Втілення творчого задуму в сценічний образ

Втілення творчого задуму в  сценічний образ

Все починається із задуму. Без нього немає рішення будь-якого театралізованого заходу. З чого ж починається сам задум? Це розповідь режисера в образно-емоційній формі свого бачення майбутнього театралізованого дійства з використанням усіх засобів театральної виразності (світло, музика, шуми, оформлення і т.п.), з указанням характеру зміни місця дії, прийомів активізації глядача, використанням сценарно-режисерського ходу, який буде органічно та образно поєднувати всі епізоди сценарію і вести наскрізну дію до надзавдання. Це своєрідна творча робота режисера щодо розкриття теми сценарію. Письмово викладаються всі режисерські бачення, технологічні прийоми і образні рішення. Також потрібно розкрити певну атмосферу та прийоми її художньої трансформації, підкреслити залежність атмосфери і темпоритму. В задумі режисер також дає загальну характеристику основним дійовим особам та говорить про трактовку образів.

Необхідно пам'ятати, що задум визначається часом. Тому що час тече, змінюється, змінюємося і ми, наші думки, наша свідомість, і те, що було вчора неможливе, сьогодні вже звичне явище, норма життя і поведінки. Все це вирішується через певний конфлікт.

Отже « режисер починається із задуму, а задум з того, навіщо і про що ставити». Необхідно додати також і як це ставиться, як втілюється в сценічну форму.

Режисерський задум – це творчий процес, в результаті якого зобов'язано оформитися конкретне розуміння і осмислення дійсності, яке і дасть чітку ідеологічну, цивільну позицію, емоційне відчуття, а також пластично-просторове і тональне рішення театралізованого дійства, в єдиному стилістичному і жанровому ключі. Необхідно пам'ятати, що «народження окремих епізодів, сцен відбувається не в логічній послідовності драматургічного розвитку дії, а в результаті непередбачуваної гри фантазії, коли виникає то фінальна сцена, то пролог, то центральні епізоди»[2, с. 79].

Режисерський задум – це оформлене в уяві режисера конкретно-образне бачення драматургічного матеріалу, втіленого в сценічну форму; це сценічний образ вистави; задум – це прочитання твору з позицій сьогоднішнього дня, точка зору художника на дійсність, відображену в сценарії драматургом.

Робота режисера над втіленням задуму починається з чітких і конкретних завдань колективу виконавців: художнику, композитору, балетмейстеру, виконавцям, всім, хто безпосередньо допомагатиме режисеру втілювати його задум.

Їх необхідно познайомити з режисерським задумом, баченням майбутньої вистави, розказати про цивільну, ідеологічну спрямованість задуму, про емоційне відчуття, про бачення окремих картин і лише після цього поставити перед ними конкретні задачі.

Задача режисера в період підготовки вистави – заразити колег своїм баченням, зробити свій задум загальною справою.

Роботу над втіленням задуму для кращого його викладу слід розподілити таким чином:

•       робота з художником;
•       робота з композитором (музоформлювачем);
•       робота з художником по світлу (освітлювачем);
•       робота з виконавцями.

Робота з художником починається з пояснення режисерського задуму (характер окремих сцен і епізодів майбутньої постановки). Розказуючи задум, режисер звертає увагу на вузлові моменти постановки, зворотні події, виділяє головне і другорядне. Часто вказує на бажане розміщення дійових осіб і угрупувань. Художник зобов'язаний перевести всю цю розповідь на мову креслення і ескіза, фактично фіксуючи накреслений розповіддю режисера малюнок мізансцен.

Виходячи зі сказаного, режисер повинен:

•         визначити конкретні завдання, що стоять перед художником;
•         розказати про міру умовності оформлення, про його видовищну сторону;
•         визначити опорні планувальні крапки;
•         кількість планів, які повинні бути використані в епізодах;
•         кількість виходів (всі «виходи» діляться на три групи: справа, зліва, по центру);
•         предмети обстановки і реквізит, необхідні для вирішення теми.

Робота з композитором (музоформлювачем). Музика з давніх пір входить в виставу як невід'ємний органічний елемент, незалежно від того, виступає вона фоном або основним компонентом у виставі. Музика входить до постановки, щоб збагатити, посилити її, допомогти виконавцям в розкритті художніх образів.

Працюючи з композитором, необхідно визначити завдання, які будуть вирішуватись музикою і шумами. Необхідно пам'ятати, що музика – один з самих сильних засобів сценічної дії. Створюючи музичне оформлення, потрібно добиватися, щоб впродовж всієї вистави відчувалася єдина музично-театральна форма, тобто, щоб панував який-небудь один певний принцип використовування музики. Бо з'єднання в одній виставі творів декількох композиторів тематично може бути і виправдано, але часто дає музично стильовий різнобій, який заважає цілісності сприйняття.

Слід уникати великої кількості музичних номерів і давати їх тільки там, де вони і сюжетно і емоційно необхідні.

Музика у виставі не може бути пасивною, ілюстративною, вона повинна бути обов'язково дієвої, мати активну участь у всіх подіях постановки.

Робота з художником по світлу (освітлювачем). Тут необхідно визначити опорні світлові крапки (майданчики), розказати про емоційну спрямованість того або іншого епізоду, скласти з освітлювачем світлову палітру майбутньої вистави.

Робота з виконавцями. Їх можна розділити на дві умовні категорії: це реально існуючий герой і «придуманий» сценаристом персонаж. В роботі з реальним героєм необхідно визначити його місце в виставі, розказати про ті задачі, які стоять перед ним. В роботі з «придуманим» героєм необхідно поступати також, як і в роботі з діючими особами в п'єсі, тобто зробити з ним дієвий аналіз сценарію.

Темпо-ритм заходу. Темп – це швидкість руху в театралізованих заходах, це швидкість розвитку сценічної дії, боротьби, конфлікту; ритм – це співвідношення тривалості періодів активного, інтенсивного розвитку конфлікту з періодами його спаду.

Темп і ритм (за К.С.Станіславским) перебуває в нерозривному зв'язку. Темп і ритм допоможе визначити розвиток боротьби, конфлікту, наскрізної дії і жанру.

Темпоритм сприяє реалізації авторського задуму. Головна проблема режисури естради і масових свят – знаходження вірного ритму дії. Кожний епізод повинен будуватися на власній ритміці, необхідно, щоб вона логічно влилася в загальний ритм дійства. «Характеристиками темпоритмічного малюнку будь-якої театралізованої вистави, є тривалість кожного епізоду і вистави; ритмічність і аритмічність тимчасових відрізків, наступних один за одним епізодів; контрастність епізодів за режисерським рішенням і вибору виразних засобів; темп як кількість дій в одиницю часу».

Режисеру необхідно визначити загальний темпо-ритм заходу і окремих його епізодів, мотивуючи мету його змін.

Розробка режисерських епізодів. У даному розділі режисер дає розбір всіх основних режисерських епізодів і їх динамічно-пластичне рішення.

Основні моменти розробки:

• назва режисерського епізоду;
• задачі дійових осіб;
• події у епізодах;
• атмосфера епізоду;
• темпоритм епізоду;
• схема щодо мізансценування.

Режисерський епізод в даному випадку виконує роль самостійного мікросценарію. Відповідно, визначення самої назви епізоду повинне розкривати ідейно-тематичну спрямованість театралізованого заходу.

Розписуючи основні вузлові мізансцени (записуючи графічно), слід враховувати основне образне навантаження кожної з них, особливо, якщо це торкається масових сцен.

Відносно до задуму, необхідно дати режисерське трактування дійових осіб і відповідно визначити завдання для виконавців персонажів, враховуючи їх мету і завдання. Слід нагадати, що «надзавдання образу – це кінцева мета, до якої направлені всі вчинки дійової особи. Наскрізна дія образу – це безперервна лінія дії ролі, внутрішнє прагнення, яке проходить крізь всі вчинки персонажа, і об'єднує їх і спрямовує до надзавдання. Зерно образу – це конкретно-образне узагальнення істотних особливостей характеру дійової особи (по В.І.Немировичу-Данченко)».

Художнє рішення заходу. У даному розділі режисер описує сценічний простір («прив'язка» місця дії), на якому проходитиме театралізоване дійство. А також всі технічні засоби, за допомогою яких розв'язуються всі технічні просторові завдання театралізованого заходу. Слід враховувати специфіку декораційного оформлення масового свята і театралізованої вистави. Масове свято, як правило, не передбачає локального сценічного майданчика, тоді як театралізована вистава завжди вписується в органічний сценічний майданчик. Звідси і слідує відмітна специфіка і вимоги до оформлення сценічного простору.

Музично-шумове рішення заходу. Наступний момент роботи потребує від студента виклад музичного оформлення, тих музичних творів, які використовуватимуться при постановці даного дійства, а також про принципи виконання цих творів (фонограма, виконавці, творчі колективи), оскільки саме за допомогою музики, режисер створює звуковий (тональний) образ. Сюди відносяться ігрові шуми – ті, які супроводжують дії персонажів на майданчику. Вони створюються, як самими виконавцями, так і за допомогою фонограми; сценічні шуми – ті, виникнення яких не пов'язано безпосередньо з діями виконавців, проте герої реагують на них. Часто сценічні шуми являються логічною причиною наступних вчинків персонажів сценарію (плач дитини, грім і т.д.); фонові шуми – такі, які головним чином створюють необхідну сценічну атмосферу. Персонажі ніби не помічають їх.

Основні драматургічні функції музики в театралізованій виставі: зовнішньо-образотворча; музика як спосіб характеристики; музика як засіб розкриття внутрішньої дії; музика як засіб виразу надзавдання вистави, прокладно-з`єднувальна.