З ДОСВІДУ РОБОТИ: «СТРЕТЧИНГ ЯК ЗАСІБ ВДОСКОНАЛЕННЯ РОЗВИТКУ ГНУЧКОСТІ НА ГУРТКА ФІТНЕС-АЕРОБІКИ»

Про матеріал
Одним із основних завдань фізичного виховання вихованок є розвиток життєво необхідних рухових якостей, навичок та вмінь у процесі навчання та занять з використанням інноваційних фітнес-програм та технологій. При цьому важливим критерієм оцінювання фізичної підготовленості дівчат є рівень розвитку гнучкості, яка визначається здатністю виконувати рухи в суглобах із якомога більшою амплітудою. Вправи для розвитку гнучкості сприяють зміцненню суглобів, підвищенню міцності й еластичності м’язів, зв’язок і сухожилок, удосконаленню координації опорно-рухового апарату, що значною мірою запобігає його травмуванню. За недостатнього рівня розвитку гнучкості обмежується розвиток інших рухових якостей та підвищується напруженість м’язів, що прискорює виникнення процесу стомлення під час занять фізичними вправами. На даний час визнаним засобом підвищення рівня гнучкості є інноваційний вид рухової активності – стретчинг (від англ. «Stretching» розтягування) – система спеціально фіксованих положень певних частин тіла з метою розвитку рухливості у суглобах.
Перегляд файлу

1

 

КОМУНАЛЬНИЙ ПОЗАШКІЛЬНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЦЕНТР СПОРТУ ДЛЯ ДІТЕЙ, ЮНАЦТВА ТА МОЛОДІ

«ОЛІМП» КРИВОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

 

 

 

 

З ДОСВІДУ РОБОТИ: «СТРЕТЧИНГ ЯК ЗАСІБ ВДОСКОНАЛЕННЯ РОЗВИТКУ ГНУЧКОСТІ НА ГУРТКА ФІТНЕС-АЕРОБІКИ»

 

 

 

 

Виконала:

Яблонська Ірина Василівна

завідувач відділу

КПНЗ ЦСДЮМ «Олімп» КМР

 

 

 

 

 

 

Кривий Ріг-2019


 

ЗМІСТ

ВСТУП..........................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА СТРЕТЧИНГУ ЯК СИСТЕМИ РОЗВИТКУ ГНУЧКОСТІ…………………………………………………...5

РОЗДІЛ 2. ВИДИ СТРЕТЧИНГУ…………………………………………..6

2.1. Формування комплексів вправ зі стретчингу……………………..…..8

2.2.Поняття гнучкості. засоби розвитку гнучкості………………………10

РОЗДІЛ 3. СТРЕТЧИНГ ЯК ЗАСІБ ВДОСКОНАЛЕННЯ РОЗВИТКУ ГНУЧКОСТІ ……………………………………………................................12

3.1.Контроль за розвитком гнучкості та профілактика травматизму під час занять зі стретчингу ………………………………………………….13

3.2. Організація досліджень………………………………………………….15

ДОДАТКИ………………………………………………………………………18

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………....................21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


ВСТУП

Одним із основних завдань фізичного виховання вихованок є розвиток життєво необхідних рухових якостей, навичок та вмінь у процесі навчання та занять з використанням інноваційних фітнес-програм та технологій. При цьому важливим критерієм оцінювання фізичної підготовленості дівчат є рівень розвитку гнучкості, яка визначається здатністю виконувати рухи в суглобах із якомога більшою амплітудою. Вправи для розвитку гнучкості сприяють зміцненню суглобів, підвищенню міцності й еластичності м’язів, зв’язок і сухожилок, удосконаленню координації опорно-рухового апарату, що значною мірою запобігає його травмуванню. За недостатнього рівня розвитку гнучкості обмежується розвиток інших рухових якостей та підвищується напруженість м’язів, що прискорює виникнення процесу стомлення під час занять фізичними вправами. На даний час визнаним засобом підвищення рівня гнучкості є інноваційний вид рухової активності – стретчинг (від англ. «Stretching» розтягування) – система спеціально фіксованих положень певних частин тіла з метою розвитку рухливості у суглобах. Вправи стретчингу пов’язані з напруженням та розслабленням (релаксацією) різних м’язів та зв’язок, основний їх ефект полягає в підвищенні фізичного потенціалу людини, позбавленні надмірного нервово-психічного напруження, ліквідації больового синдрому в м’язах після фізичних навантажень, профілактиці захворювань та попередженні випадків травматизму. У практикумі розглянуто основні види стретчингу, наведено комплекси його вправ, охарактеризовано методи контролю рівня гнучкості з метою оптимізації навчальних і самостійних занять з фізичного виховання з урахуванням педагогічних та методичних принципів їх організації та проведення.

Здоровий спосіб життя – діяльність і звички, що стосуються досягнення фізичної підготовленості і зниження ризику розвитку основних захворювань серцево-судинної системи. Охоплює систематичні фізичні навантаження, збалансоване харчування, здоровий і достатній сон, релаксацію і подолання стресу, відмову від куріння, алкоголю й наркотиків.Рухова активність – рухи всього тіла викликані роботою скелетних мязів , що призводять до витрати енергії. Вправи – рухова активність, мета якої поліпшення певного компонента фізичного фітнесу.Вправи низької інтенсивності вимагають для виконання менше 50% функціонального резерву, при цьому дещо частішає дихання, немає відчуття дискомфорту; зазвичай вправи рекомендуються для непідготовлених людей, за винятком хворих або вкрай ослаблених , для витрачання калорій і зменшення ризику захворювань кардіореспіраторної системи. Рухливість у суглобах позначають терміном гнучкості. Гнучкість – це морфофункціональні властивості опорно-рухового апарату, які визначають амплітуду різноманітних рухів спортсмена. Іншими словами це здатність виконувати рухи в суглобах з великою амплітудою.

 Ступінь розвитку гнучкості є одним із основних факторів, що забезпечують рівень спортивної майстерності в різноманітних видах спорту. За умови недостатньої гнучкості різко ускладнюється і уповільнюється процес засвоєння рухових навиків. Недостатня рухомість у суглобах обмежує рівень прояву сили, швидкісних і координаційних здібностей, погіршує внутрішньом’язову і міжм’язову координацію і часто є причиною пошкодження м’язів і зв’язок. Розрізняють активну і пасивну гнучкість. Під активною гнучкістю розуміють здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою за рахунок активності груп м’язів, що оточують відповідний суглоб.

 Наприклад, в положенні стоячи спиною до гімнастичної стінки повільно піднімаємо ногу, якомога вище. Показники активної гнучкості характеризують не тільки ступінь розтягнутості м’язів – антагоністів, а і силу м’язів, котрі рухають відповідні частини тіла.

 Під пасивною гнучкістю розуміють здатність людини виконувати рухи звеликою амплітудою за допомогою зовнішніх сил. Наприклад, та сама вправа може бути виконана з допомогою своїх рук. Людина обхвачує ногу руками і притягує її до грудей. Показники пасивної гнучкості завжди вищі за

показники активної гнучкості. Різниця між ними називають резервом гнучкості. Чим більший резерв, тим легше піддається розвитку активна гнучкість, однак це вимагає спеціальної цілеспрямованої роботи, часто пов’язаної не лише з удосконаленням здібностей, що безпосередньо визначають рівень гнучкості, але й з розвитком сили.

 


 

  1. ХАРАКТЕРИСТИКА СТРЕТЧИНГУ ЯК СИСТЕМИ РОЗВИТКУ ГНУЧКОСТІ.

Стретчинг можна розглядати як комплекс вправ для розтягування певних м’язів, зв’язок і сухожилків. Фізіологічною основою стретчингу є міотонічний рефлекс, що викликає активне скорочення волокон в примусово розтягнутому м’язі і посилення в ньому обмінних процесів. При розтягуванні м’язів, сухожилків, шкіри, суглобових зв’язок збуджуються відповідні механорецептори. Це збудження у вигляді імпульсів досягає кори головного мозку і викликає відповідну реакцію в організмі. Отже, різні способи розтягування рефлекторно викликають реакцію нервової системи, покращують процеси в шкірі, м’язах і сухожилково-зв’язковому апараті. Завдяки своєму високому позитивному ефекту цей вид тренування широко використовується в практиці підготовки спортсменів і танцюристів, а також включений до складу оздоровчих тренувальних комплексів. Переваги використання та позитивний ефект стретчингу полягають в такому:

• застосовується для розігріву м’язів, знижує імовірність травм при тренуваннях;

• сприяє підвищенню гнучкості (посилює амплітуду рухів, покращує рухливість суглобів);

• зменшує період відновлення (знімає больові відчуття в м’язах після фізичних навантажень);

• підвищує витривалість;

• сприяє покращенню постави;

• розслабляє м’язи і надає їм еластичності.

Під час занять стретчингом короткочасне напружування м’язів чергується з їх розслабленням. Важливим моментом є те, що під час зміни інтенсивності навантажень та використання різноманітних видів розтяжок і їх комбінацій залученими в процес виявляються майже всі групи м’язів. При цьому розтяжка абсолютно безпечна і практично не має протипоказань.


  1. ВИДИ СТРЕТЧИНГУ  

До найпоширеніших видів стретчингу відносять: • статичний стретчинг – повільні рухи, завдяки яким приймається певна поза і утримується протягом 30–60 секунд. При цьому можна періодично або постійно напружувати розтягнуті м’язові групи. Саме статичне розтягування є найефективнішим видом стретчингу. Крім того, це найбільш доступний, оздоровчий, рекомендований лікарями вид розтяжки; • динамічний стретчинг включає повільні пружні рухи, які завершуються утриманням статичних положень в кінцевій точці амплітуди виконання. При цьому вправи постійно змінюють одна одну, щойно під час їх виконання у м’язах досягається стан легкого напруження; • балістичний стретчинг – махові рухи руками і ногами, а також згинання та розгинання тулуба, які виконуються з великою амплітудою і високою швидкістю. У цьому разі подовження певної групи м’язів виявляється короткочасним. Воно триває стільки, скільки триває мах або згинання. Даний вид стретчингу найчастіше 6 застосовується в спортивній практиці і внаслідок високого травматизму не належить до оздоровчих видів розтяжки. За способом виконання вправ стретчинг буває активний (людина самостійно докладає зусиль для розтяжки частин тіла) і пасивний (розтяжка відбувається за допомогою зусиль партнера). Статична гнучкість характеризує діапазон руху суглоба без акценту на швидкість. Прикладом статичної гнучкості може бути повільний нахил тулуба вниз до торкання руками підлоги. Балістична гнучкість зазвичай пов’язана з підстрибуваннями та ритмічними рухами. Під динамічною гнучкістю розуміють здатність використовувати діапазон руху суглоба під час занять фізичними вправами з нормальною або з високою швидкістю. Динамічна гнучкість не обов’язково означає балістичні або швидкі види рухів. Альтернативним є поняття функціональної гнучкості. Як приклад «повільної» динамічної гнучкості можна навести здатність балерини повільно піднятися на носках і утримувати ногу під кутом 60°, тимчасом як стрибок у шпагат – це приклад «швидкої» динамічної гнучкості. Утримання статичного положення в кінцевій точці амплітуди руху більш ефективне для розвитку гнучкості, ніж махові або пружні рухи. Основою статичних вправ є активізація м’язових волокон за рахунок їх скорочення, що відбувається у відповідь на розтягнення. Саме тому статичне розтягування є найефективнішим і часто застосовуваним видом стретчингу.


2.1.ФОРМУВАННЯ КОМПЛЕКСІВ ВПРАВ ЗІ СТРЕТЧИНГУ

З урахуванням рівня підготовленості  вихованок та спрямованості тренувальних впливів вправи стретчингу характеризується широким діапазоном використовуваних рухових дій – від різних потягувань до складних йогівських вправ. При цьому раціональний варіант стретчингу припускає використання двох типів тренувальних комплексів. Перший, вибіркової спрямованості, характеризується застосуванням групи вправ (як правило, 5–7) в яких беруть участь одні й ті самі м’язові групи. Це викликає локальний, але значний за силою впливу ефект. Другий тип комплексу формується з вправ, кожна з яких спрямована на певну м’язову групу. Стретчингом доцільно займатися по 15−30 хв. щоденно, чергуючи його різні за спрямованістю варіанти. Основні процедури тонічного стретчингу виконуються в положенні стоячи, з випадами і нахилами тіла, сидячи і лежачи. Тривалість утримання позицій (від 5 до 30 с) залежить від рівня підготовленості людини, яка виконує ці вправи. Для досягнення максимального ефекту від занять зі стретчингу необхідно поєднувати комплекси на розтягування з фізичним тренінгом. Вправи зі стретчингу можна виконувати після основної розминки, після закінчення аеробної чи силової частини тренування або як самостійні заняття. Слід зазначити, що під час занять стретчингом, важливим моментом є здатність організму людини до розслаблення (релаксації). Розслаблення можна розглядати як здатність контролювати м’язову діяльність таким чином, щоб м’язові групи, що беруть участь у виконанні руху, забезпечували би досягнення необхідного результату з мінімальним споживанням енергії (робота в економному режимі), а незадіяні м’язи не залучалися в роботу. Отже, розслаблення можна розглядати як рухову навичку, оскільки здатність знижувати м’язову активність є так само важливою, як і здатність її посилювати. Розслаблення є засобом ефективного розтягування сполучної тканини, протистояння процесам стомлення, профілактики травматизму. Для досягнення м’язового розслаблення використовують фізичний підхід (прогресивне розслаблення, масаж, деякі способи дихання), фізіотерапевтичні процедури, психічні методи (аутогенне тренування, самонавіювання), лікарські препарати. Але під час занять фізичними вправами для ефективного розв’язання поставлених завдань у людини необхідно розвивати здібність до довільного розслаблення м’язів. Для розвитку цієї здібності застосовують фізичні вправи, які доцільно виконувати перед вправами на розтягування та між їх серіями. Ці вправи поділяються на сім груп:

1. Довільне швидке напруження з наступним, за можливості великим, швидким і повним розслабленням цих самих м’язів. Наприклад, на 1–2 різко стиснути кулаки, на 3–4 швидко розслабити м’язи кисті. Вправи виконуються в положеннях лежачи, 8 сидячи на стільці та стоячи. На початковому етапі занять виконують довільні напруження і розслаблення масивних м’язових груп, а надалі – все менших, а також довільні напруження і розслаблення окремих м’язів;

2. Вільне похитування руками в плечових, ліктьових і променевозап’ясткових суглобах за рахунок незначного згинання і поштовхоподібного розгинання в плечових і ліктьових суглобах;

3. Вільне похитування ноги в тазостегновому, колінному і гомілковостопному суглобах за рахунок незначного згинання і поштовхоподібного розгинання в тазостегновому і колінному суглобах опорної ноги;

4. Хлистоподібні рухи розслабленими руками за рахунок різких поворотів тулуба;

5. Струшування руками, ногами і тулубом;

6. Розслаблені «падіння» рук, ніг (в положенні лежачи на м’якій маті) і тулуба;

7. Комбіновані вправи. Наприклад, з основної стійки на 1–2 руки вгору, 3 – різко напружити всі м’язи рук, 4 – розслаблене «падіння» рук. Тренувальні комплекси складають з 3–4-х вправ, які вналежать до різних груп, але діють на одні і ті самі м’язи. Кожну вправу повторюють по 6−10 разів. Під час виконання фізичних вправ, спрямованих на розтяжку, велике значення має правильний ритм дихання, адже поєднання певних рухів з відповідною (правильною) технікою дихання сприяє розслабленню і значно полегшує їх виконання. Так, під час розтягування, що включають нахил верхньої частини тулуба вперед до нижніх кінцівок, доцільно робити видих і вдихати, піднімаючи тулуб. Це обумовлено тим, що під час нахилу тулуба вперед м’язи нижньої частини спини піддаються пасивному напруженню. Для їх розслаблення необхідне виконання повільного зусилля видиху.


2.2.ПОНЯТТЯ ГНУЧКОСТІ. ЗАСОБИ РОЗВИТКУ ГНУЧКОСТІ.

 Рухливість у суглобах залежить від низки факторів.

Будова суглобів: їх форма, довжина суглобових поверхонь. Наявність кісткових виступів та їх розмірів. По формі суглоби бувають: куластий,циліндричний, плоский, благовидний, сідловий і еліпсовидний.

Найбільш анатомічна рухливість властива за напрямками рухів. Найменш анатомічна рухливість властива сідловинним, блоковидним і плоским суглобам. На величині рухомості суглобів позначаються індивідуальні особливості будови суглобів, зокрема виступи на кістках та їх розміри. Під впливом цілеспрямованих занять фізичними вправами не можна змінитиформу суглобів, але можна досягнути позитивних морфологічних зміндовжини суглобових поверхонь, що позначаються на рухомості суглобів,особливо у дітей та підлітків, коли проходить формування опорно-рухового апарату. В русі людини постійно скорочуються одні м’язи (сінергісти) і одночасно розтягуються другі м’язи (антагоністи). До речі серед м’яких тканино порно-рухового апарату м’язи мають найбільшу ефективність розтягуватися. м’язів можуть 50% відносно стану спокою.

Міжм’язова координація та здатність розслабляти м’язи. Під час розтягування У вихованців, які погано координують рухи і не вміють розслаблятися, гнучкість нижча і повільніше розвивається. Можливість м’язів, зв’язок і сухожиль до розтягування поліпшується, коли підвищується їх температура і збільшується кровоток. Наприклад, після охолодження тіла амплітуда рухів швидко погіршується, а після розігрівання в теплій воді значно поліпшується. Адже перед тим як виконувати вправи на розвиток гнучкості необхідно добре розігріти організм з допомогою розминки.

 Для розвитку гнучкості роблять, перш за все, такі вправи котрі потребують великої амплітуди руху в суглобах. При виборі вправ для рішення повної педагогічної задачі необхідно враховувати їх вплив на прояв активної чи пасивної гнучкості.

 Засоби розвитку гнучкості можна поділити на 3 види вправ: силові вправи, вправи на розслаблених м’язах і вправи на розтягнення м’язів, зв’язок ісухожил. Силові вправи позитивно впливають на розвиток активної гнучкості в роботі з фізично слабо підготовленими людьми. Найбільш ефективні силові вправи і режим їх виконання, який сприяє удосконаленню внутрішньо-м’язової і між м’язової координації і не призводить розвитку м’язової маси. Доцільно поєднувати з виконанням  вправи на розслаблення та розтягування цих же м’язів.

 

Дуже важливо вправи на гнучкість чергувати з вправами на розслаблення мязів. Фізичні вправи, що сприяють розвитку здатності розслабляти м’язи, можна поділити на такі групи:

- швидка зміна напруження і розслаблення;

- погойдування та порушування різними частинами тіла;

- хлистоподібні рухи руками за рахунок поворотів тулуба в положенні лежачи на гімнастичному маті;

- комбінації перелічених груп вправ.

Вправи на розтягування поділяються на активні, пасивні та комбіновані. Активні вправи можуть виконуватись повільно, пружно або махом. Їх можна

виконувати з обтяженням та без обтяжень. Пасивні вправи виконуються плавно з намаганням досягти більшої амплітуди у кожному наступному підході. Вони ефективні на початкових етапах занять, сприяють зміцненню суглобів та м’язів, зв’язок і сухожиль, що їх оточують.Ефективність повільних вправ зростає при їх виконанні з обтяженнями,якщо вони не більше 50% від максимальної сили м’язів, що розтягуються.

 Пружні рухи не передбачають повернення ланок тіла у вихідне положення, а лише робиться незначний від 30 до 20-25 см. Зворотній рух, що дозволяє досягти більшої амплітуди. Так повторюють 3-6 разів і лише потім вихованці повертаються у вихідне положення. Амплітуда пружних рухів більша ніж повільних, і це сприяє ефективному розвитку активної гнучкості. При цьому економиться час і енергоресурси, а переважна більшість повторень виконується при застосуванні додаткових обтяжень (до 50%). Махові рухи розпочинаються за рахунок напруження м’язів та продовжуютьсяза інерцією і можуть виконуватись маятникоподібно, або типу колових рухів з поступово зростаючою амплітудою. Найдоцільніше застосовувати махові вправи для збільшення ампліту переміщень кінцівок саме у махових рухах. При цьому їх ефективність зростає при застосуванні додаткових обтяжень, які значно збільшують силу інерції руху і кінцівок. Пасивні вправи дають можливість значно швидше досягти більшої амплітудив суглобах, ніж активні. Але після припинення їх виконання рухливістьсуглобів втрачається швидше, ніж та, що досягнута за допомогою активних вправ.

 

 


  1. СТРЕТЧИНГ ЯК ЗАСІБ ВДОСКОНАЛЕННЯ РОЗВИТКУ ГНУЧКОСТІ У ВИХОВАНОК ГУРТКА ФІТНЕС-АЕРОБІКИ.

В своїй роботі розглядаємо питання розвиток гнучкості у вихованок гуртка фітнес-аеробіки та чинники які впливають на покращення гнучкості. У зв’язку з цим робота присвячена дослідженню ряда показників, характеризуючих розвиток гнучкості у вихованок гуртка фітнес-аеробіки.

Мета дослідження: вдосконалити методику розвитку гнучкості у вихованок гуртка фітнес-аеробіки.

Задачі досліджень.

Згідно з метою роботи, нами вирішувались н заняттях фітнес-аеробіки наступні задачі:

  1. Визначити рівень гнучкості у дітей віком 14-16 років.
  2. Розробити та експериментально обґрунтувати методику розвитку гнучкості на заняттях з фітнес-аеробіки.
  3. Визначити динаміку зміни показників гнучкості при використанні спеціального комплексу вправ для розвитку гнучкості у дітей 14-16 років, що займаються фітнес-аеробікою.

Гіпотеза: Ми передбачаємо, що запропонована нами методика розвитку гнучкості на заняттях з аеробіки із вихованками 14-16 років буде сприяти оптимізації тренувального процесу для підвищення його ефективності та працездатності.

Практичне значення: Полягає в тому, що запропонована нами методика з включенням нового чинника – стретчингу.

Обєкт дослідження: системи побудови занять з фітнес-аеробіки.

Предмет дослідження: Експериментальна методика, яка сприяє розвитку гнучкості у вихованок 14-16 років.

Аналіз проведення тестування в групі фітнес аеробіки вищого рівня.

Мета: Експериментально обґрунтувати дозування фізичного навантаження вихованців, які мають різний рівень розвитку фізичних здібностей.

Методи:

  • аналіз літературних джерел;
  •    тестування розвитку фізичних здібностей

Для визначення рівня фізичної підготовленості були використані тести:

  1.                   Нахил вперед, сидячи на підлозі , ноги нарізно(см).
  2.                   Згинання та розгинання рук в упорі лежачи (кількість раз).
  3.                   Піднімання тулуба з положення лежачи на спині (кількість раз).

 

 

3.1.Контроль за розвитком гнучкості та профілактика травматизму під час занять зі стретчингу

Максимальну амплітуду рухів вихованців в конкретних суглобах визначимо за допомогою спеціально підібраних фізичних вправ, в яких гнучкість вимірюється в лінійних одиницях. Але при цьому слід пам’ятати, що об’єктивно оцінити гнучкість людини шляхом визначення рухливості в окремих суглобах неможливо, оскільки висока рухливість в одних суглобах може супроводжуватися середньою або навіть низькою в інших. Тому, для визначення загального рівня гнучкості вимірюємо амплітуду рухів у різних суглобах. При цьому загальний рівень гнучкості вихованок можна оцінити за результатами тестування.

ТАБЛИЦЯ №1

 

Вправи (тести)

Початок

2018н.р.

Кінець

2019н.р.

Згинання – розгинання рук в упорі лежачи

16,70

27,6

Піднімання тулуба із положення лежачи на спині

32,7

40,3

Нахил вперед, сидячи на підлозі, ноги нарізно

13,80

16,65

Результати:

Проаналізувавши таблицю, слід відмітити, що зміни показників, які характеризують фізичну підготовленість дівчат та розвиток їхніх рухових якостей, відбулися в таких тестах.

1). Результати тесту «Згинання – розгинання рук в упорі лежачи» (збільшення результату в середньому по групі на 10,9 раз);

2) за тестом «піднімання тулуба із положення лежачи на спині» (відповідно 32,70 на початок року та 40,3 на кінець року)

3) За тестом «Нахил сидячи, на підлозі, ноги нарізно» йде тенденція до покращення результату (збільшення результату в середньому по групі на 2,85 см. 16,1 на початку і 19,75 в кінці.).

Заняття аеробікою найбільш вплинули на рівень розвитку гнучкості і сприяли змінам у розвитку таких фізичних якостей, як сила, спритність, координація рухів та силові якості.

Для рішення поставлених завдань нами застосовувались наступні методи дослідження.

  1. Аналіз літературних джерел і методичної літератури.
  2. Метод спостереження.
  3. Експериментальний метод.
  4. Метод тестування .
  5. Метод математичної статистики.

Аналіз науково- методичної літератури здійснювався із метою узагальнення досвіду спеціалістів, які займалися методикою розвитку гнучкості. Особливу увагу приділено питанням:

  • гнучкість – як фізична якість;
  • класифікація гнучкості;
  • засоби розвитку гнучкості;
  • методика розвитку гнучкості;
  • побудова програми зі стретчингу як засоб розвитку гнучкості.

Необхідно було ознайомитись зі спортивною спеціальною методичною літературою, науково-популярних видань з питань оздоровлення.

Педагогічне спостереження відрізняється від побутового конкретністю об’єкта спостереження; наявністю специфічних прийомів, реєстрації явищ і факторів, що спостерігаються; подальшою перевіркою результатів спостереження.

  1. Тільки спостереження надає можливість судити в багатьох деталях «живий» педагогічний процес в динаміці.
  2.  У період спостереження є можливість фіксувати події безпосередньо в момент їх протікання .
  3.  Спостереженням можливо успішно користуватись для оцінки окремих наслідків фізичного виховання.
  4. У результаті спостереження дослідник одержує фактично інформацію про події.

Вибір об’єкта спостереження залежить від задач дослідження. У будь-яких випадках дослідник не повинен робити який небудь вплив на діяльність викладача. Весь навчально-виховний процес повинен здійснюватися за індивідуальними планами й можливостями самого педагога. Педагогічний аналіз навчально-виховного процесу – ведуча сторона діяльності дослідника. Головне зусилля дослідника повинно бути спрямовано насамперед на розробку своїх спостережень. За спрямованістю педагогічний експеримент розділяють на абсолютний і порівняльний.

В нашому випадку проводився порівняльний експеримент

Педагогічний експеримент організується зі строгою спрямованістю на встановлення ефективності конкретного методу або засобу навчання, тобто якого-небудь нового чинника педагогічного процесу.

У нашому експерименті на підставі виявленої динаміки розвитку гнучкості був розроблений і впроваджений у практику занять новий чинник, а саме додаткові вправи на гнучкість (стретчинг). Таким чином, наш педагогічний експеримент базується на використанні стретчингу, як додаткового й ефективного засобу розвитку в гнучкості на заняттях фітнес-аеробіки.

Метод тестів на гнучкість – це метод виконання вправи задля подальшого розвитку гнучкості.

3.2. Організація досліджень.

Дослідження проводились під час учбово-тренувальних занять з фітнес-аеробіки на базі ЦСДЮМ «Олімп» м.Кривого Рога з вересня 2018р. по травень 2019р. У дослідженні прийняли участь10 вихованок 14-16 років, що займаються фітнес-аеробікою з різним рівнем підготовки.

Дослідження проводилось у два етапи.

На першому етапі (вересень 2018р.) – здійснювався вибір теми , пошук необхідних літературних джерел й проводилось дослідження (тестування). Також – проведення аналізу науково-методичної та спортивної літератури, розкриваючий теорію даного питання, консультації з науковим керівником, підготовка до дослідження (складена програма дослідження, визначені задачі і цілі).

На другому етапі (січень 2019р.) – проводилось дослідження .

Нами було сформовано дві групи (контрольна та експериментальна), по 5 вихованок у кожній. У контрольній групі заняття проводились за традиційною методикою, у експериментальній – із урахуванням нового чиннику – додаткових вправ на розвиток гнучкості(стретчинг).

.

ТАБЛИЦЯ №2

Показники рівня гнучкості в контрольній групі до експерименту

 

 

Тести

Показники

Згинання-розгинання

рук в упорі лежачи

(к-сть раз)

Нахили вперед

сидячи на підлозі ноги нарізно(см)

Підйом тулуба

лежачи на килимку

(1хв./раз)

 

60(в середньому 12)

60(12,0)

156(31,2)

 

 

 

ТАБЛИЦЯ №3

Показники рівня гнучкості в експериментальній групі до експерименту

 

Тести

 

Показники

Згинання-розгинання

рук в упорі лежачи (раз)

 

Нахили вперед,

сидячи на підлозі ноги нарізно (см)

Підйом тулуба

лежачи на килимку

(1хв./раз)

 

64 (12,4)

63 (12,6)

187 (37,5)

Тестування проводилось на початку 2018 навчального року(у вересні) в групі вищого рівня. У них брали участь дівчата 14-16 років, які регулярно відвідують заняття з аеробіки (3 рази на тиждень, тривалість кожного заняття  становила 3 академічні години).були протестовані 10 дівчат.

Всі дівчата прийшли на заняття після тривалого літнього відпочинку, що пов’язане з періодом літніх канікул.За станом здоров’я вихованки  віднесені до основної медичної групи.

В результаті тестування були виявлені 3 рівні розвитку фізичних здібностей (достатній, середній, низький)

Перший рівень (достатній) становили – 12,8 % дівчат

Другий рівень (середній) становили 35,9 % дівчат

Третій рівень (низький) становили 51,3 % дівчат

Найбільший % дівчат із достатнім рівнем був у тесті «Піднімання тулуба з положення лежачи на спині» -60 %, найменший у «Згинання та розгинання рук в упорі лежачи» - 30 %

Серед дівчат із середнім рівнем найбільший % був зафіксований у тесті «Нахил вперед, сидячи на підлозі, ноги нарізно» - 64,2 %

Порівнюючи отримані результати до експерименту з оцінкою рівня гнучкості бачимо, що вихованки контрольної та експериментальної груп мають середній рівень гнучкості. Достовірності різниць між показниками немає. Аналіз проведеного тестування дає підстави вважати, що середній рівень гнучкості в обох групах однаковий і знаходить на задовільному рівні.

Задля збільшення рівня гнучкості нами було запропоновано ввести у процес тренування такого чинника, як стретчинг. Задля цього було сформовано дві групи:контрольна й експериментальна. У контрольній групі заняття проводилися за стандартною схемою, а саме: розминка, основна частина( аеробний та силовий компоненти), заминка, яка включає вправи на відновлення організму за допомогою дихальних вправ та розтягування мязів в експериментальній групі, не збільшуючи часу тренування, не змінюючи формату уроку, в заключній частині один раз на тиждень було збільшено час на вправи на розтягування мязів (стретчинг).

Результати експерименту та їх обговорення.

Наприкінці експерименту знов було проведене тестування.

Показники надані у таблиці 4,5.

ТАБЛИЦЯ 4.

Показники рівня витривалості в контрольній групі після експерименту.

 

Тести

 

Показники

Згинання-

розгинання

рув упорі лежачи

 

Нахили вперед,

сидячи на підлозі

ноги нарізно(см)

Підйом тулуба

лежачи на

килимку

(1хв./раз)

 

69 (13,8)

80 (16)

186 (37,2)

 

ТАБЛИЦЯ 5.

Показники рівня витривалості в експериментальній групі після експерименту.

 

 

Тести

 

Показники

Згинання-розгинання

рув упорі лежачи

 

Нахили вперед,

сидячи на підлозі ноги нарізно(см)

Підйом тулуба

лежачи на килимку

(1хв./раз)

 

78(15,6)

120(24)

201(40,2)

 


Висновки

  1. Спираючись на шкалу оцінки розвитку фізичних якостей за допомогою тестів, а саме згинання-розгинання рук в упорі лежачи, нахили вперед , підйом тулуба, можна зробити висновки, що в нашому випадку рівень гнучкості у дівчат 14-16 років знаходиться на задовільному рівні.
  1.  Порівнюючи показники, ми бачимо що результати в контрольній та експериментальній групах під час проведення експерименту змінилися, що говорить про те що, навантаження в експериментальній групі співдіє збільшенню гнучкості.
  2. У роботі наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що являється у розробці та науковому обґрунтуванні змісту занять з використанням засобів аеробіки для підвищення рівня гнучкості.
  3. Експериментальна методика передбачає розвиток гнучкості з використанням такого чинника як стретчинг, аналізуючи вплив нового чинника на рівень гнучкості  дівчат 14-16 років, ми визначили, що такий шлях є ефективним, і тому ця програма може бути запропонована для впровадження в практику роботи.


 

 


 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Купер К. Аеробіка для гарного с самопочуття,- М.: Фізкультура і спорт, 1989.-195с.
  2. . Билецкая В. В. Использование стретчинг-программ в физическом воспитании студенток / В. В. Билецкая, И. Б. Бондаренко // Проблемы совершенствования физического воспитания студентов : Международная научно-методическая конференция, 2–3 февраля, 2012 г. – М., 2012. – С. 13–14. Берзина Д. А. Позвоночник гибок – тело молодо. – М. : Советский спорт. -1991.
  3. Васильєв Т. Н. Развитие двигательных качеств школьников. – М. : ФиС, -1967.
  4. Волков Л. В. Физические способности детей и подростков. – Киев. -Здоровье. – 1981
  5. Дьяконов В. В. Комплексное развитие двигательных качеств у школьников. – 1979. – №9. – С. 8.
  6. Семенов Л. П. Советы примеров, Сборник упражнений и методических рекомендаций. – М: ФиС, – 1980 – С. 152.
  7. Укран М. Д. Методика тренировки гимнастов. – М. : ФиС. – 1991. – С. 139.
  8. Крепкова А. Г. Адаптация организма учащихся к учебной и физической нагрузке. М. : Педагогика, 1983. – С. 242.
  9. Шиян Б. М. Теория и методика физического воспитания. – 1988.
  10. Ткачев Ф. Т. В поисках мышечной разости. – К. : Здоровье, 1988.
  11. Доленко Ф. Л. Гибкость под контроль. // Берегите суставы. – Мн. Фикс -1990. -с. 76.
  12. Драев К. Двигательные тесты в зарубежных странах // Физическая культура в школе №6. – 1991. – С. 53.
  13. Загорский П. И., Золотарев М. Т. Воспитание физических качеств. – Физическая культура. – М. : Высшая школа – 1989. – С. 54.
  14. Матвеев А. П. Направленное воздействие на гибкость тела. – Теория и методика физической культуры. – М. : ФК. – 1991. – С. 273.
  15. Мерлин А. В. Преодолей себя. Физкультуру в семью. // Знание – 1989. – С. 40-45.
  16. Мильнер Е. Г. Двигательная активность и здоровье. // Формула жизни ФК. -1991. -С. 6-Ю.
  17. Минаев Б. Н., Шиян Б. Н. Воспитание физических качеств. Основы методики физического воспитания школьников. – Просвещение. – 1989 -С. 102.
  18. Смолевский В. Ю. Развитие гибкости. // Гимнастика в трех измерениях ФК. -1979. -С. 101-107.
  19. Репина В. Растяжка – это здоровье и гибкость // Спорт в школе, 2006. – №8. -С13.
  20. Короп Ю. Розвиток гнучкості в школярів. // Фізичне виховання в школі. -1997. -№3. -54 с
  21. Комнева Т. Н. Шкала гибкости тела и ума // Фізична культура в школі. – 2000. -№1. -С. 56-57.
  22. Туманяк Г. С., Харацидис С. К. Гибкость как физическое качество // Теория и практика физической культуры. – 1998. – №2. – С. 48-50.
  23. Зиновьева А. Гибкость – сестра красоты. // Физическая культура в школе. – 1991. – №3. – С. 33.
docx
Додано
1 квітня 2020
Переглядів
1386
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку