Урок 5.
Тема. Володимир Діброва «Андріївський узвіз». Іронічний стиль написання. Образи в романі.
Мета – формувати компетентності:
предметні: розширити знання учнів з творчості В. Діброви; познайомити з особливостями роману «Андріївський узвіз»; допомогти учням усвідомити порушені в тексті проблеми в проекції на сучасність, ідейно-художні особливості твору;
ключові: уміння вчитися: критичне мислення, вміння побачити та сформулювати проблему;
комунікативну: сприяти вмінню учнів висловлювати власну думку, вести діалог;
інформаційну: вміння аналізувати почуту чи прочитану інформацію; загальнокультурну: розуміння інших людей, їх індивідуальності, любов до життя.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: портрет письменника, текст роману, епіграф.
Епіграф
Смерть – це не найгірше, що може трапитися з нами в житті.
Костянтин Москалець
Хід уроку
І. Організаційний момент
ІІ. Оголошення теми і мети уроку
Слово вчителя.
Добрий день!
Ми продовжуємо працювати над творчістю В. Діброви. Спробуємо розібратися, у чому полягає іронічний стиль написання роману, охарактеризуємо образи.
Як поєднати вічне і буденне, прагматичне та ідеалістичне? На ці «прокляті питання» Володимир Діброва не має рецептів, він лише наштовхує на думку про нагальну потребу переосмислення.
ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів
Літературна розминка
( Алегорія спуску життя героя від кінця до початку)
ІV. Мотивація навчальної діяльності учнів
Слово вчителя.
В. Діброва нагадує читачам: смерть — не найгірше, що може трапитися із нами в житті. Трагічною є родина без любові, дружба без довіри. За В. Дібровою, нещастя нерідко об’єднує родину значно ефективніше, ніж щастя, а співчуття є одним із різновидів любові, – можливо, найзворушливішим. Трагічним є й розчарування людини, коли талант виявляється підробним, а справа життя – пшиком. В. Діброва знає, що вартість людини вимірюється тим, наскільки гідно вона витримує удари долі, а також її здатністю залишатися на висоті за найскрутніших обставин. Проте його герой у переломні моменти воліє все-таки рятуватися втечею. Він просто хапається за рятівну линву — й летить.
V. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу
1. Робота зі словником
(У творі вже на першій зупинці зустрічається образ линви)
Линва – товста дуже міцна мотузка з волокон або дроту; канат.
«Те, що він називав "линвою", не конче мало би бути корабельним канатом чи знаряддям, що у спортзалах чіпляється гаком до стелі. Згодилася б будь-яка мотузка, достатньо груба, щоб витримати його вагу.»
В. Діброва «Андріївський узвіз»
2. Проблемне питання.
«Чому саме линва стала головним образом роману?»
(«Цей образ зберігався у нього в дитячих спогадах. В тих, де він так уп’явся в линву ручками і так затис її між колін, що, коли вона підняла його вище дерев, він не зірвався, а, навпаки, побачив те, чого з землі не видно. Але у якому році було таке і за яких обставин, він того не пам’ятав. Це міг навіть бути не факт життя, а продукт його уяви. Дитяча фантазія. Мрія. Сон.»)
В. Діброва «Андріївський узвіз»
(«Щось обвивається довкола і тягне його геть. Мабуть же ж, це линва. Мабуть, вона зараз перенесе його у попереднє життя. Щоби він там подбав про вузлики...»)
Учитель. І знову ми зустрічаємо линву. Образ линви постає як магічний інструмент для пеpeнесення героя у чaci, для виправлення помилок минулого. Використаний автором просторовий образ линви характеризує психологічні стани персонажа, є локус міста, який увиразнює труднощі, протиріччя, моральні втрати, марні пошуки душевного комфорту тощо. За його допомогою передано динаміку характеру як складний процес, пов’язаний з боротьбою настроїв, із глибокими кризами, зміною одних душевних якостей іншими.
(В «Четвертій запинці» poзповідається пpo мopaльні втрати чоловіка: «Линва! згадує він... Одне з припущень – що линва там таки була, і вона була замаскована під дверну pyчку. Чоловік не зміг дотягнутися до неї, тому вона сама poзмахнулася і поцілувала його у тім’я. Тільки так можна було його звідти висмикнути»)
(«Невже Полковник? Так. Той самий, що сьогодні зранку сидів у чоловіка на занятті. Він. У новій польовій формі. Три його зірочки сяють мов три сонця. А його повернуте до чоловіка лице каже: хапайся!»)
Учитель. Саме слово «хапайся» є тим порятунком для Чоловіка, який переноситься в інший проміжок часу. Ніби рятуючись повертається назад у минуле, щоб виправити помилки.
Учитель. Людське життя надто коротке – лише п’ять зупинок, і ти вже сивий, розбитий інсультом, падаєш посеред вулиці й хтозна, чи піднімешся. Що лишається? Хіба що схопитися за линву минулого, щоб повернутися туди, де вже був. І з кожним кроком назад знімати з себе, немов лушпиння, дріб’язкові клопоти та інтриги, захоплення та невдачі, амбіції та проблеми, характерні певному вікові… Герой книги проходить п’ять зупинок: Статечний вік – Зрілість – Молодість – Юність – Дитинство. І наприкінці бачить, що навіть опинившись у точці відліку, не має змоги щось змінити: “В який би він зараз бік не пішов, він вже знає, чому його так вабить линва. Він бачив, що вона проходить через все його життя”.
4. Написати план-характеристику художнього образу Андрюші («Андріївький узвіз» В. Діброва)
(На партах в учнів лежать орієнтовні плани, за якими вони будуть писати характеристику). Додаток 5.1.
VІ. Підсумок уроку.
Після того як з Чоловіком стався другий інсульт, він бачить обличчя дружини, осяяне любов’ю, в якому збіглися початок і кінець. Він розуміє — йому вибачили. Як на перманентного перелюбника й ловеласа пенсійного віку така кінцівка видається усе-таки сентиментальною. Саме через це роман «Андріївський узвіз», незважаючи на домінуючий трагікомізм, прочитується як фарс і водевіль.
VІІ. Домашнє завдання