Сценарій виховного заходу на тему: "Визволення міста Маріуполя".

 

Виховна година

9 вересня 2016 року

 

 

 

 

ВИЗВОЛЕННЯ МІСТА МАРІУПОЛЯ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Учасники: 10 – ті класи, 11 – ті класи

Учитель історії – Клєр Ірина Георгіївна

 

Тема: Визволення міста Маріуполя

 

Мета: ознайомлювати учнів  з героїчним минулим рідного міста, розвивати творчі та інтелектуальні здібності вихованців, а також спритність, кмітливість, винахідливість; виховувати в дітей почуття гордості за історію своєї Вітчизни до свого рідного краю та її героїв, почуття колективізму, товариськості, добродушності.

Обладнання та оформлення: роздрукований матеріал, оформлений куточок, музичні записи, відео мавтеріали, ілюстративний матеріал, комп’ютер; проектор, портрети відомих людей міста Маріуполя.

 

Хід

 

Ведучий 1

Війна і смерть – дві сестри, ніби пара,

Які крокують разом вже віки…

Це – ніби чиясь невблаганна кара,

Що слід лишає на усі роки.

 

Ведучий 2

Війна…Ти був там? Ні? То ти щасливий,

Бо ти не бачив сльози, біль і кров,

Не бачив ти, як погляд свій зрадливий

Кидала смерть на юних знов і знов.

 

Ведучий 1

Чи бачив ти, як проводжає мати,

Свого єдиного, не воїна – дитя,

І молить Бога, щоби дочекатись,

Або за нього дать своє життя?

Ведучий 2

Чи чув ти тихий плач дівчини,

Коли почула вість, що вже нема

Того, до кого серцем лине,

І що тепер вона уже одна?

 

Ведучий 1

А може ти вдовиний погляд бачив,

Тої вдови, що на руці дитя,

Що ще недавно тато сина няньчив,

Сьогодні ж – сирота оце маля?

 

Ведучий 2

Чи хоч у сні до тебе приходила

Ота проклята усіма війна

Яку ще в сорок п’ятім загасила

Чарівна, бажана і прошена весна.

 

Лунає Гімн України

 

 

Ведучий 1     Україна…Я вимовляю це слово ніжно і трепетно, і перед моїми очима  в уяві аж мерехтить її нев’януча краса з безмежними золотими ланами,високими горами, що сягають у синю  височинь, із тополями понад вічно битими шляхами і яворами-богатирями понад  дорогами століть і поколінь. Я бачу її щоденно, одверту в гостинності,із усміхом назустріч доброті. Я чую її мужній голос, що вирвався на волю і звучить тепер дивно і променисто , бо відчувається в ньому сила і впевненість у дні сьогоднішньому і дні завтрашньому.

Немає у світі нічого кращого за рідний край. Край, де народився, живеш. Де поряд з тобою живуть батьки і друзі. Це залишається на все життя.

Людина починається з любові до матері,  з уміння любити й шанувати людей. Людина має завжди пам’ятати,звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, його мову й культуру.

Ведучий 2        Донеччина – це край невимовної краси, земля невичерпних природних багатств.  Це коштовне намисто, перлини якого поєднує наша родюча земля, загальна історія та унікальна культура. Але кожна з перлин має своє неповторне, притаманне тільки їй, забарвлення.

22 червня 1941року,    без проголошення війни, о четвертій годинi ранку  гітлерівська  Німеччина  напала  на Радянський   Союз.  Розпочалася   Велика Вітчизняна  війна.  Українські  землі  стали ареною великих битв, руйнувань, жертв  і страждань.

Починаючи  з перших днів війни на військові рейки прискореними темпами  перебудовувалися промисловість, транспорт, сільське господарство, що дозволило ще до окупації дати фронту потрібну для нього продукцію.

 

Відео матеріал про оккупацію території України німецькими військами та їх союзниками

 

Ведучий 1       Війна  на території України не припинялася ні на годину – з  22  червня 1941 по 28 жовтня 1944 р. З цих 40 місяців  - 35   припадають  на   активні   бойові  дії регулярних військ.

1941-1944 рр. – це період гітлерівської окупації українських земель; під натиском ворогів, у результаті кровопролитних боїв, Червона Армія відступала залишаючи українські міста і села…

Ведучий 2    1941-1945... Лише тире розділяє ці дати на сцені, а в житті - понад 20 мільйонів загиблих, яких забрала війна, страшні сліди, які вона залишила. Тільки на території України, якою фронт прокотився двічі, в руїни і згарища було перетворено 714 міст і 28 тисяч сіл. Скільки горя, скільки страждань за цими цифрами.

 Ведучий 1      Після визволення Києва та форсування  Дніпра, розгорнулася грандіозна битва за  звільнення Правобережжя, а потім і всієї території України. Бої були кровопролитними, ряд місцевостей переходили із рук в руки по кілька разів.

 Вирішальне  значення  мала  Корсунь-Шевченківська  операція,  що тривала  з 24 січня по 17 лютого 1944 року, під час якої було оточено 10 дивізій противника.

Ведучий 2       28 жовтня 1944 р. визволено Ужгород – останній  населений  пункт  у  межах сучасних   кордонів  України.   Таким чином,  у  результаті  проведених  у     січні – жовтні   1944  року   чотирма  Українськими фронтами наступальних операцій  було звільнено Україну від німецько - фашистських  загарбників.

За  роки  війни в Україні було зруйновано  чи  спалено  714  міст  і  містечок, 28 тис. сіл, 10 млн чоловік залишились  без даху над  головою.  Загальні     демографічні      втрати України   становлять  приблизно 14,5 млн чоловік (убиті, померлі від хвороб і голоду,  евакуйовані, депортовані, емігранти).

 

Учень

Гриміли залпи над Дінцем,

Цвіли розривів грізні маки.

Боєць у лаві під вогнем,

Лежав, чекаючи атаки.

 Усе хиталося в диму,

мов розлітався світ на клоччя…

 І смерть дивилася йому  

в розширені й гарячі очі.

 Завила міна оддаля,      

Смертельний літ свій зупинила.

 І в громі вибуху земля     

 од снігу пролісок одкрила.

 Цвіли розривів грозні маки, 

 та синій цвіт між них не гас.

 І кинувся боєць в атаку,    

 щоб весни квітнули для нас      ( В. Сосюра)                                

 

Учень       22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна. З початку війни в країні  була оголошена мобілізація в армію чоловіків 1905 – 1918 року народження. В Донецькій області було призвано від 176 до 236 тисяч  чоловіків.

В 1941 році на початку війни  з села Красноармійське  чоловіки  теж пішли на фронт. В вересні цього ж року наше село було окуповане німецькими військами. Вони жорстоко поводилися з населенням: відбирали тварин, птахів, хліб, будинки. Були підірвані міст, телефонна станція; спалена  майстерня МТС, вітряний млин.  До Німеччини вивозились сільськогосподарська техніка, зерно, худоба.  Німці в клубі відкрили церкву,  в магазині – конюшню.

Наступ німецьких військ почався 29 вересня 1941 року, головний удар 1-а танкова група у складі 3 танкових та 2 моторизованих дивізій (до 350 танків на фронті 25 км) наносила по лівому флангу 12-ї армії Південного Фронту.  Фронт був прорваний, і німці досягли узбережжя Азовського моря. Безпосередньо бої на території області  розпочалися на півдні 8 жовтня 1941 року. В цей день німці зайняли  районний центр Мангуш, а потім велике промислове і культурне місто Маріуполь.

На півночі області відступили війська 12-ї армії і до 13 жовтня  підійшли до західного кордону області. Армія хоч і понесла великі втрати, але боєздатність зберегла. Вона обороняла північні кордони області, 6-а армія – центральний Донбас, 15-а утримувала Артемівськ, Микитівку, Дебальцеве, 18-а – Зугрес і Сніжне. Боротьба була запеклою, але сили були  нерівні і радянські війська відступили.

Учениця       На окупованій території жили і виживали тисячі людей – наших земляків, які стали заложниками жорстокої війни. Більшість з них вірило заявам керівництва країни про те, що Червона Армія – непереможна і легендарна, і якщо ворог нападе, то вона буде бити ворога на його ж території, не віддасть і крихти своєї землі. А коли гітлерівські війська прорвали фронт, впритул підійшли до Донбасу, евакуюватися було вже пізно. Та й не всі хотіли їхати у невідоме з насиджених місць, кидати напризволяще будинки і квартири, роками нажите добро, особливо  люди старшого покоління, сподіваючись на те, що як-небудь виживуть в окупації. Але, на жаль, сувора дійсність перевищила  всі страшні сподівання.

За роки окупації фізично було знищено 130 тис чоловік мирного населення області. Серед них були підпільники, комуністи, комсомольці, порушники комендантської години, люди, що загинули в місцях бойових дій (особливо в районі Красноармійська, Слов`янська, Краматорська і деяких інших), померлі внаслідок тяжких умов окупаційного режиму, смертність у цей час складала близько 8%, що в 4 рази перевищувала смертність у мирний час.  Тотальному знищенню було піддане єврейське населення. За приблизними підрахунками можна говорити про 15 – 16 тис жертв геноциду з числа громадянського населення, а також мінімум про 2 тисячі знищених євреїв – військовополонених.

З 2,4 млн. громадян України, депортованих на роботу в Германію, найбільша кількість – 252,2 тис було вивезено з території Сталінської області. Багато з них загинуло на чужині.

 З Красноармійська  в  Німеччину на примусові роботи було вивезено більше 30 молодих дівчат.

Партизанський рух – активна національно-визвольна боротьба народних мас проти окупантів. В нашій області було сформовано від 167 до 180 партизанських загонів та груп, у які входили 4,2 тис. чоловік, у тому числі 2,8 тис. комуністів. Стосовно партизан німці використовували єдине покарання – смертну кару. Але партизани і підпільники віддавали своє життя за майбутню Перемогу, у більшості своїй залишаючись невідомими. Державними нагородами нагороджено в області 179 партизанів.

 

 

 

Учень

Партизан 
Ми вночі підійшли до ріки, 
Форсували із ходу її. 
У підхмар’ї заграв маяки 
Нам горять в несходимі краї. 

Ким ти зміряна, збройна пітьма? 
Де твої причаїлись пости? 
Повороту з плацдарму нема, 
Не настелені нам ще мости. 

І не треба! З цієї землі 
До своїх не зійдем переправ. 
Каштане! Пали кораблі, 
Тільки мужність у серці зостав. 
Олесь Гончар

 

Учень     Не корилося загарбникам населення нашого села і в 1942 – 1943 р.р. була створена  і діяла підпільна організація до якої ввійшло 28 чоловік. Керівниками групи були Дусенко Анатолій Степанович та Гой Іван Харитонович. Патріотична група вела підготовку до виступу проти  окупантів, але була видана зрадником Ланіним Іваном Семеновичем. 11 членів загону, заарештованих за указом шефа маріупольського гестапо 20 липня 1943 року, після допиту було вивезено в «душогубці» на  Агробазу, де були страчені, інших учасників підпільної групи було розстріляно в яру за селом.

 

Розповідь учнів під воєнні пісні, що супроводжується відео матеріалом про Маріуполь та визволення

3 серпня 1943 року почалася Донбаська стратегічна наступальна операція, яка тривала 41 добу до 22 вересня 1943 року.

Операція проводилася військами Південно-Західного фронту під командуванням генерал-полковника Родіона Яковича Малиновського і Південного фронту під командуванням генерал-полковника Федора Івановича Толбухіна спільно з сполуками Азовської військової флотилії і авіації дальньої дії.

Головна складність Донбаської операції полягала в тому, що треба було, перш за все, прорвати, створений гітлерівцями протягом тривалого часу і дуже складний, «Міуської фронт оборони». В офіційних німецьких документах ця лінія ешелонованої оборони називалася «Східним кордоном Великої Німеччини».

 

Ширина фронту бойових дій - 450 кілометрів. Глибина просування наших військ - 250-300 кілометрів. Середньодобові темпи наступу стрілецьких з'єднань - 7-8, а танкових і механізованих з'єднань - 10-15 кілометрів.

У Донбаської операції взяли участь з боку радянських військ: 77 дивізій (противника - 27), 1 мільйон 53 тисячі осіб (противника - 540 тисяч), використано 21 тисяч гармат і мінометів (противника - 5400), 1257 танків і САУ (противника - 900 ), 1400 бойових літаків (противника - 1100).

З 29 серпня по 17 вересня 1943 року сили Азовської військової флотилії, підтримуючи наступ військ Південного фронту, висадили кілька тактичних і розвідувально-диверсійн их десантів загальною чисельністю 1400 осіб.

Діями з'єднань флотилії були зірвані спр оби противника евакуювати важке озброєння морем.

Тільки з 18 по 31 серпня 1943 року льотчиками 8-ї повітряної армії в 285 повітряних боях було збито 280 літаків противника.

Як же відбувалося звільнення нашого рідного міста?

На початок вересня 1943 року планувалося звільнення Маріуполя за участю сил:

44-ї армії Південного фронту під командуванням генерал-лейтенанта Василя Опанасовича Хоменко

Хоменко Василь Опанасович.

221-та стрілецька дивізія (сформована в червні 1943 року на Південному фронті на базі 79-ї стрілецької бригади) полковника Івана (Іонаса) Івановича (Іонасовіча) Блажевича (Блажявічуса) (загинув в Австрії). Повна назва: 221-та стрілецька Маріупольський-Хінганском Краснозна-мённая ордена Суворова дивізія;

Блажевич Іван Іванович.

130-я Таганрозька стрілецька дивізія полковника Костянтина Васильовича Сичова (сформована в травні 1943 року на базі 156-ї стрілецької бригади і 159-ї стрілецької бригади 28-ї армії в зоні Міус-фронту).

Повна назва: 130-я Таганрозька орденів Леніна, Червоного прапора, Суворова II ступеня стрілецька дивізія;

Сичов Костянтин Васильович.

4-го гвардійського Кубанського кавалерійського корпусу генерал-лейтенанта Миколи Яковича Кириченко;

Азовської військової флотилії Чорноморського флоту контр-адмірала Сергія Георгійовича Горшкова:

Горшков Сергій Георгійович.

384-го окремого батальйону морської піхоти капітана Федора Євгеновича Котанова, учасника оборони Севастополя, Новоросійська:

Котанов Федір Євгенович.

1-го десантного загону лейтенанта Костянтина Федоровича Ольшанського (1915-1944, Миколаїв),

Ольшанський Костянтин Федорович.

2-го десантного загону капітан-лейтенанта Віктора Еммануїлович Немченко,

Немченко Віктор Еммануїлович.

1-ї окремої десантної бригади старшого лейтенанта А.С. Фролова,

Окремого загону кораблів капітана 3 рангу Ф.В.Тетюркіна,

23-го штурмового авіаполку майора А.І. Чепова;

8-ї повітряної армії Героя Радянського Союзу (1939) генерал-лейтенанта Тимофія Тимофійовича Хрюкина;

Тимофій Тимофійович Хрюкин.

9-ї гвардійської винищувальної авіаційної дивізії полковника Ібрагіма Магометович Дзусова:

Дзусов Ібрагім Магометович.

16-го гвардійського винищувального авіаполку двічі Героя Радянського Союзу (август1943) майора Олександра Івановича Покришкіна (1913-1985),

100-го гвардійського винищувального авіаполку майора Б.С. Сайфутдінова,

104-го гвардійського винищувального авіаполку Героя Радянського Союзу майора Володимира Григоровича Семенишина;

206-ї штурмової авіадивізії полковника Л.К. Чумаченко,

289-ї штурмової авіадивізії полковника І.П. Пуцикіна;

7-го штурмового авіакорпусу генерал-майора В.М.Філіна.

Для того, щоб взяти такий великий і сильно укріплений населений пункт як Маріуполь необхідно було зосередження управління всіма родами військ, які брали участь у визволенні міста, в одних руках, узгодженість бойових дій між різними силами армії: сухопутними, морськими і повітряними.

Тому все: на суші, на морі, в повітрі - було оперативно підпорядковано командувачу Південним фронтом генерал-полковнику Федору Івановичу Толбухіну; все направлено на виконання однієї бойового завдання - звільнення Маріуполя.

У період проведення операції зі звільнення Маріуполя Азовська військова флотилія, перебуваючи в оперативному підпорядкуванні Південного фронту, діяла за наказами Південного фронту. Їй відводилася особлива роль у звільненні Маріуполя: перед нею було поставлено завдання підготовки і проведення кількох десантних операцій на березі.

Чи не вперше морякам битися на березі. Історія флоту знала чимало таких прикладів до війни. Але в період Великої Вітчизняної війни, коли на протязі величезного фронту велися запеклі бої, і флот вирішував не тільки чисто морську завдання - знищення морських сил ворога і боротьба на його морських комунікаціях, а й забезпечував захист флангів нашої армії, боровся за наші береги і бази , ця традиція розгорнулася ширше і глибше. Флот вирішував ці завдання систематичними і потужними ударами морської авіації, підводними і надводними силами. Бойові дії велися підрозділами флоту як окремо, самостійно, так і в різних комбінаціях взаємодії між собою, а так само з польовими і повітряними силами армії. У десантах використовувалися змішані сили: морські десантники, кораблі і авіація флотилії, загони десантників 44-ї армії, авіація Чорноморського флоту, але найвизначніша роль в них завжди належала морякам. Моряки зазвичай були «першим кидком», чіпляється за берег.

28 серпня 130-а стрілецька дивізія 44-ї армії Південного фронту прорвала сильно укріплену оборону німців на річці Міус і перейшла в наступ.

Бій в Безіменному був першим боєм 384-го окремого батальйону морської піхоти, спеціально створеного для проведення десантних операцій Азовської військової флотилії в квітні 1943 року. Ця десантна операція допомогла військам Південного фронту в просуванні до Маріуполя.

У ніч на 31 серпня 1943 року літаки МБР-2 Чорноморського флоту завдали бомбових ударів по порту Маріуполь: в районі причалів і портові споруд, а 2 вересня 1943 року - по плавзасобів ворога.

Для проведення десантної операції під Маріуполем з бійців 44-ї армії Південного фронту був підготовлений і відправлений в Азовську флотилію загін в кількості 300 осіб.

1 вересня в 19-30 штаб Азовської флотилії отримав шифрограму від начальника штабу 44-ї армії:

Але до 2 вересня плани були змінені у зв'язку з тим, що просування Південного фронту до Маріуполя йшло повільніше, ніж планувалося, ворог чинив запеклий опір. На території Будьонівського (Новоазовського) району бойові дії тривали 10 днів - з 1 по 10 вересня 1943 року. Десять кровопролитних днів залишили 53 братські могили. Смертю хоробрих полягли в боях 93 офіцери, 600 сержантів, 450 солдатів.

Було поставлено питання про проведення ретельної розвідки Маріуполя, загін 44-ї армії був відкликаний з флотилії.

3 вересня штаб АВФ отримав телеграму зі штабу Південного фронту:

«Командувач фронтом наказав до особливого розпорядження висадку десанту не виробляти».

Але висадка десанту зовсім скасовувалася, а тільки відсувалася до особливого розпорядження. Загін продовжував тренування з висадки десанту: посадка на катери, вихід в море, висадка на берег, подолання перешкод на березі.

З метою зміцнення єдиного командування операціями сухопутних і морських сил з 24-00 2 вересня 1943 року Азовська військова флотилія перейшла в оперативне підпорядкування командування Південного фронту на підставі директиви НКО СРСР №13763.

4 вересня обстановка змінилася. Противник почав відхід з рубежу Грузьке Еланчик. Частини 44-ї армії, долаючи опір ворога, під кінець дня вийшли на рубіж на захід від Павлопіль-Пікуза-Широкино, тим самим створивши передумови прориву наших військ до Маріуполя. 4-й гвардійський Кубанський кавалерійський корпус вів бої на обхват Маріуполя з північного заходу.

В кінці денного 4 вересня Азовська флотилія отримала бойовий наказ Південного фронту - на світанку 6 вересня висадити десант із завданням: перехопити дорогу Маріуполь-Осипенко в районі Мангуш.

На виконання отриманого наказу було прийнято рішення висаджувати десант на захід від селища Ялта.

Десант готувався силами Азовської військової флотилії: 310 моряків 384-го окремого батальйону морської піхоти (ОБМП), два сторожових кораблі (СКА) 1-го дивізіону бронекатерів (БКА) (без бронекатера №113) з двома броні-катерами 3-го дивізіону бронекатерів , 13-го дивізіону катерів-тральщиків (КАТЩ).

 

Були проведені: тренувальні заняття з особовим складом, інструктаж офіцерського складу, навчання зі зв'язку, розроблена бойова документація і спущена виконавцям, проведена ретельна розвідка.

Висадка не розпочиналася через погану погоду. 7 вересня противник був вибитий з хутора Лебедина. На західному березі річки Кальміус ворог чинив запеклий опір. В цей же день штабом флотилії було отримано наказ 44-ї армії на висадку десанту в районі Ялти.

Після висадки, о 4 годині 00 хвилин десант 1-го загону, зосередившись в рай-оне 2 км на схід від хутора Урзуф, почав рух в напрямку Урзуф-Ялта.

Виходячи з району висадки, загін подолав дротяні загородження і мінне поле. Для економії часу мінне полі не розмінували, про-хід через нього був забезпечений «маяками» з саперів.

Десантники-автоматники, посилені ПТР і гранатами, придушили 4 вогневі точки і знищили заритий в землю танк.

Група КРИУЛИН рухалася самостійно в обхід села Ялта з північного заходу. Але незабаром була виявлена ​​і переслідувалася кінним дозором. О 6 годині 30 хвилин 8 вересня в районі висоти 58, група знову з'єдналася з основним загоном десанту. Влаштували засідку дозору противника і знищили його. Потім група КРИУЛИН знову самостійно продовжила рух на Мелекіно. Більше з основним загоном вона не з'єдналася: в районі Мелекіно вона змушена була вступити в бій з невеликим загоном противника. Бій затягнувся, противник підтягнув сили. Стягнувши більші сили, ворог почав оточувати десантників. Всі бійці билися героїчно, і здебільшого десантників вдалося вийти з бою. Але знову зав'язався бій у рибальського селища. З другого бою вийшли тільки 4 десантника, які зуміли до 12 годин 09 хвилин прорватися до порту Маріуполя і приєднатися до 384-й батальйон. 21 десантник разом зі своїм командиром КРИУЛИН героїчно загинули в бою під Мелекіно. Їм встановлено пам'ятник в селі Мелекіно.

Основний загін протягом дня 8 вересня рухався в напрямку Мангуш-Маріуполь, ведучи бої з дрібними групами противника, знищуючи його зв'язок, порушуючи комунікації. О 17 годині 30 хвилин розвідка десанту виявила автомашини з німецькою піхотою і кінних розвідників. На висоті 68,2 в 18-00 десантники зайняли оборону.

У 18-30 вступили в бій з батальйоном фашистів, які використовували міномети і 45-міліметрові артилерійські знаряддя. Бій тривав до 20-00. Моряки билися не на життя, а на смерть. Особливо відзначився в бою старшина 2-ї статті Юрій Ілліч Богдан.

Тактика Ольшанського мала успіх. Незважаючи на втрати, які десант ніс весь шлях до Маріуполя, групам вдалося вирватися від ворога. Протягом двох днів, 9 та 10 вересня, порушуючи комунікації, обози противника, група за групою почали входити в Маріуполь. Вийшло 110 бійців з 157. 47 морських десантників загинули смертю хоробрих у боях за звільнення Маріуполя. Юрій Богдан похований в міському парку Маріуполя. Йому було 28 років. Його славне ім'я носить одна з вулиць Приморського району.

Костянтин Федорович Ольшанський, керуючи десантом під Маріуполем, проявив чіткість в управлінні боєм, рішучість в діях, грамотність у вирішенні поставлених бойових завдань. Висадка десанту під Ялтою пройшла в цілому успішно, так як завдання були виконані і основні сили збережені. Дії десанту на чолі з Ольшанським викликали паніку і нервозність у ворога. Змусили супротивника відтягнути з Маріуполя значні сили для боротьби з десантним загоном, ніж полегшили бойові завдання 130-й і 221-й стрілецьким дивізіям, з боями входили в місто.

9 вересня війська Південного фронту зайняли Волновахи. 44-я армія правим флангом за підтримки авіації, успішно розвиваючи наступ в напрямку Павлопіль-Талаковка, створила загрозу охоплення Маріуполя з північного сходу. Але просування до Маріуполя тривало з важкими боями.

Командування 44-ї армії знову попросило Азовську військову флотилію висадити додатковий десант в районі Маріуполя: в ніч з 9 на 10 вересня провести висадку десантного загону одночасно в двох пунктах - в районі Мелекіно і в районі Піщаний, сприяти в захопленні порту.

9 вересня 1943 року в район Мелекіно-Самаріна балка був спрямований 2-ий десантний загін з 220 бійців 384-го окремого батальйону морської піхоти під командуванням капітан-лейтенанта Віктора Еммануїлович Немченко.

10 вересня морські десантники Немченко, відображаючи запеклі атаки фашистів, вийшли в порт. 14-річний Анатолій Балабуха (1929-1943), допомагаючи десантникам, кинув гранату в головний бронетранспортер фашистів. Пораненого в живіт хлопчика окупант добив ударом приклада. На місці загибелі патріота встановлений пам'ятник. Школа №31 носить його ім'я.

Досвід Маріупольської десантної операції був використаний 384-м окремим батальйоном морської піхоти при визволенні міста Миколаєва.

Запеклі бої йшли на західному березі річки Кальчик в районі села Старий Крим, де противнику вдалося закріпитися. Але доля його була вирішена. Ударом трьох полків: 695-го (на північний схід від Старого Криму), 671-го (на схід від Старого Криму), 625-го (на південь від Старого Криму і на північній околиці п. Новоселівка) ворог був вибитий з укріплень і знищений.

Учень

Маріуполь – мала Батьківщина, 
Ти з дитинства в моєму житті. 
Мого серця маленька частина, 
Ти – краплинка моєї душі. 

Ще з малечі пишаюсь тобою, 
Кожна вуличка рідна мені. 
Моє місто, ти завжди зі мною: 
В дні святкові і дні трудові. 

Жити будьмо, не знаючи горя, 
Зустрічаючи мирно зорю. 
Вільні чайки Азовського моря 
Хай прославлять свободу твою. 

Нам повітря свободи потрібне, 
Перемішане з вітром морським. 
На всі груди, щоб дихати вільно, 
Непідкореним бути ніким. 

Маріуполь – моя Україна, 
Ти з дитинства в моєму житті. 
Маріуполь – ти моря перлина, 
Ти перлина моєї душі.

 

 

Учениця       Карколомна поразка німецько-фашистських військ на Курській дузі зумовила крах всіх задумів гітлерівського командування. Воно хотіло утримати  в своїх руках вугільно-металургійні бази Донбасу. Вони робили все можливе, щоб перетворити його на добре укріплений район. Передній край головної оборонної смуги німців, прикритий  рядами  дротяних загороджень  та мінними полями  проходив по Дінцю та Міусу.  Радянське командування прийняло рішення  нанести головний удар на південь від міста Ізюм через Барвенкове на Лозову, Павлоград та Синельникове, використовуючи захоплені раніше плацдарми на західнім березі Сіверського Дінця.

З першого ж дня наступу  бої прийняли напружений, кровопролитний характер. У серпні – вересні радянські війська наступали з перемінним успіхом. Але вже 6 вересня  1943р. Південно-Західний  та Південний фронти визволили Макіївку, Костянтинівку, Краматорськ, Слов`янськ, Дружківку. 7 вересня почався заключний етап боїв за визволення Донбасу, а через день 5-а ударна армія при підтримці військ 2-ї гвардійської армії оволоділа містом Сталіно (Донецьк). Цей день  - 8 вересня, офіційно визнаний днем визволення Донбасу.

 

Хвилина мовчання

Звучить тихо пісня «Журавлі»

 

 

Учень

Десь там, в історії, гудуть фронти,

Клекоче пеклом знавісніла битва...

Солдаток плач, й скорбота сироти,

І матерів свята молитва

За тих синів, що не вернулись з бою,

Сміливо йшли в останню  штикову

Десь там під Ржевом чи під Лозовою

Й навіки падали в траву...

Десь там, в історії...

Та кров холоне й нині,

В зажурі вічній наші матері...

Я хочу щастя милій Україні,

Я хочу миру на моїй землі!

 

Розповідь – екскурсія по пам'ятним місцям Маріуполя

 

 

Ведучий 1  Ми знаємо, пройдуть роки, зміняться покоління. і настане той час, коли зовсім не лишиться ветеранів війни, але зостанеться пам'ять про них, про їхні подвиги, про ту страшну війну.

Ведуча 2 І від нас усіх залежить, щоб це залишилося у пам'яті прийдешніх поколінь.

 

 

 

 

Учениця

Солдат

У кожнім місті, в кожнім парку 
Сліди історії стоять. 
З граніту зроблені солдати 
Нам про минуле хочуть розказати. 
І кожен з них розповідає 
Про ті події, ті роки, 
Коли фашисти роздирали 
Країну нашу на шматки, 
Коли дорослішими стали, 
Дізнались ми про кобзарів, 
Які країну прославляли 
І нам про волю проспівали. 
Так знов воскресла Україна, 
Змогла піднятися з колін! 
Тому завмер із автоматом 
І став безсмертним її син. 
Та пам’ятники не мовчать! 
Завжди нагадують людині, 
Яким героєм був солдат, 
Ми пам'ятаємо це й донині. 
Тепер стоять вони у бронзі і граніті – 
Такі всі юні, як були колись. 
Ти пам’ятай про них, мій юний друже, 
І низько до землі вклонись!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Після закінчення учні гімназії покладають квіти до пам’ятника боротьби з нацистами