Загальношкільне свято "Вишиванка – генетичний код українців"

Свято вишиванки  у школі

«Вишиванка – генетичний код українців»

МЕТА: домогтися глибокого осмислення учнями значення вишиванки, рушника в житті рідного народу, вироблення душевної потреби берегти їх як сімейний скарб, бажання вишивати свій; виховувати в учнів почуття гордості за свій народ, свою національну культуру,  почуття національної самосвідомості, любов до рідного краю, пошану до народних майстрів.

ОБЛАДНАННЯ: актова зала  прикрашена рушниками, виробами, вишивками. З одного боку сцени – стіл для ведучих, з іншого – дівчата в українському одязі. Записи пісень, відеоролики відповідної тематики, фонограми пісень.

                                                 ПЕРЕБІГ   ЗАХОДУ

Учитель 1. Щасливі ми, що народилися й живемо в Україні. Тут жили наші батьки, діди й прадіди.  Тут  –   корінь українського народу.

Учитель 2. Знати свій народ  –  це знати мамину пісню, що сіяла в душу дитини зернятка, котрі, зійшовши, виростали в добро, любов і ласку людини.

Учитель 1. А ще  –  знати батьківську хату, стежина від якої  веде у великий шлях Батьківщини, це знати дідусеву казку про правду й кривду, бабусину

 

вишиванку, забуту й розтоптану жорстоким часом, та відроджену із забуття нині.

Учитель 2. Україна – це милозвучна рідна мова, задушевна лірична пісня рушник, вишитий мамою .

Учитель 1. Зараз – особливий час. Ми звертаємося до джерел народної творчості, до  традицій. Як же радісно усвідомлювати, що вони сьогодні оновлюються, оживають, і, мабуть, чим більше ми будемо їх знати, тим життя наше буде радіснішим, духовно багатшим.

Учитель 2. Сьогоднішнє наше свято називається  «Вишиванка – генетичний код українців».  Тож нехай час, проведений у спілкуванні з найдавнішим видом українського мистецтва буде приємним для всіх, збагатить знаннями та  високими почуттями. 

           Пісня  «Україна моя вишиванка» у виконанні учнів

Ведуча. Українська вишивка , як і українська пісня, є знаковими для нашої традиційної культури.  Без любові до української пісні, без розуміння української вишивки не станеш справжнім українцем. І навіть не зрозумієш українську душу.

 

 Ведучий.  Мабуть, ніколи ми не зможемо довідатись, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо тканина і нитки недовговічні й наука не може точно визначити час виникнення цього прекрасного мистецтва.   Та хоч відлітають роки, минають віки, змінюється мода, але ніщо не замінить краси вишиванок. Вони вічні.

Ведуча. Арабський мандрівник і письменник Павло Алеппський, який у 1654 році проїздив у Москву через Україну, описуючи побут українців, зазначив, що у дочок уманських міщан та київських вельмож головні убори гаптовані золотою ниткою. Сорочки дворянок шились із шовкових тканин, вишивались

золотою чи срібною ниткою. Бідні одягалися в сорочки з грубого полотна, але за оздобленням їх одяг не поступався одягу багатих.

 

Ведучий.  За козацьких часів в Україні жіночі сорочки мали такий же вигляд, як і сучасні жіночі сорочки Київщини та всього Лівобережжя. Так у Німеччині на виставці народного мистецтва у 1945 році серед виставлених експонатів були дві жіночі сорочки, котрим було понад 150 років. Обидві сорочки були

вишиті чорними і червоними нитками. На одній був рослинний орнамент, котрий нагадував квітку соняшника, а на іншій – стилізовані квіти, вишиті „зірочками ”.

 

Ведуча. Українська вишивка сягає своїм корінням  сивої давнини. Елементи символіки сучасних узорів української вишивки перегукуються з орнаментами, що прикрашали посуд трипільських племен.

Ведучий.  Вічна пісня барв і кольорів,

Неповторна музика натхнення,

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення.

 

Ведучий. Хрестиком укладено в рядки,

Поспліталось, блиснуло веселкою,

Ніжність материнської руки,

Пісні щем весільної веселої.

Дух народу в колір заплете,

Проросте і піснею і цвітом,

 

Ведучий. А над світом гляньте, а над світом.

Українська вишивка цвіте!

 

Пісні «Батьки мої» (у виконанні ученів)

 

Ведуча.В давнину одним із найдавніших елементів одягу була сорочка.

Вона ще й була провідником магічної сили, прихованої у людині, тому, що безпосередньо облягала її тіло, оберігала її від холоду, і від злого ока.

Ведучий.  Існує легенда про те, як на землі лютувала пошесть. Вимирали сім’ї та навіть цілі села.  Ось одна жінка, утративши всю сім’ю, крім одного найменшого синочка, молила Бога, щоб він зберіг хоч цю її дитину. І Бог відкрив їй таємницю.

Ведуча. Виший дитині і собі на сорочці хрестики. Знак для ангелів, бо на кому нема хреста, той загине. Але нікому не розповідай про це, бо загинеш сама і твій син.

Ведучий. Жінка зробила все так, як було велено, але не могла дивитися на те, як помирають інші. І ось розповіла

вона всім про обереги, та люди не повірили їй. Тоді вона зірвала сорочку із сина, і він помер на очах у всіх.

Ведуча. З того часу люди вишивають сорочки. І є вони оберегами від усього зла. А чорний та червоні кольори, які здебільшого переплітаються у візерунках. Символізують собою радість і горе, адже все людське життя – це і біль, і радість.

Ведучий.  Сорочка найбільше оспівана  і у фольклорі, і у сучасних піснях та віршах.

Звучить фонограма пісні «Два кольори»  муз. О.Білаша, сл. Д.Павличка

Ведуча. Вишивали по-різному.  Ромби, хрестики, кружальця  –  все те було прагнення людини славити добро, обійти лихо. Геометричний, рослинний орнамент, а також зооморфний,  гармонійно сусідять один з одним.

Ведучий.  Люди відображали в сорочках те, що бачили довкола себе, і свято вірили, що перенесене з любов’ю  заклинання на сорочку довго оберігатиме від хвороб і лиха.

Ведуча. Ще один вишиваний оберіг  – не менш значимий і дорогий серцю кожного українця.

Ведучий. Певне, ти говориш зараз про рушник?

Ведуча. Так! Рушник на стіні – то давній український звичай. Не було жодної оселі, яку б не  прикрашали рушники. З ними було пов’язане все життя українців…

Ведучий. «Хата без рушників – що родина без дітей», – казали в народі. Кожна хата мала лише свої рушники, де відтворювалося все життя родини протягом багатьох поколінь.

Ведуча. Прийняти рушник, поцілувати хліб – символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану. Рушник супроводжував людину все життя: від народження аж до смерті.

 

 

Учитель 1. Рушник... Як багато промовляє це слово! Погляньте на розмаїття фарб, які оселились у нашій залі! Мабуть, кожному із вас якийсь рушник подобається найбільше.

Учитель 2. Сьогодні на cвяті ми бачимо лише невелику частину тих рукотворів, що зберігаються у ваших родинах, але якби всі рушники ми принесли сюди, то, мабуть, вони зайняли б усі стіни в школі. Який із рушників вас найбільше приваблює? 

1 учениця. Мені подобається рушник, вишитий моєю мамою. На ньому зображена калина  –  дерево нашого українського роду. Колись, у сиву давнину, вона пов’язувалась із народженням Всесвіту. Ягідки калини червоні, то вони і стали символом крові та невмирущого роду. Тому моя мама свій весільний рушник прикрасила калиною –  символом любові, щастя та невмирущого роду. Калина в парі з дубом –  це поєднання символів сили і краси, але сили надзвичайної, краси невмирущої.

 2 учениця. На рушнику моєї бабусі – маки. З давніх-давен на Україні святили мак, обсипали людей і худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви навесні вкривається маками. Ніжна трепетна квітка несе в собі незнищенну пам’ять роду.

  3 учениця.А мені подобається рушник, на якому вишитий виноград. Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім’ї. Сад-виноград – це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка має обов’язок ростити й плекати дерево їхнього роду. Тому виноград завжди в’ється на родинних рушниках. Ще на рушниках вишивали мальви, троянди, чорнобривці, ромашки, волошки, барвінок, мак. З квітами на рушниках переплітався і пташиний світ.

   4 учениця.  Мій улюблений - рушник, на якому разом з квітами переплітається пташиний світ, адже птахи – то символ людських душ. Солов’я і зозулю вишивали на дівочих рушниках, попарно, бо соловей щебече, собі пару кличе. Цих пташок вишивають на гілці калини, що символізує продовження роду. Поважні пави на весільних рушниках мають над собою вінець – Боже благословення.

  5 учениця. Лебеді – символ вірності, адже відомо, що вони обирають собі пару назавжди. З великою любов’ю наш народ ставився до ластівки – вірної супутниці людської оселі. Ця пташечка несе добру звістку. Саме вона турбується, щоб людина не пропустила благословенної пари для створення сім’ї та зміцнення господарства.

Пісня  «Прилетіла ластівка» (у виконанні учнів)

  1 учениця. Рушник є окрасою світлиці. Без рушника не обходилось, він завжди був під рукою, тому і назву свою дістав від слова «рука» –  ручник, тобто рушник.

  2 учениця. Гарно оздоблений рушник висів біля порога на кілочку в кожній сільській хаті. Ним витирали руки і посуд, з ним ходили доїти корову, накривали діжу з тістом, спечені паляниці, діжку після випікання хліба, ставлячи її під образами на покуті. На Правобережному Поліссі такі невеличкі рушники називають «надіжницями», а на Лівобережному – «хустками».

  3 учениця. З давніх-давен люди вірили у силу рушника, як у доброго чарівника, що збереже від усякого лиха. Гарний був звичай використовувати рушники  в обряді будівництва хати. У давнину, коли будували хату, то піднімали на рушниках сволок, а потім дарували ці рушники майстрам. Коли стіни були вже зведені, вгорі, в кутку, вішали образ, а на нього – рушник.

  4 учениця. Рушник супроводжував людину з перших хвилин її життя. На вишиті рушники приймала повитуха немовля. Для хлопчиків вишивали свої візерунки, для дівчаток – свої.

 Перше дихання немовляти

 На сніжно-білім полотні

 Блакитним шовком вишивала мати,

 Мов першу стежку у житті.

 

 5 учениця. Проводжає мати сина у солдати і у хвилину прощання оповиває свою кровинку рушником.

 Вишивала мати рушники,

 Квіточку за квіткою стелила.

 Підростали діти, йшли роки,

 Непомітно мати постаріла.

 В кожній квітці – лагідне тепло,

 Материнських рук невтомна ласка.

6 учениця. Дивлюся мовчки на рушник, що мати вишивала.

            І чую: гуси зняли крик, зозуля закувала.

            Знов чорнобривці зацвіли, запахла рута-м’ята.

           Десь тихо бджоли загули, всміхнулась люба мати.

           І біль із серця раптом зник, так тепло-тепло стало…

           Цілую мовчки той рушник, що мати вишивала…  

.                                          А мати вишивала рушники

Думками й українськими піснями.

І слалися дорогами нитки

І йшли по тих дорогах дні за днями.

 

Фонограма пісні «Вишивала мати рушники"

 

    Ведучий.  Рушники за своїм практичним та естетичним призначенням- досить ужиткові атрибути. Крім обрядової вони виконують і побутову функцію. Відповідно до цього утвердилися їх назви: утирач  (для рук та обличчя), стирник (для посуду, стола й лави), покутник( ним обвішували стіни й фотокартки), плечовий (пов’ язували сватів). 

 

       Ведуча. А я чула від бабусі, коли людина, котра вишиває рушник, має думки й бажання чисті, добрі, радісні, то і рушник матиме чарівну силу. Чи це так?

 

  (Звучить спокійна мелодія, на сцену виходить жінка з дівчатами в українському вбранні)

Жінка. А ти молодець! Як гарно утирач вишиваєш!

1-а дівчина. Який утирач? Це ж полотенце для рук.

Жінка. Саме так. Але раніше вишивали рушник для рук та обличчя і називали утирач. А ще був і стирок.

2-а дівчина. А це що таке? Що за стирок?

Жінка. Стирок – це рушник для посуду, стола і лави. Раніше й утирачі і стирники ткали переважно з цупких валових ниток «ухвійки». А от нині – з кращих сортів льону та конопель.

3-я дівчина. А інші – це які?

Жінка. Це покутники, плечові, подарункові, обрядові.

1-а дівчина. Ну, покутники, це, очевидно, ті, що на стінах над фотографіями вішали… А плечові?

Жінка. Е, дівонько, плечові – це ті, котрими сватів в’яжуть, але вам заміж ще ранувато. Рушники, дівчатонька, вміють говорити. Дивишся на рушник – і бачиш душу людини, бо рушник має історію, долю, за ним стоїть чиєсь життя, сльози, пісні, сподівання.

2-а дівчина. Рушнички ви мої повишивані! Чи я вас не вбілила, що обдарила вами свою долю й недолю, своє щастя й безталання! Я вас пряла, ночей недосипала, білила вас у зеленому лузі під червоною калиною, вимочувала вас, як соловейко почав щебетати. Давала я вас милому, а, знать, моя недоля тоді між старостами в хаті стояла!

3-я дівчина. Рушнички ви мої, шовком переткані! З вами я ждала свого милого, чорнобривого, розстеляла вас при повному місяці, щоб мій милий був гарний, як місяць на небі, щоб життя моє було ясне, як ясні зорі. Не продам я вас зроду-віку! Тільки мені й радості, що гляну на вас та згадаю своє дівоцтво, своє женихання, своє залицяння. Не продам вас, не продам!

 (Виконується хореографічна  композиція )

Ведуча. Та, мабуть, особливо любовно вишивала дівчина довгими зимовими вечорами сватальні (або плечові) рушники, які сватам треба було подавати, ними   пов’ язували молодих, прикрашали гільце на дівич-вечір, на рушничок ставали. Під рушником родичі молодого клали срібні монети,  мам, родичів. Це не просто шматок розшитого полотна.

Ведучий. Довгими осінніми та зимовими вечорами збирались дівчата на вечорниці і вишивали. Скільки дум передумалось за ті вечори, скільки разів мріяли про того, хто носитиме ту сорочку. Готуючись заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була мати багато різних сорочок-вишиванок. Більш заможні готували собі 50, 80, а іноді і понад 100 сорочок з тонкого вибіленого полотна: для буденної роботи, свята, посагу, на весілля, на смерть, тобто для потреб усього життя.

Звучить пісня О. Санглера « Вишиванка» (у виконанні  вчителя)

Ведуча. Наші пращури вважали, що  вишивана сорочка має чарівну силу, захищає від ворогів, тобто сорочка булла оберегом. А тому з нею пов’язані повір’я, про неї народ складав приповідки. Які саме, ми зараз послухаємо.

Ведуча. Існує давня українська традиція протистояти злу красою. Саме це спонукало довгими зимовими вечорами вишивати одяг собі й рідним, коханим, укладаючи у вишиті узори найщиріші мрії та почуття.

 Ведучий. Національний одяг – естетична база, на якій народні митці створили орнамент вишивок, мережива та спеціальну декоративну тканину, плахту.

Звучить пісня «Мамина сорочка» сл. і муз. Н. Май (у виконанні учнів )

Ведучий. У народі існувало таке повір’я, що починати шити сорочку можна лише у чоловічий день, краще у четвер, бо, як почнеш у середу, вона негарна буде. Не можна вузол на вишиванці лишати, тоді сорочка довго носитиметься.

Ведуча.

А ще в народі кажуть:

– У наших хазяйок та по сто сорочок, а у мене одна та й та біла щодня.

– Рукава, як писанка, а личко як маків цвіт.

– До Великодня сорочка  хоч лихенька, аби біленька.

– Як неділя, то й сорочка біла.

 

Ведучий.

– Як мати рідненька, то й сорочка біленька.

– Перша Пречиста любить паляницю м’якеньку, а друга – сорочку біленьку.

– Сорочка на тіло, а лінь – у двері.

– Немає нічого милішого від сорочки, у якій мати народила.

 

Деклдаматор.      (Звучить спокійна мелодія)

                                            Цю сорочку мені вишивала

Материнська ласкава рука,

Щиро квіти на ній розсипала,

Мов по лузі весна гомінка.

Від’їздив я. в останній хвилині

Мати шепче крізь сльози :„ Прощай!

Пам’ятай, ти родивсь на Вкраїні,

Де б не був ти, про це пам’ятай.

Не соромся хоч мови своєї,

Ти повинен гордитися цим.

А сорочки простої тієї

Не заміниш і шовком тонким,

Бо це мати тобі вишивала. ”

І, здається, тепло її рук

Все в дорозі мене зігріває

І я чую коліс перестук.

Де б не був я: на півночі дальній,

І на землях цілинних орав,

А в сорочці оцій полотняній

Я тепло рідних рук відчував.

 

Учитель 1.  Про вишиту сорочку можна говорити багато. Зараз у нас відроджується традиція одягати на свято вишивану сорочку, і не лише на свято. Що це – мода? Сподіваюсь, що це не данина часу.

Учитель 2. Адже мода змінюється. А вишивана сорочка була, є і буде оберегом для кожного з вас, адже в ній – тепло рук рідної вам людини, в її орнаменті не просто хрестики, а символи, що оберігають вас, в ній – сила, тепло,життя.

Учитель 1. Часи змінилися, не всі ми прикрашаємо хати рушниками, а жаль. Проте рушник використовується в обрядах і сьогодні. То чому б не мати для урочистої хвилини такого, який був би дорогим та рідним.  

Шануйте, друзі, рушники,

Квітчайте ними свою хату –

То обереги від біди.

Шануйте, ті, що дала мати,

Готуйте дітям з чистої роси.

Щоб легко їм в житті здолати

Похмурі та скрутні часи.

Шануйте, друзі, рушники

Учитель 2.  Рушник. Він пройшов крізь віки, він і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею, він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям. Хай символ цей завжди сусідить у нашій добрій хаті як ознака великої любові й незрадливості.

Учитель 1.  Любіть маму! Це ж вона навчає вас любити свою землю, рідну оселю, кущ калини при дорозі, рожеві мальви під вікном, навчає любити людей, наповнює душу людяністю, сердечністю, правдою, теплотою. .

Учитель 2.  Вона, провідна зірка, вказує нам шлях, і немає на світі такої міри, щоб оцінити працю матері, її сердечність і доброту. Бережіть її, не додавайте їм зморшок.  Даруйте матусі приємні хвилини зустрічі, ласкаві слова, турботу й увагу.

Звучить мелодія пісні А. Малишка «Рідна мати моя…» (у виконанні учнів)

 

Ведучий.

Тож скажи, що для тебе Вкраїна?

Ведуча.

Це калина й міцна родина!

 Учасники (учні по черзі)

1. Острів Хортиця і Карпати!

2 .Це лелеки й біленькі хати.

3. Це барвінок,що квітне в лузі.

4. Маки в полі схилилися  в тузі.

Учитель 1.  Українка, Франко,

                                  Шевченко!

5. І Славута-Дніпро сивенький!

6. Це Клички, і співачка Руслана!

7. Зачепилівка рідна, кохана!

8. Це верба і тополя в полі!

9. Це Софія і Чорне море!

10. Мама й тато, сестра і братик!

Учитель 2.  Чорнобривці й бузок   край хати!

11. Рушники, вишиванки й прапор!

12. Пісня й воля, яку не здолати!

13. Це велика шкільна родина!

Разом. Ось що значить для нас       Україна!!!

«Пісня про Україну» слова і музика Н. Май (у виконанні учнів)