ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ШКОЛИ ТА СІМ’Ї У ФОРМУВАННІ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ

ОПОРНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД "БОГДАНІВСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ ІМ. І.Г. ТКАЧЕНКА"

 

 

 

 

Взаємозв’язок школи та сім’ї у формуванні

особистості дитини

 

 

 

 

 

 

 

    Соціальний педагог ОНЗ "Богданівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів ім. І.Г.Ткаченка"

Ліксютіна Юлія Миколаївна

 

 

 

 

с. Богданівка – 2018 р.

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………....3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ ШКОЛИ ТА СІМ’Ї У ФОРМУВАННІ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ…………………………..………………………………………….…8

1.            Сутність та структура особистості……………………………….10
2.            Роль сім’ї у формуванні особистості дитини…………………....14
3.            Організація процесу взаємозв’язку сім’ї та школи у формуванні особистості дитини………………………………………………...21

РОЗДІЛ ІІ. ФОРМИ І МЕТОДИ СПІЛЬНОЇ РОБОТИ ПЕДАГОІВ І СІМ’Ї В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ………………………………………………………...25

2.1.     Передовий педагогічний досвід в організації взаємодії школи та сім’ї у формуванні особистості дитини.…………………………...26

2.2.    Умови ефективної організації різних форм взаємозв’язку школи та сім’ї у формуванні особистості дитини……………….…….…….30

ВИСНОВКИ………………………………………………………..………...…37

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………….....…39

ДОДАТКИ…………………………………………………………………...….42

ВСТУП

Виховує все: люди, речі, явища, але перш за все і найдовше – люди. З них на першому місці – батьки і педагоги. Родина – це природний осередок найглибших людських почуттів, де дитина засвоює основи моралі серцем і душею, коли розвиваються почуття доброти, чуйності, совісті, правдивості, любові до всього живого. Батьки – головні природні вихователі дитини. Основний чинник у формуванні особистості – це виховний клімат сім’ї. Рідна домівка – не тільки місце притулку, дах над головою, а й тепле родинне вогнище, місце захисту від усіх життєвих негараздів. Якщо вчитель щось вимагає, то ні в якому разі не можна при дитині критикувати дії вчителя, бо ще невідомо на чиєму «боці» опиниться ваша дитина. І, навпаки, вимоги батьків не повинні оскаржуватися вчителем, тут важлива співпраця та взаєморозуміння. Вчителям початкових класів потрібно особливу увагу звертати на неповні сім’ї або ж напроти, на забезпечені сім’ї, де панує атмосфера вседозволеності та немає відмов дитині ні в чому.

Чи почуває дитина, що блага її життя – наслідок великої праці батьків, турботи люблячих її людей?! Адже без них, без їхньої праці і турботи вона просто б не могла існувати. Тут криється велика небезпека – виростити людину егоїстичну, яка вважає, що головне – її особисті проблеми, а все  інше – другорядне. Є тільки один шлях: учити дитину робити добро для батьків, вихователів; учити дітей розуміти й переживати всім серцем, що вони живуть серед людей і що найглибша людська радість – жити заради когось.

У сім'ї дитина набуває вмінь і навичок в різних сферах суспільного життя, насамперед, навичок людського спілкування. Поступово в неї формується досвід сімейного життя, ставлення до родини. Саме ці положення мають бути головним мотивом у роботі вчителя початкових класів

Коли дитина вступає до школи, їй важко зорієнтуватися, хто ж тепер важливіший – вчитель чи мати. Нерідко перших вчителів називають другою мамою. Звісно, так воно і є, адже в молодших класах вчитель є іще і вихователем та розв’язує не лише проблеми навчання учнів. Він ще водить дітей у їдальню, де стежить щоб вони залишали пусті тарілки, стежить за виявом товариських стосунків, ходить з учнями на екскурсії, допомагає готувати домашні завдання, інколи відвідує учнів на дому. На цьому етапі вчитель користується більшим авторитетом ніж батьки. Це трапляється через те, що дитина, переступивши поріг школи, потрапляє у незнайоме їй середовище, де немає батьків, немає до кого звернутися за допомогою, окрім вчительки, яка виконує функцію «рятівника», яка не тільки добре орієнтується в середовищі під назвою «школа», але й розуміється в математиці, письмі та читанні, навіть вміє малювати та ліпити різні фігурки з пластиліну, отже «вона вміє все й одразу». І в маленьких, але добре митикуючих голівках першокласників їхня вчителька перетворюється не просто на другу маму, вона є найбільшим авторитетом на даному періоді життя. Саме в цей час дуже важливо виховувати дитину разом , щоб у неї не було роздвоєння між школою та сім’єю.

Якою б складною не була робота вчителя, без сумніву, вона потрібна дітям, оскільки основною структурною ланкою в школі є формування особистості учня. Саме вчитель виконує дуже важливі і відповідальні завдання. Він є організатором навчально-виховного процесу в класі, є наставником усього учнівського колективу і кожного учня окремо, об'єднує виховні зусилля вчителів, батьків і громадськості.

Необхідно додати, що виховання дитини — це важка, трудомістка сфера людської діяльності, успіх якої зумовлюється безліччю чинників найрізноманітнішого походження. Однак, виховує не тільки і стільки сам виховний процес, а ті щоденні, конкретні взаємини, під час яких дитина день за днем вбирає в себе і активно переосмислює людські цінності, способи поведінки, сутність ставлень до явищ життя і до самої себе. Важливо навести слова А.С.Макаренка, який говорить, що «Виховний процес є процес постійно триваючий і окремі деталі його вирішуються в загальному тоні сім’ї, а загальний тон не можна вигадати і штучно підтримувати. Загальний тон, любі батьки, створюється вашим власним життям і вашою власною поведінкою» [3, 124].

Відомо, що у різні часи до проблем сімейного виховання  зверталися  філософи, політики, письменники, вчені: представники філософської думки стародавнього світу, діячі епохи Відродження такі як, Я. А. Коменський, В. О. Сухомлинський, Ж.-Ж. Руссо, Ш. О. Амонашвілі, І. Г. Ткаченко та ін.. Класична педагогіка в особі своїх кращих представників сприяла не лише розробці теорії становлення інституту сімейного виховання, а й реалізації його положень в різних країнах світу.

З  урахуванням  досягнень класичної педагогіки в галузі сімейного виховання досліджувалася історія взаємозв’язку школи та сім’ї на формування особистості дитини в Україні. В умовах постійної боротьби українського народу за незалежність, за національні інтереси саме сім’я стала хранителькою і сповідницею тих педагогічних ідей виховних традицій, які живили і живлять українську педагогіку. На всіх історичних етапах розвитку української держави українська сім’я виховувала дітей на національній основі, формувала в них національну свідомість, розуміння історії і культури рідного народу. Виховні цінності сім’ї стали основою розвитку наукових засад педагогічного виховання в Україні.  Фундамент його було закладено в працях таких мислителів як Ярослав Мудрий, Володимир мономах, Петро Могила, у працях Григорія Сковороди та інших.

У кожного з них була своя точка зору на цю проблему. Але в одному вони всі були єдині – школа та сім’я мають тісно співпрацювати між собою задля формування не тільки особистості, а й окремого члена суспільства.

Тому спільна робота вчителя з батьками – це шлях до успіху у формуванні дійсно достойної особистості. Недостатня вивченість проблеми на сучасному етапі розвитку зумовили вибір наступної теми курсової роботи: «Взаємозв’язок школи та сім’ї у формуванні особистості дитини».  Актуальність обраної теми полягає у тому, щоб виявити безцінні можливості для формування особистості дитини, виховання почуттів і емоційної культури. Також не менш важливим є те, що в ході роботи розглядатиметься сучасна сім’я, її проблеми — великі і малі. Необхідно також згадати про духовні цінності і етичний клімат, про методи сімейного виховання і ті на перший погляд незначні деталі повсякденного спілкування, в яких зароджується взаєморозуміння, йде важкий і радісний процес виховання дитини. 

З огляду на широке коло означених проблем  можна зробити висновок, що такий складний, інтегрований, комплексний багаторівневий феномен, як сім’я і виховання дітей у школі є актуальним завданням сучасного історико-педагогічного дослідження.

Мета курсової роботи полягає у визначенні умов успішної взаємодії сім’ї і школи у формуванні особистості дитини.

Об’єкт дослідження – процес спільної роботи сім’ї та школи у формуванні особистості дитини молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження – форми та методи взаємозв’язку школи й сім’ї у формуванні особистості молодшого школяра.

Відповідно до об’єкта, предмета і мети дослідження, були поставлені наступні задачі:

• охарактеризувати вплив сімейного виховання;
• дослідити суть і структуру особистості;
• виявити особливості взаємозв’язку школи та сім’ї у формуванні особистості дитини;
• висвітлити основні проблеми, що виникають у сім’ї протягом виховного процесу;
• дослідити передовий педагогічний досвід.

В процесі роботи використовувалися загальнонаукові методи – аналіз, синтез, порівняння, систематизація, зіставлення, узагальнення.

Що стосується практичного значення виконаної роботи, то вона може використовуватися студентами та викладачами для підготовки до уроків з педагогіки, її історії та розвитку, а також психологами для коригування виховного процесу та вирішення сімейних проблем.

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ ШКОЛИ ТА СІМ’Ї У ФОРМУВАННІ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ

Проблема взаємозв’язку школи та сім’ї у формуванні особистості дитини вивчається видатними педагогами вже не один десяток років. Не втратила вона свою актуальність і на даному етапі розвитку суспільства.

В Україні  сімейна політика визнається одним із пріоритетних напрямків соціальної політики.

Школа була, є і залишиться одним з найважливіших соціальних інститутів, які забезпечують навчальний процес і реальну взаємодію дитини, батьків і соціуму.

До основних напрямів діяльності педагогів і батьків відносяться:

- пізнавальна сфера життя (робота з вчителями-предметниками);

- підтримка фізичного здоров'я учнів;

- додаткова освіта дітей і розвиток творчого потенціалу дітей;

- підтримка обдарованих дітей;

- соціальна підтримка і профілактика бездоглядності.

Запорукою успіху в реалізації цієї ідеї є об'єднання зусиль батьківської та педагогічної громадськості на всіх рівнях.

Взаємозв’язок школи та сім’ї у формуванні особистості дитини вивчався відомим педагогом-науковцем, що все своє життя присвятив вихованню і навчанню дітей В.О.Сухомлинським. У своїй збірці багатотомників, а саме у третьому томі, він описував роботу вчителя не просто як трудову діяльність, а як поклик душі, творчу та різноманітну діяльність.

В.О.Сухомлинський вважав, що найблагороднішою роботою кожної сім’ї є творення людини. Продовжуючи рід людський, батько та мати повторюють у дітях самих себе, і від того, наскільки свідоме це повторення, залежить моральна відповідальність за людину, за її майбутнє. Звертаючись до батьків, В. О. Сухомлинський нагадував: «Дитина – дзеркало морального життя батьків. Найцінніша моральна риса хороших батьків, що передається дітям без особливих зусиль, — душевна доброта матерій батька, вміння робити людям добро. В сім’ях, де батько й мати віддають частку своєї душі іншим, беруть близько до серця радощі й прикрощі людей, діти виростають добрими, чуйними, щиросердними…» [26, 28].

Серед визначних постатей педагогів-науковців, що працювали над проблемою взаємозв’язку школи та сім’ї у формуванні особистості дитини, не можна не виділити і послідовника В. О. Сухомлинського І. Г. Ткаченка, який за час свого керівництва Богданівською середньою школою № 1 набув величезний досвід співпраці з батьками. Він говорив, що «… процес виховання не обмежується і не вичерпується уроками в школі, а продовжується, поглиблюється поза її межами у тісному оточенні дитини, її сім’ї» [14,69].

Іван Гурович виділяв такі основні методи виховання, які утвердилися в процесі роботи школи, якою він керував: переконання, вправляння, привчання, приклад, заохочування, покарання. «Саме ці методи виховання взаємопов’язані, жоден з них не може бути універсальним, бо людина виховується в результаті всієї суми впливів, яких вона зазнає, в тому числі і сімейного впливу», – зазначав І. Г. Ткаченко [14,63].

Робота школи з батьками учнів, на думку Ю. Хямяляйнена, полягає у створенні єдиного виховного середовища, в якому б вважалося, що виховання батьків має два основні завдання: накопичення педагогічних знань, необхідних батькам для виховання дітей, і самовиховання (саморозвиток) батьків [28, 84].

Різні педагоги – різні погляди. Але одна думка – формування особистості дитини є спільною працею, як батьків, так і педагогів.

 

 

1.1. Сутність і структура особистості

Одним з пріоритетних  напрямків становлення сучасної початкової школи є розвиток особистості молодшого школяра.

Особистість – це людина як носій свідомості, тобто суб’єкт пізнання, переживання, відношення та активного перетворення навколишнього світу. Суть особистості визначається її ставленням до навколишнього світу, суспільного буття, інших людей і самої себе. Способом існування особистості є її розвиток, а діяльність, у тому числі й трудова, — важливим фактором цього розвитку. Це означає, що особистість проявляється і розвивається в діяльності [27, 57].

Акцент робиться на вмінні кожного вчителя налаштуватися на внутрішній світ учня, зрозуміти його унікальність, допомогти йому розвиватись, самовдосконалюватись й самостверджуватись як особистості. У зв’язку з цим виникає необхідність більш детально зупинитися на вивченні та аналізі змістової характеристики особистості  — її структурі.

Коли вчитель малює в своїй уяві образ учня, він, звичайно, орієнтується на вимоги часу, в умо­вах якого його вихованцю доведеться жити і пра­цювати. Умови сучасної соціальної нестабільності породжують хронічну невпевненість у завтрашнь­ому дні. І сьогодні самою гострою проблемою не лише школи і сім'ї, але й усієї держави і суспільства слід вважати проблему виховання но­вого покоління українців.

В основі особистості лежить її структура – зв’язок і взаємодія відносно стійких компонентів. Формування особистості здійснюється як розгортання цілісної органічної системи, в якій кожна сторона передбачає іншу і зумовлюється цілісною системою. Однак структура особистості набуває гармонії не на основі пропорційного розвитку всіх її сторін, а в результаті максимального розвитку здібностей, які створюють домінуючу спрямованість людини в діяльності.

Досить активно ця проблема обговорювалась у працях зарубіжних (Р.Ліптон, Р.Мертон, Г.Олпорт, Г.Айзенк) і вітчизняних науковців (Б.Г.Ананьєв, Г.С.Костюк, К.К.Платонов та інші).

Відповідно до сучасних парадигм психології та педагогіки основна увага повинна приділятися розвитку особистості, зокрема — її структурі, починаючи з початкової школи. Формування рольової структури       особистості — актуальне соціально-психологічне завдання, оскільки роль як модель поведінки виступає складовою цілісної інтегрованої якості конкретної людини.

Ця проблема висвітлюється різнобічно: теорія і практика формування виховання та розвитку особистості молодшого школяра (Ш.О.Амонашвілі, І.Д.Бех, О.В.Проскура, Р.В.Овчарова); теоретико методичні засади соціалізації особистості молодших учнів (Г.С.Абрамова, Л.Ф.Обухова, Г.С.Костюк, Д.Б.Ельконін); етико-педагогічні основи формування особистості (Н.М.Вознюк); психолого-педагогічні основи формування особистості (В.Я.Яблонко).

Своєчасність і доцільність досліджуваної проблеми зумовлена необхідністю розв’язання суперечностей між: вимогами суспільства, сучасної освіти щодо формування змістової характеристики особистості молодшого школяра й недостатнім використанням ресурсів навчальної діяльності та соціальної ситуації розвитку для збагачення особистісного розвитку дітей цієї вікової категорії; між необхідністю зайняти нову «внутрішню     позицію» — позицію школяра та прагненням учня до реального відтворення дій та вчинків поведінки дорослого через виконання певних ролей.

Вивчення проблеми особистості у сучасній психологічній науці має різні підходи. Їх виникнення та існування пов’язане перш за все з розумінням структури особистості.

Першим, хто відкрито поставив питання про структуру особистості у психологічній науці був Володимир Миколайович М’ясищев. На думку науковця «питання структури — це співвідношення змістових тенденцій, вони, реалізуючись у різних видах діяльності, зв’язаних з умовами життя відповідного історичного моменту, витікають з основних відносин, тобто прагнень, вимог, принципів і потреб… структура більш чітко виявляється у відповідності визначальній ролі окремих потреб…» [21, 12].

Як бачимо, особистість — це перш за все система ставлень людини до оточуючої дійсності. Саме головне, що визначає особистість — це її відносини з людьми, які поступово стають взаємовідносинами.

Концепція особистості В.М.М’ясищева одна з перших оригінальних концепцій, в основі яких лежать відносини особистості, що виступають інтегратором всіх якостей особистості та забезпечують цілісність, стійкість, глибину й послідовність поведінки [21, 19].

Відносини є рушійною силою розвитку особистості і являють собою свідомий, заснований на досвіді зв’язок особистості з різноманітними сферами дійсності, який, в свою чергу, виявляється в діях, реакціях, переживаннях і формується в діяльності.

По суті В.М. М’ясищев виділяє в особистості наступні характеристики: спрямованість, структуру, рівень, динаміку, зазначаючи, що перші дві характеризують змістову сторону особистості.

Одну з самих фундаментальних, диференційованих структур особистості запропонував Б.Г.Ананьєв.

Структуру особистості вчений відносить до суб’єктивних факторів, котрі впливають на стан особистості, динаміку її поведінки, процеси діяльності і всі види спілкування. Позиція особистості як суб’єкта суспільної поведінки і різноманітної суспільної діяльності представляє складну систему відносин особистості, установок і мотивів, цілей і цінностей. Вся ця складна система суб’єктивних особливостей реалізується у певному комплексі суспільних функцій — ролей, виконуваних людиною в заданих соціальних ситуаціях розвитку. Структура особистості будується поступово в процесі її соціального розвитку і являється, тим самим ефектом всього життєвого шляху людини.

Крім того, до структури особистості входить ряд особистісних характеристик: статус, соціальні функції (ролі), мотивація поведінки і ціннісні орієнтації, структура і динаміка відносин [26, 54-63].

Важливим в контексті дослідження особистості є ідеї відомого російського психолога В.С.Мерліна, який наголошував, що особистість проявляється і формується в активній діяльності з предметами. Дитина вперше починає становитися особистістю, коли починає грати в  рольові ігри.

С.Рубінштейном розроблена цілісна філософсько-психологічна концепція особистості. Вчений розглядає особистість в діяльності й упродовж всього життєвого шляху, тобто в її становленні, розвитку, зміні. Він розкриває систему відносин особистості до її свідомості — до світу, до іншої людини і до самої себе. Особистістю не народжуються, а стають.

О.Леонтьєв запропонував свою концепцію структури та розвитку особистості. На думку автора, «особистість людини «виробляється» — суспільними відносинами».

Таким чином, особистість — це психологічне утворення особливого типу, народжене внаслідок життя людини у суспільстві. Це важливий момент нашого дослідження. Оскільки взаємини між молодшими школярами як і сама особистість дітей цього віку формується під впливом навчальної  діяльності та соціальної ситуації розвитку.

Як зазначав В.О.Сухомлинський «Моральне обличчя особистості залежить зрештою від того, з яких джерел черпала людина свої радощі в роки дитинства. Якщо радощі були бездумними, споживацькими, якщо дитина не пізнала, що таке горе, кривда, страждання, вона виросте егоїстом, буде глухою до людей. Дуже важливо, щоб наші вихованці зазнали найвищої радості — радості хвилюючих переживань, викликаних піклуванням про людину» [26, 91].

1.2. Роль сім’ї у формуванні особистості дитини

Як стверджує соціологія, сім’я — це мала соціальна група, основана на шлюбі й кровній спорідненості, члени якої пов’язані спільністю побуту, взаємною допомогою, моральною відповідальністю. На думку соціологів, сім’я тепер переживає кризу, наслідком якої є виникнення нових, нетипових виховних проблем, спричинених всілякими матеріальними й психічними труднощами, що їх переживає родина. Це, у свою чергу, послаблює її виховні можливості.

     Важко не погодитись з тим, що значення сім’ї у вихованні дитини неможливо переоцінити, адже саме в сім’ї формуються перші уявлення дитини про життя, його ціннісні орієнтації, соціальні настанови. Саме в сім’ї дитина вперше соціалізується. Соціалізація охоплює всю сукупність обставин і чинників, що впливають на становлення й розвиток особистості. В результаті соціалізації особистість засвоює соціальні норми й цінності, прилучається  до громадського життя. Сім’я формує риси характеру, переконання, погляди, світогляд дитини, співчуває їй, підтримує її довірливим емоційним спілкуванням. Тепло й затишок домашнього вогнища, взаєморозуміння в сім’ї, співпереживання роблять людину більш стійкою [7, 36].

 Важливо зазначити, що від правильного сімейного виховання дитини залежить чи стане вона в майбутньому повноцінною особистістю, повноправним членом суспільства. Сімейне виховання — тривалий процес впливу на особистість дитини, що виражається в спрямованих діях з боку батьків для досягнення певного результату. Це й несвідомий вплив на дитину, який відбувається повсякчас у процесі спілкування батьків і дитини, і вплив, який чинить на дитину поведінка й приклад батьків. Результати такої сімейної взаємодії залежатимуть від впливу батьків на дітей і можуть проявлятись по-різному. В цьому разі в дітей формується тип поведінки, який відповідає ціннісним уявленням сім’ї. Кожна родина має свої ціннісні орієнтації. Словом і ділом батьки схвалюють поведінку дитини, що відповідає їхнім уявленням про добре. Якщо ж дитина чинить усупереч прийнятим у родині уявленням, то її соромлять, сварять, карають. І так день від дня у свідомість дитини вкорінюється система норм і правил, формується уявлення. Але дитина не засвоює повністю „морального кодексу” своєї сім’ї, вона пропускає його крізь особистий досвід й виробляє свій кодекс поведінки, взаємин, діяльності й додержується його через звички, а згодом — через внутрішню потребу. Такий спосіб прилучення до соціальної дійсності психологи називають підкріпленням.

 В інших родинах дитина любить і поважає своїх батьків, визнає їхній авторитет, наслідує їх, орієнтується на їхню поведінку. У вихованні дітей потрібно створювати такі обставини й умови, коли дитина бачить зразки поведінки й діяльності дорослих. У сім’ях з міцними контактами між дорослими й дітьми панує поважне ставлення до дітей, що активно формує в останніх почуття колективізму, самостійність, доброзичливість. Наслідуючи поведінку батьків, дитина засвоює навички соціальної поведінки. Наслідування доброго формує в дитині добрі звички, виникає ефективна ідентифікація як спосіб прилучення до соціальної дійсності: для утворення звичок важливий справжній приклад, який можна наслідувати, бо одними словами сформувати звичку дуже важко.

 Ще один спосіб соціалізації — розуміння — спрямова­ний на розкриття індивідуальності дитини. В сучасній гу­маністичній педагогіці розуміння — це проникнення у внутрішній світ дитини. Розуміння дитини означає цілісне сприйняття її такою, якою вона є, визнання за нею права бути самою собою. Розуміння сприяє формуванню само­свідомості дитини, становленню її як особистості, дає їй можливість проявити свій внутрішній світ, розв'язати свої проблеми. Найліпше не роблять батьки, якщо вони чуйно ставляться до потреб дитини, до всіх проявів її внутрішнього світу. Тільки доброта й розуміння в школі й родині, до­повнені ласкою й любов'ю близьких людей, сприятимуть формуванню високою рівня самоповаги, позитивної      Я — концепції. Низький рівень самооцінки, самоповаги — на­слідок душевного дискомфорту, що трапляється в основному через нечуйне й неуважне ставлення дорослих. Хіба може в дитини розвинутися самоповага, якщо її (дитину) не поміча­ють, не підтримують, не хвалять за успіхи?

Перш за все, зміст соціального досвіду дитини залежить від конкрет­ної сім'ї, тому він суб'єктивно зумовлюється всією атмо­сферою батьківського дому. Щоб дитина почуватися захи­щеною, впевненою, здатною розуміти й робити добро, в цій атмосфері завжди має бути любов. Тонко реагуючи на лю­бов і ласку, діти гостро переживають їхній брак. Любов — це єдина сила, що дає можливість наблизитися до дитини, заглянути в її світ, а іноді душею з’єднатися з нею. Справжня батьківська любов учить людину культури по­чуттів, обов'язку, чуйності, розуміти добро, формує почуття. Любов, ласка, ніжність, які дитина сприйняла в ди­тинстві, допомагають їй у майбутньому правильно розв'я­зувати житейські проблеми.

 Батьківська любов має супроводжувати людину все життя, хоча функції її з часом дещо змінюються. Батьківська любов — життєва потреба кожної людини. В міру дорос­лішання дитини батьківська любов усе більше виконує функцію підтримки й збереження її внутрішнього, емоційного й психічного світу.

Любляча сім'я створює оптимальні умови для розвитку дітей. Це сім'я, яка досягла гармонійного взаєморозуміння з дітьми, де спілкування з      ними — величезна радість, де пе­реважає позитивний, доброзичливий емоційний настрій. Розумна любов характеризується прийняттям дитини, по­єднанням позитивного емоційного ставлення до неї з ро­зумними вимогами. В здоровому психічному кліматі для дитини немає ніяких фіксованих ролей («кумир сім’ї», «жахлива дитина»). В люблячій родині дитина — помічни­ця, порадниця, завжди потрібна батькам. Тільки в люблячій сім'ї дитина може засвоїти моральну істину: «Любити — це означає насамперед віддавати коханій істоті сили своєї душі, творити для неї щастя» [7, 39] .

Любов батьків до дитини виростає з любові батьків одне до одного. Людська любов — величезна сила. Хто це багатство примножує, той, виховуючи себе, виховує своїх дітей. Самовиховання — могутній спосіб впливу батьків на дітей. Насамперед, любити — означає відчувати серцем найтонші ду­ховні потреби людини. Ось ця здібність і передається при­кладом від батька й матері дитині без жодних слів і пояс­нень. Розвиток чуйності, здатності душі відчувати потребу комусь допомагати і є вихованням самого себе. В люблячих один одного батьків дитина вчиться бачити радість у тому, щоб зробити приємне іншому, а щастя віддавати цінується вище, ніж щастя брати. Вона вчиться такту, гуманності, вірності, ніжності, вчиться поважати близьких, співпережи­вати. Для цього батьки мають проявляти увагу до внутріш­нього світу дитини: чим вона цікавиться, що її радує, що засмучує. Любов, що прощає, любов терпляча формує мо­ральну поведінку дитини, вчить на любов відповідати лю­бов'ю.

Авторитет батьків наступна важлива умова успішного сімейного виховання. У люблячій сім'ї авторитет батьків — завжди на належному рівні. Своє ставлення до навколиш­нього життя, норми й правила поведінки діти часто запози­чують від батьків. Постійне прагнення мати перед собою авторитет, до якого в будь-яку мить можна звернутися по до­помогу,    пораду, — одна з особливостей психічного складу ди­тини. Дитина, котра може ділитися своїми радощами й прикрощами з батьками, більш урівноважена, впевнена. А. С. Макаренко вважав, що без авторитету виховання немож­ливе. На його думку, сенс  батьківського авторитету полягає в тому, що він не потребує жодних доказів і приймається як незаперечне достоїнство старшого, як його сила й цінність, видима дитячим оком. Бути авторитетним батьком — означає притягувати дитину силою й привабливістю своєї особистості, керувати нею й допомагати їй. Маючи опору й підтримку батьків, дитина одержує життєву впевненість, силу. Основою батьківського авторитету є любов, увага до дитини, турбота про неї. Авторитет батьків міцніє, коли дитина повсякчас ба­чить їхню високу моральність, культуру та ерудицію, терп­лячість і доброзичливість до навколишніх. Дитина якомога частіше має бути свідком зразкової поведінки й діяльності до­рослих, тоді вона зможе орієнтуватися на їхній приклад і формувати свої життєві цінності. Батьківський приклад і автори­тет — особлива форма передачі соціального й морального дос­віду старшого покоління молодшому, це найважливіший спосіб соціальної спадщини.

Відповідальні батьки думають про свій авторитет, стараються зміцнювати його, адже завоювати його важко, а втратити легко. Й допоможе в цьому батькам любов, взаєморозуміння й взаємодопомога, що разом створюють не­повторний мікроклімат у сім'ї, який впливає на емоційне самопочуття всіх її членів. Крізь призму такого мікроклімату дитина сприймає  весь світ і своє місце в ньому. Залежно від того, як поводяться  з дитиною дорослі, які почуття й ставлення проявляють до неї близькі люди, вона сприймає світ або як привабливий, або як такий, що її відштовхує. В результаті в неї виникає довіра чи недовіра до світу, що і є основою формування позитивного самовідчуття дитини. Емоційно-сприятливі стосунки в сім'ї стимулюють у всіх її членів почуття, поведінку, дії, спрямовані одне на одного. Благополуччя людини в родині переноситься на інші сфери взаємин (на ровесників у дитячому садку й школі, загалом на навколишніх). І навпаки, конфліктна обстановка в сім'ї, брак душевної близькості між її членами часто лежать в основі дефектів розвитку й виховання.

 Таким чином, якщо батьки не поважають дитину через те, що вона має свою позицію, то цим вони не визнають індивідуальності її особистості. Ті, котрі поважають особистість ди­тини, поважають її думку, потреби, інтереси, прагнуть зрозуміти сенс її вчинків, свої дії вибудовують не від якихось правил, а від дитини, її стану. В. О. Сухомлинський казав, що є якості душі, без яких людина не може стати справжнім вихователем, і на першому місці се­ред них — уміння проникати в духовний світ дитини. Цим умінням мають володіти і вчителі, і батьки. В сім'ї таке проникнення може ускладнитися, якщо її члени мають різні ідеали, переконання, що позначається на взаємовпливах. Водночас різновікове оточення допомагає дитині ширше проявляти свої емоційні та інтелектуальні можли­вості, швидше їх реалізувати. Така сім'я сприяє поступовому її прилученню до суспільного життя, розширенню її світогляду й досвіду [25, 43] .

 Виховний вплив на дитину з боку батьків та інших до­рослих членів родини характеризується постійністю й три­валістю, тому й виховний процес тут здійснюється сло­вом і ділом, учинком і інтонацією, стихійно й спрямовано, повторюючись день у день. Проте, часто батьки недооцінюють значення неусвідомленого, неконтрольованого впливу на дітей. А це і манера поведінки, і вкорінені звички дорос­лих, їхній розпорядок життя і багато що інше, що так само впливає на соціалізацію дитини, її різнобічне пізнан­ня навколишньої дійсності, опанування навичок індивіду­альної й колективної роботи, прилучення до культури.

Для дитини внутрішньо сімейне ставлення — перший специ­фічний зразок суспільних ставлень. Вони відбивають мо­ральну атмосферу життя сім'ї, її лад, стиль. У систему цих ставлень дитина залучається дуже рано. А це означає, що з малих років вона ознайомлюється з соціальними настановами, системою цінностей сім'ї, взаєминами між членами сім'ї й навколишніми людьми, їхніми моральними ідеалами, потребами й традиціями. Традиції так само, як і звичаї, є ще одним способом соціалізації дитини.

Як свідчать спостереження, сім'я:

- створює сприятливий емоцій­но-психологічний мікроклімат, зас­нований на неповторній близькості батьків з дітьми, яка неможлива в інших ситуаціях спілкування дітей з дорослими;

- формує характер, звички, ставлення до людей, праці, сус­пільства, природи  та ін.;

- дає уроки життя в усіх його виявах, виконуючи своєрідне трену­вання у виконанні певних функцій.

Це досягається насамперед у процесі спілкування.

Питання сімейного спілкування дедалі частіше привертає увагу пе­дагогів, психологів, соціологів, прак­тиків школи та дошкільних закладів. Дитина одночасно виступає і об'єктом, і суб'єктом спілкування — з одного боку, вона відчуває на собі вплив оточення, а з іншого — сама певним чином впливає на нього. Це дозволяє вченим стверджувати, що спілкування — особливий вид діяльності, який є неодмінною умо­вою формування особистості. Згідно з теорією Л.С. Виготського, психічний розвиток дитини з са­мого народження визначається со­ціальними закономірностями; най­важливіше місце у взаємодії люди­ни з навколишньою дійсністю зай­має спілкування. Вчений зазначає: «...спілкування з дорослими є ос­новним шляхом виявлення особис­тої активності дитини...».

Варто зазначити, що світ людини різноманітний. Її світогляд, особливо в ранньому віці, повсякчас змінюється. До цього треба ставитися неупереджено, розуміти, що людина проявляється як особистість тоді, коли вона може активно, вільно й гідно відстояти свою позицію чи зайняти іншу згідно зі своїми моральними пе­реконаннями. Це її природне право, що заслуговує поваги, адже світогляд «є внутрішнім чинником розвитку особис­тості, критерієм повноти й багатства творчого потенціалу людини. Можна сказати, що світогляд — це єдність світо­розуміння й саморозуміння людини» [7, 42] .

Виховання вільної особистості, яка усві­домлює свою гідність і поважає гідність і свободу інших — головна мета сучасної гуманістичної педагогіки й школи, яка має будувати свою роботу в тісному співробітництві з батьками. Гуманізм у стосунках дорослих і дітей веде до розуміння внутрішнього самоіснування, самосвободи ди­тини, тобто до її духовної й моральної свободи. Така свобода робить людину досконалою й сильною, а аморальні   дії — неможливими. Але така внутрішня свобода сама по собі не   з’являється — вона виховується в процесі спілку­вання з іншими людьми й, найголовніше, з педагогами та батьками.

     Отже, формування вільної особистості дитини можливе тільки там, де дитина визнається найвищою цінністю, а основними засобами виховання є добро, любов і ласка. Починається таке виховання в сім'ї, тому що її вплив, особ­ливо в початковий період життя дитини, набагато переви­щує всі інші виховні впливи. Успішність формування осо­бистості залежить насамперед від сім'ї. Сімейне виховання дає дитині всю гаму почуттів і уявлень про життя. Його сила й значення незрівнянні з жодним іншим, навіть з дуже кваліфікованим вихованням у дитячому садку чи в школі. Головним у сімейному вихованні є вимоги батьків та взаємоповага, що панують у сім'ї.

 

3.  Організація процесу взаємозв’язку сім’ї та школи у формуванні особистості дитини

Необхідність організовувати роботу з батьками диктується зовсім не обов'язком батьків «допомагати школі», школа повинна сама справлятися професійно зі своїми функціями. Робота з батьками викликана турботою про індивідуальний розвиток кожного школяра: треба, щоб в сім'ї йому були створені сприятливі умови, і сімейне виховання знаходилося в гармонії з системою шкільного виховання, і виховні результати школи не «стиралися» сім'єю, щоб не було педагогічного протистояння сім'ї і школи, від якого страждає, в першу чергу, учень і його розвиток.

Перспективним для новітнього родинного виховання є відродження традиційного високого статусу української родини, її авторитету, подружньої вірності, любові до дітей і обов'язку щодо їх виховання, поваги до батьків, піднесення ролі подружжя у створенні, зміцненні, збереженні й розквіті сім'ї, забезпечення на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя. Честь родини, єдність, наступність, спадкоємність поколінь, родинна і подружня злагода — пріоритети родинного виховання.

Неодноразові дослідження визначили, що необхідною умовою правильного виховання дітей є тісний контакт між сім’єю і школою, взаєморозуміння і взаємоповага між учителями і батьками. Якщо батьки поважають школу і прислухаються до порад учителів зокрема класного керівника, підносять в очах дітей авторитет школи й вчителів, діти краще вчаться старанно виконують свої шкільні обов’язки. Таких дітей легше виховувати і батькам, і школі.

Важко не погодитись з тим, що процес налагодження взаємодії з батьками ефективний за дотримання педагогом психолого-педагогічних правил та вимог, до яких належать:

- використання заходів, спрямованих на підвищення авторитету батьків. У спілкуванні з батьками слід уникати категоричного тону, який може спровокувати образи, роздратування. Нормою мають стати стосунки, засновані на взаємоповазі. Цінність їх полягає у розвитку почуття власної відповідальності, вимогливості, громадянського обов'язку як учителів, так і батьків;

- довіра до виховних можливостей батьків, підвищення рівня їх педагогічної культури й активності у вихованні. Психологічно батьки готові підтримати потреби школи. Навіть ті батьки, які не мають педагогічної підготовки й освіти, з розумінням і відповідальністю ставляться до виховання дітей;

- педагогічний такт, неприпустимість необережного втручання в життя сім'ї. Класний керівник — особа офіційна, але за специфікою своєї роботи може стати свідком стосунків, які приховуються від сторонніх. Якою б не здавалася йому сім'я, учитель повинен бути тактовним, ввічливим, інформацію про сім'ю використовувати лише для допомоги батькам у вихованні дитини;

- життєстверджуючий, мажорний настрій при вирішенні проблем виховання, опора на позитивні риси дитини, орієнтація на успішний розвиток особистості. Формування особистості дитини передбачає подолання труднощів, протиріч у її житті. Важливо, щоб це сприймалося як вияв закономірностей розвитку (нерівномірність, стрибкоподібний характер, причинно-наслідкова обумовленість, вибіркове ставлення дитини до виховних впливів), тоді складнощі, протиріччя, несподівані результати не викликатимуть розгубленості у педагога [10, 56].

Як показує практика, вчитель має організувати спільну роботу з батьками так, щоб вона принесла свої «плоди», мала певний результат і сприяла тісному взаємозв’язку школи та сім’ї у формуванні особистості дитини. Але ж які знання необхідні для цього успіш­ного взаємозв’язку? Це насам­перед знання педагогіки та психології. Саме вони дають можливість збагнути об'єк­тивні закономірності розвитку дити­ни, специфіку проявів цих законо­мірностей у різні вікові періоди; зро­зуміти індивідуальність дитини, з'ясувати психологічний зміст своїх помилок, труднощів у вихованні. Для подолання проблем необ­хідно підвищувати виховний потен­ціал сім'ї, цілеспрямовано орієнту­вати внутрішньо сімейну взаємодію. Ефективну допомогу сім'ї у вирі­шенні даних проблем повинна надати школа. На перший план висту­пають взаємодія школи, вчителя із сім'єю, спільна робота вчителя і батьків, яка зумовлена спільністю цілей виховання дітей.

Сфера спілку­вання учителя з батьками учнів особливо заслуговує на увагу. Адже від узгодженості зусиль і єдності ви­мог до учнів у сім’ї й школі значною мірою залежить підвищення ефективності виховання. Незважаючи на певну кількість наукових досліджень, присвячених спілкуванню в сім'ї молодшого шко­ляра, багато аспектів означеної проблеми потребують подальшої розробки, а саме: недостатньо вив­чені умови, тривалість та зміст спіл­кування в сім’ї молодшого школяра, ступінь усвідомлення батьками ін­тересів дітей, володіння відомостя­ми про частотність їхнього спілку­вання з вчителями щодо проблем виховання. Але правильна організація спільної роботи батьків та педагогів має принести свої «плоди», якщо діяти з любов’ю та повагою до маленької особистості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. ФОРМИ І МЕТОДИ СПІЛЬНОЇ РОБОТИ ПЕДАГОІВ І СІМ’Ї В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

  Звернімо увагу на те, що виховання учнів початкових класів є продуктивним тільки тоді, коли і батьки залучаються до цієї роботи. При ньому важливого значення на­буває врахування вікових та індивідуальних особли­востей учнів початкових класів. Завдання сім’ї полягає в тому, щоб, починаючи з раннього дитинства, формувати цілеспрямовану, виховану, культурну, тактовну особистість. Завдання ж школи — організувати раціональний, послідовний процес виховання учнів початко­вих класів на уроках і в позакласній роботі; активно залучати батьків до проведен­ня виховних заходів; використання можливостей позакласних установ у вирішенні проблеми виховання дітей початкових класів на родинних традиціях. Форми взаємодії школи і сім'ї можуть бути різними: організація педагогічної освіти батьків, батьківські збо­ри, робота з батьківським активом, залучення батьків до підготовки та проведення позакласних заходів, робо­та батьківських комітетів, вивчення виховного по­тенціалу сім'ї, використання засобів масової інформації для висвітлення стану роботи з цієї проблеми. Важливим аспектом взаємодії школи і сім’ї є ор­ганізація педагогічного всеобучу, методологічною ос­новою якого є досвід родинної педагогіки, досягнення вітчизняної та зарубіжної педагогічної науки з питань родинного виховання. Найефективніші форми ор­ганізації педагогічного всеобучу батьків — лекторії для батьків, педагогічні і методичні консультації, конфе­ренції з проблем родинного виховання та ін. Під час планування роботи з педагогічного всеобучу важливо передбачити диференціацію (врахування соціального стану, віку, освіти батьків, сімейного мікроклімату, життєвої позиції, ставлення до школи тощо).

 Найоптимальнішими формами взаємодії школи і сім’ї у вихованні учнів початкових класів є: батьківські збори, лекції, диспути, вечори запитань і відповідей, прес-конференції, усні журнали, конференції з обміну досвідом родинного виховання, читацькі конференції з питань обговорення проблеми родинного виховання, вечори сімейних традицій, виставки сімейних реліквій, родинних альбомів, прикладної родинної творчості, кулінарних виробів; конкурси, зустрічі поколінь. Успішне вирішення проблеми виховання учнів початкових класів можливо за умови взаємодії зусиль школи, сім’ї і громадськості, спрямованих на виховання у підростаючого покоління національної свідомості, патріотизму, громадянськості, спроможного репрезентувати Українську державу у європейській спільноті.

Важливою є думка В.О.Сухомлинського, який зазначав, що розвиток цікавості та допитливості дітей, як основи формування пізнавального інтересу, залежить саме від батьків, які спрямовують, виховують та ко­ригують їхню пізнавальну діяльність [25, 117].

 

 

2.1. Передовий педагогічний досвід у взаємодії школи та сім’ї у формуванні особистості дитини

Важливою умовою ефективної навчально-виховної роботи є співробітництво школи і сім'ї, яке передбачає належний рівень педагогічної культури батьків. Саме цьому підпорядковані програми школи молодих батьків та педагогічної культури молодої сім'ї, які спираються на систему перевірених досвідом багатьох поколінь найважливіших сімейних цінностей (здоров'я, любов та взаємоповага членів сім'ї, матеріальне благополуччя і духовність). Ці програми ґрунтуються на особистісно-орієнтовному підході, найбільш коректному та ефективному в роботі з сім'єю, який враховує конкретні життєві та індивідуальні особливості. Тісний взаємозв'язок школи та сім'ї може розвиватися завдяки педагогічній освіті батьків і залученню їх до виховної роботи.

Запорукою успішної взаємодії школи та сім’ї у формуванні особистості дитини є, перш за все, практика. Тільки за допомогою постійної тісної співпраці батьків, вчителів та учнів можна досягнути хорошого результату.

У процесі написання своєї курсової роботи я мала можливість співпрацювати із вчителем початкових класів Богданівської загальноосвітньої школи № 2 Сергеєвою Іриною Іванівною, яка 25 років свого життя віддала навчанню  молодших школярів, виховала не одне покоління учнів. Значну роль вона приділяє роботі з батьками: «Адже саме вони виконують відповідальну роботу, формуючи важливі якості особистості. Завдання вчителя початкових класів — дати дітям елементарні поняття  моралі, людяності, любові, доброти й чуйності, прищепити трудові навички, пояснити деякі питання статі. Але як би серйозно учителі не продумували процес виховання учнів у школі, вони не зможуть діяти без постійної підтримки батьків. Найперше завдання, яке ставить кожен вчитель перед собою — зробити батьків співучасниками всього навчально-виховного процесу. Це потрібно для того, щоб з перших днів дитина з радістю йшла до школи, а ввечері, зустрічаючись з батьками, дарувала їм хвилини радості,  душевний спокій, щастя», — говорить Ірина Іванівна [23,3]. І я цілком з нею згодна. Адже, успіх навчання й виховання молодого покоління значно залежить від того, наскільки тісно співпрацюють школа та сім’я. Це, з одного боку, участь батьків у вихованні, яке здійснюється школою, з іншого, — вплив школи на сім’ю.

Як розповідає Ірина Іванівна, за час роботи в школі інколи трапляється так, що сім’я є не найкращим середовищем для дитини. Адже, є такі сім’ї, які не дуже зацікавлені у навчанні своєї дитини і це створює значні суперечності у навчально-виховному процесі. Подолати їх можна лише за допомогою злагодженої роботи школи та сім’ї. Але взаємодія батьків і вчителя інколи є односторонньою. Практика виховання доводить, що для того, щоб встановити стосунки довіри  між сім’єю та вчителем потрібно враховувати не лише індивідуальні особливості батька і матері учня, а й загальний клімат сім’ї.

На батьківських зборах вчитель наполегливо працює над створенням партнерства.  Розглядаючи методи спілкування між школою та сім'єю, батьки звертають увагу на необхідність гнучкого підходу до планування часу зустрічей, допомоги родинам у спілкуванні між собою, щоб вони розподіляли обов'язки, пов'язані з наглядом за дітьми.

Вивчивши потреби батьків у навчально-виховному процесі школи Ірина Іванівна визначила головні питання, які їх найбільше цікавлять:  можливість отримання якісної освіти; цікаве  дозвілля  дітей, задоволення різноманітних інтересів і потреб учнів та  розвитку здібностей школярів; формування інформаційної  грамотності та оволодіння сучасними інформаційними технологіями; збереження та зміцнення здоров'я дітей .

Деякі батьки вважають ефективною формою відвідини вчителем помешкань учнів. Адже такі відвідини дітей у домашній обстановці, на їхню думку, можуть допомогти вчителю побачити здібності вихованців, які вони не виявляють у школі.

У цьому навчальному році Ірина Іванівна набрала перший клас — 26 учнів. Діти з різних сімей, з різними вподобаннями, з різним емоційним станом, а він, як відомо, в повній мірі залежить від клімату у родині. Тому приділяти велику увагу треба саме роботі з батьками першокласника. Адже саме вони відіграють вирішальну роль у формування особистих якостей і вподобань учня. Як говорить вчитель: «Я вирішила в першу чергу приділити особливу увагу знайомству з батьками і поставила перед собою три важливі завдання: 

-  вивчити домашній уклад сім’ї учня, ціннісні орієнтації батьків, їхні погляди на мету й методи виховання, визначити виховний потенціал сім’ї.

- з’ясувати, настільки спосіб життя сім’ї, її виховна діяльність відповідають суспільним вимогам.

• донести до кожної сім’ї вимоги та мету суспільства щодо виховання молодого покоління» [23,5].

Ось такі завдання постають перед кожним вчителем початкових класів. Але практика показує нам, як це важливо спільно з батьками виховувати в маленькій людині не просто члена суспільства, а й особистість.

Під час вивчення передового педагогічного досвіду, я мала змогу неодноразово бути присутньою на батьківських зборах у 1 класі і перше, що мені впало в око, це те, яка атмосфера там панує. Складається враження ніби ти заходиш до вітальні однієї великої сім’ї, де всі один з одним щиро спілкуються, цікавляться успіхами один одного, своїх крихіток. Немає заздрощів, гордовитості, неприязні. Ірина Іванівна це пояснює просто: «Легко працювати з гарними батьками. Мені таланить на таких. Ми розуміємо один одного, а це, на мою думку, найголовніше в роботі. Все, що є в нашому класі-кабінеті, зроблено завдяки моїм шанобливим батькам, які й у вихідні дні не відмовляють мені у допомозі. Здобути ласку батьків вдається тільки тоді, коли перетворюєшся з наставника на доброго друга сім’ї» [23,8]. І мушу зазначити, що їй це вдається. Адже після першого спілкування з нею складається враження, що розмовляєш з добре знайомою людиною. Це щира і відкрита людина з серйозним ставленням до своєї роботи. Ось саме таким має бути вчитель початкових класів.

У практиці своєї роботи вона використовує масові, групові та індивідуальні форми роботи з батьками. Також вважає, що досягти успіху можна лише за індивідуального підходу до кожної роботи, коли батьки, маючи власну думку, співпрацюють з учителями, прислухаються до його порад.

Щоб залучити батьків до справ класу вона доступно розповідає про те, наскільки важливо для дітей, щоб батьки і вчителі взаємодіяли.

Батьківські збори, на яких я побувала, завжди проходять жваво, на позитивній ноті. Вчитель мотивує батьків співпрацювати, проводить анкетування, індивідуальні бесіди, консультації з тих чи інших питань. Але ніколи не критикує дітей і це, я вважаю, дуже важливо, адже якщо дитина живе серед постійних осудів і критики, то вона вчиться осуджувати інших.

Школа дає дитині наукові знання і виховує свідоме ставлення до дійсності. Родина забезпечує практичний життєвий досвід, виховує вміння співчувати іншій людині, відчувати її стан. Для гармонійного розвитку особистості необхідне і те й інше.

Педагог переконалася, що кожне засідання батьківського комітету вчить батьків оцінювати свої здібності щодо виховання своєї дитини, підштовхує шукати й знаходити різні види самореалізації, покращувати свої найкращі людські якості.

Спонукати, а не керувати, заохотити, допомогти визначити напрям виховання дитини – це девіз Ірини Іванівни.

 

 

2.2. Умови ефективної організації різних форм взаємозв’язку школи та сім’ї у формуванні особистості дитини

Співпрацюючи з батьками, вчитель повинен створити сприятливі умови для забезпечення взаєморозуміння у формуванні здорової особистості дитини, її ціннісних орієнтацій, у розкритті індивідуальності кожної дитини, її творчого потенціалу. Здоров'я, щастя та успішність дітей – норма життя в сучасному суспільстві і спільна мета батьків і педагогів.

Батьки потребують не тільки інформування з боку школи. Вони повинні відчувати, що потрібні школі і що школа працює з ним постійно і системно. Це не повинен бути просто перелік заходів по роботі з сім'єю, а комплексна і планомірна взаємодія з нею.

Основними формами роботи з сім'єю є групові (тренінг, семінар, лекторій, курси, консультації, сімейний клуб, Школа молодих батьків, зустрічі зі спеціалістами, вечір запитань та відповідей, конкурс, виставка, круглий стіл, ігрові програми та ін.) та індивідуальні (бесіда, консультація, інформування, листування).

Робота повинна будуватися не від свята до свята, а мати своєрідне коло справ, коли батьки разом з педагогічним колективом поступово стають готовими до взаємодії. На сучасному етапі розвитку суспільства є батьки, які повністю присвячують себе вихованню дітей, вони чекають від педагогів порад і рекомендацій, які бажають підключитися до будь-яких суспільних справ і активно проявляють себе у громадському і позашкільному житті своєї дитини і всього класного колективу в цілому. Тому вчитель має проводити з ними консультації щодо покращення виховання дітей, конкурси, виставки та ін..

До індивідуальних форм належать організовувані класними керівниками та вчителями бесіди з батьками з питань навчання та виховання дитини, консультації, відвідування сім'ї , що допомагає краще познайомитися з умовами життя, в яких живе дитина, матеріальним становищем сім'ї, способом життя, перевірити режим дня дитини. При відвідуванні сім'ї педагог розмовляє з батьками про інтереси і схильності дитини, про ставлення до батьків, до школи, інформує батьків про успіхи їхньої дитини, дає поради з організації виконання домашніх завдань і т.д. Відвідуючи сім'ї і розмовляючи з батьками, вчителі дізнаються про сімейні традиції, про характер роботи кожного члена сім'ї, виявляють, хто з членів сім'ї більше впливає на дитину, шукають шляхи співпраці сім'ї та школи; приділяють велику увагу здоров'ю учня.

Консультації можуть бути тематичними. Їх рекомендується проводити в канікулярний час або після проведення всіх занять з дітьми, щоб педагог не був жорстко обмежений у часі і міг вільно спілкуватися з батьками. Консультації з батьками корисні як для них самих, так і для вчителя . Батьки отримують реальне уявлення про шкільні справи і поведінці дитини,    учитель — необхідні йому відомості для більш глибокого розуміння проблем кожного учня.

Іноді навіть телефонну розмову можна вважати досить ефективною формою спілкування з батьками, якщо немає можливості особистої зустрічі. Словом, для досягнення позитивного результату в роботі, класному керівникові необхідно вміти вибирати потрібну форму роботи з сім'єю, виходячи з її індивідуальних особливостей.

До групових форм роботи з сім'єю відноситься психолого-педагогічна освіта батьків. Загалом вчитель повинен використовувати такі форми взаємодії, як батьківські збори, конференції, лекції, зустрічі з адміністрацією. До психолого-педагогічної освіти батьків потрібно залучати фахівців різних напрямів: лікарів, юристів, психологів і т.д.

Загальношкільні батьківські збори мають проводитися, як правило, два рази на рік. На них відбувається знайомство з документами про школу, з основними напрямками, завданнями, підсумками її роботи. Проводяться невеликі концерти, готуються святкові музичні номери і вітання батьків з різним святами. Такими як: День матері, День 8 Березня, День сім'ї.

Традиційні форми взаємодії сім'ї та школи завжди будуть актуальними.

Лекція — це форма психолого-педагогічної освіти, розкриває сутність тієї чи іншої проблеми виховання. Кращий лектор — сам учитель, який знає інтереси дітей, що вміє проводити аналіз виховних явищ, ситуацій. Одна з необхідних умов лекцій — опора на досвід сімейного виховання. Метод спілкування під час лекції — невимушена розмова, задушевна бесіда, діалог зацікавлених однодумців. Вчителі початкових класів проводять лекції на такі теми: «Вікові особливості молодших школярів», «Режим дня школяра», «Дитина і природа », «Мистецтво в житті дітей» і т.д.

Конференція — форма педагогічної освіти, що передбачає розширення, поглиблення та закріплення знань про виховання дітей. Конференції можуть бути науково-практичними, теоретичними, читацькими, з обміну досвідом. Конференції проводяться раз на рік. До них зазвичай готують виставки робіт учнів, книг для батьків, концерти художньої самодіяльності. Зразкові теми для спільного обговорення на конференції:  «Права та обов'язки дитини в сім'ї», «Стилі і методи виховання дитини в сім'ї» , «Психологія дитини», «Особливості адаптації дитини в школі» та ін.

 На жаль, цю форму рідко застосовують в школах, так як вона, вимагає ретельної підготовки і передбачає активну участь батьків.

Практикум — це форма вироблення в батьків педагогічних умінь з виховання дітей, ефективного вирішення виникаючих педагогічних ситуацій, своєрідне тренування педагогічного мислення батьків-вихователів. У ході педагогічного практикуму вчитель пропонує знайти вихід з будь-якої конфліктної ситуації, яка може скластися у взаєминах батьків і дітей, батьків і школи, пояснити свою позицію в тій чи іншій передбачуваної або реально виниклої ситуації.

Відкриті уроки зазвичай організовуються з метою ознайомлення батьків з новими програмами з предмета, методикою викладання, вимогами вчителя. Найбільш часто відкриті уроки практикуються в початковій школі. Необхідно хоча б один-два рази на півріччя давати можливість батькам бути присутнім на відкритому уроці . Це дозволить уникнути багатьох конфліктів, викликаних незнанням і нерозумінням батьками всієї складності та специфіки навчальної діяльності в сьогоднішній школі.

День відкритих уроків можна проводити у зручний для батьків час, найчастіше в п’ятницю. У цей день педагоги можуть проводити  уроки в нетрадиційній формі, прагнучи показати свою майстерність, розкрити здібності дітей. День завершується колективним аналізом: відзначаються досягнення, найбільш цікаві форми уроку, результати пізнавальної діяльності, ставлення до проблеми, вимальовуються перспективи подальшої роботи.

До нетрадиційних форм співпраці сім'ї та школи відносяться:

Педагогічна дискусія (диспут) — одна з найбільш цікавих форм підвищення педагогічної культури. Відмітна особливість диспуту полягає в тому, що він дозволяє залучити всіх присутніх в обговорення поставлених проблем, сприяє виробленню вміння всебічно аналізувати факти і явища, спираючись на набуті навички та накопичений досвід. Найвідповідальніша частина диспуту — ведення суперечки. Звичайно, не всі батьки можуть підтримати її, тому і ця форма роботи з батьками організовується рідко.

Рольові ігри — форма колективної творчої діяльності з вивчення рівня сформованості педагогічних умінь учасників. Зразковими темами рольових ігор з батьками можуть бути наступні: «Ранок у вашому домі», « Дитина прийшла зі школи», «Сімейний рада» та ін..

Одою з основних універсальних форм взаємодії школи з родинами учнів та пропаганди психолого-педагогічних знань є класні батьківські збори. Це школа підвищення у батьків компетентності в питаннях навчання дітей, що формує батьківське громадську думку, батьківський колектив. На зборах можуть обговорюватися проблеми життя класу, завдання навчально-виховної роботи класу і т.д. Вони можуть бути організаційними, тематичними, підсумковими. Тематика батьківських зборів зазвичай визначається педагогами. Кожні батьківські збори вимагають від вчителя ретельної підготовки, створення свого роду « сценарію», програми, для того щоб вони проходили в обстановці зацікавленості, за активної участі батьків. Готуючись до зборів, бажано заздалегідь запропонувати батькам анкету з проблеми, яка виноситься для бесіди, порекомендувати прочитати книги або використовувати домашні твори дітей. Важливо заздалегідь продумати оформлення класної кімнати (оформити виставку творчих робіт, підібрати літературу для батьків, фрагменти творів, віршів дітей по темі).

В класних колективах щорічно планується по чотири класних батьківських зборів.

Класні батьківські збори включають в себе шість обов'язкових компонентів:

 Аналіз навчальних досягнень учнів класу. У цій частині зборів класний керівник знайомить батьків з результатами навчальної діяльності класу. З рекомендаціями інших педагогів, що викладають у дітей.

 Знайомство батьків зі станом емоційного клімату в класі. Темою для розмови тут можуть бути взаємини учнів, зовнішній вигляд та інші питання.

 Психолого-педагогічна освіта.

 Обговорення організаційних питань (проведення екскурсій, класних вечорів, придбання навчальної літератури та ін.)

 Рефлексія. Наприкінці батьківських зборів підводиться підсумок всьому сказаному.

 Особисті бесіди з батьками.

Однією з форм співпраці класного керівника з групою найбільш досвідчених, ініціативних батьків є класний батьківський комітет. Батьківський комітет працює на основі положення про батьківський комітет школи. Він спільно з класним керівником і під його керівництвом планує, готує і проводить всю спільну роботу з педагогічної освіти, встановленню контактів з батьками, наданню допомоги у вихованні дітей класу, організовує спільні дозвільні заходи, аналізує, оцінює і підводить підсумки співпраці школи і сім'ї.

Наступним напрямком в організації співпраці класного керівника та батьків є формування у батьків розуміння приналежності до шкільного освітньо-виховного простору. За цими словами стоїть дуже багато.

У початковій школі класний керівник повинен знайомити батьків класу з традиціями школи, її історією, досягненнями у навчанні та вихованні учнів; з тими вимогами, які пред'являє школа до своїх учнів з перших днів перебування в ній, з системою контролю за виконанням домашніх завдань учнів. Це знайомство з Статутом навчального закладу, з правилами поведінки в класі, спортивному залі, бібліотеці, їдальні і т.д.

Формування здоров'я підростаючої людини відбувається протягом всього навчально-виховного процесу, з використанням різних видів діяльності, форм, методів і прийомів. Однозначно, що без участі батьків учнів вся ця робота буде неефективною.

Велику частину дня учні проводять в стінах школи.  Загальновідомо, що стан здоров'я дітей, значно залежить від умов, у яких перебувають діти (безпека перебування в школі, санітарно-гігієнічний стан приміщень, освітленість і температурний режим приміщень, нормальне функціонування всіх систем життєзабезпечення, затишок і комфортність приміщень і т.д.).

Ефективність виховання дитини залежить від того, наскільки тісно взаємодіють школа і сім'я. Провідну роль в організації співпраці школи і сім'ї грають класні керівники. Саме від їх роботи залежить те, наскільки сім'ї розуміють політику, що проводиться школою по відношенню до виховання, навчання дітей, і беруть участь в її реалізації. При цьому сім'я повинна розглядатися як головний замовник і союзник у вихованні дітей, а об'єднання зусиль батьків і педагога створить сприятливі умови для розвитку дитини. Ми завжди повинні пам'ятати, що функції вчителя початкових класів різноманітні, робота з сім'ями своїх учнів — важливий напрямок нашої діяльності.

ВИСНОВКИ

Отже, проблема взаємозв’язку школи і сім’ї у формуванні особистості дитини є досить актуальною на сучасному етапі розвитку суспільства.

Від того, як батьки сприймають і розуміють дитину, її потреби, інтереси, психологічні стани й переживання, та відповідно взаємодіють з нею, залежить сприйняття й оцінка дитиною себе, формування позитивного або негативного образу “Я”, прийняття або неприйняття своєї особистості. Батьківські установки щодо дітей впливають на усвідомлення ними мотивів свого поводження й діяльності, формування цінностей та ідеалів, вироблення оцінки і самооцінки, за якими діти оцінюють себе й людей, які їх оточують. Все це позначається на соціальній адаптації дітей.

Немає жодного соціального або психологічного аспекту поводження дітей, які б не залежали від сімейних умов сьогодні або в минулому.

Родина має особливий вплив на формування соціально-психологічної адаптації дитини. Вона бере вже з перших днів життя дитини на себе турботу про її здоров'я й виховання, дає початкові знання про навколишній світ, виробляє навики, допомагає здійснювати контакти з багатьма людьми.

Родині належить ціла палітра властивих їй стимуляторів психосоціального розвитку дитини, найважливіші з яких – інтенсивність і багатство спілкування з дорослими, інтимні та стійкі емоційні контакти з постійними особами (батько, мати, інші члени родини), батьківська любов і турбота. Це природні стимулятори, які найбільше відповідають потребам розвитку дитини, її емоційному світу та культурі, багатий спектр вищих людських почуттів.

Через сім'ю діти входять в суспільство. У сім'ї їм вручають естафету досвіду поколінь, котру вони повинні нести далі, щоб передати своїм дітям і внукам. Жоден навчально-виховний заклад не може дати того, що дає нормальна сі­мейна атмосфера, спілкування малюків із членами родини. Діти уподібнюються дорослим, копіюють їх, орієнтуються на їхню поведінку як на прообраз власних дій. То ж не да­рма в народі кажуть: «Від доброго   дерева – добрий пагінець одійде, од добрих батьків – добра  дитина».

Отже, щоб максимізувати позитивний та звести до мінімуму негативний вплив родини на виховання дитини вчителю початкових класів необхідно пам'ятати внутрішньо сімейні психологічні фактори, що мають виховне значення:

- брати активну участь у житті родини;

- завжди знаходити час, щоб поговорити з дитиною;

- цікавитися проблемами дитини, виникаючими в її житті складнощами й допомагати розвивати свої вміння й таланти;

- не робити на дитину ніякого натиску, допомагаючи їй тим самим самостійно приймати рішення;

- поважати право дитини на власну думку;

- уміти стримувати власницькі інстинкти й ставитися до дитини як до рівноправного партнера, що просто поки що має менший життєвий досвід;

- з повагою ставитися до прагнення всіх інших членів родини.

В наш час, коли багато неблагополучних, неповних сімей, сімей, де батьки на заробітках, а діти знаходяться під опікою бабусь та дідусів, нам як вчителям, особливо важко. Адже до кожної дитини потрібно мати свій підхід, потрібно «вивчити» кожну сім’ю діяти в унісон, враховувати характер та емоції кожного учня. Адже на підґрунті конфлікту в сім’ї, необережно сказане слово вчителя, може накласти відбиток на все подальше життя дитини.

Ось чому так важливий взаємозв’язок школи та сім’ї у формуванні особистості дитини. І недарма, свою першу вчительку пам’ятають усі. Адже вона нам була другою мамою.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Азаров Ю. П. Семейная педагогика. — М.: Политиздат, 1982. — 298с.
2. Аметова Є. Р. Про значення сім’ї у формуванні вільної особистості дитини // Педагогіка і психологія. — № 2. —  2006. — С 36 – 84
3. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания // Борис Геннадиевич Ананьев. – СПб.: Питер, 2001.— С 54-67
4. Андреєва В.М. Настільна книга педагога. Посібник для тих, хто хоче бути вчителем-майстром/ Андреєва В.М., Грирораш В.В. Настільна книга педагога. Посібник для тих, хто хоче бути вчителем-майстром —Х.: Видавнича група «Основа», 2009. —352 с.
5. Бех І.Д. Проблема методів виховання у сучасній школі // Педагогіка і психологія. — 1996. — №4. — С136-140.
6. Бех І. Д. Виховання підростаючої особистості на засадах нової методології // Педагогіка і психологія. — 1999. — №3. — С.5–14.
7. Гильбух Ю.З. Психология трудового воспитания школьников /  Гильбух Ю.З., Верещак Е.П. Психология трудового воспитания школьников — К.: Радянська школа, 1987. — 364 с.
8. Дербеньова А.Г. Довідник  педагога-початківця — Х.: Видавнича група «Основа», 2010. — 160 с.
9. Диалоги о воспитании: Книга для родителей / Под ред.. В.Н.Столетова; сост О.Г.Свердлова. — 3-е изд., доп. — М.: Педагогика, 1985. — 288 с.
10. Досвід роботи класних керівників з проведення класних виховних годин і годин-спілкування // Позакласний час. — №7. — 2000. — С 62 - 65
11. Зоц  В.А., Коломієць А.К. Кожна справа — творча, інакше навіщо? // Завуч. — 1999.—№7 — С 13 – 15.
12. Иванов И.П. Методика коммунарского воспитания: Книга для   учителя. — М.: Просвещение, 1990. — 159 с.
13. Иванов И.П. Энциклопедия коллективных творческих дел. — М.: Просвещение. 1989. — 176 с.
14. Іванко А.Б. Освітня діяльність та педагогічна спадщина І.Г.Ткаченка (1919-1994). — Кіровоград — 2004. — с. 69
15. Караковский В.А. Пути формирования ученического коллектива. — М.: Педагогика, 1978. — 159 с. 
16. Караковский В.А. Стать человеком. Общечеловеческие ценности — основа целостного учебно-воспитательного процесса. — М.,1993. — 238 с.
17. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: навч. посібник. — К.: Вища школа, 1997. — 320 с.
18. Клевченя М.С. Психологія педагогічної діяльності / Клевченя М.С., Красневська Г.М. Психологія педагогічної діяльності // за ред. Ф.І. Іващенко. — М., 1980. — 425 с.
19. Лихачев Б.Т. Педагогика. Курс лекций: учеб. пособие. — М.: Юрайт, 1998. — 178 с.
20. Матюша І.К. Гуманізація виховання і навчання в загальноосвітній школі. — К.: Вища школа, 1995. — 417 с.
21. Мясищев В.Н. Психология отношений. — М. : Воронеж, 1995. — 312 с.
22. Педагогічні задачі і завдання для батьків / за ред. В.Г. Постового. — К.: Радянська школа, 1989. — 189с.
23. Сергеєва І.І. Робота за батьками в початкових класах: автореферат вчителя-методиста / Ірина Іванівна Сергаєва; Богданівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2 Знам’янської районної ради Кіровоградської області. – Богданівка, 2013. – 24 с.
24. Страшний В. Взаємодія школи і сім'ї // Школа і родина. — № 7. — 2001. — С. 56
25. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка.— К.: Радянська школа, 1968. — 268 с
26. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям // Сухомлинський В.О. Вибрані твори у 5 т. — Т 3.— К.: Радянська школа, 1981.— С 19 -188.
27. Щербицький В.В. Матеріали ХХV Компартії України.— К.: Політвидав України, 1976. — 246 с.
28. Хямяляйнен Ю. Воспитание родителей: концепции, направления и перспективы. Книга для воспитателей детского сада и родителей — М.: Просвещение, 1993. — С 122
29. Закон України «Про освіту»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

Додаток А

Пам’ятка для батьків

 

ПАМ’ЯТКА БАТЬКАМ

•                   Створіть безпечну психологічну атмосферу дитини в її пошуках, де вона могла б знайти розраду у разі своїх розчарувань і невдач.
•                   Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до ранніх невдач. Уникайте негативної оцінки творчих спроб дитини.
•                   Будьте терпимі до несподіваних ідей, поважайте допитливість ідеї дитини. Намагайтесь відповідати на всі запитання, навіть якщо вони вам здаються безглуздими.
•                   Залишайте дитину одну і дозволяйте їй, якщо вона бажає, самій займатися своїми справами. Надлишок опіки може обмежити творчість.
•                   Допомагайте дитині формувати її систему цінностей, не обов’язково засновану на її системі поглядів, щоб вона могла поважати себе і свої ідеї поряд з іншими ідеями та їх носіями.
•                   Допомагайте дитині задовольняти основні людські потреби, оскільки людина, енергія якої скута основними потребами, рідко досягає висот у самовираженні.
•                   Допомагайте дитині долати розчарування і сумніви, коли вона залишається сама в процесі не зрозумілого ровесникам творчого пошуку: нехай дитина збереже свій творчий імпульс.
•                   Поясніть, що не на всі запитання дитини завжди можна відповісти одночасно. Для цього потрібен час, а з боку дитини - терпіння. Вона має навчитися жити в інтелектуальному напруженні, не відкидаючи своїх ідей.
•                   Допомагайте дитині цінувати в собі творчу особистість. Однак її поведінка не має виходити за межі пристойного.
•                   Допомагайте дитині глибше пізнати себе. Виявляйте симпатію до її перших спроб виразити таку ідею словами і зробити зрозумілою для оточення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Б

«Виховне середовище

 особистості»

Виховне середовище особистості

 

       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток В

Поради батькам

 

Якою ви повинні відпускати дитину до школи

- Учень повинен приходити до школи чистим: із чистими руками, шиєю, обличчям. Нігті на ру­ках повинні бути коротко обрізані, волосся охайно розчесане.

- Учень повинен одягатися в чисту, охайну учнівську форму. Взуття повинно бути начище­ним, чистим.

Що повинно бути у портфелі:

• Учень повинен мати при собі чисту носову хусточку.
• У портфелі мають бути акуратно складені речі, потрібні для занять на цей день.
• Книжки слід обгорнути. На обгортці має бути напис: предмет, прізвище учня, клас та номер школи.
• Щоб зошити мали охайний вигляд, потрібно класти їх у папку.
• Олівці, ручки покладіть у пенал.
• Стежте за тим, щоб звечора все було гото­ве до навчального дня і в портфелі не було нічого зайвого.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток  Г

Пам'ятка для батьків

 

 «Виконуємо домашнє завдання»

1. Учень упорядковує своє робоче місце, свій стіл для навчальних занять чи місце, відведене йому за спільним столом.
2. За записами у щоденнику чи в зошиті вста­новлює, що саме йому задали.
3. Згадує, у якій послідовності радив учитель виконувати те або інше завдання.
4. Готує потрібні підручники та приладдя: руч­ку, олівець тощо.
5. Знаходить завдання в підручнику, текст ста­тей та письмових вправ, текст задач тощо.
6. Згадує навчальний матеріал, який пояснював учитель на уроці.
7. Згадує вказівки вчителя щодо способів вико­нання вправ.

8. Виконує роботу.

9. Звіряє зроблене з тим, що потрібно було зро­бити: чи часом чогось не забув.

10. Перевіряє, чи правильно виконав завдання; якщо є помилки - виправляє.
11. Якщо це можливо, звертається до батьків або до інших старших членів сім'ї з проханням перевірити, чи розуміє він зміст прочитаної статті, чи правильно розповідає, чи навчився пояснювати розв'язання задачі.

 

 

 

 

 

Додаток Д

Закон України «Про освіту»

(витяг)

Закон України «Про освіту» (витяг)

Стаття 59. Відповідальність батьків за розви­ток дитини.

1. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.
2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розви­ток дитини.
3. Батьки та особи, які їх замінюють, зо­бов'язані:

• постійно дбати про фізичне здоров'я, психіч­ний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їхніх природних здібностей.
• поважати гідність дитини, виховувати праце­любність, почуття доброти, милосердя, шанобли­ве ставлення до України, рідної мови, культури, сім'ї, повагу до національних, історичних, куль­турних цінностей інших народів.
• сприяти одержанню дітьми освіти у закла­дах освіти або забезпечувати домашню освіту відповідно до вимог до її змісту, рівня та об­сягу.
• виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.

 

Стаття 60. Права батьків.

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

• вибирати заклад освіти для неповнолітніх дітей.
• обирати і бути обраними до органів громадсь­кого самоврядування в закладах освіти.
• звертатися до органів державного управління освітою з питань навчання, виховання дітей.

 

 

 

Додаток  Е

Профілактична бесіда

 

Бесіда з батьками учнів 1-х класів

Шановні батьки!

Ваша дитина стала першокласником. Це одна з найважливіших подій у її житті і в житті вашої сім’ї.

У зв’язку з початком навчального року, з появою проблем, пов’язаних з ними, я хочу сказати вам декілька слів про дорожньо-транспортні пригоди,  їх причини, а також дати декілька порад, як розповісти дітям основні правила поведінки їх на вулицях.

Автомобілізація з кожним роком набирає все розмаху,  чим раз напруженішим стає ритм руху на наших вулицях. Разом з тим автомобіль, який, здавалось би, повинен стати для людини благом, іноді стає ворогом. І відбувається це з вини самої людини.

У нашому  районі  велика увага приділяється питанню безпеки руху дітей.

Широко використовуються можливості преси, радіо, телебачення для пропаганди Правил дорожнього руху серед дітей.

У середніх школах запроваджено обов’язкове вивчення учнями Правил дорожнього руху, 1-4 класах проводяться уроки з   предмету  “Основи  безпеки життєдіяльності”: обладнуються куточки, кабінети і спеціальні автомайданчики, проводяться змагання, конкурси, вікторини, випускаються наочні посібники.

Разом з тим нещасні випадки з дітьми, на жаль, ще нерідкі.

 Ви — батьки першокласників, і тому я хочу звернути особливу увагу на попередження нещасних випадків саме  у цієї категорії школярів і дати вам   декілька корисних порад.

Шлях у школу пролягає вулицями з інтенсивним рухом   і, зрозуміло, що кожне перехрестя і перехід можуть бути небезпечними.

Перед тим, як ви відправите дитину в школу,  виберете разом з нею найкоротший шлях, але разом з тим і найнебезпечніший шлях. Пройдіть з ним цим маршрутом декілька разів, якщо по дорозі зустрічаються перехрестя, світлофори, дорожні знаки, поясніть їх призначення і як потрібно себе чести.

Однією з головних причин виникнення аварійних ситуацій за участю дітей є їх раптова поява поблизу  на проїжджій частині дороги транспортного засобу, що рухається. Відбувається це не від бажання людей. Водій не хоче здійснити наїзд, а пішоходу, безумовно ж, не хочеться потрапити під колеса автомашини, але вся справа в тому, що водій не в змозі миттєво зупинити автомобіль, як би він не намагався уникнути наїзду. З іншого боку, пішохід, коли вибігає на дорогу, не бачить транспорту, який рухається, а коли побачить, буває вже пізно. Тим більше ситуація ускладнюється, якщо на дорозі зненацька з’являється дитина.            

А щоб не сталося  лиха, необхідно привчити дитину зупинятись на краю тротуару і уважно розглядати дорогу (подивитись ліворуч, праворуч) — чи немає поблизу машин, зупинившись, дитина побачить реальну небезпеку для свого життя і, безумовно ж не попаде під колеса.

Дуже важливо, щоб ваша дитина не тільки запам’ятала, але і добре зрозуміла, що виконувати Правила дорожнього руху потрібно завжди. Тому дуже є важливим особистий приклад батьків. При переході вулиці ні в якому разі не можна порушувати Правила дорожнього руху. Діти дуже сприйнятливі, і ваш поганий приклад може привести до того, що вони не будуть поважати закони доріг, стануть порушниками.

Необхідно, щоб дитина твердо засвоїла:

• Переходити вулицю можна лише у суворо визначених місцях, по підземних переходах, пішохідних містках, там, де є дорожні знаки “Пішохідний перехід” чи розмітка типу “зебра”.
• Вулицю можна переходити тільки на зелений сигнал світлофора чи при дозволеному жесті регулювальника.
• Не потрібно перебігати через дорогу. Дитина може спіткнутись,, впасти чи попасти під колеса автомобіля.
• При виході на  зупинці з автобуса чи іншого транспортного засобу  для переходу вулиці необхідно пройти до найближчого пішохідного переходу і перейти дорогу з дотриманням Правил дорожнього руху.
• Нерухомий автобус, тролейбус  автомобіль ні по переду ні по заду обходити не можна.

Відправляючи кожного ранку дитину в школу, приділіть їй декілька хвилин для повторення і перевірки цих правил. Тоді діти твердо засвоять їх і це стане пересторогою до нещасного випадку.

Не поодинокі випадки наїздів на дітей на подвір’ях.

Ви, безумовно, розумієте, що для доброго фізичного розвитку дітей, їх здоров’я їм необхідно гуляти на свіжому повітрі, грати у рухливі ігри. Але батьки забувають, що навіть на подвір’ї рухається транспорт, який підвозить продукти, прибирає вулиці і т. і. Діти, поринувши у гру, також забувають про обережність: вибігають з-за дерев, кущів, нерухомого транспорту.

Тому необхідно контролювати поведінку дітей на вулиці. Слідкувати за тим, де граються ваші діти. Не дозволяйте кататись на велосипедах по вулицях і поблизу дороги.

Шановні батьки! Дозвольте на цьому закінчити нашу бесіду і побажати міцного здоров’я вам і вашим дітям, щоб у вашому житті не було неприємностей пов’язаних з дорожнім рухом.

 

 

Додаток Є

Тестування

Тест самоперевірки «Які ви батьки?»

Якщо ви бажаєте переконатися, чи правильно ви виховуєте своїх дітей – розпочнемо з цього тесту.

Відмітьте ті фрази, які ви часто застосовуєте в спілкуванні з дітьми.

№	Запитання	Кількість балів
	Скільки разів я тобі казав (ла)?	2
	Порадь мені, будь ласка…	0
	Навіть не знаю, щоб я без тебе робив (ла)?	1
	І в кого ти такий (а) уродився (лася)?	2
	Які в тебе чудові друзі!	1
	Ну на кого ти схожий (жа)?	2
	Я у твоєму віці…	2
	Ти мій надійний помічник (ця)!	1
	Ну що в тебе за друзі?	2
	Про що ти думаєш?	2
	Який (а) ти в мене розумник (ця)!	1
	Як ти вважаєш..?	1
	У всіх діти як діти, а тут…	0
	Який (а) ти в мене  кмітливий (а)!	1

 

Тепер підрахуємо загальну кількість балів та знайдемо відповідь. Зрозуміло, що це все лише гра (припущення), але певний натяк на реальну ситуацію все ж таки є.

Результати:

7 – 8 балів. Ваші стосунки з дитиною дружні. Ваша дитина любить і поважає вас. Ваші стосунки сприяють становленню її особистості.

9 – 10 балів. Ви непослідовні в стосунках із дитиною. Ваша дитина вас поважає, але не завжди з вами відверта. Її розвиток може залежати від впливу випадкових знайомих, друзів.

11 – 12 балів. Вам необхідно бути уважнішими до вашої дитини. ви користуєтесь у неї авторитетом, але погодьтесь, авторитет не замінить любові. Розвиток вашої  дитини залежить більше від випадку, ніж від вас.

13 – 14 балів. Ви самі відчуваєте, що йдете не в тому напрямку. Між вами немає довіри. Ви маєте зробити все можливе, щоб приділяти своїй дитині більше уваги і часу.

Отже, підсумовуючи результати, сподіваюсь, що кожен з вас зробив певні висновки для себе. Любіть свою дитину, поважайте і оберігайте її, а вона, в свою чергу, віддячить вам щиросердною любов’ю до вас.