Військово-політичний виступ Івана Мазепи. Гетьманування Пилипа Орлика.

Військово-політичний виступ Івана Мазепи. Гетьманування Пилипа Орлика

Мета: характеризувати гетьмана Івана Мазепу як людину та історичного діяча, давати оцінку його діяльності;пояснювати причини повстання Івана Мазепи проти російського царя;встановлювати причинно - наслідкові зв’язки основних подій доби;визначати наслідки Полтавської битви для України;розглянути діяльність гетьмана Пилипа Орлика, кошового отамана Костя Гордієнка;продовжити формування навичок критичного мислення учнів; виховувати учнів у дусі поваги до історичної боротьби і здобутків українського народу.

Очікувані результати: Після цього уроку учні зможуть:дати характеристику гетьмана Івана Мазепи як людини та історичного діяча, дати оцінку його діяльності;пояснювати причини повстання Івана Мазепи проти російського царя;встановлювати причинно - наслідкові зв’язки основних подій доби;визначати наслідки Полтавської битви для України;розповідати про діяльність гетьмана Пилипа Орлика, кошового отамана Костя Гордієнка.

План: Українсько-шведський союз. Полтавська битва. Завершення повстання Івана Мазепи. Політика царського уряду стосовно України після Полтавської битви. Гетьман в еміграції Пилип Орлик.

Українсько-шведський союз Карл XII 1708 р. рушив у похід на Смоленськ і Москву. Спочатку похід складався вдало. Але після кількох невдач у серпні-вересні шведський король відмовився від попереднього плану. Царська армія випалювала на шляху шведів усе. У війську Карла ХІІ почався голод. Король вирішив повернути в Україну, сподіваючись забезпечити тут свою армію провіантом, зміцнити її козацькими полками та військом С. Лещинського.

Зміна планів Карла ХІІ виявилася несподіванкою для І. Мазепи та спонукав гетьмана до рішучих дій. І. Мазепа вирішив об’єднатися зі шведами у війні проти Московського царства задля визволення Гетьманщини. 24 жовтня 1708 р. український гетьман виїхав на зустріч із шведським королем. 28 жовтня гетьман прибув до шведського табору. Наступного дня відбулася зустріч І. Мазепи з Карлом ХІІ та укладення союзницького договору. Шведський король зобов’язаний був захищати країну від усіх ворогів і надсилати допомогу, коли про це попросять гетьман і «стани». І. Мазепа ставав довічним князем України, а король не мав права претендувати на титул князя.

У відповідь на дії українського гетьмана Петро I звернувся до українців. Він звинуватив І. Мазепу у зраді, у намірі віддати Україну Польщі, а православні церкви й монастирі - уніатам. Цар також наказував старшині й полковникам терміново зібратись у Глухові для обрання нового гетьмана. Водночас Петро I наказав О. Меншикову зруйнувати гетьманську резиденцію - Батурин. Отримавши царський наказ, російські війська рушили на столицю Гетьманщини. Місто захищали міцні укріплення. Тому спроби швидко здобути Батурин виявилися безрезультатними: жителі були налаштовані захищатися. Та через зраду полкового старшини Прилуцького полку Івана Носа, який виказав потаємний хід, московські вояки 2 листопада вдерлися до міста й вбили всіх його мешканців. Потім Батурин було вщент зруйновано.

6 листопада в Глухові відбулася старшинська рада. Гетьманом було обрано стародубського полковника Івана Скоропадського. Щоб якось поліпшити ситуацію, I. Мазепа намагався схилити на свій бік Запорозьку Січ, яка тоді ще не пристала до жодної зі сторін. Запорозьке 10-тисячне військо користувалося довірою та пошаною народу й могло стати тією силою, яка допомогла б шведам. Січова рада вирішила підтримати І. Мазепу й перейти на бік шведського короля. 26 березня 8-тисячний загін запорожців, розбивши підрозділи московської армії, прибув до Диканьки, неподалік Полтави, де з’єднався з козаками та І. Мазепою. Звідти гетьман разом із кошовим отаманом Костем Гордієнком вирушив до Великих Будищ, де наступного дня відбулася зустріч із Карлом ХІІ.

Кость Гордієнко (?-1733) - кошовий отаман Війська Запорозького. Освіту здобув у Києво-Могилянському колегіумі. Обстоюючи політичні права Війська Запорозького низового, рішуче виступав проти Московського царства. Був в опозиції до І. Мазепи, поки гетьман проводив лояльну політику щодо Москви. Коли ж гетьман уклав із Карлом ХІІ угоду про звільнення українських земель з-під зверхності царя, приєднався до цього союзу. Після Полтавської битви із загоном козаків відступив до м. Бендери. Підтримав гетьмана П. Орлика.

Відповіддю Петра I на приєднання запорожців було зруйнування Чортомлицької Січі. Було спустошено й містечко Переволочну, де Ворскла зливається з Дніпром. Козацьку залогу, що стояла там, московські вояки вирізали, а флотилію козацьких човнів спалили. Проте захопити і зруйнувати Січ з першої спроби московити не змогли, зазнавши чималих втрат. На допомогу П. Яковлєву прийшов загін компанійського полковника Г. Галагана. 14 травня 1709 р. Січ було захоплено. Виконуючи царський наказ, московський полковник стратив усіх полонених, а потім зруйнував січову фортецю, спалив курені й військові будівлі. Гармати, скарб і прапори було вивезено.руйнування Чортомлицької Січі

Полтавська битва. Завершення повстання Івана Мазепи Навесні 1709 р. Карл XII відновив воєнні дії. Він вирішив розпочати наступ на Москву. Шлях шведів мав пролягати через Харків і Курськ. Щоб просуватися згідно з планом операції, шведському війську треба було знешкодити добре укріплену Полтаву, до якої воно підійшло наприкінці квітня. 1 травня шведське військо розпочало облогу Полтави. Тим часом до міста прибув Петро I з головними силами. 27 червня стався генеральний бій. Він розпочався о 5-й годині ранку близько 11-ї години битва закінчилася цілковитою поразкою шведів. Причина поразки шведсько-польсько-української армії історики називають передусім значну нерівність сил під Полтавою.

Уцілілі шведські війська й козаки відступали берегами Ворскли до фортеці Переволочної, сподіваючись скористатися для переправи через Дніпро козацькою флотилією, розташованою там. Однак після нападу військ П. Яковлєва від флотилії лишилося кілька човнів. Вони й були використані для переправи на правий берег Дніпра. 30 червня біля Переволочної з’явився О. Меншиков із 10-тисячним загоном. Він примусив капітулювати решту шведської армії. Про козаків в умовах капітуляції взагалі не йшлося, бо О. Меншиков не вважав їх за рівноправних противників. Ворскла, козацька Переволочна

Карл ХІІ та І. Мазепа прямували до турецького кордону. 7 липня вони переправилися на правий берег Бугу, перетнули турецький кордон біля Очакова й рушили до Бендер. 1 серпня поранений Карл ХІІ і хворий І. Мазепа зупинилися в передмісті Бендер. Тут, у с. Варниці, I. Мазепа вже не вставав з ліжка, доживаючи останні дні. Помер він у ніч проти 22 вересня. Гетьманові було 70 років.

Політика царського уряду стосовно України після Полтавської битви Після Полтавської битви козацькою Україною прокотилася хвиля царського терору: смертні вироки мазепинцям, заборона друкувати книжки українською мовою, позбавлення урядових посад і маєтків багатьох представників старшинської адміністрації. Чимало старшини було заарештовано й вислано до Сибіру. Неймовірно тяжким випробуванням для українців стали примусові роботи на будівництві каналів, фортифікаційних споруд, воєнні походи тощо. Дужих нерідко відправляли до Петербурга, Астрахані, на Кавказ. У 1716 р. на спорудження каналу Волга-Дон біля Царицина було відправлено 10 тис. козаків. 1721 р. ще 10 тис. козаків вирушили на будівництво Ладозького каналу, а 1722 р. їх замінили наступні 10 тис. Кількість тих, хто повертався, становила 30-60 %, решта козаків і селян помирала через нестерпні умови життя, епідемії, каліцтва.

Царський уряд поставив собі за мету підпорядкувати господарське життя Гетьманщини економіці Московського царства та перетворити українські землі на надійне джерело прибутків. Заходи насамперед стосувалися торгівлі. На початку XVIII ст. козацька Україна мала традиційно широкі торговельні зв’язки з Центральною та Західною Європою. Петро І своїми указами прагнув перекрити звичні торговельні шляхи, змусивши українські купецькі валки повернути до Московії. Руйнувало економіку України й постійне перебування на її території численного московського війська (понад 10 тис.), що утримувалося коштом українського населення. Царат прагнув тримати під контролем й українську культуру, зокрема такі її могутні осередки, як Києво-Могилянська академія та Києво-Печерська лавра. Так, 1709 р. Петро І наказав київському воєводі вислати за кордон усіх «польських» (тобто правобережних за походженням) студентів і повідомити, скільки залишиться студентів «малоросійських» - вихідців із Гетьманщини, а також скільки є ченців-викладачів із Правобережжя. Києво-Печерська лавра

Гетьман в еміграції Пилип Орлик Після смерті І. Мазепи та частина козаків, яка пішла з ним у вигнання, на козацькій раді 5 квітня 1710 р. в Бендерах (Молдова) обрала собі керманича. Гетьманом став найближчий сподвижник I. Мазепи - генеральний писар Пилип Орлик. Ця подія започаткувала нову сторінку в історії українських визвольних змагань, адже ще ніколи гетьмана не обирали за кордоном. П. Орлик очолив першу українську політичну еміграцію в Західній Європі. Пилип Орлик (1672-1742) - гетьман Війська Запорозького та Правобережної України (1710-1714), гетьман України в еміграції (1714-1742). Народився у шляхетській родині чесько-литовсько-польського походження. Навчався в єзуїтській Віленській академії та Київському колегіумі. У 1707 р. став генеральним писарем в уряді гетьмана І. Мазепи, якого підтримував у намаганні створити союз для звільнення України від влади московського царя Петра I. Обраний гетьманом Війська Запорозького. Перебуваючи в політичній еміграції, шукав підтримки в Австрії, Англії, Папської держави, Голландії, Данії, Речі Посполитої, Пруссії, Франції та ін. з метою відновлення незалежності Української козацької держави.

Діяльність П. Орлика була спрямована на створення антимосковської коаліції. Попри несприятливі обставини, він спромігся заручитися військовою підтримкою кількох держав і здійснити воєнну операцію, спрямовану на визволення українських земель. Гетьман уклав союзні договори зі Швецією, Османською імперією та Кримським ханством. Дипломатичні заходи П. Орлика сприяли тому, що Османська імперія оголосила війну Московському царству. Однією з погоджених між союзниками дій став похід П. Орлика за підтримки кримських татар на Правобережну Україну в січні-березні 1711 р. Похід завершився невдачею, а під час цього рейду козацько-татарського війська царські підрозділи за наказом Петра І нищили українські міста й села, катували місцеве населення, десятками тисяч переганяючи його на Лівобережжя.  Складні й суперечливі міждержавні відносини перешкоджали успіху гетьмана. За турецько-польською угодою 1714 р. Правобережна Україна знову повернулася під владу Речі Посполитої. Та П. Орлик не втрачав надії і невтомно шукав нових союзників у боротьбі проти царату. Пилип Орлик на Правобережній Україні в 1711 р.

Домашнє завдання. Опрацювати параграф 27;підготуватися до усної відповіді.