З досвіду роботи "Виховання, розвиток інтересів дитини - це шлях до саморозвитку, самовдосконалення успішної адаптації дитини в соціумі"

У статті говориться про забезпечення інтересів дитини, що сприяє формуванню самосвідомості, становленню активної життєвої позиції, потреби до самовдосконалення й саморозвитку, здатності успішно адаптуватися в навколишньому світі, спонукає учнів до рефлексії, до постійного самоспостереження й самовивчення з метою вироблення соціально прийнятих і значимих орієнтирів своєї поведінки, можливості реалізуватися відповідно до своїх схильностей та інтересів. Діти з вадами інтелекту також виявляють різноманітні інтереси і захоплення і важливим завданням школи, педагогічного колективу є створення умов для максимального самовизначення й саморозвитку учнів, забезпечення їх інтересів, що сприятиме корекції особливого розвитку дитини.

ВИХОВАННЯ, РОЗВИТОК ІНТЕРЕСІВ ДИТИНИ – ЦЕ ШЛЯХ ДО САМОРОЗВИТКУ, САМОВДОСКОНАЛЕННЯ УСПІШНОЇ АДАПТАЦІЇ    ДИТИНИ В СОЦІУМІ

                                                                                Сахно  Тетяна  Миколаївна

У системі спеціальної освіти відбулися зміни пов’язані з новим ставленням суспільства до дітей з порушенням психофізичного розвитку, новим розумінням їхнього особистісного становлення продуктивним вирішенням питань соціалізації у суспільство. Гуманізація суспільних відносин передбачає наявність особливої уваги до найменш захищених членів суспільства, серед яких особливе місце відведено дітям з відхиленнями в розвитку.

Більшість людей стереотипно сприймають таких дітей, суспільна думка їм автоматично навішує ярлик «другосортності». Як наслідок, діти часто виростають із образою на навколишній світ. Тому перед педагогами, які працюють в системі корекційної освіти, стоїть завдання виховання пізнавальних інтересів, формування вмінь та навичок для подальшої адаптації та соціалізації дитини в суспільстві на основі принципової зміни пасивної життєвої позиції на активну.

Однією з найважливіших проблем XXI століття – є формування життєвих компетентностей. Наявність у дитини цих здатностей – це запорука успішності у суспільному житті. Зміни, які відбуваються у суспільстві призводять до змін особистості та її життєвих компетентностей. Вплив нового суспільства на життєдіяльність людини зумовлює пошук засобів подолати негативні наслідки, які впливають на людську психіку та здоров’я. Серед таких засобів – є перехід від традиційного навчання учнів до формування життєвих компетентностей.

До життєвих компетентностей можна віднести:

• використання набутих знань у навколишньому середовищі;
• уміння вийти з будь-якої конфліктної ситуації;
• уміння швидко адаптуватися у мінливих життєвих ситуаціях;
• приймати нестандартні рішення;
• використовувати свій потенціал для реалізації у професійному напрямку;
• для самовдосконалення та індивідуального розвитку, вміти добувати інформацію одержану з різних джерел.

          Щоб допомогти випускникові знайти підгрунття у своєму житті не обхідно впроваджувати в практику навчання інноваційні технології, методи та дидактичні прийомі.

 Педагоги перед собою повинні ставити задачі та реалізовувати їх, а саме:

• створити умови для самореалізації та розвитку учнів;
• задовольняти потреби учнів;
• засвоювати знання, уміння та навички;
• розвивати потребу здобувати знання протягом всього життя.

 Уміння вчитися – це ключова компетентність освіти. Головним завданням педагогів спеціальних шкіл – є створення оптимальних умов для розвитку й реалізації освітніх потреб, інтересів дітей, створення передумов для формування соціальної, комунікативної та інших видів компетентностей учнів. Під компетентністю людини мають на увазі спеціально організовані системи знань, умінь та навичок, що їх набувають у процесі навчання. Вони дають можливість людині визначати і розв’язувати, незалежно від ситуації проблеми, характерні для певної сфери діяльності. Для учнів з особливостями психофізичного розвитку необхідно розвивати такі основні групи компетентностей як соціальні, моральні, полікультурні, комунікативні, інформаційні, саморозвитку та самоосвіти.

Забезпечення інтересів дитини сприяє формуванню самосвідомості, становленню активної життєвої позиції, потреби до самовдосконалення й саморозвитку, здатності успішно адаптуватися в навколишньому світі, спонукає учнів до рефлексії, до постійного самоспостереження й самовивчення з метою вироблення соціально прийнятих і значимих орієнтирів своєї поведінки, можливості реалізуватися відповідно до своїх схильностей та інтересів.

Забезпечення інтересів дитини, повинно відбуватися ще з молодшого шкільного віку. В цей період формується уявлення та поняття про цілісність світу, природне і соціальне оточення як середовище життєдіяльності, розширюється соціальний та пізнавальний досвід, а набуті знання перетворюються на міцні переконання. Учень з інтелектуальними порушеннями не все спроможний сприйняти, але допомогти йому – це наш обов’язок. Важливо в дитині пробудити інтерес до навчання. А створення в класі спокійної атмосфери, доброзичливості і взаємодопомоги, відчуття колективізму – необхідні складові успіху під час навчання. Діти, які розкуті, вільні, не маючи страху, працюють активно із задоволенням, якщо увага педагога зосереджена не на помилках, чи похибках учня, а на успіхах і перемогах, хай навіть найнезначніших. Важливою умовою підтримки навчальної діяльності учнів є знання дітей, їх здібності, нахили, навіть недоліки, щоб бути до них уважним, вчасно помічати втому, переключати з одного виду діяльності на інший, щоб зберегти працездатність протягом усього часу, відведеного на заняття.

Метою роботи педагогів є формування життєво важливої соціальної компетентності, яка в сукупності з пізнавальною, особистісною та самоосвітньою компетентностями забезпечують самовдосконалення та корекцію особистості дитини з інтелектуальними порушеннями, допоможуть самореалізувати в системі соціальних відносин, підготують до самостійної життєдіяльності. Так як в особливих освітніх дітей низька пізнавальна активність, запорукою успіху у навчанні -  є зацікавленість дітей, їх активність потрібно стимулювати, створюючи відповідну атмосферу. Це і моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблем на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Коли навчання стає цікавим процесом воно не є обтяжливим. Тому необхідно продовжувати спостережливість, зацікавленість, бажання якомога більше знати і вміти.

Для творчого визначення особистості, розкриття творчого потенціалу та духовного росту кожного учня необхідно проводити заняття, орієнтовані не тільки на вимоги обов’язкової програми, а й на задоволення інтересів, бажань і потреб кожного учня. Необхідно адаптувати рекомендований програмовий матеріал до вікових та пізнавальних особливостей учнів, добирати матеріал, посильний для сприймання його дітьми з інтелектуальними порушеннями, враховувати поради психолога. І це сприяє формуванню в учнів життєвих навичок, соціальних компетентностей бази для адекватної та позитивної поведінки.

Використання діалогічного навчання, під час якого здійснюється взаємодія учителя і учня, спонукає до роздумів, спілкування, а це – розвиток мовлення. А набуті особистісні риси, пов’язані з мовленням, не тільки формують основу подальшого навчання, виховання і розвитку, а й значною мірою зумовлюють практичну громадянську та професійну діяльність дорослої людини і сприяють формуванню життєво важливих компетенцій.

Словесна творчість – потужний стимул духовного життя дитини, надійний засіб самовираження. Хоча у дітей з інтелектуальними порушеннями пізнавальні можливості обмежені, але вони залюбки уявляють себе на місці того чи іншого героя казки, деревом, квіткою, твариною. Активне використання виховних можливостей мистецтва, народної культури, особливо фольклору як засобу розвитку мови та сворення позитивного емоційного фону, ігрових форм діяльності, принципу наочності. І це дуже позитивний крок у розвитку дитячої творчості. Велике значення має і виховання та навчання дітей засобами природи – уроки мислення серед природи, які мають важливу роль у духовному розвитку особистості.

Вчення про інтерес входить до найскладнішої психологічної проблеми – проблеми особистості – і є суттєвим для її формування. Сам інтерес має складну структуру, одним з компонентів якого є мотив. Існування інтересу є тоді, коли спостерігається:

1. емоційно-пізнавальне ставлення, що передбачає переживання радості від пізнання й оволодіння діяльністю;
2. безпосередній мотив зосереджений у діяльності або в об’єктиві.

          Інтерес буває двох видів. Це епізодичний, реактивний інтерес, не дає підстав для характеристики особистості і особистісний, ініціативний інтерес, в якому актуально виявляється і потенційно відчувається спрямованість на конкретний предмет діяльності.

 Сам інтерес відіграє важливу роль у житті дитини, в її діяльності. Він сприяє розвитку та розширенню світогляду, досвіду школяра, збагаченню та поглибленню його знань, а також успішному застосуванню знань на практиці. Тільки інтерес до знань, спонукає займатися самоосвітою. Під впливом інтересу змінюється характер діяльності людини. Завдання педагогів у школі не говорити «це потрібно», «ти повинен», а перетворити малоцікаву для дитини справу в цікаву. Тоді не доведеться змушувати її займатися цією справою. І діти в майбутньому легше переборюватимуть труднощі, перемога приноситиме радість, впевненість у своїх силах, збудить енергію, підвищить життєвий тонус і їхнє життя стане радісним.

 Хоча діти з інтелектуальними порушеннями і проявляють інертність, млявість, неуважність, відсутність інтересу до навчальної діяльності, але не можна говорити, що в них відсутні інтереси. Вони виявляють різноманітні інтереси і захоплення, які є ще малоінтенсивними, не глибокими і нестійкими. Цей інтерес до навчальних знань, техніки, спорту, музики, рукоділля, малювання, читання. Виявити в учнів їхні вподобання можна методом не прямої бесіди та методом спостереження. Так, в особливих освітніх дітей не сформований інтерес до читання літератури. Цю навчально-виховну роботу можна організувати так, щоб вона відповідала потребам та інтересам школярів. Для подальшого загального розвитку дитини, вона повинна уміти швидко та свідомо, виразно читати, сприймати прочитане. Читаючи – думати і думаючи – читати. Від уміння добре читати залежить і розумовий розвиток школяра. Учень, який сприймає прочитане швидше, успішніше справляється з будь-яким завданням, а це шлях до появи захоплень та зацікавленні пізнавальних інтересів. Йому легше орієнтуватися в навколишньому світі.

 Відомо, що для формування пізнавальних інтересів потрібно створити необхідний грунт. Забезпечити інтереси дитини можна різними способами. Щоб виховати інтерес до читання, можна створити у класі куточок позакласного читання, в якому були б рекомендації учням, як і що читати, відзначалися б кращі читці класу. Проводити бесіди про людей-героїв, написані про них захоплюючі книги. Зазвичай учні читають мало. Але із захопленням слухають розповіді про героїв-чорнобильців, про героїв-патріотів АТО. Коли дітям принесла газети, журнали із публікаціями про подвиги героїв АТО, вони із зацікавленням читали їх, брали один в одного переглядати статті. Життя українців-патріотів їх схвилювало і захопило. Діти почали з дому привозити замітки, де були розповіді про подвиги наших воїнів у зоні АТО. Ми з дітьми читали ці публікації, обговорювали їх, деякі учні намагалися свої враження викласти на малюнку. Із цих годин читання, спілкування стало очевидно, що в учнів підвищився інтерес до читання, а особливо про людей-героїв.

 Велике значення для пізнавальних інтересів має проведення літературно-художніх монтажів, екскурсійна робота, яка має певну мету. Єкскурсії самі по собі сприяють виникненню  в дітей запитань, інтересу до об’єктів, подій. Це і екскурсії по рідному краю, підприємствах, які сприяють серйозному ставленні до уроків трудового навчання. Важливу роль у формуванні пізнавальних інтересів відіграють заняття, які розширюють і поглиблюють знання, вони спонукають до діяльності, пошуку, пробуджують інтерес до навчальної діяльності. Значний поштовх для розвитку інтересів, вмінь та навичок у нашій школі дають уроки трудового навчання – це столярна справа, художня вишивка, уроки крою та шиття. Про це, свідчить великий успіх на традиційній виставці робіт майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, організованій на День міста, випускника нашої школи Євгена Омельчика. Учень маючи вади здоров’я, ще з дванадцяти років захопився малюванням. Із коробок різного розміру та картону проектував багатоповерхівки та автомобілі. На уроках трудового навчання учитель Володимир Ігнатенко виявив здібності хлопця і став розвивати інтерес, прищеплювати любов до роботи по дереву. Спочатку Євген зробив для мами дощечку для нарізання овочів. Згодом кількість виробів стала такою масштабною, що нині ледве вміщується на численних полицях у його кімнаті. Це просто справжній музей найрізноманітнішої техніки, про яку Євген може багато розповідати і яку з гордістю демонструє кожному, хто завітає в гості. На виставці робіт майстрів декоративно-ужиткового мистецтва Євген демонструє творіння своїх рук, численні моделі автомобілів, літаків, автобусів, тролейбусів та іншу техніку. Усі його вироби – з дерева, тому цілком практичні та безпечні для дітей, які слугуватимуть дуже довго. Біля його робіт завжди багато відвідувачів. Дорослі із зацікавленням розглядають моделі, діти залюбки граються. На прохання відвідувачів, кілька моделей  навіть було продано. На стільки велика зацікавленість хлопця творчістю, що він годинами майструє у спеціальному приміщенні, яке понад шість років слугує йому за майстерню. На широкому столі закріплені лещата для шліфування деревини, деякий інструмент подарований сусідами та родичами, а про високоякісні різці по дереву та справжній професійний лобзик юнак мріє вже давно.

Великий доробок виробів, творіння своїх рук, має і випускниця нашої школи Лілія Хабібуліна.  Навчаючись ще в школі, дівчинка, маючи вади розумового розвитку, так зацікавилася художньою вишивкою, що досконало оволоділа технікою вишивки. Її роботи також були представлені в місті, в районній бібліотеці та Будинку школяра. Роботи дівчинки – це роботи справжньої майстрині, які зачаровують, приваблюють і надихають.

Діти, маючи інтерес, зуміли досконало оволодіти технікою конструювання, вирізання, вишивання, досягли великого успіху, так як їхня зацікавленість переросла у творчість. Якщо дитина чимось цікавиться, захоплюється, тим більше, якщо це особлива освітня дитина, вона може реалізувати свої здібності, а значить знайти своє місце в соціумі.

 Важливим завданням школи, педагогічного колективу є створення умов для максимального самовизначення й саморозвитку учнів. Для цього процес навчання має бути конструйований з максимальним наближенням до запитів і можливостей дитини та дієм засобом залучення учнів до навчальної діяльності. До одержання радості від пізнання є навчальна гра. Вона має велике значення для задоволення потреби людини в пізнанні світу. Гра сама по собі має різноманітне призначення, велике коло психолого-педагогічних можливостей. Існує гра-праця, гра-дозвілля, гра-мистецтво, гра-спілкування, гра-корекція, гра-уява і т.д. Гра – це вільне виявлення захоплень і потягів дитини. Важливу роль відіграє гра у пізнанні світу, розвитку інтелекту, нагромадженні досвіду колективних емоційних хвилювань, фізичному розвитку дитини набуті досвідом моральної поведінки, формуванні трудових навичок та навичок культури міжособистісних комунікативних взаємин тощо. У грі дитина навчається. Гра для дітей є засобом комунікації. У спонтанній, самостійно організованій дітьми грі, вони більш повно опосередковано виражають самих себе, почувають себе комфортніше. Для дітей «програвання» свого досвіду і почуттів – найбільш природна динамічна й оздоровча діяльність, в якій вони можуть брати участь. Гра – це і засіб обміну інформацією, спосіб спілкування, соціалізації. Ігрова діяльність добре поєднується із «серйозним навчанням», слугує першим поштовхом для подальшої самостійної діяльності. Навчання тоді перетворюється на постійну, активну взаємодію учнів та вчителя. Ігри є ефективні на уроках узагальнення отриманих знань, зацікавлення їх, вироблення практичних умінь і навичок.

Навчання, дидактична гра – це творча діяльність, що надає задоволення. Якщо спочатку учень цікавиться тільки грою, то потім його цікавить і пов’язаний з нею матеріал, в нього виникає потреба вивчити, зрозуміти, запам’ятати цей матеріал, щоб готуватися до участі в грі. Важливо створювати під час ігорової діяльності ситуацію успіху, бо це єдине джерело внутрішніх сил учня, що  народжує енергію для подолання труднощів і бажання вчитися.  Завдяки грі школярі вчаться виборювати перемогу, прагнуть до успіху, концентрують волю, досягають поставленої мети, вимогливо ставляться до себе, бачать перспективу й усвідомлюють потребу самовдосконалення. У ігровій діяльності поряд із задоволенням, радістю та гордістю діти можуть відчувати і почуття образи, засмученості. Тому важливо коректно, але наполегливо виправляти їхні помилки, делікатно підтримувати дисципліну, не допускати суперечок, грубості, поступово виховуючи у дітей витримку, почуття справедливості, товариства та взаємовиручки, наполегливості у досягненні мети. Особливість навчальної гри як форми навчання полягає в тому, що вона досягає своєї мети непомітно для учня, так як не потребує ніяких способів насильства над особистістю. Ігрова, навчальна, творча робота має ще корекційну спрямованість, що особливо важливо для дітей з інтелектуальними порушеннями. Це вносить позитивні зміни до характеристик особистості дитини. Останні часом поряд з поняттям «здорова дитина» вживають термін «нервова дитина». Знервованість у дитячому віці є актуальною проблемою сьогодення. Враховуючи те, що основна, безпосередня причина нервово-психологічних захворювань, психічних станів, відхилень у поведінці дітей приховується у контактних взаєминах, тому корекційні ігри покликані допомогти дітям з девіантною поведінкою впоратися з хвилюваннями, які є перепоною нормальному самопочуттю у спілкуванні з однолітками. Це і страх, і невпевненість в собі, нерішучість у спілкуванні, невміння постояти за себе, контролювати свої почуття. Гра допомагає дитині орієнтуватися в навколишньому середовищі та адаптуватися до нього.

Гра – найсильніший засіб соціалізації дитини, який включає в себе не менш соціально-контрольовані процеси цілеспрямованого впливу на становлення особистості, засвоєння дітьми знань, духовних цінностей та норм, а й стихійні, спонтанні процеси, що впливають на формування особистості дитини. Важлива роль гри в соціалізації особистості, так як жодна гра не повторює іншої, а кожна з них миттєво створює нові ситуації. У грі зусилля дитини завжди обмежуються і регулюються багатством зусиль інших учасників гри. Обов’язковою умовою кожної гри є уміння узгоджувати свою поведінку з поведінкою інших, ставати активним стосовно інших, нагадати і захищатися, шкодити й допомагати розраховувати наперед результат свого ходу, враховуючи дії інших гравців. Така гра є живим, соціальним, колективним досвідом дитини, і в цьому аспекті вона є абсолютно незамінним засобом виховання соціальних навичок та вмінь, формування життєво важливих компетентностей. Саме гра може навчити «уточненні, шліфуванні й різноманітності соціальних відносин».

Створюючи для дитини нові ситуації, гра змушує її безмежно урізноманітнювати соціальну координацію рухів, вчить гнучкості, еластичності й творчим умінням. У жодній іншій діяльності немає такого емоційного наповненого входження в життя дорослих, такого дієвого виділення суспільних функцій і смислу людської діяльності, як у грі. Соціокультурне призначення гри може означати синтез засвоєння дитиною багатства культури, потенцій виховання і формування її як особистості, що дозволяє дитині функціонувати, як повноправному члену дитячого чи дорослого колективу.  Виховання, формування в дітей захоплень, інтересів дає великий поштовх до саморозвитку, самотворчості, виявляються творчі обдарування дітей.

Правильно організована позакласна робота сприяє закріпленню, збагаченню і поглибленню знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці, розширенню загальноосвітнього кругозору учнів, формуванню в них наукового світогляду, виробленню вмінь і навичок самоосвіти, формуванню інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявленню і розвитку індивідуальних, творчих здібностей та нахилів, організації дозвілля школярів, культурного відпочинку.

Враховуючи виклики сьогодення, ситуацію загострення проблем соціального буття, особливо актуальною є організація виховного процесу. Реалізуючи програму соціальної адаптації дитини, кожен учитель ставить перед собою мету, не зважаючи на труднощі, формувати в дітей такі якості, як впевненність у собі, своїх силах і можливостях, самоусвідомлення власної цінності, розуміння своїх достоїнств і недоліків, навички самостійності. Важливим завданням школи є формування особистості, готової до праці, здатної виконувати свою роботу в колективі, усвідомлювати цінність творчості. Як писав В. Сухомлинський: «Тільки в процесі творчої продуктивної праці людина розкриває свої задатки, здібності, свій талант. Не має професії без праці: стати артистом, музикантом, письменником, так само, як добрим трактористом, сталеваром, можна лише в результаті серйозної наполегливої праці над собою, перевіряючи себе, свої сили і здібності». В той же час дитина повинна усвідомлювати, що під час навчання чи праці, будь-якої миті дорослі прийдуть їй на допомогу. Доцільно вчителю виділяти кожне, хоч і найменше, досягнення дитини, особливо наголошуючи, що це – результат її праці. Дитина в свою чергу має впевнитися в тому, що завдяки праці й співпраці можна досягти успіху. Доречним буде в цьому випадку і похвала учителя, добра оцінка, приз. А коли дитина почувається окриленою успіхом, вона отримує радість від своєї діяльності, тому прагне ще краще працювати, навчатися. Це бажання мобілізує усі сили учнів. Важливим стимулом є бажання вчитися і здобувати знання. Найскладніше в цьому – це розвинути інтерес, особистість, особливо – у дітей з інтелектуальними порушеннями. А цей процес складний і тривалий. Необхідна мобілізація всіх сил педагога, щоб викликати у дітей передусім допитливість, привернення уваги до різних явищ, спільного пошуку з дорослими відомого/невідомого, а потім і стійкий інтерес до навчання, відповідальне ставлення до праці, оволодіваючи при цьому певними вміннями та навичками.

Компетенція особистості узагальнює, концентрує суму набутих знань, уявлень, практичних навичок та вмінь, досвіду, цінностей, низку відповідних особистісних якостей, що формуються в учнів у процесі виховання. Це забезпечення своєрідного освітнього ядра особистості, рівень засвоєння якого відображається в якісно-кількісних показниках її діяльності та поведінки. А це гарантує дитині адаптацію до життя, здатність орієнтуватися в ньому, адекватно реагувати на явища, події людей. Під час формування пізнавальних інтересів, коли в дитини з’являється більше зацікавлень, вони стають сильнішими, глибшими і змістовними. Тоді діти активніше займаються спортом, шахами, шашками, футболом, вишиванням, випилюванням і т.д.

З цього можна зробити висновок, що навчально-виховна робота у школі має бути спрямована на розвиток інтересів дітей, адже це значною мірою сприяє корекції особливого розвитку дитини, є умою формування ключових життєвих компетенцій.

Список використаної літератури:

1. Висоцька А. Загальні критерії визначення рівня громадянської вихованості учнів з особливостями психофізичного розвитку. Дефектологія. – 2002. - № 2. – с. 36-39.

2. Володіна О. Соціалізація дітей із мовною паталогією у спеціальній загальноосвітній школі. Дефектолог. – 2009. - № 9. – с. 9-11.

3. Яременко Н. Методика організації ігрової діяльності у години дозвілля. Позакласний час. – 2008. - № 10. – с. 14-17.