Військово-історисна доповідь "Доля монітору "Ударний""

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ

ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
ВІДДІЛ ОСВІТИ ІЗМАЇЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

КОМУНАЛЬНИЙ ПОЗАШКІЛЬНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ІЗМАЇЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

 «ПАЛАЦ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА»

 

Всеукраїнська експедиція учнівської та студентської молоді

«Моя Батьківщина Україна»

Напрям:«З попелу забуття»

 

 

 

 

Тема роботи: «Доля монітору «Ударний»

 

 

 

 

 

м. ІЗМАЇЛ – 2018

 

Роботу виконали:

екскурсоводи ради музею Дунайської флотилії Палацу дітей та юнацтва

Германюк Олександра

Каражекова Ганна

 

Керівник: Помазан Тетяна Ігнатівна,

керівник музею Дунайської флотилії,

 заступник директора Палацу дітей та юнацтва

(тел. (067)5485474;  ел./п. t5485474@gmail.com)

 

 

Консультант:БазарнікНаталля Георгіївна,

старший офіцер групи по роботі з персоналом

Навчального центру морської охорони, капітан-лейтенант

(тел. (067) 4835157)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

1. Вступ     …………………………………………………………………………4

2. Розділ I: Доля монітору «Ударний» у часи Другої  Світової війни………...6

2.1. Народження: місто Київ……………………………………………………...6

2.2.Флагман Дунайської флотилії ……………………………………………….8

2.3.Останній бій …………………………………………………………………..10

3. Розділ II: Річковий монітор на дні Ягорлицької затоки …………………….12

4. Висновки ……………………………………………………………………….15

5. Література та використані джерела …………………………………………..16

6.  Додатки ………………………………………………………………………...17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

З кордонів починається країна,

Земля Вітчизни – з рідних берегів,

З пісень – свята любов до України,

Майбутнє – тільки з пам’яті часів.

 

ВСТУП

       На дні Ягорлицької затоки в Херсонській області досі лежать останки військового корабля – монітору «Ударний», флагману Дунайської флотилії, який восени 1941 року прийняв свій останній бій з нацистськими окупантами. З долею цього монітору пов’язані героїчні сторінки історії Другої Світової війни, які чомусь за часи Радянського Союзу не «дотягували» до рівня значних битв та подвигів.

      Деякі дослідники вважали, що на території  Придунав'я влітку 1941-го, Кінбурнської і Тендрівської  коси у серпні-вересні 1941-го ніяких бойових дій не велося. Багато матеріалів про вигнання з України нацистських окупантів. На наш погляд, незаслужено замовчуються  сторінки історії  та внесок Дунайської  військової флотилії  під час героїчної оборони півдня України у 1941 році.  Про подвиг монітора «Ударний» не знайдеш вичерпної інформації у підручниках історії і монографіях.  Хіба що мемуари фронтовиків, матеріали шкільних  музеїв  та експедицій небайдужих аквалангістів допомагають відновити ті події. А ще - люди, які  зберігають пам'ять про героїчні події захисту української землі  у складні часи 1941-го.

       У квітні 2018 року ми розпочали реекспозицію  нашого музею Дунайської флотилії. Працюючи з архівними матеріалами, до рук потрапила книга Бели Єфимівни Зецер «41 день на Херсонщині» (2010 р.)  з особистим підписом автора і словами подяки на адресу Пойди Інни Костянтинівни, засновника та керівника музею ДуФ. З книги, яка присвячена участі Дунайської флотилії в обороні Херсонщини ми дізналися про закриття музею в школі № 53 (м. Херсон). Як таке могло статися? Шкільний музей – це велика дослідницька робота дітей та педагогів! Дунайці захищали кожний метр української землі незалежно від того  столиця це, обласний центр,  Ізмаїл чи селище Іванівка!

        Ще у 2006 році Ігор Момот, майбутній Герой України, а тоді командир Ізмаїльського прикордонного  загону, під час екскурсії в нашому музеї ДуФ, сказав: «Ваш музей виховує майбутніх героїв, патріотів України!».

        У травні, коли ми тільки розпочинали працювати над матеріалом, одним із завдань нашої роботи було привернути увагу до монітору «Ударний», тому що на його борту було більше тисячі снарядів, які представляють загрозу і сьогодні. Але у серпі ми дізналися про експедицію з розмінування корабля, яку очолив водолазний фахівець ГПР і СВР АРЗ СП ГУ ГСЧС України в Херсонській області, підполковник служби цивільного захисту Кочетов Андрій Вікторович. Ця новина з'явилася і в соціальних мережах. Ми були здивовані тим, скільки відгуків та коментарів було не тільки від фахівців та істориків, а ще й  від школярів та молоді. Ми вирішили не полишати свою роботу і систематизувати  увесь матеріал, який стосується долі монітору «Ударний».

        Ізмаїл – прикордонне місто, саме тому  історія Дунайської флотилії визиває інтерес не тільки у школярів, а й у військовослужбовців Ізмаїльського прикордонного  загону та  Навчального центру морської охорони, які є нащадками героїчних традицій Дунайської флотилії.

       Метою нашої роботи є залучення молоді до активної діяльності з вивчення історії рідного краю, виховання учнів у дусі патріотичного обов'язку, готовності до військової служби та захисту  кордонів  України.

       Основні завдання роботи: узагальнення всіх матеріалів про монітор «Ударний», створення окремої екскурсії «Флагман Дунайської флотилії», поповнення фондів музею ДуФ,  висвітлення подій 1941 року та ролі Дунайської флотилії, а саме монітору «Ударний», в обороні півдня України, залучення учнівської молоді та військовослужбовців Навчального центру морської охорони до науково-дослідницької діяльності, розширення напрямів взаємодії з військовими частинами,  аналіз зацікавленості  темою в соціальних мережах, популяризація роботи  музеїв навчальних закладів.

 

Методи дослідження:

• описовий,
• метод дослідження документів,
• метод експертних оцінок,
• індукційний,
• аналіз та опитування.

 

Розділ I: Доля монітору «Ударний» у часи  Другої  Світової війни

Народження: місто Київ

        З огляду на оперативно-стратегічне становище Дніпра як природної  магістралі на південному заході країни, а також його правих приток, які виводять безпосередньо до державного кордону,  у червні 1931 року на базі окремого загону судів річки Дніпро  створюється Дніпровська військова флотилія.  Річкових кораблів для неї не було, але  наприкінці 1930 року  у  Києві заклали «самохідну плавучу батарею для Дніпровської військової флотилії» ( СБ-12).  Ще до спуску на воду,  у 1932 році,  її перекваліфікували у монітор і назвали «Ударний».  У червні 1934 року монітор входить до складу Дніпровської військової флотилії.

       Монітор був плоскодонне, відносно широке низькобортне судно з частковим протипульовим бронюванням.  Через значне перевищення маси корпусу будівельникам не вдалося виконати головну вимогу замовника - забезпечити осадку не більше 49 см. У результаті при водотоннажності 385 т осадка становила 0,8 м. Спочатку на кораблі встановили чотири дизеля фірми МАН, загальною потужністю 400 к.с., що забезпечили швидкість ходу близько 9 уз. або 16,7 км / год.  У 1939 р при ремонті з модернізацією монітор отримав два серійних дизеля 38-КР-8 Коломенського заводу. Корпус мав змішану систему набору і одинадцять головних відсіків.  Днище і палуби набиралися, в основному, по повздовжній системі, борти - по поперечній.    Корпус клепаний.  Сварка застосовувалася лише при виготовленні деяких слушних речей і невеликих цистерн (малюнок 1, 2).

       З артилерією для нового корабля визначилися швидко, тим більше що особливого вибору не було: реально із сучасних морських артилерійських систем були тільки 130/55 і 102/60 знаряддя.  Природно вибрали більш потужні і спеціально для «Ударного» створили одно-орудійні вежі Б-7.  При заданій  водотоннажності на моніторі могли розмістити тільки дві такі вежі.  Далі постало питання про їх розміщення, але для цього потрібно визначитися з пріоритетами передбачуваних бойових завдань.

        З точки зору живучості, рівномірного розподілу навантаження найкращим було розміщення знарядь головного калібру в краях корабля.  Якщо вважати головним призначенням монітора підтримку військ на березі і річковий бій, то таке розташування знарядь залишалося цілком прийнятним, так як для протиборства з кораблями противника потрібно максимально посилити обстріл носових і кормових курсових кутів, а значить якась група артилерії, носова або кормова, виявиться поза сектором стрільби.  Але в той час для моніторів було ще одне типове завдання: прорив укріпленого району противника і знищення його переправ. За консультацією по озброєнню монітору ми звернулися до Іллі Володимировича Куценка, начальника Навчального центру морської охорони (фото 1). Багато матеріалів про особливість монітору були надані Сергієм Гафаровим, представником Київської громадської організації ветеранів розвідки ВМФ.

         Моряки розмістили 130-мм гармати за лінійно-піднесеною схемою, таким чином, явним недоліком цього стало збільшення висоти і силуету, що не тільки ускладнювало маскування і збільшувало площу корабля як цілі, але і погіршувало маневрові якості. Перший  монітор отримав схему приладів управління стрільбою Гейслера в забезпеченні 2,4-м далекоміра «Барр і Струд». Таким чином, «Ударний» міг вести вогонь тільки по видимих ​​цілям, або невидимим, але тільки при стоянці на якорі або швартових.  Однак прилади Гейслера обслуговували і зенітну артилерію, так як для виміру дистанцію був спеціальний 1,5-м зенітний далекомір.

        Розташування зенітної артилерії дозволяло зосередити на будь-якому напрямку вогонь не менше однієї вежі 41-К і двох кулеметних установок, а на траверсних курсових кутах - мало не всіх зенітних засобів.  «Ударний» виявився фактично беззбройний перед повітряним противником.  Але у 1934 р. про це ще не здогадувалися. У 1940 році монітор взяв участь у військовому параді в місті Київ (фото 3)

Флагман Дунайської флотилії

       У червні 1940 року загін кораблів під командуванням Абрамова Миколи Йосиповича  покидає Київ і прямує до Одеси.  28 червня 1940 року Радянський уряд  повертає Бессарабію і Північну Буковину.  З метою захисту нових кордонів на Дунаї з Одеси був направлений загін кораблів.  Він складався з моніторів «Ударний», «Железняков», «Жемчужний», «Ростовцев» і «Мартинов», дивізіону  бронекатерів, загону глісерів і дивізіону тральщиків.  Загін зосередився в Ізмаїлі.  У зв'язку з переносом кордонів СРСР на захід, 17 липня 1940 року Дніпровську військову флотилію перейменовують в Пінську військову флотилію, а на основі її загону, що знаходиться в Ізмаїлі створюється Дунайська військова флотиліяпід командуванням контр-адмірала Абрамова Миколи Йосиповича. Монітор «Ударний»(командир Прохоров Іван Олександрович)  стає флагманом Дунайської флотилії (фото 4).

         З 1940 року до літа 1941 у взаємодії з прикордонниками було проведено 7 тактичних навчань (фото 5).  Монітор «Ударний» входив до Ізмаїльської групи кораблів та знаходився у Кислицькій протоці. ЇЇ завданням було не допустити форсування Дунаю на ділянці Ісакча – Стара Кілія та запобігти прориву з Тульчинського гірла.

          22 червня 1941 року о 04.15. ранку почався артилерійський обстріл з боку румунського берега. Моторист Долбня в своїх спогадах так описує перші хвилини війни: «Мы стояли на участке Рени… Я находился на верхнейпалубе….услышалглухиевзрывы и  увидел, каксталрушится вокзал… началиразрыватьсяснаряды в спящемгороде и на пограничнойзаставе…»   Вже через 5 хвилин надійшла команда контр-адмірала Абрамова відкрити вогонь у відповідь. Це було дуже відповідальне рішення. Командувач особисто, без наказу з Москви, кинув у бій цілу флотилію, що дало змогу утримувати кордон на ділянці  Джуржулєшти-Вілково.  22 червня бій тривав майже увесь день. Монітор «Ударний» знаходився на передовій позиції оборони, вів вогонь по позиціям противника, щоб не допустити форсування Дунаю.

       25 червня монітори «Ударний» і «Мартинов» вийшли з Кислицької протоки і висадили десант на мис Сатул-Ноу навпроти  Ізмаїлу.  Після того, як румунські війська за підтримки своїх моніторів перейшли в контрнаступ, десант посилили батальйоном 287-го полку.  А вночі з 25 на 26 червня загін з 4-ьох бронекатерів висадив десант у Кілія-Вєкє – навпроти Кілії.  Таким чином, противника змусили припинити досить надокучливі прицільні обстріли Кілії та Ізмаїла, а кораблі флотилії могли вільно ходити по Дунаю від Ізмаїла до гирла.  8 липня Ренійський загін кораблів флотилії був змушений відступити до Ізмаїлу, попередньо поставивши на фарватері Дунаю міни.  Саме це дало змогу постійно підтримувати комунікацію Одеса – Ізмаїл: баржі з боєзапасами доставлялися до Ізмаїлу, а поверталися до Одеси з промисловим обладнанням і зерном.

       З листа моряка-дунайця  Шиліна В.О. написаного в ніч  на 28 червня 1941 року, який зберігається у  музеї ДуФ Палацу дітей та юнацтва, ми можемо дізнатися про мужність  моряків: «Нахожусь на передовой линии. Не волнуйтесь, как и все патриоты  готов защищать границу до последней капли крови своей…».

       16 липня 1941 надійшла телеграма  від наркома військово-морського флоту  СРСР Н. Г. Кузнєцова: «Дунайськая военная флотилія действовала храбро и решительно. Полностью выполнила поставленные перед нею задачи, показав прекрасные образцы боевой работы. Уверен, что славные дунайцы и впредь будут бить врага так же, как они били его на Дунае».

       17 липня під прикриттям монітору «Ударний» вище Ізмаїлу на фарватері Дунаю було встановлено 32 міни.  18 червня  о 22.30 монітор «Ударний»  під флагом командуючого флотилії  залишив  Ізмаїл. 19 червня всі три групи кораблів Дунайської флотилії вже знаходилися на рейді в районі Жебріян. У зв’язку із погіршенням погоди перехід флотилії до Одеси був складним, але 20 липня флотилія у повному складі прийшла до Одеси.

        22 липня Дунайська флотилія у повному складі зосередилася в Миколаєві для 10-денного  ремонту, а монітори «Жемчужин» і «Ростовцев» були направлені на допомогу захисникам Києва.

        Вже на початку серпня  монітори «Ударний» та «Железняков» зайняли зайняли вогневі позиції на ділянці Нова Одеса – Вознесенск. 8 серпня монітор «Ударний» та загін бронекатерів підійшли Південним Бугом до Вознесенська, де було скупчення німецьких військ. Завдяки артилерійському обстрілу було знищено ешелон з боєзапасами, пошкоджено залізничний та понтонний мости.

       10-11 серпня  монітори «Ударний» та «Железняков» в районі переправи біля Троїцького стримували артилерійських вогнем атаки ворожих танків і самохідних артилерії, а 12-13 серпня підтримували вогнем підходи до понтонного мосту під Варварівкою.

       15 серпня Дунайська флотилія перейшла до Херсону. Монітор «Ударний», 11 бронекатерів та 2 канонірських човнапідтримували  вогнем військові частини гарнізону. Тільки протягом дня 18 серпня було відбито 15 ворожих атак, але Херсон довелося залишити. Наступним завданням була оборона  ділянки Дніпра від Цюрюпинська (Олешки, Херсонської області) до Збур’ївки (Голопристанський р-он., Херсонської області) та Тендрівська коса (фото 6).

 

Останній бій

       Останній свій бій «Ударний» провів 20 вересня 1941 року  у Ягорлицькій затоці неподалік села Іванівка. Монітор "Ударний" прикривав евакуацію поранених і отримав від ворога декілька прямих попадань у борт.

      Ранок 20 вересня 1941 року видався туманним і дощовим, фашисти  не помітили  на рейді монітора «Ударний»  поки той не обрушив на ворога всю свою міць, гітлерівцям  довелося зупинитися, а потім і відступити.  Проте до полудня туман розсіявся і в атаку на «Ударний» кинулися німецькі бомбардувальники.  Близько 15.00  з’явилися фашистські юнкерси (Ю-87). Перший же з них був збитий вогнем зенітних кулеметів, але за ним пішли другий, третій, четвертий ...  Командир монітору Прохоров наказав знятися з якоря і почав маневрувати. Командир різко змінював курси і ходу. Саме тому, перші три десятки бомб не заподіяли шкоди кораблю. У правого борта загорівся моторний катер і його скинули за борт. Тут відбулася одна визначна подія, невідомо з чиєї ініціативи, знаряддя великого калібру стали бити по юнкерсам  шрапнеллю,  ошелешені льотчики на час припинили свої атаки.

        Перше пряме попадання було у кормову частину, друга у машинне відділення. Атака тривала більше  двох годин. Моряки продовжували нерівний бій до кінця, монітор, вже позбавлений ходу,  отримав безліч ушкоджень. але  запекло поливав ворога вогнем. Вже ніщо не могло врятувати «Ударний», надто нерівними були сили, один корабель проти двох десятків бомбардувальників. Загинула більша частина команди і командир монітору (фото8, 9).

       Командир дивізіону капітан-лейтенант В. А. Кринов віддав наказ посадити уцілілих в єдину, що залишилася неушкодженою шлюпку, після чого корабель опустився на дно. Всеволод Олександрович в своїх спогадах розповідає: «Оцінивши стан корабля як безнадійна, я віддав команду: «Залишити корабель».  На борту була тільки одна шлюпка-шістка, а до берега відстань 6-8 кабельтових.  Під керівництвом  Федорова в шлюпку завантажили важко поранених.  Всі, матроси, які знаходилися на палубі, захопивши рятувальні пояси, матраци та інші плавзасоби, почали залишати корабель і плисти до берега.  А корабель все занурювався і занурювався, палуба майже зрівнялася з поверхнею води.  Від втрати крові я відчував слабкість і зрозумів, що вже не зможу плисти.  Зі мною на містку залишалося ще 2-3 людини.  Фашисти, припинивши бомбометання, літали низько над водою і поливали свинцем куль моряків.  У якийсь момент корабель стрімко пішов униз і сів на грунт, палуба містка корабля майже зрівнялася з рівнем води, виявилося, що глибина в цьому районі близько чотирьох метрів.Настала темрява.  Атаки припинилися.  Частина моряків, зневірившись доплисти до берега, повернулася на місток.  Вночі підійшов катерний тральщик, всіх нас перенесли на тральщик і доставили у Покровку».

 

Розділ II: Річковий монітор на дні Ягорлицької затоки

 

        Ще у серпні 1957 експедиція спортсменів-підводників Одеського морського клубу виявила на дні затоки корпус військового корабля.  Характерні обводи вказували на те, що це монітор.  Очистивши частину борту, прочитали і назва - «Ударний».  Більше 20 років працювали тут пошукові експедиції.  Щорічно з'являлися нові безцінні знахідки.  З глибин виникала історія героїчного флагмана легендарної Дунайської військової флотилії.  Аквалангістам Одеси, Києва та Миколаєва вдалося не тільки підняти з дна затоки особисті речі моряків, суднові документи, зброю, а й оновити список особового складу.  Розшукали і тих учасників останнього бою, хто залишився живим.

          У 1971 році на березі Ягорлицької затоки аквалангісти Одеського медичного інституту імені М. І. Пирогова встановили пам'ятник героям-морякам.  На відкриття меморіалу приїхали ветерани Дунайської флотилії, родичі загиблих.  Тричі прогриміли залпи артилерійського салюту, лягли на воду вінки з живих квітів.  Перед будівлею музею історії судно будівництва  в місті Миколаєві встановлена ​​піднята у 1973-му році аквалангістами Миколаївського спортивно-технічного клубу підводних досліджень «Садко» гарматна 45-ти мм вежа «41-К» з монітора «Ударний».  Крім неї, учасникам експедиції по місцях бойової слави вдалося так само підняти з дня затоки один ствол 130-ти мм гармати, кормовий  державний герб легендарного монітора,  кулеметні установки, матроські щоденники, листи, фотографії ... Все це стало зараз надбанням історії -  безцінні реліквії зберігаються в музеях, зокрема в музеї  Чорноморського Флоту і оборони Одеси (фото 10, 11).

       У 1977 році на морському березі в Покровці знайшли людські останки.  Колишній голова сільради Павло Книга прийняв рішення перепоховати їх там, куди не дістає море.  Поруч поставили дерев'яний хрест.  Згодом про цю могилі дізнався директор місцевої школи Олександр Кучеренко.  Взявся шукати інформацію і з'ясував, що на узбережжі похований старшина другої статті з легендарного монітора «Ударний» Віктор  Прокопович Савченко. 

       12 жовтня 2017 року Групою піротехнічних робіт та спеціальних водолазних робіт аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Херсонській області було проведено огляд залишків монітору «Ударний».Під час занурень на корабель виявлено, що на палубі і в трюмах знаходяться артилерійські снаряди калібру 130 і 45 мм.Департамент з питань цивільного захисту та оборонної роботи обласної державної адміністрації спільно з Головним управлінням ГСЧС України в Херсонській області вжили заходів по фінансуванню  Роботи були заплановані на 2018 рік.

       16 червня 2018 року почалися роботи з розмінування корабля.  Піротехніків очолив начальник групи - водолазний фахівець ГПР і СВР АРЗ СП ГУ ГСЧС України в Херсонській області, підполковник служби цивільного захисту Кочетов Андрій Вікторович.  До групи увійшли: начальник піротехнічного відділення, капітан Сіроштан Сергій В'ячеславович;  начальник відділення підводного розмінування, капітан Соловйов Ігор Ігорович;  начальника водолазно-рятувального відділення аварійно-рятувальної частини, старший лейтенант Білоножко Владислав Олександрович;  старший сапер піротехнічного відділення, старший сержант Осадчий Сергій Сергійович;  водій-сапер піротехнічного відділення, прапорщик Карпов Євген Вікторович;  старший водолаз-сапер відділення підводного розмінування, прапорщик Погорілий Володимир Миколайович;  водолаз-сапер відділення підводного розмінування, старшина Ходаковський Олександр Геннадійович;  судоводитель малотоннажного судна «Сніг» Степановський Дмитро Леонідович.

      Огляд судна показав, що в монітор влучила авіабомба.  Її вибух зніс з палуби знаряддя калібру 130 міліметрів - від нього залишилися тільки фрагменти.  Чому за час численних експедицій за радянських часом не знешкодили боєприпаси, невідомо.  Сам він сидить в шарі мулу мало не по верхню частину палуби.   Близько «Ударного» постійно знаходиться експедиційне судно «Сніг».  Спочатку мотопомпою під напором води змиваються донні відкладення і мул з палуби корабля, після цього водолази вручну піднімають боєприпаси.  Щодня - до 25 штук (калібру 130 і 45 мм).  Якнайобережніше відносять трохи далі від корабля і акуратно складують на глибині метрів в п'ять.  Потім по частинах піднімають на пліт і перевозять на берег, відвозять в піщані дюни і підривають по кілька снарядів, щоб вибухи і ударна хвиля не були надто вже нищівними.    Робота в дійсності дуже небезпечна і ювелірна.  Всього, за попередніми оцінками фахівців, снарядів на моніторі повинно було бути орієнтовно дві тисячі.  Боєкомплект пошкоджений водою, але це не означає, що він не становить загрози.  Вибухова речовина і детонатори знаходяться втакому стані, що при певних умовах можуть вибухнути. Водолазам ГСЧС доводилося працювати з повною віддачею.  Так як об'єкт знаходиться на глибині п'яти метрів через безперервне хвилювання на поверхні води видимість постійно наближалася до нульової, що уповільнювало і ускладнювало роботи.  Вони ходили на занурення весь світловий день і навіть ночували на катері, щоб не витрачати час.   Крім артилерійських снарядів, водолази знайшли і підняли фрагменти оснащення корабля, предмети побуту і військового екіпірування: чорнильницю, бляху від солдатського ременя, трубку протигазу, хронометр, тощо (фото 12.13).  Останків кого-небудь з членів екіпажу «Ударного» на жаль не виявили.  Всі артефакти, які підняли з монітора, за винятком боєприпасів, стануть частиною експозицій в Краєзнавчому музеї м. Гола Пристань та Національному музеї-заповіднику «Битва за Київ у 1943 році».

         6 серпня 2018 роки роботи з розмінування Монітору «Ударний» були  завершені.  Всього на поверхню підняли і знищили 1129 боєприпасів різних калібрів (зокрема 972 АС-45 і 157 АС-130).Після закінчення робіт, з ініціативи начальника Головного управління ГСЧС України в Херсонській області Чорного Сергія Михайловича, відбувся захід з віддання останніх почестей морякам.  Єпископ Херсонський і Миколаївський, керуючий Таврійської єпархії,  владика Борис провів панихіду за загиблими героями-моряками.  Після молитви рятувальники опустили траурні вінки на води Ягорлицької затоки (фото14)

 

Висновки

        Таким чином, ми дослідили бойовий шлях та післявоєнну долю флагману Дунайської флотилії монітору «Ударний»,  підготували окрему екскурсію з фото та відео матеріалами, розширили напрями взаємодії з військовими частинами.  У 2018 році Україна святкує 65-річницю визволення України від нацистських окупантів.  Святкуючи перемогу ми немаємо права забувати тих, хто віддав  своє життя під час оборони нашої країни. Ця тема залишається не тільки актуальною, але й цікавою для громадян України і сьогодні. Про це свідчать факти.

       По-перше, актуальним залишається питання залучення молоді до активної діяльності з вивчення історії рідного краю,виховання учнів у дусі патріотичного обов'язку, готовності до військової служби та захисту  кордонів  України.

       По-друге, стратегія і тактика ведення оборони актуальна в наш час. В цьому нас запевнили в Навчальному центрі морської охорони (фото 15). Наш музей і доля монітору залишаються цікавими для військовослужбовців

        По-третє, кількість переглядів інформації про монітор «Ударний» в соціальних мережах. (Тільки за добу після публікації  про серпневі події 2018 більш ніж 100 переглядів та більше десятка коментарів); після переоформлення музею та популяризації його роботи в соціальних мережах та ЗМІ кількість замовлень на проведення екскурсій збільшилася вдвічі(фото 16).

        Особливі слова подяки на адресу нашого консультанта Базарнік Наталлії Георгіївни, яка допомогла нам провести паралель між минулим та сьогоденням морської охорони кордону (фото17).

        Музей Дунайської флотилії сьогодні  є центром військово-патріотичного виховання,  науково-дослідницької роботи, тісної взаємодії з Ізмаїльським прикордонним загоном та Навчальним центром морської охорони (фото 18).

 

 

         Література та використані джерела:

 - І.І.Локтіонов «Дунайська флотілія у Великій Вітчізняній війні» - Москва, 1962

 - Б.Е.Зецер «41 день на Херсонщіні.  Дунайська флотілія »- Херсон 2010

 - «Спогади ветеранів Дунайської флотілії» - з архівів музею ДУФ

- В. Ларін, керівник експедицій по місцях бойової слави ЧЧФ, г. Одесса, сайт:

www.wargaming.net

- О.Пономарева, сайт «Урядовий кур'єр», сайт: www.  ukurier.gov.ua

- «Херсон онлайн», сайт: www.khersonline.net

- І. Антипенко, «День», Херсон, сайт: www.day.kyiv.ua

-  С. Яновський, «Новий день», сайт: www.newday.kherson.ua

- Н. Возаловская, Херсонська ОДА, сайт: www.pik.ua

- Томський державний університет, сайт: www.www.skate.tsu.ru

- С.Гафаров https://www.facebook.com/svgafarov

- Київська громадська організація «Товариство ветеранів розвідки Військово-Морського Флоту»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ