Вплив історичної пам’яті на формування національної свідомості

Вплив історичної пам’яті

на формування національної свідомості

«Завдяки історичній пам’яті людина стає

особистістю, народ – нацією, країна – державою».

 М.Грушевський

«Не потоком  шумних і галасливих фраз, а

тихою, невтомною працею любіть Україну»

А.Шептицький  

      Історична пам’ять є чинником, що визначає колективні уявлення про минуле, формує оцінку нинішніх подій та стратегію майбутнього розвитку суспільства. Історична пам’ять в соціальній сфері - це  елемент суспільної свідомості, інструмент формування ідентичності та громадської консолідації.    

     Роль національної історичної пам’яті проявилася, наприклад, в ухваленні Акту проголошення незалежності  України на референдумі 1 грудня 1991 р. Адже ще в березні 1991 р. більшість населення проголосувало за збереження Радянського Союзу.  У жовтні – в листопаді 1991 р. було проведено низку обласних форумів інтелігенції, на яких ключовим було питання про підтримку Акту проголошення незалежності. Таким чином, підтримку Акту проголошення незалежності України можна  розглядати,  як наслідок росту національної свідомості, що, в свою чергу, був спричинений відродженням національної історичної пам’яті.    

     Одним з основних ресурсів формування нової держави була історична пам’ять та реформування історичної освіти. Радянський період історії в підручниках подавався ще за старою схемою, але із заповненням білих плям про голодомори, репресії, ОУН і УПА, дисидентство. Були зміни у системі державних свят, була зміна радянських топонімів та місць пам’яті, було формування пантеону національних героїв,  впровадження національної символіки. Після проголошення незалежності активно почали формуватись нові місця пам’яті. Зокрема, 28–29 вересня 1991 р. біля Хотинської фортеці відкрито пам’ятний знак на честь гетьмана П. Сагайдачного. 5 жовтня в Києві відкрито Меморіал пам’яті жертв Бабиного Яру.

Пам’ять зазвичай виокремлює і фіксує одну, центральну подію-символ ( битва при Бородіно, знищення Батурина), або постать-символ (Кутузов, Мазепа).  Колективна пам’ять шукає опори не стільки у доказовому аргументі чи логічному висновку, скільки в інтуїтивному відчутті, емоційному переживанні. Актуалізація історичної пам’яті навколо символів є ефективнішим інструментом її відтворення. Спонтанної пам’яті немає, а значить потрібно відзначати річниці, організовувати святкування…

Класифікації «місць пам’яті»: топографічні (архіви, бібліотеки, музеї); монументальні (цвинтарі, архітектурні споруди); символічні (тематичні церемонії, паломництва); функціональні (підручники, автобіографії, мемуари).

Історична пам’ять тяжіє до героїзації минулого, поклоніння Пантеону видатних предків, що неодмінно має бути об’єктом державної політики пам’яті.

Історична пам’ять “узаконює” в очах громадян  державні атрибути (прапор, національний гімн). Глибока історична пам’ять наділяє членів національної спільноти відчуттям братерства, внутрішньої пов’язаності, взаємної відповідальності. Зафіксована у  культурних стереотипів, символів, міфів, історична пам’ять є унікальною сукупністю уявлень національної спільноти про своє минуле.

В Україні завжди було багато видатних людей, які присвячували своє життя служінню народу, боролися за незалежну державу (політична еліта). Згадаймо видатних М.Грушевського, А. Шептицького, І. Мазепу.

     М.Грушевський (1866-1934) ініціював роботу зі збирання джерел з історії України. За редакцією вченого у 1895–1913 роках вийшло 113 томів “Записок Наукового товаристві імені Тараса Шевченка”. Головною працею життя Михайла Грушевського є багатотомна “Історія України-Руси”. Він активно співпрацював з Українською думською фракцією в І та ІІ Державних думах Росії та її друкованим органом – “Украинским вестником”. З березня 1917-го Михайло Грушевський – голова Української Центральної Ради, головний ідейний натхненник українського національного руху. У статтях  “Хто такі українці і чого вони хочуть”, “Українська самостійність і її історична необхідність” обґрунтував стратегію досягнення державної незалежності. Під його керівництвом розроблялася Конституція УНР, прийнята 29 квітня 1918 р.

     Преподобний Андрій Шептицький (1865 – 1944) - український релігійний діяч, єпископ Української греко-католицької церкви. За мудрі настанови й великі труди він отримав багато народних імен: Український Мойсей, Духовний будівничий, Провідник української нації.

     Майбутній Митрополит, походив зі стародавнього українського  графського роду. За час свого служіння Шептицький значно розбудував греко-католицьку церкву в Україні, спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства. У 1905 році заснував Національний музей у Львові і придбав для нього велику кількість експонатів.

     Андрій Шептицький активно популяризував ідею незалежності України. Коли у 1933 році в Україні лютував голод, відкрито називав його штучним, писав листи у Ватикан, організував потяги із зерном. Під час Другої світової війни організував цілу кампанію з порятунку євреїв. Похований у Соборі святого Юра - свого Львівського митрополичого кафедрального собору.

     Іван Степанович Мазепа (1639 —1709)  -  Гетьман України належав до родини відомої української шляхти. Здобув блискучу європейську освіту. Знав кілька іноземних мов. Формування національно-політичних переконань І. Мазепи відбувалося під впливом гетьманів Петра Дорошенко та Івана Самойловича. Мазепа незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років. Цей період характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, піднесенням церковно-релігійного життя та культури.

     В умовах Північної війни (1700–1721), гетьман Іван Мазепа в союзі з польським королем С. Лещинським та шведським королем Карлом ХІІ здійснив спробу виходу з під протекторату Московської держави і утворення на українських землях незалежної держави.

     З метою оборони південних кордонів побудував фортеці на півдні України, зокрема, Новобогородицьку та Ново-Сергіївську на річці Самарі.

     Мазепа сприяв розвиткові економіки держави, насамперед промисловому виробництву та торгівлі. Він постійно опікувався навчальними закладами. Його коштом будувалися корпуси Києво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму, які пізніше були збагачені бiблiотеками й рідкими рукописами. Діяльність Мазепи відбилася i на розвитку архітектури та образотворчого мистецтва, на виникненні в Україні стилю – «мазепинського бароко».

     Коштом Івана Мазепи було збудовано, реставровано та оздоблено велику кiлькiсть церковних споруд, таких як Києво-Печерська Лавра, Пустинно-Миколаєвський, Братський Богоявленський, Кирилiвський, Золотоверхо-Михайлiвський …

Історична колективна пам'ять мобілізує національну свідомість, живить її почуттям співпричетності, солідарності. Національна свідомість завжди обумовлена зацікавленістю. Саме зацікавленість визначає ті ключові моменти в історії, які згуртовують націю навколо спільної трагедії, поразки чи успіху. Наприклад, пам'ять про Голокост для євреїв чи геноцид для українців, що згуртовує націю навколо спільної трагедії, живить національну свідомість почуттям співпричетності.

Висновок. Таким чином, національна ідентичність прямо пов’язана з актуалізацією історичної пам’яті, її консолідуючих та об’єднавчих властивостей. Держава, разом з інтелектуальними та політичними елітами, є активним учасником конструювання історичної пам’яті нації.