Всеукраїнська акція «Голоси дітей»

СЦЕНАРІЙ ЗАХОДУ

Всеукраїнська акція «Голоси дітей»

До Дня вшанування пам’яті дітей, загиблих внаслідок збройної агресії РФ проти України

Звучить тиха інструментальна музика

Ведучий 1:

У країні небесній, далекій,
Де, на жаль, не літають лелеки,
Де немає ні сліз, ані болю,
Дивний сад розцвітає весною…

Ведучий 2:

На деревах, між тих білих квітів,
Черевички новенькі для діток,
Різнобарвні, яскраві, красиві,
Та не взули їх і не носили…

Ведучий 1 (тихо):

Бо малята ці — янголи в небі,
Їм взуватися зовсім не треба…
Вже на крилах увись полетіли…
Це війна їх жорстоко убила…

Ведучий 2:

24 лютого 2022 року, коли українські діти бачили кольорові сни, у їхнє життя увірвалася безжалісна війна.  Війна, яка зруйнувала дитинство. Війна, яка змусила подорослішати за одну ніч.

Ведучий 1:

Відтоді мільйони людей були змушені залишити власні домівки у пошуках прихистку. Ті, хто не встиг — залишилися в заручниках. Тисячі невинних сімей і дітей були вбиті російськими солдатами.

Ведучий 2:

Буча…
Ірпінь…
Гостомель…
Маріуполь…
Краматорськ…
Ці назви — не просто міста.
Це — рани на серці України.

Легкий звуковий фон — биття серця

Ведучий 1:

Війна…
Вона відбирає життя. Вона приходить у сни криками та сиренами. Вона залишає тремтіння рук і біль у серці.

Ведучий 2:

Вона забирає у дітей майбутнє. Вони вже ніколи не сядуть за шкільну парту,
не прочитають улюблену книжку, не запустять у мирне небо повітряного змія…

Ведучий 1 (з паузами):

Вони не притиснуть до грудей улюблену іграшку…
Не зігріють долоньку у великій руці брата…
Не всміхнуться мамі…

Їх уже немає… Є тільки пам’ять. І нестерпний біль.

Дитячий монолог (декламація):

Не пам’ятаю я своє ім’я,
Можливо, хтось за мною плаче…
Де був мій дім — прийшла туди війна,
Маму й тата вже ніколи не побачу…

Було так страшно, все кругом горіло,
І раптом сонечко засяяло в очах…
І біль у ручках, в ніжках заболіло —
Я об землю впала… у страх…

А як тепер здійсню свої я мрії?
І хто покормить цуценя?
Раптово, і без жодної надії,
Я загубила право на життя…

 Музична пауза. Тиша.

Ведучий 2:

4 червня в Україні вшановують День безвинних жертв — дітей, загиблих внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.

Ведучий 1:

Втратити дитину — найбільше горе.
За час війни:

• загинуло понад 670 дитини,
• 2300 — отримали поранення,
• понад 2000 — зникли безвісти.

Ведучий 2:

Ці цифри — не статистика.
Це — зламані долі.
Це — діти, які мали жити.

Ведучий 1 (приглушено):

У нашій школі навчався Логвиненко Максим.  Світлий, добрий, життєрадісний хлопчик.  Йому було лише 14 років…

Ведучий 2:

У березні 2022 року Максим разом із сім’єю тікав від окупантів. Їхній автомобіль був розстріляний. Максим і його мама загинули на місці.
Батько отримав тяжкі поранення…

 Ведучий 1:

Вшануймо пам’ять Максима та всіх дітей, які загинули від рук агресора, хвилиною мовчання.

ХВИЛИНА МОВЧАННЯ

(Звучить метроном або тиша)

Читець:

Війна! Порожні вулиці, сирени, укриття,

Вдягає ляльку поспіхом розгублене дитя.

Вломились «визволителі» злодюгами у дім.

Поборемо, здолаємо!  Дамо вогню усім!

Ніколи не пробачимо загарбницьку орду

За долі покалічені, за сльози і біду.

Війна. Летять над згарищем лелеки й журавлі,

І вперто лізе паросток зелений з-під землі.

Ведучий 2:

Кожен з нас міг бути вбитий учора. Місяць тому.Або 24 лютого — лише за те, що ми українці.

Ведучий 1:

Та попри біль — ми живемо, пам’ятаємо, боремося…..і захищаємо наших дітей.

Фінал (усі ведучі):

Сьогодні загиблих дітей вшануємо,

Присутність їх душ ми поруч відчуємо.

Ми завжди будемо вас пам’ятати ,

Та ваших убивць безжально карати.

Ці стрічки біленьки на згадку про вас,

Назавжди у серці у кожного з нас.

Ведучий 2: В пам’ять про загиблих дітей України запрошуємо вас прикріпити символічні білі стрічки світлої пам’яті.