Ювілей книги. Роману Жуля Верна "Таємничий острів" -- 150 років

              Ювілей книги. Роману Жуля Верна

                «Таємничий  острів» — 150 років.

         Вікторина «Назви головних героїв твору»

• «…був не лише інженером, а й першорядним ученим.»  (Сайрес Сміт)

• «Власний кореспондент газети «Нью-Йорк геральд», відряджений до федеральної армії стежити за перебігом бойових дій.»  (Гедеон Спілет)

• «Тридцятирічний неодружений чоловік, сильний, меткий і спритний, кмітливий, лагідний і спокійний, часом наївний, завжди усміхнений, послужливий і добрий.»  (Наб)

• «На початку року Пенкроф приїхав у справах до Річмонда із Нью-Джерсі з п’ятнадцятирічним хлопцем, осиротілим сином свого капітана, а любив він цього хлопця як рідного.»  (Герберт Браун)

• «Північноамериканець, котрий плавав по всіх морях світу і побував у всіх найнеймовірніших бувальцях, які тільки можна уявити.»  (Пенкроф)

• «Перебрався ло колоністів у середині квітня. Відтоді жив разом з усіма колоністами; він завжди старався бути корисним новим товаришам, але ніколи не брав участі в їхніх розвагах, весь час залишаючись засмученим і мовчазним.»  (Айртон)

•  «Колоністи побачили в ясному світлі його красиву голову, високе чоло, гордий погляд, сріблясту бороду і довгий, густий, відкинутий назад чуб… Було видно, що його здоров’я поступово підточила тяжка хвороба. Але голос у нього звучав твердо.»  (Немо)

• «Худий, сухорлявий, кістлявий, усією своєю зовнішністю уособлював північноамериканця, і, хоч мав не більш як сорок п’ять років, у його коротко стриженому чубові пробивалася сивина…»  (Сайрес Сміт)

• «Був високий на зріст чоловік віком щонайбільше сорока років. Його лице обрамляли рудуваті бакени. На обличчі світилися жваві й проникливі очі… Міцно збитий…»  (Гедеон Спілет)

• «Він так любив Сайреса Сміта, що ладен був померти за нього.»  (Наб)

• «Був добре підкований у природознавстві, його завжди вабила ця наука. Його навички й знання натураліста не раз ставали всім у нагоді.»  (Герберт Браун)

• «Він ненавидів ту єдину країну, на чию землю ні за що не хотів ступити, ту єдину націю, чиї загравання завжди відкидав; він ненавидів Англію, ненавидів тим більше, що багато в чому вона викликала його захоплення.»  (Немо)

• «Натуру він мав заповзятливу, відчайдушну і нічому не дивувався. Мав гострий зір моряка.»  (Пенкроф)

• «Оглянувши змію, сказав, що вона не отруйна і належить до виду діамантових змій…

    Не думаю. Алігатори та й інші крокодили водяться у нижчих широтах…»  (Сайрес Сміт)

• «Можливо, він, бувши колись розбійником, вважав себе іще  не гідним решти колоністів.»  (Айртон)

• «Нарешті вони бачили перед собою того, кого досі називали божеством острова Лінкольна, хто їх стільки разів рятував із біди, свого могутнього і таємничого заступника.»  (Немо)

• «Якщо я помру, ─ думав Сайрес Сміт, ─ він у всьому замінить мене.»  (Герберт)

• «Думав лише про одне: будь-що виконати свій обов’язок; він немов забув про небезпеку, що чекала його на борту брига, та про акул, які нерідко з’являлися поблизу острова.»  (Айртон)

• «Він лишався собою. Тобто – втілення сміливості, старанності, відданості й самозречення. Він вірив у свого хазяїна не менше, ніж Пенкроф, але висловлював це не так гучно.»  (Наб)

• «Він дуже відзначився під час влаштування житла. Розумний і діяльний, він швидко схоплював усе нове, добре виконував усіляку роботу.»  (Герберт)

• «Він мав досвід у кораблебудуванні так само, як і в багатьох інших справах, і перш за все зробив креслення судна.»  (Сайрес Сміт)

• «Як головний кухар, він міг вносити приємну різноманітність у щоденне меню колоністів… Колоністи завжди винагороджували заслуженою похвалою видатного кухаря.»  (Наб)

•  «Цей митець, цей учений, цей державний діяч залишався в душі індусом, індусом за складом розуму, індусом за прагненням помсти…»  (Немо)