Загальні вимоги до формування основ екологічної культури у дітей-дошкільників з вадами інтелектуального розвитку

Загальні вимоги до формування основ екологічної культури у дітей-дошкільників з вадами інтелектуального розвитку.

Діяльність педагога у формуванні у дітей дошкільного віку з вадами розвитку знань про природу і людину як основи екологічної культури передбачає організацію процесу екологічного виховання з позицій комплексності, системності й наступності з урахуванням усіх принципів спеціальної дидактики. За таких умов можна виділити суттєві конструктивні напрямки:

1.               Чітке окреслення системи знань і методики їх формування у дітей різних вікових груп.
2.               Формування у дітей розуміння залежностей між складниками єдиної системи «природа – людина – природа» та відповідними вміннями і навичками оперувати ними в процесі взаємодії з довкіллям.
3.               Різноманітність організації видів діяльності дітей, добір засобів конкретизації й закріплення екологічних знань, їх перенесення в елементи суджень дітей.

Зміст екологічних знань доцільно розглянути з позицій системного підходу, що дозволяє глибше розкрити основні компоненти системи, визначити поетапність роботи вчителя, її початкові й прикінцеві ланки. В системному аналізі чітко вимальовуються дві підсистеми в аналізі цілісної системи «Природа»:

•          жива природа;
•          нежива природа.

В аналізі першої підсистеми «Жива природа» виділяється два основні блоки знань : «Рослини», «Тварини».

У блоці «Рослини» формується уява дітей про:

- різноманітність рослинного світу;

- про зовнішній вигляд рослини, його залежність від умов існування;

- будову рослини;

- зміни в житті рослини залежно від сезону року;

- догляд за рослинами.

В результаті ознайомлення з видовою різноманітністю і багатством фауни, поширення живих організмів у різному середовищі діти повинні мати уявлення про:

- найпоширеніших представників різних системних груп: звірів (свійських та диких), птахів, риб, комах, земноводних;

- особливості їх зовнішнього вигляду, будову, спосіб живлення, пересування, середовище існування;

- значення у природі і житті людей;

- взаємозв'язок рослин і тварин (живильний ланцюжок).

Діти повинні усвідомити, що в природному довкіллі немає корисних і шкідливих тварин – усі важливі в природі.

Уявлення про неживу природу формуються у дітей через ознайомлення з тією її характеристикою, згідно з якою вона однаково потрібна для рослин, тварин, людей. Дітей слід вчити визначати й називати основні ознаки і властивості об'єктів природи, вчити малюків встановлювати найпростіші зв'язки і взаємозалежності у її стані.

Завдання  у розділі «Нежива природа»:

•                      систематизувати знання дітей про послідовність змін у природі, про зв'язок між зміною положення сонця, станом грунту, повітря, рослин, поведінкою тварин, діяльністю людей;
•                      учити визначати стан погоди, залежність поведінки тварин і росту рослин від стану погоди;
•                      розширити знання про воду, її властивості та значення для життя всього живого на землі;
•                      розрізняти пісок, каміння, грунт.

Основні методи: досліди, спостереження, праця в природі, поетапна фіксація результатів, дидактичні ігри, технічні засоби навчання.

У системі прийомів найвикористовуванішими будуть показ і пояснення, порівняння і зіставлення, створення проблемних і пошукових ситуацій, активізація знань і досвіду дітей, оцінка, аналіз.

Реалізацію методів і прийомів уможливлюють такі організаційні форми педагогічного процесу, як заняття, екскурсії, пошуково-дослідницька діяльність, трудова діяльність і цільові прогулянки.

Вимоги і рекомендації щодо методики й організації роботи з екологічного виховання дітей з вадами інтелекту:

1.               Оптимально наблизити дітей до природного середовища. На конкретних прикладах показувати дітям життя природи, організувати пошуково-творчу діяльність дошкільників.
2.               У процесі ознайомлення з природою приділяти увагу не тільки інтелектуальному, але й моральному вихованню дітей.
3.               Розширювати уявлення дітей про людину як частину природи, її фізичні і психологічні можливості.
4.               З метою розвитку у дитини стійкого інтересу до навчання організовувати заняття, де було б використано багато цікавих ігор різних видів.
5.               У роботі з конкретною дитиною переходити до наступного етапу роботи тільки після міцного засвоєння попередніх знань.
6.               Не вимагати від усіх дітей групи однакового рівня засвоєння матеріалу.
7.               Спиратися на попередній досвід дитини, враховуючи її індивідуальні особливості.
8.               Заохочувати дитину до постійного отримання нових вражень і знань.
9.               Максимально використовувати на заняттях різноманітну яскраву наочність, натуральні природні матеріали.
10.          У процесі навчання запобігати виникненню негативних емоцій, невпевненості, тривожності, стомлення дітей.

Під час проведення занять потрібно використовувати динамічні й музичні паузи для зняття розумового й емоційного напруження.

Градацію основних завдань доцільно здійснювати за такою схемою:

• завдання та пізнання з опорою на попередньо сформовані уявлення;
• перелік характерних ознак, які підлягають обстеженню й аргументації;
• способи виявлення ознак за умови невтручання в їх перебіг у природному середовищі та в штучно створених умовах;
• конкретні проби у формі дослідів на виявлення характерних ознак того чи іншого фактора;
• способи його інтеграції в перебіг явищ у живій і неживій природі;
• висновки, в яких синтезуються попередньо набуті й щойно сформовані уявлення у формі узагальню вальних і науково достовірних понять.

Рекомендації щодо підбору інформації природничого змісту.

Згідно з даними екологічної психопедагогіки (В,Ясвін, С.Дерябо), визначальним у ставленні дітей до природи є когнітивний компонент, тобто готовність і прагнення одержувати, шукати та переробляти інформацію про природні об'єкти. Так, якщо дорослий, побачивши метелика, зрадіє його красі, то першою реакцією дитини буде бажання впіймати його, потримати в руках. Психологи експериментально дослідили, що здатність розрізняти живе й неживе (Д.Петяєва), а також рівень розвитку пізнавальної сфери визначають і характер взаємодії з природничими об'єктами, і ставлення до них.

Добираючи інформацію про природу, слід враховувати психологічні стимули, які сприяють кращому засвоєнню дітьми природничих знань.

Діти погано застосовують те, що не зачіпає їхні почуття, не має для них особистісного значення. Тому при доборі інформації слід дотримуватися таких умов:

•                  Дошкільнят слід спочатку знайомити із зовні привабливими тваринами та рослинами. Наприклад, формуючи уявлення про птахів, на першому етапі доцільно вибрати синицю, ластівку, шпака, горобця, а потім уже ворону, сову, шуліку.
•                  Ознайомлення з об'єктами природи має бути індивідуалізованим: найкраще формувати уявлення про конкретну рослину чи тварину, а не про певний вид чи клас. Пташці, наприклад, можна дати якесь ім'я і ознайомити із зовнішнім виглядом, поведінкою конкретної синички, яка прилітає до годівнички.
•                  Підвищенню пізнавального інтересу сприяє проведення в інформаціях про живі істоти паралелей з людиною. Потреба живих істот у збереженні певних умов для свого життя стає дітям ближчою, коли вона порівнюється з потребою людини в диханні, їжі, воді, світлі, безпеці. Використання принципу індивідуалізованості в ознайомленні з об'єктами природи стимулює дію такого механізму формування екологічної свідомості, як емпатія.
•                  Слід орієнтуватися на індивідуальну значимість одержуваної інформації. Перш за все – знайомити   дітей з найближчим довкіллям.
•                  Враховувати сенситивність особистості до певних стимулів. Дітей, наприклад, мало цікавить детальний аналіз особливостей зовнішнього вигляду жаби (чим вкритий тулуб, розміри голови тощо), водночас їхню увагу привертають особливості її поведінки (як ловить здобич, стрибає, кричить, де зимує).