Всеукраїнська експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна»

Про матеріал

Всеукраїнська експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрямок : Із батьківської криниці Назва роботи: Народні ігри

Перегляд файлу

Подільська міська територіальна громада

Липецький ліцей Подільської міської ради Подільського району Одеської області

Всеукраїнська експедиція учнівської молоді

«Моя Батьківщина – Україна»

Напрямок : Із батьківської криниці

Назва роботи: Народні ігри

2023

Список учасників пошукової групи «Народознавчик»

Учні класу 3 класу

Липецького ліцею Подільської міської ради

Подільського району Одеської області

1. Кайряк Евеліна Дмитрівна

2. Полудений Дмитро Дмитрович

3. Ткаченко Ангеліна Андріївна

4. Якубенко Марія Віталіївна

5. Унгар Дар’я Дмитрівна

Керівник: Тіора Ауріка Василівна, вчитель початкових класів

Пошукова група

Ткаченко Ангеліна Полудений Дмитро Якубенко Марія Кайряк Евеліна Унгар Дар’я

Керівник пошукової групи

Тіора Ауріка Василівна

Адреса

тел. +380975718134

@ opbita77333@gmail.com

66352 , вул. Центральна, 327,б, с. Липецьке, Подільський район, Одеська область.

Зміст

І Вступ

ІІ. Дослідження історії виникнення та розвитку народних ігор.

2.1. Історія українських народних ігор.

2.2. Рухливі ігри в релігійних святах українського народу.

2.2.1. Весняні свята

2.2.2. Літні свята

2.2.3. Осінні свята

2.2.4. Зимові свята

2.3. Класифікація народних ігор

ІІІ. Народні ігри з літератури та спогадів дідусів і бабусь.

ІV. Використання народних ігор на сучасному етапі.

V. Висновки

VІ. Література

VІІ. Додатки

І. Вступ

Невід’ємною частиною культури українського народу є народна гра. Вона є водночас предметом розваги, засобом виховання та розвитку особистості, засобом творчості. На сьогодні для розвитку патріотизму та естетичного смаку молодого покоління українців необхідно вивчати та розповсюджувати знання про народні ігри.

Актуальність

Ураховуючи ситуацію, що склалася в Україні, усе більшої актуальності набуває виховання в молодого покоління почуття патріотизму, відданості загальнодержавній справі зміцнення країни, активної громадянської позиції. Ця дослідницька робота, яка була проведена в Липецькому ліцеї пошуковою групою «Народознавчик», стала для кожної дитини осередком становлення громадянина – патріота України, готового самовіддано розбудовувати свою Батьківщину.

Чим можна зацікавити школярів такого віку як мої?

З кожним роком наші діти все менше і менше грають у народні ігри. Комп’ютер, ігрові приставки заполонили душі наших дітей, вони перестають спілкуватися один з одним, живуть у примарному світі, стають кволими, як фізично, так і духовно.

Я довго думала і запропонувала найкращим учням об'єднатися і розпочати дослідження про народні ігри. Останнім часом активно відроджуються культурні цінності нашого народу. Одним із таких культурних надбань є народна гра, яка відображає характер, темперамент, почуття, побут, звичаї українців. Народні рухливі ігри неоціненний скарб, який залишили нам наші предки. У них як у дзеркалі відображується звичаї нашого народу, їх побут й уявлення про світ. У ході пошуку діти виявили неабияку зацікавленість, бажання кожного дня дізнаватися щось нове, вони навчилися правильно формувати свої думки, навчилися працювати в групі, стали більш самостійними і дорослими. Вони навчилися добувати інформацію і переробляти її, активізувати свої потенціальні здібності на виконання творчого завдання, самостійно вибирати найбільш вдалий спосіб виконання завдання, прогнозувати свої успіхи, оцінювати свої здібності.

Перш ніж приступити до написання дослідницької роботи виникло питання: «А як же ставляться до народних ігор жителі нашого села? », тому було проведено соціологічне дослідження, без якого б зменшилась актуальність і значимість проробленої нами роботи.

Протягом місяця, ми зверталися до наших односельчан різного соціального статусу, віку, світогляду, освіченості з наступними питаннями:

- Як Ви ставитесь до українських народних ігор?

- Які Ви знаєте народні ігри?

- Як Ви вважаєте, чи є доречним використання народних ігор у вихованні дітей тамолоді?

Опитування проводилось серед мешканців с. Липецьке Одеської області з 4 вересня по 10 жовтня 2023 року. Дослідженням було охоплено 50 осіб, віком від

11 до 60 років. ( додаток 1)

Результати соціологічного дослідження показали, що люди починають забувати народні ігри та почали не цікавитись ними. Багато з опитуваних вважають, що у сучасному житті ігри відіграють не головну роль у вихованні дітей та молоді.

Тому ми поставили перед собою таку мету:

- на основі зібраних матеріалів поглибити відомості про народні дитячі ігри;

- з’ясувати шляхи виникнення і розвитку;

- з’ясувати їхні особливості ;

- виховувати інтерес до культурної спадщини свого краю, почуття національноїсамосвідомості та національної гідності за свій народ. Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань:

- дослідити своєрідність народних дитячих ігор;

- навчитися самостійно працювати з різними джерелами,

- вміти робити аналіз фактів, досліджувати, узагальнювати та систематизуватизібраний матеріал ;

- прищеплювати любов до рідного краю, його історії;- виховувати відповідальність за доручену справу.

ІІ. Дослідження історії виникнення та розвитку народних ігор.

2. 1. Історія українських ігор

Багата тисячолітня героїчна історія українського народу овіяна невмирущими зразками славетних діянь справжніх синів і дочок України. Український народ виробив своєрідні суто національні за своїм змістом підходи до виховання підростаючого покоління. Одним з найважливіших компонентів національної системи виховання у всі часи було виховання фізичних якостей у гармонійному приєднанні зі всіма іншими сторонами виховання. В часи козацької доби традиції були дуже насичені різнобічними іграми, загальними вправами, які поширювались серед усіх без винятку верств населення. За часів козаччини в України були поширеними школи при кожній українській церкві. В них учні, у вільний від навчання час, гартували свої фізичні та моральні якості в різнобічних рухливих іграх. Українські народні рухливі ігри с традиційним засобом виховання дітей на національних засадах. В іграх яскраво віддзеркалюється спосіб життя українського народу, його побут, праця, національні звичаї уявлення про честь, сміливість, мужність бажання володіти силою, спритність, витривалість і гармонією рухів. Однією із найбільших постатей українського спорту та фізичного виховання є професор Іван Боберський - організатор спортивно руханкових товариств на Галичині, науковець, патріот України. Івана Боберського по праву вважають "батьком" українського сокільства, рухавки, організатором сокільско-січового руху в цілій Галичині. Його ідеї були спрямовані на єдність фізичного і духовного виховання українського народу. Сьогодні нам відомо близько 20 книг, виданих у Львові на початку століття, які належать перу професора Боберського. Він одним із перших підручників намітив собі написати і видати підручник "Рухливі ігри та забави". Ця книга побачила світ у 1904р. Велику допомогу надавали в видані книжок син Іван та Тарас Франко, а також учень Боберського Степан Гайдучок. Ігри Івана Боберського розраховані для використання на свіжому повітрі, галявині. На той час це було звичним.

Своїм корінням рухливі ігри сягають у доісторичні, ще язичні часи. Наші предки жили в тісних зв'язках з природою. Їх господарська діяльність та світогляд були поєднані з явищами природи. Вони щиро вірили, що існують боги, які правлять світом і особливо шанували їх. Вони чекали від своїх богів добра і щастя. Прихід весни зустрічали веснянками /гаївками/ в яких тісно поєднувалися хорові пісні з іграми та танцями. Поворот сонця на осінь відзначалося святом Івана Купала - день великого сонцестояння - великого очищення вогнем. В той час гра була складною частиною великого магічного дійства. Прославлення божеств піснями, танцями та іграми мало під собою практичну основу - задобрити оточуючу природу і таким чином забезпечити собі статок і добробут. З часом обрядові дійства втратили своє ритуальне значення і від них залишилося тільки молодіжні та дитячі забави. Початковий етап становлення рухливих ігор характеризується діями імітуючими збирання врожаю та полювання. Масові ігри слов'ян відбувалися на весільних, в місцях обміну товарів, па похоронах. Ігрища складалися з танців, пісень, різноманітних ігор та фізичних вправ, що носили змагальний характер. На ігрищах молодь та діти прагнули показати своє вміння в стрільбі з лука, кидання каменів в ціль, і на відстань, верховій їзді. Ігри постійно передавались від старшого покоління до молодшого. Кожне покоління додавало щось своє, придумувало нові забави. Колективна народна мудрість породили багато різноманітних ігор, виховне значення яких важко переоцінити. Природні умови, історичні та економічні особливості розвитку тієї чи іншої частини Україні наклали свій відбиток на народні ігри. В степовій частити" України, де багато рівних майданчиків, в більшій мірі поширені ігри з елементами метання, бігу, в гірських місцевостях розвинуті ігри на рівновагу, перетягування. Але ігри мають багато і спільного, що зумовлено споконвічними хліборобськими традиціями /"Просо", "Гречка", "Печу, печу хлібчик", "Огірочки"/. Велику групу склали ігри, в яких відображається поведінка птахів і звірів: "Зайчик", "Коза, "Хорти", "Ворона", "Перепілочка". Рухливі ігри відіграють велику роль не тільки в фізичному вихованні, але і в моральному. З давніх-давен ігри були не лише формою проведення дозвілля та розваг. Завдяки їм формуються такі якості як стриманість, кмітливість, наполегливість, організованість. За допомогою рухливих ігор діти в ранньому віці опановують першими елементами грамотності, завчають вірші, скоромовки, лічилки. Добра половина ігор супроводжується піснями, промовками. Адже, якщо дитина в процесі гри, співає, то в неї ніколи не виробляться агресивність, зверхність, почуття переваги над іншими. Адже народні ігри є важливим засобом не тільки тілесного, а й духовного вдосконалення дитини. Народні ігри, забави, розваги виникнувши тисячоліття тому органічно збагачують і зберігають українську культуру.

2.2. Рухливі ігри в релігійних святах українського народу.

2.2.1.Весняні свята

В сиву давнину найбільше шанували наші предки весну. Вважається, що весна вперше нагадує про себе на Стрітення (15 лютого). За нагодою на протязі дня визначається чи буде ранньою Весна. Діти влаштовують різноманітні ігри з казковими персонажами. Ряд авторів вважає, що початок весни слід рахувати від Євдокії (1 березня)- дівчата та хлопці закликали весну, водили веснянки. Діти закликали пташок:

Пташок викликаю з теплого краю Летіть соловейки на на нашу земельку

Спішіть ластівоньки, пасти корівоньки.

Ігри, забави, хороводи, аж до Благовіщення. На Благовіщення не можна працювати, навіть пташка не в'є свого гнізда. Земля пробуджується і уже можна працювати на городах. Найбільшим святом весни є Великодні свята. Вони не мають постійної дати святкування, це час найцікавіших ігор і забав дорослих молоді і дітей, (дзвонити у дзвони, гойдання на гойдалці). Ігри для молодих парубків: "Довга лоза", "У короля" , "Кулачні бої", "Боротьба поодинока". Ігри для дівчат : "Мак", "Подоляночка", "А ми просто сіяли", "Голубка", "Котик і мишка".

2.2.2 Літні свята.

Першою великою урочистістю літа є "Зелені свята." Вони також не мають сталої дати проведення. На зелені свята вшановували померлих. Молодь влаштовувала ігри силового характеру та на швидкість. Дівчата водили хороводи, заквітчували березу і тополю. Свято Івана Купала триває два дні. Проводиться на березі водойми. Обов'язково розводиться багаття і йде очищення вогнем. Також молодь іде шукати квіт папороті. Дівчата плетуть вінки, та пускають на воду. Останнє свято Петра і Павла. Після чого починалися жнива

2.2.3 Осінні свята.

- Чесного Хреста; Маковея; Спаса; Михайла. На усі свята молодь відпочивала відроботи і старалася весело проводити час. Завжди організовувалися різноманітні поєдинки для визначення найсильнішого, найшвидшого і т.д.

2.2.4 Зимові святи.

- Введення; Катерини; Андрія; Миколая; Ганни; Різдво. В усі ці дні не можна булопрацювати, тому молодь мала можливість відпочивати. Відпочинок був оснований на різноманітних забавах, іграх, ворожі пнях, театралізованих дійствах. На Василя - Маланку - водили козу - бажаючи господарям вдалого нового року на врожай і добробут. Останні свята Йордань Водохреща. Найсміливіші пірнали в ополонку - проводячи очищення водою. Необхідно було як найшвидше повернутися додому. Хто був на санях влаштовували санні перемоги. Після зимових свят господарі готувалися до весняних робіт.

Дослідити глибоко походження ігор, не пов’язаних із календарними обрядами, і їхній зв’язок з ритуалами нелегко, оскільки більшість з цих ритуалів стали власне іграми, не зберігшись у практиці дорослих. Але придивившись до деяких дитячих забав, можна помітити елементи ворожіння чи випробування, поклоніння чи жертвоприношення. Цікаво, що певна кількість ігор зберегла чіткий розподіл на «дівчачі» та «хлоп’ячі», що теж вказує на давність їх походження.

2. 3. Класифікація народних ігор

Народні ігри можна класифікувати за такими групами:

• дидактичні,

• рухливі з обмеженим мовленнєвим текстом,

• рухливі хороводні ігри,

• ігри мовленнєвої спрямованості,

• обрядові та звичаєві ігри;

• ігри історичної спрямованості;

• ігри з відображенням трудових процесів та побуту народу.

Дидактичні ігри - це ігри розумової спрямованості, які потребують використання раніше набутих знань, кмітливості, активної розумової діяльності. Народні дидактичні ігри вчать дитину ненав'язливе, легко, захоплюють змістом так, що вона навіть не помічає того навчання. У скарбниці народної дидактики є дидактичні ігри для будь-якого віку. Наприклад, для найменших: «Кую-кую чобіток», «Гу-ту-ту, варю кашу круту», «Сорока - ворона»; для старших: «Чорне та біле», «Фарби», «Краска», «Дід Макар», «Фанти», «Бірка», «Кури» та ін.

Значну групу становлять народні рухливі ігри з обмеженим мовленнєвим текстом. У них текст подається як лічилка, примовка, перегукування. Це ігри «Панас», «Їду, їду», «Звідки ти?», «Жмурки», «Горю-дуб», «Котилася бочка...», «На чім стоїш?», «Іваночку, покинь схованочку», «Зайчик і Бурчик», «Бочечка», «Квочка», «Ірву, ірву горішечки» та ін.

Рухливі хороводні ігри супроводжуються пісенним текстом. На першому плані — слова, рухи — нескладні (ходіння в колі), по закінченні слів, співу, можливий біг. Серед таких ігор найвідоміші: «Огірочки», «Галя по садочку ходила», «Подоляночка», «Перепілочка», «Ой ягіл, ягілочка», «Іде, іде дід» та ін.

Обрядові та звичаєві ігри передають характерні події з життя українського народу: початок жнив, косовицю, великодні та купальські ігри, калиту, веснянки. Гра «Розлилися води».

Ігри історичної та соціальної спрямованості відбивають характер тієї епохи, коли вони складались. У їх змісті трапляються архаїзми, як для нас, гравцями виступають «пан», «король», «цар», «царівна». Це ігри: «Король», «У короля»,

«Воротарчик», «Пускайте нас», «Нема пана дома», «У відьми», «Дзвін», «Прослужив я в пана рік», «Кружок» тощо.

Ігри побутової спрямованості відображають у своєму змісті буденне життя людей («Жили у бабусі...», «Ой сусіди, сусідоньки», «Здрастуй, сусіде», «Куй-куй, ковалі...», «Як було у баби...»). Чимало серед них ігор з сюжетами про сімейне життя: «Батько», «Батько й діти», «Горщечки», «Гладущики», «Сімейка» тощо.

ІІІ. Народні ігри з літератури та спогадів дідусів і бабусь.

Опрацювавши літературу та довідавшись із розповідей наших бабусь та дідусів про ігри, в які вони грали в дитинстві, розглянемо деякі із них, назви яких найбільше нас зацікавили.

П ЕРСТЕНЬ

Діти сідають рядком або колом. Беруть якусь маленьку річ, частіше перстень. Цей перстень кладуть у руки так, щоб відгадчик не знав, у кого цей перстень. А для цього діти наставляють руки, і той, що роздає перстень, кладе свої руки з перстнем в інші руки і, кому забажає, тому й опустить той перстень. Це все добре бережеться, щоб відгадчик не побачив перстня.Коли вже перстень розданий, той, хто відгадує, підходить до сидячих і каже:

Гадало, гадало

По полю ходило, Дай, Боже, вгадать

І перстеньок взять.

Він підходить до дитини, яка, на його думку, має в своїх руках перстень. Коли ж угадає, то сідає на його місце, а той стає відгадчиком. Коли відгадчик не вгадає, все повторюється знову, аж поки він не вгадає.

КАМІНЦІ

Для цієї гри потрібно запасти торбинку з камінчиками. Гравці можуть сидіти навколо великого ігрового стола, або на застеленій підлозі. На кожного з гравців по 5 камінчиків. Кожний гравець по черзі бере в руку свої камінчики, підкидає їх в гору і цією ж рукою старається їх впіймати. Виграє той, хто впіймає більше. Цю гру можна урізноманітнити ще такими завданнями: Взяти в руку 5 камінчиків, один з них підкинути до гори, решту швидко відкласти в сторону і встигнути цією ж рукою впіймати підкинуті. Підкинути в гору 2 камінчики, взяти 3 і встигнути впіймати підкинуті.

ПАНАС

Грають хлопці й дівчата. Когось обирають Панасом, зав’язують очі хустинкою, виводять на середину й обертають, питаючи:

—Панасе, Панасе, На чому стоїш?

—На камені!

—Що продаєш?

—Квас!

—Лови курей, та не нас.

Відпускають Панаса, а самі розбігаються. Він починає ловити дітей, і той, кого зловить, стає Панасом.

КЛАСИКИ

На асфальті малюється поле, що складається з квадратів приблизно 40 на 40 см, можливі варіанти, це залежить від віку гравців. Квадрати структуруються за наступним принципом: перші два шикуються в вертикальний ряд, наступні два - в горизонтальний, так, щоб лінія, що їх розділяє, опинилася посередині попередніх двох. П'ятий малюється квадрат посередині горизонтального ряду і так далі. Загалом має бути 10 квадратів. Нумеруються вони по черзі знизу вверх і справа наліво.

Кидаємо біту на квадрат з номером 1 так, щоб вона не виходила за поле і не стосувалася прикордонної риси. Починаємо стрибати на одній нозі через квадрати 1 і 2 двома ногами на квадрати 3 і 4 знову одній на квадрат 5 і так далі до кінця. В кінці поля розвертаємося на 180 ? і аналогічним чином стрибаємо назад, по дорозі підбираємо біту. Якщо вона виявляється на клітці, на якій потрібно стояти на одній нозі, то підбираємо прямо так - стоячи на одній. Далі біта кидається на квадрат з номером 2 - це другий «клас». Якщо вона не потрапляє на поле, то хід переходить до іншого гравця. Виграє той, хто першим пройде всі «класи».

ХРЕЩИК

Дівчата стають парами одна за другою. Дівчина попереду говорить:

—Горю, горю, пень!

Остання пара питає:

—Чого ти гориш?

—Красної дівки хочу.

—Якої?

—Тебе, пані молодої.

При цих словах остання пара розбігається, намагаючись з’єднатись перед попередньою парою, а та намагається зловити когось із них. Якщо спіймає — та, що залишиться без пари, буде «горіти», якщо ні — гра повторюється знову.

ВИБИВАЛО

Усі гравці, окрім двох, ставали в шеренгу у центрі просторого майданчика. Двоє, які “вибивають” м’ячем, стають по краях майданчика. До їхнього завдання входить, перекидаючи один одному м’яча, вибити з майданчика всіх гравців. Той, кого торкнувся м’яч, виходив з гри. Найважче було вибити останнього, найвправнішого гравця. Коли і його наздоганяв м’яч, гра починалася знову.

ЦУРКА

Для гри потрібно дві палиці: одна-завдовжки 1 м, друга- 20-З0 см. Довга - кий, коротка - цурка. На землі креслять квадрат, у центрі викопується ямка. На неї кладуть цурку. Кий лежить поряд з нею у квадраті. Діти обирають ведучого. Він підходить до квадрата, бере кий і за словами дітей

Лети, лети цурко,

Кому вона попаде Той і гру поведе!

Підкидає києм цурку вгору. Діти намагаються спіймати її, щоб цурка не впала на землю. Хто зловив, одержує 50 очок. Після цього він вкидає цурку у квадрат з того місця, де зловив її. Якщо попав - одержує ще 100 очок і стає ведучим.

Якщо не попав у квадрат, гру продовжує попередній ведучий. Якщо ведучий підкинув цурку і її ніхто не зловив, він одержує 10 очок. Знову повторює свій кидок.

ДОВГА ЛОЗА

Грають хлопці, які стають один за одним обличчям у потилицю на відстані 2 метрів. Голову і спину нахиляють, а гравець, який стоїть позаду, розганяється, перестрибує через кожного і стає попереду, так роблять всі по черзі.

(Додатки 3, 4,5)

ІV. Використання народних ігор на сучасному етапі.

Усі народні ігри проводяться відповідно до вікових можливостей дітей. Так, наприклад, із дітьми раннього віку (перший, другий рік життя) використовують переважно індивідуальні ігри-забавлянки (або з двома-трьома дітьми): «Кую, кую чобіток», «Мишечка-скреботушечка», «Дибки-дибки», «Печу, печу хлібчик», «Тосі, тосі», «Сорока-ворона», «Зайчику, зайчику, де ти бував?», «Котику сірень кий», «Ой чук, чук».

Можна сказати, що з дітьми третього-четвертого року життя народні ігри проводять на прогулянці. Текст слів у іграх простий, це переважно заклички: «Дощику, дощику», «Вода холодна», «Зозулю-кавулю», «Вийди, вийди, сонечко», «Гайку, гайку», «Ой ходила Марусенька»; рухливі хороводні ігри: «Курочкачубарочка», «Кізонька», «Де ж наші ручки?», «Подоляночка»; ігри парами: «Моталки», «Дрібу-дрібу-дрібушечки».

Дітям п’ятого – шостого року життя доступні і складніші ігри: «М’яч сусідові», «Не лови ґав», «Хто швидше», «У навбитки», «У кидка» (розвиток окоміру, спритності, сили, координації рухів). Окрім цих ігор пропонуються хороводи, але вже з різними атрибутами - віночком, хусточкою, стрічкою.

Перш ніж запропонувати певну народну гру, треба ознайомити гравців з її походженням, атрибутами та дійовими особами, розповісти, як у цю гру грали в давнину. Наприклад, святкування Івана Купала (гра «Горю дуб»). Напередодні свята купальське дерево прикрашали вінками, квітами, стрічками. Увечері біля обрядового дерева розкладали вогнище з дубових гілок, і хлопців парах із дівчатами перестрибували через нього. Уважалося, що в такий спосіб відбувається очищення вогнем. Із давніх-давен люди вірили, що вогонь очищує душу від усього злого й наділяє силою та здоров’ям. Саме тому цей обряд проводили перед жнивами.

Цікаво те, що стрибала через вогонь тільки доросла молодь, а дітлахи стрибали через кропиву, адже так безпечніше. А якщо кропива все-таки когось і жалила, то це було на користь. Варто ознайомити також із символікою вінкоплетіння – пояснити значення квітів і кольорів стрічок.

«Кривий танець». Гра виникла дуже давно, у ті часи, коли на нашу країну нападали татари. Батьки тоді вчили дітей остерігатись ворога й у разі небезпеки заплутувати свої сліди, щоб чужинці по них не потрапили в село. У танку імітується саме такий рух — по кривій. Діти водили «кривий» хоровод по обіді біля церкви на свято Благовіщення. Люди з особливою шаною ставились до цього свята, коли «Бог благословляє всі рослини». Тому працювати в цей день вважалося завеликий гріх. Існувало повір’я, що на Благовіщення навіть птах не в’є собі гнізда. А на свято вранці діти виходили в поле до бузька (лелеки), показували йому освячений хліб і промовляли: «Бусень, бусень, на тобі хлібця, а ти нам - жита копу».

Також буде цікаво розповісти про виготовлення атрибутів до народних ігор в давнину. Наприклад, м’яч колись робили з бичачої вовни, яку скачували між долонями, а щоб м’яч був пружнішим, його змочували водою. Такий м’яч називався повстяним, і грались ним переважно старші діти або дорослі, бо він був надто важкий. А спеціально для малят вовну скачували в кульку й обшивали зверху шкірою. Такий м’яч був легкий і називався ремінним. Замість вовни використовували також пір’я, пух, волоски очерету.

У давнину діти використовували для рухливих ігор майже все, що потрапляло під руку. Із малими формами фольклору можна знайомити дітей як перед початком ігор, так і розучуючи їх безпосередньо під час гри, оскільки вони досить ритмічні й легко запам’ятовуються. Прислів’я та приказки використовуються і для підбиття підсумку гри: «Дружній череді і вовк не страшний», «Зробили спішно, коли б воно не вийшло смішно», «Берись дружно - не буде сутужно» тощо.

V. Висновки

Ми, учні третього класу, в ході дослідження хотіли дізнатися історію виникнення народних ігор, в які ігри грали наші бабусі та дідусі, як ставляться до народних ігор сьогодні. Робота була для нас складною, але дуже цікавою. Ми навчилися збирати та аналізувати інформацію, планувати свій час, розширили свої уявлення про народні ігри, здружилися між собою. Під час опитування ми помітили, що наші дідусі та бабусі з великим захопленням розповідали нам про ігри , в які вони грали раніше. Вони ніби перенеслися в той час, стали молодими. Нас це підбадьорило і спонукало до дії. Ми всі разом спробували відтворити деякі з них на уроках фізичної культури та у вільний час. Це нам сподобалось і ми стали пропагувати серед учнів початкових класів використання народних ігор, а для цього виготовили лепбук «Українські народні ігри». Ми зрозуміли, що можна цікаво проводити свій вільний час не тільки перед комп'ютером , а й на свіжому повітрі і це набагато корисніше і захоплююче. Під час таких ігор ми вчилися спілкуватися один з одним, узгоджувати свої дії задля досягнення бажаного результату, розвивали спритність, силу, швидкість, увагу. Після таких ігор покращувався настрій, ми ставали бадьорими та здоровішими. Наша група задоволена своєю роботою. Ми отримали масу позитивних емоцій.

VІІ. Список використанної літератури

1. Яловська О. О. Українські народні дитячі рухливі ігри, забави та розваги

2. Інтернет ресурси

https :// studfile .net / preview /8805746/ page :2/ http :// about - ukraine . com / narodni - igri / https :// studopedia . com . ua /1_45030_ Istoriya - ukrainskih - igor . html https :// osvita . ua / school / method / upbring /9167/