Захід "У Шевченковій світлиці"

У Шевченковій світлиці

Звучить пісня на слова Т.Шевченка "Думи мої".

Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т.Шевченка. до неї підходить хлопчик.

Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати: Так, синочку, правда.

Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?

Мати: Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина на помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик: Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.

Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила.

Мати: Старайся,мій хлопчику.

Ведуча: 9 березня 1814 року в с. Моринцях на Київщині в сім`ї селянина-кріпака народився Тарас Шевченко.

Слайд "Хата Шевченка у с.Моринцях. Звучить пісня "Дитинство Шевченка (слова В.Парокової, музика В.Демянчука).

Хлопчик ріс мовчазний, замислений. Не тримався хати, а все блукав десь за вигоном.

Ведучий: Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в "науку". За найменшу провину карав він своїх учнів різками.

Слайд "У дяка в науці".

Ведуча: Та недовго тривала Тарасова "наука". Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати.

Ведучий: Незадовго після смерті матерів 1825р. помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.

Ведуча: Тарас наймитує в школі, а потім пасе громадську череду. Мине 20 років, і він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші "Мені тринадцятий минало".

(Інсценізація вірша "Мені тринадцятий минало")

Оксана: Чом же плачеш ти! Ох, дурненький Тарасе. Давай, я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем..

Тарас: Еге ж, малярем.

Оксана: І розмалюєш нашу хату.

Тарас: Атож. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду таки малярем.

Оксана: Авжеж, будеш!

Ведуча: Незважаючи на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім`ї і дитинство його було тяжким та безрадісним, малий Тарас ріс допитливим та розумним хлопчиком.

Ведучий: Тарас наймитує, а впаде вільна часина – читає і малює. Вечорами, щоб ніхто не бачив, плаче з горя. Але думка навчитися малювати у маляра не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра. Згодом пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

Ведуча: Зустріч у Петербурзі із земляком-художником Сошенком, байкарем Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, поетом Жуковським круто змінила долю Шевченка. Вони побачили великі здібності юнака і викупили його з неволі.

(Слайд "Картини Шевченка". Діти розглядають альбом і картини Т.Шевченка)

Ведучий: За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати.

Ведуча: Незважаючи на заборону, Шевченко писав вірші і ховав їх за халявою чобота. Тепер цю книжку називають захалявною. Поет писав:

(Учні співають пісні "Зоре моя, вечірняя", "Садок вишневий коло хати", "Думи мої, думи мої").

Ведуча: 9 березня 1861 р. Шевченку минуло 47 років. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т.Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

(Слайд "Канів". Звучить фрагмент пісні "Реве та стогне Дніпр широкий").

Вчитель: І дорослі, і діти шанують геніального українського поета, художника, борця за волю народу і завжди пам’ятатимуть його заповіти.

(Пісня про дідуся Тараса. Сл. Г.Бойка, муз. В.Демянчука)

(Дорослі і діти виконують "Заповіт").