«Я (Романтика)» – новела про внутрішній розкол особистості у час революційних трансформацій. Проблема внутрішнього розколу людини між гуманізмом і фанатичною відданістю революції.

{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}«Я (Романтика)» – новела про внутрішній розкол особистості у час революційних трансформацій. Проблема внутрішнього розколу людини між гуманізмом і фанатичною відданістю революції. Образ ліричного героя - «Я». Образ матері як символ істинного «я» ліричного героя. Символічність новели. Посвята новели та її особливості

Новела «Я (Романтика)» – новела про добро і зло в житті та в душі людини. Проблема внутрішнього роздвоєння людини між гуманізмом і обов’язком. «Я (Романтика)» Хвильового розкриває психологію мрійників, романтиків революційної доби і пояснює душевний конфлікт між старим і новим.

Головні герої:головний герой «Я»матидоктор Тагабат. Андрюшадегенерат.

Сюжет⬇ Іде засідання “чорного трибуналу комуни” у будинку розстріляного шляхтича.⬇ Без участі прокурорів і адвокатів ухвалюється один і той же вирок: “Розстрілять!”⬇ Увечері мати “Я” заспокоює “сина революції”.⬇ Якось “чорний трибунал” приймає рішення розстріляти черниць за антирадянську агітацію.⬇ Серед черниць “Я” впізнає свою матір.➖ “Я” сам застрілює свою матір, щоб довести свою відданість революції.

Композиціяпролог (лірико-романтичний зачин), що вводить читача в складний психологічний світ (показана розмова матері з сином напередодні грози);три частини — три різні фронтові ситуації, три різні душевні стани героя.

Проблематика1. Суперечність, полярність одвічного ідеалу любові, гуманізму, добра, традиційних етичних цінностей, вироблених християнською цивілізацією — з одного боку, і служінням ідеї абстрактного гуманізму, фанатизму, фальшивої романтики — з другого.2. Неминучість утрати людської сутності через зраду принципів людяності. Хто вбиває іншого — вбиває себе.3. Проблематика носить надчасовий, філософський характер.

Стильові ознаки1. Розповідь від першої особи.2. Драматизм.3. Внутрішні монологи героя.4. Відсутність безпосередньої авторської оцінки.5. Лаконізм.6. Виразні художні деталі.7. Глибокий психологізм.8. Відмова від традиційного описового реалізму.9. Часові зміщення.10. Зіткнення віддалених епізодів.11. Історичні алюзії, асоціації (термін «версальці» тощо) з метою поставити революцію в контекст визначних подій світової історії.12. Змістове згущення.13. Символічний зміст образів, деталей.14. Своєрідність зорового та звукового тла подій.15. Засоби поетичного синтаксису.

Присвята. М. Хвильовий присвятив новелу «Я (Романтика)» «Цвітові яблуні» М. Коцюбинського. По-перше, М. Хвильовий-прозаїк був пильним учнем М. Коцюбинського. По-друге, у «Цвіті яблуні» теж виведено персонаж із роздвоєною свідомістю; це письменник, який, переживаючи трагедію смерті власної дитини, одночасно відчуває й муку батьківських почуттів, і роботу письменницької пам’яті. Для нього навіть момент смерті дитини стає творчим матеріалом — поза контролем свідомості, поза його волею. Він страждає, зневажає себе, але не владен будь-що змінити. Однак торжествує в цій трагедії творча, життєстверджуюча сила. Письменник розкриває глибини підсвідомості персонажа. Але при цьому показує, що він сам несе повну відповідальність за вчинене. Його вибір був свідомим, і злочин його непрощенний.

Новела «Я (Романтика)» має ліричний зачин. Саме з нього постає зримий, реальний образ матері-України:«З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія». Матір приходить до сина, коли він має хвилинку для перепочинку між жорстокими битвами.«Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна… І мій неможливий біль, і моя незносима мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом». Але поступово наростає тривога, насувається гроза, син бачить в очах матері «дві хрустальні росинки». Чому ж у чудових очах рідної людини сльози, над чим плаче мати-Україна? Мабуть, над дилемою гуманності й фанатизму, людяності та сліпої відданості абстрактній ідеї.

Письменник хоче допомогти осмислити протиставлення світлого й чорного, добра і зла, що живуть у душі головного героя новели. З одного боку — це інструмент, який повинен вершити революційний суд, а з другого — людина, яка вміє любити, бути ніжною, яка невидимою силою любові зв’язана з матір’ю.

М. Хвильовий по-новому розкрив перед читачем споконвічну суперечку між життям і смертю. Стомлений син шукає спокою на старечих материних долонях.«Я — чекіст, але я і людина», — підкреслює головний герой. Отже, хочеться вірити, що цією людиною насправді має чинитися справедливий суд іменем народу. Але між двома началами терзається душа «м’ятежного сина: Андрюша і мати, Тагабат — людина, з холодним розумом і з каменем замість серця». Герой не бачить виходу. Саме в такі хвилини він, комунар, викликає співчуття. Через роздвоєність душі син мусив застрелити матір.«Тоді я у млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері й притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав на скроню». І це в ім’я революції, в ім’я дороги до загірних озер невідомої прекрасної комуни…».

Отже, письменник намагається підвести нас до висновку, що такий вчинок міг здійснити тільки справжній революціонер, який у критичну хвилину «голови не загубив». Але ми все більше починаємо розуміти, що фанатична відданість ідеї несе тільки зло, убиває почуття справедливості, почуття розуміння добра й правди, руйнує людську особистість, людське «я».«Там, в далекій безвісті невідомо горіли тихі озера загірної комуни». Цими сумними словами закінчується трагічна новела — драма роздвоєності людської особистості, примушуючи замислитися над високістю матері, яку вбиває блудний син. А Україна, котра породила революціонера, якого морально знівечила абстрактна ідея, прощає йому цей смертний гріх.

Новела Миколи Хвильового «Я (Романтика)» стала своєрідним викриттям жорстокості та несправедливості нової системи. Намагання вбити в собі людину, убити добро в ім’я фанатизму, приводить до переродження в дегенерата. Разом зі своїми героями письменник шукав вихід із лабіринтів історії, помилявся й пророкував, свято вірив і люто ненавидів, і нарешті, не витримав дуалізму сучасної йому доби. Пролунав постріл…