Тема: Богдан Хмельницький -гетьман України

                   Богдан Хмельницький: політик і людина

Мета. Використовуючи опорні знання учнів, а також опрацьовану історичну (наукову і науково популярну, художню літератури), також матеріал з ук­раїнської літератури, образотворчого мистецтва, розкрити велич видатного сина українського народу Богдана Хмельницького, виховувати в учнів по­вагу до великих осіб української історії, почуття патріотизму, національної гідності, розвивати роботу учнів зі скла­дання історичних портретів.

Обладнання. Карта «Визвольна вій­на українського народу під проводом Б. Хмельницького», альбом «Гетьмани України», репродукція картин Т. Шев­ченка «Дари в Чигирині», М. Івасюка «В'їзд Богдана Хмельницького в Київ у 1649 р.», портрет Б. Хмельницького із гравюри Гондіуса, виставка літератури «Богдан Хмельницький» В. Смолія, В. Степанкова, «Богдан Хмельницький» І. Крип'якевича, «Богдан Хмельниць­кий» В. Замлинського, трилогія М. Ста-рицького «Богдан Хмельницький», ди­логія «Я, Богдан» П. Загребельного, «Спалах у темряві» середина XVII ст., «Бої Хмельницького» Ю. Тис-Крохмалюка, «Рубікон Хмельницького» Ю. Ко­сача, ілюстрації до теми, «Два гетьма­ни» Т. Хоткевича, листівки, альбом «Відомості з історії козацтва».

Епіграф.

 «Будь славен вовік, - о му­же ізбранне,

вольності отче, - герою Богдане».

Г. Сковорода

Учитель. Сьогодні ми постараємось створити образ людини, полководця, державного і політичного діяча, якому немає рівних у нашій історії. Нікого не любили, не хвалили - і не кляли і за­суджували так в Україні, як його. Ка­жуть, що тільки до великих людей бу­ла велика любов і велика ненависть. Безперечно, такою людиною був сла­ветний гетьман України - Богдан Хмельницький.

Перед вами найбільш достовірний портрет гетьмана з гравюри гданського майстра  В. Гондіуса. Найбільш дос­товірний портрет гетьмана залишив ве­неціанський посол       А. Віміна, що в 1650 р. вів переговори з Б. Хмельницьким у Чигирині.

Учень. «По походженню своєму він син шляхтича, який був вигнаний і поз­бавлений дворянського звання. Зросту він скоріше високого, ніж середнього, широкої кості і міцної будови. Розмова його і спосіб управління показують, що він має тверезе мислення і гнучкий ро­зум. У поведінці він сумирний і прос­тий, чим притягує до себе любов воїнів, але з іншої сторони, він тримає їх у дисципліні суворими покараннями. Всім, хто входить у його кімнату, він тисне руку і всіх запрошує сідати, якщо вони козаки».

Вчитель. Особисті риси Б. Хмель­ницького ми з'ясуємо пізніше. Зараз час розглянути формування його світогляду.

Учень. Народився Богдан, по хреще­ному батькові - Зіновій у місті Чиги­рині 27 грудня 1595 року. Дитинство та юність минали на хуторі Суботів серед простого народу. Він розмовляв виключ­но українською мовою, в тому числі з польськими панами. Відома розказана Хмельницьким польському послу народ­на байка про господаря і вужа, чудово переказана І. Франком у поемі «На Свя-тоюрській горі», де в алегоричній формі вказано основну причину війни ук­раїнського народу проти Польщі. (Чи­тає уривок з поеми). Хмельницький вчився в якійсь українській школі, пев­но, в київській, про що свідчать паног-рафи за його підписами. Потім в єзуїтській колегії у Львові, де освоїв польську і латинську мови, якими во­лодів вільно. Потім його бачимо на За­порожжі, звідки у 1618 р. у війську Са­гайдачного вирушив у похід на Москву на виручку королевичу Владиславу. У цьому поході він заслужив шаблю за хоробрість. Згодом в одному з листів російських документів московський цар Олексій Михайлович говорив, що ця «шабля ганьбить Богдана».

Вчитель. Довгий час приховувався ма­ловідомий факт участі Б. Хмельницько­го у Тридцятилітній війні. Зокрема в 1644 р. запорожці допомогли французам здобути фортецю Дюнкерн. Про цей епізод з біографії гетьмана є книжка Ю. Косача (племінника Лесі Українки) «Рубікон Хмельницького» (демонструє її дітям).

Далі учень розповідає більш відомі факти з біографії гетьмана (про участь його в козацько-селянських повстаннях і наїзд підстарости Чаплинського на його хутір Суботів і шукання правди Богданом у різних інстанціях влади аж до польського короля Владислава IV).

Вчитель (підсумовуючи ) цитує уривок з твору Т. Хоткевича «Два гетьмани»: «...своє горе було для Хмельницького відчуттям народного. Тоже треба було собі уявити сю подорож осміяного, ог-рабленого козака з далекої Варшави че­рез усю Україну, треба уявити собі, якою розкритою була його душа на всі зовнішні вражіння людських нещасть і скільки він міг бачити безправства, на­сильства, мерзоти...»

1648 рік... Незабаром по Водохреща Богдан Хмельницький був обраний геть­маном війська Запорозького.

Кошовий на раді передав йому корог­ву, булаву і срібну військову печать.

Учень (читає уривок з народної пісні «Розлилися круті бережечки» ).

А ми тую червону калину та підіймемо,

А ми нашу славну Україну розвеселимо.

Перехід до розгляду питання «Соціальні погляди Б. Хмельницького». Аналіз опорного конспекту ведеться за такими пунктами:

1.                   Богдан Хмельницький — виразник інтересів козацтва.
2.                   Відношення Б. Хмельницького до шляхти і великих магнатів.
3.                   Б. Хмельницький і православна церква.

4.Селянське питання у політиці Хмельницького.

Вчитель (підкреслює декілька мо­ментів):

По-перше - союз козацтва і «черні» ( селянства ).

По-друге - він стояв за звільнення селян від кріпацтва і перехід до віль­нонайманої праці. Цитує універсал Б. Хмельницького 1651 р.: «Доводжу до відома всіх підданих Польської Корони, що  коли  з  Божого  благословення  я підкорю під нашу силу і владу землі Польської Корони, обіцяю звільнити вас усіх від повинностей і робіт. Плататиме­те тільки чинш і матимете вільності, як шляхта ».

По-третє - унікальне поєднання спільності всіх соціальних груп (коза­цтва, селян, міщан, духовенства) у прагненні звільнитися від польсько-шляхетського панування. Консолідація всіх різних груп і станів під проводом Б. Хмельницького є єдина, унікальна і, на жаль, в подальшій історії неповторна.

Питання «Політичні погляди Б. Хмель­ницького» з урахуванням попередніх проведених уроків з'ясовується з акцен­том на найважливіших моментах і їхньому вирішенні гетьманом у ході визвольної війни з використанням до­даткових засобів для їхнього висвітлен­ня у повідомленнях учнів.

Учень. «Все на світі, і добре, і лихе, діється з волі Божої, визначене Божим проведінням», - писав гетьман в одному зі своїх універсалів.

Б. Хмельницький добре знав минуле України, тяжко переживав поневолення її шляхетською Польщею. У своїх доку­ментах Б. Хмельницький не раз згаду­вав київського князя Володимира, кня­зя Всеволода Ярославича, події з давньо­руської історії, про землі, що входили до складу Київського і Галицько-Во-линського князівства. Він говорив про те, щоб Русь була такою, як у давні ча­си; називав події, що відбувалися на Ук­раїні, з того часу як вона була у складі Великого князівства Литовського, в Речі Посполитій, про козацькі повстан­ня, війни, високо цінив діяльність геть­мана Петра Сагайдачного.

Керівник повсталого народу Богдан Хмельницький вважав визволення ук­раїнського народу основною метою війни. В одному зі своїх листів він пи­сав: «Бачу, що це сама Божа воля, щоб руський народ став вільним від польсь­кої неволі».

Хмельницький поставив своїм першо­черговим завданням визволити ук­раїнський народ з-під гніту шляхетської Польщі і на цю мету спрямував усі військові та дипломатичні заходи.

Вчитель (доповнює). Богдан зайнявся будівництвом нової держави, де утверд­жувалися традиції і звичаї козацької рес­публіки. Про неї знали в Європі. Посли з Бранденбурга, Венеціанської республіки, Валахії, Литви, Трансильванії, Семигороддю, Молдови, Туреччини, Московсь­кого царства, лист від Олівера Кралеве-ло. Все це говорить про визнання молодої держави. Це яскраво підтверджує (про­довжує вчитель) і одна з найбільш відо­мих картин Т. Шевченка «Дари в Чиги­рині 1649 року Богдану і українському народу» (демонструє її дітям), де зоб­ражені турецький, польський, московсь­кий посли, що чекають на аудієнцію в гетьмана.

Учень. Великий стратег був Хмель­ницький, але ще більший організатор: у війську був порядок, міцна дисципліна, а на це витрачені колосальна сила, уміння і енергія гетьмана.

Ти зняв меча за віру пресвяту,

За рідний люд, знеможений у муках, -

І по церквах знов дзвони загули,

 І люд ожив, повеселів, одягся,

Вся Русь тобі низенько б'є чолом. ...

Тобі до рук Господь дав грізний меч.                                              

Так не зверни ж з високої дороги

Ні ради добра, ні ради втіх:

А пам'ятай, що лиш свята потреба

Здала за мить пролиту людську кров.

Увесь народ надію поклада,

Що визволиш від рабства і неволі.

(М. Старицький «Б. Хмельницький»)

 Результат битви під Пилявцями на Поділлі перевершив усі сподівання: 40-тисячне військо вороже вщент розгром­лене. Упав Високий Замок під Львовом, вся Галичина охоплена народним повс­танням.  Здавалося,  ще один рішучий крок, і Річ Посполита перестане існува­ти. Але... Хмельницький. От тут ми ба­чимо вже звичайну людину зі всіма її помилками і пересторогами. Він чекає. Бо вступити у польські землі - це вже зовсім інше відношення, і він повертає назад  на  Подніпров'я.  Хід  зроблено. Грудневий Київ зустрічав переможців салютами, переливами дзвонів.

Вчитель (демонструє картину М. Іва-сюка «В'їзд Б. Хмельницького в Київ»). Назустріч йому вийшла делегація на чолі з митрополитом С. Косовим, київські студеї вітали його як «ук­раїнського Мойсея», що звільнив свій народ від польського рабства.

Але за цим ще були три роки довгої війни. Знову лилася кров. Були поразки під Берестечком, незавершені перемоги під Зборовим і Жванцем, був високий тріумф під Батогом (яку сучасники порівнювали зі славнозвісною перемогою в 216 р. до н. е. карфагенського полковод­ця Ганнібала над римською армією під Каннами ).

(Детальніше ці події вивчалися на по­передніх уроках).

Лихоліття, безсилля, безправність, безкінечні війни і колотнечі, згарища, руїни, необроблені поля - все це не раз змушувало Хмельницького озиратися навколо і шукати захисту та підтримки.

Постало питання: Як бути? З ким бу­ти? Це був час роздумів гетьмана над до­лею України, її майбутнім.

Учениця.

Ой, боязко з тим спільником... А з ким?

З католиком чи знову з бусурманом?

А тут скріпла єдина грецька віра.

За котру люд кістками полягає...

Доволі вже руїн, пожежі й крові.

(М. Старицький «Б. Хмельницький» )

Вчитель. Невже він думав, що союз з Москвою - найкращий крок для блага України? Ні, він шукав союзу з Моск­вою так само, як і союзу з Туреччиною, Швецією, Кримом. Він шукав перепо­чинку для молодої держави і сподівав­ся, що Переяславська рада 1654 року дасть таку можливість. «Мир душі твоїй, Богдане, не так воно сталось, мос­калики, що уздріли, то все очукрали», -напише пізніше Т. Шевченко в поемі «Стоїть в селі Суботові». Але в останні роки Життя Б. Хмельницький говорить: «Нема чого сподіватися добра від Моск­ви» і в 1657 році укладає договір між Швецією, Трансильванією про поділ Польщі. За ним Україна не брала нічо­го, тільки землю, що людським і Божим правом їй належала, землю, котру по-гом і кров'ю обробляла. Згідно з цією угодою Україну визнавали назавжди не­залежною від Польщі державою.

Бог задумав інакше.

Не встиг гетьман завершити цю :праву...

27 липня 1657 року його не стало.

Учениця.

...Тужать дзвони, розмовляють.

Плаче Україна,

Що найкращого зряджає

В домовину сина... ,

Що зостались після нього

Тільки немовлята,

І нема кому нової

Доглядати хати...

Добре хата будувалась.

Кошту не жалілось.

Кожна трісочка ціною

Голови платилась...

Ті сусідські злії очі

Косо поглядають,

Десь недобрі в думці мислі

Та сусіди мають...

Спить Богдан... і плачуть дзвони

Сумно на дзвіниці,

І ревуть важкі гармати,

Стонуть чарівниці.

Потемніло ясне сонце

Скрізь по Україні,

Повила всіх чорна дума: «Путь лихій годині!»

(М. Черновський «Суботівське подзвіння» )

Вчитель. З висоти початку XXI ст. можна судити про те, чого не зробив Хмельницький головне дітище - Ук­раїнську державу. Вона мала свої пере­ваги і свої недоліки, сильні сторони і слабкі. Але найважливіше було те, що вона існувала.

Можливо, він зумів би створити осно­ви її незалежності, якщо б дійшов до влади більш молодим або ж передав її не менш досвідченому керівникові. Але не вина його в тому. Чудово про це сказав Г. Хоткевич у книжці «Два гетьмани»: «Життя - то незмірна сила; і не віднімуть у Хмельницького слави його помилки. Не стане нам його ім'я менше дорогим від того, що й він чоловік, а не безплотний дух ідеї та її зреалізування. Ні!.. Вище й вище ставитиметься пам'ятник народний в душах українсь­кого народу тому, хто так давно, в темні часи середньовіччя, під серцем виносив ту ідею, яка тепер стрясає передовими умами сучасних синів України. Досі ми занадто мало знали свою історію: досі нас занадто багато вчено хронологічних таблиць панування польських королів і російських царів. Скоро вже народяться плеяди молодих істориків, історичних белетристів, малярів, скоро свідомість величі своєї минувшини поллється в суспільність сотнями, тисячами малень­ких струмків — і тоді поставить ук­раїнський нарід пам'ятник своєму Хмельницькому у Києві на площі, а на ньому напише: «Єдина і неділима Україна». Такий пам'ятник Хмельниць­кому на народні кошти роботи скульпто­ра М. Микешина був встановлений на Софіївській площі в Києві у 1898 році. А «єдина і неділима Україна» українсь­кий народ твердо сказав 24 серпня 1991 року - уже навіки.

На закінчення уроку хочу звернути увагу на повідомлення сучасника про особистість       Б. Хмельницького:

Виступ учнів.

«На думку дослідників, його зовнішність найбільш вірно передано А. ван Вестерорельдом придворним маля-ром литовського гетьмана Я. Радзивіма на малюнку 1651 р. На ній бачимо чо­ловіка похилого віку з високим чолом і втомленим виразом обличчя. Тонкі бро­ви підкреслюють відкритий і водночас владний погляд темних очей. Тонкий, задовгий ніс, трохи закручені до низу «казацькі вуса»,  міцно стулені тонкі губи, неважке, але круто зрізане підборіддя. Як засвідчують джерела, хо­леричний темперамент часто проявляв­ся у рисах характеру, вчинках, діях. Різкість у судженнях і запальність поєднувалися з м'якістю, привітністю, дотепність із мовчазністю; простота і щирість з лукавством і мстивістю; доб­рота з суворою вимогливістю і навіть жорстокістю. Не виключено, гетьман був чудовим актором і, залежно від обс­тавин, грав ту чи іншу роль. Сучасники відзначали тонкий розум, ерудицію, уміння передбачити розвиток подій, пе­реконаність у своїй правоті, сталеву во­лю. У нього дивовижно поєднувалися відчайдушна сміливість і холоднокровна обачність, принциповість, що межувала з впертістю, і готовність до компромісу, поступливості. Поза сумнівом, це була цілісна і разом з тим суперечлива нату­ра. Гетьман був невибагливою і скром­ною людиною у повсякденному житті, побуті. Будучи володарем країни, не привласнив собі жодного маєтку. Про­довжував жити у родинних садибах у Чигирині та Суботові. Як правило, но­сив звичайний козацький одяг і лише в особливо урочистих випадках одягав коштовне вбрання. Садиба у Чигирині нічим не відрізнялася від житла замож­них козаків.

Кімната, де приймав посольства, за свідченням А. Віміни, не мала роз­кошів. Тут стояли «грубі дерев'яні лав­ки, вкриті шкіряними подушками». Не відзначалися пишністю й організовані ним банкети. Очевидно, кохався в голу­бах, яких «держав безліч», любив сма­кувати каву, у вільний час інколи грав на цитрі (можливо, бандурі) чи курив турецьку люльку.

З першою дружиною Ганною Сомко мав семеро дітей - з дочок відомі Кате­рина і Степанида, з синів Тиміш, Юрась, Остап (?). Нашумілий роман з Оленою (Мотроною) мав сумний кінець. Значний вплив на чоловіка мала третя дружина Ганна Золотаренко, якій навіть писала польська королева. Всі дружини мали незаперечний вплив на гетьмана. Велич Б. Хмельницького по­лягає в тому, що він розумів інтереси і прагнення українського народу.

Богдан Хмельницький був і зали­шиться національним героєм і пам'ять про нього свято береже український народ.

Домашнє завдання.

Скласти твір-роздум «Місце Б. Хмель­ницького в історії українського народу», прочитати рекомендовану літературу.