Юрій Яновський. «Шаланда в морі».

Розробка уроку з української літератури

(дистанційні технології навчання)

Дата.                                                                                               Група:

Тема: Юрій Яновський. «Шаланда в морі».

1.Перегляньте відеоматеріал за наступним посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=GzOdv6WRd1M

https://www.youtube.com/watch?v=u7iDYS93_l4 .

2.  Слово вчителя

Знайомство з Ю. Яновським розпочнемо зі слів самого письменника. Коли він читав книжку і хотів її оцінити, то питав себе: «Чи взяв би ти її в далеку путь, по розмитій дорозі босоніж ступаючи, в далеку таємну путь? Чи поклав би ти її в торбу поруч із хліба окрайцем, пучкою солі й цибулиною? Чи достойна вона там, у торбі на плечах, лежати всю путь, до хліба торкаючись? На перепочинку, коли розв'яжеш торбу і з'їси хліба з цибулею, чи дасть вона тобі мужність і радість, щирий захват і приємний біль мудрості?» У словах цих не тільки естетична програма письменника: в них — досвід його життя.

Народився Юрій Яновський 27 серпня 1902 року в селі Нечаївка Компаніївського району Кіровоградської області. Родина Яновських була дружною і працьовитою. Сіяли жито, гречку, льон, садили картоплю. До землі ставились, як до святині, тому невипадково назвали новонародженого Юрієм, що означає хлібороб, сівач.

Змалку хлопець вбирав у себе любов до природи, до невичерпних скарбів народної творчості, яку прищеплювали йому мама та два дідусі.

Хлібороби, чабани, ковалі, теслі, музики були першими Юрковими вчителями. Початкову освіту здобував у церковнопарафіяльній школі. Мав хорошу пам'ять, був старанним і сумлінним учнем.

Дуже вразила Юрка несподівана смерть улюбленого діда, що став прототипом образу Данилкового прадіда в романі «Вершники». У серпні 1911 року Юрій Яновський вступив до Єлисаветградського реального училища. Навчався на відмінно. Закінчивши реальне училище із золотою медаллю, Ю. Яновський вступає до механічного технікуму. Навчання поєднує з роботою в різних установах. У серпні 1920 року бере участь у всеросійському перепису. Працює на різних посадах: інструктором у статистичному бюро, інструктором повітової робітничо-селянської інспекції. Жадібними і спостережливими очима молодого художника вбирає в себе Яновський усі барви того буремного часу, які згодом забуяють в його поезіях та оповіданнях.

У 1922 році Ю. Яновський успішно складає вступні іспити до Київського політехнічного інституту на електромеханічний факультет. Навчається в одній групі з майбутнім конструктором космічних кораблів С. Корольовим, бере активну участь у роботі літературної студії інституту, організовує на факультеті випуск стіннівки, стає її редактором.

1 травня 1922 року Яновський дебютує під псевдонімом Георгій Ней в київській газеті «Пролетарська правда», надрукувавши вірш російською мовою «Море». Основних літературних успіхів митець досягне в майбутньому на ниві прози та драматургії, але вірші писатиме протягом усього життя.

Юрій Яновський навчання не завершив. Від диплома інженера-конструктора його відокремлювали лише два роки. Чому ж так сталося? На початку двадцятих років лагідного і працьовитого Юркового дядька звинуватили у вбивстві фінагента. Справжні вбивці розгулювали на волі, а безневинний хлібороб постраждав, і не тільки він. Звістка про Петра Яновського — «вбивцю» — дійшла до Київського політехнічного інституту: Юрія виключили з комсомолу, кохана дівчина відсахнулась від нього. Згодом було встановлено, що Петро Яновський не вбивав фінагента. Справжніх убивць заарештували. Ю. Яновський вузу так і не закінчив, але Київ притягував його. Працював у театрі імені Михайличенка. Зі спостерігача і глядача Ю. Яновський став помічником режисера. У лютому 1924 року в газеті «Більшовик» з'явився вірш «Дзвін». Це був перший твір письменника, написаний українською мовою. Перший прозовий твір — новелу «А потім німці тікали» Ю. Яновський опублікував у газеті «Більшовик» 2 березня 1924 року. Більшість ранніх новел Ю. Яновського, що входили до збірки «Мамутові бивні» (1925), створені на матеріалі конкретних подій громадянської війни і присвячені проблемі духовного оновлення людини та суспільства в революційну епоху.

З 1923 року 10. Яновський працює на Одеській кінофабриці сценаристом. У 1926 році він разом з режисером П. Долиною екранізує повість М. Коцюбинського «Fata morgana».

Письменник професійно перекладає прозовий твір мовою кінематографії. Ю. Яновський творчо співпрацював з О. Довженком і створив титри до його фільму «Сумка дипкур'єра».

У 1927 році в журналі «Вапліте» була надрукована повість «Байгород», в якій романтика партизанської боротьби часів громадянської війни «пропускається» крізь внутрішній світ людини, її психологію. У цьому ж році виходить збірка оповідань Ю. Яновського «Кров землі». До неї увійшли такі твори: «Історія попільниці», «Мамутові острови», «Роман Ма», «Туз і перстень», «Рейд», «Байгород», «В листопаді».

Своє покликання Юрій Яновський бачив у звеличенні мужності героїв революції в дусі справжньої, світлої романтики, яка відповідала піднесеній атмосфері боротьби за нове життя. Романом «Майстер корабля» (1928) завершувався перший пошуковий етап творчості Ю. Яновського. Оцінка твору критикою 20-х — початку 30-х років була неоднозначною. Роман визнали непролетарським, а це, у свою чергу, викликало небезпеку для автора. Дику силу звульгаризованої критики Ю. Яновський відчув після опублікування роману «Чотири шаблі» (1930).

Несподівано Ю. Яновському було присуджено «Сталінську премію» за цикл «Київські оповідання». Вони не стали значним надбанням української новелістики. Автору дуже важко давалась «серйозна» проза і він почав активно працювати як кіносценарист і драматург. Письменник створив лише одну драму «Дочка прокурора» (1953). Вона стала важливою художньою сторінкою і в українській драматургії середини 50-х років, і в тогочасному театральному житті. Драматург писав про те, як казенщина відвертає людей від одвічних родинних турбот, і тоді руйнується їхня мораль, батьки виявляють, що нема між ними взаєморозуміння «в питаннях душі», що прогледіли своїх дітей, а діти опиняються в лабетах «вуличної педагогіки» й злочинності. Позитивний відгук преси не забарився, але автору почути його не судилось. Він помер 25 лютого 1954 p., через кілька днів після прем'єри «Дочки прокурора» в Київському театрі російської драми імені Лесі Українки. Звістка про смерть Ю. Яновського гострим болем пройняла серце О. Довженка. Скорбним реквіємом прозвучав його щоденниковий запис: «Помер Яновський Юрій… Нещасний мій друг. Скільки й пам'ятаю я, весь час він мучився, страждав фізично і душевно. Все життя його було скорботне. Навіть писати перед смертю почав по-руськи, очевидно, з огиди до обвинувачень у націоналізмі, з огиди до дурнів безсердечних, злих гайдуків і кар'єристів. Чоловік талановитий, чесний, тонкий, ображений до краю життям. Вічна пам'ять і земля пером, друже й письменнику нещасливий.»

Близько двох тисяч років тому римський поет Овідій сказав: «Смерть не може зашкодити великим людям»; згодом цей крилатий вислів новою гранню засяяв в Ю. Яновського: «Лист у вічність пішов разом із життям, як світло від давно згаслої одинокої зорі.»

Аналіз твору Юрія Яновського "Шаланда в морі" 1935 р.

 Літературний рід: епос. Жанр: новела.

Тема: зображення надзвичайної ситуації рибалок у штормовому крижаному морі.

 Головна ідея: возвеличення родини, подружньої відданості, гуман­них основ життя, народної моралі, етичних ідеалів.

 Головні герої: Мусій Половець, його дружина Половчиха, рибалка Чубенко.

Сюжет: Мусій Половець змагається з крижаними хвилями, але на­магається врятувати не себе, — артільну шаланду. З берега його майже не видно, допомогти йому ніяк. Друзі-рибалки вже не вірять у щасливе повернення. На березі залишається лише його вірна дружина. Вона з на­дією дивиться на море, згадує своє життя з Мусієм, своїх синів. Раптом з’являється шаланда, і Половчиха дивиться й боїться роздивитися. І ось вона почула голос свого змученого крижаними хвилями чоловіка. Му­сій сказав, що не міг кинути артіль, бо вона й так бідна. Подружжя По­ловців, ніжно обнявшись, пішло до домівки.

Літературознавці про твір. Художній час і простір у новелі «Ша­ланда в морі» обмежені — дія відбувається в короткому часі, на конкрет­ному просторі — у морі й на його березі. Сюжет простий, але досить на­пружений. Письменник більше зосереджує увагу на внутрішньому стані Половчихи, передає його укрупненими, лаконічними мазками: «її серце обдував трамонтан, її серце ладне було вискочити з грудей»; «вона не по­казувала перед морем страху, вона мовчки стояла на березі — висока й сувора, їй здавалося, що вона — маяк невгасимої сили». Сцена чекання на березі штормового моря (як утілення вірності подружжю) — як символ краси вірності — неминуче викличе в уяві читача асоціації з українською народнопісенною творчістю, особливо з образом Ярославни (зі «Слова о полку Ігоревім») — своєрідним символом вірності коханню. Власне, емоції, переживання героїні рухають і сюжетом. Тобто емоційне, ліричне начало виконує у творі чи не найосновнішу роль, воно наближує новелу до жанру героїчної поеми. Бо оспівано тут, власне, негучний, повсякден­ний героїзм звичайних людей. І герой тут не лише жінка, стійка й вірна своїй родині, а також її чоловік, який, ризикуючи життям, кинувся ря­тувати громадське добро. Під пером романтика вони — особливі, краси­ві у своїх вчинках і діях, у своїй життєвій позиції, хоча вибір кожного з них (рятувати й чекати) — зрозумілий і природний, як і всі загально­людські цінності (Р. Мотай).

5. За результатами переглянутого відео та прочитаного матеріалу складіть опорний конспект та хронологічну таблицю життя і творчість письменника.

6 .  Завдання необхідно виконати перейшовши за посиланням на оцінку – https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=9999591 .

                                                                   Розробила викладачка - Рекша І.О.