8 липня о 18:00Вебінар: Проєктне навчання: розвиваємо логічне, критичне та креативне мислення школярів

З досвіду роботи учителя

Про матеріал
Надається портфоліо учителя , педроздуми та з досвіду роботи над проектами, написання робіт на конкурс Малої академії наук.
Перегляд файлу

Міністерство освіти і науки України

Управляння освіти і науки

Київської міської державниї адміністрації

Києво-Печерський ліцей №171 «Лідер»

 

Жуковська

 Наталія Миколаївна

Описание: 001_a4

Робота над проетом як засіб формування самостійності учнів

 

Київ

 

Автобіографія

 

Я, Жуковська Наталія Миколаївна, народилася 22 серпня 1958 року в Казахстані, місто Актюбінськ (Актобе).

В 1965 році пішла в 1 клас середньої школи №10, де закінчила 8 класів.

З 1973 по 1977 роки навчалась в Актюбінському педагогічному училищі., яке  закінчила з відзнакою.

З 1977 по 1981 роки – Актюбінському педагогічному інституті, яке закінчила з відзнакою.

З 1999 по 2002 рік – Київський університет імені Гринченка (з відзнакою).

З 1981 року по 1988 рік проходила стажирування і  навчалась в аспірантурі НІІ психології України.

З 1988 року працюю в ліцеї №171 «Лідер» до 2001 року вчителем російської мови та літератури, а зараз вчителем зарубіжної літератури.

Одружена. Чоловік -  Жуковський Володимир Олександрович, пенсіонер, інвалід 2 групи.

Дочка – Шмиговата Марія Володимирівна.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Педагогічні  роздуми

Мета уроків зарубіжної літератури - становлення в учнів цілісного наукового світогляду, загальнонаукової, загальнокультурної, технологічної, комунікативної та соціальної компетенції на основі засвоєння системи знань про природу, людину, суспільство, культуру, виробництво, оволодіння засобами практичної і пізнавальної діяльності. Провідною ідеєю освіти на сучасному етапі в українській державі є гуманізація, адже гуманітарна освіта є засобом і сферою формування державного етносу, розвитку особистості як найвищої цінності суспільства. Щоб забезпечити ефективність навчання, повноцінність уроку, необхідно поєднувати репродуктивну і пошукову діяльність. Учень – не пасивна фігура педагогічного процесу, і тому ми намагаємось дати йому не лише певний вантаж знань, а й навички мислити, стимулювати розвиток його пізнавальних сил, роботу думки, постійну потребу вчитися, самостійно здобувати знання, спостерігати, досліджувати. У викладанні зарубіжної літератури мене приваблює передусім емоційно-естетичний спектр вражень, що спалахує в учнівському гурті. Викликати ці враження можна лише завдяки вивченню художніх творів у нерозривній єдності змісту і форми. Власне, мистецтво слова не піддається аналізові, якщо цією єдністю знехтувати. А там, де виникає в дитини естетична насолода від вивчення художнього твору, неодмінно спрацьовує вплив самої психологічної атмосфери, що сприяє вихованню характеру. Тому наше завдання полягає в тому, щоб прищепити молоді вміння отримувати естетичну насолоду від аналізу художнього твору.

 Здатність сприймати конкретні художні твори , оцінка цих торів на основі власних почуттів, особисті читацькі інтереси, естетичний смак взагалі становить цілісно-орієнтаційний аспект читацької культури. Тому ставлю за мету формування складових читацької культури, а саме:

- зацікавити учнів читанням;

- розвивати цей інтерес до постійної потреби в читанні;

- навчити добирати літературу, враховуючи вікові та особисті інтереси;

- створити належні психолого-педагогічні умови для сприйняття, розуміння та оцінки прочитаного;

- організувати сімейне читання, що завжди було в традиціях українського народу;

- використовувати ігрові елементи під час вивчення тем курсу;

- забезпечити певні знання з теорії та історії літератури, літературної критики;

- формувати навички аналізу художнього твору;

- організовувати дослідницьку та самостійну роботу учнів;

- розвивати їхнє усне та письмове мовлення;

- використовувати бібліотечні уроки з метою залучення до книги;

- працювати над удосконаленням естетичного смаку школярів під час позакласної роботи.

Під час підготовки до кожного уроку ставлю перед собою запитання: що є першочерговим у вивченні літературного твору – з’ясування певного літературного факту чи розгляд цього факту як однієї зі сходинок до середньої літературної освіти. Відповідь на питання – аналіз художнього твору як багатоаспектного, неоднозначного явища та цілісної і самодостатньої одиниці мистецтва слова. Предметом аналізу має бути форма твору, тобто те, за допомогою яких засобів і прийомів митець втілює у життя власну естетичну, філософську, ідейну концепцію. Наприклад, при вивченні творчості Петрарки намагаємось дати відповідь, чому саме форму сонету вибрав автор для оспівування свого кохання.

Важливою ланкою навчально-виховного процесу є перевірка знань учнів. Цьому питанню присвячено чимало фундаментальних досліджень, проте і на сьогодні воно недостатньо вивчене й теоретично обґрунтоване, особливо в’язку з 12-бальною системою.

Впровадження тематичної системи обліку знань і навичок учнів ставить перед учителем завдання поряд з традиційними формами перевірки ширше практикувати й тестові письмові форми контролю, особливо при великій наповненості класу. Вони доцільні передусім тому, що дають змогу за короткий час провести письмове опитування всіх учнів класу.

За своїм характером тестові завдання з зарубіжної літератури можна поділити на дві групи. Перша – завдання з кількома відповідями, з яких треба вибрати правильну. Наведемо приклад:

  1. Споруда, навколо якої розгортаються події роману:

а) собор Святої Марії;

б) Святого Йосипа;

в) Паризької Богоматері;

г) монастиря Всіх святих

      2.   П‘єр Гренгуар – це:

                  а) поет;

                  б) художник;

                   в)король;

                   г) артист.

 Друга група тестів вимагає відповіді на питання чи закінчення речення.

  1. Гайавата – це …
  2. «Пісню про Гайавату» написав …

Особливо мене приваблює працювати з учнями в позаурочний час. Це може бути гурток початківців-акторів, робота над проектами, участь в конкурсах. Одним з таких конкурсів є конкурс «Україна в Європі», в якому брали участь мої учні. Перше місце в міському етапі посіла Омельянчик Д. В своїй роботі «Що таке європейське суспільство і чи потрібне воно нам?» вона писала:

«Після подій помаранчевої революції в Україні почався справжній бум: знову актуальним стало питання про вступ України до Європейського Союзу. Було створено нову посаду – віце-прем’єр з питань європейської інтеграції та вирішено впровадити в кожному міністерстві спеціальний відділ з цієї тематики. Кінцевою метою їх діяльності є вступ до європейського співтовариства на правах повноцінного члена, який може створювати вагомий вплив на перебіг усіх загальноєвропейських політичних, соціально-економічних та культурних процесів. Але, звичайно, це питання є зовсім не новим для нашої держави. В часи Київської Русі Україна була не просто рівноцінною і повноправною країною Європи, а й однією з найважливіших фігур на політичній шахівниці. Водночас вона стала форпостом для західніших держав, прийнявши на себе удар монголо-татарської навали. Перебуваючи під ярмом Золотої Орди та будучи ізольованою від Заходу, Україна відстала в своєму розвитку від інших держав на 100 років і втратила на 750 років свою незалежність. З цього часу слова ”Європа та європейське суспільство” стали для всього нашого народу символом благополуччя, процвітання, соціальної захищеності та демократичних гарантій прав та свобод людини. Саме тому вектор європейської політики став домінуючим для України зараз. Та ніхто й не збирається сперечатися з тим, що захист високорозвинених країн Європи є необхідним для України в цей переломний період, але чи потрібні ми Євросоюзу? Чи потрібні Євросоюзу наші депресивні підприємства, величезні екологічні проблеми, причинені надіндустріалізацією та Чорнобильською катастрофою? Чи не є така постановка теми творчої роботи визнанням власної другорядності, пересічності та непотрібності? І, особисто для мене, досі залишається загадкою, чому ми не можемо створити на теренах України таку соціально-справедливу та правову державу, самодостатністю якої могли би пишатися, не чіпляючись постійну за спідницю „старших” – чи то Європи та США, чи то Росії?»

 

 

 

Готуємось до написання роботи МАНу

 

Головна мета проведення конкурсів МАН в школі – дати учневі можливість спробувати свої сили у певній галузі знань.
         Мотивація: вироблення умінь і навичок, які знадобляться під час навчання у вузі; призове місце у конкурсі МАН – можливість вступу до вузу поза конкурсом. Якщо робота МАН відбувається не разово в школі, а проводяться заняття у районному центрі, то це ще й цікаве спілкування.

В основі вибору напрямку повинна лежати зацікавленість учня.
Мета роботи – формування інтелектуальних умінь (аналіз, синтез, порівняння, оцінка тощо); вироблення дослідницьких умінь (вибрати тему; укласти бібліографію; опрацювати наукову літературу; проаналізувати її, систематизувати результати; визначити коло питань для аналізу; написати роботу; оцінити її тощо); формування комунікативних компетентностей.
          Система повинна включати:

  •                   ознайомлення з особливостями наукової діяльності;
  •                   оволодіння алгоритмом написання наукової роботи;
  •                   вироблення умінь працювати з бібліографічними матеріалами;
  •                   практикування в аналізі літературознавчих джерел;
  •                   аналіз текстів художніх творів.

Наукова робота – це самостійно виконане наукове дослідження тієї чи іншої проблеми, яке відповідає науковим принципам, має певну структуру, містить результати власного пошуку, власні висновки. Її якість може бути визначена за такими критеріями:

  •                   актуальність;
  •                   складність, науковість, повнота розкриття теми;
  •                   аргументованість висновків;
  •                   елемент творчості;
  •                   стиль, грамотність.

а) вибір теми:

  •                   урахування зацікавлень, сил і здібностей учня;
  •                   актуальність;
  •                   новизна;
  •                   достатність фактичного матеріалу (особливо для краєзнавчих тем);
  •                   “виграшність”.

б) формулювання теми (просто, коротко й оригінально. Одним реченням, хоча може бути й підзаголовок);

в) алгоритм роботи над темою:

  1.               Укладання бібліографії («концепт» пункту: «що вже написано про це?»). Бажано на окремих аркушах (це зручно), хоча можна й загальним списком.
  2.               Робота з текстами художніх творів (перше прочитання).
    Нотуються враження, думки.
  3.               Опрацювання літературознавчих джерел. Мета: з’ясувати, що вже зроблено з обраної теми, аби визначити, «а що ж маю Я зробити?».
    Зокрема, слід знайти відповіді на запитання про що пишуть? Як? Які аспекти виділяють? тощо.
    Літературознавчі джерела конспектуються на окремих аркушах, записи роблять з одного боку – так за потреби їх можна буде порізати і згрупувати за розділами тощо.
  4.               Систематизація літературознавчого матеріалу, визначення поля власних досліджень (тобто чітко сформулювати питання, відповідь на яке і стане розкриттям теми).
  5.               Повторне опрацювання літературознавчих джерел (уже під кутом зору пошуків визначеного матеріалу, що стане опорою в науковому дослідженні).
  6.               Повторне прочитання текстів уже з погляду вибраних наукових поглядів.
  7.               Поява начерків плану майбутньої роботи.
  •                   Самостійність повинна бути головним принципом роботи: наївно думати, що члени журі та експерти, які здебільшого є науковцями зі стажем і мають значний досвід роботи з розвідками юних науковців, не знають головних джерел списування і не виявлять їх. Хиба реферативності часто виявляється, коли в роботі відсутні новизна та авторський внесок, натомість вони заміняються «наскубаними» з різних, хай навіть авторитетних джерел цитатами.
  •                   Логічність викладу, плавність переходу від одного питання до іншого.

 

 

 

 

 

 

Стаття до збірки «Краса і сила рідної мови» учениці 9-В класу Денисової Катерини

Рідне слово – страж гідності людини

(культура мовлення сучасної молоді)

В своїй виставі ми намагалися показати актуальність нашої  роботи, яка  називається Рідне слово – страж гідності людини (культура мовлення сучасної молоді)

Синів і дочок багатьох народів

Я зустрічав, які перетинали

Гірські й морські кордони і на подив

Багато бачили, багато знали.

Я їх питав із щирою душею:

- Яку ви любите найбільшу мову?-

 І всі відповідали: - Ту, що нею

Співала рідна мати колискову.

Багато слів сказано і написано пpо Батьківщину, багато подвигів звитяжних і мирних здійснено в її ім'я. Але це пpо ту, загальну Батьківщину: Батьківщину-кpаїну, Батьківщину-наpод. Це пpо неї якийсь дотепник сказав: "Моя Батьківщина там, де мені добpе". За неї вмиpають, її пpославляють пpацею, оспівують в поезіях і піснях. І pазом з тим її кидають заpади кpащих місць, пpо неї забувають коли міняють гpомадянство, а знаходяться й такі, які зовсім цуpаються свого pоду-племені.

Мова — це вираження культури і знань людини, її патріотизму, мудрості, її поглядів і переконань, її приналежності до певної нації, народу, держави... От, що таке — мова. Заговорила людина і відразу чуєш, хто вона: італієць, грузин, француз, англієць, болгарин, поляк, чех або словак... Чуєш як вона висловлює свої думки, як багато різноманітних слів вживає у мові і відразу знаєш, що людина освічена, розумна, знаюча, мудра... Бачиш, як бережно, з якою ніжністю і любов’ю ставиться вона до рідної мови і бачиш — це справжній патріот своєї Батьківщини, свого народу... От, що таке — мова!

У кожного народу вона своя. У вірмен — вірменська, португальців — португальська, в іспанців — іспанська, у грузинів — грузинська... А у нас, українців дуже гарна, співуча і ніжна — українська мова. Сама чарівна українська земля народила таку чудову і барвисту, багату мову. Варто придивитись до природи рідного краю, до ніжних сонячних світанків, до сивих туманів понад лугами, до веселкових барв лугів навесні, до квітучих садів і полів, щоб збагнути, що саме така мова повинна жити серед цієї незбагненної земної краси. А мова наша і справді багата, співуча, натхненна і світанкова... Нею можна про все розповісти, все повідомити, нею можна мріяти і малювати будь-які картини природи, бо на кожне явище, на кожне почуття є відповідні слова, та й не одне, а по декілька, щоб краще розкрити думки і мрії. Наша мова дуже гарна, багата, світла. Але її треба вчити, щоб добре нею розмовляти, щоб відчути серцем її красу і багатство, щоб зрозуміти її неповторність і ніжність, мелодійність і багатство кольорів. Це наша рідна українська мова, дана нам цією землею, цим світом, у якому нам випало щастя жити.

Рідне слово – страж гідності людини. Що означає воно для кожного з нас – про це йдеться у невеликій поезії В. Соколова:

Навчила гарно, дуже гарно мати

Малого соловейчика співати.

Аж раптом він зачув – з нового тижня

Шпачина мова більш престижна.

Отак відтоді і не стало чути

У лісовім концерті співака,

Бо й соловейком перестав він бути,

А не доріс талантом до шпака.

Як тут не замислитись над тим, ким робить нас рідне слово. На який суспільний щабель стаємо, коли байдужіємо до нього? Чи можемо в такому разі претендувати на повагу інших до себе?

Ми повинні гарно  розмовляти, щоб висловлювати свої думки чітко і точно, щоб виразити свої почуття, щоб бути освіченою грамотною людиною, щоб нами гордилася наша Україна, яку ми любимо, бо ми патріоти своєї держави, як і ті славні козаки, які колись жили в Україні і захищали свою землю, боронили її від ворогів, бо ми — українці, живемо на цій землі і наша рідна Батьківщина — Україна. Ми нащадки своїх батьків, дідів і прадідів, гордих і сміливих козаченьків, які народилися і жили тут, розмовляли своєю барвінковою мовою, боронили свою рідну землю, захищали дорогий серцю край, а зараз лежать у цій землі. Ми — українці, кому ж як не нам захищати свій край, говорити рідною українською мовою, яка стала державною, нести її у цей чарівний і дивовижний світ і гордитися нею, красивою, неповторною, чарівною українською мовою. Ми — патріоти. А мова — це ознака нації, держави. Загине мова — загине і сам народ.

Але часто-густо ми чуємо помилки. Спробуємо виправити деякі.

На вєточкє сидів соловей і весело співав веселу пісеньку. ( На гілочці сидів соловейко і весело щебетав радісну пісеньку).

  •                   Я живу у великому городі, де є много школ, заводов, фабрик. (Я мешкаю (проживаю) у великому місті, де є багато шкіл, заводів, фабрик).
  •                   На празнику було багато воздушних шаріків, цвіточків, разноцвєтних лєнт. (На святі було багато повітряних кульок, квіточок, різнокольорових стрічок).
  •                   Ми розположились на берегу моря, де розположено кілька домов отдиха. (Ми розмістились на березі моря, де розташовані кілька будинків відпочинку).
  •                   У вихідні ми ходили на прогулку в парк і катались на качелях. (У вихідні дні ми ходили на прогулянку в парк і катались на гойдалках).
  •                   На синьом небі пропливали пушисті тучки. (На синьому небі пропливали пухнасті хмарки).

У своїй мові потрібно вживати крилаті вислови, народні прислів’я та приказки, щоб мова була багатою, насиченою, колоритною. І ні в якому разі не вживати слів-паразитів, несловникових слів. Це дуже погано, адже від тих слів мова стає засміченою, страшною, яка, навіть, здоров’ю людини шкодить. Краса вашої мови залежить тільки від вас, від вашого старання.

 

 

 

1

 

doc
Додано
15 травня
Переглядів
75
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку