"Як виховати в дитині особистість"

Як виховати в дитині особистість

Багато батьків рано чи пізно стикаються з таким поняттям, як «некерована» поведінка дитини. Якщо зовсім відкинути всі крайнощі, то швидко можна прийти до висновку, що дитина і не повинна бути керована. Будучи дорослою людиною це чітко усвідомлюється. А виховання дитини – це не дресирування тварин. Діти аж ніяк не повинні виконувати всі вказівки батьків беззаперечно і бездумно.

Виховання – це цілеспрямований контрольований процес формування особистості. Тому не варто розглядати його просто, як навчання дитини командам: «можна» або «не можна».             

Особистість - це сукупність різних рис та видів характеру, що роблять людину унікальною, несхожою на всіх інших. Вона містить у собі не тільки духовні властивості, але й фізичні, розумові, емоційні і соціальні, а також відбиває властивості, уроджені або обумовлені навколишнім середовищем.

Фізичний розвиток безпосередньо впливає на самооцінку і погляди дитини. Фізичні здібності і вродлива зовнішність є запорукою успіху підростаючої дитини в складному світі.

Розумовий розвиток відіграє головну роль у розвитку інтересів, поглядів і інтелектуальних здібностей дитини.

Емоційний розвиток є також невід’ємною частиною, оскільки любов батьків або її відсутність на довгий час залишає відбиток на особистості дитини. Підростаюча дитина піддається також зовнішньому емоційному впливу. Гнів, біль, смуток, радість, сум, сміх, лемент, шепіт тощо - усе це створює навколишню атмосферу і визначає поведінку дитини.

Велике значення має й соціальний розвиток, і перш за все розвиток здатності до спілкування, що є надзвичайно важливим не лише для дитини, а й для дорослої людини.

І, нарешті, слід пам’ятати про те, що у дітей є певні духовні потреби про які, на жаль, батьки дуже часто забувають або на які не звертають уваги.

Як без сварок та істерик побудувати в сім’ї розуміючі та довірливі відносини, в який діти слухають та поважають батьків

Чесність і довіра в сім’ї. Довіра – фундамент будь-яких відносин. Коли дітям не вистачає довіри до батьків, вони не взмозі відчути їх любов і турботу в повній мірі. Вони починають відштовхувати батьків, сперечатися, обманювати, уникати розмов.

Правильна мотивація дитини. Покарання не працюють. Замість того, щоб жалкувати про свій вчинок і думати, як його загладити, дитина буде думати як помститися.

Права і правила в сім’ї. Для сім’ї важлива думка кожного її члена, навіть якщо це мала дитина. Та спочатку слід донести до дитини та пояснити, що права несуть за собою і обов’язки. Це дозволить відразу визначити рамки дозволеного і правила поведінки.

Вміння домовлятися і знаходити спільні рішення. Це дозволить сім’ї стати більш дружньою та згуртованою, де панують повага та довіра.

Батьківський авторитет. Інколи батьки плутають відчуття поваги та страху. Вони заміняють батьківський авторитет тиранією, вважаючи, що в праві вирішувати за дітей. Таке відношення до дитини придушує її, заважає розкритися як особистість. Тому будувати свій авторитет потрібно на надійності і довірі один до одного.

Якщо ви хочете, щоб дитина виросла гармонійною, самодостатньою особистістю, впевненою у собі і розвиненою людиною, потрібно пояснювати, чому що-небудь «можна» зробити, а чому «ні». Крім цього, по мірі дорослішання дитини, важливо розширювати для неї межі власного вибору. Слід змиритися з її правом на помилки. Роль дорослого – пояснювати дитині і підказувати, а вирішувати вона повинна сама. Всі заборони повинні бути мотивовані.

Якщо ви не хочете, щоб дитина виросла несамостійною, безініціативною, не здатною приймати рішення і брати на себе відповідальність за свої вчинки, то ви повинні якомога раніше, раз і назавжди виключити такі пояснення, як: «тому, що я так сказав(ла)», «тому, що я так хочу», «я доросла(ий), я знаю як краще» і т. п. Якщо дитина небуде отримувати від вас вичерпних відповідей на свої питання, то стане шукати їх в інших місцях. Таким чином буде знижений авторитет і ступінь довіри між вами.