Воєнна історія людства: Взяття Галича (1217 р.)

Взяття Галича

1217 р.

У 1214 р. в Спиші Угорщина та Польща домовилися про політику щодо Галичини. Андрій і Лешко, які до того часу проголошували себе протекторами Романовичів, тепер вирішили загарбати Галицьке князівство. Було складено угоду про шлюб Андрієвого сина Коломана з донькою Лешка, Соломеєю, і малолітнього Коломана посаджено в Галичі як короля Галичини. Владу його забезпечував угорський гарнізон. Лешкові Андрій передав Перемишль, але незабаром відібрав його [84, с. 89]. Угорці поводили себе в Галичині, як на підкореній землі. Король Андрій, бажаючи добитися підтримки від папи, запевняв, що населення Галичини прийме унію з Римом та вишле єпископів на католицький собор. Але ці плани зустріли опозицію духовенства, і угри змушені були вдатися до насильств: король «єпископа і попів вигнав із церкви, а своїх латинських попів привів на службу». Обурене населення виступило проти загарбників. Сам Андрій в листі до папи 1215 р. писав, що «народ Галичини відступився від свого короля» (тобто Коломана) та що, «зібравши військо від довколишніх русинів», взяв в облогу галицький замок. Андрій пішов з військом на допомогу і визволив сина [84, с. 90]. Ці події виявили вороже ставлення населення Галичини до панування угрів. Їх підтримувала лише боярська верхівка, яку Андрій зумів приєднати для своїх планів. Угорську партію очолював Судислав, найбагатший з галицьких бояр. Боротьбу проти угорського завоювання у серпні 1217 р. почав Мстислав Мстиславич, званий Удатним. Він походив із дрібних київських князів, але був покликаний на князівство в Новгороді, захищав незалежність міста і здобув славу хороброго рицаря. Він використав час, коли король Андрій виїхав на хрестовий похід, а Угорщина прийшла у внутрішнє безладдя. Отож Мстислав Мстиславич з дружиною вирушив з Новгорода на Галич. «Галичани ж усі [бояри] і Судислав [боярський ватажок] послали по Данила. Данило ж не встигли приїхати, а Бенедикт Лисий [начальник угорської залоги] втіки до Угорщини із Судиславом. А Мстислав сів у Галичі». Король Андрій не зміг допомогти своїй залозі в Галичі. Він у 1217 – першій половині 1219 рр. був з військом у хрестовому поході в Палестині [83, с. 124]. Бояри на чолі з лідером ворожої Романовичам і відновленню Галицько-Волинського князівства партії Судиславом, тим не менше, в той момент зробили ставку на Данила, вірні своїй політиці вибивати клин клином. Вони сподівалися, що юний Данило, котрий не мав серйозної підтримки серед галицького боярства, коритиметься їм. Та чи дійсно Данило не встиг випередити Мстислава при зайнятті Галича, як наївно вважає один з авторів Галицько-Волинського літопису? Гадаю, що ні. З Володимира-Волинського до Галича було незмірно ближче, ніж з Новгорода. Справа, мабуть, полягала в іншому. Данилові тоді сповнилось 18 років, він був дорослою людиною, загартованим у походах і боях мужем, не за віком розважливим. Данило розумів, що йому не подужати грізного Мстислава з його численною і випробуваною в битвах дружиною, яка легко вибила з Галича угорську залогу. Важило й інше: чи варто вступати у двобій із своїм, руським князем? І Данило Романович вирішує укласти союз із новим галицьким володарем [83, с. 124]. Цей союз було скріплено звичним для тих суворих часів способом, коли вірили лише родичам, та й то не всім і не завжди. Того ж року Данило одружився з дочкою Мстислава Анною і став уже самостійно, без материнської опіки, княжити у Володимирі-Волинському. Княгиня Анна вважала свою місію закінченою і пішла до монастиря [83, с. 124].

Використана література:   Гоман Р. В. Битви. Том 19 (ХІІІ ст.). – Рукопис. – 470 с.