ВИВЧЕННЯ БІОЛОГІЇ ЛІСОВИХ МУРАХ

ВИВЧЕННЯ БІОЛОГІЇ ЛІСОВИХ МУРАХ

У природі нараховується понад 12 тисяч видів мурах. Мурахи - всюдисущі. Вони живуть у лісах, на полях, у садах, на луках, болотах і в пустелях. У наших лісах найчастіше трапляються руді мурахи (Formica rufa). Побачити їх важче, бо вони живуть у землі. Найбільше в лісі чорних садових мурах (Lasius niger) . Хоч вони і називаються садовими, живуть скрізь, а гнізда будують у деревині. Чорних мурашок часто можна побачити там, де є засохлі дерева.[7]

У будинках оселилися домашні або фараонові мурахи (Monomorium pharaoins). Таку назву їм дав шведський учений Карл Лінней, який помилково вважав батьківщиною цих комах - Єгипет. Правильніше було б назвати їх індійськими або мурахами раджі. Адже саме з індії приблизно в середині 16 ст завдяки розвитку мореплавства почалося розселення мурах по всьому світу. Вітрильні судна, що припливали за прянощами, сандаловим деревом, слоновою кісткою та рубінами, і привозили додому разом із заморськими гостинцями маленьких емігрантів. Так мурахи розселилися по світу, а 100 років назад потрапили в Україну. У будинках вони оселилися не через прив’язаність до людей, а тому щолюблять тепло.

Опис мурашника

Всі мурахи, що мешкають у нас в країні, живуть у гніздах. Будують вони їх на землі. Зовні їх можна помітити по купках землі. Всередині підземна галерея веде до камер, які з'єднані між собою. Глибина гнізд різна від 30 см до 2-х м. Купол гнізда складається з гілочок – у нього захисна функція, він захищає від дощу, вітру, снігу. Усередині купол складається з великих гілок, там підтримується постійна t 26-29^◦С. А зимують мурахи в підземній частині.[11]

Мурахи – суспільні комахи, їхні колонії існували за 50 млн. років до появи перших громад людей. Ми звикли бачити у лісі колективні споруди рудих мурашок, які нагадують купу хмизу, голочок хвойних дерев, сухої трави, дрібних та великих паличок, які хазяйновиті мурахи накопичили у своєму житлі. Однак мурашник – це не просто купа всякої всячини, серед якої безцільно снують мурахи. Це навіть не будинок, а справжня імперія з вулицями, переходами і тупиками, апартаментами цариці та галереями, камерами для яєць і личинок, коморами для зберігання їжі. У цьому дивовижному лісовому храмі лише на перший погляд панує хаос. Більшість мурашок зайняті конкретною роботою. У кожному мурашнику є самці, самки і робочі мурахи. Самці та самки – крилаті. Народженим повзати вдалося ненадовго (у шлюбний період) пізнати щастя польоту. Після запліднення самка скидає крила, а самці, завершивши шлюбний політ, гинуть.[9]

Робочі мурахи – це недорозвинені самки. Залежно від обов’язків, серед них розрізняють розвідників, годувальників, няньок, постачальників та солдатів. Розвідники шукають їжу, годувальники доять попелиць і годують личинок, няньки доглядають за личинками, постачальники приносять їжу в мурашник, солдати охороняють і захищають мурашник та його жителів.

Є мурахи, завдання яких – регулювати температуру в мурашнику. Вони гріються на сонечку, а потім швиденько біжать до мурашника, щоб віддати накопичене тепло. Такі собі живі сонячні акумулятори. Робочі мурахи підтримують у мурашнику постійну вологість, слідкують, щоб у спільній хаті не завелась плісень. Для цього мурашки постійно перетягують гніздовий матеріал з глибини нагору, підсушуючи за допомогою сонячних променів хвою, палички, листя.[8]

Більшість мурах – хижаки. Вони знищують яйця, личинок і дорослих комах. Є мурахи, які споживають соки рослин, харчуються солодкими виділеннями інших комах.  Мурахи – великі шанувальники «меду» попелиць. Вони затягують попелиць у мурашник і перетворюють їх на справжніх «дійних корів». Недарма видатний шведський учений – натураліст Карл Лінней назвав попелиць Formicarum Vacca – «мурашиними коровами». Весною мурашки випускають цих «корівок» із мурашника на «пасовища». У мурашниках є підземні комори з живими «діжками» - великими робочими мурахами, які накопичують запаси їжі в зобі.[1]

Мурахи  - женці (Pogonomyrmex) полюбляють насіння. В їхніх мурашниках назбирується десятки кілограмів зерна. Камери для зберігання зернових запасів женці облаштовують там, де є грунтові води, а води комахи відчувають на глибині до 50 м. Такі мурашники слугують вказівниками грунтових вод. Волога потрібна мурахам : насіння вбирає воду, набухає, стає м’якеньким, і мурашки перетирають його щелепами, перетворюючи на муку. Незважаючи на вологу, насіння у мурашнику не проростає. У мурашок є свій секрет, і вони знають, як загальмувати його ріст : швиденько прогризають пророслий паросток.[10]

Напівдні США, у Центральній та ПівденнійАмериці живуть мурашки – листорізи ( AcromyrmexAtta). Вони харчуються грибами, які самі вирощують у мурашниках. Якщо мурашина стежинка приведе їх до дерева, через деякий час листяначе й не бувало! Мурахитягнуть листки у гніздо, ретельно їх розжовують, змішують з слиною і складають отриману масу у великі камери. Це – своєрідне добриво для грядок, на яких ростуть гіфи гриба. Мурашки харчуються ними і годують такою їжею своїх личинок.[10]

Неписані мурашині закони вимагають: знайшов їжу – негайно сповісти товаришів і приведи їх до здобичі. Побачивши здобич, мураха посилає друзям повідомлення  за допомогою пахучої речовини, яку виділяють спеціальнізалози. Численними стежками по двоє,троє, а іноді й більшими групами вони тягнуть у мурашник гусениць, жуків, клопів, метеликів, будівельний матеріал. Тисячі мурах розбігаються в усі боки відмурашника,  і непереливки тому, хто опиниться на їхньому шляху: в хід ідуть міцні щелепи та мурашина кислота. За запахом слідів комахи знаходять дорогу до мурашника, навколо якого багато «пахучих» стежинок.[3]

Бачать мурахи погано, але у них добре розвинені нюх і дотикові відчуття. Органами нюху, які розташовані на чутливих вусиках – антенах, мурахи вловлюють запах й обмацують перешкоду. Зустрівшись на стежці, вони ретельно обнюхують один одного і визначають, свій це чи чужий. Якщо чужинець потрапляє в мурашник, господар одразу впізнає чужака за запахом, і непроханий гістьзмушенийутікати. [12]

Сила комах відомавсім – хто з вас не бачив і не дивувався, спостерігаючи за мурашкою, яка тягне ношу в кілька разів більшу за себе? За підрахунками англійського ентомолога Р. Хатчінса, мураха здатна тягнути ношу, яка важить у 52 рази більше її власної ваги, а слон масою 5 тонн насилу піднімає вантаж у 1,5 тонни. От і подумайте, яка тварина найсильніша у світі?

Деякі види мурах, які живуть у землі, виконують своєріднуоранку грунту. Таке розпушування має велике значення: в грунт проникає повітря, перемішуються різні частинки, випаровуються надлишки води у вологих грунтах, а в сухий – надходить вода. Завдяки роботі комах у грунт проникають необхідні поживні речовини. Якби не мурахи, багато наших степів і напів пустель були б укриті щільним кам’яним панциром.

Однак головна користь від мурах в іншому – вони знищують комах -  шкідників. Про користь мурах люди знали давно і всіляко намагалися заманити їх у свої сади. Руді лісові мурахи так активно винищують шкідливих мурах, що їхні мурашники взяті під охорону, а самих мурах спеціально розселяють у лісах, де їх мало. Там, де є мурашник, ділянка лісу 0,5 га врятована від шкідників, адже мешканці великого мурашника можуть знищити 6-8 млн. шкідливих комах упродовж літа.[4]

 Мурашина кислота, якою розтривожені мурахи мітять предмети, лікує ревматичні захворювання. Щоб отримати ліки, сьогодні не потрібно знищувати комах: у кожній аптеці можна придбати мурашиний спирт, отриманий хімічним способом.[3]

Мурахи можуть і нашкодити, щоправда ця шкода не катастрофічна. По-перше, вони полюбляють спілі плоди, особливо садову суницю; по-друге, вони вовтузяться з попелицями, охороняючи їх від ворогів. Ще б пак, адже ті продукують для них солодощі. Однак попелиці висмоктують сік з рослин і переносять серед них віруси. По-третє, мурахи, які полюбляють насіння, особливо з соковитими придатками, розносять бур’яни.

Отже, ці дивовижні комахи вміють шити і будувати, нянь чи ти дітей і збирати зерно, доїти попелиць і розводити гриби, орієнтуватися за сонцем, подавати один одному сигнали, працювати колективно, зрошуват пустелю і зводити дамби заввишки 3-4 см, щоб ходити по них і не намокати. Вони вміють обігрівати мурашник власними тілами: гріються на сонці, а потім біжать у мурашник і віддають там своє тепло, піднімаючи температуру на 5-10^◦С. [15],

Не дивлячись на те, що користь від мурах добре відома, є люди, що недбало ставляться до них. Хтось просто так, із цікавості, розкопує, пошкоджує мурашник, щоб подивитися, як бігають у паніці мурашки, як тягнуть у безпечне місце «мурашині яйця» - личинок. Інші руйнують поселення мурах саме через личинок: ними годують птахів, яких тримають у неволі. Вони не задумуються над тим, скільки часу і зусиль треба мурахам, щоб відновити своє житло. Якщо вони взагалі зможуть це зробити.  Мурашник треба повністю відновити не пізніше, ніж два-три до дощу, інакше всі його мешканці загинуть. Часто руйнування так і катастрофічні, що відновити мурашник уже не можливо. І скільки ж через це лишається шкідливих мурах, скільки гине рослин, навіть уявити важко![2,15]

Мурашник стане тобі у пригоді для визначення сторін світу. Він завжди знаходиться з південного боку дерева, бо там тепліше. Якщо ж мурашник розташований подалі від дерев, його південна сторона вологіша, щоб більша площа «даху»  освітлювалась сонцем.[2]

Пізньої осені та взимку життя мурашника завмирає. В цей час мурахи особливо беззахисні, тому для охорони мурашників влаштовують конусоподібні накриття з металевої сітки чи просто з гілок, а навесні їх забирають