Загартовування організму (Презентація)

Твій заклад. Практична робота студентки 2 курсу групи 1-Г ПІБ

Загартовування організму – це тренування організму, підвищення його стійкості до несприятливих кліматичних чинників. Це один із методів профілактики захворювань і зміцнення здоров'я. ... Воно підвищує працездатність і витривалість організму, нормалізує емоційний стан.

Психі́чна саморегуля́ція — це цілеспрямована духовна діяльність людини за власним свідо­мим імпульсом, спрямована на досягнення оптимального ста­ну духовного і фізичного здоров'я особистості.

Ттібетські Далай ЛамаІндуська Йога

За допомогою спеціальних засобів психіч­ної саморегуляції вони спроможні:розширювати або звужувати кровоносні судини;прискорювати або сповільнювати частоту серцевих скорочень;активізувати або пригнічувати продукцію травних соків;активізувати або гальмувати обмін речовин;теплопро­дукцію.

Психічна саморегуляція базується на важливій особли­вості людської психіки абстрагуватися від реалій дійсності, формувати уявні образи і використовувати їх із метою саморе­гуляції функціональної діяльності організму.

Метою психічної саморегуляції є вплив на поведінку лю­дини, якою визначаються прояви її рухової діяльності, спрямовані на досягнення поставленої мети. Тобто поведінкою виз­начаються зовнішні прояви рухової активності людини. Однак, така діяльність складається з окремих дій, які можуть бути зовнішніми, тобто здійснюватись за допомогою рухового апа­рату й органів чуття, а також внутрішніми, які реалізуються розумовою активністю. У випадку, коли ці дії часто повторю­ються, вони стають автоматичними, їх називають звичками.

ЗВИЧКИ ЛЮДИНИ. Корисні звички:- пунктуальність;- організованість;- дисциплінованість. Шкідливі звички:- куріння;- зловживання алкоголем;- наркоманія;- токсикоманія.

Вміння керувати звичками входить до сфери можливос­тей психічної саморегуляції. Вона базується на дотриманні таких основних правил:1) формування у свідомості людини вміння діяти в чітко окреслених рамках;2) створення сприятливих умов для формування корисних звичок;3) закріплення корисних звичок шляхом їх систематично­го повторення (тренування).

Ефек­тивність саморегуляції залежить від таких основних мотива­ційних факторів психічної індивідуальності і світосприймання людини:1) уміння відрізнити головне від другорядного;2) спроможність зберегти врівноваженість і нервову стри­маність в екстремальних ситуаціях;3) уміння активно впливати на прояви і перебіг подій навколишнього життя;4) вміння оцінити явища або події з різних позицій І точок5) фізична і психічна готовність до неочікуваного, зокрема, екстремального перебігу подій;

6) реальне й адекватне сприйняття дійсності;7) прагнення шукати найоптимальніші форми і методи життєдіяльності організму;8) вміння оцінити розвиток явищ і подій у їх перспективі;9) вміння проявляти стриманість і поблажливість у сприй­нятті чужих думок, міркувань і емоцій;10) вміння критично аналізувати події і відзначати їх по­зитивні результати. Здатність людини ефективно втілити у сутність власно­го життя ці принципові основи і вимоги психічної саморегу­ляції є важливою запорукою збереження свого психічного і фізичного здоров'я, забезпечення гармонійних зв'язків з навко­лишнім природним і людським оточенням.

З метою виховання й утвердження в особистості позитив­них психічних властивостей використовують різні форми пси­хічної саморегуляції. Одна із найефективніших серед них - са­мовиховання. Самовиховання - це система дій особистості, спрямована на досягнення відповідності власної поведінки загальноприйня­тим орієнтирам, вимогам і нормам фізичного і духовного життя людського оточення. Самовиховання є важливою формою само­контролю над власними вчинками, діями, поведінкою з метою їх критичної оцінки, закріплення позитивної і усунення нега­тивної сторони. При визначенні конкретних завдань самовихо­вання дуже важливо орієнтуватися не лише на самооцінку влас­ної суті, але й враховувати критичну оцінку особистості інши­ми людьми. Основні методи самовиховання - самопізнання, самооцінка, самопереконання, самоуправління, самопримушування, самонавіювання, самозвіт, самоконтроль, самопокарання.

Самопізнання - метод самовивчення фізичних і психічних особливостей людини, за аналізом яких вона пізнає і критично оцінює свої істинні фізичні і духовні можливості. Оцінка цих можливостей проводиться шляхом порівняння даних власної оцінки з відповідними модельними показниками.

Самопорівняння — різновид самопізнання, який базується на порівнянні власних фізичних, моральних і інтелектуальних властивостей з такими у людини - взірця.

Самозобов'язання — форма самовиховання, заснована на формуванні певних моральних вимог до власної особистості шляхом порівняння їх з ідеальним взірцем.