Впровадження педагогіки партнерства на уроках історії

Моя педагогічна ідея - «Шляхи удосконалення сучасного уроку історії в світлі педагогічного партнерства», яка базується  на втіленні в життя цілісної системи: вчитель-учень-батьки, є сьогодні, в умовах модернізації української освіти актуальною. Передусім це пов’язано з тим, що місія Нової школи – допомогти розкрити та розвинути здібності, таланти і можливості кожної дитини на основі партнерства між учителем, учнем і батьками. Формування компетентностей  учнів відбувається в процесі обов’язкової взаємодії суб’єктів навчального процесу як по вертикалі, так і по горизонталі, а розвиток особистості відбувається в процесі пізнання, спілкування, діяльності, у відносинах з іншими людьми, світом.

Під час занять з історії це відображається в нових підходах до навчання: створенні сприятливої атмосфери співробітництва, зниженні монологічного викладу матеріалу та дублювання інформації, яка може бути отримана з доступних джерел і переходу до діалогізованого спілкування з учнями в ході навчального процесу, інтенсифікації впровадження в навчальний процес активних методів навчання, які дають можливості для розкриття творчої особистості, розвитку ініціативи, активізації пізнавально-навчальної діяльності учня. «Педагогіка партнерства» є один із факторів ефективної взаємодії учасників освітнього процесу. Тому на уроках історії я реалізовую такі принципи педагогічного партнерства: повага до особистості; доброзичливість і позитивне ставлення; довіра у відносинах, стосунках; діалог – взаємодія – взаємоповага; розподілене лідерство (проактивність, право вибору та відповідальність за нього, горизонтальність зв’язків); принципи соціального партнерства (рівність сторін, добровільність прийняття зобов’язань, обов’язковість виконання домовленостей).

Реалізовую ідею педагогічного партнерства шляхом розподілу функцій вчителя та учня і організація їх співпраці. Ретельно готую для дітей навчальне завдання, продумую в деталях хід його вирішення різними групами учнів тощо. Функція учня – на добровільних засадах прийняти запропоновану мною задачу як свою і самостійно її вирішувати. У такому випадку обидва учасники навчання і виховання – вчитель і учень – рівноправні, вони – суб'єкти діяльності. Ніхто ні над ким не застосовує владу. Так реалізується ідея рівності, коли школярі почувають себе вільною і час від часу забувають, що в класі є «наглядач». Для цього я користуюсь такими формами роботи, як робота в групах, робота в парах, навчальний діалог, пізнавальна гра, організація дослідної роботи. Цей тип взаємин є для навчально-виховного процесу оптимальним, бо, з одного боку, він зберігає за вчителем функцію управління, а з другого, – дає учневі можливість діяти самостійно. Партнерські технології я реалізовую за допомогою методів: діалогічні методи, методи проектів, створення проблемних ситуацій, впровадження методів самооцінки і взаємоперевірки, а також прийомів:

• Коло очікувань від уроку «Я тут, тому що…»;
• Ромашка Блума;
• «Фішбоун»;
• Інсерт (я це знав, це для мене зовсім нове, це заперечує те, що я знав, я хочу знати про це більше);
• Рафт (роль, адресат, форма, тема);
• Ти мені – я тобі (робота в групах, запитання);
• Кейс метод;
• Сенкан;
• Інтелектуальні карти.

Очікувані результати роботи над педагогічною  ідеєю ««Шляхи удосконалення сучасного уроку історії в світлі педагогічного партнерства»:

• Учитель і його учень (учні) – ділові партнери у досягненні мети.
• Мета учня – опанувати важливий для нього предмет вивчення.
• Мета педагога – допомогти йому в реалізації мети.
• Відповідальність: 50% відповідальності учня, 50% - педагога.
• Організація процесу: максимальна самостійність учня, втручання педагога лише тоді, коли учень потребує допомоги.
• Упровадження дієвих стимулів самомотивації.
• Максимальна опора на індивідуальні особливості.
• Використання найновіших засобів, що можуть сприяти прискоренню процесу.
• Створення комфортних умов.
• Технологія створення «ситуації успіху».