовтим та зеленим. Два або три відтінки жовтого кольору прояснюють вишивку і надають їй золотавого відблиску. Типовим є густе заливання тла, коли велика кількість дрібних елементів заповнює площину . Значення та символіка кольору   Українські вишивки дуже різноманітні і гармонійні за поєднанням кольорів.

 Колір у народній вишивці має символічне значення.

    Традиційними українській вишивці є червоний, чорний та білий кольори. Рідше зустрічається синій, зелений та жовтий.

    Червоний колір – це колір життя, сонця, здоров'я, крові. Тому він і переважає у народних вишивках.

     Чорний в противагу червоному нагадує про сум, горе, смерть. Хоча однозначного тлумачення символіки кольору в народній вишивці немає. Адже і святкові вироби часто вишивали в різних місцевостях чорними нитками.

Матеріали та інструменти для вишивання

    Для виконання вишивки необхідно приготувати тканину та нитки, набір голок, п'яльця, ножиці, лінійку, наперсток. Основна частина швів при вишиванні виконується рахуючи нитки тканини, тому необхідно підібрати тканину світлого тону: білу, жовту, блакитну полотняного переплетення. Це може бути лляна тканина, льон з лавсаном, домотканеполотно, а також тканини розрідженої структури.

      Вишивають різними нитками: ірисом, муліне, штапельними, шовковими, вовняними, напіввовняними, синтетичними, котушковими. Можна також виконувати вишивку нитками з тканини, якщо вони досить міцні. Для цієї мети 0,5м тканини ріжуть на смужки шириною 5 або 6см паралельно кромці тканини. Нитки основи більш міцні, тому ними виконують вишивку. Поступово висмикують нитки утоку (перпендикулярні основі). Отримані нитки основи довжиною 0,5м готують для вишивки. Їх зволожують і розгладжують праскою, натягуючи. Або можна зволожити, туго намотати на скляну посудину і дати висохнути. Кольорові яскраві вишивальні нитки до вживання необхідно перевірити на міцність фарбування. Роблять це так: опускають нитки в гарячу воду, якщо вода забарвлюється в колір ниток, значить, вони линяють.

     Такі нитки, перш ніж вишивати, потрібно прокип'ятити з додаванням 9% оцту (1 столова ложка на склянку води) протягом 5хв, а потім прополоскати до чистої води. Нитки муліне, щоб не плуталися, заплітають не туго в косичку, розрізавши моток там, де вузликом пов'язано його початок і кінець. Витягати треба по одному шнурочку (6 тонких ниток) з центру косички. Нитку в голку втягують не довше 0,5м, щоб не плуталась.

      Голки для вишивання підбирають залежно від щільності тканини і вишивальних ниток.   Чим щільніше тканина і товщі вишивальні нитки, тим повинна бути товще голка, і навпаки, чим тонше тканина, тим тонше нитки і голки. Голки повинні бути з великими овальними вушками, щоб легко було втягувати вишивальні нитки.

     Для виконання зразків мережок і орнаментів необхідно мати невеликі ножиці з гострими кінцями. Великими ножицями розрізають тканину для виробів. П'яльці вживаються для того, щоб тримати тканину в натягнутому вигляді і зберігати вишитий візерунок від стягування. Заправляти тканину в п'яльці треба так, щоб не виходило перекосів, інакше вишитий візерунок деформується після зняття тканини з п’ялець. Лінійка застосовується для визначення місця розташування візерунків або зразків вишивки. Вишивати треба з наперстком. Наперсток надягають на середній палець правої руки. Він повинен щільно прилягати до пальця.