«З любов’ю до жінки!»

Сценарій святкового концерту до 8 Березня «З любов’ю до жінки!»

Сцена святково прикрашена. Звучать позивні..

На сцену виходять ведучі.

 

Ведучий 1. Доброго дня, шановні гості нашого свята! Доброго дня, любі наші жінки! Сьогодні ми запросили вас на свято, присвячене Міжнародному жіночому дню 8 Березня!

Ведучий 2. Наше свято ми присвячуємо жіночому дню, віддаємо данину любові й захоплення тим, до кого звертаємося в радості і печалі - нашим бабусям, матерям, сестрам - берегиням нашого роду.

Ведуча1. Любі! Вітаємо вас зі святом. Зичимо здоров’я дзвінкої криниці, хліба запашного з української пшениці, рум’янців від калини, щоб ви були щасливі кожної днини.

Ведучий 2. Квітніть, дорогенькі, на білому світі, як ті троянди пишні, і хай же вам сонечко сяє привітно, квіти всміхаються рясно, а роки хай будуть щасливі й прекрасні. Вас вітає сама весна.

Ведучий 1. Вітайте жінку: матір і кохану,
                             Живу, чарівну, грішну і святу.
                             Без неї світ таким убогим стане,
                              Цініть її терплячу доброту!
                              Вітаймо жінку – джерело любові
                              У свята і у будні, повсякчас.
                               І не жалійте ніжності у слові,
                               Вона стократ повернеться до вас.

        Ведучий 2. Вітайте жінку – Берегиню, Ладу,
                             Даровану у радості й біді.
                             Приймайте, як належне, її владу
                             І станете сильнішими тоді.
                             Вітаймо жінку – єдність протиріччя.
                             Серця свої складаймо їй до ніг.
                             У ній живе вся мудрість віковічна,
                             Вітаймо жінку – щастя оберіг!
 

Ведучий 1. А зараз до слова запрошуємо одного з численних шанувальників краси і мудрості прекрасної половини людства   Валерія Пилиповича Боровика – директора Вищого професійного училища за числом 29.

ХУДОЖНІЙ НОМЕР

 

 

Ведучий 2. Весна – найпрекрасніша пора року. З її приходом оживає природа, повертаються з далеких країв птахи, квітнуть дерева, зодягаючись у зелень; гаї перегукуються голосним пташиним співом. Прийшла весна!

Ведучий 1. Бринять струмки, розквітають перші квіти, зігріті теплом сонячного проміння, мрійливо співають пташки, прийшла весна, а разом з нею -   Міжнародний жіночий день. Свято половини людства, а ще й якої половини!

 

Ведучий 2. Найчарівнішої, наймилішої, найзагадковішої, найпрекраснішої,  доброї, ніжної, турботливої, одним словом - жінок!

 

Ведучий 1. Сьогодні ми вшановуємо жінку, найчарівніше творіння на Землі! Адже саме завдяки їй світ наповнюється любов’ю, добром та надією.

 

Ведучий 2. Жінка буває так на весну схожа:
                            То тиха й привітна, а то й непогожа.
                            То скропить сльозою, то сонцем засвітить,
                            То прагне зими, то порине у літо.

Ведучий 1. Весна у природі - це завжди, як диво.

                            Так само і жінка буває вродлива,

                            Буває примхлива, буває зрадлива…

                            Нехай тільки кожна з них буде щаслива.

 

Ведучий 1.  Ми дякуємо вам за вашу доброту, за щирість і ласку, за вашу любов до нас. Вже багато століть наймудріші голови людства намагаються розгадати і пояснити велике загадкове почуття - любов до жінки. Поетами всіх часів і народів  написано десятки тисяч ліричних рядків, присвячених жінці.

 

ХУДОЖНІЙ НОМЕР

На тлі тихої музики звучать слова ведучих.

Ведучий 1.  Жінку віншуємо знову,

   Що непідвладна часу!

   Жінку — владарку слова!

   Жінку — життя окрасу!

   Жінку — кохану й матір!

 

Ведучий 2. Жінку — сестру й бабусю!

                     Жінку — життєве свято!

                     Жінку, що вічно в русі!

                     Жінку — талановиту,

                     Зоряну, поетичну!

                     Мрією оповиту!

                     Лагідну,симпатичну!

 

 

 

Ведучий 1. Жінку — думу співучу!

                     Жінку, що має крила!

                     На найкрутішу кручу їй би злетіть під силу!

                     Так, як Господь звелів нам,

                     Друзі мої! Панове!

                     Жінку уславимо гідно!

                     Жінці вклонімось знову! (разом)

 

ХУДОЖНІЙ НОМЕР

Ведучий 2. Кажуть, що чоловік стає на коліна в трьох випадках: щоб напитись із джерела,   щоб зірвати квітку для коханої, щоб уклонитися матері. 

 

 Ведучий 1. У мові всіх народів світу немає слова, святішого за слова Мати! Мати – початок всього! Мати – берегиня людського роду.

 

Ведучий 2.  Немає любові, сильнішої від материнської, немає ніжності, ніжнішої від ласки і клопотів материнських, немає тривоги, тривожнішої від безсонних ночей і не зімкнутих очей материнських. Людство існує тільки тому, що існує материнська любов!

 

Учениця зі свічкою у руці читає молитву за матір.

Є в мене найкраща у світі матуся,

За неї до Тебе, Пречиста, молюся.

Молюся устами, молюся серденьком.

До Тебе, небесна Ісусова ненько.

Благаю у Тебе щирими словами,

Опіки та ласки для любої мами,

Пошли їй не скарби, а щастя і долю.

Щоб дні їй минали без смутку, без болю.

Рятуй від недуги матусеньку милу,

Даруй їй здоров 'я, рукам подай силу.

Щоб вивела діток у світ та й у люди,

Щоб нами раділа, пишалась усюди.

За це я складаю в молитві долоні,

До тебе, Царице, на сонячнім троні. 

 

ХУДОЖНІЙ НОМЕР

Ведучий 2. У цей передсвятковий день хочеться від всієї душі всіх учнів привітати членів адміністрації:

• методистів, що вміло ведуть облік всіх проведених заходів і допомагають їх готувати,
• психолога та соціального педагога училища, що вміють завжди вміло і вчасно допомогти,
• бухгалтерів, що вчасно нараховують стипендію і дбають про наш добробут,
• секретарів, що завжди знають усе, але ніколи нікому нічого не скажуть.

Ведучий 1. Дай вам, Боже, днів щасливих,

                      Дай  добра, здоров’я, сили,

                      Дай любові, згоди, втіхи,

                      Змоги дай – життю радіти.

                     І ділитись словом щирим,

                     Теплим, радісним, правдивим.

                     І сьогодні на це свято,

                    Щастя зичим Вам багато.

                    Хай Вас Бог благословляє.

                     Многих літ Вам посилає.

ХУДОЖНІЙ НОМЕР

Ведучий 1. Від усієї душі хочеться привітати весь жіночий колектив – вчителів загальноосвітніх дисциплін – математики, хімії, біології, мови та літератури. Побажати найбільше здоров’я, щастя, мудрості та витривалості, щоб тільки успіх та фортуна були завжди вашими друзями.

 

Ведучий 2. Приміть вітання наша щирі,

                        Хай ваша доля розквіта,

                        Хай в здоров’ї і щедротах,

                        Рясні красуються літа.

 

Ведучий 1.  Хай завжди Господь Бог допомагає,

                        І Матір Божа вас охороняє,

                        На многії і благії літі,

                        Здоров’я і щасливого життя.

 

Ведучий 2.  Для вас звучить музичне вітання.

ХУДОЖНІЙ НОМЕР

Ведучий 1.  Жінки можуть все!  Але ким би вони не були, які рекорди не встановлювали, вони завжди залишаються жінками.  І довічно стоятимуть поруч слова жінка – дружина, жінка – сестра, мати! І саме в цей день людство вшановує жінку – трудівницю, жінку – берегиню життя на землі.

 

Ведучий 2.  Серед майстрів виробничого навчання трудиться багато прекрасних жінок, матерів та  бабусь, подруг та коханих, які завжди дбають про те, щоб ми вміли побудувати та прикрасити будинок, зварити смачний борщ, і найбільше для них щастя, зустрічати своїх вихованців через багато років людьми щасливими, здоровими та багатими. Хочеться сьогодні їм побажати лише щастя, здоров’я, і завжди бути красивими, багатими і веселими.

Ведучий 1.  Хай доля дарує лиш радісні дні,

                      Щасливі миттєвості, здійснення мрій,

                      Дорогу встеляють хай квіти рясні,

                      Щоб впевнено з успіхом йшли ви по ній,

                      Краси і наснаги, здоров»я без ліку

                      Та довгого –довгого щедрого віку!

Ведучий 2.  Для вас співає……

ХУДОЖНІЙ НОМЕР

Ведучий 1.  Недарма, мабуть, ми святкуємо жіночий день саме на весні. Весна, лагідна, загадкова, тендітна. Ми так чекаємо її завжди, але вона приходить раптово, бурхливо змінюючи все навкруги., пробуджуючи природу і наші почуття.

 

Ведучий 2.  Люди, що завжди знаходяться в найбільшому контакті з дітьми, це працівники гуртожитку.

• це і вихователі, що вчать уму-розуму завжди і всюди, що вирішують успіхи навчання і поведінки, проблеми кохання і розлуки, і які з’являються в усіх непередбачуваних місцях та ситуаціях.
• це і чергові по гуртожитку, що знають хто куди і коли поспішає. Хто і як пробирається до заповітної мети.
• техпрацівниці, які дбають про чистоту і затишок в гуртожитку.

Хочеться побажати їм хороших та слухняних учнів, веселого весняного настрою, щастя, здоров’я і всього найкращого. Здійснення найзаповітніших мрій!

 

Ведучий 1.  Всі квіти вам я складаю до ніг,
                              Хай скроні не сріблить завчасно вам сніг,
                              Хай вас обминають печаль і журба
                               І довгими будуть щасливі літа.

 

Ведучий 2.  Вас вітає …..

ХУДОЖНІЙ НОМЕР

Ведучий 2.  Хочеться ще привітати всіх жінок – обслуговуючого персоналу. Що дбають про чистоту наших приміщень та території, що дбають про наше здоров’я, допомагають знайти потрібну інформацію в безмежному морі знань, серед книг та Інтернету, обліковців та відповідальних за збереження матеріальних цінностей.  Побажаймо їм в цей весняний день радості, здоров’я, довгих років життя, і всіх земних благ.

 

Ведучий 1.  Нехай волошки цвітуть в яскраві ранки, 
                              Здійсняться тисячі ваших бажань, 
                              Щоб доля дарувала тільки щастя, 
                              Ні грама бід, ні крапельки страждань. 

ХУДОЖНІЙ НОМЕР

Гуморески

 

Ведучий 1.  Жарти жартами, а без чоловіків жіноча краса не цвіла б так яскраво. Тож бажаємо, шановні жінки, щоб чоловіки вас завжди поважали, любили, на руках носили, були прекрасними господарями.

 

Ведучий  2.  Жінка – це восьме чудо світу, муза, яка протягом віків надихає чоловіків на звитяжні вчинки.

 

Ведучий 1.  Так, і саме з цього приводу у мене сьогодні з батьком була серйозна розмова.

 

Ведучий 2.  Ну і про що ви говорили?

 

Ведучий 1.  Я попросив у нього грошей. А він мені каже: „Коли ж ти зрозумієш, що в житті є речі набагато важливіші за гроші?”

 

Ведучий 2.  І що ти йому відповів?

 

Ведучий 1.  Що я це вже давно зрозумів. Але коли я веду ці речі в кафе, без грошей ніяк не обійтись.

ХУДОЖНІЙ НОМЕР

 

Учениця  декламує  у  супроводі гітари

Я - жінка, я - життя початок!

Я - пісня світла, радості буття.

Мені поет сонет своїх нотаток

Присвячував усе своє життя !

Я- жінка, я- життя  початок!

Душа моя – пір’їночка  легка.

Любіть мене сильніш від срібла-злата,

Бо я така всесильна і така слабка.

Я – жінка. Природою створена пісня.

Я - мрія і спогад. Майбутнє й колишнє,

Я – щось незбагненне для чоловіків.

Я – жінка. Я, дійсно, слабка половина.

Нехай переможцям - лаврові вінки!

Історію творять, звичайно, мужчини,

Але лише так, як захочуть жінки.

 

ХУДОЖНІЙ НОМЕР

Звучить циганська мелодія. Вибігає циганка-ворожка, «вгадує» думки жінок.

Ворожка. Добрий день, панове та панянки! Йшла я мимо училища, дивлюся у віконечко – щось в залі діється: повно вчителів, гостей і всі такі гарні, із квітами, а на сцені учні солов’ями заливаються. Дай, думаю, зайду,подивлюся я, що за свято таке? Підзароблю трішечки…

(Підходить до класного керівника ІІІ курсу). Красунечко, позолоти ручку – всю правду скажу: що було, що буде, чим серце заспокоїться… Бачу, лежить на тобі прокляття вже третій рік. Але не довго ще тобі маятися – навесні вже розвіються хмари і потечуть з очей твоїх сльози радості та печалі.

(Виходять на сцену) Хай Бог охороняє вас від злого,

                                     Хай світить сонце і колосяться жита.

                                     Щоб були ви щасливі і здорові

                                     На многії і благії літа. 

 

Ведучий 1. Усі ми хочемо щиро побажати, щоб на свої печалі дивилися у мікроскоп, а на радощі – у телескоп. Щоб у пустелі вам завжди таланило на оазис, а в морі – на острів. Щоб руки, простягнуті до вас, завжди були дружніми, а вуста коханими. Щоб ваш сон був глибоким, життя легким, а гаманець важким!

Ведучий 2.  Сьогодні вже не перший день весни, а надворі ще зимно. Але прислухайтесь до себе і відчуєте, як бринить у вашому серці маленький дзвіночок. То дзвіночок надії, яка повертається до нас із весною, із прекрасним жіночим святом весни, надії і любові.

Ведучий 1. Жінка! Така ж вічна і незбагненна, як зоряне оточення нашої планети. Скільки б ми не вдивлялись в зоряне небо, ми завжди відкриваємо в ньому непомічену раніше зірочку. Так і жінка – скільки б ми не спілкувалися, завжди відкриваємо для себе в кожній із них усе нові і нові відчуття.

Ведучий 2.  Нехай цього дня вас пестить весна крихітними чарівними дзвониками променів і жовтими грудочками мімози, нехай сонячний промінь увійде до вашого жіночого царства. Крутіть цього дня всім небосхилом! Щастя вам, усмішок, солодкого стану душі!

Ведучий 1.  О жінко! Загадка одвічна,

                      Водночас сильна і тендітна,

                       Тобі присвячували вірші,

                       І почуття свої найкращі.

                       Ти берегиня свого роду

                             За тебе йшли в вогонь і воду.

 

ХУДОЖНІЙ НОМЕР

Ведучий 1.  Ще раз любі жінки, дорогі дівчата, із святом весни, краси і жіночності.

Ведучий 2.  Щастя і добробуту вам у кожну сім’ю, у кожну оселю!

Ведучий 1.  Всі ви просто українки-україночки,

                      Працьовиті, щирі, посмішки ясні,

                      Тож засяйте, ніби в небі зірочки,

                       прославляйте Україну, як пісні,

                      Як слова, що линуть мелодійно так,

                       Волі дзвін, освячений в борні.

                       Свято ми своє закінчуєм ,

                       і на вашу честь звучать пісні.

 

ЗІ СВЯТОМ ВАС, ЧАРІВНІ ЖІНКИ!

 

Баба Параска й баба Палажка на святі 8 Березня

 

На сцену виходить, позіхаючи, в довгій чорній спідниці баба Параска:

- Ой, люди добрі, ой люди добрі, таке мені, Господи прости, на старості літ нещастя, що нема коли  вам і добридень сказати! А-а-а!... 

Кінець світу! Все! Можна прощатися зі світлими днями й темними ночами! То треба було ж у таку благословенну годину з ума зійти! А хто би міг подумати, а хто би міг узріти, га? Та в страшному сні таке не насниться, не приверзеться! Ви думаєте, через кого це я? Правильно, через сусідоньку мою любу, кілком їй межи боки, через чортову Палажку!

(тут був би доцільним «випадковий вигук» від глядачів – що ж то сталося? )

- І не питайте! І не мучте мою сиву мудру голову! Палажка - сказилася!

(тут був би теж доцільним «випадковий вигук» від глядачів – та невже?)

- Що-о-о?! Не вірите? Кажу ж вам, а не зійти мені з цього святого місця, ска-зи-ла-ся! Вся!

Виходить Палажка в кумедному макіяжі і відповідному «модному прикиді» – густо нафарбоване обличчя та поєднання в одязі модного і  «бабського» (для прикладу - міні-спідниця й  гумові чоботи, сучасна елегантна жіноча сумочка і старовинна хустка)

- Чом це ти мене перед людьми отако всіляко вихваляєш та преподносиш? Та я, коли схочу, то й сама себе преподнесу! (Стає в картинну позу фотомоделі).

- О! Бачили?! Бачили? Я ж вам правду казала! Слаба на голову! Та цю-ю красу як де передибаєш поночі, то й ноги можна одкинути з переляку!..

- Ти, сусідко, якась зовсім несучасна. Як-то з минулого століття. Наче шашель тебе точить, а трухлявина з тебе так і сипле, так і сипле…

- З мене? Трухлявина?

- Так сипле, наче з рукава! А ще коли свого пащекуватого ротика не закриєш, то валує, наче чорна сажа з твоєї чорної-пречорної печі!

- Ти чого до моєї печі взялася? (оглядається на себе через плече). То в мене спідниця така! Чорна! А в хаті піч уся в півниках, а не в сажі!.. Ти би на свою піч гляділа! А то ж ондечки (показує) на що люди глядять?!.. На тую твою міні… Тьху!..

- Ти цілу зиму криві боки вилежуєш, а далі тільки праведних людей і паскудиш.  Ото за своїми крученими плітками нічого й не чула!

- А що я маю чути, хіба окрім того, що Палажка на старості літ, того’, звихнулася! Он, людоньки не дадуть збрехати!

- Та ти хоч у вікно свого дзьоба вистромила, га?

- Та чи я ж тобі як зозулька? (улесливо)

- Як ворона! За своїм карканням і весни не побачила! А воно ж ниньки сонечко гріє, небо голубіє, зі стріхи капле, а серце тьохкає! Весна! А може моя душа квітне!

- Охо! Бачу-бачу, як ти уся зацвіла-перецвіла, ги…

- Аби не зів’яла. Ось ти, Параско, хто?

- Як хто? Та мене усе село знає. Баба я! Параска! Найправедніша у світі баба.

- Ні, не так! Ти не баба!

- А хто? Ти ще ляпни своїм задрипаним язиком, що я відьма! Ти мене будеш учить?

- Ти жінка! І я…

- І ти? І я? Жінки?

- А жінка ‒ це звучить, наче весна!

- А-аа! Люди добрі, на цій сцені ви такого ще ніколи не бачили! Свят-свят-свят! Відразу дві весни зібралися!

- А в залі?! Поглянь! Скільки в залі дівчаток, жінок, бабусь, стільки й весен! У кожної в душі сьогодні весна! В грудях тьохкає! Як у мене!

- То в тебе в грудях кумкає!

- Що?!

- Як що? А та жаба, що тебе ще в минулому році придавила!

- І чого б то вона мене давила?

- А чи забула? Як за що?! А ти людей поспитай! Вони все знають! А за мого дужого кабанюку! Що він на цілих три кілограми за твоє хирляве порося важчим виявися!

- То він  був тяжчим через те, що мою картоплю на городі переполовинив!

- Чи ж хіба я тобі не казала, чи ж не говорила, не будь  ледацюгою, та постав людську загорожу, аби мій кабанчик до тебе в городи не закрадався?

- Та твоя поросяча клітка така, що й мій півень крильми виверне!

- Та твій півень такий, як і твої кури!

- А мої ж кури які?

- А такі, як і твій півень!

- А півень мій який?....

- Та такий, як і твої кури…..

Лементуючи, йдуть зі сцени…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Про Стецька й Уляну

−Тю! Кажуть люди,що в мене не всі вдома. Вдома в мене всі! І який це я дурний? І чого б то?! Ніякий я не дурний! Що, і ви не вірите?

− А ось! Дивіться!(Сідає на стілець) 3+2? Скільки буде (рахує на пальцях) - правильно, 5. А два плюс три? (рахує) Точно − сім.

− Привіт,Стецько! А що це ти пальці розчепірив, неначе той індик хвоста?

− То я показую,який я розумний!

− Ну і як,вдається?

− А як же! Ось дивись − три плюс два буде 7.

− А ти,я бачу справді розумний!

− А що? Я як батько. Він і до роботи, і до науки. А мені саме краще – то до ложки.

− Ну, по тобі видно,що ти ложки не минаєш. А як для тебе 3+2 буде сім. То вже хай краще буде вісім.

− Тю, дурна,хто тебе так лічити учив? Стидоба! Ну,може й правильно,жінка повинна бути за чоловіка трохи, те-є, дурніша!

− Ну, то ще вилами по воді писано! А до того я веду, що на порозі − 8 березня,свято всіх жінок! А ти,Стецько, геть не привітав!

− І чого б то я тебе мав вітати? Сама сказала – свято всіх жінок, а не дівчат. Ото як я тебе висватаю, отоді й поздоровлю! А підеш за мене?

− Я − за тебе? Чи зовсім здурів?

− А що – поганий козарлюга? І поздоровлю. Ох як я тебе поздоровлю! Будеш у мене літать, як голубка!Гала−драла з хати!Через перелази!

− Отакої!

− Казали батько, як оженися то треба жінку вчить. У будні казали нема коли, а на празник − в самий раз!

− В тебе,Стецько,батько якийсь старомодний. Тепер не ті часи!Зараз жінкам квіти дарують, їсти варять,ще й листівки підписують на свято.

− А чого? Я от тебе зранку повчу, а під вечір і листівку подарую!

− Ти хоч писати вмієш?

− Трохи вмію олівця в руці тримати. Хоча краще тримаю ложку!

− Ну-ну! Напиши, напиши!

− Давай−давай (пише на великому листі паперу):

З 8 Б(В)ЕРЕ(С)ЗНЯ(М)

(Стецько пише «вересням»)

СТИЦЬКО 

− Ой−ой! Грамотій! Будеш 8 вересня батька свого вітати, а не мене. (Уляна виправляє напис на плакаті. Пішла)

− І подумаєш,переплутав. Подумаєш, «Б» і «В». Їрунда.

− І буква "М" хіба ж не лишня, Стецю?!

−  От якраз вона й не лишня! Там їй дуже личить! Ото яка ти, Уляно, та дурна-а! Як той лантух, що в мого батька на печі!

− Не лишня?! Ото вже, люди добрі грамотій, так грамотій!

− Ти читай уважно - з восьмим березНЯМ -НЯМ-НЯМ! От що важливо! Ням-ням! Гарно, те-є, поїсти в празник. Та чи не однаково мені, коли гарно до ложки прикластися  - чи в березні, а чи у вересні? Хе! Та я її в любий час подужаю!

− А таки ти, Стецю, дурний та нерозумний! Правда, люди?

− І чого це ви кажете, що в мене не всі вдома, га? Та з вами й голодним зостаться же ж можна!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Не чекала...

Дійові особи:  жінка, чоловік – Степан.

(Степан пере штани, підмітає в хаті, варить борщ – і все одночасно. Потім, глянувши на годинник, вибігає з хати). Заходить жінка (звертається до глядачів):

- Охо-хо-хо!... Нє, ну ви бачили, га? Ну такого ще не було! Та це не може буть! Кіно безплатне!... Людоньки… мій Степан, ой, боже, не можу… Ха-ха!

Ну дав копоті, га?

Штани! (витягує мокрі штани з тазика) Ха-ха-ха!.. штани постірав! Та хіба воно згарне, га? Ой, бо…Оце дав! За двадцять літ – перший раз. Мо, заслаб? Степане! Степане! (гукає) І куди він подівся? А ну-ну, гляну (дивиться у вікно). О! так і є! Правильно, поплентав до бару. Ото харцизяка! А штани нащо мучив? Га? А це ще що таке? (заглянула до каструлі) Тю! Сказився. І коли? На старості літ! Якби мав казиться, то хай би замолоду, може з ним би й не звікувала! Поки гарною була… Ех… нічого не понімаю! (нюхає каструлю) Борщ! Диви…Що це з ним? А про бар, гаспид, не забу-у-в!.. От щоб йому ще й туди дорогу отшибло! (наливає в миску борщу, куштує) Нє, а борщ нічо-о-о… Їсти можна… Чи це, може, думає отравить? А побий його лиха година! А штани ж тут до чого? Хай–но з’явиться! А поки поїм… Тю, і віник не на тому місці… Все вже бачила, але щоб віники самі по хаті ходили…

А борщ добрий! Коли до нього ще сметанки-и… Треба з молока вершки зібрати (полізла під стіл) Та побий мене нечиста сила! Сметану зібрав! То це він що, на старість газет начитався? Чи якої пам’яті? (вилізла з-під столу, виглянула у вікно) О! Суне! Підожди, підожди, голубочку, поки я ще жива… (заходить чоловік, ховаючи за спиною квітку)

- Де був? У барі?

- Угу…

- Гроші всі процвиндрив?! (чоловік киває у відповідь) То ти ж так, харцизяко, кожний божий день! (чоловік знову киває) Знову на пиво ходив? Чи може й вино цмулив? Тільки з хати...Тільки з хати...(чоловік наміряється щось сказати, але його перебиває жінка) Мовчи, сама знаю! А за спиною що ховаєш? На запас прихопив?

- Ну… Та я… У барі... Ось, купляв.

- Що? Що купив? Наче я не знаю! Хе!..

- Вітаю тебе з Восьмим Березня! (витягує квітку)

(Варіантів подарунків та вітань може бути безліч)

- Опа-а! (жінка здивовано падає на стілець)

 

 

Два куми на 8 Березня. Квіточка

 

Один з кумів сидить та схвильовано переминає в руках квітку. Підходить другий кум.

- Куме, га, куме?!

- Чого вам?

- Та щось я вас зовсім не впізнаю! Їй-бо, не впізнаю!

- А що, може постарів?

- Ба ні, куме! Ви, тойво, не те, щоб постаріли…. Ви, куме (киває на квітку, крутить біля виска пальцем) зацвіли наче…

- Я?

- Ну а хто ж іще? Не впізнати вас. То раніше, було, кума тілько за салом можна було здибати, а тепер, хи!... Цвіточок. Не чоловіче то діло. Н-дя…

- Та-а, куме, нема куди діваться. То я такий увесь зацвівший от великої мороки.

- Так я вам узяв та й повірив! А чи став би я цвіточки від мороки винюхувати? Чи я яка дама? Що то за оказія приключилася? Признавайтеся, куме, раз така вже притичина.

- Та в чім признаватися? Хіба в тім, що березень!

- Ну… І що?

- Весна!

- Та хто би того не знав!

- Восьме на носі.

- Що, в ніс б’є?

- Ні, в мозги свердлить! Отак, наскрізь, яко свердлом!

- Ого! Не знаєте, що Одарці подарувати?

- Та ось же… (кум показує квітку) подарую.

- То в чом печаль?

- Їй-бо, куме, не знаю, як преподнести.

- І чо?

- Та нічо! Пізно нагадав! Пень моя голова. На базарі був, і в генделі був…

- І що?

- А квітки уже розкупили. Ні задрипаного тобі тюльпанчика, ні якої паршивої розочки. На жіночий день. Спробуй це Одарці пояснити…

- Що, не пойме?

- Пойме. Хіба сковорідкою по лобешнику - хрясь! З усього маху! З усієї любові! В неї, знаєте, яка сковорідка? Ого-го! Отакенна (показує)

- А цей цвіточок чим поганий?

- Так він же з вазона! З Одарчиного!

- Ого! Круто…

- Мусив же я якось викручуватися! Вляпався.

- Ото вже, куме, ви уміло викрутилися… Гвинтообразно, я би сказав.

- А тепер мені сидьма сиди і ридьма ридай, що 8 Березня буду голодний.

- Отак і справді? Жах! Та пропади воно пропадом! І восьме, і дев’яте з п’ятнадцятим! Одарка їсти не дасть?

- Та може й нагодувала б, та, куме, хто сирі котлети їстиме…

- Тю-ю, і справді, не 8 Березня, а кінець світу. Нащо ж та жінка в хаті здалася, коли сирими котлетами давитися?

- Та вона може й насмажила б, та я те-е, як заради празника вазончика ізнічтожив, то й усі, того-о…

- Що?

- Усі сковорідки й попратав… двох зайців, так-сать, убив.

- А це ж куме, як?

- А отак! Захоче Дарка, приміром, аби я на її Жіночий день скнів біля плити, та котлетками її балував. А я - р-раз!

- Що?!

- А нема скоровідки!

- І?..

- І в такому випадку обійдемося з Одаркою чаєм, телевіром і цукерками! І їй добре, і мені не найгірше.

(Кум дістає цукерки і пригощає дівчат у залі)

 

 

 

ГУМОРЕСКИ

До 8-ого Березня

Підросла у мами доня,
Гарна, жвава — хоч куди!
Мати рада.
— Де ти, дівко? Принеси мені води.
Тільки й чути: — Дівко, дівко!
Те зроби, туди піди… —
Раптом грюк — свати до хати.
Кілька слів про се, про те.
— Є для доньки пара, — кажуть. —
Може, заміж віддасте? —
Мати доню обнімає,
Ніжно дивиться в лице.
— Та воно ж дитя, — говорить. —
Рано думати про це. —
А дочка скривилась гірко
І сказала: — От життя!
Як робить, то: дівко, дівко,
А як заміж, то — дитя…
                                        Павло Глазовий

 

                          НА ЖІНОЧЕ СВЯТО
Прийшов Іван з магазину
В вечір березневий.
Приніс жінці подарунок,
Видно, недешевий.
Мотузками обмотаний,
В цупкому папері
І до того величезний -
Ледве впер у двері.
Та й питає: - Знаєш Гната
Й жінку його Любку?
Так Гнат купив їй до свята
Закордонну шубку.
Вона в нього вертихвістка,
Ходить, як графиня.
А ти в мене жінка скромна,
Добра господиня.
Нехай Любка у тій шубці
Ходить, як пантера,
А я тобі утюг купив,
Швабру й полотера!
                               Павло Глазовий

                          Ідеальна жінка
Про  концерт  розповідає  дружині Мартин:
— Оце вчора  в телевізор  бачив, балерин.
Всі тоненькі та худенькі, не такі, як ти.
А тобі ж іще немає навіть тридцяти. Жінка злиться:
— Що балакать   із   таким дурним?
Їм не можна поправлятись, бо у них режим.
Репетиції щоденно, та годин по сім,
Так, що ніколи буває і поїсти їм.
— Мда,— сказав Мартин мрійливо.— Виросте мій син,
Хай, скажу, шукає жінку саме з балерин.
То ж дружина ідеальна: заробля сама
І не їсть нічого майже, бо часу нема.
                                                     Павло Глазовий

                           «Сюрприз»
На жіночий день Микола
В березневий ранок
Зготував своїй дружині
Сюрприз на сніданок:
-    Іди, мила, юшку їсти.
Смачна (щоб я жив) –
Ніхто й пальцем не торкався,
Усе сам варив.
А на друге, моя люба,
Ось цей холодець.
Надя рада, який Коля
В неї молодець.
За сім років отак вперше
Її вшанував:
Крім наїдків зробив дещо,
Ще й з цілющих трав.
Загорілись в любки очі
Та враз настрій впав:
Неприємним чимсь запахло
Від святкових страв.
І все ж спробувала Надя
Харчі і напій,
Повезли мерщій в лікарню
Її на швидкій!

 

 

 

 

Жінки наші нарікають – це вже звичним стало:
Що ми вдома по хазяйству помагаєм мало.
Любі наші! Ми б охоче вам допомагали,
Якби нас за це хвалили газети й журнали.
Та не тільки щоб журнали, не самі газети, -
Щоб славили художники, скульптори, поети.
От якби намалював хтось велику картину –
Сидить дядько серед кухні, чистить картоплину.
Або якийсь скульптор виліпив фігурку –
Стоїть дядько над плитою, общипує курку.
Якби так нас прославляли, я б прибіг з роботи
І пірнув би з головою в домашні турботи.

 

 

 

Нам, мужчинам, дорікають: їздячи трамваєм,
Ми, мовляв, жінкам ніколи місць не уступаєм,
Бо, мовляв, ще є мужчини некультурні й грубі.
В цьому треба розібратись, громадяни любі
Якось їхав я трамваєм, а уздовж проходу
Натопталось душ п’ятнадцять женського народу.
Треба місцем поступитись. А кому охота?
Ти стоятимеш, а сяде тютя жовторота
Я до публіки й звернувся: «Женщини і дами!
Хто найстарша і найтовща буде тут між вами?»
Всі мовчать, як без’язикі, мов заклало вуха.
Я й кивнув одній бабусі: «Йди сідай, старуха!»
А вона попалась, видно, із єхідних штучок.
«Та сиди вже там, – говорить, – теж мені онучок».
Я до іншої звертаюсь благородно й чітко:
«Ви, по-моєму, найтовща. Йдіть сідайте,тітко».
А вона стоїть, як скеля, наче й не до неї.
Не оцінює культури й чемності моєї.
Я до третьої заходжу з іншого вже краю.
«Вам, мамашо, скільки років стукнуло?» -питаю.
А вона скривилась гірко і сказала строго:
«То тебе об стінку лобом стукнули малого!»
Як почув таку я фразу, сів на місце зразу.
Більше женщинам я місця не давав ні разу.
І мене тепер не стягне найсильніший трактор.
Ми, мужчини, теж умієм показать характер.

 

Вірші до 8-ого Березня

 

Жінка

Дивна їй влада випала,

Спробуй збагнути тільки,

Поки що, в певних випадках,

Сильна над нами жінка.

Ми ж бо над нею пануємо,

Так від народження, здавна,

Але чомусь ігноруємо

Те, що вона рівноправна.

В буднях, багатих стресами,

Очі її печальні…

Жінка, якщо по-чесному,

Явище надзвичайне.

Тут зрозуміло кожному

Без філософських суджень,

В Слові читаємо Божому:

«Жінка — то тіло мужа…»

Інколи щось не ладиться,

Болем хтось душу ранить,

Жінка — вона порадниця,

Першою в поміч стане,

Наче голубка-горлиця,

Буде тужити з нами,

Тихо за нас помолиться,

Змиє журбу сльозами.

Все ж таки ми не ангели,

Що там гріха таїти…

Гляне очима спраглими —

Вибачить, наче дітям,

Ще й обдарує ласкою,

Ніжністю незбагненною,

Мудрою і прекрасною

Бачим її щоденно.

Учить вона, виховує,

Не зрозуміло тільки:

Скільки іще приховано

Сили в цієї жінки.

 

 

 

 

 

Я – жінка.

 

Я – жінка! Ви чуєте люди, я свічка,

Запалена Господом на віки.

Неправда, що я – ребро чоловіче,

Цю казку придумали чоловіки.

 

Я – жінка. Я річка бурхлива й неспинна,

Що в повінь зриває верхи берегів.

Хто каже, що я підкорятись повинна?

Це ще одна вигадка чоловіків.

 

Я – жінка. Природою створена пісня,

Яку чоловік заспівать не зумів.

Я – мрія і спогад. Майбутнє й колишнє,

Я щось незбагненне для чоловіків.

 

Я – жінка. Я вільна, як думка одвічна.

На думку не можна надіти  кайдани.

Це ти мене в рабство продав, чоловіче.

І грішна я стала з твоєї вини.

 

Та я лише жінка. Я прагну кохання.

Я все пробачаю тобі наперед.

З твоєї криниці – я крапля остання.

Для вуст твоїх згірклих – я липовий мед.

 

Я – жінка. Я враз перекинусь на зілля

І гоїти рани візьмуся тобі.

Я – непередбачена, незрозуміла,

Я плачу від щастя, сміюся в журбі.

 

Я – жінка. Я дійсно, слабка половина.

Нехай переможцям – лаврові вінки!

Історію творять, звичайно, мужчини,

Але лише так, як захочуть жінки!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ти - ЖІНКА!

Ти - ЖІНКА! Значить дуже ніжна!

Ти гармонійна, дивна і п'янка,

Ти дуже вишукана, дивовижна,

Для когось в світі ти одна така!

Ти - ЖІНКА! Значить духом сильна,

Ти знаєш, чого хочеш від життя,

Водночас і проста, і дуже стильна,

І загадкова, як саме буття...

Ти - ЖІНКА! Значить ти- кохана!

Хоч раз в житті ти відчувала це.

Для когось ти - найкраща і жадана,

Для когось лик святий - твоє лице...

Ти - ЖІНКА! Пам'ятай це всюди!

І як би там не склалось майбуття,

А справжня ЖІНКА завжди в шані буде,

Бо ЖІНКА- це і є творець життя!..

 

Так ніхто не кохав

 

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання..

         Дише тихо і легко в синяву вона,

         простягає до зір свої руки…

         В день такий на землі розцвітає весна

         і тремтить од солодкої муки…

В’яне серце моє од щасливих очей,

що горять в тумані наді мною…

Розливається кров і по жилах тече,

ніби пахне вона лободою…

         Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..

         Де ви бачили більше кохання?..

         Я для неї зірву Оріон золотий,

          я - поет робітничої рані…

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання..

         Дише тихо і легко в синяву вона,

         простягає до зір свої руки…

         В день такий на землі розцвітає весна

         і тремтить од солодкої муки…

                                                   Сосюра В.