ВІЙНА З РОСІЄЮ ТА КРАХ ПЕРШОЇ ІМПЕРІЇ

Плани Наполеона

Відносини між Францією та Росією стали погіршуватись з 1810 р. 24 червня 1812 р. розпочалась війна Франції проти Росії. У планах Наполеона було в перших же битвах розгромити російську армію. Він створив Велику армію (понад 600 тис. чоловік), причому більше половини її становили солдати з підкорених Францією країн - прусські, австрійські, саксонські, італійські, польські, іспанські й інші частини. Наполеон планував розчленування Російської імперії. У його планах був похід через Закавказзя в Індію, щоб там завдати поразки британцям.

Росія перед війною із Францією. 

Російській дипломатії вдалося трохи відтягнути початок військового зіткнення з Францією й створити більш сприятливу для Росії зовнішньополітичну обстановку в результаті укладання Бухарестського мирного договору з Туреччиною й секретного договору зі Швецією. Росія довела чисельність своєї армії до 900 тис. чоловік. Але оскільки значна частина військ перебувала в Молдавії, Криму, Фінляндії, на Кавказі й у внутрішніх районах, на західних кордонах до червня 1812 р. вдалося зосередити лише близько 240 тис. чоловік. Ці сили входили до складу трьох армій. 1-а - генерала Михайла Барклая-де-Толлі - на петербурзькому напрямку; 2-а армія генерала Петра Багратіона прикривала московський напрямок; 3-я армія генерала Олександра Тормасова - київський напрямок.

Вторгнення наполеонівської армії в Росію

Наполеон напав на Росію без оголошення війни. 24 червня 1812 р. він перейшов ріку Німан. Ядро його армії становили війська, що пізнали смак перемог у Європі, на чолі з кращими воєначальниками - маршалами Мішелєм Неєм, Йоахімом Мюратом, Луї Даву й іншими. Наполеон розраховував розгромити основні сили російської армії в генеральному бою ще поблизу кордону, а потім рушати на Москву й там продиктувати умови миру. Імператор Олександр I, отримавши відомості про напад французької армії, віддав наказ про відступ російських військ від кордону. Російське командування зірвало стратегічний задум Наполеона. 1-а і 2-а армії, відступаючи, зуміли уникнути генерального бою і зберегти свої основні сили. В серпні обом російським арміям удалося з'єднатися неподалік Смоленська. У Смоленській битві російські війська хоробро билися проти переважаючих сил супротивника, але змушені були залишити місто. Хоча дії М. Барклая-де-Толлі були виправданими з воєнно-стратегічної точки зору, безперервний відступ викликав загальне невдоволення в Росії. Деякі навіть звинувачували полководця в зраді. Це змусило Олександра I призначити головнокомандувачем всіх діючих армій та ополчення популярного у військах генерала Михайла Кутузова. 17 серпня 1812 р. генерал прибув в армію й прийняв командування.

Бородінський бій. 

Бій між російськими й французькими військами відбувся 7 вересня 1812 р. у районі села Бородіно в 125 км на захід від Москви. Ця битва стала вирішальною битвою війни 1812 р. Плани протиборчих сторін виглядали так: М. Кутузов прагнув завзятою обороною і нанесенням якомога більших втрат послабити французьку армію, зупинити її просування до Москви, одночасно зберегти боєздатність російських військ.Наполеон Бонапарт прагнув розгромити російську армію в генеральному бою. Маючи кількісну перевагу, він збирався прорвати центр російських позицій, обійти їхній лівий фланг і відрізати російській армії шляхи на Москву. Генеральному бою передував бій за Шевардінський редут, у ході якого російські війська героїчно відбивали атаки супротивника. Цей бій дав можливість російським військам завершити оборонні роботи на основних позиціях. 7 вересня, побачивши сонце, що піднімалося, Наполеон вигукнув: «Ось воно, сонце Аустерліца!». Битва почалася. Після могутньої артпідготовки французькі війська атакували Багратіонові флеші (земляні укріплення з гарматами). Обстановка на полі бою змінювалася практично щогодинно.У критичний момент французький імператор не наважився ввести в бій свій найнадійніший підрозділ - стару гвардію. Імператор сказав: «За вісімсот льє від Парижа я не можу ризикувати моїм останнім резервом». Французи завзято атакували, але розгромити російську армію їм не вдалося. Продовжувати битву наступного дня М. Кутузов не став. Уночі російські війська відправилися через Москву на південь. Бородіно позбавило французького полководця 40% його армії. Великими були втрати й російської армії: понад 40 тис. чоловік убитих. Втім, російська армія зберегла боєздатність і рішучість продовжувати боротьбу.

Покидання Москви російськими військами. М. Кутузов зібрав у Філях (село поблизу Москви) Воєнну раду. Більшість генералів висловлювалися за новий бій, хоча вони й не були впевнені в його успішному результаті. Уважно вислухавши всіх, М. Кутузов оголосив своє рішення залишити Москву без бою. «Із втратою Москви, - сказав він, - не втрачена ще Росія... Але, якщо буде знищена армія, загине й Москва, й Росія». Виявивши величезну мужність і витримку, головнокомандувач взяв відповідальність за наслідки цього рішення на себе. Російські війська залишили місто. Вступ військ Наполеона в Москву найменше нагадував тріумф - жителі покинули столицю, ніхто не зустрічав французького імператора. Незабаром у місті спалахнули пожежі, що знищили дві третини міста, у тому числі й продовольчі склади. Армія ворога опинилася на межі голоду. Французи вешталися по спустошених вулицях, вривалися в уцілілі будинки й садиби, грабували населення. Перебуваючи в Москві, Наполеон гадав, що він виграв війну. Однак, не дочекавшись російських послів із пропозицією миру, гордий завойовник змушений був сам звернутися із запитами до М. Кутузова й Олександра I. М. Кутузов відповідав ухильно, посилаючись на відсутність повноважень. Командування армії було рішуче налаштовано проти переговорів про мир, а оточення російського імператора наполягало на укладанні угоди із Наполеоном. Однак за умов напружених відносин між двором та армією та з огляду на зростання патріотичних настроїв у суспільстві, Олександр I відмовився від переговорів.

Відступ і розгром армії Наполеона Бонапарта. Поки Бонапарт залишався в бездіяльності в Москві, М. Кутузов розташував свою армію біля села Тарутіно, що не давало французам можливості рухатися на південь. Переконавшись, що миру в Москві він не дочекається, Наполеон змушений був прийняти рішення про відступ. Він мав намір зробити марш на Калугу й Тулу, захопити там російські військові бази, а потім відвести свої війська в Білорусію й Литву на зимові квартири, щоб наступного року зі свіжими силами відновити воєнні дії. Однак М. Кутузов перехопив ініціативу, перейшов у наступ і розбивкорпус І. Мюрата. Після отриманої звістки про поразку, 19 жовтня Наполеон вивів свою 110-тисячну армію з Москви й рушив у південному напрямку.  Спроба Бонапарта пробитися в південні райони країни закінчилась невдачею. Російські війська перекрили шлях супротивникові біля Малоярославця, де зав'язався запеклий бій. Місто вісім разів переходило з рук у руки, та нарешті французькі війська були відкинуті від нього. Наполеон був змушений повернути на розорену ним же Смоленську дорогу, як і планував М. Кутузов.Великих втрат зазнали французькі війська у боях під Вязьмою й поблизу села Красного. Відступаючі частини наполеонівської армії, що розтягнулися на багато десятків кілометрів, зазнавали безперервних ударів російських військ і партизан. «Палиця народної війни» - напади партизанських загонів, що складалися переважно із селян, міщан, добивала завойовників.Почалися морози. Погано одягнені й голодні солдати наполеонівської армії губили свою боєздатність. Через нестачу фуражу почався масовий падіж коней, що змушував супротивника кидати свою артилерію. Розв'язка наступила в битві на річці Березина. Наполеону пощастило переправитися через річку, але з катастрофічними втратами: у цьому бою французький головнокомандувач втратив 29 тис. чоловік і весь обоз. Після цієї переправи «Велика армія» перестала існувати як організована бойова сила. Згодом, перебуваючи у Вільно, Наполеон Бонапарт довідався про спробу республіканського перевороту в Парижі. Відчуваючи можливу втрату влади, Наполеон передав загальне командування військами І. Мюрату й виїхав у Париж. Повстання було жорстоко придушене, змовників стратили. Тим часом залишки наполеонівської армії втікали до західних кордонів Росії. Через річку Німан переправилися тільки 20 тис. учасників «російського походу». Плани Наполеона щодо завоювання світового панування були поховані в Росії.М. Кутузов привітав війська з перемогою над ворогом на території Росії й закликав їх «довершити поразку ворога на власних полях його». Олександр I видав Маніфест про закінчення Вітчизняної війни.

Навесні 1813 р. проти Франції оформилась Шоста коаліція у складі Росії, Англії, Пруссії, Швеції, Іспанії, Португалії. Згодом до неї ввійшла і Австрія. У березні 1813 р. проти панування Франції розгорнулась національно-визвольна боротьба німецького народу. 16-19 жовтня 1813 р. у "битві народів" біля Лейпцігу Наполеон зазнав нищівної поразки і був змушений відступити до кордонів Франції.

У середині січня 1814 р. союзники вступили на територію Франції, а 31 березня - до Парижу. 6 квітня 1814 р. Наполеон зрікся корони та трону на користь свого сина Франсуа Шарля Жозефа. Наполеону у володіння було надано острів Ельба. Тимчасовий уряд Франції очолив Талейран. Згодом союзники реставрували монархію Бурбонів, запросивши королем Франції брата страченого короля Людовика XVIII. Реставрація монархії, терор проти населення викликали невдоволення в країні. Наполеон, який був проінформований про стан справ у Франції, готувався до реваншу.

У вересні 1814 р. союзники скликали Віденський конгрес, який мав визначити кордони післявоєнної Європи. На Віденському конгресі були присутні представники європейських країн. Талановита дипломатія Талейрана забезпечила Франції найбільш сприятливі умови:

• на неї було накладено контрибуцію;
• на її території протягом 3 років розміщались війська союзників;
• вона мала передати союзникам свій флот.

Згідно рішень конгресу, до Росії відійшла частина Польщі з Варшавою, було приєднано Фінляндію; до Англії - острови Мальта, Цейлон, Капську землю. Було створено Німецький союз із 39 держав, але роздрібненість Німеччини зберігалась. Також залишилась роздрібленою Італія. Норвегію було приєднано до Швеції, а також реставровано династію Бурбонів в Іспанії.

Сто днів Наполеона. У 1815 р. з метою боротьби з революційним рухом монархи Росії, Австрії, Пруссії підписали "Священний союз". В результаті його рішень було придушено революції в Італії та Іспанії (20-ті pp. XIX ст.). Тим часом Наполеон спробував взяти реванш і повернутись до влади. 1-го березня 1815 р. Наполеон з вірними частинами висадився в бухті Жуан і вже 20 березня - вступив до Парижу. Сформувавши нову армію, Наполеон розпочав новий похід на Бельгію. 18 червня у битві при Ватерлоо він зазнав невдачі від об'єднаних англо-прусських сил і змушений був вдруге зрікатися корони на користь свого сина. Сто днів його другого правління закінчились.

Наполеона було заслано на острів св. Олени під охорону англійців, де він і помер 5 травня 1821 р. Причина смерті Наполеона Бонапарта і по сьогодні залишається однією з таємниць історії.