З історії вчення про просте ускладнене речення

З історії вчення про просте ускладнене речення

Ускладнене речення не є самостійною синтаксичною одиницею. За структурою воно виступає простим реченням. Сам характер ускладнення може бути різноманітним.

У сучасній українській мові наявні такі семантико-синтаксичні моделі ускладнення речення: 1) відокремлені члени (напівпредикативні конструкції): Як учитель і вихователь я прагнув до того, щоб перекласти в юні серця моральні цінності, створені і завойовані людством протягом багатьох століть... (В. Сухомлинський); 2) однорідні члени: Наші поети співали про Ігоря, Галайду, Вишенського, Крути та взагалі Україну – а там ті про Трою, французьку революцію, Англію, які ще й на сьогодні більш відомі, ніж ми (Олег Ольжич); 3) звертання, що не перебувають у позиції підмета: Я вас люблю великою любов’ю, моя старенька мамо, тату мій (Д. Павличко); 4) вставні та вставлені слова або конструкції: Не стану вам наводити відгуки про Стефаника його сучасників, – цитат ви ще наслухаєтесь у ці дні, – хоча, власне, думка про нього давно вже склалася одностайна (О. Гончар); 5) опосередковані другорядні члени: Отут в роздоллі, біля гаю, Хороші дні пливуть мої (М. Стельмах).

Прості односкладні речення різнотипні за власти­вою їм семантикою, синтаксичною структурою і стиліс­тичними функціями.

Прості ускладнені речення не бувають однослівни­ми. їх прийнято розглядати в таких вимірах:на членореченнєвому рівні, тобто на рівні членів речення (тоді, коли в простому реченні наявна однорід­ність або відокремленість одного чи кількох членів ре­чення);на позачленореченнєвому рівні, поза членами ре­чення (якщо до структури простого речення входить вставний, вставлений елемент чи звертання).

Трактування простого ускладненого речення в син­таксисі неоднозначне. Переважає думка, згідно з якою простим ускладненими речення або з однорідни­ми членами речення, або з відокремленим членом речен­ня, або речення зі вставним, вставленим чи зверталь­ним елементом.

Усе ж дехто із синтаксистів (А. Прияткіна та ін.) вважає, що прості ускладнені речення — це тільки речення з відокремленим членом (членами), що до них начебто не належать навіть речення з однорідни­ми членами, бо «однорідність лише кількісно поширює речення, але не ускладнює його». Це, мабуть, сумнівне міркування. 

Звісно, однорідність не змінює речення ка­тегоріально, бо не привносить до його складу синтак­сично різних членів речення (неможливий, наприклад, один однорідний ряд одночасно з означення і додатка тощо), але однорідність модифікує речення семантич­но, наповнює його новим змістом, розгортає структур­но, індивідуалізує стилістично.

Це загалом стосується й простих речень із синтаксично ізольованою части­ною, бо кожна з них (вставна, вставлена чи звертальна) надає реченню чогось виразно особливого, семантично, синтаксично й стилістично важливого.

Синтаксис простого ускладненого речення — вели­кий за обсягом і важливий розділ граматики, який уста­лився як вчення про структуру й семантико-функціо- нальні особливості усіх різновидів простого ускладнено­го речення. Ці речення широко вживаються в писемній і усній формах мови, в усіх її стилях. Обмеженим, од­нак, є використання простих речень, ускладнених діє­прикметниковими чи дієприслівниковими зворотами, урозмовно-побутовому мовленні, бо такі звороти загалом книжні за своєю сутністю, щонайбільше властиві нау­ковому й офіційно-діловому мовленню.

Усі різновиди простих ускладнених речень по-різно- му співвідносяться зі складними реченнями і з неускладненими простими реченнями. Якщо прості речення з однорідними членами синонімічні переважно зі склад­носурядними реченнями, становлять з ними стилістич­но паралельні конструкції, то прості речення з відок­ремленим членом (членами) співвідносні з певними різ­новидами складнопідрядних речень.

Натомість речення із вставністю, вставленістю чи звертальністю (звертан­ням) сприймаються тільки в межах простого речення, синтаксично пов’язані не з усією структурою складного речення, а тільки з певною частиною простого речення або ж і з усім простим реченням.