Володимир Виннчиенко "Федько-Халамидник"

Володимир Винниченко(1880-1951) Володимир Винниченко народився в місті, яке зараз має назву Кропивницький. Кмітливий, допитливий, з виразними рисами лідера, Володимир був душею хлоп’ячої компанії. Навесні, під час льодоходу на річці, він навіть катався на крижинах, щоб довести ровесниками свою сміливість і відчайдушність. Його мама згадувала: «Він грався з дітьми сусідів. Однак для свого віку був дуже сильний, вольовий і впертий, тому вони його й боялися... Надзвичайно любив волю, повітря, рух. Був гордим, незалежним у вчинках і рішеннях правдолюбцем». Винниченко згодом став письменником і активним політичним діячем, очолив український уряд. Утім, вимушено залишив Україну. У літературному доробку митця є цікаві оповідання для дітей і про дітей. Юні герої часто поводяться так, як і сам автор у дитинстві. Вони яскраві, сильні особистості. Прочитайте - не пошкодуєте!ЦІКАВО ЗНАТИ Володимир Винниченко захоплювався не тільки літературою, а й образотворчим мистецтвом. 74 оригінальні малярські роботи та 4 альбоми з малюнками аквареллю після смерті митця зберігалися в США, а у 2000 році їх передано в Україну. Особливе місце серед цих робіт посідають так звані міські картинки: вузенькі вулички, викладені бруківкою, невеликі будиночки. Українські історики вважають, що на деяких картинах майстра можна побачити краєвиди саме Єлисаветграда (колишня назва Кропивницького). Це місто Винниченко називав «маленьким Парижем», у якому вперше відчув смак до творчості.• Місто Кропивницький та картини Володимира Винниченка1

ФЕДЬКО-ХАЛАМИДНИКОПОВІДАННЯ(Скорочено) Це був чистий розбишака-халамидник1. Не було того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька: там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму «закадишному» другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом. Усі діти як діти - граються, бавляться тихо, лагідно. Федькові ж, неодмінно, щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці. Наприклад, таке. Ліплять хатки з піску. Після дощу цей пісок ставав липким і вогким, - для будування хаток нема краще. Поставиш ногу, обкладеш її піском - і виймай потихеньку. От і хатка. Коло хати можна тин виліпити, а за тином натикати сінинок2 - і сад є. А між хатками іде вулиця. Можна в гості ходити одне до одного. Федько теж ліпить. Але раптом встане, подивиться-подивиться і візьме та й повалить усе чисто - і своє, і чуже. Битись з ним і не пробуй, - перший по силі на всю вулицю. Або пускають хлопці змія. Плац3 великий - ні будинків, ні магазинів, розбігтись є де. І вітер там раз у раз найкращий. От заносять змія. Федько сидить у себе на воротях, як Соловей-розбійник4 на дереві, і дивиться. Ворота високі, і там ніби скринька така зроблена. У тій скриньці й засіда Федько.1 Халамидник (діалектне) - розбишака, вітрогон, малолітній хуліган.2 Сінинки - стебла сіна.3 Плац - площа, майдан.4 Соловей-Розбійник - жорстокий лісовий бандит, негативний персонаж давньокиївських билин.2

Змій поривається в небо, але зразу ж козиряє1 і б’ється об землю. Федькові досадно: дурні, хвіст короткий! Але він сидить і не кричить нічого. Хлопці догадуються й прив’язують до хвоста ганчірку. Тоді змій плавно й легко здіймається вгору. Вітер чудесний, тільки розсотуй нитки та дивись, щоб на вузликах добре зв’язані були. Змій кокетує і хитає головою то в той бік, то в другий, наче комусь шепче на вухо то з одного боку, то з другого. А як дирчатки ще начеплені, аж дух радіє! Небо високе-високе, синє та холодне. А змій у ньому білий-білий, хилитається, хвостом злегка водить, наче плава, наче йому душно й він ліниво обмахує себе віялом. І ледве-ледве чутно ллється од його дирчання дирчаток2. Не тільки бачиш, а й чуєш. Так наче Гриць або Стьопка там угорі й тягне за нитку, балується там і дирчить униз. Нитка вже дугою пішла. Ех, погано путо зроблено! Як добре зробити путо, нитка не дасть дуги. Нитка ріже руку, але то дурниця. Змій усе далі й далі в’ється в небо. Телеграму3 давай! Біленький папірчик начіплюється на нитку й підсовується трошки вгору. Вітер підхоплює - і пішла телеграма. Ось зачепилася за вузлик і пручається, виривається. Але тут треба шарпнуть нитку. Вітер знову підхоплює, і попливла знову вгору біла вісточка. Ось уже вона недалеко, уже вона в тому місці, де навіть Гаврик не може бачити нитки. Ось-ось змій прочитає телеграму. Але тут всі разом чують крик і переводять очі із змія на землю. Федько іде й кричить. Іде змія однімать. Руки в кишені, картуз набакир, іде, не поспішає. Хлопці починають швидко зсотувати нитки. Але що то поможе? - Давай змія! - підходить ближче Федько. Стьопка зблід, але хутко зсотує нитки, зиркаючи на Федька. Спірка4 піднімає із землі камінь і кричить: - Ану, підійди! Ану!1 Козиряє - тут: стрімко падає.2 Дирчатки - саморобні звукові пристрої.3 Телеграма - тут: папірчик, який повинен по нитці посунутися до самого паперового змія.4 Спірка - чоловіче (дитяче) ім’я, утворене від повного - Спиридон.3

- Давай сюди змія!Та він уже вийма руки з кишені, бо Спірка затуляє собою Стьопку й піднімає руку з каменем. Але сам Федько каменя не шукає, він тільки дивиться за Спірковою рукою.  Даєш змія?- А це твій змій?- Одніму, та й буде мій.- Так і провалю голову, тільки підійди. Федько навіть груди підставляє, так наче йому тільки того й хочеться, щоб його вдарили каменем. Чуб йому стирчком виліз з-під картуза, очі хутко бігають. А Стьопка зсотує, а Стьопка зсотує! Змій тільки диркає далеко вгорі та шарпається й не розуміє нічого, що там сталося внизу, чого його так скоро тягнуть назад.- Ну, бий же! Ех, ти!.. Я он без каменя, на вас трьох.- Льонька, Ва-а-сько! - раптом кричить Спірка. - Федько змія однімає!Але Федько вмить зривається з місця, налітає на Спірку, ловко підставляє ногу й кида його на землю. Тут же підскакує до Стьопки, хапа нитку і рве її до себе. Гаврик плаче, а Федько намотує нитку на руку і помалу назадгузь1 іде додому. Вигляд у нього гордий. Спірка й Стьопка кидаються на нього, очі аж горять, шпурляють каміння, але Федько тільки вгинається й регоче. Халамидро! Босявка2! Зараза!А Федько все йде та йде. Змій уже його. Але тут, буває, візьме й зробить несподіване. Коли вже хлопці далеко й не можуть йому нічого зробити, він раптом вертається й віддає змія. Навіть принесе ще своїх ниток і дасть.- Думаєш, мені він потрібний? Схочу - зроблю з цілого листа. Тато з типографії3 принесе червоної бумаги, так он якого зроблю...1 Назадгузь - задом наперед.2 Босявка - малолітній бандит.3 Типографія - друкарня.4

Але частіш хлопці біжать додому, жаліються, а їхні тато чи мама ідуть до Федькової матері й теж жаліються. А Федькові ввечері прочуханка. Але він не плаче, не проситься, що більше не буде. Насупиться й сидить. Мати лає, грозиться, а він хоч би слово з уст, сидить і мовчить. Приходить тато з роботи. Руки сиві од олова літер, які він складає в друкарні. Щоки теж ніби оловом налиті, худі-худі, а борода на них така рідка, що видно крізь неї тіло.- Що? Уже знов? - питає він, глянувши на Федька. Мати розповідає.- Правда то? - питає батько у Федька. - Правда те, що мати каже?- Правда, - тихо одмовляє Федько.- Скидай штани. Батько здіймає із себе ремінь, кладе Федька на стілець і починає бити.- А кляте ж яке! - сплескує руками мати. - Хоч би ж попросило тата, хоч би заплакало. Камінь, а не дитина! Сибіряка якийсь... Вибивши «сибіряку», батько виймає з кишені дві або три копійки й дає йому.- А це тобі за те, що правду говориш... Федько витирає сльози, що виступили з очей, бере гроші й ховає в кишеню. Він за ремінь не сердиться, - він розуміє, що так і треба. Але й три копійки бере, бо справді не брехав. Якби він схотів, то міг би відбрехатися, але Федько брехати не любив. Не любить також Федько й товаришів видавати. Батько й за це Федька хвалить, а мати так само сердиться:- Так-так, потурай йому, давай йому гроші, давай. Замість того, щоб повчити його за те, що покриває других, він хвалить...- Нічого, стара... За що бити, а за що й хвалити... А найбільше Федькові діставалося за Толю. Толя був син хазяїна того будинку, де вони жили. Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Чистенький, чепурненький, він зовсім не мав нахилу до Федькових забав1. Але цей халамидник неодмінно спокушав його, і бідненький Толя приходив додому задрипаний, подраний, з розбитим носом. Мати його, жінка чула й теж делікатна, трохи не вмлівала, бачачи таким свого Толю.51 Забави - ігри.

 Де ти так убрався?! Хто тебе так? - жахалася вона. Толя, плачучи, казав, що він не винен, що Федько призвів на те. У той же вечір батько Федьків допитував уже «сибіряку»: Ти лазив з Толею драть2 горобців? Ти порвав йому штанці?- Він сам порвав. Не вміє лазити, а береться. Хай не лізе. Але тут вмішувалася мати: Та як ти смієш так говорити? То дитина благородна, ніжна, а ти, мужиченя3, з ним так, як із Стьопкою. Та через тебе нас із кватири виженуть... І за що мене Бог покарав таким сибірякою... А батько нічого йому й не каже, роби, синку, що хочеш, бий дітей, хай нас виженуть з кватири...2 Драть горобців - забирати горобенят із гнізд.3 Мужиченя - дитя простолюду. У ЯКІ ІГРИ ГРАЛИСЯ ДІТИ 100 РОКІВ ТОМУВЕЛИКА БРИТАНІЯТурнір. Художник Ральф Хедлі6

Надворі вечір. З вікон хазяйського дому ледве чутко вибиваються звуки ніжної музики. Тепло й затишно там. Батько Толин десь походжає собі по просторій кімнаті, задумливо слухаючи музику. Тут же, мабуть, Толя - чистенький, ніжний. Ні сварок у них, ні бруду, ні клопоту. Пожильці їм знесуть плату за кватири, їх ніхто не вижене з кватири, хоч би Толя як обидив1 Федька.- Скидай штани! - грізно звертається батько до Федька. Федько спідлоба дивиться на тата.- За віщо? - ледве чутно питає він.- Я тобі скільки раз казав: не смій з панами водитися.- Та я з ним не водюсь2, він сам лізе.- Жени його під три чорти од себе... Яка він тобі кумпанія3?.. Лягай!Федько лягає, але батько так б’є, що мати зостається зовсім невдоволена. А на другий, третій день Федько знову спокушає Толю. І спокушає якраз у такий момент, коли нікому в голову б того не могло прийти. Скажімо, так. Надворі буря, дощ ллється з неба такими патьоками, наче там тисячі Федьків перекинули тисячу діжок з водою. Хмари аж сині, кошлаті, так і розрізують їх зеленаві блискавки. Грім тріскає з такою силою, що аж посуд дзвенить у шафах. Толя, притаївшись біля вікна, дивиться на вулицю. Пусто, нема нікого, усе поховалось. Тільки з гори біжить цілий потік брудної води з бульками. Темно, сіро, страшно. Мама в себе в покої лежить з пов’язаною головою, - вона не виносить бурі й завжди хворіє. Толя теж заховався б кудись, але мама заборонила йому сидіти біля вікна, і через те Толі страшенно кортить ще посидіти й подивитись. У, який буйний і брудний потік біжить по вулиці! «Трах-тах-тах!» - лускає грім, і лампа в їдальні дзвенить. Толя тихенько хреститься й блідніє, але од вікна відійти не може. І раптом він бачить, що на вулиці, у самому потоці, під дощем, мокрі, без шапок бредуть Федько, Стьопка й Васька. Вони позакачували штанці аж до живота, пацають4 ногами, сміються, щось, видно, кричать. Їм весело й любо! Вода, мабуть, тепла, а дощ, як душ у бані, так і обливає їх. Ось Федько підставляє лице під дощ, ловить краплі ротом. Які в них смішні мокрі голови!.. Васько щось найшов у воді. Що то?.. Підкова. Федько ховає в торбинку. Вони знов назбирають гвіздків, підков, залізячок! А Федько раз найшов навіть п’ять копійок!1 Обидив (росіянізм) - скривдив, образив.2 Водюсь (діалектне) - має бути «воджуся».3 Кумпанія (діалектне) - компанія, товариство.4 Пацають (діалектне) - вимахують.7

Толя стає у весь зріст на вікні й махає руками, щоб його бачили. Але хлопці не дивляться на вікно. Вони пацають ногами, бовтаються, грім тріщить у них над головами, але їм те й за вухом не свербить. Хмари над ними такі страшні, що дивитись моторошно, а їм те якраз і мило, - дощ, значить, ще довго буде. Сорочки поприлипали до тіла, потік біжить-біжить, грім тріщить. Але Толі грім уже не страшний. Толя й сам би побіг на вулицю. Він ще дужче махає руками, але постукати боїться, бо мама почує. Нарешті Федько помічає Толю й починає махати рукою, закликаючи до себе. Васько й Стьопка теж вимахують, пацають ногами, підскакують. Васько сідає просто у воду, Федько й Стьопка регочуться. Толя раптом зістрибує з вікна, швидко скидає черевички, закачує штанці й тихенько вибігає в сіни, із сіней на ґанок. На ньому бархатові1 курточка й штанці, - жалко їх. Але хлопці вже коло ґанку й кричать:- Іди, не бійсь! Дощ теплий.- Та йди! От баба, мнеться... Толі страшно, але він не хоче, щоб його звали бабою. Він сходить з ґанку й обережно прямує до хлопців. Брудний потік залива бархатові штанці, дощ ураз вимочує акуратно зачесане волосся й курточку. Толя од приємності аж вищить і пацає ногою по воді. Хлопці теж кричать і, схопившись за руки, біжать униз. Толя посередині. Увечері Толя хворий, гарячий лежить у постелі, а Федька кладуть на стілець і луплять2.1 Бархатові (діалектне) - бархатні, з бархату, дорогої тканини.2 Луплять (діалектне) - б’ють.8

9 ПЕРЕВІРЯЄМО1. Про кого автор сказав: «Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці»?2. У рядках «Він завжди виходив надвір трохи боязко, жмурився від сонця й соромливо посміхався своїми невинними синіми очима» ідеться про. А Федька Б Толика В Стьопку Г Васька3. Батько особливо поважав Федька за те, що хлопець. А не крав удома гроші Б не ображав товаришів В завжди говорив правду Г не прогулював навчання в школіАНАЛІЗУЄМО4. Чому свій художній твір В. Винниченко розпочинає з негативної характеристики Федька? Підберіть два-три яскраві синоніми до слова «халамидник».5. Розкажіть про одну з витівок Федька.6. Хто такий Толик і чому саме через нього у Федька постійні неприємності?7. Знайдіть у тексті й зачитайте опис зливи. Розкажіть близько до тексту, що роблять Федько, Стьопка й Васько під час стихії. Як поведінка Толі відрізняється від поведінки цих хлопців?8. Чому, на вашу думку, після прогулянки під дощем Толя захворів, а Федько лишився здоровим?9. Уважно прочитайте уривок від слів «А найбільше Федькові діставалося за Толю...» до «...трохи не вмлівала, бачачи таким свого Толю». Як ви думаєте, чому панич постійно нав’язується Федькові в друзі, а Федько його не проганяє? Про що це свідчить?МІРКУЄМО10. Як ви сприймаєте той факт, що батьки постійно карають Федька? Чого насправді найбільше боялася мати хлопчика?11. Чому, на вашу думку, Федько після того, як забирав у хлопців змія, згодом повертав його та ще й приносив нитки? Про що це свідчить?12. Як ви вважаєте, хлопчики постійно програють у сутичках із Федьком тому, що він фізично сильніший за них, чи тому, що вони його панічно бояться і капітулюють, так би мовити, ще «перед боєм»? На основі чого ви зробили такий висновок?13. Чи справді Федько спонукав Толика до поганих вчинків?14. Робота в парах. Уявіть, що Федько - ваш найкращий друг. Що ви йому порадили б? Чому саме і з якої причини? Свою відповідь належно аргументуйте.

10 Наставала весна. Сніг зробився жовтий і брудний, а лід на річці - такий, як намочений цукор. Потім почали текти річечки по вулицях і стала парувати земля на сонечку. Під вечір Стьопка, Грицик1, Спірка та інші хлопці пускали кораблики по вулиці. У цей час вийшов Толя на ґанок і дивився на них. Йому строго заборонено було гратися з вуличними хлопцями2, але стояти на ґанку можна було. Раптом звідкись прийшов Федько. Кожушок на ньому був увесь мокрий, чобітки аж порижіли3 од води, шапка в болоті. Але він весь сяяв і махав величезною палицею, яка була вдвоє більша за нього.- Хлопці! А де я був! - закричав він ще здалеку. Усі кинули кораблики й підбігли до нього. Федько ловко заткнув палицю в купу мокрого снігу. На річці був. Там таке-е!.. Крига йде страшенна4. Ми ловили дошки... Я такого дуба витягнув, що ой-ой-ой! Хлопцям аж дух захопило... А вони й не знали!- Сидять тут, кораблики пускають... Я завтра в школу не піду, зранку на річку збираюсь... Здоров, Только! Толя чув усю розмову і йому страшенно кортіло розпитатись, як там, на річці, крига йде. Але він терпіть не міг, як йому цей Федько говорив «Толька». Наче він йому товариш. Але він сказав:- Ти був на річці? Здорово йде?- Біжи подивись, як мама пустить, - посміхнувся Федько й одвернувся від Толі.1 Грицик - Грицько, від повного імені - Григорій.2 Вуличні хлопці - діти простолюду.3 Порижіли (росіянізм) - поруділи.4 Крига йде - почався льодохід на ріці.

11 Толя почервонів, - як він сміє насміхатись, мурля1 погане! Як пожаліється татові, йому зададуть! А Федько розказував тим часом далі: Страшенно так крига суне й тріщить... А на-ро-о-ду на березі! Один хлопець хотів поїхати2 на кризі, та злякався, а я завтра поїду. Толя хотів іти додому, але, зачувши ці слова, навіть зійшов униз, до хлопців. Хлопці теж були вражені, - скажений цей Федько!- На кригу полізеш?А то ж куди! От і палиця вже є, - показав Федько на застромлену палицю. - Я бачив, як торік їздив Антошка3... Та я тоді не достав палиці... Гайда завтра разом? Га?Толі страшно було слухати такі розмови, але він не мав сили одійти. А хлопці вирішили таки йти завтра до річки. Коли Федько прийшов на другий день на призначений пункт, він застав там Спірку, Стьопку і... Толю. Толя був увесь закутаний у шарфики, з-за яких визирав тільки кінчик носа та оченята. Федько появі Толі здивувався.- А ти чого?- Я тільки підійду, подивлюсь, а потім піду в школу. Федько почав витягати із снігу палицю. Він її сховав туди ще вчора ввечері. Палиця чудесна була! На кінці гостра, ще й із гвіздком4: як устромиш у кригу, не посковзнеться. Книжки Федько прив’язав собі на живіт і закрив кожушком. Смішно було дивитися, що він став такий пузатий.1 Мурля - лайливе слово в значенні «дитина низького соціального походження, жебраченя».2 Поїхати - тут: у значенні «покататися на крижинах».3 Антошка (росіянізм) - Антончик, від повного імені - Антон.4 Гвіздком (росіянізм) - цвяшком.

12 У ЯКІ ІГРИ ГРАЛИСЯ ДІТИ 100 РОКІВ ТОМУУКРАЇНАТісна баба. Художник Володимир Маковський - Наче твій тато... - сказав Спірка Толі. «Тато...» Зовсім не «тато», а «папа». А потім, що ж тут такого, що у його папи більший живіт, ніж у їхніх тат? Бо його папа багатий, от і все. Толя їм нічого все ж таки не сказав, він був хлопчик делікатний, вихований. Федько, той, якби зачепили його тата, зразу б грубості почав говорити, а то й битися поліз би. Гуртом хлопчики підійшли до спуску з гори. Тут уже не до балачок, - стало видно річку. Уся сіра, покопирсана, ряба. На березі комашнею1 стоять і ходять люди. Ух, гарно!..- Ану, наввипередки! - раптом закричав Федько і як вихор зірвався з місця. Стьопка та Спірка заверещали й побігли за ним. Толі теж хотілось і заверещати, і побігти, і навіть фицнути2 так само ногою, як зробив Стьопка. Але він того не міг зробити: кричати на вулиці не личить благородним дітям3, бігти ж трудно, бо кожушок його такий довгий та тяжкий, а на ногах глибокі калоші. Та ще на спині ранець із книжками. Толя тільки дивився, як миготіли ноги Спірки та Стьопки. Ось Стьопка загубив книжки. Зупинився, підхопив, знов фицнув і полетів за передніми. Толя наздогнав їх аж коло самої річки. Зблизька річка здавалась ще чуднішою. Видно було, як помалу, тяжко йшла крига. Лід тріщав, лускався4, крижини лізли одна на одну. Скільки тут школярів, які завтра скажуть учителю, що їм у цей день «голова боліла» і вони не могли прийти «в клас»! А річка все суне й суне вперед. Крижини з мокрим рипом труться одна об одну. Звідки вони припливли сюди? І куди попливуть? От сісти б на одну з них і їхати на ній десь далеко-далеко. Кругом другі крижини, їх треба одпихати, щоб не лізли на цю, а то як налізуть, то потоплять. Добре, як устигнеш перестрибнути на другу, а як шубовснеш у воду? А вода, ух, чорна, глибока та холодна, аж пищить. Але знаходяться смільчаки, що стрибають на крижини і їдуть на них якийсь час. Десятки хлопчачих очей із заздрістю слідкують за молодцями. Деякі з них перестрибують на другі лідяки5 й навмисне зупиняються на самому кінчику над чорно-синьою, густою водою.1 Комашнею - тут: як комахи.2 Фицнути (діалектне) - підскочити3 Благородні діти - тут: нащадки панів.4 Лускався (діалектне) - ламався, кришився.5 Лідяки (діалектне) - шматки льоду.

13- Ану, ти! Хочеш раків половить? - кричить хто-небудь із дорослих. - Злізай на берег!.. Шубовсне у воду, витягай його... Толя часто подивлявся на Федька: ну, що ж він не йде на кригу? Федько щось говорив Стьопці й Спірці й показував на річку головою. Толя підійшов ближче й почав слухати.- ... А то що! Стрибають тут... - говорив Федько. - Ні, нехай хто на той бік по кризі перейде, от буде герой!- Ну, на той бік! - покрутив головою Стьопка. - Як затре кригою, що будеш робити?- А я на другу! - блиснув очима Федько. - А з тієї знову на іншу!.. Зробиш так? Га?- А ти?- Може, і зроблю... Толі страшенно хотілося подивитись, як Федько буде стрибати з крижини на крижину. Він пострибає, злякається й почне плакати; його знімуть із криги, а всі потім будуть з нього сміятися. Хай не задається.- Ні-за-що не зробиш! - сказав Толя Федькові, киваючи на річку. Федько нічого не сказав. Але Толя бачив, як у Федька навіть губи побіліли, а очі стали такі чудні, гострі, коли вдивлявся в кригу. Ага! Мабуть, боїться.- Ти ж хвалився, що будеш їздити на крижинах. Ану! - сказав Толя. А крижини сунули та сунули. Іноді вони розривалися й між ними робилася чорна, страшна латка води.- А давай об заклад, що перейду на той бік! - умить звернувся Федько до Толі. - Як перейду, даси мені свій ножик, що з костяною ручкою. А як не перейду, я тобі дам свого чижика. Хочеш?Толі зовсім не хотілося чижика, - навіщо йому чижик? - але він згодився. І Федько став тісніше підперізуватись, оддавши Стьопці свої книжки.- Тільки ви мовчіть... А то як побачать, що я хочу переходити на той бік, то не пустять. Нехай думають, що я хочу коло берега походити.- Ну, гляди ж! - промовив він до Толі якимсь чудним голосом і пішов просто на кригу. Федько стрибнув на лід і, наче пробуючи його, потопав ногами. Крижина добра була, товста, міцна. Він потрошки наблизився до другої, походив і палицею зміряв, чи товста. Потім озирнувся до берега й раптом стрибнув на другу крижину. Спірка, Стьопка й Толя дивилися за ним із завмиранням серця.- А куди ти там? - закричав до Федька якийсь робітник. - Куди понесло тебе?Але Федько, мов не чуючи, підбіг на край своєї крижини й знову став тикати1 під нову. Та була зовсім тонка. Спробував надушити2 її палицею, - угинається. А позаду кричать і махають руками, щоб вертався. Федько вибрав іншу - ця товща. Розбігся і стрибнув. Крижина тільки злегка хитнулась і заспокоїлася.1 Тикати (діалектне) - пхати палицю, штовхати палицею.2 Надушити (діалектне) - натиснути.

14 У ЯКІ ІГРИ ГРАЛИСЯ ДІТИ 100 РОКІВ ТОМУФРАНЦІЯБобслей. Художник Андре Дарґелас- Ну, дивіться на цього одурілого хлопця!- Та біжіть, стягніть його зараз!Але Федька несло вниз, і він був уже на середині ріки, часом оглядався, піднімав на палиці шапку, весело крутив нею й кричав щось. Розібрати не можна було, що він саме кричав, але щось веселе.- Ну й пробийголова1... Ач, яке виробляє! Ах, ти ж, Боже наш!А Федько то повз на животі по тонких крижинах, то впирався палицею і перестрибував через водяні латки, то бігав з кінця в кінець криги, не маючи виходу. Здавалось, ось-ось налетить на нього ота кучугура криги, зітре, зімне й сліду не зостанеться од комашинки-хлопчика. Але комашинка якимсь чудом, ловко видряпувалася на самий гребінь кучугури, скоренько з’їжджала з неї й бігла знову з крижини на крижину. На березі хлопчики завмерли з роззявленими ротами й широкими очима. Старші хвилювались і пильно слідкували за кожним рухом «шибеника». Як той щось замнеться, так усі зараз затурбуються, деякі починають кричати всякі поради:- Управо, управо бери!- Куди вправо? - махає на порадника інший рукою. - Там вода, хай жде, друга крижина підпливе... Не рушся!На щастя, Федько не може чути ніяких порад і щасливо добирається до берега. Хлопчаки починають із радості пищати, боротись, кидати каміння в кригу. Дорослі легше зітхають і, хитаючи головами, лають Федька-халамидника. Але в лайках нема ні злості, ні досади2. Ловкий хлопчак, що й говорити. Федько махає настромленою на палицю шапкою. Той берег пустий, бо туди не можна пройти з вулиць - чиїсь мури і тини.- А як же він назад дістанеться? Невже знову по крижинах?- А так і є, він знов на крижинах!Справді, Федько стрибнув на крижину, потім на другу, і знов на березі всі притихли. Ніхто вже не кричав порад, ніхто не лаявся, тільки не зводили очей з маленької комашинки, яка дряпалась, бігла серед страшних сірих крижин, стрибала, метушилася. Така маленька комашинка, а як вона ловко, безстрашно обдурювала величезні шматки льоду, що з тріском лізли на неї, немов збиралися розчавити нахабне живе створіння. Як це створіння топтало ту сіру купу криги й ще навіть часом вимахувало своєю малюсінькою паличкою.- Ну, й шибеник! - полегшено зітхав хтось, як Федько видряпувався зі скрутного місця. Ось уже недалеко. Видно, як швидко оченята його бігають на всі боки, вишукуючи місце, де перестрибнути. Найшов. Уперся палицею. Палиця спорснула. Ударив дужче в лід і знов уперся. Стоїть міцно. Раз! - і вже на другій крижині. Жилаве, чортове хлопча.І ось Федько вже на березі. Навколо нього крик, писк товаришів. От як треба!- Ну, щастя твоє, що ловкий! - качають головами дорослі. Але не лають і не сердяться, - що говорити такому зайдиголові!1 Пробийголова (діалектне) - шибеник, відчайдух, урвиголова.2 Досада - тут: обурення, осуд.

15 ПЕРЕВІРЯЄМО1. Про яку цікаву подію розповів Федько своїм друзям, коли ті пускали кораблики на вулиці?2. Про що побилися об заклад Толя і Федько? Що мав віддати Федько паничеві в разі програшу?3. Під час криголаму на річці Толик найбільше очікував побачити. А як Федько злякається й почне плакати Б який Федько спритний і мужній. В як Федька хвалитимуть хлопці за вчинок Г як Федька сваритиме мати й батько. АНАЛІЗУЄМО4. Прочитайте фрагмент від слів «Раптом звідкись прийшов Федько...» до слів «Толя чув усю розмову...». Поясніть, які риси вдачі Федька відтворено в діалогах.5. Опишіть, що саме виробляв Федько на крижинах посеред ріки. Про що свідчила така його поведінка? У своїй розповіді використовуйте цитати з твору.6. Як саме зреагували друзі, коли Федько щасливо перейшов по крижинах на протилежний берег? Про що це свідчить?7. Знайдіть і виразно прочитайте один з описів льодоходу. Чи справді це було яскравим видовищем? Чому автор називає безстрашного Федька посеред льодоходу на річці комашинкою? Що цим хотів підкреслити автор?8. В. Винниченко кілька разів у тексті вживає епітет «делікатний» для характеристики Толі. Доведіть, чи справді панич делікатний у поводженні з Федьком і судженнях про інших своїх ровесників, які постійно без жодної користі приймають його до свого гурту. Свою думку підтвердьте відповідними цитатами. МІРКУЄМО9. Чому Федько здивувався, коли вранці серед хлопців, які прийшли дивитися на льодохід, помітив і Толика?10. Чи відразу Федько збирався переходити ріку? Чому вирішив так зробити? Чи справді це було небезпечно?11. Робота в парах. «Нізащо не зробиш!», «Ану, спробуй!.. Ти ж хвалився, що будеш їздити на крижинах» - такими словами Толик підштовхує Федька до ризикованого вчинку. Чи хотіли б ви мати такого друга? Поясніть, що в подібних ситуаціях мав би зробити справжній друг.12. Мистецька хвилинка. Розгляньте ілюстрації до оповідання, на яких зображено ігри дітей щонайменше 100 років тому. Оберіть одну з ілюстрацій і висловте своє враження про таку гру. Вгадайте, що це за гра. Чи граєте ви в подібні ігри? Чи безпечними для дітей були такі забави?

16 Толя аж задихався, дивлячись, як Федько перебирався по крижинах. Оченята йому розгорілися, серце билося міцно й гаряче. Нічого там страшного нема на тих крижинах. А зате як інтересно, як весело! От би взяти та й собі побігти. Тільки скинути калоші, а то в них важко. Забрати у Федька палицю, устромляти в лід і стрибати. І коли Федько вийшов на берег, коли його отовпили1 хлопці й з радістю та захватом дивилися на нього, як на героя, Толя почув, що він теж може перейти. І нічого нікому не кажучи, він струсив ранець з плечей на землю й підійшов до Федька.- Дай мені свою палицю! - сказав, аж Федько здивовано подивився на панича. - Я теж хочу йти на той бік. Спірка й Стьопка так і фиркнули2. Але Федько не засміявся.- Лучче не треба, Только... Ти не вмієш.- Овва! Ти один умієш! Давай палицю. Що, може, жалко?- На... - стиснув плечима Федько. - Тільки гляди... Толя взяв палицю й пішов на кригу. Так само, як Федько, стрибнув на іншу крижину. Але в цей час насунула ціла купа льоду й одрізала Толю від берега. Він опинився сам серед страшних, холодних крижин, які аж ворушилися, лізли одна на одну, тріщали, крутились. На березі щось кричали, бігали. Толі зробилося страшно. У руки стало якось дуже холодно, ноги ослабли й сковзались по льоду. Хотілось упасти на лід, притулитись до нього всім тілом і кричати, кликати на поміч. Але він і те боявся зробити. Тільки тихенько почав плакати. А люди на березі хвилювались, кричали, радились, як вирятувати Толю, і не знали, що зробити, бо кожний радив одне, другий друге, третій третє. Усі йшли рядом з крижиною, на якій стояв і плакав Толя, кудись когось посилали. А Толя тим часом усе плив далі. Він уже випустив палицю з рук і хукав на червоні пальці, обливаючи їх сльозами. Деякі з дорослих пробували зайти по крижинах з іншого боку, але крига вгиналася, ломилась під ними, й один швець навіть трохи не впав у воду. У цей час звідкись узявся Федько. Він, як тільки Толя розтерявся3 на льоду, і всі побачили, що злякався, десь зразу зник. Його навіть хотіли вилаяти, що призвів панича до такої біди. Але Федько як під кригу пішов.1 Отовпили (діалектне) - тісно оточили.2 Фиркнули - тут: жестами й мімікою обличчя висловили презирство до Толиної затії.3 Розтерявся (росіянізм) - розгубився.

17- Ага! Злякався! Шибеник чортів, навчив хлопця та й утік. Усі вже знали, що Толя хазяйський синок, а деякі навіть побігли за його папою. І от, коли всі метушилися, бігали і не знали, як вирятувати Толю, несподівано з’явився Федько. У руках йому була довжелезна палиця, у яку він почав забивати гвіздка, раз по раз заклопотано подивляючись на Толю. Спірка й Стьопка всіма силами старались помагати йому.- Ну, гвіздок забитий, держиться добре.- Ану, дайте дорогу... З дороги ж! Дорогу!.. Ану, дайте дорогу!- Чи не рятувати панича збирається?А Федько продерся крізь юрбу1, вибрав крижину й стрибнув.- Держись, Только! Я зараз буду коло тебе! Держись, не бігай, стій на місці!Хвилин через п’ять Федько вже був на Толиній крижині.- Ну, давай руку... Іди за мною. Та не бійсь, іди сміливо. Палицю візьми та впирайсь. Ну, так... Держись... Стій... Я перестрибну, а ти підожди...- Ой, не ходи!.. Я боюсь... - ухопився за нього Толя.- Та стій! Я перестрибну й присуну до тебе свою крижину, а ти перейдеш... Бо сам ти не перестрибнеш... Федько перескочив, підбіг на край своєї крижини і вперся палицею в сусідню купу льоду. Крига зашаруділа й підсунулася до Толі.- Тепер переходь сюди!.. Я піду назад, підштовхну тепер тебе до берега... Федько перебіг на другий кінець крижини і тільки хотів упертися палицею в дно річки, як раптом під ним почувся тріск, крихка крижина розламалася надвоє, і Федько зник із льоду. Усі так і завмерли. Але Федько вхопився руками за кригу й зо всієї сили пнувся, щоб його не знесло. Проте на латку води, яка сталася від цього, вже сунула нова крига. Толя побачив це і з криком забігав по крижині.- Толю! Толю! - кричав Федько. - Подай мені палицю свою... Подай палицю... Я вилізу. Але крижину в цей час підбило до берега і Толя, як стріла, вилетів з неї. Стьопка, Спірка й інші хлопці кинулись до Федька і протягнули йому палицю. Федько весь посинів уже й хотів узятися за палицю, але рука не слухалася, заклякла.- Стьопка, ляж на лід і підсунься до мене, - прохрипів Федько.1 Юрба - натовп.

18 У ЯКІ ІГРИ ГРАЛИСЯ ДІТИ 100 РОКІВ ТОМУСШАБатіг. Художник Вінслов Гомер. Стьопка ліг і став підсуватися до Федька. Один із хлопчиків подав Стьопці шворку1, зв’язану з поясів. Стьопка кинув її Федькові.- Хватай, Федю! Хватай... Швидше, Федю, бо крига йде. Федько простягнув руку, але знов ухопився нею за лід.- Не можу... - прошипів він, - руки не держать...І раптом вхопив зубами за шворку, набрав повен рот, міцно стиснув зуби й мотнув головою, мовляв: «Тягни!». Стьопка, хлопці й дорослі з берега почали тягти Федька.- Держись, Федю, держись, нічого... Ех, держись ще трошки!Федько був весь синій од холоду й того, що держався зубами за пояс. Але, як тільки витягнули його на тверде, він став на ноги й почав швидко-швидко тупцяти й махати руками. Вода лилася з нього, зуби йому цокотіли, але він на те не вважав.- Нічого, не перший раз, я цієї зими три рази на льоду провалювався. Треба тільки бігати. Але йому не дали побігати. Десь узялись папа й мама Толі, а з ними мати Федька. Толя, побачивши їх, затрусився і з криком та плачем кинувся до рідних.- Папочко!.. Мамочко!.. Я не винен, я не винен!.. Але папа й мама не дали йому говорити. Схопивши його під руки, чимдуж потаскали2 додому. Мати Федькова теж схопила Федька і так ним торсонула, що з хлопця аж бризки посипалися.- Додому, іроде! Ось я тобі покажу! - Такою блідою й лютою3 Федько ніколи не бачив свою матір.1 Шворка (діалектне) - мотузка.2 Потаскали (росіянізм) - силою поволокли.3 Люта - зла, сердита.

19 А попереду батьки тягли Толю, який увесь час спотикався, щось кричав і голосно плакав. Раптом вони зупинились і підождали Федька з матір’ю.- Він був на льоду? - грізно звернувся батько Толин до Федька. Федькові було дуже холодно, зуби йому не переставали цокотіти, все тіло боліло од шарпання й штовханців матері, але він усе-таки встиг помітити, що у батька Толиного аж слина запеклася на губах, а очі налилися кров’ю. А Толя з жахом задирав голову то до мами, то до папи й жалібно говорив:- Я не винен, я не винен...- Мовчи! - крикнув до нього батько й знову повернувся до Федька: - Був він на льоду?- Був... - цокаючи зубами, сказав Федько.- Неправда! - ще жалібніше забився Толя. - Я не хотів іти, а вони мене потягнули на річку. А потім Федько пхнув мене на кригу... Спитайте всіх... Я не винен... Федько аж труситися перестав і глянув на Толю. А мати Федькова так і спалахнула:- Ох, Боже ж мій! Та батько ж з тебе три шкури здере, та він же на тобі живого місця не оставить. Чом тебе чортяка не вхопила там у воді, ти, ідоляко!І вона зо всієї сили вдарила Федька по голові. Федько аж упав на одно коліно й закрив руками голову. Мати знову хотіла вдарити його.- Підождіть, Іванихо1! - зупинив її батько Толин і підняв Федька. - Федьку, я вірю тобі, я знаю, що ти ніколи не брешеш, не бреши й тепер: говори, ти потягнув Толю на річку?Федько трусився, коліна йому зігнулись і хилиталися на всі боки. Він мовчав.- Говори ж, падлюко2! - торсонула його мати. Федько глянув на Толю, - той великими, повними страху й тоски3 очима дивився прямо на нього. Сльози текли йому по щоках і зупинялися в куточках рота. Толя машинально злизував їх язиком і все дивився на Федька з очікуванням чогось страшного. Федько одвів очі од Толі, похилився й тихо сказав:- Повів...- І пхнув його на кригу?- Пхнув...- Паршивець4 же ти! - крикнув Толин батько й сильно хляснув Федька по лиці. А потім повернувся до Федькової матері й сказав:- Надіюся, що на цей раз чоловік ваш покарає його як слід... Інакше лучче очистіть мені кватиру. Федькові знов упала з голови шапка, як ударив його Толин батько. Він підняв її і подивився на Толю. Але Толя тулився до матері, яка милувала вже й жаліла його. А ввечері, коли мав прийти батько Федьків з роботи, Федько кашляв і облизував гарячі губи. Йому було страшенно жарко.- Ага, бухикаєш, кашляєш, ідоле? - обзивалась од печі мати. - Ось нехай ще батько прийде та погріє ще ременем. Що, єсть жар?- Єсть... - тихо одповів Федько, а сам придивлявся, як в очах його стояли дивні жовті й зелені плями.1 Іваниха - дружина Івана.2 Падлюка - лайливе слово, що означає «підла людина».3 Тоска - туга, відчай.4 Паршивець - лайливе слово, що означає «негідна, погана людина».

20 Коли батько прийшов і мати стала йому розказувати, Федькові в очах уже було зовсім жовто, і голова була страшно тяжка й гаряча; така була тяжка, що не можна було держати її на плечах і хотілось покласти чи на стіл, чи на землю, чи хоч у піч - аби покласти. Він тільки як крізь сон бачив, що татуньо чогось страшенно став лютий, такий лютий, що аж говорити не міг і тільки хапався то за горло, то за ремінь. Потім Федька поклали на стілець і били вже як слід. Але Федько й на цей раз навіть не скрикнув.- Устава-ай!! - ревнув батько й шарпнув сина за руку; але рука була така гаряча, а лице сина було таке дивно спокійне, що батько кинув ремінь і нахилився до Федька. Разів зо два Федько приходив до пам’яті, питав, чи били Толю, щось бурмотів і знову падав непритомний. А в непритомності когось просив, комусь грозився1 і все чогось допитувався в Толі. Батько й мати не одходили від його постелі, трусились і плакали. Але через три дні він лежав мертвий. На четвертий день Федька ховали. На кладовище йшли всі хлопці зо всіх сусідніх вулиць. Спірка, Стьопка й Гаврик плакали навзрид. А Толя тихенько виглядав із вікна. Йому було цікаво подивитись, як будуть ховати Федька-халамидника. Коли Федькова труна сховалась за рогом вулиці й не було вже нікого видно, Толя одійшов од вікна, перекрутивсь на одній нозі й побіг гратися з чижиком, якого він сказав Федьковій матері віддати йому, бо він його виграв у Федька.1 Грозився - погрожував.

21 ПЕРЕВІРЯЄМО1. Розташуйте події відповідно до їх розгортання у творі «Федько-халамидник». А Толик виглядає з вікна; видно клітку із щигликом. Б Федько руйнує будиночки з піску, а хлопчаки тікають. В Хлопці намагаються допомогти Федьку на крижинах. Г Хлопчики запускають кораблики ранньою весною.2. Який із зазначених епізодів твору «Федько-халамидник» є, на вашу думку, найбільш динамічним, напруженим?АНАЛІЗУЄМО3. Доведіть, що Федько був сміливий і кмітливий хлопець, не залишив панича в біді. Опишіть близько до тексту, як він узявся рятувати Толю.4. Розкажіть, як Стьопка і Спірка рятували Федька. Доведіть, що вони все робили правильно, але з неабияким ризиком для себе.5. Знайдіть у тексті й прокоментуйте уривок на підтвердження того, що Федько врятувався не тільки завдяки друзям, а й завдяки власній мужності.6. Як ви розцінюєте той факт, що Федько вже тричі за зиму провалювався під лід? Про що це свідчить? Як саме рятувався хлопчина від небезпечних для здоров’я пригод?7. Якою була реакція однолітків на смерть Федька? А як до цієї страшної звістки поставився Толя?8. Федько має безліч вад і недоліків. Але в нього є чому повчитися не лише дітям, а й дорослим. Наведіть із тексту приклади, які це підтверджують.9. Розкажіть, як вуличні хлопчаки ставилися до Федька: чи завжди хотіли з ним гратися? чи дослухалися до нього? чи допомагали йому в складних ситуаціях?

22 МІРКУЄМО10. Чому Толя, хоч і був боязкий, також вирішив перейти річку по крижинах?11. Федько ніколи не брехав. Але чому тоді він сказав неправду Толиковому батьку?12. Чому Толя всю провину звалив на Федька?13. Чи усвідомив, на вашу думку, Толя свою вину в смерті Федька? Про що свідчить той факт, що Толя забрав собі Федькового чижика?14. Що, на вашу думку, повинні були насамперед зробити батьки Толика й Федька, щойно дізнавшись про порятунок хлопчиків? Чого не мали права робити? Чи можна було зарадити смерті хлопчика?15. Доберіть із поданих іменників ті, які є синонімами до слова благородний. Федькова мати каже, що Толя - благородна дитина. На вашу думку, Толя був благородним? А Федько?чесний, боягузливий, порядний, підлий, саможертовний16. Поміркуйте, чи стане Толя, на вашу думку, порядною людиною. Якою людиною став би Федько, якби передчасно не помер?17. Яким ви вважаєте Федька - позитивним чи негативним персонажем? Чому?18. Складіть сенкан до образу Толі за зразком поданого сенкана про Федька.

23 Федько. Кмітливий, сміливий. Не любить брехати. Урятував Толика з крижини. Герой!відважнийсмирнийчепурненькийзрадникправдолюбнезграбнийвпертийбрехливийзавзятийвправнийкмітливийшибеникбоягузливийтовариськийсамовпевненийзаздріснийпещенийегоїстичнийпоряднийпідступний19. Придумайте фанфік (інше, більш благополучне закінчення) до цього твору. 20. Робота в групах. Об’єднайтеся в групи. Намалюйте асоціативне ґроно рис характеру і вчинків Федька або Толі. Розкажіть про обраного вами персонажа. Скористайтеся запропонованими «підказками».21. Оберіть одне з трьох запитань і дайте на нього вичерпну відповідь. А Хто із хлопчиків, окрім Федька і Толі, вам найбільше імпонує і чому саме?Б Чи варто було Федькові рятувати Толю, який із власної волі опинився на крижині?В Що зробили би ви, якби опинилися на місці Федькових друзів Стьопки й Спірки в той момент, коли Федько взяв Толину вину на себе, а панич підтвердив цю брехню?

24 ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ Герої художнього твору (інакше їх називають персонажами) - це ті, кого зображено в художньому творі. Здебільшого це люди, але в байках можуть бути тварини, рослини, навіть цілком несподівані предмети, що виступають як живі істоти. Одні з героїв беруть у подіях більшу участь, тому їх називаємо головними героями. Інші виступають лише в деяких епізодах, потрапляють у поле зору читачів тільки іноді - це другорядні герої. Головний герой з’являється, як правило, на початку твору і діє аж до самого кінця, з ним тісно пов’язано основні події твору, перебіг сюжету. Він завжди в центрі розповіді, його описують досить детально, а вдача й характер його розкриваються в стосунках із другорядними героями. У невеликих за обсягом творах головний герой здебільшого один, у більших творах їх може бути кілька. Часто іменем головного героя називають твір.

25 ПЕРЕВІРЯЄМО1. Знайдіть у творі «Федько-халамидник» і зачитайте описи зовнішності Федька й Толика. Чому зовнішність саме цих персонажів автор описує найбільш докладно?2. Назвіть усіх героїв оповідання «Федько-халамидник». Хто з них головний герой? Чому ви так вважаєте?3. Розкажіть за поданою таблицею про ставлення другорядних героїв твору «Федько-халамидник» до Федька. А як Федько ставиться до них?Батько. Мати. Товаришісуворо карає за провину, але поважає за правдунезадоволена сином, втомлюється від щоденних витівокбояться його і поважають, бо «не любить Федько товаришів видавати», любить пригоди, щось завжди цікаве вигадує4. Позмагайтеся. Об’єднайтеся в команди й пригадайте казки, літературні твори, художні фільми, мультфільми, які названо за іменем головного героя. За потреби скористайтеся пошуковими електронними джерелами. Назви озвучуйте по черзі. Виграє та команда, яка пригадала найбільше назв.5. Складіть кросворд на тему «Головний і другорядні герої оповідання В. Винниченка "Федько-халамидник”».6. Чого навчило вас оповідання «Федько-халамидник»?• не бути черствими та байдужими • не чинити зла • говорити правду• не перекладати свою провину на інших • не піддаватися на маніпуляції• не робити необдуманих учинків • дбати про свою безпеку та безпеку інших