Презентація "Види та функції заголовка"

ВИДИ ТА ФУНКЦІЇ ЗАГОЛОВКА

За словами А. В. Ламзіної, «у сучасному літературознавстві початок і кінець тексту (або його частин) прийнято позначати терміном рама, або рамка. Початок тексту може включати наступні компоненти: ім'я (псевдонім) автора, заголовок, підзаголовок, присвята, епіграф(и), передмову (вступ, введення, в деяких випадках - пролог). Кінець тексту може включати авторську післямову, зміст, а також примітки.

Обов'язковість тих чи інших рамкових компонентів в значній мірі визначається жанровою приналежністю твору. Найважливішим із них для епічних та драматичних творів, лірики «великих форм», ліро-епосу є заголовок (хоча в ліричних віршах він часто відсутній).

Заголовок - це перший знак тексту, який дає читачеві цілий комплекс уявлень про книгу. Саме він найбільше формує у читача первинне розуміння тексту, стає першим кроком до його інтерпретації»

Кочан І. М. стверджує, що «заголовок - це структура, що передує текстові, стоїть над ним і перед ним, і водночас він є повноправним компонентом тексту, входить у його структуру й утворює цілісність тексту» [16, с. 58]. Заголовок - це перша інформація про твір, яка повинна зацікавити читача чи хоча б дати йому уявлення про що йдеться в тексті. Він може давати загальну інформацію про зміст твору. Тут можна виділити інформаційну функцію заголовка. Ця функція універсальна, тому що будь-який заголовок так чи інакше інформує читача про текст.

Іноді заголовок може бути вже згущеною книгою, а книга може бути розгорнутим заголовком. Інколи кажуть: заголовок - це своєрідна вивіска, і чим вона яскравіша, тим більше гарантії, що матеріал буде прочитано. Безумовно, яскравий, виразний заголовок привертає увагу.

Заголовок мусить бути виразним, стислим, змістовним, цікавим, легко вкладатися у пам'яті читачів. Зокрема, у художньому тексті заголовок ніколи не стоїть осторонь від текстового розгортання. Він так або інакше «задіяний» у лексичне поле твору, трансформується митцем у потрібному для нього ракурсі. Складовою частиною заголовка є ім'я автора, бо - особливо культурному читачеві - воно дає досить ясно знати, що можна очікувати на сторінках книги, яку тематику, який стиль. Ім'я автора і назва книги взаємопов'язані.

Є типи назв, які б певний автор ніколи не використав, тому що тяжіє до іншого типу заголовків. Багато слів і словосполучень перебирає письменник, перш ніж знайде заповітне слово для назви твору. У рукописах Е. Золя збереглось до 20 варіантів назв роману «Жерміналь». Відомо, що Е. Хемінгуей придумував близько сотні заголовків до кожного свого оповідання, а потім викреслював їх один за одним. Так методом виключення він обирав нарешті оптимальний варіант.

Заголовки, як зазначає І. М. Кочан, «органічно вписуються письменником у контекст і виконують важливу роль у художньому творі. Передусім це роль цементуюча, «каркасна» в будь-якому тексті. Змодельовані в найрізноманітніший спосіб, вони завжди органічно вмонтовані в текст, щільно пов'язані з сюжетним рухом, логічно зумовлені підтекстовим плином, стають виразниками авторського голосу» 

Вінокур Г. О. зазначає, що «рік написання книги також відіграє роль першої інформації, тому що включає твори в тимчасовій контекст ( природно, для культурного читача)»

Отже, заголовок та його еквіваленти виконують дві найважливіші функції: творення тексту та встановлення контакту з читачем. Також, за І. М. Кочан «заголовок як текстова одиниця - зовнішній індикатор тексту і може здійснювати найважливіші функції: текстоутворювальну та текстооформлювальну. Він може бути основним засобом введення тексту в загальномовний і позамовний контекст і пов'язувати, з одного боку, текст з екстралінгвістичною ситуацією, а з іншого - адресанта й адресата»

На думку Ю. В. Бабічевої «вибір заголовку - показник майстерності художника. Чим він складніше у своєму співвідношенні з текстом та контекстами твору, тим вище майстерність автора. Але й прочитання, роз шифровка заголовку - теж майстерність, тільки вже читача, коментатора»

Різні дослідники по-різному визначають функції заголовків, але, тим не менш, можна виділити від трьох до п'яти основних функцій.

Наприклад, Н. А. Кожина виділяє внутрішньо спрямовані (вони «активізують комбінаторно-прагматичні властивості мови та працюють на семантичному й композиційному рівнях організації тексту») та зовнішньо спрямовані (вони «розраховані на прямий відклик читача й впливають на його емоційну сферу сприйняття), які знаходяться у постійній взаємодії між собою

До зовнішніх відносяться:а) репрезентативна;б) з'єднувальна;в) функція організації читацького сприйняття.

До внутрішніх відносяться:а) номінативна (називна);б) функція ізоляції та завершення;в) текстоутворювальна функція.

Взаємопов'язані функції - функція організації читацького сприйняття та текстоутворювальна функція - діють на трьох рівнях організації тексту і кожна має по три підфункції:а) функція організації тексту - виділення смислової домінанти та ієрархії художніх акцентів;б) функція композиційної організації;в) функція стилістичної і жанрової організації.

«Називна функція виступає як внутрішня сторона репрезентативної функції, як функція, що здійснюється автором твору відповідно до внутрішньої заданості тексту. Репрезентативна функція звернена до читача. Письменник, називаючи книгу, ставить перед читачем деяку задачу, задає йому загадку. Допомагає розгадати цю загадку подальше читання книги. Кінець тексту повинен змусити читача знову звернутися до назви твору. З'єднувальна функція виступає як зовнішня по відношенню до внутрішньої функції ізоляції і завершення»

Деякі дослідники виділяють також експресивно-апелятивну (заголовок може виявляти авторську позицію, а також психологічно готувати читача до сприйняття тексту. Експресивність заголовка може бути виражена за допомогою як мовних, так і позамовних засобів) та розділову функції (Заголовок виділяє текст з навколишнього простору. Здійснення цієї функції відбувається в основному за рахунок графічних засобів: заголовок друкується перед текстом, виділяється шрифтом, особливим кольором і т.п.).

Додатково можна виділити естетичну функцію. Ця функція має особливе значення у художньому тексті, оскільки вона націлена на підвищення емоційного впливу на читачів.

Найпростіше задіяні в художньому тексті заголовки - власні імена, де можна побачити ряд варіантів:1) ім'я та по батькові («Кіра Георгіївна» В. Некрасова);2) ім'я або прізвище героя («Фома Гордєєв» М. Горького); тут є окрема категорія - назви з іменами історичних осіб («Тарас Шевченко» М. Зощенко).3) дуже рідко автори використовують саме лише прізвище героя («Бердяєв» В. Єрофієва), частіше тут з'являється прізвище відомого автора («Коновалов» М. Горького);

) дуже багато творів ХХ століття названі лише самим ім'ям (В. Набоков «Лоліта»); тут також є окрема категорія - заголовки з подвоєним ім'ям та прізвищем («Джессі та Моргіана» А. Гріна).5) ім'я або прізвище з атрибутом (хоча не завжди ад'єктивним) у назві повинні наблизити до читача характер героя, його вік або стан («Доктор Жеваго» Б. Пастернака). Все це досить часті випадки заголовків, причому, ясні і виразні. Іноді в них знаходимо якусь таємничість («Наш дорогий Роман Андрійович» Д. Граніна).6) не бувають винятком заголовки «сімейного» ??характеру, тобто вже не тільки один герой названий, а вся його сім'я («Подружжя Орлови» М. Горького);

7) ємні, і при цьому прості заголовки, які стоять іноді на початку романів про долю, життєвий шлях, дозрівання та моральні проблеми героя та його близьких, представляють назви, що містять мотив «життя» («Життя пана де Мольєра» М. Булгакова);8) ім'я та мотив щоденного ходу життя і подій, діяльності героя і взагалі рух у назві передбачає динаміку твору («Злочин Кирика Руденко» Н. Нікітіна);9) об'єднання у назві імені героя з позначенням жанру («Повість про братів Тургенєвих» А. Виноградова).